Способи видобутку корисних копалин

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 504.06:628.4.045

Екологічні проблеми видобування природних, мінеральних та паливних ресурсів. Мацько Х. В. - Курсова робота. Кафедра екології та біології. - Дубляни, Львівський НАУ, 2014р.

26с. ткст. частин., 13 рис., 11джерел

У курсові роботі описанні основні методи видобування природних, мінеральних та паливних ресурсів, та екологічні проблеми пов'яані з цими методами. Їх вплив на територію і навколишнє середовище. Схематично показані технологічні засоби очищення забруднених ділянок.

Зміст

Вступ

1. Екологічні проблеми видобування ресурсів

2. Шахтний спосіб видобування вугілля

3. Кар'єрний спосіб видобутку корисних копалин

4. Свердловинний спосіб видобутку солей

5. Морський спосіб видобутку корисних копалин

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Екологімчна проблемма -- це зміна природного середовища в результаті антропогенних дій, що веде до порушення структури і функціонування природних систем (ландшафтів) і призводить до негативних соціальних, економічних та інших наслідків.

Поняття екологічної проблеми є антропоцентричним, оскільки негативна зміна в природі оцінюються щодо умов існування людини.

Виділяють шість груп екологічних проблем:

· атмосферні (забруднення атмосфери: радіологічне, хімічне, механічне, теплове);

· водні (виснаження і забруднення поверхневих і підземних вод, забруднення морів і океанів);

· геолого-геоморфологічні (інтенсифікація несприятливих геолого-геоморфологічних процесів, порушення рельєфу і геологічної будови);

· ґрунтові (забруднення ґрунтів, ерозія, дефляція, вторинне засолення, заболочування і ін.);

· біотичні (зменшення рослинності, деградація лісів, пасовищна дигресія, скорочення видової різноманітності і ін.);

· комплексні (ландшафтні) -- запустинювання, зниження біорізноманітності, порушення режиму природоохоронних територій.

Рис. 1

1. Екологічні проблеми видобування ресурсів

На сучасному етапі розвитку цивілізації, особливо після того, як значною мірою відвернута реальна загроза ядерної катастрофи у зв'язку з відсутністю відкритого протистояння двох антагоністичних суспільних систем, надзвичайно гострою стала проблема ресурсо-екологічної безпеки існування людства. При цьому зазначена проблема, на нашу думку, не може бути вирішена як за допомогою силових методів, так і односторонніх дій будь-якої країни, оскільки сьогодні мають місце тісна ресурсо-екологічна взаємозалежність усіх держав світу та тотальний, всезростаючий транскордонний антропотехногенний вплив на біосферу Землі в цілому.

Магістральний напрям і головний метод підвищення рівня ресурсо-екологічної безпеки життєдіяльності нинішнього й наступних поколінь полягає у радикальній перебудові взаємовідносин між людиною і природою на основі переходу всіх без винятку країн на модель сталого, екологозрівноваженого та екологобезпечного соціально-економічного розвитку, цілеспрямованої екологізації міжнародного економічного і науково-технічного співробітництва, надання пріоритету ресурсо-екологічним чинникам при розв'язанні політичних, національних та інших проблем сучасності. З цією метою до вирішення окресленої проблематики повинні якнайактивніше підключатися не лише вчені, здебільшого екологи та біологи, а й економісти, політики і фахівці різних галузей промисловості та аграрного виробництва, діяльність яких пов'язана з масштабним використанням природних ресурсів і завдає великої шкоди всім складовим елементам довкілля та біосфері загалом.

Концептуальні засади сталого й екологобезпечного розвитку економіки.

Людство нині вступило в якісно новий етап взаємодії з навколишнім природним середовищем, широкомасштабного використання його ресурсів. Тому при осмисленні таких глобальних і загальноцивілізаційних проблем як гармонізація і раціоналізація відносин людини з природою, сталий та екологобезпечний соціально-економічний розвиток будь-якої країни світу, треба враховувати особливості функціонування суспільства на сучасному етапі, закономірності біосферних процесів і вплив на них інтенсивної виробничої діяльності, допустимі рівні антропотехногенних навантажень на навколишнє природне середовище та окремі його компоненти. Крім того, слід брати до уваги ряд наріжних і концептуальних положень, що стосуються органічної єдності та нерозривності функціонування суспільства, економіки і біосфери, зважаючи, звичайно, й на потенційні відтворювальні, відновлювальні та асиміляційні можливості останньої.

По-перше, ресурси планети, земної біосфери обмежені і мають чітко окреслені параметри та величини, а кількість народонаселення і його матеріальні потреби зростають досить високими темпами. Одночасно швидко збільшуються негативні антропотехногенні навантаження на природу, забруднюються внутрішні водойми, моря та повітря, виснажуються і деградують грунти, скорочуються площі лісів, вичерпуються мінерально-сировинні й біологічні ресурси тощо. Звідси витікає необхідність урахування потреб у життєвих ресурсах майбутніх поколінь.

По-друге, в процесі еволюції суспільства та розвитку матеріального виробництва виник і функціонує так званий антропогенний обмін речовин між людиною та природою. Такому обміну притаманний відкритий, незамкнутий характер. З точки зору як економіки, так і особливо екології він є нераціональним, недосконалим і природоруйнівним, оскільки із збільшенням народонаселення та інтенсифікацією суспільного виробництва зростають обсяги різноманітних виробництв, у т.ч. й шкідливих і таких, які природа не спроможна нейтралізувати та утилізувати, виробничих та невиробничих відходів. Останні засмічують і виснажують довкілля та порушують екологічну рівновагу в біосфері, погіршують природні життєві умови людини.

По-третє, нинішній етап людської цивілізації нерозривно пов'язаний з всебічною інтенсифікацією та індустріалізацією матеріального виробництва на основі використання досягнень НТП, широкомасштабного залучення до господарського обігу дедалі зростаючих обсягів природних ресурсів. Крім того, цей етап супроводжується також потужним "демографічним вибухом" і стрімкими темпами урбанізації. Все це зрештою призводить до надмірного загострення відносин суспільства з навколишнім природним середовищем та поглиблення ресурсо-екологічної кризи майже в усіх регіонах планети.

По-четверте, людина як вища істота в ієрархії земної біосфери перебувала, перебуває і перебуватиме в суперечливих відносинах з навколишнім природним середовищем, бо вона не має власної екологічної ніші, в якій була б спроможна існувати подібно до інших живих організмів. Екологічна ніша людського суспільства - це, по суті, вся планета і навколо-планетний простір. За подібної ситуації організувати сталий, екологобезпечний, регульований та розумний режим функціонування економіки в земній біосфері надзвичайно складно, якщо взагалі можливо.

Виділяють 4 основні способи розроблення родовищ корисних копалин:

· шахтний -- за допомогою системи підземних гірничих виробок;

· кар'єрний або відкритий -- за допомогою системи відкритих гірничих виробок.

· свердловинний -- за допомогою системи експлуатаційних бурових свердловин;

· морський -- пов'язаний з проведенням робіт нижче рівня моря.

Традиційно перші два способи застосовуються для видобутку твердих корисних копалин, свердловинний - для рідких і газоподібних.

Крім того, видобування високов'язких нафт ведеться відкритим і шахтним способами, перспективним є шахтне видобування важких нафт з раніше відпрацьованих свердловинами родовищ. У останні десятиліття поширенішим стає свердловинне розроблення деяких твердих корисних копалин (див. розчинення підземне, вилуговування підземне). Перспективний об'єкт промислової перероблення - високомінералізована морська вода.

2. Шахтний спосіб видобування вугілля

Після розвідувальних робіт і складання проекту починається підготовчий етап будови шахти. Цей етап в свою чергу починається з проведення осушувальних робіт. Осушення виконують поверхневим способом за допомогою канав і каналів, а також свердловин, в які встановлюють занурені артезіанські насоси. Після завершення підготовчих робіт система водовідведення доповнюється підземною відкачкою води, яка збирається в штольнях, штреках, вибоях і інших елементах шахти. Можуть бути застосовані ці два способи разом.

Будівництво шахти починають з спорудження ствола. Ствол це вертикальна або нахилена частина шахти, за допомогою якої здійснюється зв'язок підземних виробок з поверхнею землі, підйом і опускання шахтарів, підйом вугілля і повернення порожніх посудин, подача свіжого і відкачування забрудненого повітря, прокладання електричних кабелів, забезпечення робітників необхідним обладнанням. Звичайно будують два ствола для того, щоб, наприклад, по одному - подавати свіже повітря, а по другому - відводити гази.

Над стволом встановлюють копер з підйомно-опускним механізмом, за допомогою якого на поверхню піднімають вугілля, порожню породу, людей, опускають обладнання, порожні посудини та інш.

В нижній частині ствола улаштовують приствольний двір. Від двору в сторону основних покладів вугілля прокладають квершлаги _ основні горизонтальні виробки шахти. У дворі здійснюють обмін завантажених вагонеток на порожні, завантаження скипів або перекидальних вагонеток вугіллям або пустою породою для підйому їх уверх, розміщення електростанцій, насосних, компресорних і іншого обладнання.

Квершлаг за допомогою сліпих стволів та інших квершлагів, ходів і штреків (рис. 2) з'єднується із вибоями або лавами, де здійснюється безпосередньо видобування корисної копалини з родовища, яке називають очисними роботами.

Рис. 2 Схема підземної розробки родовища: 1 - ствол; 2 - приствольний двір;

3 - квершлаг; 4 - сліпий ствол; 5 - квершлаг; 6 - штрек; 7 - вибої

На практиці видобування вугілля підземною розробкою здійснюють двома головними способами: вибуховим та комбайновим.

При проведені підземних гірничих виробок вирішується три основні завдання: руйнування масиву гірських порід, видалення продуктів руйнування за межі контуру виробки, забезпечення стійкості оголених поверхонь гірських порід (кріплення). В результаті комплексу робіт по проведенню виробок в масиві гірських порід отримують порожнини визначених форм та розмірів, які протягом певного часу повинні забезпечувати встановленні ним функції: транспортування вугілля, рух обслуговуючого персоналу, техніки, повітря, води тощо.

При вибуховому способі проведення виробок окремими виробничими операціями є: буріння шпурів, їх зарядження та підривання, навантаження гірничої маси, кріплення, прокладання транспортних та пішохідних шляхів, газових, водовідвідних магістралей та електрокабелів.

При комбайновому способі, який в основному застосовують при очисних роботах, руйнування вугільного пласта здійснюють робочим органом комбайну. Одночасно комбайн подає зруйновану масу на транспортерну стрічку, яка розміщується в штреках, а також виконує кріплення виробки. Із штрекових транспортерів вугілля потрапляє у вагонетки, які електропотягом відвозяться в приствольний двір.

На поверхні землі вугілля із скипів перевантажують в приймальні пристрої і за допомогою конвеєрів відправляють на збагачувальну фабрику для дроблення, сортування і брикетування. Після чого відсортоване вугілля переміщують в складські приміщення або завантажують у вагони для відправки користувачам.

Комплекс для виконання робіт з порожньою породою включає такі основні операції: приймання і транспортування породи від місця її видачі на поверхню до навантажувального пункту; навантаження породи в транспортні засоби; транспортування до місця відвалу та його формування.

Переваги відкритого способу добування вугілля порівняно із підземним полягають в наступному:

1) вища продуктивність праці, нижча собівартість;

2) менші втрати корисних копалин, кращі умови роздільного виймання порід;

3) кращі виробничі умови;

Недоліки відкритого способу розробки вугільних родовищ складаються з таких чинників:

1) велика потужність розкривних порід обумовлює великі об'єми переміщення їх у відвали;

2) відводи корисних земель під кар'єри і відвали;

3) залежність від кліматичних умов і пори року.

Вплив на довкілля вугільної промисловості та заходи по його зменшенню

На екологічну ситуацію у вугледобувних регіонах впливають шахти, розрізи (кар'єри), збагачувальні фабрики, підприємства вугільного машинобудування.

Основними проявами негативного впливу є:

1) забруднення та порушення гідрологічного режиму підземних та поверхневих вод;

2) забруднення повітряного басейну твердими та газоподібними речовинами в процесах добування, транспортування, збагачування та переробки вугілля;

3) забруднення земної поверхні відходами добування і збагачення вугілля;

4) вилучення із землекористування та порушення земної поверхні;

5) шумове забруднення та вібрація ґрунтів.

Вплив вугільної промисловості на природні водні джерела

Підприємства вугільної промисловості наносять великої шкоди водним ресурсам:

1) вичерпують підземні води при осушенні в період будівництва і експлуатації шахт і кар'єрів;

2) забруднюють поверхневі води не достатньо очищеними шахтними, кар'єрними, виробничими стічними водами із поверхневого комплексу шахт, розрізів, збагачувальних фабрик, заводів;

3) господарсько-побутовими водами працівників виробництва;

4) комунально-побутовими водами селищ, які знаходяться на балансі вугільних підприємств.

Шахтні і кар'єрні води ще називаються рудниковими або попутно-забраними, які формуються завдяки поверхневим і підземним водам, що проникають у вироблений простір. Ці води складають основну частину (74..76%) стічних вод вугільної промисловості. Вони також наносять велику шкоду навколишньому середовищу.

При проходці виробок і проведенні очисних робіт навколо виробок і над виробленим простором формуються так звані депресійні поверхні (лійки), наявність яких вказує на поступове зниження рівня води у водонасосному горизонті, хоча приплив її може бути тривалим і значним.

Утворення депресійної лійки різко порушує режим водоносних пластів. Якщо запаси води в окремому пласті невеликі порівняно з відтіканням, то поступово відбувається осушення підробленої частини водоносного пласта і навіть припинення припливу. при великих запасах води у водоносних пластах приплив її в шахту в міру посування очисних робіт зростає.

В районах інтенсивної розробки вугільних родовищ через утворення депресійних лійок спостерігається загальне пониження рівнів підземних вод, що позначається на стані водопостачання населення, які одержують воду з трубчастих і, в особливості, з шахтних колодязів.

Дебіт шахтних вод залежить від природних і технологічних чинників. До природних - відносяться: гідрогеологічні умови родовища (режим обводнення і наявність водних джерел), кількість атмосферних опадів, що надходить на водозбірну площу шахти, швидкість фільтрації води у водоносних пластах. Технологічні чинники: масштаби попереднього осушення шахтних полів, глибина розробки, схема розкриття і відпрацювання шахтного поля, система розробки, використання, води в технічних цілях (гідродобування, зрошення і інше).

При проведенні підземних гірничих робіт утворюються три види водоприливів (три системи обводнення) по шахтному полю: при проходці підготовчих і основних виробок; при очисних роботах; з погашених виробок. Таким чином, вода у вироблений простір може потрапляти з трьох або чотирьох боків: зверху при наявності пор і тріщин на поверхностях його стелі, при врізанні виробок у водоносні горизонти; з боків і знизу - який може бути обумовлений відповідним напором депресійної поверхні природних вод або напором води із затоплених шахт і раніше підроблених елементів шахти.

Стікаючі по виробленому простору і гірничих виробках шахтні води забруднюються і збагачуються різними твердими та розчинними речовинами. Якісний склад шахтних вод різноманітний і істотно відмінний по вугільних басейнах, родовищах та районах. В більшості випадків ці води не придатні для пиття і мають властивості, які виключають їх використання для технічних потреб без попереднього очищення.

Основна частка забруднюючих речовин припадає на завислі речовини, концентрація яких у водах, що надходять з мокрих лав сягає 10…15 тис. мг/л, з сухих - 4…5 тис. мг/л. Це вугільний пил і дрібна пуста порода, які утворюються при руйнуванні вугільного пласта в діючих вибоях або залишились в старих - при їх недостатньому захисті. Крім того, в шахтних водах можуть міститься солі, луги, кислоти, мікроорганізми, включаючи кишкову групу, нафтопродукти і мастила, які потрапляють в шахтні води внаслідок праці гірничих машин і механізмів.

Основними напрямками розв'язання проблеми зниження забрудненості шахтних вод є:

1) запобігання забрудненню великих об'ємів умовно чистих вод;

2) очищення води в підземних умовах з дільниць видобування вугілля;

3) доочищення шахтних вод в наземних умовах.

При складанні схеми водовідводу і очищення шахтних вод від завислих речовин в підземних умовах потрібно дотримуватись наступних вимог:

1) зменшувати приток води із діючих видобувних горизонтів при одночасному збільшенні (до 65%) частини умовних чистих вод з погашених виробок в загальному балансі водопритоку по шахті;

2) припиняти змішування умовно чистих вод, які без очищення можуть використовуватись на технологічні потреби шахти, із забрудненими потоками діючих горизонтів;

3) видаляти крупнодисперсні завислі речовини із забруднених потоків під землею; залишковий вміст завислих речовин не повинен перевищувати 30...50 мг/л;

4) осад, який видаляється на підземних очисних спорудах, може бути захоронений у вироблених просторах.

Зниження забрудненості шахтних вод завислими речовинами в підземних умовах дозволяє одержати значний економічний ефект дякуючи тому що:

1) не треба будувати очисні споруди на поверхні для перепустку значно більших об'ємів води;

2) умовно чисті води можна використовувати на власні потреби в підземних умовах шахти;

3) зневоднений осад-шлам захороняти у вироблених вибоях.

Друге (кінцеве) доочищення шахтних вод перед скидом в поверхневі водойми повинно здійснюватись в наземних умовах на фільтрувальних станціях. На рисунку 3 зображена технологічна схема умовно-чистих і очищених шахтних вод.

Рис. 3. Технологічна схема очищення забруднених потоків і відводу умовно-чистих шахтних вод на поверхню

1 - водоспускна свердловина; 2 - погашена виробка; 3 - водозбірник; 4 - відстійник; 5 - насос; 6 - вироблений простір; 7 - шламонакопичувач; 8 - згущувач; 9 - гідроелеватор; 10 - вагон; 11 - знезаражувальна установка

Для забезпечення роботи схеми спочатку треба виконати профілактичні заходи. Насамперед, це перехоплення потоків умовно чистих вод особливо в зоні діючих виробок і їх транспортування до головних водозбірників. З погашених виробок умовно чисті води можуть транспортуватись самопливом до водонакопичувачів, звідкіля перекачуватись насосною станцією в головний водозбірник.

Для зменшення забрудненості водних потоків на дільницях видобування вугілля треба здійснювати загальні і спеціальні організаційно-технічні заходи.

При виконанні цих заходів потрібно:

а) вугілля зрошувати в автоматичному режимі, тобто в періоди руйнування і транспортування гірничої маси;

б) в місцях інтенсивного виклинування підземних вод в штреках застосовувати прогумовані тканини для відводу їх в канавки;

в) стежити за станом водовідвідних канавок;

г) систематично зачищати ґрунт штреків від пилу і дрібних часток;

д) здійснювати будову мікровідстійників (1,5…3,0 м3) по трасі канавок, що відводять воду від мокрого діючого вибою і сухого штреку;

е) будувати водонакопичувачі ємністю 10…15 м3 в місцях згибу мокрого штреку і сухого вибою з відкачкою води по трубопроводу в загальний водозбірник.

Для затримання завислих речовин використовують тонкошарові відстійники (конструкція поєднує деякі елементи і принцип дії горизонтального і вертикального відстійників).

Відстійник через перегородку поєднується з водозбірною камерою (рис. 4).

Рис. 4 Водоочисний комплекс

1 - гідроелеваторна установка; 2 - всмоктувальна труба гідроелеватора; 3 - водозбірна камера; 4 - шламонакопичувач; 5 - нахильні камери освітлення; 6 - решітка

Вода у відстійник з видобувних ділянок може потрапляти самопливом - по жолобам і по напірним трубопроводам, в аварійних ситуаціях - з камери накопичення через водозлив з тонкою стінкою.

По мірі накопичення осаду у відстійнику його відсмоктують за допомогою гідроелеватора і направляють або зразу в порожні гірничі виробки, або через згустник - у вагони з сітчастим дном для зневоднення і будь-якого використання.

Освітлена вода після відстійника змішується з умовно-чистою, знезаражується і відводиться за допомёогою насосів на поверхню для доочищення, використання в будь-якому виробництві або скиду у поверхневі водні джерела.

Забруднення повітряного простору

Забруднення атмосфери технологічними процесами вугільної промисловості відбувається внаслідок:

1) викидів шкідливих газоподібних домішок і пилу шахтами і кар'єрами, димлячими териконами;

2) збагачення твердого палива і брикетування вугілля;

3) перевезення до користувачів;

4) перетворення вугілля з твердого стану в газоподібний і рідинний.

Основними шкідливими речовинами, які викидаються в атмосферу стаціонарними і пересувними джерелами є: пил, метан, сірчаний ангідрид, оксид вуглецю, оксиди азоту, а також сірководень - продукт горіння териконів і відвалів.

Склад атмосферного повітря, що закачується в підземні гірничі виробки, змінюється внаслідок різних причин:

1) дії окислювальних процесів, які утворюються у вугільних і сірковмісних породах;

2) дії газів (метану, вуглекислого газу тощо), які виділяються у виробках і із порушеного вугілля;

3) проведення вибухових робіт;

4) процесів дроблення гірських порід і корисної копалини (виділення пилу);

5) рудничних пожеж, вибухів метану і пилу.

Основною складовою частиною рудничного газу є метан. В підземних гірничих виробках він виділяється з відбитого вугілля, з відпрацьованих просторів і, в невеликих кількостях, з оголених поверхонь вугільних пластів.

Другою за значенням газоподібною речовиною, що здійснює забруднення довкілля, є оксид вуглецю. оксид вуглецю утворюється при проведенні вибухових робіт і робіт двигунів внутрішнього згорання, рудничних пожежах, вибухах метану і вугільного пилу.

При всіх технологічних процесах, які пов'язані з проходженням гірничих виробок, видобуванням корисної копалини і транспортуванням її, відбувається інтенсивне утворення пилу. Основні процеси, з якими пов'язано це утворення: буріння шпурів і свердловин як у породі, так і в корисній копалині; підривання і прибирання підірваної маси; навантаження, транспортування і перевантаження вугілля і породи; робота прохідницьких і виїмкових комбайнів, агрегатів, стругів, врубових машин, та інших механізмів.

Для запобігання утворенню пилу у вироблених просторах упроваджуються спеціальні механізми з мінімальною кількістю пилоутворення; попередньо зволожують пласти, що сприяє зниженню запиленості повітря на 50…80 %; зрошують місця пилоутворення від осадового пилу при навантаженнях і перенавантаженнях; періодично (3…4 рази в рік) очищають від пилу відкотні та вентиляційні виробки; нормують витрати вибухових речовин; застосовують мокре буріння та буріння з відсмоктуванням пилу; використовують пінно-повітряні та повітряно-водяні завіси.

Якщо пил, який утворюється в вироблених просторах шахти рухається в складі повітряних потоків підземними каналами, трапляється самоочищення їх. Підвищення концентрації вугільного пилу спостерігається, зазвичай, у вентиляційних потоках, які рухаються через скіпові стволи під час завантаження і розвантаження бадьїв.

Інші шкідливі речовини, які виділяються в атмосферу з підземних гірничих виробок, не уловлюються і не знезаражуються, а лише попереджаються, а ті що таки утворюються розбавляються повітрям. Так для попередження окисних процесів в підземних умовах застосовують пожежобезпечні системи розробки пластів, ізолюють вироблені простори, створюють в них інертну атмосферу, знижують втрати корисних копалин, здійснюють швидке і ефективне гасіння пожеж.

Найпоширенішим і активним способом зменшення метану на вугільних шахтах є дегазація розроблюваних та зближених вугільних пластів і вироблених просторів. При правильній дегазації надходження метану в рудникове повітря може бути скорочено на 30…40 % по шахті вцілому і на 70...80 % в межах виробок виїмкових полів.

Щоб зменшити утворення оксиду вуглецю і оксидів азоту, слід не допускати неповного вибухового розкладення зарядів, не виготовляти забійку шпурів з вугільного дріб'язку, застосовувати вибухові речовини з нульовим кисневим балансом і зі спеціальними добавками.

Повітряне середовище істотно забруднюється на поверхні шахти, де споруджується комплекс для підйому вугілля на поверхню землі, при транспортуванні його до місць сортування, дроблення, збагачення, складування або відвантаження споживачу. Крім корисної копалини з шахти надходить пуста порода.

Одним із заходів по зменшенню пиловидалення в процесі підготовки вугілля для відправки споживачу є збільшення його вологості, тобто зрошення вугільної маси. Але зволоження його до 8 % і більше утруднює технологічний процес, оскільки призводить до пробуксування конвеєрних стрічок, забивання бункерів пилом тощо.

Основним напрямком удосконалення обробки вугільної маси на поверхні шахт є застосування агрегатованих засобів комплексної механізації: машин вибіркового дроблення і агрегатів для очищення гірничої маси.

Вертикальні стволи зі скіповими підйомниками герметизують шляхом обшивання копра разом з вивантажувальними майданчиками і бункерами. Зменшення підсмоктувань між вентилятором і атмосферою досягають ущільненням гирла вентиляційного ствола.

Для зменшення пиловидалення вивантажувальні пристрої і приймальні бункери облаштовують спеціальними затворами для перепуску шарів вугілля постійної товщини. видобування ресурс вугільний рельєф

Основними технологічними напрямками удосконалення вугіллескладських комплексів є централізація складування вугілля шляхом будівництва одного високомеханізованого складу для групи шахт і збагачувальних фабрик. В цьому випадку на самих вугледобувних і перероблювальних підприємствах виключається одне з джерел пилоутворення - складські споруди для вугілля.

Для зменшення утворення пилу на відкритих складах в процесі навантажувально-розвантажувальних робіт існує ряд спеціальних пристроїв: спіральні спуски, циліндричні колони з розвантажувальними вікнами, телескопічні навантажувальні пристрої тощо.

Радикального скорочення викидів пилу в атмосферу при складуванні вугілля досягають за рахунок закритих акумуляторів типу АЗП або складів силосного типу. Подальше удосконалення техніки і технології навантаження вугілля у вагони зі складів сприяє також зменшенню шкідливих викидів в атмосферу.

В останній час над живильниками (пристрої, що транспортують вугілля з приймального бункера на сортування, брикетування), грохотами, дробарками, вузлами навантаження і розвантаження встановлюють щільні укриття-кожухи, з під яких повітря разом з пилом відсмоктується вентилятором. Цей процес називається аспірацією.

Повітря з укриттів місць пилоутворення перед видаленням в атмосферу відповідно до вимог санітарних норм піддається очищенню за допомогою змонтованих в системі аспірації вловлювачів. При цьому застосовують такі пиловловлювачі як циклони, батарейні циклони, швидкісні промивачі і мокрі пиловловлювачі.

Пуста порода разом з домішками вугілля і сірчистими речовинами після їх підйому на поверхню і розміщенні у відвалах (териконах) утворюють масу, яка схильна до окиснення, внаслідок чого відбувається її самонагрівання і самозаймання. Це призводить до забруднення атмосфери шкідливими газами і, насамперед, сірчаними сполуками. Сприяють займанню відвальної суміші відповідна форма териконів і наявність в них горючих речовин. Займання прискорюється, якщо вони розміщуються у верхній частині терикону, де є достатній приплив повітря. Внаслідок дії на поверхню відвалу температури, опадів, вітру, внутрішнього тепла великі шматки породи розсипаються до розмірів пилу, який в суху погоду здувається вітром, забруднює повітря і прилеглі землі.

Засобами боротьби з цим явищем можуть бути наступні заходи:

1) виключення потрапляння у відвали з порожньою породою вугілля;

2) створення захисних екранів з слабко повітряпроникливих ґрунтів (наприклад глини) товщиною не менше 0,3 м;

3) ущільнення шарів відвальної маси бульдозерами, автосамоскидами, котками.

Що стосується забруднення повітря пилогазовими речовинами при відкритій розробці вугілля, то їх виділення і надходження з кар'єрів до атмосфери найчастіше не попереджаються відповідними заходами, але при транспортуванні і підготовці вугілля до користування застосовують ті ж самі прийоми захисту від шкідливих речовин, що і при підземному добуванні.

При транспортуванні вугілля користувачу дуже часто застосовують відкриті вагони-платформи, баржі. В процесі руху цих засобів вітром здуваються дрібні частки вугілля і забруднюють прилеглу до шляхів перевезення територію. Кращим варіантом з екологічної точки зору тут може бути транспортування по закритому пневмопроводу, хоча економічно цей спосіб транспортування вугілля виправдовує себе лише на відстані до 24 км. Інший підхід боротьби із забрудненням навколишнього середовища твердими вугільними частками є наближення таких користувачів як ТЕс, котельні, металургійні підприємства до джерел видобування палива, коли вугілля переробляється в інші види енергії, які передаються далі по проводам або трубопроводам.

Забруднення атмосфери газами із закритих шахт є в першу чергу наслідком утворення газів в окремості метану ще в період експлуатації шахти. Але тоді ці гази за допомогою вентиляції виводились на поверхню. Після припинення провітрювання виробок і засипки стволів газ починає накопичуватись в порожнинах шахти, утворюючи там надлишковий тиск. Це знижує інтенсивність міграції метану з підроблених вугільних пластів в гірничі виробки і збільшує його потік по тріщинах в гірських породах до поверхні або по ліквідним виробкам (стволам, шурфам і збойкам), а також через лійки обвалення.

Іншими причинами надходження шахтних газів на поверхню є:

1) підйом рівнів підземних вод;

2) зміна барометричного тиску;

3) підземні пожежі.

Газ, що надходить на земну поверхню, може накопичуватись в підвалах, підпіллях, погребах, в житлових і виробничих приміщеннях, а це пов'язано з небезпекою задухи людей і вибуху метану.

З метою попередження неорганізованого виходу газу з ліквідованих шахт доцільно виконувати такі заходи:

1) необхідно здійснювати дегазацію вироблених просторів шляхом буріння свердловин з поверхні;

2) при недостатньому тиску газу в підземних просторах шахти треба застосовувати його відкачку по свердловинам за допомогою вакуумнасосної станції.

3. Кар'єрний спосіб видубутку корисних копалин

Кар'єр -- це система уступів(як правило, верхні -- породні або розкривні, нижні -- видобувні), посування яких забезпечує виймання гірн. маси в контурах кар'єрного поля. Транспортні зв'язки в кар'єрі забезпечуються постійними або ковзаючими з'їздами, а з поверхнею -- траншеями. У процесі експлуатації відбувається переміщення робочих уступів, внаслідок чого збільшується вироблений простір. За допомогою розкривних робіт покривні породи переміщають у відвали, які іноді розміщують у виробленому просторі.

Підготовка поверхні кар'єрного поля включає вирубку ліса і корчування пнів, осушення боліт і озер та усунення інших перепон, які не дозволяють ведення відкритих гірничих робіт.

Осушення родовища створює умови для роботи обладнання і підвищення стійкості бортів кар'єру.

Задача другого етапу - створення транспортного доступу з поверхні до корисної копалини і підготовка початкового фронту гірничих робіт, що здійснюється шляхом проведення в'їзних та роз'їзних траншей.

Задачею третього етапу є видалення порожньої породи, що покриває і вміщує корисну копалину, для подальшого її видобутку.

Задача четвертого етапу - виймання з надр корисної копалини відповідно до вимог до її якості і заданою виробничою потужністю кар'єру.

Задачу п'ятого етапу становить приведення пошкоджених гірничими роботами грунтів і поверхні відвалів до стану, придатного до використання цих грунтів у народному господарстві.

При глибині кар'єра до 100 м з міцними вмісними породами в собівартості 1 мі розкриву до 25-30 % займають буропідривні роботи, 12-16 % -- екскавація, 35-40 % -- транспорт і 10-15 % -- відвалоутворення. Із збільшенням глибини К. частка витрат на транспорт збільшується до 60-70 %.

Для буріння вибухових свердловин у кар'єрі застосовують важкі бурові станки масою до 100-130 т та легкі бурові станки. Осн. тип ВР -- ґранульовані аміачно-селітряні ґрануліти, грамоніти (суміш селітри з тротилом) і водонаповнені (в обводнених свердловинах). Основне виймально-навантажувальне обладнання при видобуванні вугілля і руди -- електричні екскаватори з канатним приводом і ковшем місткістю 15-30 мі при довжині стріли до 26 м. Одночасно дуже поширені гідравлічні прямі мехлопати з ковшами місткістю 10-38 мі. Використовуються одноковшеві навантажувачі з ковшами місткістю 4-20 мі. На розкривних роботах впроваджуються все потужніші мехлопати і драґлайни (наприклад, застосовується розкривна мехлопата масою 12 тис.т з ковшем місткістю 135 мі при потужності привода 22 тис. кВт і драґлайн масою 12 тис.т з ковшем місткістю 168 мі при довжині стріли 92 м).

Потокова технологія на кар'єрах досягається застосуванням роторних екскаваторів (при діам. ротора 22 м і ковшах місткістю 6,6 мі добова продуктивність машини до 240 тис. мі). На кар'єрах середньої і малої потужності високу ефективність показують компактні роторні екскаватори із зменшеними робочими параметрами. На кар'єрах з міцними породами найбільший обсяг перевезень здійснюється важкими автосамоскидами.

Автосамоскиди вантажопідйомністю 100-155 т - поширений засіб транспорту завдяки їх маневреності, можливості долати круті схили. Експлуатуються і 200-300-тонні самоскиди. Для транспортування гірн. маси з кар'єрів застосовують залізничні тягові агрегати зчіпною масою 360 т, думпкари вантажопідйомністю до 180 т. Застосовують самохідні кар'єрні дробарки на гусеничному, колісному і крокуюче-рейковому ходу з масою до 600 т і продуктивністю 5 тис. т на год. Використання в кар'єрах дробильних агрегатів дозволяє перейти до ширшого використання конвеєрних систем.



Елементи кар'єру-- просторові складові кар'єру, які вичерпно характеризують його геометрію. Основні елементи (рис 5.): робочий (1) і неробочий (2) борт кар'єру, підошва або дно (3), верхній і нижній контури (4) кар'єру, уступи (5,6), майданчики (7,8), кути укосу уступу г1, г2, границі кар'єру.

Видобуток корисних копалин відкритим способом вивів і виводить з користування величезні площі ґрунтів В Україні це сотні тисяч гектарів. До 70 % цих виробок -- у районах розвиненого землеробства (Л.І. Гладкова, 1977). До 2000 р. їх площа ще збільшилась. Таке саме, якщо не гірше, становище спостерігається і в інших країнах. Так, у США площа земель, порушених відкритим і підземним видобутком корисних копалин, становить понад 5 млн га; Велика Британія щороку втрачає 2,4 -- 2,8 тис. га земель. Із європейських країн найбільш порушена гірничими розробками земельна площа в Чехії і Словаччині.

Видобуток піску

Кар'єрним піском називається пухка суміш зерен різноманітних мінералів величиною 0.25 -- 5 мм, яка виходить при розкладанні гірських порід, різних польових шпатів, слюди і інших матеріалів.

За розміром виділяють три фракції: дрібнозерниста, середньозерниста і грубозерниста фракція. Звичайний дрібнозернистий кар'єрний пісок складається з фракцій не більше 2 мм, пісок середньозернистої фракції -- 2 -- 2.9 мм, грубозерниста фракція піску 2.9 -- 5 мм.

Видобувають кар'єрний пісок в місцях залягання великих пластів природного піску: піщаних або, наприклад, піщано-гравійних кар'єрах. Є три основних етапи отримання піску: відкритим способом, шляхом промивання і шляхом просіювання. Після чого купити пісок може кожен бажаючий для використання його в будівельних та інших цілях.

Видобуток піску відкритим способом ведеться безпосередньо в кар'єрі. Добутий таким шляхом, кар'єрний пісок містить у великих кількостях глинисті і пилоподібні частки, а також фрагменти різних гірських порід. Такий спосіб має низьку собівартість, тому його дуже часто застосовують для проведення робіт початкового циклу. Застосовують його і для збагачення грунту та благоустрою територій.

Після видобутку кар'єрний пісок ретельно промивається великими кількостями води. Таким чином, отримують більш чистий пісок, який не містить великих кількостей глиняних та інших включень. Як правило, митий пісок складається з фракцій величиною приблизно 0.6 мм. Отриманий митий пісок також коштує недорого і є хорошою заміною річковому піску.

Сіяний кар'єрний пісок отримують теж в кар'єрах. Після видобутку із землі, пісок просівають через спеціальні сита, які відокремлюють більші частки і уламковий матеріал. Найчастіше сіяний пісок використовують для приготування розчинів для заливки фундаменту, для цегляної кладки, при проведенні штукатурних робіт і навіть в дорожньому будівництві.

Кар'єрний пісок -- це затребуваний і універсальний будівельний матеріал. Він широко застосовується в різних галузях промисловості. Наприклад, грубозерниста фракція митого кар'єрного піску використовується при виготовленні клінкерної плитки, парканів, бордюрів, колодязних кілець. Мелкозернистая фракція кар'єрного піску відмінно підходить для виготовлення кінцевих розчинів, що дозволяють добитися дрібнозернистої фактури, яка не вимагає додаткової шпаклівки.

Фракція піску з розміром частинок 0.64 мм -- 2.5 мм застосовується для самих різних робіт. Вона використовується від кладок і штукатурних робіт до отримання важкого бетону, використовується при будівництві доріг, благоустрій територій та засипці фундаменту.

Кар'єрний транспорт, переміщення кар'єрних вантажів, один з головних виробничих процесів в технології відкритого видобутку корисних копалин. Основний кар'єрний вантаж -- гірська маса (корисна копалина або порожні породи), початковий пункт -- забій, кінцевий, -- місце розвантаження (відвали для порожніх порід, некондиційних руд і приймальні бункери вантажних станцій, дробильні, збагачувальні, агломераційні, брикети фабрики, тимчасові або постійні склади -- для корисної копалини).

4. Свердловинний спосіб видобутку солей

Запасів калійної руди в Стебнику вистачило би ще на сотні років.Потреба в Україні в калійних добривах - близько 2 млн. діючої речовини щорічно. Шахтний видобуток калійної солі не рентабельний, проте нищити підготовлені запаси недоцільно. Правильніше вирішення проблеми - видобувати калійні солі шляхом розчинення, а міндобрива одержувати з розсолу (рис. 6)

Видобуток солей шляхом вилуговування широко використовується з найдавніших часів. Видобувна свердловина складається з декількох труб - кондукторної, обсадної, розсольної і водоподаючої. Вода, яка легша за розчин, підіймається вгору, а розсіл стікає вздовж стінок свердловини вниз, звідки витискається на поверхню. Щоб не розчинялась верхня частина покладу, в обсадну колону запомповують рідину - нерозчинник. Відробку ведуть ступенево знизу вгору, регулюючи розвиток камери рівнем нерозчинника. Нерозчинні домішки падають на дно камери. Підвищення інтенсивності розчинення досягають застосуванням нахилених свердловин.

На Стебницькому родовищі до 1941 року застосовували камерний спосіб вилуговування. Проходили виробки на двох горизонтах і камері, яка з'єднувалась з нижнім горизонтом вертикальною дренажною виробкою. По верхній виробці трудопроводом подавали прісну воду, яка розчиняла стінки і стелину камери. Розсіл випускали через дренажну виробку на нижній горизонт. Нерозчинні домішки накопичувалися на дні. Розчинність мінералів калійної руди створює можливість відмовитись від видобутку руди з шахти на поверхню, натомість переробляти її в кінцеві продукти на місці залягання. Це значно покращить економіку та екологію видобутку та переробки.

Cвердловинний гідровидобуток корисних копалин

Спосіб запропонований у 1936 році М.П. Тупіциним. При свердловинному гідровидобутку використовують перехід руди в рухомий пульпоподібний стан. Спосіб включає руйнування руди гідромонітором і подальшу видачу пульпи насосом.

Конструкція свердловини для гідровидобутку показана на рис. 7. Свердловину проходять через надстилаючі породи 1, поклад 6 і закінчують у підстилаючих породах 7, де формують лійку для збору зруйнованої руди.

У свердловину опускають став з трьох концентрично розташованих труб: для подачі води 2 і установлення на ній гідромонітора 5, для подачі повітря 3, для підйому на поверхню пульпи 4.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 7 Схема свердловинного гідровидобутку корисних копалин

Видобуток і переробка корисних копалин підземним вилуговуванням

Промислове вилуговування мідних руд ведеться з 1924 року в Мексиці. Сьогодні цей метод набуває розвитку у зв'язку із зменшенням запасів руд. Перспективними об'єктами для підземного вилуговування вважаються окиснені руди; забалансові ділянки відпрацьованих родовищ; бідні, глибоко залеглі родовища.

У залежності від проникності руд застосовують систему подачі розчинника під тиском (Рис. 8) або без тиску (перколяція).

Рис. 8 Схема розкриття родовища з нагнітальними свердловинами і дренажною виробкою

Первинне заповнення пласта розчинником проводиться одним із способів:

1. витісненням пластових вод розчинником нормальної концентрації;

2. витісненням пластових вод повітрям з подальшою заміною газу на розчинник нормальної концентрації;

3. введенням через свердловини концентрованих кислот (лугів) для поступового перетворення пластової води в розчин заданої концентрації.

Перша дослідно-промислова установка підземного бактерійно-хімічного вилуговування пущена в 1964 році на Дегтярському руднику. Вартість міді, отриманої підземним вилуговуванням, в 3-4 рази нижча за вартість при традиційному добуванні і переробці.

Підземна газифікація вугілля

При підземній газифікації протікає процес термохімічного перетворення вугілля в горючі гази. При цьому на поверхню видаються феноли, бензоли, піридини, жирні кислоти, сірка і т.д. При підземній газифікації отримують в 1.5 - 3 рази більше аміаку, в 1.5 - 10 раз більше піридинових основ, ніж при коксуванні в коксових батареях.

Процес газифікації ведеться в підземних газоґенераторах. Для горіння вугілля подають повітря або його суміш, збагачену киснем (Рис. 9).

Рис. 9 Схема газоґенератора (для похилих пластів)

Одержуваний газ очищають від пилу в циклонах. Охолоджування газу ведуть у скруберах, потім його очищають в електрофільтрах, після чого направляють у скрубери сіркоочистки, де витягують сірководень. Аналогічно газифікують горючі сланці.

Підземна виплавка сірки

В основу методу покладена відмінність у температурі плавлення сірки і вмісних порід. Сірка плавиться при температурі 119оС, її густина 1.8 т/м3. Розігрівання ведеться теплоносієм (гарячою водою). Подача води і видача сірки ведеться за допомогою сірковидобувної свердловини (Рис. 10).



Рис. 10 Підземна виплавка сірки

Свердловина обсаджується обсадною трубою 1 до сірконосного пласта. Затрубний простір ретельно цементують. У свердловину опускають став із 3 труб: для подачі гарячої води 2, сірки 3 і повітря 4. Вода через перфорацію в трубі 2 надходить у пласт 9, розплавляє сірку, яка стікає в нижню частину пласта 6. Через перфорацію сірка надходить у нижню частину труби 2, відгороджену пакером 5. Під дією пластового тиску розплавлена сірка іде в трубу 3 і при подачі повітря ерліфтом подається на поверхню.

Необхідною умовою для процесу є низька водопроникність надстилаючих і підстилаючих порід.

Нафта - це природна суміш вуглеводів із домішкою сірчаних, азотних і кисневих з'єднань і являє собою масляну рідину звичайно чорного або темно-коричневого, іноді червонуватого, жовтого кольору (рідко-безколірна). При сонячному освітленні колір нафти змінюється (нафта флюоресцує) і набуває то синюватого, то зеленуватого вилиску. Нафті властивий характерний запах.

За сприятливих умов нафта накопичується у відповідних гірничих породах (колекторах), що відрізняються тріщинуватістю або шпаристістю, спроможних уміщати величезну її кількість. Одиничне скупчення нафти в колекторі називають покладом нафти, а їхня сукупність в якій-небудь ділянці земної кори утворює нафтове родовище. Через тріщини і пори гірничих порід нафта може переміщуватися, що створює можливість її припливу до місць видобутку. Нафту добувають із свердловин - вузьких отворів, пробурених у гірничих породах до нафтоносного шару.

Рис. 11

За наявності в нафтовому шарі достатнього тиску, утворюваного нафтовими газами і шаровою водою, нафта піднімається свердловиною і виливається на поверхню. При сильному тиску свердловина фонтанує, причому фонтани нафти іноді визначаються величезною силою і викидають за добу тисячі тон нафти. Якщо фонтан приборкати і спрямувати нафту по трубах у резервуари, то експлуатація такої свердловини є найдешевшою, тому що в такому разі необхідно тільки регулювати надходження нафти зі свердловини. Така технологія видобутку найбільш широко застосовується в країнах Близького Сходу.

Схема установки для видобування нафти з використанням штангових глибинних насосів Коли тиск у шарі падає і свердловина перестає викидати нафту, то в таких випадках використовують глибиннонасосний спосіб. У свердловину опускають поршневий або електричний насос до занурення його в нафту (рис. 11).

5. Морський спосіб видобутку корисних копалин

Морська гірнича технологія (рос. морская горная технология, англ. off-shore mining technology; нім. Tiefseebergbautechnologie f) - сукупність способів видобування твердих корисних копалин під водами Світового океану.

Надра Світового океану розробляються підземними гірничими виробками та буровими свердловинами. Розробка поверхневих родов. шельфу і ложа океану проводиться відкритим способом через водну товщу. У залежності від гірничогеологічних, гідрометеорологічних умов розробки родовищ застосовуються різні технічні засоби і методи видобутку.

Розсипи розробляються переважно багаточерпаковими, гідравлічними і ґрейферними драгами, ерліфтними установками.

Для розробки родовищ залізо-марганцевих конкрецій проектується видобуток гідравлічними і насосними агрегатами, зокрема ерліфтами, ківшевими драгами. У ході розвитку робіт нарівні з терміном “морська гірнича технологія” з'являються терміни “підводний видобуток корисних копалин з дна океанів і морів” і “морське гірництво”.

Буровими свердловинами розробляються на шельфі родовища нафти і газу.http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%95%D1%80%D0%BB%D1%96%D1%84%D1%8211.JPG

Ерліфтно-земснарядий комплекс фірми Гаймек (Україна).

Видобуток інших видів корисних копалин проводиться із застосуванням гідророзпушення (фосфорити, уранові руди, янтар), вилуговування (уранові руди), розчинення (сіль), виплавки (сірка) і ін. Висока дисперсність морських розсипів обумовлює можливість застосування спеціальних технологій селективного видобування корисних копалин, при якому з розсипу вилучають тільки корисний компонент (приклад - технологія фірми “Явата Сейтетцу” видобування залізовмісних пісків).

Перспективними є ерліфтні установки для видобутку корисних копалин з дна морів та океанів (рис. 12). Підземними виробками (рис. 13) добувають вугілля в Японії, США, Великобританії та інших країнах. Найбільше підприємство по видобутку сірки за допомогою свердловин на шельфі - на родовищ Гранд-Айл в Мексиканській затоці (США, шт. Луїзіана). Технологія видобутку не відрізняється від технології на суші. Особливість полягає у попередженні прориву морських вод у гірничі виробки. До морської гірничої технології відносять також способи вилучення твердих корисних копалин з морської води.

Висновки

За для забезпечення найповнішого використання запасів, необхідно, щоб всі процеси, що пов'язані з видобуванням, відбувались в певній послідовності з застосуванням найбільш продуктивного транспорту та обладнання за вдосконаленою технологією робіт, що ґрунтується на останніх досягненнях науки та виробництва. Запропонована технологічна схема розробки розсипів полегшує організацію гірничих робіт і підвищує оперативність керування технологічним процесом, забезпечує достатньо високу повноту виймання корисних копалин з надр (витрати складають 10,2 %), характеризується простотою організації розкривних і добувних робіт, системою транспорту практично незалежною від погодних умов, додатковою дезінтеграцією продуктивних пісків під час розмиву їх гідромоніторами і при русі пульпи по трубопроводу на збагачувальну фабрику, спрощується процес гірничотехнічної рекультивації порушених гірничими роботами земель за рахунок укладання розкривних порід у вироблений простір кар'єру, що дозволяє скоротити об'єми робіт по рекультивації.

Список використаної літератури

1. Антипов І.В. Системи сучасних технологій: навчальний посібник / І.В. Антипов, С.Ф. Поважний, Н.О. Войкова. - Донецк: ДонДУУ, 2006. - 297с

2. Бондаренко В.И. Технология подземной разработки пластовых месторождений полезных ископаемых / В.И. Бондаренко, А.М. Кузьменко, Ю.Б. Грядущий и др. - Днепропетровск: Полиграфист, 2003. - 708 с.

3. Демченко М.Т. Системи технологій: навчальний посібник. 2-ге вид., переробл. і доповн. / М.Т. Демченко, С.Ф. Поважний. - Донецьк: ДонДУУ, 2008. - 355 с. Демченко Н.Т. Системы технологий: учебное пособие / Н.Т. Демченко, С.Ф. Поважный, Г.Г. Цыбровский. - Донецк: ДонГАУ, 2003.

4. Збірник тестів і контрольних запитань з курсу «Система технологій» / уклад.: Г.Г. Цибровський, М.Т. Демченко. - Донецьк: ДонДАУ, 2002. - 40 с.

5. Збірник тестів і контрольних запитань з курсу «Система технологій» / уклад. М.Т. Демченко, Г.Г. Цибровський. - Донецьк: ДонДАУ, 2003. - 43 с.

6. Методичні рекомендації до самостійного вивчення дисципліни «Система технологій» (для студентів 1-го курсу) / уклад. М.Т. Демченко. - Донецьк: ДонДУУ, 2005. - 20 с.

7. Сборник индивидуальных заданий и контрольных вопросов по курсу «Системы технологий» (для самостоятельной работы и самоконтроля студентов) / сост.: Н.Т. Демченко, Э.И. Славенко, В.В. Харченко. - Донецк: ДонГУУ, 2007. - 39 с.