Рівень життя та доходи населення

Предмет: ЕКОНОМІКА ПРАЦІ

Тема: РІВЕНЬ ЖИТТЯ І ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ

1. Основні цілі і пріоритети соціальної політики на сучасному етапі розвитку економіки

Основною метою соціальної політики на сучасному етапі соціально-економічного розвитку є запобігання зниженню рівня життя населення і наступне його підвищення в міру стабілізації економіки. Реалізація цієї мети може досягатися лише при дотриманні ряду умов:

створення і здійснення економічних і правових норм, що стимулюють активну трудову діяльність працездатної частини населення;

підтримка оптимального співвідношення між доходами активної частини населення і непрацездатних громадян;

посилення адресності соціальної підтримки, в першу чергу слабозахищених груп населення з метою обмеження, а в наступному і скорочення масштабів бідності;

використання заходів до дотримання основних гарантій в області доходів населення і забезпечення їх не нижче діючих гарантій медичного і соціального обслуговування, освіти і культурного розвитку;

стабілізація положення в житловій сфері, формування системи підтримки незахищених груп населення в частині утримання і придбанні (будівництва) житла;

стримування безробіття;

адаптація і соціальна підтримка змушених мігрантів.

З названих умов втікають основні напрямки політики в галузі доходів, які спрямовані на рішення наступних основних задач:

забезпечення соціально й економічно обґрунтованого рівня доходів. При цьому пріоритет віддається оплаті праці як головному джерелу підвищення добробуту громадян і стимулу до ефективної трудової діяльності, активізації економічної поведінки людей;

підвищення мінімальних доходів на основі різних форм індексації розмірів мінімальних соціальних гарантій у зв'язку з ростом споживчих цін;

підвищення ролі тарифних угод і колективних договорів у регулюванні доходів по секторах економіки, галузям, категоріям працівників і регіонам країни;

сприяння суспільному визнанню доходів від власності і підприємницької діяльності, створення економічних і правових механізмів, що стимулюють використання цих доходів для інвестування і кредитування соціально значимих державних і суспільних програм;

удосконалювання податкового регулювання доходів фізичних осіб (збільшення прогресії ставок прибуткового оподатковування, зміна порядку визначення оподатковуваної бази за видами доходів і т.ін.).

Висока диференціація в доходах окремих груп населення, обумовлена особливостями початкового етапу ринкових відносин і вимагає розробки заходів для усунення цих негативних явищ і тенденцій. Серед них:

забезпечення більш тісного зв'язку заробітної плати з результатами індивідуальної праці й ефективністю роботи трудових колективів;

переорієнтація розмірів виплат соціальної допомоги родинам з дітьми і малозабезпеченим громадянам у відповідності з розмірами мінімальної заробітної плати на більш об'єктивну базу -- диференційований по соціальних групах населення прожитковий мінімум, перехід до адресності у підтримки незаможних громадян;

запобігання безробіттю і скороченню його обсягів;

розробка і здійснення заходів для підтримки доходів громадян, які знаходяться в змушених відпустках, працюють неповний робочий день, проходять перепідготовку на нові професії, користуються попитом на ринку праці, а також у період адаптації їх до нового робочого місця.

На політику доходів поширюються загальні принципи взаємодії держави, господарських суб'єктів і громадян, зокрема, обов'язок держави виступати гарантом соціальної стійкості суспільства, захисту прав, інтересів, а також ряду найбільш істотних параметрів соціально-економічного положення населення в цілому і його соціальних груп.

2. Рівень життя: поняття і фактори, що його визначають

Рівень життя населення є одним із найважливіших питань сучасності, що об'єктивно характеризує рівень розвитку, споживання, ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людей, забезпеченість населення споживчими благами, тобто якість життя населення, рівня його добробуту і є важливим критерієм при визначенні напрямків і приоритетів економічної і соціальної політики держави. Ця проблема займає багатьох вчених, серед яких такі, як Дж. Хікс, а також сучасні українські вчені Н. Гакал, А. Ярошенко, Н. Гребенченко та інші.

Певні види людських потреб, задоволення яких є складовою частиною рівня життя, прийнято визначати як компоненти рівня життя (наприклад харчування, здоров'я, утворення й ін.). Систему кількісних і якісних показників рівня життя складають:

загальний обсяг споживання матеріальних благ і послуг, рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг;

реальні доходи населення, розмір заробітної плати, надходження доходів з інших джерел (за рахунок пенсій, стипендій, реалізації продукції особистого підсобного господарства, дивідендів і відсотків на інвестовані у виробництво особисті трудові доходи);

умови праці, тривалість робочого і вільного часу;

житлові умови;

показники освіти, охорони здоров'я й ін.

При розгляді рівня життя необхідно враховувати всю сукупність соціально-економічних умов, тому що без оцінки споживання матеріальних і духовних благ, соціальних умов праці і рівня соціального забезпечення, охорони здоров'я й інших характеристик неможливо повною мірою робити висновок про те, як реально складається рівень життя населення.

Узагальнюючими характеристиками рівня життя населення прийнято вважати такі, на яких ми зупинимось далі.

Загальне споживання матеріальних благ і послуг, що включає особисте споживання населенням матеріальних благ, платні і безкоштовні послуги, надані населенню.

Реальні доходи (без обліку послуг) - частина національного доходу, що використовується населенням для задоволення своїх матеріальних і культурних потреб.

Реальні доходи (з урахуванням послуг) - частина валового національного продукту, який використовується населенням на споживання і нагромадження матеріальних благ і послуг.

Реальна заробітна плата робітників та службовців - складова частина реальних доходів (з урахуванням послуг). Вона визначається як відношення номінальної (нарахованої) заробітної плати до індексу споживчих цін на товари і послуги для відповідної групи населення.

Грошовий дохід родини - це сума грошових надходжень у вигляді заробітної плати, пенсій, стипендій, підприємницького доходу, відсотків, дивідендів і інших доходів від власності, засобів від продажу продукції особистого підсобного господарства. При обстеженнях бюджетів родин у їхньому грошовому доході не враховуються приріст внесків у банках, тоді як у балансі грошових доходів і витрат населення такі суми відбиваються.

Сукупний дохід, що є у вітчизняній практиці основним показником матеріальної забезпеченості населення, включає усі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання. У структурі сукупного доходу населення надходження від особистого підсобного господарства займають до 1/4 загальної суми, чим, зокрема, і визначається положення сукупного доходу як одного з основних показників рівня життя населення, за яким щорічно проводиться розподіл населення.

У сучасній економіці відбуваються істотні зміни в структурі сукупних доходів громадян: питома вага заробітної плати й інших видів оплати праці знижується. Заробітна плата в період ринкових реформ поступово втрачає свою головну властивість - бути основною частиною фонду життєвих засобів працівників і їхніх родин. З'явилась нова форма підприємництва - інвестування особистих грошових засобів у виробництво товарів і послуг і одержання за рахунок цього доходів (доходів на вкладений капітал) у вигляді прибутку, дивідендів по акціях, відсотків за державними цінними паперами і т.ін. Одержують розвиток доходи від придбання підприємств у приватну власність і заняття індивідуальною трудовою діяльністю. Надходження в сімейний бюджет від індивідуальної трудової діяльності по виробництву продукції і наданню послуг населенню мають трудову підставу, і в цьому зв'язку, як і підприємницькі доходи, з повною підставою можуть бути віднесені до трудових доходів.

Те ж можна сказати і про доходи, отримані від реалізації товарної продукції, зробленої в особистому підсобному господарстві (присадибній чи садово-городній ділянці). Індивідуальна трудова діяльність, що є як основним, так і додатковим заняттям громадян, -- складова частина сукупної суспільної праці, ланка суспільного поділу праці. Таким чином, основна маса доходів від власності й індивідуальної трудової діяльності, як і доходи від усіх видів праці по найму, можуть бути об'єднані і класифіковані як трудові доходи.

До нетрудових доходів правомірно відносити лише ті доходи від власності й індивідуальної трудової діяльності, які отримані за рахунок відхилення від прийнятих у суспільстві державних правових норм, норм моралі і поводження громадян. Сюди можуть бути віднесені, наприклад, нажива за рахунок порушення встановлених законом норм (правил) господарювання, доходи перекупників і спекулянтів, засобу, отримані у виді хабара, оплати «зверху» при реалізації дефіцитних товарів і послуг, доходи, отримані шляхом вимагання за позитивне рішення тих чи інших питань у господарській, цивільній чи інших сферах функціонування суспільного (економічного) механізму.

Отже, необхідно розрізняти доходи від трудової діяльності, підприємницькі доходи, а також доходи від власності - з одного боку, трудові і нетрудові доходи - з іншого. Принципові відмінності кожної з цих груп повинні розглядатися з погляду їхньої економічної природи, місця в суспільних відносинах, а також дотримання норм моралі і моральності.

Удосконалювання практики формування доходів від трудової діяльності повинні зводитися до того, щоб система оплати праці і матеріального стимулювання забезпечувала не просто виплату грошової винагороди визначеної величини, покликаної відбивати вартість робочої сили, а й безпосередній зв'язок з результатом праці, між мірою праці працівників і розміром одержуваного ними грошового доходу. Тільки при цих умовах функціонування розподільних відносин можна визнати нормальним.

Для аналізу й оцінки рівня життя населення можна використовувати показнаки, наведені на рис. 1.

Методом державного статистичного спостереження за рівнем життя населення є вибіркове обстеження бюджетів домашніх господарств. Ціль такого вибіркового обстеження - одержання економіко-статистичної інформації про життєвий рівень різних груп і шарів населення. Матеріали обстеження дозволяють:

визначити зміни структури доходів і споживчих витрат населення;

виявляти розходження в рівнях матеріального добробуту в залежності від складу родини, зайнятості її членів;

визначити роль окремих джерел у формуванні доходів, залежність споживання від рівня доходів;

простежити за зміною споживчого попиту;

охарактеризувати диференціацію населення за рівнем доходів.

Рис. 1. Показники рівня життя населення

Існуюча в даний час методологія вибіркової побудови мережі домашніх господарств, процедури проведення обстеження почали складатися в першій половині 50-х років. Метод проведення обстеження -- безпосереднє опитування членів домашніх господарств і ведення допоміжних записів про одержаних ними доходах і витратах. Програма обстеження бюджетів домашніх господарств являє собою систему балансового обліку доходів і витрати населення (грошових і натуральних).

Баланс грошових доходів і витрат населення наведено у табл. 1.

Таблиця 1

Баланс грошових доходів і витрат населення

3. Прожитковий мінімум і методи його розрахунку

Прожитковий мінімум - це показник обсягу і структури споживання найважливіших матеріальних благ та послуг на мінімально припустимому рівні, що забезпечує умови підтримки активного фізичного стану дорослих, соціального і фізичного розвитку дітей і підлітків.

Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору товарів (послуг) прожиткового мінімуму, а також включає витрати на податки й інші обов'язкові платежі.

Бюджети прожиткового мінімуму можуть служити визначеним орієнтиром при формуванні соціальної політики і системи заходів для соціальних гарантій лише в умовах кризового стану економіки, інфляції і падіння життєвого рівня населення, тому що, як показують медико-біологічні дослідження, протягом тривалого часу людина не може нормально існувати, задовольняючи свої потреби на рівнях, передбачених цими бюджетами, без збитку для здоров'я і працездатності.

Більш повному набору (у вартісній і натуральній формі) матеріальних і духовних благ відбиває інший показник -- мінімальний споживчий бюджет -- баланс доходів і витрат, що дозволяє найбільше обґрунтовано визначати вартість життя груп населення з мінімальними доходами. Саме цей показник повинен бути соціальним нормативом, стандартом, що включає науково обґрунтовані норми і нормативи з продуктів харчування, найважливіших непродовольчих товарів і послуг. Отже, мінімальний споживчий бюджет представляє собою грошову оцінку мінімальних благ і послуг, що забезпечують нормальне відтворення робочої сили працюючих і нормальну життєдіяльність непрацездатних.

Оскільки потреби населення значно диференціюються в залежності від його соціально-демографічних характеристик, прожитковий мінімум рекомендується розраховувати не тільки в середньому на душу населення чи родину, але й окремо для дітей до 6 літ, підлітків 7--15 років, працездатних громадян, пенсіонерів. Такі розрахунки дозволяють сформувати прожитковий мінімум практично для будь-яких типів родин: подружних пар з дітьми і без дітей, матерів-одиначек, самотніх, працездатних та ін.

При формуванні бюджету прожиткового мінімуму родини враховуються об'єктивні фактори, що визначають розходження в рівні споживчих витрат одинаків і родин. Зниження цих витрат у міру збільшення розмірів родини є дуже істотним, Так, для двох, що проживають разом, плата за житло (за винятком деяких видів комунальних платежів, що нараховуються в залежності від числа членів родини) стає у два рази меншою у порівнянні з роздільним проживанням. Те ж можна сказати і про витрати на покупку товарів тривалого користування.

У набагато меншому ступені, але зниження вартості за рахунок спільного проживання відноситься і до витрат на харчування. На основі матеріалів бюджетних обстежень розраховані коефіцієнти зниження витрат за рахунок спільного проживання для різних типів родин з однаковим середнім рівнем доходів на душу. Середні споживчі витрати на душу для проживаючих у родинах нижче, ніж у самотньої людини. У родині, що складається з чотирьох дорослих членів, споживчі витрати, як правило, знижуються приблизно на 10%. Оцінки показують, що прожитковий мінімум для пенсіонера, що проживає у родині, також приблизно на 10 - 15% нижче, ніж для самотнього пенсіонера.

У підходах до формування прожиткового мінімуму в міжнародній і вітчизняній практиці використовуються різні методи:

статистичний (прожитковий мінімум установлюється виходячи з рівня доходів 10 - 20% найбільш незаможних категорій населення);

нормативний (на основі розрахунку науково обґрунтованих нормативів споживання, що забезпечують нормальне відтворення робочої сили і духовний розвиток людини, причому за нормами визначаються потреби як у продовольчих, так і в непродовольчих товарах і послугах);

комбінований, чи нормативно-статистичний (харчування визначається за нормативами, а інші витрати - за їхньою часткою в загальних споживчих витратах);

суб'єктивний (на основі соціологічних опитувань населення про величину необхідного мінімального доходу);

ресурсний (орієнтований на реальні економічні можливості забезпечення прожиткового мінімуму).

Існують і інші методи визначення прожиткового мінімуму як «порога бідності» Наприклад, Європейська Статистична Комісія (Евростат) оцінює рівень бідності в країнах Європейського співтовариства як величину, рівну половині медіанного доходу населення країни, тобто половині рівня матеріального достатку, який найчастіше зустрічається в тій чи іншій країні (практично половині середнього доходу на душу населення). Люди, що мають дохід нижче половини медіанного, визнаються незаможними і підпадають під відповідну систему соціального захисту.

У деяких країнах, зокрема в США, при розрахунку прожиткового мінімуму застосовується метод, при якому оцінюється вартість спеціально сконструйованого продовольчого набору, і далі, виходячи з умовного співвідношення між величиною прожиткового мінімуму і вартістю продовольчого набору, як три до одного, визначається величина прожиткового мінімуму. У країнах Східної Європи для визначення нижчої границі заробітної плати, мінімальних пенсій, а також для виявлення границі доходів тієї частини населення, що перебуває за її межами, як правило, використовується соціальний мінімум, що на відміну від прожиткового в України містить у собі більш розширений набір промислових товарів, наприклад, у Болгарії - 680 позицій.

При безумовних перевагах нормативного методу визначення прожиткового мінімуму, що дозволяє найбільше повно і точно сконструювати мінімальний споживчий бюджет, врахувати вартість і структуру споживчого кошика, необхідної для забезпечення відтворення і розвитку робочої сили, врахувати територіальні розходження у вартості життя населення, найбільш розповсюдженим методом, використовуваним у даний час, є нормативно-статистичний метод визначення прожиткового мінімуму. Продовольчий набір для розрахунку прожиткового мінімуму базується на прийнятих у світовій практиці уявах про мінімальні границі достатнього харчування і враховує в той же час традиційно сформовані в країні особливості споживання продуктів. В основу розрахунків набору продуктів покладені:

норми фізіологічних потреб у харчових речовинах і енергії для різних груп населення і рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я про потребу людини в енергії і білку;

зведення про хімічний склад і енергетичну цінність, величинах їстівної частини харчових продуктів і втратах харчових речовин у процесі кулінарної обробки і готування продуктів;

дані про засвоюваність білка і зміст у ньому незамінних амінокислот;

Формування продовольчого кошика прожиткового мінімуму для різних груп населення здійснювалося з обліком наступних методичних вимог:

повне задоволення потреби в основних харчових речовинах і енергії по всіх соціально-демографічних групах населення;

досягнення можливості різноманітити раціон при мінімальній вартості кошика;

наближення складу кошика до традиційно споживаного населенням набору продуктів харчування.

Набори продуктів розраховані окремо для дітей і підлітків, працездатного населення й громадян пенсійного віку.

Для соціально-демографічних груп населенні (за 11 агрегованими групами продуктів харчування) на рівні прожиткового мінімуму (кілограмів у рік) прийняті продуктові набори, наведені у табл.2.

Структура бюджету прожиткового мінімуму, крім витрат на харчування, включає витрати на непродовольчі товари і послуги, податки й інші обов'язкові платежі. Такий підхід відповідає Конвенції МОТ № 117, яка передбачає, що при розрахунках прожиткового мінімуму враховуються «основні потреби родин трудящих (продукти харчування, їхня калорійність, житло, одяг, медичне обслуговування й освіта)».

Таблиця 2

Споживчий кошик різних груп населення

Статистика свідчить про деякі розходження в структурі витрат бюджету прожиткового мінімуму по соціально-демографічних групах населення в середньому, % (табл.3).

Таблиця 3

Структура витрат бюджету прожиткового мінімуму

Варто мати на увазі, що величина прожиткового мінімуму в системі аналізу рівня життя трудящих і членів їхніх родин виступає як межа бідності населення. У випадках, коли прожитковий мінімум збільшується швидше, ніж ростуть заробітна плата й інші доходи, виникають об'єктивні передумови до падіння рівня життя населення. Показники прожиткового мінімуму і бюджету прожиткового мінімуму використовуються державою як інструмент соціальної політики. За допомогою цих показників проводиться оцінка рівня життя населення, визначаються розміри мінімальної заробітної плати та мінімальні пенсії по старості. Взаємозв'язок бюджету прожиткового мінімуму з оплатою праці приведено на рис. 2.

Крім прожиткового мінімуму, в числі мінімальних стандартів рівня життя населення, що забезпечують мінімально необхідний ступінь задоволення основних потреб людини, економічна наука називає встановлювані в законодавчому порядку нормативи забезпеченості житлом, охорони здоров'я, освіти, культури, умов і охорони праці, зайнятості, нормативи стану навколишнього середовища.

Істотну роль у формуванні доходів і певного рівня життя відіграє соціальне забезпечення - система забезпечення державою непрацездатних громадян. Основними його напрямками є: установлення пенсій, соціальне обслуговування старих, інвалідів, дітей і прирівняних до них категорій громадян за правилами і нормами, визначеним законодавством.

Соціальне забезпечення непрацездатних членів суспільства доповнюється заходами соціального обслуговування і соціальної допомоги. Вони включають соціальну підтримку і надання різних соціально-побутових, соціально-медичних, психологічних, правових, інформаційних і інших подібних послуг громадянам у важкій життєвій ситуації. Соціальна робота з населенням носить сугубо адресний, персоніфікований характер, вимагає виявлення конкретних причин потреби, оцінки можливостей самозабезпечення (по складу родин, їх доходам і майну). Організуються різні види соціальних установ (центри комплексного соціального обслуговування, допомоги родині і дітям, соціально-реабілітаційні для неповнолітніх, притулки для дітей і підлітків, будинки-інтернати, центри денного перебування літніх, безкоштовні їдальні й ін.).

Рис 2. Взаємозв'язок бюджету прожиткового мінімуму з оплатою праці

Структуру державного пенсійного забезпечення передбачається перетворити в багаторівневу. Її перший рівень -- базові пенсії (орієнтовані на прожитковий мінімум пенсіонера), другий рівень - трудові пенсії, в основу яких повинні бути покладені страховий принцип і зв'язок з величиною заробітної плати в період трудової діяльності. Нарешті, третій рівень - недержавні пенсії. На відміну від загальнодержавної пенсійної системи, що і надалі повинна залишатися основною, ці пенсії можуть бути більш гнучкими з погляду умов їхнього надання, визначення розмірів і адаптації до конкретних економічних умов.

У системі соціального забезпечення істотне місце займають соціальні пільги, надані різним категоріям громадян відповідно до чинного законодавства. Так, інвалідам Великої Вітчизняної війни й інвалідам бойових дій на території інших держав надане право на одержання разових пільгових кредитів банківських установ на придбання (будівництво) квартир, житлових будинків, садових будиночків, благоустрій садових ділянок; першочергове одержання місцевих будівельних матеріалів для житлового будівництва, відпустка деревини на корені для будівництва житлових будинків на умовах, обумовлених органами місцевого самоврядування.

Система пільг установлена законодавством для інвалідів з дитинства й інвалідів-дітей у віці до 16 років: безкоштовне забезпечення вело- і крісло-колясками; безкоштовне виготовлення і ремонт протезів; безкоштовне одержання лік за рецептами лікарів; соціальна пенсія (мінімальний розмір пенсії по старості + 100% зазначеного розміру); 50%-ная знижка з вартості проїзду на залізничному, водяному, повітряному і міжміському автомобільному транспорті в осінньо-зимовий період (з 1 жовтня по 15 травня). Інвалідам з дитинства надаються пільги по прибутковому податку з фізичних осіб.

Діти з багатодітних родин забезпечуються безкоштовною шкільною формою або комплектом дитячого одягу, що її заміняє, для відвідувань шкільних занять, а також спортивною формою на весь період навчання. Їм надане право безкоштовного відвідування музеїв, парків культури і відпочинку, виставок. Діти з багатодітних родин у віці до 16 років безкоштовно одержують ліки за рецептами лікарів, крім того, їм надається безкоштовне харчування (сніданки й обіди) у загальноосвітніх школах і професійних навчальних закладах.

На рівень життя і формування доходів родин роблять позитивний вплив пільги, надані жінкам у зв'язку з виконанням ними функцій по народженню і вихованню дітей.

Немає сумнівів у тім, що соціальні виплати громадянам, установлені законодавством, відіграють істотну роль у формуванні рівня життя і доходів населення.

Література

Мочерний С.В. Основи економічних знань. - К.: Академія, 2001. - 312 с.

Рощин С.Ю., Разумова Т.О. Экономика труда (экономическая теория труда). Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 400 с.

Управление персоналом в условиях соціально рыночной экономики / Под. ред. Р. Марра, Г.Шмідта. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997. - 480 с.

Экономика труда и социально-трудовые отношения. /Под. ред. Г.Г. Меликьяна, Р.Г. Колосовой. - М.: ЧеРо, 1996. - 350 с.