Економіка виробництва свинини

МИХАЙЛОВ С.І., БОГУЦЬКИЙ О.А.

ЕКОНОМІКА ВИРОБНИЦТВА СВИНИНИ

Вступ

В умовах переходу до ринкової економіки основним завданням агропромислового комплексу є збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Важлива роль приділяється інтенсивним факторам розвитку, максимальному впровадженню досягнень науково-технічного прогресу, більш ефективному використанню виробничих ресурсів.

Рівень споживання м'яса і м'ясних продуктів є одним із найважливіших показників якості життя населення. Забезпечення потреби в м'ясі залежить від функціонування ряду галузей, що складають м'ясний підкомплекс. М'ясне господарство країни та її регіонів у даний час переживає глибоку економічну кризу, яка пов'язана як з адаптацією галузі до ринкових умов, так і з великими помилками, що допускаються з боку держави в ході реформування. У свинарстві різко знизилося поголів'я тварин, скоротилася кормова база, продуктивність праці, багаторазово зросли витрати виробництва, в результаті допущено спад виробництва продукції, втрачено продовольчу безпеку з м'ясної продукції.

Поглиблення досліджень із підвищення ефективності галузі на основі оптимізації витрат праці та матеріально-грошових засобів, спрямоване на раціональне використання ресурсів в умовах різних форм господарювання, є актуальним у даний час.

Необхідність досліджень полягає в тому, що на шляху до вступу в СОТ (Світова організація торгівлі), становлення нових форм власності та господарювання виникає необхідність обґрунтування шляхів підвищення економічної ефективності виробництва свинини на всіх ланках її просування від виробника до споживача.

Тому в даний час стає актуальною проблема ефективності та переходу м'ясного господарства на реальні ринкові відносини, зберігаючи при цьому створений раніше виробничий потенціал для того, щоб у найближчі роки відновити втрачені позиції і вийти на якісно новий рівень виробництва й споживання м'яса. Важливе значення у вирішенні м'ясної проблеми належить свинарству як одній з найбільш інтенсивних галузей тваринництва.

Таким чином, виникла потреба комплексного дослідження проблем економічної ефективності виробництва свинини, що й зумовило вибір теми даної наукової роботи.

Метою дослідження є розробка наукових основ визначення напрямів розвитку та обґрунтування шляхів підвищення економічної ефективності виробництва свинини.

Об'єктом дослідження є розвиток свинарства в сільськогосподарських підприємствах Уманського району Черкаської області.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні, практичні питання економічної ефективності виробництва свинини та сукупність організаційно-економічних відносин, що виникають у процесі її виробництва, реалізації та переробки.

Джерелом даних для дослідження є щорічні зведені звіти сільськогосподарських підприємств Уманського району, в період з 2004 по 2007 рр.

1.Теоретико-методологічні проблеми забезпечення ефективного розвитку галузі свинарства

1.1 Значення і розвиток галузі свинарства в Україні

У структурі валової продукції сільського господарства тваринництво становить 42,3% (2004 р.). Основні його галузі - скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, птахівництво. До тваринництва також належать рибництво, конярство, бджільництво, шовківництво, кролівництво. У цілому завдання тваринництва полягають у виробництві висококалорійних продуктів харчування (м'яса, молока, масла, сиру, яєць, риби, меду) та цінної сировини для харчової та легкої промисловості (м'яса, шкіри, вовни, хутрової сировини, шовку-сирцю, воску, пуху тощо).(3)

Друга за значенням і кількістю продуктивної худоби галузь тваринництва - свинарство (поголів'я на початок 2004 року становило 6,4 млн. голів). Воно виробляє понад третину м'яса і орієнтується на споживача. Має повсюдне розміщення, бо використовує різноманітні корми: зерно, картоплю, відходи від харчової промисловості і харчування людей. Свинарство розвивається переважно в районах інтенсивного землеробства, в районах вирощування картоплі, цукрового буряка, фуражного зерна, а також в районах переробки сільськогосподарської продукції, харчової промисловості, де для відгодівлі свиней використовують відходи відповідного виробництва. Найрозвинутіше воно в Степу й Лісостепу, де є більше концентрованих кормів. На Поліссі свинарство базується на картоплі, але через те, що цей корм дорогий, собівартість продукції свинарства тут вища, ніж у Лісостепу. Свинарство залежно від типів годівлі має певні виробничі напрями. У господарствах Полісся і Лісостепу, що базуються на картопле- і бурякоконцентратному типах годівлі, переважаючою спеціалізацією є м'ясо-сальна. У Степу, де висока частка в кормах дешевих концентратів, переважає сальне свинарство.

Свинарство здавна вважається національною галуззю нашого сільськогосподарського виробництва. Сало так само асоціюється з українською кухнею, як вівсянка -- з англійською, щі -- з російською чи сардельки -- з німецькою. Однак останні статистичні дані виробництва свинини змушують у цьому засумніватися.

Завдяки своїм винятковим біологічним особливостям (високій скоростиглості та багатоплідності, ефективному використанню кормів, всеїдності, інтенсивному росту), свині значно випереджають інші види домашніх тварин. Слід відмітити, що свинина -- повноцінний продукт харчування. Вона містить 60-62% води, а яловичина та баранина, відповідно, -- 72 і 75, жиру -- 21-22, у яловичині близько 7% жиру. При середній вгодованості свиней 1 кг їхнього м'яса містить 3050 ккал, при жирній -- 4060, калорійність сала -- 8100 ккал, а яловичини -- близько 1520 ккал. (2)

Навіть попри те, що свинину, з релігійних чи інших міркувань, не споживають не лише окремі нації, а й деякі регіони світу, в загальному виробництві м'яса на її частку припадає близько 90 млн т, тобто 39,6%, тоді як на курятину -- 27,1%, яловичину -- 24,2, баранину й козлятину -- 4,7 та 4,4% -- на всі інші види тварин і птиці. На думку міжнародних експертів, свинина збереже своє лідерство і в найближчі десятиріччя XXI століття.
Пріоритет розвиткові цієї галузі надається завдяки таким виключно важливим біологічно-господарським особливостям свиней, як багатоплідність, всеїдність і економне використання кормів. Як встановлено спеціальними дослідженнями, із загальної енергії корму, що споживають тварини різних видів і птиця, в продукти харчування для людини зі свининою трансформується 20%, з коров'ячим молоком -- 15, курячими яйцями -- 7, м'ясом птиці -- 5, яловичини та баранини -- 4%. Свиня є єдиною твариною, здатною забезпечувати нашу потребу в жирах тваринного походження, тоді як м'ясо ми можемо одержувати і від великої рогатої худоби, птиці, овець, кролів та інших тварин.
За даними спеціальних досліджень, у 100 г свинини міститься 60 мг холестерину, яловичини -- 67, телятини -- 84, м'ясі птиці -- 113, маргарину -- 186, масла вершкового -- 244, яєчного білка -- 1560, риб'ячого жиру -- 5700 мг. У свинячому салі холестерину -- взагалі тільки сліди. Воно містить усі незамінні амінокислоти: лізин, триптофан, метіонін, а також всі вітаміни та незамінні жирні кислоти, останні -- в такій кількості: лінолева -- 5,7%, ліноленова -- 2,8, архідонова -- 0,42. Двох перших немає у вершковому маслі, архідонової -- у рослинній олії. У народі свиняче сало вважають живою їжею, в якій зберігаються всі біологічно цінні властивості, що “не покалічені” й “не вбиті” грубою переробкою. Вважають також: аби стати довгожителем, тобто прожити 85-90 років, потрібно щодня з'їдати 50 г свинячого сала. Більше того, сучасна медицина встановила, що його біохімічні властивості сприяють виведенню радіонуклідів з організму людини, і через це рекомендовано з профілактичною метою, особливо в екологічно неблагополучних зонах, споживати щоденно жінкам 40-45 г, а чоловікам -- 60-70 г свинячого сала. (3)

У найближчі роки цілком реально довести загальне виробництво свинини до 1,4--1,5 млн. тонн. Головне, не повторювати помилок минулого. Потрібно визнати, що й у 90-х роках минулого століття в наших колгоспах і радгоспах свинарство не вирізнялося високою продуктивністю тварин. За рідкісним винятком обсяги виробництва нарощувалися за рахунок збільшення поголів'я.

Сьогодні вже неможливо домогтися якихось значимих успіхів без докорінних змін у селекції тварин, у технології їхньої годівлі й утримання, у підготовці кваліфікованих фахівців для роботи в сучасних умовах. Інакше кажучи, багато в чому вирішення цього завдання залежатиме від сучасних наукових розробок і наукового забезпечення їхнього

Звісно, без уваги держави до проблем галузі тваринництво не підняти. Потрібно вжити низку заходів, як організаційних, так і фінансових. Зокрема створити при Мінагрополітики України національну раду з питань тваринництва. Розробити вітчизняну селекційно-технологічну систему виробництва свинини в різних категоріях господарств. Розробити механізм створення пільгових умов для роботи банківського капіталу в аграрному секторі економіки. Відновити практику державного замовлення на вирощування та реалізацію племінної продукції для спеціалізованих свинарських підприємств із виділенням пільгових кредитів під продукцію. Прискорити ухвалення положення про авторство у тваринництві, а також про можливі шляхи експорту племінного молодняку в інші країни. Регламентувати невиробничі накрутки в ціні на сільськогосподарську продукцію, зокрема на свинарську, оскільки нині посередницькі структури мають вищу економічну ефективність, аніж виробники свинини. Держава може і зобов'язана створити сприятливіші умови для вітчизняного виробника свинини, не допускаючи перетворення власної аграрної сфери виробництва на сировинний придаток інших країн. Вивести наше свинарство зі складного становища, в якому воно опинилося останніми роками, можна лише спільними зусиллями держави, виробництва та науки.(1)

1.2 Проблеми розвитку галузі свинарства у контексті інтеграції України у світовий економічний простір

Вітчизняний АПК зі вступом до СОТ не отримав обіцяних владою виробничо-торгових зисків. Адже Україна здійснюватиме контроль над цінами відповідно до правил СОТ і буде враховувати інтереси членів організації, які займаються експортом; не запроваджуватиме обов'язкові мінімальні ціни на імпортовані товари; оприлюднюватиме перелік товарів і послуг, ціни на які встановлюватиме уряд; скасує й надалі не встановлюватиме кількісні обмеження на імпорт чи інші нетарифні бар'єри, якщо це не погоджено за визначеною правилами СОТ процедурою. Зокрема, Україна не вводитиме заборону на ввезення м'ясної продукції, якщо це не погоджено нормами СОТ.

Агропромисловий комплекс України не лише не виграв, а й починає відверто програвати. Вітчизняний м'ясний ринок, не дочекавшись належної держпідтримки напередодні майбутнього вторгнення іноземних конкурентів, за прогнозами експертів, не доживе до вкушання зисків від відкриття експортних ринків, загинаючись від нашестя імпортерів.

Дефіцит м'яса у внутрішньодержавному балансі існує, визнають вітчизняні фермери. В балансі м'яса на 2008 рік дефіцит свинини й яловичини складає близько 200 тисяч тонн. Разом з тим, лише за перше півріччя 2008 року, згідно зі статистикою Держмитниці, до України завезено 160 тисяч тонн м'яса та субпродуктів. При цьому обсяги імпорту збільшуються. Про це може свідчити хоча б той факт, що лише в червні 2008 року в Україну ввезли 54 тонни м'яса й субпродуктів. При цьому імпортуються переважно м'ясо птахів і свинина, а існуючий дефіцит яловичини на внутрішньому ринку взагалі не покривається імпортом, що провокує значні викривлення на ринку м'яса й завдає збитків вітчизняним галузям птахівництва й свинарства.

Крім того, українські фермери вказують на те, що імпорт, який ввозиться в Україну, є досить далеким від продукту тієї якості, яка рекомендується до вживання згідно з держстандартами. Аналіз імпорту м'яса та м'ясопродуктів, за словами голови ради директорів Асоціації «Спілка птахівників України» Олександра Бакуменка, свідчить про те, що в Україну завозиться низькосортна й неякісна сировина, яка, до того ж, не використовується в переробці в країнах-імпортерах. Це, як правило, так званий триммінг, м'ясо мехобвалювання, каркаси, хвости, крила й інше. У результаті м'ясні вироби з такої сировини пропонуються споживачу під маркою сосисок, ковбас, фаршів за доступною ціною тощо.

Внаслідок засилля дешевого імпорту вітчизняні виробники в поточному році істотно зменшили поголів'я свиней -- на 1,6 мільйона голів. Скорочення виробництва сталося на етапі відродження м'ясної галузі вітчизняної економіки, що ледве намітилося. Так, за прогнозами Мінагрополітіки, в 2008 році виробництво м'яса в Україні повинно вирости на 130 тисяч тонн у порівнянні з 2007 роком -- до 2030 тисяч тонн у забійній вазі. Зокрема, свинини -- 605 тисяч тонн (приріст -- 15 тисяч тонн).

Українські виробники роблять велику націнку на свою продукцію. Коли реальна собівартість окорока 10 гривень, у нас він продається за 20-- 28 гривень. (5)

Під час інтеграції України до Світової організації торгівлі експерти попереджають: поряд з виграшами й перевагами для одних галузей, це принесе значні проблеми іншим, які не зможуть конкурувати з іноземною продукцією. Одним з найуразливіших секторів вітчизняної економіки вважається сільське господарство.

Це обумовлюється тим, що, по-перше, ця галузь ще не вийшла з кризової економічної ситуації. З іншого боку, ще не закінчилися процеси трансформації і закріплення відносин власності і формування нових організаційно-правових форм. Вітчизняні виробники втратять третину ринку в Україні. За прогнозом, окремі види сільськогосподарської продукції вітчизняного виробництва втратять до 30 відсотків внутрішнього ринку, поступившись закордонним аналогам, які є і дешевшими, і якіснішими. На сьогоднішній день значна, переважна частина сільськогосподарської продукції перейшла у дрібнотоварне виробництво, а трудомісткі галузі - практично повністю. Таке дрібнотоварне виробництво продукції стане надзвичайно уразливим після вступу до СОТ, коли на вітчизняний ринок буде відкрито вільний доступ для добре відсортованої, стандартизованої продукції з інших країн.(6)

Тож тваринникам (передусім ідеться про свинарство), які нарощують поголів'я для того, щоб зайняти цей сегмент ринку, є про що подумати: на них чекає конкуренція зі світовими експортерами. Тобто варто обміркувати собівартість своєї продукції. Допомогти свинарям може держава.

Щоб бути конкурентоспроможними, маємо виробляти більше і кращої продукції. А для цього мають працювати закони. Лише вони можуть забезпечити рівні умови для конкуренції. В Україні немає ні стратегії, ні тактики ведення сільського господарства, держава самоусунулась від здійснення у цій сфері управлінських функцій. (7)

2.Економічна ефективність галузі свинарства в сільськогосподарських підприємствах Уманського району

2.1 Місце і значення галузі свинарства для економічного розвитку сільськогосподарських підприємств Уманського району

Свинарство - галузь тваринництва призначена для розведення свиней для одержання м'яса і сала, а також шкіри і щетини. Завдяки багатоплідності, скоростиглості, великій забійній вазі при порівняно незначній витраті кормів на одиницю продукції, свинина відіграє головну роль в загальному виробництві м'яса. Вона майже вдвічі поживніша за яловичину і баранину. Завдяки цим прикметам значення свинини постійно зростає.

В Україні м'ясо свиней є традиційним продуктом харчування і займає вагоме місце. Разом з тим свинина як товар, за умови незабезпеченого попиту на неї, є збитковою. Реалізацію свинини в більшості випадків супроводжує явище декапіталізації, тобто “проїдання” вкладеного капіталу. За законами ринкової економіки виробництво такого товару має припинятися, або ж для продовження процесу виробництва необхідно мати додаткове джерело грошових надходжень для погашення збитку.

Вказані вище неузгодженості переросли в проблему, яка потребує невідкладного вирішення як в інтересах сільськогосподарських товаровиробників, так і в інтересах споживачів необхідного для харчування населення продовольчого продукту. Адже маючи сприятливі природні умови, достатню власну базу виробництва зерна, значний досвід вирощування свиней, високопродуктивні породи тварин, сільськогосподарські підприємства значно зменшили обсяги та ефективність виробництва свинини.

В сільськогосподарських підприємствах Уманського району у 2007р. свинарство займало 38,86 % від загального поголів'я та дає 83,16% чистого прибутку у галузі тваринництва, при цьому виробничі витрати складають лише 34% відповідно. Детальніше ці та інші показники ми можемо розглянути у нижченаведеній Таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Місце і значення свинарства для економіки, 2007р.

2.2 Аналіз розвитку галузі свинарства в сільськогосподарських підприємствах Уманського району

В даному питанні роботи слід розглянути показники, що характеризують розвиток галузі свинарства в Уманському районі.

Для цього прослідкуємо зростання поголів'я, середньодобових та валових приростів в період з 2004 по 2007рр.. Як видно з таблиці 2.2., протягом вказаних років, значно збільшилось середньорічне поголів'я, за рахунок чого збільшились валові прирости по району. Середньодобові прирости свиней у 2007р. зросли порівняно з 2004р. на 158,2%, що є значним успіхом для сільськогосподарських виробників.

Таблиця 2.2

Динаміка поголів'я, валового виробництва та середньодобових приростів свиней в сільськогосподарських підприємствах Уманського району

Таблиця 2.3

Поголів'я та виробництво живої маси свиней в розрахунку на 100га ріллі в сільськогосподарських підприємствах Уманського району

В таблиці 2.3. відображено виробництво живої маси свиней у розрахунку на 100га ріллі. Ці показники, також підвищились протягом 2004-2007 рр. в зв'язку зі значним нарощенням поголів'я та приростів свиней.

Таблиця 2.4

Показники динаміки середньодобового приросту в сільськогосподарських підприємствах Уманського району

Таблиця 2.5

Аналіз впливу факторів на зміну валового приросту свиней в сільськогосподарських підприємствах Уманського району

Аналізуючи вплив факторів (табл. 2.5), таких як поголів'я свиней та середньодобовий приріст ми бачимо, що відхилення у 2007 р. до 2004р. по першому фактору складає 5310,9, та по другому фактору - 4762,4 пункти у бік збільшення.

2.3 Аналіз економічної ефективності виробництва продукції свинарства в сільськогосподарських підприємствах Уманського району

Ефективність виробництва - економічна категорія, яка відображає суть процесу відтворення і характеризує ступінь досягнення основних цілей, які визначаються системою економічних законів відповідно до суспільного відтворення. Сутність економічної ефективності свинарства виражена через її критерії та показники. Критерії сформульовані в загальному вигляді як максимум ефекту з кожної одиниці затрат суспільної праці або мінімум його затрат на кожну одиницю. Ефективність свинарства характеризується такими основними показниками: збільшення виробництва високоякісної продукції і прибутку на 1 голову і 1 ц к. од., зменшення матеріально-грошових затрат на одиницю продукції, підвищення продуктивності праці та раціональне використання всіх засобів виробництва.

Найважливішими показниками економічної ефективності виробництва свинини є собівартість продукції і рівень реалізаційних цін, бо вони безпосередньо впливають на формування рентабельності виробництва продукції будь якої галузі. Собівартість -- це один з найбільш синтетичних показників ефективності кінцевих результатів господарювання, де акумулюються рівень організації виробничих процесів, і ступінь інтенсифікації та використання виробничого потенціалу тощо.

Собівартість 1 ц приросту живої маси свиней формується під впливом двох основних факторів -- витрат виробництва на 1 тварину та її продуктивності. Для з'ясування причин, під дією яких формується рівень собівартості приросту 1 ц живої маси свиней, розраховують її структуру по статтях витрат, що сприяє здійсненню поглибленого аналізу питомих витрат виробництва в галузі.

Розподіл собівартості 1 ц приросту живої маси свиней за статтями (елементами) витрат - важливий захід у вишукуванні додаткових джерел її зниження. Саме в елементах витрат відображаються всі позитивні й негативні сторони галузі. Кожний елемент собівартості свинини залежно від питомої ваги в загальних питомих витратах тією чи іншою мірою впливає на її рівень.

У таблиці 2.6. відображено показники економічної ефективності виробництва продукції свинарства в Уманському районі в динаміці за 2004-2007рр. Ми бачимо, що найважливіший показник - рівень рентабельності має додатне значення лише у 2005р. - 11,4%. В інші роки середні реалізаційні ціни були значно нижчими за собівартість продукції, що й призвело до від'ємних значень показника рівня рентабельності.

Таблиця 2.6.

Показники економічної ефективності свинарства в сільськогосподарських підприємствах Уманського району

Таблиця 2.7

У структурі витрат на виробництво просту живої маси свиней за 2006 та 2007рр. найбільшу частку займають витрати на корми для тварин - 43,22% та 58,97% відповідно.(табл. 2.8.). Наочно це зображено на рисунку 2.1.

Таблиця 2.8.

Склад та структура витрат на виробництво приросту живої маси свиней в сільськогосподарських підприємствах Уманського району у 2006-2007 рр.

Рис. 2.1.Склад та структура витрат на виробництво приросту живої маси свиней в сільськогосподарських підприємствах Уманського району у 2006-2007 рр.

Склад і структура витрат кормів на 1ц приросту живої маси свиней відображена в таблиці 2.9. Звідси видно, що найбільшу питому вагу у структурі займають концентровані корми, що відповідає вимогам щодо годівлі свиней.

Таблиця 2.9.

Порівняння складу і структури витрат кормів на виробництво 1ц приросту живої маси свиней в Уманському районі у 2004 та 2007рр.

3.Напрями підвищення виробництва продукції свинарства

3.1 Резерви збільшення виробництва продукції свинарства та підвищення її економічної ефективності в сільськогосподарських підприємствах Уманського району

Одним із резервів збільшення виробництва продукції свинарства є ліквідація падежу свиней. У 2007р. падіж становив 370 голів, таким чином резерв становить 403,3ц приросту живої маси на все поголів'я, що загинуло внаслідок падежу (табл.3.1.)

Таблиця 3.1.

Резерви збільшення обсягів виробництва продукції свинарства за рахунок ліквідації падежу в сільськогосподарських підприємствах

Уманського району, 2007р.

Недопущення перевитрат кормів є одним з головних резервів збільшення виробництва приросту свиней. В Уманському районі, таким чином можна збільшити виробництво продукції свинарства на 9730,7 ц живої маси.(табл.3.2.), за рахунок скорочення витрат на кормів 1ц приросту живої маси з рівня 7,8 ц корм.од. до рівня, що передбачений нормами годівлі - 5.4 ц корм.од. на 1ц приросту живої маси свиней.

Таблиця 3.2.

Резерв збільшення виробництва приросту свиней за рахунок недопущення перевитрат кормів в сільськогосподарських підприємствах Уманського району, 2007р.

За допомогою підняття рівня середньодобових приростів до рівня передового господарства району - ДП «Ілліч-Агро Умань», в Уманському районі можливо збільшити виробництво продукції свинарства на 10,43 ц на все поголів'я свиней, тобто - 87г на 1 голову. Ці дані представлені у нижченаведеній таблиці 3.3.

Таблиця 3.3

Резерв збільшення виробництва приросту живої маси за рахунок підвищення продуктивності свиней в сільськогосподарських підприємствах Уманського району до рівня передового підприємства Уманського району - ДП «Ілліч- Агро Умань», 2007р.

Проаналізувавши можливі напрями підняття продуктивності галузі свинарства в Уманському районі, ми можемо дійти висновків, про те що, для збільшення приросту виробництва живої маси ми можемо використати такі засоби як: ліквідація падежу свиней; недопущення перевитрат кормів, та підвищення продуктивності свиней. За допомогою здійснення цих заходів сільськогосподарські підприємства можуть наростити валове виробництво живої маси свиней на 10144,43 ц на все поголів'я (табл. 3.4) Таким чином у 2007р. можна було б виростити 10627,13 живої маси свиней.

Таблиця 3.4

Узагальнення резервів збільшення виробництва живої маси свиней в сільськогосподарських підприємствах Уманського району у 2007р.

3.2 Ефективний розвиток галузі свинарства на основі інтенсифікації та впровадження інноваційних технологій

Інтенсифікація - це соціально-економічний процес, спрямований на збільшення виробництва продукції, підвищення її якості і зниження собівартості на основі впровадження у виробництво нових засобів, нових технологій, нових порід свиней, нових форм організації праці та виробництва, підвищення кваліфікації кадрів тощо, що є складовими НТП.(семенда)

Сутність заходів з розвитку виробництва продукції свинарства, полягає у необхідності інтенсифікації виробництва, використанні зарубіжного досвіду ведення свинарства, зокрема, розвитку спеціалізації і концентрації, необхідності виробництва конкурентоспроможної продукції, системному управлінні цими процесами, ресурсному забезпеченні та удосконаленні економічного механізму в напрямку стимулювання ефективності виробництва.

Серед факторів, які визначають розвиток інтенсивності виробництва є традиційні, які використовувалися в галузі не один десяток років, але втрачені в період реформування агропромислового комплексу. Це розвиток спеціалізації, концентрації та інтеграції виробників свинини з переробниками і сферою торгівлі; використання досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення селекційно-племінної роботи тощо. Вказані фактори інтенсифікації виробництва необхідно відновити на основі економічного інтересу виробників-власників та поєднання їх інтересу з переробниками і торгівлею.

Проблему підвищення ефективності виробництва свинини неможливо вирішити без удосконалення економічного механізму, насамперед фінансового забезпечення виробничих структур. Збитковість свинарства значною мірою зумовлена об'єктивними для виробника причинами. Необхідна державна фінансова підтримка, розмір якої доцільно визначати через рівень цін підтримки та еквівалентних цін на свинину. Такі ціни мають в першу чергу гарантувати повернення виробнику понесених ним витрат. Основою для їх визначення є суспільно-визнаний нормативний рівень витрат на виробництво свинини.

Важливим напрямом підвищення ефективності свинарства є вдосконалення племінних і продуктивних якостей свиней, вдосконалення селекційно-племінної роботи, розширенням племінної бази. Потрібно вирощувати молодняк в племінних заводах і репродукторах та використання його в товарних господарствах.

Необхідним напрямом підвищення прибутковості сільського господарства є впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва і переведення його на індустріальну основу. Індустріалізація сільського господарства означає насичення галузі засобами виробництва, що надійшли від промисловості, особливо машинами.(4).

Одним зі шляхів підвищення ефективності виробництва продукції свинарства є створення міцної та стійкої кормової бази. Для подальшого успішного розвитку тваринництва та інтенсивного нарощування обсягів товаровиробництва необхідне перетворення системи кормозабезпечення в одну з провідних галузей в аграрних підприємствах. Під посіви зернових та зернобобових культур доцільно займати 65-71% загальної площі сільськогосподарських культур в аграрних підприємствах,що виробляють свинину на власній кормовій базі. Під пшеницю і ячмінь слід відводити 20-25% посівних земель, яровим колосовим 20-22%, кукурудзі на зерно та зернобобовим 27-30%. Решта - багаторічними та однорічними травами.

3.3 Удосконалення організаційно-економічних відносин у сфері виробництва,переробки та реалізації продукції свинарства

Суть організаційно-економічних шляхів підвищення ефективності свинарства полягає в створенні адаптованих до сучасних умов інтегрованих об'єднань, що включають свинарський комплекс, рослинницьке підприємство з виробництва сировини для комбікормів, комбікормовий цех або комбікормовий завод, м'ясопереробний цех або комбінат, служби маркетингу і реалізації готової продукції через власну мережу торговельних підприємств.

Стратегічним напрямком у свинарстві повинно стати саме створення вертикальних інтегрованих об'єднань, що включають в себе виробництво зерна і комбікормів, відгодівлю свиней, переробку і реалізацію готової продукції, фінансові структури. В ході розрахунку стратегій було враховано умови окремої економічної діяльності підприємств, які займаються вирощуванням свиней (сільськогосподарські підприємства) та підприємств переробної промисловості (м'ясокомбінати), а також варіант спільної взаємодії в рамках інтеграційного об'єднання. Створення вертикальних інтеграційних об'єднань дозволить зменшити виробничі затрати, вплив посередників, маркетингові витрати і призведе до зростання рівня прибутків на всіх етапах виробництва та переробки свинини.

При допомозі розробленої стратегії стабілізації сільськогосподарські підприємства по вирощуванню свиней зможуть отримати рентабельне виробництво. (автореферат)

В сучасних умовах, коли виробництво, переробка і реалізація м'яса організаційно відокремилися у вигляді приватних підприємств, підвищення ефективності реалізації виробленої продукції можливе на основі довгострокових угод між виробниками, переробниками та торгівлею, з можливим наступним створенням об'єднань кооперативного типу або інтегрованих формувань.

Спеціалізація сільськогосподарських галузей -- одна із форм суспільного поділу праці, яка в міру розвитку продуктивних сил постійно вдосконалюється. Вона є важливою умовою технічного прогресу, характерна риса якого -- систематичне збільшення обсягу продукції на основі раціональної спеціалізації, оптимальної концентрації і послідовної інтенсифікації.

У зв'язку з великою різницею концентрації поголів'я свиней на фермах, а отже, і суттєвими відмінностями в технології і рівні механізації виробничих процесів, типів приміщень, обов'язковою передумовою забезпечення високоефективного ведення свинарства є впровадження раціональної організації праці, яка б відповідала конкретним умовам.

Під спеціалізацією сільського господарства розуміють зосередження виробництва окремих видів продукції чи надання послуг у відповідних територіальних одиницях, окремих підприємствах і їх виробничих підрозділах. Структура товарної продукції є основним показником спеціалізації, а додатковими структура валової продукції, посівних площ, стада по видах тварин, трудових вкладень тощо. Узагальнення багаторічних даних свідчить про те, що державні спеціалізовані свинарські підприємства одержують більш високі прирости живої маси при значно менших затратах праці та кормів на центнер продукції, а це сприяє зниженню собівартості і росту рентабельності виробництва свинини. Отже, з метою досягнення найвищої ефективності виробництва кожне підприємство зосереджує свою діяльність на виробництві одного головного продукту, тобто виникає сукупність спеціалізованих господарств, що відрізняються як товарною продукцією, так і господарськими операціями.