Розрахунок геоаномальних зон Київської області та їх вплив на біоту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Інститут енергозбереження та енергоменеджменту

Кафедра інженерної екології

Курсова робота

з дисципліни: Геоаномальні зони

на тему: «Розрахунок геоаномальних зон Київської області та їх вплив на біоту»

Київ 2013

ВСТУП

На сьогоднішній день робота з геоаномалієми є одним з найважливіших напрямків досліджень природнього навколишнього середовища. Тому, що вона включає дослідження , охорону та моніторинг грунтів, надр, флори, фауни, корисних копалин, біогеоценозів. Важливість, перш за все полягає у збереженні оточуючого біорізноманіття, спостереження за діяльність людини та її впливом на середовище існування.

Корисні копалини (позитивна геоаномалія) - це одна з найсерйозніших сировинних баз, яка приносить прибуток, для промисловості, звичайно окрім трудового потенціалу країни та переробкою відходів. Розробка родовищ корисних копалин є дуже відповіденьним діянням у царині сучасного світу, оскільки це включає збір данних про геоаномалії, вивчення їх природних властивостей та закономірностей розподілу, а також при створенні кар'єру чи шахти врахування ризиків роботи з обладнанням/людьми та впливи на довкілля.

Ще одним напрямком роботи з геоаномалієми та біотою є створення заповіднків,заказників, дендраріїв різник рангів значимості, напрямків та розмірів триторій.

У даній роботі було розглянуто основні відомості щодо природних геоаномалій та біоти, їх взаємодії та законів розподілу. Дані, які були використані для розрахункової роботи бралися з офіційних інформаційних джерел різних служб і відомств в інтернеті, наукових вдань університетів (наприклад збірник робіт інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України), книги створеної Національним екологічним центром України за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні про ПЗФ України тощо.

геоаномалія ґрунт екотоп біотоп

1. ХАРАКТЕРИСТИКИ МІСЦЕВОСТІ

1.1 ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Географічне положення. Україна розташована на південному заході Східної Європи. Найбільша протяжність її території з заходу на схід становить 1316 км, а з півночі на південь -- 893 км. На заході Україна межує з Польщею, Словаччиною і Угорщиною, на півночі -- з Білоруссю, на північному сході і сході--з Росією, на південному заході -- з Румунією і Молдовою. На півдні рубежі республіки виходять до Чорного і Азовського морів. Загальна площа України становить 60355 тис. га, орні землі займають 34,4 млн га, сіножаті -- 2,2, пасовища -- 4,8 млн га. Значна площа сільськогосподарських угідь розміщена на меліорованих землях. Республіка має 2,7 млн га осушених і 2,5 млн га зрошуваних земель. Ліси та чагарники поширені на площі 10,0 млн га.Рівнинна частина України займає південно-західну частину Східно-Європейської рівнинної країни. У її межах з півночі на південь чітко виражена зміна ландшафтних зон: мішаних лісів (МЛ), Лісостепу (ЛС) і Степу (С). Степова зона поділена на дві підзони: Північно-степову і Південно-степову (сухостепову). На заході України знаходиться Карпатська гірська країна, на півдні -- Гірський Крим.

Рельєф. 95 % площі України займають рівнинні території, в тому числі низовини -- 70, височини -- 25 % (Маринич О. М. та інші, 1982). Широкі простори займають Поліська, Придніпровська. Причорноморська низовини. Найбільшими височинами в республіці є Волинська, Подільська, Придніпровська, Приазовська та Донецька.

Київська область - одна з найбільших у країні. її площа 28,1 тис. квадратних кілометрів. Це майже 5% загальної площі України. Область розташована в північній частині нашої держави в басейні середньої течії Дніпра (покажіть на карті межі Київської області, назвіть області та країни, з якими вона межує). Область лежить у межах зон мішаних лісів і лісостепової. Її природні умови в цілому сприятливі для розвитку сільського господарства. По території Київщини проходять значні транспортні шляхи, що зв'язують її з усіма областями України і з багатьма зарубіжними країнами. Отже, географічне положення столичної області вигідне.

За характером рельєфу територію області поділяють на три частини. На півночі переважають низовинні заболочені рівнини Поліської низовини. Південно-західна і центральна частини лежать на Придніпровській височині (висоти до 273 м). Східна, лівобережна територія області розташована на заплаві і терасах Дніпра у межах Придніпровської низовини.

Порівняно з іншими областями України Київська область бідна на корисні копалини. З 316 родовищ (рис.. ) переважна кількість представлена сировиною для виготовлення будівельних матеріалів (106 родовищ цегельно-черепичної сировини, 22-будівельного піску, 22-будівельного каменю), торфом (56 родовищ), прісними та мінеральними підземними водами (99 родовищ).

Розвідані родовища каменю будівельного тільки частково можуть служити сировинною базою, так як більшість родовищ мають невеликі запаси.

Видобуток піску будівельного в руслах Дніпра і Десни забезпечує потреби області і частково вивозиться в Кіровоградську, Хмельницьку, Черкаську та інші області України.

Водопостачання, в цілому по області, за рахунок прісних підземних вод, складає 39.9% від затверджених експлуатаційних запасів, що передбачає можливість збільшення видобутку при умові освоєння недіючих ділянок родовищ підземних вод. Мінеральні води розвідані на 6 родовищах. Всі вони розробляються із загальними експлуатаційними запасами 2.992 тис. м3/добу.

Згідно звітів регіональних і районних екологічних інспекцій у Київській області загальна кількість кар`єрів та розробок дорівнює 78 одиниць, із них торфорозробок - 4. З порушенням існуючого законодавства України по використанню надр займаються видобутком сировини корисних копалин значна частина підприємств та кооперативів, так земельні відводи мають 65 підприємства, ліцензій-37, гірничий відвід-39

Загальна площа порушених земель в 2001 році склала 3000 га, з них площа відпрацьованих земель, що підлягає рекультивації-1500 га.

Клімат помірно континентальний з достатньою вологістю (опадів випадає 500-600 мм на рік). Пересічна температура січня близько - 6°С, липня близько +20°С. Тривалість безморозного періоду 160-165 днів. Серед несприятливих кліматичних явищ - інтенсивні зливові дощі з грозами та градом, суховії та пилові бурі, ожеледь.

Річок порівняно багато. Вони належать до басейну Дніпра, який тече в межах області на протязі 246 км. Головні притоки Дніпра: Прип'ять з Ужем, Тетерів зі Здвижем, Ірпінь з Унавою, Стугна, Красна, Рось з Роставицею (праві), Десна, Трубіж, Супій (ліві). Річки спокійні, рівнинного типу. Живляться сніговими, дощовими та підземними водами. Природний режим річок значно змінений внаслідок зарегульованості великою кількістю ставків і водосховищ. На території області знаходяться Київське і більша частина Канівського водосховища, більш як 2300 ставків та 750 невеликих озер. Грунти різноманітні. На півночі поширені дерново-підзолисті, лучні та болотні. У центральній і південній частинах - різновиди чорноземних та сірих лісових грунтів. На лівобережжі - чорноземи типові, мало гумусні, солончакові та болотні грунти. Близько 60% території області розорано. Площа лісового масиву 689 тис. гектарів. Для Полісся характерні соснові та широколистяно-грабові ліси. Тут ростуть також береза, дуб, клен, липа та ін. У південній частині переважають широколистяні ліси.

Тваринний світ різноманітний. Із ссавців поширені козулі, лосі, олені, свині дикі, лисиці, вовки, зайці, білки, куниці. З птахів - рябчики, глухарі, куріпка сіра, лелека білий, шуліка чорний. Серед плазунів найбільш характерні вужі, гадюки, ящірки, жаби. У річках та озерах водяться короп, сазан, карась, в'язь, лящ, окунь, судак.

1.2 ҐРУНТИ

Грунт - це поверхневий шар земної кори, видозмінений під впливом фізичного, хімічного і органічного вивітрювання. Це ланка, що зв'язує живу і неживу природу. Складається з твердих речовин, ґрунтової води, повітря і живих організмів. Процес утворення ґрунтів пов'язаний з кліматом, рослинністю, рельєфом, діяльністю мікроорганізмів, мінеральним складом підґрунтя і працею людини. Найважливіші морфологічні ознаки ґрунтів: забарвлення, структура, будова, механічний склад, включення.

Забарвлення - це одна з важливих морфологічних ознак, за якою деякі ґрунти навіть одержали назву (чорноземи, каштанові, буроземи, сіроземи). Колір ґрунтів залежить від сполук, що входять до його складу.

Гумусові речовини і сполуки марганцю надають ґрунтам темного кольору (чорного або сірого), оксиди кремнію, солі кальцію -- світло-білого або ясно-ciporo. Оксиди заліза, залежно від концентрації їх, забарвлюють у жовтий, коричневий або бурий колір. Структура. Ґрунти поділяються на структурні і безструктурні. У безструктурному ґрунті окремі механічні елементи (піщинки, пилуваті частинки) перебувають у вільному стані й не зв'язані одна з одною. У структурному -- вони поєднані в агрегати різної величини і форми, які і надають ґрунту певної структури (рис.).

Рис. Загальна вертикальна структура ґрунту

Структура ґрунту, створюючи сприятливий водний і повітряний режими, є одним з вирішальних факторів його родючості.

Найсприятливішою структурою є горіхувато-зерниста з агрегатами розміром від 10 до 0,25 мм.

Будова ґрунту - щільність і пористість, які зумовлюють його водопроникність і аерацію.

Механічний склад ґрунту - це співвідношення в ґрунті часток різної величини. Залежно від вмісту глини і піску ґрунти поділяються на такі групи: легкі, середні суглинисті, важкі глинисті.

Кращим ґрунтом щодо механічного складу є легко- і середньо-суглинисті, які мають найсприятливіший водний, повітряний і поживний режим. Визначити механічний склад ґрунту нескладно самому. Для цього грунт скачують у ковбаску. Якщо він не формується -- це піщаний, якщо формується і розсипається -- суглинистий, якщо не розсипається -- глинистий.

Включення - це елементи, які містяться в ґрунті не з причин ґрунтоутворення: уламки твердих гірських порід, залишки будівельного сміття тощо.

Родючість ґрунту - це здатність забезпечувати рослини вологою, повітрям і поживними речовинами під час вегетації. Родючість значною мірою визначається кількістю і якістю гумусу (перегною). Утворення гумусу здійснюється під впливом мікроорганізмів з рослинних і тваринних решток.

До складу ґрунтів входить 45 різних елементів, але найпоширенішими є вуглець, кисень, водень, азот, кремній, алюміній, залізо, кальцій, натрій, сірка, фосфор, титан і марганець.

Найчастіше рослини зазнають нестачі азоту, фосфору, калію. Значна частина мінеральних речовин міститься в ґрунті у формі мінеральних сполук. Більшість поживних речовин засвоюються рослинами з ґрунтового розчину, який утворюється водою, що, проникаючи у грунт, вилучає з нього розчинні речовини.

Зональне розміщення ґрунтотворних факторів, насамперед клімату і рослинності, зумовлює і зональність ґрунтів, яка полягає в тому, що кожній географічній зоні відповідають властиві їм зональні типи ґрунтів.

Київська область розташована одразу і на території Лісостепу, мішаних лісів та Полісся. У зоні Полісся переважають дерново-підзолисті ґрунти. Тут випадає значна кількість атмосферних опадів, які більш-менш рівномірно розподіляються за порами року, не дуже високі літні температури, тому й невелике випаровування. Дерново-підзолисті ґрунти під лісовою рослинністю весь час вологі і систематично промиваються атмосферними опадами, внаслідок чого з активного шару ґрунту в нижні горизонти вимиваються поживні речовини. Шар гумусу в підзолистих ґрунтах дуже малий (10--20 см). Органічні рештки перегнивають повільно, тому тут виникає кисле середовище.

Основний фонд орних земель на Поліссі становлять дерново-середньопідзолисті супіщані ґрунти, поширені на підвищених терасах, вододілах. Основна перевага цих ґрунтів полягає в тому, що вони порівняно добре утримують вологу у верхніх горизонтах, містять більше гумусу. На них добре ростуть картопля, гречка, озима пшениця, озиме жито, кукурудза, льон, цукрові буряки.

На болотах і торфовищах розвинулись болотяні і торфові ґрунти, а по берегах річок - піщані.

Ґрунти Полісся потребують поліпшення: підвищення вологоємності, збагачення на поживні елементи і ліквідації кислотності Обробляється в середньому 37 % усієї земельної площі.

Зона Лісостепу займає 20,2 млн га, або 34 % земельної площі України. Тут зосереджено 37 % орних земель України. Ґрунтовий покрив зони дуже різноманітний.

У структурі ґрунтового покриву значні площі займають сірі лісові ґрунти, чорноземи опідзолені, чорноземи вилугувані, сірі лісові і чорно­земи реградовані, чорноземи типові та ін. (рис. ).

Рис. Ґрунти: 1.Тундрова глеєвий. 2. Торфяно-болотний. 3. Підзолистий. 4. Дерново-підзолистий. 5. Болотно-подзолистий. 6. Серий лесовий. 7. Чернозем типовий. 8. Лучно-чорноземний. 9. Каштановий. 10. Бурий пустельно-степовий. 11. Солонець. 12. Солончак. 13. Сірозем. 14. Жевтозем. 15. Червонозем. 16. Алювіально-дерновий

Сірі лісові ґрунти сформовані переважно на лесах і лесовидник суглинках різного механічного складу -- від легких до важких суглинків, яким характерна карбонатність. За ступенем опідзолення і гумусованості їх поділяють на три підтипи: ясно-сірі, сірі і темно-сірі. Ясно-сірі зовні схожі на дерново-підзолисті ґрунти. Характерними особливостями цього підтипу є чітко виражений елювіальний горизонт (Е).

У сірих лісових ґрунтів суцільного елювіального горизонту немає, тут він замаскований гумусом і має бурувато-сіре забарвлення, темніший, ніж у ясно-сірих. Порівняно з іншими підтипами сірі лісові ґрунти найпоширеніші в Лісостепу. Темно-сірі лісові ґрунти відрізняються від перших двох підтипів більш глибоким заляганням гумусного горизонту і слабшим опідзоленням. Вбирний комплекс сірих лісових ґрунтів насичений Са, Мg; і Н. Увібраний водень становить 20--25 % загальної кількості увібраних основ. Сума увібраних основ становить: у ясно-сірих -- 6,9-- 8,8, сірих -- 9--15, темно-сірих--12--22 мг-екв на 100 г ґрунту. Реакція ґрунтового розчину кисла: рН сольової витяжки ясно-сірих лісових ґрунтів становить 4,8--6,0, сірих -- 5--6,1, темно-сірих -- 5,5 -- 6,5. Вміст гумусу збільшується від ясно-сірих до темно-сірих ґрунтів (від 4 % у ясно-сірих до 6--10 % у темно-сірих). Всі сірі лісові ґрунти України мають середній і високий ступінь забезпеченості рухомими формами поживних речовин. Отже, сірі і темно-сірі лісові ґрунти належать до категорії високородючих ґрунтів. Ясно-сірі лісові ґрунти при систематичному удобренні, вапнуванні та високій агротехніці можуть також давати високі і стійкі врожаї сільськогосподарських культур.

Чорноземи типові займають 35 % загальної площі лісостепової зони і становлять 54,6 % її орних земель. Поширені від передгір'їв Карпат на заході до лівого берега Оскола на сході. Сформовані на лесових породах під лучними степами і характеризуються потужним гумусним горизонтом (0,6--1,2 м). Вміст гумусу збільшується з півночі на південь і з заходу на схід: у цілинних ґрунтах його 5--9 %, в освоєних -- 3--5 %. Чорноземи типові мають нейтральну реакцію ґрунтового розчину, високу ємкість вбирання (20--40 мг-екв на 100 г ґрунту), міцну грудкувату структуру. Чорноземи опідзолені поширені в основному на Правобережжі навколо Подільського лісового масиву і в передгір'ях Карпат. Характерною особливістю цього підтипу є глибоке вимивання карбонатів, які «скипають» в породі на глибині 120--140 см. Основна морфологічна ознака опідзолених чорноземів -- наявність борошнистої присипки, яка вкриває структурні агрегати в нижній частині горизонту А і у верхній частині горизонту В.

Чорноземи опідзолені пройшли степову і лісову стадії розвитку. Тому поряд з ознаками типових чорноземів вони мають ознаки, властиві сірим лісовим ґрунтам: вилугуваність, кислотність, знижена насиченість основами тощо. До підтипу чорноземів опідзолених відносять і чорноземи реградовані, походження яких трактують двояко:

1) чорноземи реградовані є результат окультурення опідзолених і вилугуваних чорноземів;

2) формування реградованих чорноземів є природний ґрунтоутворений процес в місцях повного знищення лісу і розвитку багатої трав'янистої рослинності. У реградованих чорноземів спостерігається відновлення ознак, властивих чорноземам.

Чорноземи вилугуваш вклинюються або облямовують масиви чорноземів опідзолених і типових. Вони сформувалися під розрідженими парковими лісами, на узліссях та під різнотравно-злаковими степами на більш вологих ділянках. У вилугуваних чорноземів немає елювіально-ілювіальної ди­ференціації профілю і кремнеземистої присипки, які характерні для чорноземів опідзолених. Карбонати у цих ґрунтів також вимиті до ґрунтоутворюючої породи. Вилугувані чорноземи містять 4--8 % гумусу, мають слабко-кислу, близьку до нейтральної, реакцію ґрунтового розчину (рН = 6--6,8), вбирний комплекс на 93--98% насичений основами. Чорноземні ґрунти мають високу природну родючість. Вони містять до 0,4 валового фосфору, 2--3 % валового калію і до 0,35 % валового азоту, багато кальцію, магнію і мікроелементів у водорозчинних сполуках. Винятком є фосфати (зокрема, фосфат кальцію), які погано розчиняються у воді. Тому на чорноземах широко застосовують суперфосфат як легкорозчинну форму фосфату. Чорноземи мають сприятливий водний, повітряний і тепловий режими, їх «населяє» значна кількість (до 3,5 млрд особин на 1 г ґрунту) бактерій, які розкладають велику кількість органічної маси, формують гумус, переводять хімічні елементи у доступну для рослин форму.

Лісостеп -- зона інтенсивного землеробства. Сільськогосподарськими угіддями тут зайнято 85,2 % земельної площі. Орні. землі становлять 13,7 млн га, або 67,4 % загальної площі зони ґрунтів. Данні земельного фонду за цільовим призначенням по Україні та безпосередньо Київській області наведено на рис. та рис. .

Ґрунтово-кліматичні умови зони сприятливі для вирощування зернових, цукрових буряків, плодових і овочевих культур. Основними заходами поліпшення родючості ґрунтів лісостепової зони є боротьба з водною ерозією, вапнування ділянок кислих ґрунтів і регулювання водного режиму (осушення, зрошення, снігозатримання). У результаті багатовікової експлуатації ґрунти Лісостепу значною мірою виснажені на гумус і поживні елементи, зруйнована їх структура. Тому вони потребують внесення високих доз органічних і мінеральних добрив.

1.4 ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД ТА РОСЛИННІСТЬ

Станом на 1.08.2012 року в Київській області нараховується 193 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, загальною площею 112895,67 га. Серед них 170 територій та об'єктів місцевого значення, загальною площею 31986,75 га, та 23 території загально - державного значення, загальною площею 80908,92 га. З них 2 національні природні парки, 2 регіональні ландшафтні парки, 96 заказників, 61 пам'ятка природи, 14 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва та 17 заповідних урочищ (дод. ).

Найбільшими за площею територіями ПЗФ області є загально-зоологічний заказник загальнодержавного значення «Чорнобильський спеціальний» (48870,0 га), національні природні парки «Залісся» (13548,5 га) та «Білоозерський» (3658,22 га), а також регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» (5148,7 га). До числанай менших за площею можна віднести низку «точкових» об'єктів ПЗФ, як правило вікових та меморіальних дерев, яким надано статус пам'яток природи (загалом 21 об'єкт). Дві території ПЗФ, а саме НПП «Білоозерський» і РЛП «Трахтемирів» лише частково лежать на території області, оскільки роз-міщені одночасно в межах і Київської і Черкаської областей. У майбутньому кількість міжобласних ПЗФ може зрости. Це пов'язано із намірами держави створити Канівський біосферний заповідник (Черкаська та Київська області) та НПП «Подесіння» (Чернігівська та Київська області), створення якого передбачене Указом Президента України від 1.12.2008 № 1129/2008.

Також довгий час в обговоренні знаходиться ідея створення транс кордонного біосферного резервату в зоні відчуження Чорнобильської АЕС (Київська область та Гомельська область Республіки Білорусь). Всі природно-заповідні території разом становлять лише 4% відзагальної площі Київської області, що є одним із найнижчих показників порівняно з іншими областями України. У області немає жодного природного заповідника, хоча всі інші категорії ПЗФ у різній мірі представлені на її території.

Слід зауважити, що ПЗФ Київщини лишається не тільки дуже малим за площею, а й не збалансованим відносно розподілу територій, що охороняються за типами зональних біотопів, представлених на Київщині. Так, близько половини площі області знаходиться в межах Полісся, а друга половина - у Лісостеповій зоні. Область розсічена вздовж потужною - порядок територій та об'єктів ПЗФ у списку сформовано відповідно допорядку, наданого укладачам книги Державним управління охорони навколишнього природного середовища у Київській області водною артерією - Дніпром, з двома великими водосховищами - Київським та Канівським. Проте, наприклад, представле ність степових біотопів в складі наявних територій ПЗФ явно замала. Так, із 193 існуючих об'єктів ПЗФ, степові біотопи в різній мірі представлені лише в 20 з них (у т.ч. 6 мають дуже малу площу, а 5 створені лише у 2010 році). Також в ПЗФ області недостатньопредставлені водно-болотні біотопи, хоча їх частка серед територій, що охороняються, більша, ніж частка степових ділянок.

Далі наведено основні об'єкти природно-заповідногшо фонду Київської області з короткими відомостями про них.

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Дніпровсько-Деснянський»

Об'єкт розташовується у Вишгородському районі та входить у межі Сувидської, Деснянської та Жукинської сільських рад. Підпорядковується ДП «Вище-Дубечнянське лісове господарство» (Воропаївське і Чернинське лісництва) та Вишгородській районній раді та займає площу 1400 га. Об'єкт був створений згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР від 25.02.1980 р. Територія є частиною межиріччя Дніпра та Десни, де чергуються болотні смуги зі смугами піщаних суходолів. Болота низинного типу з переважанням угруповань очерету звичайного, осоки гострої та омської. Значне місце займають чагарникові болота з вербою попелястою. Типовими гідрофільними видами є: вех широколистий, живокіст лікарський, жовтець повзучий, незабудка болотна. Тут також зростають пальчатокорінник м'ясочервоний та травневий.

Лісова рослинність, основні площі якої знаходяться в Чернинському лісництві, характеризується наявністю флористично багатих листяних лісів. Деревостан утворюють дуб звичайний, граб звичайний, ясен звичайний, клен гостролистий, липа серцелиста з домішкою берези повислої та осики. У травостої переважають не моральні види: осока волосиста, осока пальчаста, копитняк європейський, просянка розлога, фіалка дивна, яглиця звичайна. Також тут виявлені коручка чемерниковидна, цибуля ведмежа, зозулині чере-вички справжні - види, занесені до Червоної книги України. Для останнього виду - це єдине відоме на Київщині сучасне місцезнаходження цього рідкісного виду.

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Калитянська дача»

Знаходиться в Броварському районі в межах Калитянської та Заворицької сільських рад та займає площу 1162 га Семиполківського лісництва ДП «Київське лісове господарство». Об'єкт був створений згідно з Указом Президента України від20.08.1996 р. № 715/96. Основну площу заказника займає лісова рослинність. Переважають листяні ліси з дубом звичайним, ясеном звичайним та липою серцелистою. Значні домішки в деревостані складає кленгостро листий, поодиноко в масиві висаджений бархат амурський. У трав'яному покриві переважають яглиця звичайна, зірочник ланцетолистий та осока волосиста. Тут також зростають зозулині сльози яйцевидні та коручка чемерниковидна - види, занесені до Червоноїкниги України. Болота, які розміщуються у долиноподібних зниженнях, обводнені, належать до евтрофного типу. На території заказника представ лені осокові болота з осокою омською, осокою гостровидною, високотравні з переважанням очерету звичайного та рогозу широколистого, досить поширені чагарникові болота з вербою попелястою. Невеликими ділянками трапляються лісові болота, представлені чорновільшанниками з теліптерисом болотним.

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Козинський»

Заказник розташовується в Обухівському районі та займає площу 967 га. Об'єкт знаходиться в межах смт. Козин. Землекористувачем є Обухівська Райдержадміністрація. Заказник оголошений Указом Президента України від 10.12.1994 р. № 750/94. Ділянка є фрагментом центральної частини заплави Дніпра, яка вна слідок створення системи водосховищ майже не збереглась у природному стані. У еколого-ценотичному відношенні тут можна виділити 4 рівні рослинних угруповань: водну рослинність та прибережноводні угруповання; рослинність заболочених лук; рослинність сухих лук на підвищених гривах; рослинність розрідженихгайків на плескатих гривах. Водна рослинність представлена угрупованнями, які на сьогодні є рідкісними в Україні: латаття білогота глечиків жовтих. Тут трапляються також сальвінія плаваюча та водяний горіх - види, занесені до Червоної книги України. У водно-прибережній смузі р. Іржавець виявлена рідкісна північна рослина - вовче тіло болотне, що знаходиться тут на межі ареалу. У смугах заболочених лук переважають угруповання лепешняку великого, осоки гострої, костриці лучної. Зростає також ряд таких рідкісних рослин, як півники сибірські, ва леріана висока, півники болотні, цибуля гранчаста, ситник чорний, та цінна лікарська рослина - калган. На піщаних луках переважають угруповання костриці овечої. Тут зростають дрік фабрівний, голос хенус звичайний, ліщиця мурова та інші види. Також виявлено очиток шестирядний - центральноєвропейський вид на східній межі ареалу. Великий ландшафтний та флористичний інтерес становлять дубові рідколісся з порослевим дубом із домішками в'язу, осокору, тополі білої та інших порід. У трав'яному покриві зростають буквиця лікарська, конвалія, ранник бульбистий, вероніка колосиста, оманверболистий. Багатим є тваринний світ ділянки. Тут є великі популяції кулика-сороки, занесеного до Червоної книги України, а також мешкають чапля сіра, декілька видів мартинів і качок.

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Хутір Чубинського»

Об'єкт займає площу 10 га та розташовується біля села Нова Олександівка Бориспілького району. Був створений Указом Президента України від 10.02.1994 р. № 750/94. Землекористувачем є Великоолександрівська сільська рада. Об'єкт цікавий як своїм природоохоронним, так і історико-культурним значенням. Тут зростають дерева віком 200--300 років; це залишки пралісів, які росли колись по Лівобережжю Дніпра. Вони є дуже важливими для денрологічних досліджень. Окрім того, тут була садиба Чубинських, де мешкав Павло Платонович Чубинський, автор тексту гімну України. Нажаль, самої садиби вже немає. Втім, у положенні про заказник передбачена можливість відбудови садиби.

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Дзвінківський»

Заказник займає площу 700 га в межах Дзвінківської сільської ради Васильківського району. Створений відповідно Постанови Ради Міністрів УРСР від 28.10.1974 р. № 500. Знаходиться у віданні ВП НАУ «Боярська лісова дослідна станція». Входить до меж Дзвінківського лісництва. Розташовується заказник на крайньому півдні Київського Полісся на правій надзаплавній терасі р. Ірпінь. Середній вік соснових лісів природного походження в заказнику складає 150 років, окремі ділянки мають вік 180--190 років. На його території виявлено 350 видів судинних рослин. П'ять видів занесено до Червоної книги України: лілію лісову, гніздівку звичайну, коручку морозниковидну, любку зеленоквіткову та осоку тіньову. Окрім того, в заказнику зростає ряд видів, занесених до регіонального списку рідкісних видів рослин Київської області: косарики черепитчасті, півники угорські, клопогін європейський, стародуб широколистний.

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Жуків хутір»

Розташовується в Києво-Святошинському районі в межах Бузівської та Михайло-Рубежівської сільських рад та займає площу 622,5 га. Об'єкт був створений Постановою Ради Міністрів України від 26.12.1985 р. №451. Межі об'єкту змінені Указом Президента України від 20.08.1996 р. № 751/96. Рослинність об'єкту представлена в основному старими та середньовіковими сосновими, дубово-сосновими, дубовими та грабово-дубовими лісами, є вільхові ліси. Вік деревостану на деяких ділянках дубово-соснового лісу досягає 150 років. Серед соснових лісів переважають ліси з домінуванням чорниці і зелених мохів. У трав'яному ярусі дубових та дубово-соснових лісів здебільшого домінує конвалія травнева, інколи орляк. На ділянках дубово-грабових лісів в трав'яному ярусі переважають яглиця, осока волосиста, копитняк європейський.У заказнику зростає близько 600 видів вищих судинних рослин, 9 з них занесені до Червоної книги України: булатка довголиста, пальчатокорінник м'ясочервоний, коручка чемерниковидна, зозулині сльози яйцевидні, гніздівка звичайна, любка дволиста та зеленоквіткова, плаун річний.

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Ржищівський»

Розташовується в Кагарлицькому районі та займає площу 1288 га. Входить до адміністративних меж Стайківської, Стрітівської, Гребенівської, Кузьминецької сільських рад та Ржищівської міської ради. Об'єкт був створений постановою Ради Міністрів УРСР від 26.12.1985р. № 451. Заказник є мальовничим природним ландшафтом, що розташовується на правому березі р. Дніпро. Рельєф глибокопересічений внаслідок водної та вітрової ерозії, де ростуть сосново-листяні ліси різного віку, смугами різної ширини, що мають велике грунтозахисне і водорегулююче значення. Багата трав'яна рослинність.

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Урочище «Мутвицьке»

Знаходиться в межах Забуянської сільської ради Макарівського району та займає площу 785 га, в межах ДП «Макарівське лісове господарство», Забуянського. Об'єкт був створений згідно з Указом Президента України від 20.08.1996 р. № 715/96. У заказнику охороняється типовий ландшафт півдня Київського Полісся, який зберігається в долині р. Мутвиці. Добре збережений рослинний покрив цієї території представлений лісами та болотами. Серед лісової рослинності переважають дубові, сосново-дубові та мішані ліси. Відмічені ділянки дубового лісу трясучковидно осокового, який знаходиться тут на східній межі свого поширення. Невеликими плямами трапляються ділянки грабового лісу. Найбільші площі серед лісової рослинності займають мішані насадження, де в деревостані переважає дуб звичайний з домішкою сосни звичайної, берези повислої та осики. В другому ярусі цих лісів відмічені клен гостролистий та липа серцелиста, поодиноко граб звичайний. Підлісок утворює ліщина звичайна. Серед типових лісових видів тут багато костяниці, поодиноко зростають просянка розлога, перстач білий, воронець колосистий, чистець лісовий, типові лісові осоки - осока пальчаста, бліда, сусідня, а також за тінкова - вид, занесений до Червоної книги України. Також вияв лені любка дволиста, гніздівка звичайна, коручка чемерниковидна та те мночервона, лілія лісова, які теж занесені до Червоної книги України. Характерними у заказнику є болота, які займають найбільш знижені місця в рельєфі, та невеликими ділянками розміщуються біля ставу. Став є перегаченим руслом річки Мутвиці. Болота трофного типу. Переважають чагарникові болота з вербою попе лястою та очеретом звичайним у трав'яному покриві, менші площі займають осокові болота. Болота обводнені, тут гнізиться лелека чорний, є поселення бобрів.

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Урочище «Унава»

Знаходиться на території Волицької сільської ради у Фастівському районі та займає площу 974 га. Розташовується в межах Фастівського лісництва ДП «Фастівське лісове господарство». Створення об'єкту затверджено Указом Президента України від 20.08.96 р. і № 751/96. Лісовий масив з ділянками старих дубів 150-200-річного віку. Багатий тваринний світ. Має велике значення для збереження грунтозахисного та гідрологічного режиму річки Унава і прилеглих територій. У межах заказника розміщена ботанічна пам'ятка природи «Дуб черешчатий».

Орнітологічний заказник загальнодержавного значення «Жорнівський»

Знаходиться в Києво-Святошенському районі на території Жорнівської сільської ради. Займає площу 90 га. Підпорядковується ВП НАУ «Боярська лісова дослідна станція», Жорнівське лісництво. Об'єкт був створений згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР від 28.10.1974 р. № 500. Територія заказника розміщується на терасі р. Ірпінь та має цінність як поселення чаплі сірої в типових для Київського Полісся лісових угрупованнях. У рослинному покриві переважають високопродуктивні дубовососнові ліси з домішкою берези повислої та по зниженнях - вільхи чорної. Підлісок утворюють переважно ліщина звичайна, крушина ламка, горобина звичайна.

Орнітологічний заказник загальнодержавного значення «Журавлиний»

Розташовується у Вишгородському районі на території, при леглої до меж Сувидської сільської ради та має площу 399,7 га. До складу заказника входить територія у межах Чернинського лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство». Об'єкт був створений Указом Президента України від 10.12.1994 р. № 750/94.

Об'єкт включає болотяний масив «Видра» та ділянку навколишнього лісу. «Видра» - типове поліське низове болото, на більшій частині важкопрохідне. Воно покрите заростями очерету, чагарникової верби, у багатьох місцях розріджено зростає береза та вільха, є острівці заболочених вільшаників, оточені болотом. Найбільше берез зростає у північній частині болота. Глибина його більша у південній частині. Посередині болота є річка зі спрямленим меліораторами руслом. Меліорація не призвела до осушення болота, зараз відбувається його вторинне заболочення. Через деякий час можливе повне відновлення болотного комплексу. Болото практично вздовж всього периметру оточене смугою середньовічного та достигаючого вільхового лісу. До північної частини болота прилягає дубово-грабово-кленовий ліс зі значною кількістю дубів 100-150 річного віку, за участі ясена, клена, липи, берези, вільхи. Флора типова неморальна. Із ефемероїдів тут домінують анемона жовтецева, конвалія, веснівка дволиста, купина, вороняче око, ведмежа цибуля. Дана територія має виняткове значення для птахів. Тут гніздяться сірий журавель, тетерук, змієїд та чорний лелека - види, занесені до Червоної книги України. Є також ряд птахів, які згідно зі МСОП та Міжнародною радою охорони птахів, віднесені до видів, що знаходяться в Європі під загрозою: підорлик малий, шуліка чорний, лунь очеретяний, яструб великий, погонич звичайний, мородунка, сова болотяна, жовна чорна, кропив'янка рябогруда, мухоловка білошия, жулан. Гніздує тут також канюк звичайний. Орнітокомплекс болота відрізняється багатством і різноманіттям. Переважають види, характерні для чагарників та заростей очерету: очеретянки, кропив'янки, деркач, пастушок. У цілому на території виявлено 75 видів птахів.

Територія має важливе значення для охорони бобра. Висока чисельність копитних: косулі європейської, кабана, оленя благородного, лося.

Гідрологічний заказник загальнодержавного значення «Усівський-1»

Заказник розташовується в межах Згурівської селищної ради, КСП ім. Шевченка села Безуглівка, КАП «Нива» смт. Згурівка, КПС «Красненьке» села Красне, радгоспу «Ново-Олександрівський» села Нова Олександрівка, КСП «Усівське» села Усівка, КСП «Черевківське» села Черевки, Згурівського району та займає площу 2307,4 га. Оголошений постановою Ради Міністрів Української РСР від 25.02.1980 р. № 132. Гідрологічний заказник є болотним масивом у заплаві р. Супій з типовою болотною рослинністю лівобережного Полісся. Тут зростає близько десяти видів осок: омська, зближена, здута, волосистоподібна та ін. У частині болота біля с. Усівка на купині осоки зближеної знай дено рід кісний вид флори України - жировик Лезеля. Заказник є регулятором водного режиму р. Супій Згурівської та Яготинської системи озер.

Гідрологічний заказник загальнодержавного значення «Усівський-2»

Заказник знаходиться в межах Малоберезанської, Малосупоївської сільськиї рад Згурівського та Яготинського районів та займає площу 1447,7 га. Оголошений Указом Президента України від 10.12.1994 р. № 750/94. Ділянка осоково-рогозового болота в заплаві р. Супій в межах Згурівського та Яготинського районів. Воно є продовженням гідрлогічного заказника загальнодержавного значення «Усівський-1». Флора цієї ділянки болота багата і різноманітна, представлена рядом рідкісних бореальних видів. Біля с. Безгулівка зростає льодовиковий релікт - верба лапландська, а також виявлено місце зростання пальчатокорінника м'ясо червоного - рідкісної орхідеї, занесеної до Червоної книги України. Заказник є резерватом великої кількості водно-болотних видів птахів, серед яких регулярно трапляються журавель сірий та кульон великий, які охороняються Червоною книгою України.

Гідрологічний заказник загальнодержавного значення «Іллінський»

Об'єкт підпорядковується Державному спеціалізованому ви робничому комплексному підприємству «Чорнобильська Пуща» створений згідно з Укразом Президента України від 13.08.2007 р. №700/2007 р. Площа об'єкта 2000 га. Територія заказника є заплавою р. Іллі та прилеглими до неї ділянками долини. Заплава повністю заболочена. Тут переважають лісові болота, здебільшого чорновільшанники, місцями зі співдоміну ванням верб, з різноманітним трав'яним покривом, в якому домінують очерет звичайний, комиш лісовий, очеретянка звичайна та купинні осоки. На прилеглих ділянках тераси розміщуються сосново-дубові, дубові та дубово-грабові, а також соснові ліси. У заказнику збереглися ділянки старих дубових лісів з переважанням ліщиново-яглицевих угруповань. Дубово-грабові ліси представлені крушиново-ліщиново-яглицевими ценозами типової для Українського Полісся будови. Заказник «Іллінський» за характером рослинного покриву в цілому є типовим для заплавних ділянок Українського Полісся. На території виявлені види з Червоної книги України - любка дволиста, коручка чемерниковидна, а також страусове перо звичайне.

Загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Чорнобильський спеціальний»

Заказник знаходиться у північній частині Київської області, у межах Чорнобильської зони відчуження. Його межами є лінія, яка з'єднує населені пункти: м. Ямпіль - с. Іванівка - м. Чорнобиль - на пн. від с. Паришів - с. Гдень - вздовж державного кордону з Білоруссю - с. Теремці - акваторія водосховища проти гирла р. Прип'ять - по акваторії на південь до лінії на захід на с. Зелений Мис. Площа заказника складає 48870 га. Заказник підпорядковується Державній адміністрації зони відчуження. Об'єкт створено Указом Президента України від 13.08.2007 р. № 700/2007. У геоморфологічному відношенні територія заказника є гирлом р. Прип'ять з меандровою системою, старицями та островами, а також ділянками Київського водосховища, які знаходяться навпроти гирла р. Прип'ять. У радіоекологічному відношенні (станом на 2000 р.) об'єкт знаходиться на території південного сліду радіоактивного забруднення. Щільність забруднення 137Cs становить 40--400 кБк*м-2 (1--11 Кі/км2), 90Sr локально сягає 400 кБк*м-2 (11 Кі/км2), більшість території забруднена в межах 25--70 кБк*м-2 (0,5--2,0 Кі/км2), ізотопами плутонію та америцію - локально до 10 кБк*м-2 (0,3 Кі/км2) при забрудненні більшої частини території в межах 0,4--4,0 кБк*м-2 (0,01--0,11 Кі/км2). Природна рослинність заказника займає близько 80 % загальної площі, її основу створюють ліси, значні площі займає прибережно водна та водна рослинність заплав, акваторії річок та прилеглих ділянок Київського водосховища, а також болотна рослинність замкнених улоговин. Псамофітна та лучна рослинність займають невеликі площі. Найважливіше середовище утворююче та фітостабілізуюче значення відіграють тут ліси, що займають близько 80 % території. З них близько 60 % займають соснові ліси різних едафотопів, 30 % - молоді соснові ліси на місці згарищ 1995--1996 рр., 10 % - молоді соснові та сосново-березові ліси посадки 1988--1990 рр. Заплави річок на незначних територіях зайняті насадженнями верби ламкої, а також чагарниковими вербовими болотами. Територія заказника включає повністю Дитятківське і Опачицьке та частково Паришівське лісництва ДСВЛП «Чорнобильська пуща». Лісова рослинність заказника є зональною і досить типовою для Українського Полісся. Серед лісів тут переважають соснові ліси зелено мохові у комплексі з сосновими лісами бруснично-зелено моховими, орляково-чорничними та чорнично-зеленомоховими. Видовий склад вказаних ценозів представлений насамперед бореальними видами. Багатою та різноманітною є прибережно-водна рослинність. У її складі найбільш звичними рослинними угрупованнями є формації очерету звичайного, комишу озерного, лепешняка високого, осоки прибережної типового флористичного складу та ценотичної будови. У заказнику трапляються регіонально-рідкісні види: гвоздика Борбаша, півники сибірські, котячі лапки двудомні, щитник гребенястий, конюшина червонувата, костриця поліська, волошка сумська, гвоздика несправжньо розчепірена. Велику цінність тут має тваринний світ. Видовий склад хребетних тварин добре відображає зональні особливості фауністичних комплексів Українського Полісся. Клас круглороті представлений міногою українською, що занесена до Червоної книги України. На території заказника мешкає 59 видів кісткових риб, серед них 3 види занесені до Червоної книги України: стерлядь, вирезуб, марена дніпровська. Значно більша кількість видів - 21 - занесені до списку рідкісних видів Бернської конвенції. У межах заказника трапляється 12 видів амфібій, досить звичайних для Полісся, а також 7 видів рептилій, серед яких і мідянка звичайна - вид, занесений до Червоної книги України. У межах заказника спостерігається особливе різноманіття птахів. У об'єкті можливе перебування до 253 видів, з них гніздують 168 видів, взимку трапляється 65 видів, з яких до Червоної книги України занесені : лелека чорний, чернь білоока, гоголь, скопа, орлан-білохвіст, підорлик малий, змієїд, сапсан, балобан, глушець, журавель сірий, лежень, кулик-сорока, дерихвіст повий, сипуха, пугач, сорокопуд сірий, золотомушка жовточуба. Фауна представлена 49 видами, 12 з них занесені до Червоної книги України: кутора мала, заєць білий, видра річкова, рись, горностай, норка європейська, нічниця Наттерера, вечірниця велетенська, вечірниця Лейслера, нетопир середземноморський, широковух європейський. До Європейського червоного списку з ссавців у об'єкті належать видра річкова, рись, нічниця Наттерера, вечірниця велетенська, ведмідь бурий. Слід також згадати про рідкісний вид - кінь Пржевальського, який був успішно акліматизований в межах Зони відчуження.

Ботанічна пам'ятка природи загальнодержавного значенн «Урочище Бабка»

Розташовується в Бородянському районі в адміністративних межах Клавдієвської селищної ради та займає площу 78 га. Підпорядковується ДП «Клавдієвське лісове господарство». Об'єкт створено розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 14.10.1975 р. № 780-Р. Урочище є унікальним ландшафтом півдня Київського Полісся, де в природному стані зростають високопродуктивні дубові і змішані насадження з багатим підліском. У трав'яному покриві - чониця, суниця, брусниця.

Ботанічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Круглик»

Знаходиться в межах колишнього КСП «Тетіївське», м. Тетіїв і займає площу 14 га. Оголошено Указом Президента України від 20.08.1996 р. № 715/96. Ботанічна пам'ятка є еталонною ділянкою добре збережених, флористично багатих листяних лісів. Зростають види, занесені до Червоної книги України: сон чорніючий, підсніжник звичайний.

Дендропарк загальнодержавного значення «Олександрія»

Об'єкт займає площу 405,8 га та розташовується у м. Біла Церква. Землекористувачами є Білоцерківська міська рада, Фурсівська та Пилипчанська сільські ради. Дендропарк був створений згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР № 311 від 22.07.1983 р. та Указом Президента України від 09.12.1998 р. № 1341/98. Втім, свою історію парк починає ще з 18 століття, коли він був закладений графом Браницьким. Наразі дендрологічний парк НАН України «Олександрія» функціонує як музей живих рослин. Тут зібрана колекція, що налічує понад 600 видів та форм деревних порід та понад 700 видів трав'янистих рослин. Поряд з типовими для України породами, такими як дуб черешчатий, липа серцелиста, клен гостролистий, ясен звичайний, сосна звичайна, тут зростає близько 500 видів дерев та кущів з Північної Америки, Приамур'я, Китаю, Японії та Європи.

Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загально державного значення «Згурівський»

Один з найбільших дендропарків України, площа якого сягає 309 га. Підпорядковується Згурівській селищній раді. Земпекористувачем є ДП «Переяслав-Хмельницьке лісове господарство». Створений Постановою Колегії Держкомприроди УРСР від 26.07.1972 р. № 22. Заснований в 1837 році. На його території великими чистими або мішаними ділянками зростають такі лісові рослини: сосна Веймутова, ялина канадська, смерека бальзамічна, модрина європейська і сибірська, туя західна, гледичія, бархат амурський та ряд інших. Наявні великі галявини розміром від 10 до 30 га. З роками багатство та різноманіття рослин тут зменшувалось і на сьогодні залишилось всього до 45 видів дерев та кущів, хоча на кінець ХІХ століття в парку їх зростало 382 види. Парк з усіх боків обсажений лісозахисними смугами, що складаються на півдні переважно з дубів, липи, береста, в'яза, клена гостролистого і татарського, явора, ясена, білої акації, шипшини, глоду. У підліску зростають крушина, жостір, ліщина, бруслина. Із сходу переважають хвойні породи: сосна звичайна, ялина європейська, смерека європейська, модрина європейська. У центрі парку існує два ставки. На берегах ставків і на острові насаджені верби, лози, тополі. На сьогодні на території парку збереглося дві алеї: медово-липова та каштанова. Окрасою парку є могутній дуб-велетень віком 400 років.

1.5 БІОПОТ І ЕКОТОП

Біотоп (від грец. ВЯпт - життя і фьрпт - місце ) - відносно однорідний за абіотичними факторами середовища ділянка геопростору (суші або водойми), зайнята певним біоценозом ( рис. ). Характерний для даного біотопу комплекс умов визначає видовий склад організмів, які тут мешкають. Таким чином, у найбільш загальному сенсі біотоп є небіотичною частиною біогеоценозу (екосистеми). У більш вузькому сенсі, по відношенню до зооценозу, у термін включають і характерний для нього тип рослинності (фітоценози), тобто розглядається як середовище існування зооценозу. Біотопи об'єднують в біохорії, які в свою чергу об'єднуються у біоцикли ( життєві області) - основні частини біосфери : суша, море і внутрішні водойми. Сукупність геологічних умов утворює літотоп, грунтових - педотоп, кліматичних - кліматоп і т. д. Згідно моноклімаксній концепції, у межах кожного біотопу з порушеннями, у результаті антропогенної діяльності або стихійних природних процесів біоценозом, з часом формується стабільне в часі клімаксне співтовариство ( біоценоз ) . Цей процес проходить через кілька стадій (наприклад , стадій вторинного луку , чагарнику , лісу).

Концепцію біотопу в 1866 році висунув німецький зоолог Ернст Геккель у своїй книзі «Загальна морфологія організмів». У ній він підкреслював важливість поняття середовища проживання, в якості передумови для існування організмів, пояснюючи, що в конкретній екосистемі її біота формується факторами навколишнього середовища і взаємодією між живими організмами . Оригінальна ідея біотопу була тісно пов'язана з еволюційною теорією . А в 1908 році професор Берлінського зоологічного музею Ф. Даль ( F. Dahl ), ввів сам термін biotop.

Рис. Схема середовища екотопу

Екотоп - певний комплекс екологічних факторів (повітряний, водний, температурний, мінерального живлення, температурно-радіаційний та ін.) на певній ділянці земної поверхні. Складається з кліматопа і едафотопа та/або гідротопа.

Кліматоп - сукупність фізичних умов екотопа, істотних для організмів, що населяють його.

Спочатку «кліматоп» був визначений В. Н. Сукачовим (1964) як повітряна частина біогеоценозу, що відрізняється від навколишньої атмосфери своїм газовим складом, особливо концентарією вуглекислого газу в приземному біогоризонті, кисню там же і в біогоризонтах фотосинтезу, повітряним режимом, насиченістю біолінами, зменшеною і зміненої сонячною радіацією і освітленістю, наявністю люмінесценції рослин і деяких тварин, особливим тепловим режимом і режимом вологості повітря.

На даний момент це поняття трактується трохи ширше: як характеристика біогеоценозу, поєднання фізичних та хімічних характеристик повітряного або водного середовища, істотних для населяють цю середу організмів. Кліматоп задає в довгостроковому масштабі основні фізичні характеристики існування тварин і рослин, визначаючи коло організмів, які можуть існувати в даній екосистемі.

Під едафотопом звичайно мають на увазі грунт як складовий елемент екотопу. Однак більш точно це поняття слід визначати як частину косного середовища, перетвореного організмами, тобто не увесь грунт, а лише його частину. Грунт (едафотоп) є найважливішою складовою екосистеми: у ньому відбувається замикання циклів речовини та енергії, здійснюється переведення мертвих органічних сполук в мінеральні речовини та їх залучення в живу біомасу. Основними носіями енергії в едафотопі виступають органічні сполуки, їх лабільні та стабільні форми, вони найбільшою мірою визначають родючість грунтів.

Існують піщані, кам'янисті, глинисті едафотопи. З едафотопами пов'язане велике різноманіття умов місцеперебування. Плакори, складені суглинками - для них характерний спелітогенний едафотоп, що забезпечує класичне уявлення щодо даної природної зони. Для супіщаних грунтів характерний псаммогенний едафотоп, для кам'янистих грунтів - петрогенні едафотопи, для засолених - галогенний едафотоп. Природна зона характеризується мозаїчністю місцеперебувань. Але тільки один едафотоп є зональним, решта - едафічні варіанти.

Умови зволоження біогеоценоза утворюються його гідротопом (певна кількість вологи).

Вирізняють такі типи зволоження:

- атмосферне;

- сточне;

- натічне;

- грунтове;

- пойменне.

Основним критерієм зволоження служить значення коефіцієнта атмосферного зволоження:

k = r/E,

де r - опади, E - випаровування.

Виділяють такі гідротопи (ступені зволоження):