Види грошових потоків. Управління товарно-матеріальними запасами

Зміст

1. Види грошових потоків, що відображаються в "Звіті про рух грошових коштів" підприємства (операційна, інвестиційна, фінансова діяльність)

2. Альтернативні інвестиційні проекти. Порівняння інвестиційних проектів різної тривалості

3. Основні напрями управління товарно-матеріальними запасами в умовах реструктуризації та реорганізації підприємства за інвестиційним проектом

4. Методи оцінки економічної ефективності інновацій за рентабельністю, за показником періоду окупності інноваційного проекту та за інтегральним ефектом

1. Види грошових потоків, що відображаються в "Звіті про рух грошових коштів" підприємства

Є декілька визначень сутності грошового потоку на підприємстві:

рух ліквідних грошових коштів;

міра ліквідності підприємства. Складається з чистого прибутку та амортизаційних відрахувань;

рух грошей в процесі господарської діяльності;

згідно з П(СО)БО №4 -- надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів.

Інформація про грошові потоки на підприємстві міститься в бухгалтерському обліковому документі Форма №3 "Звіт про рух грошових коштів" згідно з П(С)БО 4 “Звіт про рух грошових коштів" за наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87, зареєстрованим в Міністерстві Юстиції України 21 червня 1999 р., № 397/3691.

Поняття грошового потоку є узагальнюючим, і у вказаному документі складається з декількох видів потоків грошових засобів по підприємству, які ми розглядаємо далі.

Грошові потоки у результаті операційної діяльності. Рух грошових коштів у розрізі операційної діяльності підприємства пов'язаний з такими потоками:

надходження коштів -- від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); за надання права користування активами (оренда, ліцензія);

вибуття коштів -- платежі постачальникам; виплати працівникам.

Грошові потоки у результаті інвестиційної діяльності. Рух коштів у розрізі інвестиційної діяльності пов'язаний з такими потоками:

надходження коштів -- від продажу необоротних активів, від фінансових інвестицій;

вибуття коштів -- від придбання основних засобів і нематеріальних активів; надання позик іншим підприємствам.

Операції, що відносяться до інвестиційної діяльності підприємства, але не потребують використання грошових коштів та їх еквівалентів (негрошові операції), у "Звіті про рух грошових коштів" не відображаються. Але інформація про них обов'язково розкривається в примітках до цього звіту.

Грошові потоки у результаті фінансової діяльності. Фінансова діяльність -- це сукупність операцій, які призводять до зміни величини і складу власного та позикового капіталу підприємства. Рух грошових коштів у розрізі фінансової діяльності пов'язаний з такими потоками:

надходження коштів -- отримання позик, випуск акцій;

вибуття коштів -- погашення позик, викуп акцій власної емісії, виплати дивідендів.

Чистий рух грошових потоків за звітний період визначається для перевірки правильності складання "Звіту про рух грошових коштів" і має такі показники:

чистий рух коштів за звітний період -- різниця між сумою грошових надходжень та видатків;

залишок коштів на початок року -- в національній та іноземних валютах;

вплив зміни валютних курсів -- аналітичні дані про зміни у статтях балансу "Грошові кошти та їх еквіваленти в іноземній валюті"; аналітичні дані до статей "Звіту про фінансові результати", які включають прибутки (збитки) від курсових різниць;

залишок коштів на кінець року -- алгебраїчна сума рядків 400, 410, 420 Форми №3 "Звіту про рух грошових коштів".

2. Альтернативні інвестиційні проекти. Порівняння проектів різної тривалості

Інвестиційний проект -- це об'єкт реального інвестування, намічений до реалізації у формі придбання, нового будівництва, розширення, реконструкцій і т. ін. на основі розгляду і оцінки бізнес-плану. Звідси випливає й поняття альтернативних (щодо основного) інвестиційних проектів: це -- реальні інвестиційні проекти, що реалізуються шляхами різноманітних форм капітальних вкладень, відмінними від тих, якими намічено реалізовувати основний проект.

Різні (альтернативні) проекти можуть відрізнятися один від одного по багатьом параметрам (показникам), наприклад:

по чистому приведеному доходу, який характеризує кінцевий результат інвестування в абсолютній сумі;

по індексу доходності, який показує відношення суми грошового потоку в теперішній вартості до суми інвестиційних засобів, що направляються на реалізацію проекту;

по внутрішній нормі доходності, яка характеризує рівень доходності конкретного інвестиційного проекту, що виражається дисконтною ставкою, по якій майбутня вартість грошового потоку від інвестицій зводиться до теперішньої (дійсної) вартості інвестовуваних засобів.

Але для інвестиційних проектів різної тривалості і з близькими по значенням іншими показниками найбільш розповсюдженим і зрозумілим показником ефективності інвестицій є показник періоду окупності. На відміну від показника "строк окупності капітальних вкладень", період окупності базується не на прибутку, а на грошовому потоці з приведенням інвестованих засобів і суми грошового потоку до теперішньої вартості.

Розрахунок періоду окупності (ПО) інвестиційного проекту здійснюється за формулою:

ПО = ІЗ / ГПп (1)

де ІЗ -- сума інвестиційних засобів, що направляються на реалізацію інвестиційного проекту і при необхідності приведена до теперішньої вартості; ГПп -- середня сума грошового потоку (в теперішній вартості) в періоді. При короткострокових вкладеннях цей період приймається за один місяць, а при довгострокових -- за один рік.

Зрозуміло, що якщо проект "А" має значно менший період окупності, ніж проект "Б", то перевагу слід віддати проекту "А". В той же час, при порівнянні таких двох проектів по показникам "чистий приведений доход" і "індекс доходності" переваги проекту "А" можуть бути не так яскраво помітні або не помітні взагалі.

Характеризуючи показник "період окупності", слід звернути увагу на те, що він може бути використаний для оцінки не лише ефективності інвестицій, а й рівня інвестиційних ризиків, пов'язаних з ліквідністю -- чим більш тривалий період реалізації проекту до повної його окупності, тим вищий рівень інвестиційних ризиків. Недоліком же цього показника є те, що він не враховує ті грошові потоки, які формуються після періоду окупності інвестицій. Так, по інвестиційним проектам з тривалим строком експлуатації після періоду їх окупності може бути отримана значно більша сума чистого приведеного доходу, ніж по інвестиційним проектам з коротким строком експлуатації (за аналогічного і навіть меншого періоду окупності).

3. Основні напрями управління товарно-матеріальними запасами в умовах реструктуризації та реорганізації підприємства

Управління товарно-матеріальними запасами -- це забезпечення та підтримування оптимальної кількості й видів фізичних ресурсів, необхідних для реалізації стратегічного плану підприємства. Важливість управління запасами в умовах реструктуризації або реорганізації підприємств пояснюється тим, що виробництво -- це потік матеріальних ресурсів через процес, який змінює форму цих матеріалів, перетворюючи їх на готову продукцію. Такий процес повинен бути безперервним, не дивлячись на паралельний процес протікання реструктуризації, тобто процес тимчасової зміни напрямків та об'ємів потоків ресурсів. Тому обов'язковою умовою та передумовою безперервного процесу виробництва є наявність запасів у постачальників і споживачів.

В залежності від місця в процесі відтворення і виконання функції матеріальні запаси мають дві форми:

виробничу -- виробничі запаси, запаси матеріалів в обробці;

товарну -- запаси готової продукції на підприємствах, в дорозі тощо.

Обидві ці частини з точки зору народного господарства в процесі реструктуризації повинні являти собою єдине ціле і знаходитися в постійній взаємозалежності. Тому одним із напрямів управління товарно-матеріальними запасами в умовах реструктуризації є оптимізація сукупних запасів.

Утворення запасів виправдане в розмірах, необхідних для забезпечення безперервного процесу виробництва та обігу. Їх кількість має відповідати науково обґрунтованим нормам. Підтримка запасів на певних рівнях в залежності від потреб, обумовлених реструктуризацією, необхідна для одержання вигоди від знижок за кількість, забезпечення більш ефективного функціонування підприємства і більш повного задоволення запитів споживачів, створення економічних умов використання обладнання, тобто оптимізації сукупного запасу (запасів). Оптимальний рівень запасів для підприємства, що реструктуризується, за поставками, які гарантують надійність у забезпеченні споживачів, оцінюється в розмірі біля 90 днів обігу.

Іншим напрямом управління виробничими запасами в умовах реструктуризації підприємства є така організація поставок продукції виробничо-технічного призначення, за якої, з одного боку, економляться кошти на організацію поставок, утримання запасів, зменшуються втрати від іммобілізації оборотних коштів від можливого псування ресурсів при їх тривалому зберіганні, а з другого -- зменшуються втрати, які можуть виникнути внаслідок дефіциту необхідної продукції.

Витрати товарно-матеріальних ресурсів із запасу визначається попитом або швидкістю їх використання підрозділами, що реструктуризуються, тобто практично не піддається регулюванню з боку управлінців запасами. Тому наступним напрямом оптимального управління запасами є зосередження уваги на забезпеченні раціонального режиму поповнення та використання матеріальних ресурсів. При цьому потрібно постійно вирішувати питання:

про час видачі замовлень на закупку або виробництво товару з метою поповнення ресурсів;

про кількість або обсяг замовлень.

Рішення, що приймаються з питань управління запасами, безпосередньо впливають на різні види виробничих витрат. Тому управління запасами є важливим і впливає на маркетингову, фінансову та виробничу діяльність підприємства, що реорганізується.

Ще одним напрямом управління товарно-матеріальними запасами в умовах реструктуризації підприємств є реалізація нового підходу, який передбачає відмову від функціонально-орієнтованої концепції в цій галузі. Цей напрям (підхід) викликаний такими передумовами.

Наявністю проблем, які виникають при створенні та збереженні запасів і часто вирішуються за принципом пошуку винного в іншій структурі замість виявлення їх істинних причин.

Розробка кожною функціональною ланкою, кожною організаційною структурою підприємства, що реорганізується, власної політики запасів, і це не завжди узгоджується на більш високому рівні.

Забезпечення реструктурованих підрозділів підприємства надлишками виробничих запасів.

Отже, проблему управління виробничими запасами можна вирішити шляхом встановлення більш тісної координації потоків товарно-матеріальних ресурсів (запасів) реструктурованих виробничих підрозділів із загальним матеріальним потоком всього підприємства. Бажаного результату можна досягти шляхом створення на підприємстві, що реорганізується, відділу управління матеріальними потоками; цей відділ повинен бути незалежним від сектора складів виробничого відділу підприємства.

Таким чином, основними напрямами управління товарно-матеріальними запасами в умовах реструктуризації підприємств є:

визначення раціональної величини виробничих та товарних запасів шляхом умілого маневрування ними;

впровадження нових прогресивних систем управління виробничими запасами;

вдосконалення процесу нормування шляхом встановлення науково обґрунтованих норм та нормативів, застосовувати індивідуальні норми для реструктурованих підрозділів підприємства в залежності від асортименту продукції, що вони її випускають;

покращення організації постачання, в тому числі шляхом встановлення чітких договірних умов постачання, оптимального вибору постачальників, налагодженої роботи транспорту тощо;

правильна організація інфраструктури господарства підприємства, що реорганізується, з передбаченням раціонального використання запасів та контролем за їх витрачанням.

4. Методи оцінки економічної ефективності інновацій за рентабельністю, за показником періоду окупності інноваційного проекту та за інтегральним ефектом

Економічний ефект від реалізації інновацій складається з показників, які враховують у вартісному вираженні всі види результатів і витрат, обумовлених реалізацією інновацій.

Загальним принципом оцінки економічної ефективності є зіставлення ефекту (результату) і витрат:

економ. ефект = результат / витрати (2)

де економ. ефект може бути виражений як у натуральних, так і в грошових величинах.

Метод обчислення ефекту (доходу) інновацій, заснований на зіставленні результатів їхнього освоєння з витратами, дозволяє приймати рішення про доцільність використання нових розробок.

Для оцінки загальної економічної ефективності інновацій можна використовувати різні методи, засновані на розрахунку таких показників, які мають відношення до інновацій:

інтегрального ефекту;

індексу рентабельності;

норми рентабельності;

періоду окупності.

Метод обчислення інтегрального ефекту Е_інт передбачає визначення величини різниці результатів й інноваційних витрат за розрахунковий період, доведених до одного, звичайно початкового, року, тобто з обліком дисконтування результатів і витрат:

Е_інт = У(P_t - З_t)а_t, t = 0 ч Т_р (3)

де Т_р -- розрахунковий рік, P_t -- результат у t-й рік, З_t -- інноваційні витрати у t-й рік, а_t -- коефіцієнт дисконтування (дисконтний множник).

Цей метод дисконтування -- метод порівняння різночасних витрат і доходів, допомагає вибрати напрямки вкладення засобів в інновації, коли цих засобів особливо мало. Даний метод корисний для підприємств, що знаходяться на підлеглому становищі й одержують від вищестоящого керівництва вже жорстко зверстаний бюджет, у якому сумарна величина можливих інвестицій в інновації визначена однозначно.

Метод розрахунку рентабельності можна використовувати для обчислення індекса рентабельності І_р, який являє собою відношення наведених доходів до наведених на цю ж дату інноваційних витрат за формулою:

І_р = УД_іа_t / УК_tа_t, t = 0 ч Т_р (4)

де Д_і -- дохід у і-й період, К_t -- розмір інвестицій в інновації в t-й період.

У чисельнику цього виразу -- величина доходів, наведених до моменту початку реалізації інновацій, а в знаменнику -- величина інвестицій в інновації, дисконтованих до моменту початку процесу інвестування. Тому в умовах твердого дефіциту засобів перевага повинна віддаватися тим інноваційним рішенням, для яких індекс рентабельності найбільш високий.

В наступному методі норма рентабельності Е_р являє собою ту норму дисконту, при якій величина дисконтованих доходів за певну кількість років стає рівною інноваційним вкладенням. У цьому випадку доходи Д і витрати К інноваційного проекту визначаються шляхом доведення до розрахункового моменту Т:

Д = УД_і / (1 + Е_р)^і, (5)

К = УК_і / (1 + Е_р)^і, і = 1 ч Т (6)

Ці рівняння вирішуються відносно невідомої їх складової Е_р при відомій решті даних.

Показник Е_р даного метода характеризує рівень прибутковості, що виражається дисконтною ставкою, за якою майбутня вартість грошового потоку від інновацій доводиться до дійсної вартості інвестиційних засобів.

Одержану розрахункову величину Е_р порівнюють з необхідною інвестору нормою рентабельності. Питання про ухвалення інноваційного рішення може розглядатися, якщо значення Е_р не менше необхіднодної інвестору величини.

Метод визначення показника періоду окупності Т₀ є одним з найбільш розповсюджених методів оцінки економічної ефективності інвестування інновацій. На відміну від використовуваного у вітчизняній практиці показника "строк окупності капітальних вкладень", цей показник також базується не на прибутку, а на грошовому потоці з доведенням інвестованих засобів в інновації і суми грошового потоку до дійсної вартості.

Орієнтація на метод показника періоду окупності часто вибирається в тих випадках, коли немає впевненості, що інноваційний захід буде реалізовано, і тому власник засобів не ризикує довірити інвестиції на тривалий термін. Формула для розрахунку періоду окупності має вигляд:

Т₀ = К / Д (7)

де К -- первісні інвестиції в інновації, Д -- щорічні грошові доходи від впровадження інновацій.

Інвестування в умовах ринку поєднане зі значним ризиком, і цей ризик тим більший, чим триваліший термін окупності вкладень. Занадто істотно за цей час можуть змінитися і кон'юнктура ринку, і ціни. Цей підхід незмінно актуальний і для галузей, у яких найбільш високі темпи науково-технічного прогресу і де поява нових технологій чи виробів може швидко знецінити колишні інвестиції.

При оцінці економічної ефективності інноваційної діяльності необхідно враховувати всі стадії життєвого циклу -- від наукових досліджень, проектно-конструкторських розробок, створення дослідних зразків та їх випробування до впровадження результатів інноваційних розробок у виробництво і їх практичного використання. При цьому економічний ефект інновацій полягає в отриманні економічних результатів від науково-технічних розробок як у цілому для народного господарства України, так і для кожного виробничого суб'єкта. Економічна ефективність проектів інноваційних науково-технічних розробок за відповідною системою показників, розрахованих за наведеними вище методами, має відображати інтереси економіки країни в цілому, а також регіонів, галузей, організацій і підприємств, що беруть участь в реалізації технологічних інновацій.