Україна займає провідне місце за рівнем територіальної концентрації посівних площ технічних культур. На території України розміщено 22% площ, зайнятих технічними культурами. У 2000 р. їх посіви становили 3,8 млн. га і до 2003 посівні площі істотно не змінилися.

Провідне місце посідають цукрові буряки.

Таблиця 2.2.

Посівна площа цукрових буряків.

Для кращого уявлення ситуації в галузі виробництва цукру побудуємо графік, на якому можна спостерігати тенденції розвитку галузі в розрізі років.

Сільське господарство - одна з головних галузей матеріального виробництва, що має важливе значення для постачання продовольства для населення та сировини для промисловості. Важливою галуззю сільського господарства є вирощування технічних культур.

Технічні культури вирощують заради одержання сировини для виробництва різноманітних продовольчих та промислових товарів. Технічні культури хоч і трудомісткі, але дуже прибуткові, тому у всіх районах, де вони культивуються, під них відводять найкращі землі.

Вирощування технічних культур з 1990 р. до 2003 р. в Україні зменшується. Це можна пояснити тим, що щорічно зменшується частка посівних площ і низькою врожайністю.

НТР поки що слабо вплинула на вирощування технічних культур в Україні.

Науково-технічна революція і в сільському господарстві і при вирощуванні технічних культур полягає у комплексній механізації усіх галузей, у хімізації виробництва, у застосуванні аграрної та біологічної науки.

Активне впровадження досягнень НТР допомагає одержати великий економічний ефект при менших витратах праці та енергії. Уміле застосування мінеральних добрив, своєчасна та якісна машинна обробка землі, висока якість насіння дозволять багаторазово підвищити врожайність у галузі.

Економічний розвиток світового вирощування технічних культур відбувається на основі агропромислової інтеграції, тобто об'єднання безпосередніх виробників продукції з підприємствами, що виробляють цю продукцію, а також з виробниками сільськогосподарських машин, мінеральних добрив, отрутохімікатів, з заготівельними, транспортними, збутовими фірмами.

Для цілеспрямованого регулювання ринку технічних культур і можливостей його ефективної переробки держава має використовувати систему економічних заходів. Основний зміст останніх при цьому базується на досягненні гнучкої взаємодії структурних елементів комплексу вирощування технічних культур, вдосконаленні розміщення підприємств на основі впровадження розвинутих економічних взаємозв'язків і нових методів управління. До-ведено, що ринкова стратегія в системі виробничо-збутових координат відкриває нові на-прями і можливості вдоскона-лення територіальної ор-ганізації виробництва й підви-щення його ефективності. У зв'язку з цим посилюється не-обхідність трансформації дер-жавного регулювання, зміни пріоритетів у формах і методах регулювання виробничих відносин.

Вітчизняний і зарубіжний досвід свідчать, що завжди центральну й координуючу роль відіграє держава, особливо при відродженні не тільки галузі, а й сільського господарства в цілому.

Загальні положення, які покладено в основу комплексної програ-ми розвитку виробництва технічних культур, зводяться до:

1. Визнання на державному, галузевому та регіональному рівнях необхідності від-родження виробництва технічних культур й усвідомлення того, що воно неможливе без докорінного організаційно-економічного та техніко-технологічного реформування.

2. Визнання помилковою і шкідливою концепцію щодо орієнтації України на ви-робництво продукції галузі лише для самозабезпечення. Крім того, скорочення посівних площ призвело до дисбалансу в буряково-зернових сівозмінах, зменшення обсягів кормовиробництва, росту безробіття і зубожіння значної чисельності населення в сільський районах.

3. Прийняття для України оптимального обсягу виробництва продукції для споживання населення, для харчової промисловості і для екс-порту з подальшим нарощуванням його обсягу.

4. Максимального використання існуючих потенційних можливостей (навіть в умо-вах кризи) для стабілізації виробництва і призупинення його подальшого спаду. Удо-сконалення розміщення виробництва по території, перепрофілювання збиткових під-приємств, концентрація ресурсів на перспективних, хоч і обмежених, ділянках.

5. Першочергового (3--5 роки) пожвавлення створення сировинної бази з наступним реінвестуванням прибутків у реструктуризацію перспекти-вних заводів, перегляд і перерозподіл сировинних зон.

6. Прискорення інвестиційної діяльності -- залучення інвестицій (як вітчизняних, так і іноземних) для здійснення перспективних науково-технічних проектів і програм. Створення державного фонду довгострокового кредитування таких проектів і про-грам, джерелом яких можуть стати кошти від приватизації об'єктів АПК. Введення в дію механізму надання підприємствам інвестиційних кредитів, дотацій і бюджетних субсидій.

7. Державного регулювання виробництва і реалізації за допомогою економічних важелів за умови виключення адміністрування та будь-якого виду монополізму -- державного, галузевого, адміністративно-регіонального, повна ліквідація відповідних монопольних і псевдоринкових структур. Створення й розвиток низових і регіональ-них ринкових правових структур -- акціонерних товариств, корпорацій, холдингів, агропромислово-фінансових компаній або груп.

8. Глибокого вивчення загальноекономічної кон'юнктури, пошуку нових ринків збуту, розширення експорту до країн Східної Європи, Африки, Близького Схо-ду, Середньої Азії, відновлення торговельних відносин з Росією, створення відповідної маркетингової служби та інформаційних центрів, представництв за кордоном.

9. Повної ліквідації бартерних операцій та перехід на розрахунки через банки. Надання державних кредитів для покриття різниці між пільговими і діючими процен-тними ставками по кредитах, які надаються виробникам, та гарантування їх повер-нення, активніше залучення банків до виробництва; поширення на підприємства АПК права щодо створення холдингових компаній.

10. Вивчення і впровадження вітчизняного й зарубіжного досвіду розвитку інтег-рації в виробництві технічних культур, удосконалення системи договорів, кооперу-вання виробництва, консолідації акцій, в т. ч. державних.

Отже, тільки завдяки дотриманню цих норм, Україна може вибратись із досить складної ситуації, що склалася у галузі вирощування технічних культур, і виробляти конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію.

ВИСНОВКИ та пропозиції

Отже, на сучасному етапі в Україні є всі потенціальні можливості для подальшої оптимізації вирощування технічних культур. Механізм та значення ефективності виробництва включає не тільки максимальні доходи виробника за мінімальних затрат, а й найповніше задоволення потреб населення країни у продуктах харчування та забезпечення зростання суспільного добробуту. Для підви-щення ефективності сільського господарства та переробної галузі необхідно зберігати і підвищувати родючість ґрунтів, збільшувати обсяги виробництва валової продукції, її переробки та чистого доходу з кожного гектара сільськогосподарських угідь, з кожної одиниці переробленої сировини, з кожної гривні вкладених коштів шляхом інтенсифікації галузі при одночасному скороченні землі в обробітку, розвитку інфраструктури ринку, просуванні української продукції на зовнішні ринки.

Для нарощування обсягів виробництва продукції необхідно реанімувати і вдосконалити зруйновані торговельно-економічні відно-сини, на основі яких створити умови для розвитку зовнішньоекономічної діяльності і виходу української продукції на світовий ринок. Аналіз аграрної політики країн з сучасною ринковою економікою свідчить, що ефективне функціонування сільського госпо-дарства і переробних галузей зумовлюється державним протекціоністським підходом з використанням різноманітних інструментів, зокрема - цінових, спрямованих, у першу чергу, на розвиток виробництва, стабілізацію аграрного ринку та на підтримку доходів виробників, насамперед фермерів. Це пов'язано з тим, що непаритетність обміну між аграрним і промисловим секторами на користь останнього має загальний та постійний характер, внаслідок чого прибутки селян ніколи не відповідають доходам працівників інших галузей.

Інтеграція української економіки до світового економічного простору вимагає від вітчизняних компаній виробляти конкурентоспроможну високоліквідну продукцію, продавати і купувати товари за світовими цінами, експортувати продукцію, що має ціну, нижчу за світову, та імпортувати ті товари, що не виробляються в країні. З ураху-ванням таких тенденцій розвитку українські компанії змушені привчатися реагувати на сигнали, що подаються зовнішнім ринком.

Підвищення ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств та конкурентоспроможності їх продукції можна досягти за рахунок як виведення з експлуатації підприємств, що працюють з найменшою продуктивністю, так і викори-стання сучасних технологій та обладнання. Повне завантаження потужностей перероб-них підприємств можливе лише при залученні додаткових інвестиційних коштів вітчиз-няних та іноземних інвесторів. На сьогодні майже всі підприємства приватизовані і завдяки інвестиціям значно оновили виробничо-технічну базу, запровадили нові потужності з сучасними технологіями.

Використовуючи вітчизняний і зарубіжний досвід встановлення за допомогою державної підтримки інтеграційних зв'язків в АПК, сільськогосподарські товаровироб-ники і переробні підприємства мають стати центрами агропромислової інтеграції, що сприятимуть виходу країни з кризи і подальшому успішному розвиткові агропромисло-вого комплексу. Україна завдяки своїм природнокліматичним умовам і виробничо-технічним потужностям переробних підприємств має всі потенціальні можливості стати одним з центрів поставок олії глибокої переробки та різноманітних жирів на світовий ринок, а послідовна державна політика створить конкурентоспроможне середовище для всієї галузі.

Головна мета сільськогосподарського виробництва - забезпечення населення вітчизняними високоякісними продуктами харчування, переробної галузі - сировиною, а також створення достатнього фонду відповідної продукції для зовнішньої торгівлі.

Протягом останнього десятиріччя Україна не змогла утвердитися з експортуван-ням своєї продукції ні на світовому, ні на європейському, ні на ринку країн близького зарубіж-жя.

У цьому зв'язку назріла необхідність обґрунтування шляхів відродження та роз-витку галузі в умовах ринкової економіки, що характеризує актуальність проблеми. Нині сільгоспвиробники України перебувають в стані затяжної еко-номічної кризи. Проте при цьому починають спрацьовувати деякі чин-ники, що були створені на попередньому етапі (державне регулювання виробництва технічних культур, встановлення мінімальних цін на продукцію). У цьому ж напрямі мають запрацювати й державні інституції:

- підтримувати правове поле, яке нині існує, і надалі не порушувати його;

- створювати економічні умови для виробників сировини та її переробників;

- встановити рівну відпо-відальність держави і суб'єктів господарювання за свої зобов'язання тощо.

Необхід-ними є технологія відстеження тенденцій розвитку галузі і причин, які його гальмують, та технологія створення державними інституціями ефек-тивних умов життєдіяльності галузі. Ринок потребує аналізу ситуації, тенденцій, а також відповідного прогнозування і організації виробництва. Загальновідомо, що виробництво продукції зростає завдяки інтенсивним фак-торам на основі впровадження сучасніших техніки, технології та організації вироб-ництва. Визнано, що економічна і енергетична ефективність прийомів у землеробстві значною мірою визначається рівнем і стабільністю урожайності сільськогосподар-ських культур. При низьких урожаях знижуються і окупність затрат, і захист ґрунтів від ерозії тощо. Велика амплітуда коливань врожайності зумовлена, зокрема, і впли-вом погодних умов. Протистояти цьому має культурне землеробство: впроваджен-ня науково обґрунтованих сівозмін, раціональних способів обробітку ґрунту та вне-сення оптимальних норм добрив. Це не тільки сприятиме зростанню врожайності, а й її стабілізації.

Список використаної літератури

1. Бутенко Н.В. Прогнозування рівня попиту на цукор // Економіка АПК. - 2000. - № 6. - С. 66-70;

2. Захарченко В.І. Ринкові перетворення цукробуряковими виробництвами//Економіка АПК, 2004р., №7, С. 130-134

3. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва: Навчальний посібник. - К.: Вид-во Паливода А. А., 2002. - с.

4. Коденська М Ю Цукро-бурякове виробництво України. - Кі: ІАЕ, 1998;

5. Огійчук М. Амортизаційна політика в сільському господарстві// Економіка України, 2003 р., № 4, С. 49-54

6. Пендзей Я.А. Стратегічні проблеми розвитку бурякоцукрового комплексу України // Регіональна економіка. -- 2000. -- № 3. -- С. 231-235;

7. Розміщення продуктивних сил України / Є. Качан, М. О. Потрига та ін: За ред. Є. П. Качана: К.: Вища шк., 1998. - 375 с.

8. Розміщення продуктивних сил України: Навч. - метод. посібник для самост. вивч. дисципліни / С. І. Дорогунцов, Ю. І. Пітюренко, Я. Б. Олійник та ін. - К.: КНЕУ, 2000. - 364 с.

9. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Проф. Є. П. Качана. - К.: ВД “Юридична книга”, 2001. - 552. : іл

10. Розміщення продуктивних сил: Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін.; За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова. - К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. - 546 с.

11. Слюсар В. Цукрова промисловість України: проблеми і перспективи розвитку // Економіка України. - 1997. - № 1. - С. 47-55;

12. Слюсар В., Лиськов В. Реструктуризація цукрової промисловості України // Економіка України. -- 1998. -- Nt 10. -- С. 12-21

13. Соціально-економічна географія України: Навч. посібник / За ред. проф. Шаблія О. І. Вид. друге, перероб. і доп. - Львів: Світ, 2000. - 680 с., іл.

14. Чернюк Л. Г., Клиновий Д. В. Розміщення продуктивних сил України. Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ,2002р.

15. Шаблій О.І. Соціально-економічна географія України. - Львів.: Світ, 1994;

16. Стеченко Д. М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Вікар, 2002. - 374 с.

17. Яценко В. Структурно-динамічна характеристика промисловості України та прогноз виробництва до 2015 року//Економіст, 2003 р., № 12, С. 33-35