Концепція державного регулювання економіки в Україні

Політика державного регулювання економіки. Форми, функції та необхідність державного регулювання економіки. Національні особливості та концепція державного регулювання в Україні. Економічна діяльність та становлення економічних функцій держави.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 20.03.2009
Размер файла 29,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2

Контрольна робота

З дисципліни: “Державне регулювання економіки”

Тема:

“Концепція державного регулювання економіки в Україні”

Зміст контрольної роботи

1. Необхідність і сутність державного регулювання економіки

2. Форми, засоби і методи державного регулювання економіки

3. Економічна діяльність держави

4. Концепція державного регулювання

Список використаної літератури

1. Необхідність і сутність державного регулювання економіки

Історичний досвід світової економiки підтверджує, що держава в усі часи тією чи іншою мірою була вимушена втручатися в економічні процеси. Але ступінь цього втручання на окремих етапах розвитку товарного виробництва був неоднаковим. Тобто, у всіх економічних системах держава регулює економіку.

Історичний досвід показує, що спочатку таке втручання було зумовлене самим існуванням держави та необхідністю вилучення значної частини суспільного продукту для покриття загальнодержавних витрат, пов'язаних з утриманням апарату чиновників державної влади, армії, поліції тощо. Таке вилучення та перерозподіл вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке охороняло б державні інтереси і визначало б обов'язки всіх членів суспільства стосовно держави. Втручання держави в економіку виключно з "утриманських" інтересів обмежувало її економічні функції, перетворювало в пасивного наглядача за економічним розвитком країни. І це є не історичною випадковістю, а навпаки, закономірністю. Вона відображає найсуттєвішу рису товарного виробництва, в якому не держава, а ринковий механізм є головним регулятором економіки.

Ринковий механізм регулює найважливіші параметри економічного розвитку. По-перше, він об'єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво вимогам задоволення суспільних потреб через платоспроможний попит. По-друге, він стимулює розробку та впровадження у виробництво науково технічних досягнень, зменшення витрат, підвищення якості товарів, постійне розширення їх асортименту, що в кінцевому підсумку забезпечує підвищення продуктивності суспільної праці. По-третє, він виконує велику селективну функцію серед товаровиробників, завдяки чому із товарного виробництва вибувають ті господарські суб'єкти, результати діяльності яких не відповідають сучасним вимогам.

Проте регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується повною мірою лише за ідеальних умов, які відповідають ринку вільної конкуренції. Сучасне товарне виробництво таких умов не має. Циклічний характер сучасного виробництва, високий рівень його монополізації та інтернаціоналізації, великі соціальні та екологічні вимоги до його результатів відчутно обмежують регулюючий потенціал ринкового механізму. Ці обмеження можна охарактеризувати таким чином.

Ринковий механізм не має надійного внутрішнього імунітету, який здатний протистояти таким негативним явищам макроекономічного рівня, як затяжний спад виробництва, довго строковості інфляції, надмірний рівень безробіття.

Ринкова система може регулювати лише на ті суспільні потреби, які виявляються через платоспроможний попит. Тому ринок не має механізму, який здатний забезпечувати задоволення загальнодержавних, тобто колективних потреб, пов'язаних з утриманням апарату державного управління, армії, поліції, науки, культури, освіти та ін.

Взаємодія людей через ринковий механізм породжує деякі негативні побічні ефекти, зовнішні стосовно ринку. До них належать поляризація людей залежно від рівня доходів, нерівномірний розвиток окремих регіонів, порушення екологічних умов життя людей, недопустимі відхилення від стандартів якості споживчих товарів тощо. Ринковий механізм у багатьох випадках не має власних засобів, здатних усувати чи мінімізувати ці ефекти.

Перелічені вище обмеження ринкового механізму можуть бути компенсовані лише за допомогою спеціального державного механізму.

Вперше найбільш глибоко обґрунтував необхідність державного впливу на економіку англійський економіст Джон М. Кейнс. У 1936 р. він опублікував працю "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", де чітко окреслив коло специфічних макроекономічних проблем, запропонував засадні принципи методології та методики їхнього аналізу, сформулював завдання економічної політики держави.

Державне управління економікою -- це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності.

Однією з функцій управління є регулювання економіки. Управління будь-яким процесом починається з того, що цей процес виокремлюють як певний об'єкт. Найбільш апретованим об'єктом ДРЕ є економічна система держави, тобто об'єкти державного регулювання економіки. У зв'язку з цим методологічною основою ДРЕ є економічна теорія і передовсім макроекономіка.

Об'єктами ДРЕ є також: економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення); соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон'юнктура і т.д.); відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні тощо); ринки (товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів і т. д.).

Складність втілення названих об'єктів державного регулювання в чіткі організаційні форми зумовлює, як правило, опосередкований вплив держави на функціонування та розвиток підсистем, процесів, відносин, ринків і т. п. Безпосереднім об'єктом державного регулювання є діяльність підприємств (установ, закладів, організацій), державних органів, домашніх господарств.

Первинним суб'єктом державного регулювання є людина (громадянин). У демократичному суспільстві громадянин (споживач) висловлює й захищає свої інтереси як виборець за допомогою механізму голосування. Але виборці безпосередньо обирають не напрямки соціально-економічної політики або методи та засоби ДРЕ, а лише склад органів державної влади. Отже, суб'єктом державного регулювання економіки стає держава в особі державних органів (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій).

На сучасному етапі розвитку товарного виробництва держава об'єктивно змушена виконувати роль суб'єкта регулювання економіки. В цій якості вона мусить виконувати багато економічних функцій. До головних її функцій можна віднести такі:

– визначення головний цілей та пріоритетів макроекономічного розвитку країни виходячи із сучасного стану економіки та перспективних умов її розвитку. Це означає, що держава розробляє стратегію соціально-економічного розвитку країни, визначає ресурси, необхідні для її реалізації, пріоритетні напрями, очікувані економічні, соціальні та міжнародні наслідки макроекономічного розвитку країни. Визначені державними органами головні цілі та пріоритети макроекономічного розвитку країни становлять основу індикативного планів і економічних програм;

– розробка та затвердження правових основ функціонування ринкової економіки, які раціоналізують ринкове середовище та надають йому цивілізований характер. Економічне законодавство визначає передусім права приватної власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, розробляє закони, які регламентують діяльність окремих підприємств і організацій в умовах ринку. Держава приймає закони, які регулюють товарно-грошові відносини між суб'єктами й державою, тобто встановлює "правила гри" на ринку. Спираючись на економічне законодавство, вона виконує роль арбітра в сфері господарських відносин виявляє випадки незаконної діяльності та застосовує відповідні заходи щодо-порушників;

– цілеспрямований вплив на економічну діяльність господарських суб'єктів за допомогою системи економічних регуляторів. Для цього використовуються такі важелі, як державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата тощо;

– захист конкуренції як головного "мотора" ринкового механізму. З цією метою держава розробляє антимонопольне законодавство та здійснює постійний контроль за його дотриманням у господарській практиці;

– регулювання зовнішньоекономічних відносин. З цією метою держава розробляє закон про митницю, встановлює експортне та імпортне мито, визначає режим експорту та імпорту товарів і капіталів;

– здійснення контролю за додержанням у країні відповідних соціальних параметрів. Ця функція об'єктивно зумовлена внутрішньою природою ринку, який жорстко пов'язує доходи окремих господарських суб'єктів та громадян з результатами їхньої трудової діяльності, що неминуче породжує надмірну розбіжність в особистих доходах або, взагалі, відсутність їх у непрацездатних членів суспільства. З метою виконання даної функції держава встановлює мінімальний рівень заробітної плати,, розробляє закони, які гарантують право на працю та соціальне забезпечення. Вона застосовує також різноманітні пільги при оподаткуванні особистих доходів, їх індексацію з урахуванням рівня інфляції, розробляє фінансові програми допомоги малозабезпеченим членам суспільства, виплачує пенсії, регулює ціни на товари першої необхідності тощо;

– фінансування загальносуспільних благ та послуг, які є неподільними, -- благоустрій населених пунктів, будівництво доріг, закладів культури, утримання армії, розвиток науки, освіти та ін.

Державне регулювання економіки (ДРЕ) в умовах ринкового господарства являє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, здійснюваних правомочними державними установами та суспільними організаціями з метою стабілізації та пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінилися.

Державне регулювання економіки - це діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для функціонування економічного механізму згідно з цілями й пріоритетами державної економічної політики. Раціональне державне регулювання економіки не протистоїть механізму її ринкового регулювання й не підміняє його, а свідомо використовує його регулюючий потенціал, надає ринковим регуляторам цілеспрямований характер. В кінцевому підсумку це сприяє досягненню поставлених державою цілей і пріоритетів з меншими економічними та соціальними витратами.

Ринковий механізм, його інструменти становлять основу державного регулювання економіки. Але воно не обмежується використанням цих інструментів. Поряд з ними держава спирається й на неринкові інструменти, які доповнюють ринковий механізм, надають усьому економічному механізмові системніший та цивілізованіший характер. Так, індикативні плани, соціально-економічні прогнози, цільові програми, бюджетна форма фінансування колективних благ не є інструментами ринкового механізму. Але без їх використання не можна вирішити важливі питання соціально-економічного розвитку країни.

Державне регулювання економіки - це суб'єктивна форма її регулювання. Тому його ефективність обумовлена тим, якою мірою держава в процесі виконання своїх регулюючих функцій враховує об'єктивні економічні закони, і передусім закони ринку, згідно з якими функціонує ринковий механізм. У цьому розумінні закони ринкового механізму створюють об'єктивну межу для втручання держави в економіку. Іншими словами, ринковий механізм-це сфера державного невтручання. Більше того, держава повинна сприяти розвитку ринкового механізму, усувати штучні перешкоди, які можуть створювати для нього монопольні підприємства. Вона може втручатися в ринковий механізм тільки в одному випадку, коли цей механізм ще не досягнув необхідного! потенціалу і тому не здатний виконувати свою позитивну роль в економіці. Знайти межу такого втручання -- актуальна проблема державних органів.

В умовах розвинутого ринку державне регулювання економіки - це втручання держави не в ринковий механізм, а в передумови та побічні наслідки його функціонування. У першому випадку держава з метою одержання необхідних зрушень в економіці повинна не підміняти закони ринку штучними законами, а впливати на те економічне середовище, в якому діють ринкові закони. Впливаючи на це середовище, вона спрямовує розвиток економіки відповідно до визначених цілей та пріоритетів. Так, застосовуючи політику "дорогих" або "дешевих" грошей, держава не виручається в закон ціноутворення, а впливає лише на співвідношення між попитом і пропозицією на гроші і через це співвідношення використовує ціну для стримування чи стимулювання виробництва.

В другому випадку держава, враховуючи обмежені можливості ринкового механізму його здатність породжувати негативні побічні наслідки, може нейтралізувати іх за допомогою неринкового механізму. Так, державні програми допомоги малозабезпеченим, непрацездатним і тимчасово безробітним членам суспільства забезпечують їхній соціальний захист без втручання в ринковий механізм.

Важливою передумовою, яка визначає ефективність державного регулювання економіки, є врахування в регулюючих діях держави індивідуальних умов конкретної країни. Ці умови характеризуються такими показниками, як частка державного сектора в економіці, структура економіки, досягнутий технічний рівень виробництва, місце раціональної економіки в світовому поділі праці, демографічні, національні та політичні умови тощо. Врахування цих умов вимагає від кожної держави пошуку особливих підходів до межі та змісту свого втручання в економіку.

2.Форми, засоби і методи державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки реалізується в різних формах. Залежно від строкової розмовності розрізняють довгострокове й короткострокове регулювання.

Довгострокове регулювання обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі головне місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів.

Короткострокове регулювання - це насамперед антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне регулювання, яке реалізується переважно через політику доходів (контроль над заробітною платою та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси).

За характером впливу на господарські суб'єкти державне регулювання економіки поділяється на дві форми: пряме та непряме (опосередковане). Пряме регулювання - це вплив держави на економічні процеси за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів. Воно реалізується через бюджетне інвестування державою відповідних програм фінансування розвитку державних підприємств, інфраструктури, науки, культури, освіти, соціального захисту населення тощо, а також через регламентацію цін, заробітної плати та інших інструментів ринкового механізму. Прямий вплив може здійснюватися через використання адміністративних важелів, які регламентують конкретні завдання та обмеження господарської діяльності.

Непряме регулювання економіки - це вплив держави на господарську діяльність через внесення відповідних змін в умови функціонування ринкового механізму. Воно досягається за допомогою правових та економічних інструментів. Застосовуючи ці інструменти, держава безпосередньо нічого не змінює в ринковому механізмі, а створює лише передумови для цих змін.

Державне регулювання базується на певній системі засобів впливу на ринок. В сукупності їх можна розділити на дві великі групи: засоби прямого державного впливу (державні замовлення, контракти, ліміти, фінансування цільових комплексних програм і деяких галузей з державного бюджету і т. ін.) та засоби опосередкованого впливу (податки, субсидії, ціни і т ін).

Серед основних засобів державного регулювання слід виділити законодавчі акти; прогнози розвитку національної економіки; цільові комплексні програми; ліміти; державні замовлення і державні контракти; державні інвестиції; державні і місцеві бюджети; бюджетні дотації, субсидії, субвенції; податки і податкові пільги, державні кредити; державні резерви; операції з державними цінними паперами на відкритому ринку; соціально-економічні нормативи; різні галузеві і загальнодержавні норми і стандарти; норми амортизації, в тому числі прискореної; система фіксованих, граничних і вільних цін; індексування цін; індексування грошових доходів населення і заощаджень; встановлення прожиткового мінімуму і мінімуму заробітної плати; встановлення єдиної тарифної системи; встановлення заробітної плати в державних установах, встановлення системи пенсій, допомоги, ліцензій, митні збори, податки; квоти; встановлення граничних рівнів рентабельності.

Державне регулювання економіки спирається на систему державних інструментів (регуляторів). Залежно від їхньої природи всі державні інструменти можна поділити на три види: правові, адміністративні та економічні.

До правових інструментів належать законодавчі та підзаконні документи, які регламентують основні напрями й правила економічної діяльності господарських суб'єктів та окремих громадян. Вони визначають як загальні умови цієї діяльності, так і допустимі винятки з цих умов, установлюють права та обов'язки юридичних і фізичних осіб, а також можливі санкції за їх порушення. Серед правових інструментів найбільший вплив на економіку справляють закони про власність, підприємництво, підприємство, інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність, банківську і страхову справу, податки й ціни про соціальний захист населення та ін. Правові регулятори визначають загальну межу державного втручання в економіку.

Адміністративні інструменти - це укази, постанови та розпорядження виконавчих органів, які дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види господарської діяльності. Наприклад, встановлення квот, ембарго, видання ліцензій, затвердження стандартів якості продукції, екологічних норм тощо.

Найважливішу роль у державному регулюванні економіки відіграють економічні інструменти. До головних із них належать: макроекономічне планування, державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата. Регулюючий вплив держави на економіку забезпечується передусім через макроекономічне планування, основною формою якого в умовах ринку є індикативне планування. Воно принципово відрізняється від директивного планування засобів досягнення цілей, поставлених у плані. Його показники не є обов'язковими для окремих господарських суб'єктів, а мають рекомендаційно-орієнтуючий характер.

Державне регулювання економіки здійснюється з допомогою арсеналу методів, тобто способів впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку і некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності у відповідності з національною економічною політикою.

За формами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання можна розділити на методи прямого впливу (засновані на системі обмежень, штрафів, дозволів, ліцензій, квот, державних контрактів) і методи опосередкованого впливу, суть яких зводиться до встановлення певних умов для суб'єктів ринку, які мотивують їх поведінку. До цих методів слід віднести податкове регулювання застосування політики прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо.

Залежно від обраних засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні і економічні методи державного регулювання.

У світовій практиці застосовується два типи методів державного регулюванню економіки: адміністративні та економічні.

Сутність адміністративних методів полягає в прямому управлінні економікою, заснованому на застосуванні обов'язкових для суб'єктів ринку державних замовлень, державних санкцій, ліцензій, дозволів, квот, встановленні норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт і послуг, продукції до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо. Вони проявляється багатогранне в залежності від обраного засобу управління суб'єктами ринкової діяльності.

Адміністративні методи регулювання в розвинених країнах з ринковою економікою використовуються в незначних масштабах, їх сфера діяльності в основному обмежується охороною навколишнього середовища та створенням мінімальних побутових умов для слабо соціальне захищених верств населення.

Заходи примусу можна проілюструвати тим, що державні органи всіх розвинених країн зобов'язують промислові підприємства організовувати в себе виробниче навчання молоді, створювати певні побутові зручності для зайнятих, встановлювати очисні споруди.

Економічні методи державного регулювання поділяються на методи грошово-кредитної та бюджетної політики. Самостійним комплексним методом ДРЕ є індикативне планування, прогнозування і державне економічне програмування, що охоплює численні цілі та весь набір інструментів ДРЕ.

Основними економічними способами грошово-кредитної політики є:

а) регулювання облікової ставки (дисконтна політика, здійснювана центральним банком);

б) встановлення та зміни розмірів мінімальних резервів, які фінансовані інститути країни зобов'язані зберігати в центральному банку;

в) проведення операцій державних установ на ринку цінних паперів, таких як емісія державних зобов'язань, торгівля ними та їх погашення.

Важливе місце в системі елементів економічної політики і державного регулювання займає цінова політика і цінове регулювання.

В умовах перехідного періоду цінова політика держави в Україні повинна бути спрямована на ліквідацію цінових деформацій, які мають місце в національній економіці, забезпечення реального зближення національних і світових цін шляхом регульованої та контрольованої з боку держави поетапної лібералізації цін, поступового переходу до вільного регулювання.

Вирішення цього завдання здійснюватиметься методами прямого і непрямого впливу. Засоби прямого державного контролю за цінами використовуватимуть в обмежених масштабах з метою захисту споживачів від диктату монополістів та недобросовісної конкуренції, атакож дотування цін на соціально значимі товари і послуги, лібералізація яких здійснюватиметься поетапно. Це стосується цін на вугілля, газ, що використовується у побутових цілях, комунальні послуги, міський транспорт.

В ролі методів непрямого впливу держави на ціноутворення передбачається проведення активної антимонопольної політики регулювання грошової та кредитної емісії, проведення політики валютної стабілізації, стимулювання засобами фіскальної політики пропозиції на ринках товарів і послуг, стимулювання особистих нагромаджень та капіталізації доходів населення.

Важливим інструментом державного регулювання економіки та засобом реалізації завдань, поставлених у плані, є державний бюджет. З одного боку, він - індикатор економічного здоров'я країни, з іншого -- ефективний засіб державного впливу на економіку.

Роль регулятора економіки державний бюджет виконує по-різному. По-перше, він акумулює та перерозподіляє значну частку створеного в країні національного продукту. По-друге, бюджетний вплив на економіку здійснюється через фіскальну політику, тобто на основі оптимального поєднання державних доходів і витрат. Фіскальна політика може бути спрямована як на зведення дохідної та витратної частин бюджету з надлишком (щоб перешкодити надвиробництву), так і на створення дефіциту (щоб стимулювати економічне зростання).

У тісному поєднанні з бюджетом велику регулюючу роль в економіці виконують податки. Але їх регулююча роль не зводиться до фіскальної функції. Вони використовуються державою для вирішення проблем, пов'язаних із стимулюванням чи обмеженням певних видів господарської діяльності.

Використання грошей як інструмента державного регулювання економіки здійснюється передусім через грошові реформи, які спрямовані на зміну масштабу цін та заміну старих грошових знаків новими. Великий вплив на економіку, насамперед на зовнішньоекономічну діяльність, справляє державне регулювання курсу національної валюти. Воно реалізується через девальвацію національної валюти (зниження її курсу стосовно до іноземних валют) або її ревальвацію (підвищення цього курсу) за допомогою встановлення відповідного режиму формування курсу національної валюти (вільний, плаваючий, фіксований, спеціальний). Але найсильніший вплив на економіку справляє держава через регулювання грошової маси, її надлишок викликає інфляцію, зниження життєвого рівня населення, а нестача -- може призвести до економічного спаду та зростання безробіття. Таке регулювання здійснюється через банківський кредит, політику "дорогих" чи "дешевих" грошей та інші заходи.

В умовах ринкових відносин ціни справляють регулюючий вплив на економіку головним чином через механізм їх вільного формування на ринку. Але незалежно від рівня розвитку ринкових відносин, індивідуальних умов розвитку економіки кожної окремої країни держава певною мірою може втручатися в процеси ціноутворення з метою обмеження руйнівних властивостей ринкових цін або для вирішення деяких економічних і соціальних проблем. Ступінь такого втручання залежить від рівня інфляції, розвитку конкуренції та монополізації виробництва, характеру зовнішньоекономічної та соціальної політики тощо.

Державне регулювання економіки за допомогою заробітної плати тією чи іншою мірою практикується в багатьох країнах. Його основу становлять відповідні законодавчі акти (закон про працю, закон про заробітну плату, соціальний захист населення тощо), які визначають рівень соціальних гарантій кожного члена суспільства: мінімальний прожитковий рівень, мінімальну заробітну плату, умови призначення витрат по безробіттю, розмір пенсій та трудовий стаж, необхідний для її одержання, тривалість оплачуваної відпустки тощо.

Використання державою економічних інструментів у регулюванні економіки може породжувати не тільки позитивні, а й негативні наслідки. Кожен з них може дати позитивний результат при вирішенні однієї проблеми й одночасно породити іншу проблему або ще більш ускладнити її вирішення. Так, підвищення національним банком облікової ставки чи норми обов'язкових резервів комерційних банків є важливим засобом подолання інфляції. Але водночас цей засіб може негативно вплинути на економічне зростання, викликати збільшення рівня безробіття.

Ця обставина змушує державу кожний раз порівнювати між собою позитивні ефекти з негативними та вибирати найоптимальніші варіанти свого втручання в економіку.

Важливим показником визначення ефективності кожного економічного інструмента є мультиплікатори, які відображають результативність їхнього впливу на економіку. Окремі економічні інструменти неоднаково ефективні в досягненні поставлених цілей. Одні з них краще пристосовані для регулювання інфляції, другі - для стимулювання економічного зростання, треті - зниження рівня безробіття і т. д. Наприклад, грошовий мультиплікатор більший за бюджетний, якщо метою державного регулювання є зниження рівня інфляції. Тому, якщо уряд стоїть перед необхідністю вибору інструмента з метою реалізації антиінфляційної політики, то головним чином він повинен використовувати грошово-кредитний механізм, який дає більший ефект, ніж скорочення бюджетних витрат.

Аналіз елементів економічної політики, методів і засобів державного регулювання в умовах перехідного періоду дає можливість зробити висновок, що їх поєднання повинно максимально врахувати особливості економічних і соціальних процесів в країні, ступінь одержавлення власності, готовність суб'єктів ринкових відносин брати на себе ті чи інші економічні функції.

3.Економічна діяльність держави

У XX ст. виявилася безперспективність економічного розвитку суспільства з крайнощами щодо втручання держави в економіку: з одного боку класичний капіталізм, коли держава зовсім не втручається в економічну діяльність, а з іншого - державний соціалізм, коли вона повністю регулює економіку.

Свого часу У. Черчіль висловився про ринкову економіку як про таку, що має багато вад, однак, тут же зазначив що нічого ліпшого суспільство ще не придумало.

Ідеального ринку в природі немає. Сьогодні суспільством, що вбирає кращі риси цих крайніх полюсів, може бути суспільство регульованих ринкових відносин. У цьому дедалі більше переконуються всі: країни з регульованою ринковою економікою залишили далеко позаду держави з іншими системами - так званою соціалістичною і стихійною ринковою.

Держава завжди виконувала класичні економічні функції. Вона законодавче запроваджувала "загальні правила гри", тобто систему нормативних актів, які регулюють діяльність суб'єктів ринку, в тому числі таких інститутів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства. В державних судових органах розглядали не тільки кримінальні справи, але й майнові, господарські конфлікти. Держава збирала податки, за рахунок яких не тільки утримувала чиновників, а й фінансувала закупівлю зброї і спорядження для приватних компаній. У деяких країнах державі належали залізниці і так звані казенні заводи. Однак у цілому економічна роль держави ще на початку XX ст. була максимально обмежена, національне виробництво стало майже винятковою сферою приватного бізнесу. Прихильники теорії класичного капіталізму були впевнені, що недостатня величина сукупного попиту в умовах гнучкості цін не може бути причиною зменшення реального обсягу виробництва нижче природного рівня. Вони вважали, що попит завжди буде достатнім для того, щоб спожити всю продукцію, вироблену на базі наявних ресурсів і сучасної технології. Це положення ґрунтується на законі Сея, за яким пропозиція створює власний попит. Тому не може бути розриву між сукупним попитом та сукупною пропозицією, а зміна сукупної пропозиції породжує таку ж зміну сукупного попиту. Іншими словами, колирівновага під впливом певних факторів порушується, то вона автоматично відновлюється через механізм гнучких цін, внутрішній механізм саморегулювання.

Згідно теорією класичного капіталізму головна спонукальна сила розвитку у ринковій системі - це особистий інтерес, пов'язаний з одержанням прибутку. Одна з центральних ідей полягає в тому, що економіка функціонує ефективно, якщо держава не втручається. Вважають, що ефективному функціонуванню економіки, яка здатна автоматично досягти певного обсягу виробництв ваги повної зайнятості населення, втручання держави може тільки зашкодити. Оскільки головним регулятором економічного розвитку є ринок, то йому треба надати повну свободу. Проте глибока і затяжна криза 30-хроків XX ст. заперечили цю теорію. Стало очевидним, що механізм ринкового саморегулювання не виконує покладених на нього функцій, не забезпечує автоматичний вихід з кризи, що й викликало потребу переходу до активного регулювання економіки. В 1933 р. в США команда президента Ф.Рузвельта розробила і реалізувала так званий новий курс, практично запроваджуючи регулювання економіки. Вперше в історії США була утворена Рада з національної економічної безпеки, яка фактично координувала всі заходи в рамках нового курсу.

Через 60 років президент Б. Клінтон та його адміністрація також створили Раду з національної економічної безпеки. Однак тепер, на думку американських учених, загроза економічній безпеці зумовлена зовнішніми факторами - міжнародною конкуренцією у світовій економіці.

Теорію державного регулювання економіки, як відомо, розробив Джон Мейнард Кейнс і його послідовники. За теорією Кейнса коливання сукупних витрат впливають передусім на виробництво і зайнятість, а не на ціни. Тому кейнсіанці вважають, що рівень виробництва, зайнятості, доходів і цін формується на підставі підвищення попиту, інвестицій, зростання експорту і державних витрат. Ці фактори є об'єктами державної економічної політики і перебувають під впливом держави. Особливістю теорії є те, що ринок сам по собі не може забезпечити повної економічної стабільності, а тому держава зобов'язана відігравати активну роль у стабілізації економіки і пом'якшенні економічних спадів і піднесень. Для цього потрібно формувати відповідну державну економічну політику, ефективно використовуючи економічні, правові та адміністративні важелі. Держава повинна не тільки стимулювати зниження відсоткової ставки комерційних банків, а й запроваджувати масштабні державні закупівлі з метою збільшення сукупного платоспроможного попиту. Крім того, вона повинна виплачувати соціальні допомоги безробітним (уперше їх увів Ф.Рузвельт), людям похилого віку та іншим непрацездатним членам суспільства з метою не допустити соціального вибуху.

Отже, важливою і необхідною умовою розвитку національної економіки, за кейнсіанською теорією, є висока Інвестиційна активність підприємців і держави. Національне виробництво прямо залежить від капіталовкладень у науку, техніку, підготовку висококваліфікованих кадрів, організацію виробництва і праці, а останні за умови їх виконання діють як мультиплікатор - забезпечують економічне зростання у розширеному варіанті.

Обмеження ролі держави не є самоціллю реформ. Навіть у разі високоорганізованої ринкової системи потрібно удосконалювати роботу органів державної влади для ефективнішого задоволення суспільних потреб.

Діяльність держави характеризується двома різними поняттями - її потенціалом і ефективністю. Під потенціалом держави розуміють здатність ефективно провадити і пропагувати колективні заходи: ефективність - це результат використання цього потенціалу для задоволення зростаючого попиту суспільства на відповідні блага. Держава з більшими потенціальними можливостями може бути більш ефективною. Однак держава може мати значний потенціал і не бути достатньо ефективною, якщо цей потенціал не використовують належно.

На початку XXI ст. міжнародна економічна конкуренція стає щораз важливішим фактором розвитку всіх країн. За таких умов економічно ефективною є держава, яка відстоює свої національні інтереси і гарантує свою національну економічну безпеку в умовах міжнародної конкуренції. Кількісно це виявляється в оптимальному співвідношенні між відкритістю національної економіки і підтримкою своїх виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках.

З цих причин інакше трактують економічну роль держави в цілому. В сучасних умовах розвитку світового господарства економічна роль держави залежить не від ступеня втручання в ринковий механізм, а від участі в забезпеченні внутрішніх і зовнішніх умов ефективного функціонування національної економіки. Тобто економічно ефективною держава може бути лише тоді, коли ефективною є сама економіка.

Шлях до створення ефективнішої економічної системи досить складний. Найперше держава повинна зосередити наявні ресурси на тих завданнях, які може і повинна виконати. Формування ефективної держави можливе передусім у разі концентрації зусиль на фундаментальних завданнях запровадження партнерських відносин зі сферою бізнесу і суспільством у цілому.

Потенціал держави потрібно зміцнювати і шляхом активізації громадських інституцій. Це передбачає розробку ефективних норм і обмежень, які давали б змогу стримувати свавілля влади і боротися з корупцією. Для підвищення ефективності державні інституції повинні функціонувати в умовах широкої конкуренції та гласності, а місцеві органи влади повинні бути наділені широкими повноваженнями; до участі в управлінні і плануванні потрібно залучати громадські організації.

Послідовне скорочення ролі державних органів планування в економіці повинно відбуватись шляхом переходу від директивного планування до індикативного (рекомендаційного). Однак оскільки директивного планування у нас вже немає (його поспіхом зруйнували), потрібно удосконалювати -започатковану практику індикативного планування, щоб дати змогу державним службам управління реалізувати свою стратегію за допомогою політики цін, відсоткових ставок, податків, кредитів, валютних курсів тощо. Терміни цього переходу сьогодні визначити важко.

4.Концепція державного регулювання

Система вільного ринку формується під впливом двох макроекономічних концепцій - кейнсіанської та монетаристської. Монетаризм грунтується на кількісній теорії грошей, які значно та безпосередньо впливають на економіку. Монетаристи вважають, що система вільного ринку забезпечує макроекономічну стабільність на підставі конкуренції (за умови, що держава не втручається у функціонування економіки); незначне збільшення грошової маси (3-5% за рік) сприятиме економічному зростанню, збільшення понад 5% може спричинити підвищення цін, зменшення грошової маси нижче 3% може зумовити спад виробництва; зростання виробництва повинно становити 3-5% за рік.

Збільшення грошової маси, що випереджає збільшення обсягів виробництва, є причиною довготривалої інфляції.

Згідно з концепцією Д.Кейнса, динаміку національного доходу і зайнятості визначають обсяг споживчих видатків населення, інвестиції, державні закупівлі та чистий, експорт. Визначальну роль у цьому разі відіграють видатки населення (які залежать від його доходів) та інвестиції.

Кожна із концепцій має позитивні і негативні характеристики. Як засвідчує досвід багатьох держав, монетарний підхід є найпридатнішим для використання в умовах розвинутого ринку за наявності високого рівня розвитку, а кейнсіанський - у період становлення ринку, коли найдоцільнішим є активне, втручання держави у розвиток соціально-економічних процесів і насамперед довгострокове регулювання економіки. Кейнсіанська концепція стабілізації домінувала в повоєнний період у розвинутих країнах Європи, що мали зруйновану економіку. Останніми десятиріччями, коли економіка стабілізувалася, у США почали дедалі більше схилятися до монетаризму, В Японії ж з повоєнного часу і сьогодні простежується кейнсіанський підхід до управління економікою.

Сучасна економічна політика України повинна ґрунтуватися на раціональному поєднанні елементів обох концепцій - кейнсіанства та монетаризму. Однак, простежуючи лінію економічної політики уряду України і законодавців, можна зробити висновок, що вони дотримуються монетаристської концепції.

Зазначимо, що у країнах з монетаристською орієнтацією, як звичайно, частка податків у валовому прибутку фірм коливається від 25 до 35%, у країнах, де переважає кейнсіанська політика, - від 34 до 45%. В Україні ж з монетарними методами впливу на процес економічного розвитку питома вага податків досягає такого рівня (за деякими оцінками до 80-90%), за якого легальний бізнес стає нерентабельним.

У всіх розвинутих країнах базовими елементами механізму координації системи господарства є ринок і держава. Важливе практичне значення має проблема їхнього раціонального співвідношення, яке не є сталим і залежить від багатьох умов: рівня економічного розвитку, специфіки виробництва, менталітету нації та ін. Ось чому практично неможливо розробити модель співвідношення між ринковим і державним механізмами координації національної економіки, яка була б спільною для всіх країн. Обидва механізми мають свої переваги і недоліки, а тому головним завданням держави є раціональний розподіл функцій між ними. Держава регулює ті сфери і процеси, які ринок виконує недостатньо ефективно або не в змозі координувати взагалі.

Ринкова економіка не захищена від таких негативних явиш, як неповна зайнятість населення, циклічність економічного розвитку, монополізм, нестабільність рівня цін, несправедливий розподіл доходів тощо. Є сфери діяльності, які не завжди вигідні для приватного бізнесу - наука й освіта, охорона здоров'я, оборона, охорона довкілля. Є також сфери, де ринкові механізми спрацьовують або із запізненням, або не спрацьовують зовсім (зокрема, це стосується ринку робочої сили). Багато економічних проблем мають соціальний і політичний характер, і втручання держави для їх вирішення є обов'язковим.

Визначальними завданнями держав з розвинутою ринковою економікою є такі:

– забезпечення високого рівня зайнятості населення;

– сприяння стабільним темпам зростання національного виробництва та високій його ефективності;

– підтримка стабільного рівня цін;

– перерозподіл доходів на користь найменш захищених груп населення;

– сприяння розвитку раціональних зовнішньоекономічних зв'язків.

Виконати ці завдання можна за умови широкого розвитку вільного підприємництва, що потребує відповідної законодавчої бази, зокрема, щодо захисту прав власності, боротьби з монополізмом. Держава регулює грошовий обіг, забезпечує стійкість національної валюти, регулює взаємовідносини між підприємцями і найманими працівниками і, головне, гарантує безпеку національної економіки.

Із розвитком суспільства та вдосконаленням структури національного виробництва роль держави посилюється. На сучасному етапі держава виконує соціальні функції; регулює соціальні процеси (визначає мінімальні розміри заробітної плати, підвищує рівень зайнятості, матеріально забезпечує безробітних тощо).

Ринковий механізм не може самостійно розробити стратегічні програми розвитку науки і технологій, глибокі структурні перетворення виробництва. Тому потрібна участь держави у стимулюванні науково-технічного прогресу (НТП), в інвестиційній і структурній політиці, особливо у разі планування довготермінових закордонних інвестицій, у розвитку великомасштабних інвестиційних проектів з тривалими термінами окупності, високим ступенем ризику тощо.

В умовах ринку потрібна відповідна регіональна політика держави для вирішення складних регіональних проблем, що виникають під впливом історичних, національних, демографічних та інших неринкових факторів.

Роль держави на етапі становлення, формування ринкової економіки якісно відрізняється від її ролі в умовах функціонування уже сформованої, добре відрегульованої економіки ринкового типу.

Самоорганізація, класичним взірцем якої є ринок, притаманна достатньо стійким системам, однак малоефективна в період переходу від однієї системи до іншої. Крім того, відсутність будь-яких регулівних начал у період трансформації веде до консервації старих структур і неминучого наростання хаотичних процесів. Тому на етапі становлення ринкової економіки можна виділити декілька специфічних завдань державного регулювання. Найперше - це формування нової системи відносин власності, які властиві багатоукладній економіці, створення конкурентного середовища, підтримка малого підприємництва, фермерських господарств тощо. У державі потрібно сформувати Інфраструктуру планової економіки (дворівнева банківська система, страхові компанії та довірчі товариства, інвестиційні компанії, біржі та ін.). досягти макроекономічної стабілізації, цінової та ринкової лібералізації.

У найбільших розвинутих країнах сформувалася широка мережа механізмів саморегулювання - функціональні економічні системи (ФЕС).

Функціональні економічні системи визначають як динамічні саморегулювальні системи, діяльність яких спрямована на підтримування макроекономічної рівноваги національного ринку і створення оптимальних умов для обміну товарами, послугами, технікою, технологіями, формами капіталу, робочою силою тощо. ФЕС об'єднують різноманітні елементи ринкової інфраструктури, інституціональні заклади, у тім числі органи законодавчої і виконавчої влади, державні структури, асоціації товаровиробників, аналітичні та інформаційні центри, приватні комерційні структури та ін.

Формування ФЕС стало можливим лише внаслідок бурхливого розвитку засобів зв'язку, телекомунікацій та комп'ютерних систем, які дають змогу оперативно отримувати інформацію про стан на внутрішньому та зовнішньому ринках, аналізувати її й розраховувати варіанти прийняття рішень.

Типовими прикладами ФЕС є такі системи: формування конкурентного середовища; забезпечення стабільності національної валюти; підтримування рівня внутрішніх цін; стимулювання сукупного попиту; підтримуванню платіжного, у тім числі зовнішньо-торговельного балансу, захист довкілля; підтримування високого рівня зайнятості та багато інших.

У саморегульованій економічній системі роль держави принципово змінюється. Держава стає головним координаційним центром усієї господарської структури. Вона через ФЕС втручається в ринок лише настільки, наскільки це потрібно для підтримання стійкості й макроекономічної рівноваги та для забезпечення роботи механізму конкуренції. Перевага цієї моделі економічного розвитку полягає в тому, що в такому господарстві внаслідок наявності функціональних економічних систем постійно відбиваються процеси пристосування, що приводять до оптимального співвідношення попит і пропозиції, заощаджень та інвестицій, доходів ф витрат, експорту та імпорту тощо.

У процесі економічних перетворень у нашій країні створюють лише окремі елементи функціональних економічних систем, з яких у перспективі повинні сформуватись дієві механізми саморегулювання.

На практиці треба враховувати і низку інших обставин, які коригують співвідношення держави і ринку в економічній системі.

З описаного можна зробити висновок, що економічна діяльність держави охоплює всі форми і засоби реалізації економічних цілей і завдань. Економічна політика держави - це конкретніший прояв економічної діяльності, організація й упорядкування економічних процесів відповідно до раніше визначених цілей. Економічні функції держави - це конкретні напрями здійснення економічної діяльності (політики) держави. Ці функції потрібно розглядати за двома напрямами: по-перше, держава є суб'єктом власності і підприємництва та регулює державний сектор національної економіки; по-друге, держава регулює недержавний сектор економіки (є щодо нього зовнішнім суб'єктом регулювання) і національну економіку в цілому. Механізм державного регулювання економіки - це сукупність різноманітних важелів, інструментів, за допомогою яких держава веде економічну діяльність. Інструментарій державного регулювання різноманітний. Найважливішими є економічні та адміністративні методи.

Список використаної літератури

Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. - К.: " Наукова думка", 1994.

Джон Стігліц. Економіка державного сектору - К.: «Атіка», 1997.

Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. - К.:МАУП,2000.-176с.

І.Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державне регулювання економіки. - ЛНУ ім. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. - 640с.

Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2001.-362с.


Подобные документы

  • Політика державного регулювання економіки. Форми та функції державного регулювання економіки. Національні особливості державного регулювання. Основні форми державного регулювання. Становлення економічних функцій Української держави.

    курсовая работа [36,6 K], добавлен 10.04.2007

  • Об’єктивна необхідність державного регулювання економіки. Структура механізму й методи державного регулювання. Державне регулювання в Україні. Економічні функції місцевих органів влади. Співвідношення між ринковим механізмом і державним регулюванням.

    реферат [53,2 K], добавлен 16.01.2008

  • Основні функції та особливості національнлї політики державного регулювання економіки, її інструменти: податково-бюджетна система, цінове, грошово-кредитне і валютне регулювання. Характеристика американської та японської моделей державного регулювання.

    курсовая работа [49,6 K], добавлен 11.11.2010

  • Характер і оцінка впливу державного регулювання на розвиток національної економіки країни. Взаємозв’язок ефективного державного регулювання та сталого розвитку основних напрямів економічної й соціальної діяльності України, шляхи його моделювання.

    статья [22,5 K], добавлен 14.08.2017

  • Необхідність державного регулювання економіки. Обмеження ринкового механізму і спеціальний державний механізм як компенсація. Дві макроекономічні концепції - кейнсіанська та монетаристська. Економічні функції держави. Сучасна економічна політика України.

    реферат [21,1 K], добавлен 20.03.2009

  • Комплексні методи державного регулювання економіки. Головні принципи економічного та соціального прогнозування. Фінансово-кредитне регулювання економіки. Регулювання зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності. Підтримка малого підприємництва.

    курсовая работа [68,8 K], добавлен 25.04.2010

  • Сутність, необхідність і загальні причини обмеженості державного регулювання. Розроблення і виконання державних цільових програм. Проблеми системи податкового регулювання економіки і шляхи їх вирішення. Регулювання розвитку будівельної індустрії.

    контрольная работа [44,2 K], добавлен 18.07.2011

  • Ціна як основний інструмент економіки. Аналіз теорій, що визначають цінність товару. Державне регулювання ціноутворення в Україні. Повноваження органів державного регулювання цін. Дослідження практики державного регулювання цін у США, Греції та Франції.

    курсовая работа [54,3 K], добавлен 06.06.2014

  • Основні теоретичні аспекти генезису змісту поняття механізму державного регулювання економіки. Вивчення сутності державного регулювання аграрного сектору економіки та його впливу на забезпечення соціального розвитку та продовольчої безпеки країни.

    статья [25,3 K], добавлен 11.09.2017

  • Кейнсіанська і неокласична моделі державного регулювання. Допущення про нейтральність грошей і зосередження уваги на рівновазі економіки в умовах повної зайнятості. Монетаристи про економічну роль держави.

    реферат [17,3 K], добавлен 03.09.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.