Хронологія методів та технологій очистки води в світі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хронологія методів та технологій очистки води в світі

Донська М.Д.,

аспірантка, Центр досліджень науково-технічного

потенціалу ім. А. В. Доброва (Україна, Київ)

Розглядаються етапи формування та розвитку методів і технологій очищення води. Представлені основні методи та технології очищення води, показані їх переваги та недоліки. Проаналізовано досягнення вчених в галузі підготовки питної води та сучасні тенденції розвитку галузі.

Вода має ключове значення для функціонування життя на Землі. Відомий вчений, основоположник ряду нових наукових дисциплін, біохімік і мінералог, академік В. І. Вернадський писав: «Вода стоит особняком в истории нашей планеты. Нет природного тела, которое могло бы сравниться с ней по влиянию на ход основных, самых грандиозных геологических процессов. Нет земного вещества - минерала горной породы, живого тела, которое её бы не заключало. Всё земное вещество ею проникнуто и охвачено» [1, с. 234].

На початку ХХ ст. було усвідомлено необхідність введення нормативів якості на питну воду, яка характеризується її фізичними, хімічними і бактеріологічними властивостями. До фізичних властивостей належать: температура, колірність, мутність, присмак і запах. Хімічні властивості води визначаються наступними показниками: активною реакцією, жорсткістю, окисленням, вмістом солей. Ступінь бактеріологічної забрудненості води залежить від кількості бактерій, що містяться в 1 см3 води. Наприклад, вода таких поверхневих джерел, як річки та озера, містить бактерії стічних і дощових вод.

Для запобігання забрудненню джерел господарсько- питного водопостачання в Україні створюють зони санітарної охорони, які складаються з трьох поясів. Перший пояс включає територію, на якій розташовуються водозабірні та водовідвідні споруди, огороджені парканом або смугою зелених насаджень. Другий пояс охоплює територію верхньої течії річки та її притоків, а також територію населених місць, що також впливають на джерело. При використанні для господарсько-питного водопостачання підземних вод другий пояс зони має включати територію підживлення їх поверхневими водами. Третій пояс охоплює суміжну з другим поясом територію, де організовуються спостереження за інфекційними захворюваннями для запобігання потрапляння їх у воду.

При обробці води коагуляцією та її подальшим відстоюванням і фільтруванням видаляється значна частина бактерій (90-95%). Профільтровану воду, яку використовують для господарсько-питних потреб, обов'язково додатково знезаражують [2].

Еволюція реагентних методів очищення води почалася з давніх часів. Тоді людині бракувало знань, її дії ґрунтувалися на інтуїції та життєвому досвіді - воду очищували соками тропічних рослин, за допомогою срібної нитки, відстоюванням. Тільки в середині ХІХ ст., під час розвитку систем водопостачання, виникли наукові підходи до очищення питної води. Пізніше науковці-хіміки І. Я. Горбачевський, М. Д. Зелінський, К. Б. Яцимирський, Д. Сімпсон, Е. Пеліго, Ж. Гуннінг почали дослідження з визначення ефективності застосування хімічних речовин для очищення води. Вони довели, що застосовуючи відстоювання та фільтрування, доцільно додавати до води невелику кількість хімічних сполук для ефективнішого освітлення, очищення від завислих речовин та бактеріального забруднення.

Сучасні методи очищення води та принципи роботи очисних пристроїв можна розділити на п'ять основних груп: фізичні, хімічні, фізико-хімічні, біологічні та механічні. Хімічний процес очищення води полягає в її хлоруванні або озонуванні. В Україні метод очищення води хлоруванням застосовується на великих станціях водопідготовки, проте в багатьох країнах він не використовується. У більшості країн для очищення води використовують метод озонування. Існують методи хімічного очищення води - фільтрація та нейтралізація за допомогою спеціальних препаратів, завдяки яким можна обробляти невеликі об'єми забрудненої та непридатної для вживання води. При фільтрації рідина, проходячи через фільтр, очищається за рахунок реакції обміну, коли небажані елементи та частинки осідають на іонообмінних смолах. Даний метод хімічної очистки води дозволяє виділити з рідини конкретні речовини й залишити ті елементи, які не потребують видалення. Нейтралізація - метод очищення води, який полягає у застосуванні нейтралізуючих речовин (сода, вапно, аміак). Вступаючи у взаємодію із забруднюючими елементами, вони дозволяють очистити рідину від кислот.

Найпростішим фізичним методом очистки води є кип'ятіння. Завдяки йому вода очищується від хвороботворних організмів, проте не позбавляється різних хімічних забруднень. До сучасних й актуальних фізичних методів належить також опромінення води ультрафіолетом, завдяки якому знищуються всі шкідливі мікроорганізми.

Механічні методи очищення води передбачають використання різних фільтрів. Фільтри бувають грубі - для очищення води від крупного сміття та піску, а також тонкі, що дозволяють відфільтрувати дуже дрібний пил, хімічні домішки та мікроорганізми.

Біологічні методи передбачають використання мікроорганізмів в процесі переробки органіки, які впливають на процеси окислення і відновлення різних органічних субстанцій. Подібні субстанції утворюють колоїдні системи або тонкі суспензії, а мікроорганізми очищають воду від твердих і рідких продуктів життєдіяльності людини і господарсько- побутових органічних забруднень. Очисні системи, що реалізують біологічні методи очищення води, умовно можна поділити на природні і штучні споруди. Для досягнення кращого результату методи комбінуються. Фільтри високотехнологічних пристроїв очищення води можуть поєднувати в собі хімічні, механічні та біологічні принципи роботи. Сучасні системи очистки води є багатоступеневими, в кожній ланці яких застосовують послідовно різні методи очищення води від забруднень.

Фізико-хімічні методи очищення води використовують для знезараження рідини та ліквідації органічних частинок, що утворюють дрібнодисперсні та колоїдні маси в каналізаційних системах. Вони ґрунтується на фільтрації, гіперфільтрації, флокуляції, коагуляції та деструкції, що дозволяє позбутися небажаних іонів і кислот. Наприклад, флокуляція та коагуляція викликають взаємодію хімічних елементів з колоїдними та дрібнодисперсними домішками. Вони вступають у реакцію, після чого у воді з'являться пластівці, які механічно видаляються або відфільтровуються. За допомогою ж методу деструкції відбувається розклад небажаних речовин на нешкідливі складові. Одним з етапів в системі підготовки питного водопостачання є знезараження води з виконанням таких основних вимог: видалення патогенних і

зниження індикаторних мікроорганізмів до значень, встановлених санітарними нормами; шкідливі продукти, що утворюються в процесі знезараження, не повинні перевищувати допустимі концентрації; використані технології мають забезпечувати збереження процесу знезараження води до кінцевого споживання. Вибір методу знезараження води визначається витратою води, її якістю, ефективністю попереднього очищення, умовами поставки, транспорту та зберігання реагентів, можливістю автоматизації процесів і механізації трудомістких робіт [3, с. 72].

До технології очищення води належать вугільні фільтри, іонний обмін, ультрафіолетова фільтрація, мікрофільтрація та зворотний осмос. Вугільні фільтри використовуються для фільтрації води. За допомоги картриджу з активованим вугіллям нормалізується запах, смак та колір води, проте він не видаляє важкі метали. Іонний обмін використовується для пом'якшення жорсткої води й видалення металів та неорганічних мінералів (нітратів, сульфатів, заліза, магнію і кальцію), проте він не є ефективним при видаленні бактерій. Ультрафіолетова фільтрація позбавляє воду бактерій і вірусів та дезінфікує її. Технологія мікрофільтрації - це очищення води від великих відкладень, таких як частинки фарби, іржі, бактерій та різного роду осаду. Технологія зворотнього осмосу на сьогоднішній день є найдосконалішою для очищення води, при фільтрації видаляється велика частина шкідливих речовин - нітратів, сульфатів, пестицидів, гербіцидів, мікроорганізмів, хімічних домішок і вірусів.

Нами сформовано наступну хронологію методів та технологій очистки води в світі та Україні.

1829 р. - Д. Сімпсоном в Англії були винайдені перші піщані фільтри, які вперше застосували у 1839 р. на Лондонському водогоні Челсі (Англія). Вони були ефективними, проте малопродуктивними очищувачами, оскільки мали низьку швидкість фільтрування та вимагали значної площі фільтрування.

1847 р. - французький хімік-органік Е. Пеліго запропонував спосіб визначення аміаку та удосконалив метод визначення азоту в органічних сполуках. Він встановив, що найкращим серед реактивів для очищення поверхневих вод є хлорне залізо.

1865 р. - Е. Пеліго під час вивчення природи органічних речовин у воді річки Сена (Франція), довів, що хлорне залізо найкраще сприяє видаленню завислих речовин з води.

Ж. Гуннінг запропонував очищувати воду для виробничих потреб шляхом додавання до неї одночасно хлорного заліза та соди. Цей спосіб був успішно випробуваний в Амстердамі (Голландія) для освітлення річкових вод. Спосіб Ж. Гуннінга був ретельно досліджений Ф. К. Зембицьким в гігієнічній лабораторії професора А. П. Доброславіна в Санкт-Петербурзькій Медико-хірургічній академії. Вченим було встановлено, що одночасне застосування хлорного заліза та соди при очищенні задовольняє вимоги якості питної води. Він запропонував цей спосіб для побутових потреб і намагався встановити його вартість, проте помилився в розрахунках, прийнявши досить високу ціну хлорного заліза, і зробивши арифметичну помилку. Це призвело до зростання значення вартості у понад 30 разів і не сприяло впровадженню методу.

Г. Ріхтером для очищення води річки Маас (Франція), був застосований аналогічний спосіб [4]. А. Рейхардтом була зроблена перша спроба санітарної оцінки питної води. А. Фишером була зроблена перша оцінка якості води [5].

1878 р. - інженер А. І. Штукенберг досліджував якість води річок Росії та видав книги: «Об устройстве водопроводов» та «Водопроводы с принадлежащими к ним сооружениями» [6].

1877-1879 рр. англійський санітарний інженер А. Латом дослідив вплив температури води на її якість та розвиток хвороботворних мікробів.

1879 р. - в Росії професор Київського університету св. Володимира М. А. Бунге написав працю «Хімічна технологія», перша частина якої була присвячена воді та способам її обробки. У Санкт-Петербурзі був заснований Інститут громадянських інженерів, де випускали спеціалістів з водопостачання та каналізації населених міст. Його закінчили відомі вчені-хіміки: Ф. Ф. Есен, Ф. Є. Максименко, К. Л. Правдзик, Н. К. Чижов та інші.

Для поєднання швидкості фільтрування та високої ефективності освітлення води почали застосовувати різні реагенти для покращення технології очищення, а також було збудовано першу станцію механіко-хімічного очищення стічних вод в місті Дортмунд (Німеччина), на якій вперше застосовано механізовані грати.

1885 р. - на водопровідній станції у місті Сомервіл (США) були застосовані фільтри з більшою швидкістю фільтрування, які мали менші розміри проте меншу ефективність освітлення. Згодом ці фільтри стали називати швидкими або американськими.

Англійським хіміком Л. Дібдіним було сформовано ідею очищення стічних вод продувом їх повітрям для активації процесу окислення забруднень, а також з використанням активного мулу в аеротенках - резервуарах, де відбувається біохімічне очищення стічної води, яка змішана з активним мулом. Аеротенкі почали практично впроваджуватися на початку ХХ ст.

В Росії завдяки Ф. К. Зембицькому почали використовувати коагуляцію при очищенні водопровідної води, яка оброблялася хлорним залізом. У 1893 р. вчений захистив докторську дисертацію з цієї теми. Його метод був успішно використаний для очищення води на баржі - арештантському лазареті на річках Волга та Кама.

Німецький гідролог Т Тім запропонував спосіб отримання штучної підземної води шляхом влаштування інфільтраційних басейнів. Т. Тім рекомендував для міста Стральзунда (Німеччина) фільтрувати озерну воду у відкритих басейнах через природний пісок, а потім збирати її колодязями. Тоді пропозицію вченого не було реалізовано, однак його спосіб згодом був застосований у Франкфурті-на-Майні.

1887 р. - російський вчений професор Н. Є. Жуковський створив теорію фільтрації ґрунтових вод з виведенням основних рівнянь.

1888 р. - на станції очистки стічних вод у Лондоні (Англія) були виконані перші дослідження з очищення стічних вод на фільтрах із обпаленої глини та коксу з періодичним напуском стічних вод й використанням контактних біофільтрів.

1892 р. - у зв'язку з епідемією холери у в місті Гамбург (Німеччина) було застосовано хлорування стічних вод, а фізико-хімічні методи очищення вод набули найбільшого поширення в Америці. За даними К. Лідса в цей рік більш ніж 100 міст у США здійснювали очищення води шляхом додавання до неї невеликої кількості сірчаноалюмінієвої солі та фільтруючи її під тиском зверху вниз, при цьому на поверхні фільтруючого шару формувалася плівка гідрату оксиду алюмінію, що утримував завислі частинки та мікроорганізми.

1893 р. - в Берліні були зроблені перші практичні спроби знезараження води озоном. Роботи проводилися на дослідній установці Й. Ольмюллером за дорученням німецького Імператорського Санітарного управління. Цього ж року Швейцарським ботаніком К. Нега було опубліковано повідомлення про відкриття властивостей важких металів міді та срібла, які при контакті з водою вбивають у ній шкідливі мікроорганізми за допомогою іонів срібла-олігодинамія.

1894 р. - німецький вчений М. Траубе запропонував використовувати хлор в промислових масштабах для знезараження питної води шляхом введення в неї хлорного вапна.

1895 р - М. А. Бунге доповів на ІІ-му Російському водопровідному з'їзді в Варшаві (Польща) про цікаві досліди, виконані спільно з Л. Л. Лундом у галузі обробки дніпровської води. Спочатку було застосовано сірчаноалюмінієву сіль в якості коагулянту, яка еквівалентна вмісту вуглекальцієвої солі у дніпровській воді. Коли додавання реагенту не привело до очікуваного ефекту - була проведена заміна сірчаноалюмінієвої солі на гідрат оксиду алюмінію (А1203). Ця вода після тривалого зберігання в пляшці не змінювала своєї якості, а мікроорганізми не розвивалися. Спосіб не було визнано, оскільки при очищенні води залишилася значна кількість оксиду алюмінію. Дослідники також провели випробування іншого хімічного реагенту - хлорного заліза FeCl3 на дніпровській воді. Вчені вважали воду, очищену хлорним залізом, задовільною за якістю та придатною для пиття й виробництва. Медики-гігієністи М. А. Бунге та Л. Л. Лунд дійшли висновку, що використання хімічних способів очищення води є набагато ефективнішим, ніж за допомогою повільних фільтрів без реагентів. Також в цей рік французьким інженером М. Отто було винайдено озонатор - пристрій для отримання озону (03) для знезараження води.

1898 р. - В. Ольмюлер встановив, що певна доза озону забезпечує знезараження води, а ефект визначається залежно від кількості органіки. В цей же час у Берліні (Німеччина) була побудована перша станція біологічної очистки стічних вод.

1899 р. - український мікробіолог М. Ф. Г амалія виявив, що бактерії, видимі під мікроскопом, під впливом живих істот піддаються розчиненню або лізису - руйнуванню живих клітин під дією хімічних або механічних агентів. Згодом було встановлено, що розчинення бактерій викликається бактеріофагами (віруси бактерій).

1900 р. - професор Дунбар в Німеччині побудував дослідну біологічну станцію. На підставі цієї установки він створив адсорбційну теорію біологічної очистки стічних вод, а Г. В. Хлопін в цей же час опублікував монографію, в якій вперше була систематизована проблема санітарної охорони водойм та впливу скиду стічних вод на здоров'я людини та на природу.

1901 р. - австрійський хімік Р. Зігмонд розробив нову методику одержання колоїдних розчинів, яка досліджувала природу руху частинок у водних розчинах, що ускладнює процес очищення води від найдрібніших часток забруднювачів.

1902 р. - було впроваджено коагуляцію вод на водопровідній станції у м. Гельсінкі (тоді м. Гельсінгфорс, Фінляндія).

1904 р. - відомий вчений А. В. Думанський створив у Києві першу в Росії лабораторію колоїдної хімії, яка є однією із складових науки про очищення води.

1906 р. - було впроваджено постійну коагуляцію на

новій Рублівській водопровідній станції (Москва) [7]. Коагуляція здійснювалась на водопровідних станціях восьми міст Росії: Москва, Гельсінгфорс, Тифліс, Н. Новгород, Двінськ, Новочеркаськ, Нахічевань, Володимир [8].

1907 р. - А. В. Думанський вперше застосував центрифуги для визначення розміру колоїдних частинок, вивчив в'язкість ліофільних золів та їх електропровідність.

1902-1910 рр. - почали використовувати одноступінчаті системи освітлення води в контактних освітлювачах (система Пеша у Тифлісі (Грузія), система Мейнекс у місті Філадельфії (США) і на Рубльовскій водопровідній станції в Москві).

1910 р. - початок засто сування газоподібного хлору для дезінфекції води. Німецький хімік Г. Орнштейн розробив апарат для дозування газоподібного хлору і введення його в воду (хлоратор). Цю проблему згодом вивчали також К. Імгофф (Німеччина), Д. Харгрівс, Б. Крик, Е. Дарнел, Л. А. Кульський та ін.

1913 р. - А. В. Думанський вперше встановив умови стабілізації колоїдних систем.

1914 р. - в місті Києві була видана книга професора КПІ В. Ф. Іванова «Очищення міських стічних вод» - посібник для студентів, інженерів і міських управ. А у травні 1914 р. міська влада Києва звернулася до професора В. Ф. Іванова з пропозицією взяти на себе розробку проекту розвитку водопроводу міста. Погодившись на цю пропозицію, він створив Водопровідне бюро, до складу якого увійшли відомі київські вчені та фахівці. Цього ж року були опубліковані результати досліджень з отримання активного мулу (Фаулер), а К. Імгофф (Німеччина) запропонував здійснювати дезінфекцію води гіпохлоритом.

1917-1919 рр. - італійський дослідник Ж. Сесіль запропонував знезаражувати воду в посудинах, що містять срібний дріт. В технології обробки осадів стічних вод почали застосовувати метантенки - пристрій для анаеробного бродіння рідких органічних відходів з отриманням метану.

1928 р. - дослідник Л. Краузе застосував для дезінфекції води срібло, нанесене на великі поверхні - намиста, вугільний порошок, річковий пісок, марлю, вату та інші інертні речовини. Аналогічні роботи провели радянські вчені С. В. Мойсеєв, В. А. Кутів і В. А. Лазарєв.

1930 р. - А. В. Думанський запропонував метод трикутних діаграм для визначення іонного складу води.

1932-1942 рр. - А. В. Думанський керував Державним науково-дослідним інститутом колоїдної хімії в м. Воронеж (Росія), заснував київську наукову школу хімії води та колоїдної хімії.

Значний вклад також зробив провідний український вчений, академік Л. А. Кульський, який, поряд із численними науково-технічними розробками в галузі технологій кондиціювання вод, створив хлоратори системи Кульського, срібні іонатори, загальновідому класифікацію домішок у воді за їх фазово-дисперсним станом та розробив методи їх видалення. Починаючи з перших років ХХ ст., реагентні методи очищення води в поєднанні з відстоюванням та швидким фільтруванням активно почали впроваджуватися в світі [9].

1970-1971 рр. - починається цикл робіт, пов'язаних з розвитком запропонованої академіком АН УРСР Л. А. Кульським класифікації домішок води за їх фазово-дисперсним станом. Група співробітників відділу розробляла прогресивні методи і апаратуру для очищення води від домішок відповідно до такого підходу (В. Ф. Накорчевський, В. А. Ромоданов). В працях розглянутого періоду необхідно відзначити також створення нових методів очищення води від вірусів і бактерій (О. Г. Мороз, О. С. Савлук, Д. Д. Кучерук), ефективних і економічних способів та систем очищення шахтних вод Донбасу від механічних домішок (С. Р. Заякін, Н. В. Ярошевська) [10].

Зусилля вчених були зосереджені на дослідженні процесів сепарації домішок з водних гетерогенних систем фільтруванням через зернисті завантаження (Т. З. Сотникова), на створенні методів і апаратури для кондиціонування питної води на морських суднах (О. С. Савлук, Є. І. Сагайдак), методів концентрування стоків (Т. В. Князькова). Було створено та впроваджено комплексні водоочисні установки й нові конструкції хлораторів (А. П. Маляревський, М. В. Знаменська).

На основі досліджень, виконаних у 1970-1977 рр., були створені методики контролю вмісту органічних домішок у стічних водах підприємств органічного синтезу та схема автоматичного регулювання іонообмінних колон (А. Д. Пахомова, В. Л. Берендеєва, А. Л. Маковецький). Розроблено метод контролю вмісту у воді кольорових металів і макет цифрового приладу для його здійснення (Е. В. Галінкер, А. Л. Маковецький). Використано реологічні вимірювання для контролю процесів водопідготовки різних технологічних виробництв, зокрема, при переробці залишків очищення шахтних вод (І. Г. Гороновскій, Г А. Пасічник).

1996 р. - нормативною базою в Україні, яка встановлює гігієнічні вимоги та контроль якості питної води централізованих систем водопостачання, є державні санітарні правила і норми «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води» [11], міждержавний стандарт ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль качества». Порівняльний аналіз інформації про якість питної води показав, що в Україні нормується на 30% показників менше, ніж передбачено в Європейському Союзі.

2002-2008 р. - Законами Украины «Об обеспечении санитарного и эпидемиологического благосостояния населения» от 22.05.2008 г. №4004-12 [12] и «О питьевой воде и питьевом водоснабжении» от 10.01.2002 г. № 2918-Ш [13] визначено загальні правові, організаційні та фінансово-економічні принципи діяльності державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян, які спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я питною водою.

Новий державний стандарт України «Питна вода. Вимоги и методи контролю якості», спрямований на вдосконалення державної законодавчої бази щодо забезпечення населення країни якісною та безпечною для здоров'я питною водою. При розробці нового стандарту

були враховані загальні положення та нормативні показники «Державних санітарних правил і норм» [11], а також нова концепція забезпечення населення якісною питною водою. Новий стандарт базується на вимогах чинного законодавства України [12-14] та нормативних вимогах до якості питної води, прийнятих у Європейському Союзі [15], Російській федерації [16; 17] та Агентстві з охорони навколишнього середовища США. Цей стандарт не поширюється на мінеральну, лікувальну, лікувально- столову, а також фасовану воду, яка містить специфічні лікувальні речовини (йод, фтор) для спеціального дієтичного споживання дітьми, хворими та спортсменами. Затвердження та впровадження нового стандарту «Питна вода. Вимоги та методи контролю якості» дозволить:

- Істотно знизити капіталовкладення та експлуатаційні витрати для отримання високоякісної питної води в кількостях, достатніх для задоволення фізіологічних потрібностей населення;

- Знизити витрати на здійснення контролю якості питної води, призначеної для споживання людиною, в результаті застосування методів оцінки її якості без переоснащення хіміко-аналітичних лабораторій дорогим обладнанням;

- Удосконалити державну законодавчу базу щодо забезпечення населення країни якісною питною водою, безпечною для здоров'я.

Список використаних джерел

1. Вернадский В. И. Избранные сочинения. - М.: Наука, 1960. - Т.4. - Кн.2. - 335 с.

2. Гончарук В. В. Наука про воду / В. В. Гончарук. - К.: Наук. думка, 2010. - 510 с.

3. Кобзар В. В. Реагентна обробка води: історія і сьогодення / В. В. Кобзар // Вода і водоочисні технології. - 1979. - С.72-75.

4. Кобзарь В. В. Водоснабжение и водоотведение: Энциклопедия / Сост. В. В. Кобзарь, А. В. Кобзарь; под ред. А. Е. Попова. - К.: Логос, 2002. - 488 с.

5. Фишер А. Лекция о бактериях / А. Фишер. - М.: Наука, 1902.

- 283 с.

6. Штукенберг А. И. Водопроводы с принадлежащими к ним сооружениями / А. И. Штукенберг. - М.: Наука, 1878. - 366 с.

7. Данилов Ф. А. Водопроводы русских городов. Краткое описание / Ф. А. Данилов. - М.: Наука, 1911. - 215 с.

8. Петімко П. І. Водопостачання Києва 1872-1997 рр. / [П. І. Петімко, М. Ф. Царік, В. В. Кобзар, О. І. Кириченко]. - К.: Логос, 1997. - 360 с.

9. Делимарский Ю. К. Жизнь, деятельность, творчество Л. А. Кульского / Ю. К. Делимарский, А. Т. Пилипенко, М. А. Шевченко. - К.: Наук. думка, 1993. - 77 с.

10. Институт коллоидной химии и химии воды им. А. В. Думанского АН УССР. - К.: Наук. думка, 1981. - 88 с.

11. Державні санітарні правила і норми «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання». - Затверд. наказом МОЗ України від 23.12.96 за №383, за реєстр. в Мін'юсті України наказом від 15.04.1997 за №136/1940.

12. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 22.05.2008 р. №4004-12.

13. Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10.01.2002 р. №2918-ІІІ.

14. Закон України «Про Загальнодержавну програму «Питна вода України на 2006-2020 роки» від 03.03.2005 р. №2455-IV.

15. Директива Совета Европейского союза 98/83/ ЕС по качеству воды, предназначенной для потребления человеком // Offic. J.Eur. Commun. - 1998. - P.2-5.

16. СанПин 2.1.4.1116-02. Питьевая вода. Гигиенические требования к качеству воды, расфасованной в емкости. Контроль качества.

17. СанПин 2.1.4.1074-01. Гигиенические требования и нормативы качества питьевой воды.

Размещено на Allbest.ru