Суспільство стійкого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЗАОЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра прикладної екології та охорони навколишнього середовища

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Виконала

студентка групи ЕПзск-09

О.А Бородина

Перевірила

доцент Л.В. Чайка

Донецьк, 2010р.

ВСТУП

Країна перебуває в стані глибокої екологічної та економічної кризи. Формування ринкових засад господарювання створити самостійний цілісний народногосподарський комплекс не призвели до позитивних в природокористуванні та природоохоронні. У сучасних умовах ми маємо неефективний, застарілий еколого-економічний виробничий потенціал, недостатню правову базу природоохорони, недостатню систему управління, недостатній мірі діючі економічні стимули раціоналізації природокористування. Така ситуація є наслідком багаторічного господарювання витратного ресурсномісткою виховання членів суспільства. Сучасний етап соціально-економічного розвитку України об'єктивно зумовлює необхідність обгрунтованого аналізу теоретичних концепцій і практичних моделей організації економічного життя суспільства, визначення домінуючих тенденцій економічного розвитку, пізнання особливостей функціонування національної економіки в тих або інших історичних умовах.

1. СТIЙКИЙ ЕКОЛОГIЧНО БЕЗПЕЧНИЙ РОЗВИТОК

Наше сьогодення -це початок третьго тисячолiття .Вiдомо,що початок першого тисячолiття у всесвiтнiй iсторiї пройшов пiд знаком Чекання Месiї, початок третього тисячолiття усвiдомлюється здебiльшого як кiнець iсторiї людства. Вiдоме питання «бути чи не бути » сьогоднi виходить за межi життя однiєї людини i адресуэться всiй цивiлiзацiї.

Сягнувши високого рiвня прогрессу на шляху техногенного розвитку, людство тим самим створило реальну загрозу своэму iснуванню . Аналiз iсторичного розвитку суспiльства свiдчить про те, що цей процес постiйно спрямувався на освоєння, споживання i ,зрештою,на виснаження природних умов. У свою чергу, це спричинило iстотнi змiни у природних процессах, якi негативно вплинули на розвиток усього живого на Землi,на збереження icнуючих i вiдтворення майбутнiх поколiнь людей.

Вiдомо, що першопричиною 90% екологiчних негараздiв у свiтi є неадекватна, неякiсна в екологiчному розумiннi інформація, якою послуговувалося i послуговується суспiльство . Лише 10% усіх екологічних катастроф зумовленi дiэю стихiйних природних явищ.

Усього цього майже не спостерiгалося на ранніх етапах розвитку суспільства, коли практично невичерпними, що майже не позначалося на прцесах саморегулювання. Людина у таких умовах поставала невід'ємною складовою природи і була підпорядкована збалансованим потокам речовини, енергії та інформації .

Пізніше з розвитком суспільства зростала кільксть населення,удосконалювався мозок людини, збільшувалась загально людська (біологічна) маса. Водночас невпинно зростав обсяг генерованої людиною (суспільством) інформації, з'являлися нові культурні здобутки, серед яких у міру історичного розвитку суспільства.

Питання взаємодії людини з природою вперше порушив у 1969 р.
І спсральний Секретар ООН У. Тан. У його доповіді на загальних
іборах ООН пов'язані між собою явища демографічної лавини, вичгріїування природних ресурсів і забруднення довкілля кваліфікуються як насування глобальної екологічної катастрофи. Історична У. Тана -- це зразок першого системного підходу до давнин, як світ, проблеми співіснування людини і природи, яку з того часу почали розглядати з позиції настійної вимоги жити за законами природи й враховувати обмеження, які вони накладають.

Відтоді західні держави швидко усвідомили загрозу існування людства і сприйняли екологічний імператив як основу розвитку економіки. Через це у світовому масштабі була модернізована виробнича сфера, що дало певні позитивні наслідки, які сьогодні ми бачимо на прикладі таких країн, як США, Німеччина, Японія, Франція, Ізраїль та ін.

Уряди різних країн і міжнародні організації дедалі більше усвідомлюють пріоритетність вимог екологічного імперативу у розв'я-іанні проблем економічного розвитку.

Однак варто зазначити, що спроби розв'язати екологічні проблеми через розробку і впровадження екологічно чистих, ресурсо- і і-пері озберігаючих технологій виявляються достатніми лише для гальмування негативних процесів у навколишньому середовищі, але зупинити ці процеси вони не в змозі.

Нині в глобальному масштабі продовжується погіршення стану довкілля, виснажуються природні ресурси, що супроводжується зростанням злиденності, деградацією всіх сфер суспільного життя, втратою духовних цінностей.

Щороку шість мільйонів гектарів засушливих, але продуктивних земель перетворюються на безплідні пустелі, зникає одинадцять мільйонів гектарів лісів. Дедалі більшою мірою відчувається нестача якісної питної води, а також енергетичних ресурсів. Кислотні дощі спричиняють незворотну деградацію величезних площ родючих грунтів, знищують ліси і водойми, завдають непоправної шкоди загальнолюдським пам'ятникам культури. Промисловість і сільське господарство до харчового ланцюга та процесів дихання додають неприпустимо велику кількість токсичних речовин. Унаслідок техногенної діяльності людини до атмосфери потрапляють промислові викиди у такому обсязі, що це спричинює поступове потепління клімату на планеті. Явище "парникового ефекту" уже на початку XXI ст. може призвести до підвищення температури, що спричинить істотне підвищення рівня світового океану. Виникне загроза затоплення узбережних територій, що негативно позначиться на економіці багатьох країн. Шкідливі викиди в атмосферу загрожують руйнуванням захисного озонового шару планети, внаслідок чого може різко зрости кількість ракових захворювань серед людей і тварин.

Слід зауважити, що сьогодні у світі голодних людей більше, ніж будь-коли, причому кількість їх зростає. Спостерігається тенденція до збільшення кількості неграмотних людей і тих, хто не забезпечений навіть питною водою й паливом. Це супроводжується істотним збільшенням прірви між багатими і бідними державами.

Особливо великі проблеми соціально-економічного розвитку й пов'язані з ними екологічні проблеми існують нині у країнах колишнього СРСР. Передусім це стосується України, в якій сьогодні економічні проблеми найбільше вплинули на стан природного середовища (наземного, повітряного, водного). Тут руйнівну роль у розвитку економіки відіграв так званий єдиний народногосподарський комплекс, надавши їй усіх типових ознак колоніальної економіки. Як наслідок, особливо жорстоко знищено довкілля нашої держави, яка займала 2,7 % території СРСР і мала 2 % водних ресурсів. . При цьому технологічне навантаження тут було в 10-15 разів більше, ніж і.м .і ном у СРСР. Сьогодні без перебільшення можна стверджувати, що в країні наявна екологічна криза, за якої руйнується традиційна си-і гема життєзабезпечення нації. Саме ця криза є однією з основних причин деградації українського суспільства. За рівнем життя, його Гривалістю й рівнем освіти (індексом розвитку ООН) нині Україна перебуває у другій сотні держав світу, причому за цими показниками н 1994 р. вона посідала 45-те, а в 1997 р. -- уже 94-те місце. Сього-іш рівень смертності в Україні істотно перевищує рівень народжувати і і (сотні тисяч осіб щорічно). Невпинне поглиблення екологічної кризи, а точніше, кризи відносин суспільства з природою наприкінці XX ст., зумовило необхідні, и. радикальних змін щодо цілей і пріоритетів розвитку.

Па цьому шляху особливе місце належить "Загальнопланетарно-Му саміту" (Конференції ООН) з природного середовища і розвитку і РІО-92"), що відбувся в Ріо-де-Жанейро в червні 1992 р. На саміті було задекларовано принципи стійкого екологічно безпечного розцінку та прийнято два історичних документи: "Декларація у справі природного середовища і розвитку" і "Глобальна програма дій -- Порядок денний 21" ("Агенда-21").

Керівники 179 країн -- членів ООН (Україну на цьому саміті Представляв Голова Верховної Ради України І. Плющ) і 17 тис. ак-і и ніс і іи, які представляли неурядові кола з усього світу, закликали 11.і пі всіх країн і громадян Землі до запровадження принципів стій-КОГО екологічно безпечного розвитку у сфері соціальної, економічної п екологічної політики.

Питання про стійкий екологічно безпечний розвиток уперше було поставлене Світовою комісією з навколишнього середовища та розцінку, очолюваною прем'єр-міністром Швеції пані Г. Брундтланд і Комісія Брундтланд). У доповіді цієї комісії "Наше спільне майбутнє" (1987 р.) наведено визначення цього поняття: "Стійкий розвиток -- це такий розвиток, який забезпечує потреби нинішнього покоління без завдання шкоди можливості майбутнього покоління забезпечити свої власні потреби" . З того часу розпочалася активна , к народна діяльність у напрямку комплексного розв'язання завдань Охорони довкілля та підвищення рівня економіки усіх країн світу. Сьогодні відомо досить багато тлумачень поняття стійкого розвитку, проте жодне з них не дістало загального визнання. Можливо, що єдиного тлумачення стійкого розвитку й не буде, оскільки в різних країнах існують досить різні екологічні, економічні та соціальні умови. Кожна країна має визначити власну політику в цьому напрямку. Однак попри все йдеться про розвиток у межах господарської (екологічної) ємності природного середовища, що не вносить не-зворотних змін у природу і не створює небезпеки для будь-якого тривалого існування людини як біологічного виду Homo Sapiens.

Отже, ідеться про речі прості й очевидні -- добробут людини та благополуччя природи. З терміном "стійкий розвиток" асоціюються поняття про розвиток збалансований, стабільний, природ-заповідний. Прийнятий зараз в Україні термін "сталий розвиток" найменшою мірою відповідає сутності поняття.

Суспільство стійкого розвитку -- це якісно нова фаза постіндустріального (постекономічного) суспільства. Поняття цього суспільства означає й новий соціальний порядок, що відрізняється від попередніх форм першочерговим значенням і роллю особистості в соціальній структурі та природному середовищі. Під час переходу до суспільства стійкого розвитку соціально-економічний прогрес має полягати не стільки в нарощуванні обсягу вироблених матеріальних благ, скільки у зміні ставлення людини до самої себе й свого місця в навколишньому світі. Однак це не означає, що втрачає цінність матеріальне забезпечення людини. Навпаки, матеріальний прогрес, належний рівень матеріального забезпечення є необхідною умовою формування нового соціально-економічного порядку. Ідеться про те, що достатньою умовою для становлення нового порядку є зміна ціннісних пріоритетів людини, створення ситуації, коли головним устремлінням особистості стає удосконалення її внутрішнього, духовного потенціалу. На зміну праці як діяльності, що продиктована виключно матеріальною необхідністю, має прийти активність, умотивоване бажання людини розкрити себе відповідно до власної внутрішньої природи.

Конференція ООН "РІО-92" розробила загальні принципи й рекомендації щодо збалансованого розв'язання соціально-економічних завдань і збереження природного середовища та природно-ресурсного потенціалу в період переходу до стійкого розвитку. Слід зважити, що стійкий розвиток -- це не якийсь фіксований стан і гармонійного розвитку, це скоріше процес змін, згідно з якими використання природних ресурсів, напрямки вкладання капіталів і техно-101 річного розвитку, інституційні (політичні) перетворення здійснюються виходячи як із майбутніх, так і сучасних потреб. Стійкий розвиток -- довготривалий, нелегкий еволюційний процес. Це не і чергова кампанія, не лише завдання, а позитивне обнадійливе бажання майбутнього, надія на те, що ми зможемо пишатися тим своїм, який передамо у спадок наступним поколінням.

Передбачається, що, керуючись цими принципами й рекомендаціями, кожна країна розробить власну концепцію та стратегію екологічного безпечного розвитку.

Більшість країн, які підписали Декларацію Конференції ООН ГІО-92", уже визначилися зі своїми національними концепціями і І і ратегіями (Німеччина, США, Японія, Китай, Росія, Англія, Франція га ін.). Більше того, Японія вже розпочала відлік свого входження у стан суспільства стійкого екологічно безпечного розвитку. Конференція ООН "РІО-92" розробила загальні принципи й рекомендації щодо збалансованого розв'язання соціально-економічних завдань і збереження природного середовища та природно-ресурсного потенціалу в період переходу до стійкого розвитку. Слід зважити, що стійкий розвиток -- це не якийсь фіксований стан і гармонійного розвитку, це скоріше процес змін, згідно з якими використання природних ресурсів, напрямки вкладання капіталів і техно-101 річного розвитку, інституційні (політичні) перетворення здійснюються виходячи як із майбутніх, так і сучасних потреб. Стійкий розвиток -- довготривалий, нелегкий еволюційний процес. Це не і чергова кампанія, не лише завдання, а позитивне обнадійливе бажання майбутнього, надія на те, що ми зможемо пишатися тим своїм, який передамо у спадок наступним поколінням.

Передбачається, що, керуючись цими принципами й рекомендаціями, кожна країна розробить власну концепцію та стратегію екологічного безпечного розвитку.

Більшість країн, які підписали Декларацію Конференції ООН ГІО-92", уже визначилися зі своїми національними концепціями і І і ратегіями (Німеччина, США, Японія, Китай, Росія, Англія, Франція га ін.). Більше того, Японія вже розпочала денного на XXI століття". Було підтверджено зобов'язання більшості країн світу діяти в дусі глобального партнерства, започаткованого на саміті "Планета Земля" в 1992 р.

Кульмінаційною подією в цій галузі має стати світовий саміт зі стійкого розвитку ("РІО+10"), який відбудеться у 2002 р. в Йоганнесбурзі (Південна Африка).

2. ГОЛОВНІ ПРИЧИНИ І ДЖЕРЕЛА РОЗВИТКУ УР

Об'єктивний аналіз сучасної економічної ситуації, причин і джерел погіршення екологічної обстановки навколишнього середовища Україна, погіршення здоров'я людей, поява демографічної кризи стало дійсним лише кілька років тому завдяки розсекреченими матеріалами і допоміг чітко визначити основні причини, джерела динаміку і напрям розвитку екологічної ситуації в рамках нашої країни. Такими причинами, є: Екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що тривало десятиліттями, без урахування можливостей природних регіонів до самотворення і самоочищення. Довгострокове адміністративно-командна концентрація на невеликих площах великої кількості потужних промислових комплексів та інших "гігантів соціалістичної індустрії", прискорена реалізація гігантоманський планів втручання в природне середовище.

Повна прінебріженіе традиціями господарювання, можливостями природи регіонів та інтересами корінного населення. Перехімізація сільського господарства і небезпечні способи його організації. Відкриття меліораційних робіт і їх проведення у великих обсягах без наукових обгрунтувань та ефективних технологій. Повна відсутність об'єктивних довгострокових екологічних експертиз всіх планів і проектів розвитку промислового господарства, енергетики, транспорту протягом післявоєнного періоду.

Використання на більшій частині виробництва старих і дуже старих технологій і обладнання, які вимагають давно зміни.

Відсутність ефективно діючих законів з охорони навколишнього середовища та підзаконних актів для їх ефективної реалізації. Відсутність постійно об'єктивної інформації широких мас населення про екологічну обстановку навколишнього середовища, причин його погіршення, винних у забрудненні і шляхи для поліпшення ситуації. Дуже низький рівень екологічної освіти не тільки широких мас населення, а керівників підприємств, державних організацій, загальна низька екологічна свідомість і культура. Різке збільшення негативних економічних, соціально - політичних та екологічних процесів в Україні у зв'язку з найбільшою техногенною катастрофою XX ст. - Аварією на Чорнобильській АЕС.

Відсутність діючих економічних стимулів ресурсі і енергозбереження. Відсутність дієвого державного контролю за використанням законів про охорону природи й системи ефективного покарання за шкоду навколишньому середовищу.

Основними антропогенними джерелами розширення екологічної кризи на Україну є дуже великі промислові комплекси - Споживачі сировини, енергії, води, повітря, землі, транспорту і разом з тим страшні отруйники навколишнього середовища практично усіма видами забруднення Сконцентровані вони близько родовищ корисних копалин, великих міст і водних об'єктів: Донбас, Центральне Придніпров'я, КривийРіг, Прикарпаття, Керч, Маріуполь, велика частина обласних центрів. Серед цих об'єктів самими великими забруднювачами є металургійні, хімічні, нафтопереробні, деякі військові підприємства. Була і залишається самим шкідливим джерелом шкоди навколишнього середовища військова діяльність: за обсягами використання палива для техніки й забруднення від його паления у двигунах літаків, танків, автомобілів; за обсягами використання мінеральних ресурсів необхідних для виробництва військової техніки; обсягами споживання енергії; кошти на утримання армії і військових підприємств; обсягами забруднення навколишнього середовища від цих підприємств і природно за розмірами збитків, пов'язаних з випробуванням різних видів зброї, у тому числі й атомної, а також проведенням маневрів, навчань і воєн. Україна відчула це протяжністю останніх ста років. Найбільше забруднення навколишнього середовищаоб'єкти енергетики, в першу чергу ТЕС і ГЕС. Споживаючи велика кількість нафтопродуктів, газу та вугілля, вони викидають в атмосферу мільйони кубичной метрів шкідливих газів, аерозолів і сажі, займають сотні гектар землі шлаком і золою.

Іншим джерелом забруднення природи України є транспорт. Автомобільний, повітряний, водний, залізничний. У всіх великих містах Україна частина забруднення повітря від автотранспорту остання час становить 70-90% загального рівня забруднення. Для наших сільськогосподарських районів характерним джерелом забруднення природних вод і грунтів є залишок мінеральних добрив і пестицидів, які десятки років у великих кількостях використовувалися на полях. Лише 5 - 10% їх йшло на користь, а 90% змивалося дощовими та сніговими водами, стаючи шкідливими компонентами екосистеми.

Зрештою, для наших сільськогосподарських районів найхарактернішим джерелом забруднення природних вод і грунтів є надлишок мінеральних добрив і пестицидів, які десятками років у величезних кількостях використовувалися на частках. Лише 5-10% їх йшло на користь (поглиналося рослинами), а 90% змивалося дощовими та сніговими водами, здувається вітрами і осідало в річках, озерах, грунтах і грунтових водах, станова шкідливими компонентами екосистеми. Шкідливими компонентами навколишнього середовища є також об'єкти, що генерують потужні фізичні поля - електромагнітні, радіаційні, шумові, ультразвукові та інфразвукові, теплові, вібраційні (великі радіостанції, теплоцентралі, РЛС, трансформаторні підстанції, ЛЕП, ретрансляційні станції, спеціальні фізичні лабораторії й установки, кібернетичні центри, АЕС). інтересів українського народу, екологічних законів. Для підтвердження сказаного наведемо деякі факти про забруднення і шкоду навколишньому середовищу Україна від основних видів виробничої діяльності на її території. Підприємства металургії та енергетики щорічно викидають в повітря відповідно 35% і 32% всіх забруднень від стаціонарних джерел, є головними забруднювачами повітря Україні (міста Макіївка, Маріуполь, Коммунарок, Харцизьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ та ін.) Металургійні підприємства оснащені очисними спорудами лише на 30-50%, яке до того ж застаріле або не діє зовсім. Головними джерелами навколишнього середовища важкими металами, особливо миш'яком і свинцем є підприємства кольорової металургії, але вони забруднюють навколишнє середовище сірчаної та азотної кислоти (м.Костянтинівка - завод "Укрцинк", м.Запоріжжя Дніпровський, Микитівському ртутному комбінату і ін).

Чорна металургія - основний забруднювач вод фенолами, нафтопродуктами, сульфатами. ТЕС виробляють в Україну понад 70% електроенергії (близько 37,6 тис.Мвт); майже всі вони розміщені в містах і промислових центрах і є найбільшими забруднювачами навколишнього середовища серед усіх об'єктів енергетики. Основними компонентами їх забруднень є тверді частки палива (зола), сірчаний ангідрид, окису азоту. Загальна кількість викидів енергетичних об'єктів складає близько 2,3-2,5 млн. т за рік. Залишок електроенергії виробляють ГЕС і АЕС. Найбільші наші гідроелектростанції знаходяться на Дніпрі (Київська, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Запорізька, Каховська). ГЕС вважаються екологічно найбільш безпечними, але створення каскаду водосховищ на Дніпрі, які затопили близько 7 тис.км прекрасних родючих заплавних земель і за період свого існування перетворилися на водойми-накопичувачі відходів і забруднень з навколишніх регіонів, привело до значних негативних екологічних змін Дуже негативним з екологічної точки зору є наявність на території Україна п'яти АЕС (14 енергоблоків) - Чорнобильської, Рівненської, Хмельницької, Запорізької та Южно-Української. Зберігається не тільки велика небезпека нових аварій на АЕС, а й додається дуже складна проблема поховання відходів ядерного палива і, в недалекому майбутньому, після відпрацювання належного ресурсу - поховання і ліквідація найбільш АЕС дуже складний, небезпечний і дорогий процес.

Дуже загрозливою для здоров'я людей і навколишнього середовища Україна залишається діяльність військово-промислового комплексу. В Україні розміщення військових частин, об'єктів, оборонних підприємств, установ, військових навчальних закладів, полігонів, складів досить висока. Очисні споруди на військових об'єктах, котелень, пунктах заправки ПММ, заводу або взагалі відсутні, або дуже погано забезпечують очищення промислових, побутових стоків. При цьому військові влади, прикриваючись завісою секретності, намагаються приховувати стан справ на цих об'єктах, створюють перешкоди для відвідування їх екологами. Найбільш поганий стан в причорноморських районах, особливо в Криму. Тут на Протягом десятків років об'єкти і кораблі Чорноморського флоту забруднювали води Чорного моря (у воді лише Севастопольсокой бухти вміст нафтопродуктів перевищує ГДК у 180 разів). Фахівці стверджують, що частини та об'єкти Чорноморського флоту щодоби скидають у море близько 9 тис. м неочищених стічних вод. Дуже загрозливими для навколишнього середовища є порушення в більшості військових підрозділів правил збереження ПММ та експлуатації систем їх транспортування. Втрати, витікання і розливи ПММ протягом тривалого часу (іноді десятиліть) навколо військових баз, аеродромів, складів на кілометри навколо забруднили нафтою поверхневі і підземні води, є причиною появи в колодязях, ставках та річках "Покладів" нафтопродуктів, або, ще гірше, дуже токсичних речовин (хром, кадмій, свинець, бензопірену та ін.) Прикладами можуть бути територія парку Олександрія в Білій Церкві, міста Узин, Васильків (Київська обл.), Дубна (Рівненська обл,). Велика Круча (Полтавська обл,). Озерне (Житомирщина), Чугуїв (Харківська обл), Луцьк, Керч, Севастополь, Чернівці та ін У багатьох військових частинах не дотримуються правил захисту цивільного населення від згубного електромагнітного впливу і високочастотних випромінювань від потужних РЛС. Гостро стоять проблеми використання лісів і сільськогосподарських угідь військовими під полігони, стрільбища, мисливські господарства, навчальні центри (загальна площа земель перевищує 100 тис. га).

Одним з головних забруднювачів навколишнього середовища є також хімічна промисловість, об'єкти якої викидають у повітря сірчаний ангідрид, окису азоту, вуглеводні і т.п.. Найбільшої шкоди вони завдають в Прикарпатті (Ново- Роздольський сірчаний комбінат, Калужській калійний концерн), на Донбасі, в Присивашшя (Красноперекопськ), Одесі, Вінниці, Сумах, Рівному (підприємства об'єднання "Азот"), які забруднюють навколишнє середовище фосгеном, вінілхлоридом, хлористим воднем, фенолом, аміаком - дуже небезпечними токсикантами. Дуже шкодять навколишньому середовищу також хімічні підприємства, які виробляють отрутохімікати (міста Первомайськ, Калуш, Маріуполь Дніпродзержинськ), синтетичні продукти (підприємства об'єднань "Хімволокно", "Хлорвініл", "Дніпрошина", "Укрнефтехім" та ін.) Сумним фактом є те, що майже всі підприємства хімічної промисловості мають застаріле обладнання, піднімають межі санітарно-захисних зон, не мають очисних споруд, або мають дуже неефективні. Найбільшим серед промислових підприємств в Україні є машинобудівний комплекс, так як в державі для цього склалися досить сприятливі передумови: могутня металургійна база, густа транспортна мережа, великі обсяги використання машин і приладів, висококваліфіковані кадри. На українських машинобудівних заводах виробляють різноманітну продукцію від побутової техніки до сучасних машин - оснащення для АЕС, космічну техніку, турбіни, літаки, які не мають аналогів у світі. Найвища концентрація машинобудівної промисловості характерна для Дніпропетровська, Харкова, Кривого Рогу, Краматорська, Маріуполя, Донецька. Машинобудівна промисловість має складну структуру і багато типів машинобудування: важкого, електротехнічного, транспортного, приладі-і верстатобудування, радіоелектронного та ін Кожен з типів машинобудування має свої екологічні особливості - склад і кількість відходів, токсичність забруднень, режим їх викидів у повітря і стічними водами.

Як і інші види промисловості, машинобудівна область тяжіє до районам розвитку металургії, сконцентрована в містах і дуже шкодить їх екологічного стану великими обсягами відходів, забруднень повітря і води. Так, у Дніпропетровську лише одне виробниче об'єднання "Дніпроважмаш" щороку скидає в Дніпро 2365,2 тис.м3 забруднених стічних вод, завод прокатних валків - 250 тис. м. У Запоріжжі викиди Дніпровського електродного заводу в атмосферу становлять 35% загальноміських, причому 80% з них є канцерогенними речовинами першого класу небезпеки, До речі, понад 50% всіх викидів в атмосферу цього міста дає ПО "Задорожсталь" (понад 150 тис. т шкідливих речовин щорічно). Електротехнічних заводів в Україні діє понад сотню.[1]

Але незважаючи на те, що більшість з них (а також приладобудівних і радіоелектронних) побудовані в останні десятиліття} на багатьох з них газо-і водоочисні споруди або несправні, або діють неефективно (Одеський "Агроагрегат", миколаївський "Нікояд", чернівецький металообробний, дніпропетровський "Південний машинобудівний та ін.) Дуже екологічно небезпечної є цементна промисловість. Більше екологічних проблем вона створює в Донецькій, Дніпропетровській ь областях, забруднюючи навколишнього середовища пилом, сірчаним ангідридом і окислами азоту. Саме в цій галузі виробництва на підприємствах найбільш погане виконуються природоохоронні заходи, тому, наприклад, перевищення вмісту пилу у викидах становить майже всюди 5-10 ГДК, а з забрудненими стічними водами у річки щороку скидаються сотні тонн органічних і завислих речовин, солей і інших шкідливих сполук.

Великої шкоди рельєфу, земельним ресурсам, грунтовим водам завдає розробка кар'єрів будівельних матеріалів (вапняку, піску, граніту, лабрадориту тощо) у Житомирській, Вінницькій, Дніпропетровській, Кіровоградській областях. Сільськогосподарське виробництво в Україні сьогодні значно гірше, ніж кілька десятиліть тому, впливає на природне середовище, через нераціональну організацію меліоративних робіт і необгрунтоване, технологічно не витримане використання міндобрив та отрутохімікатів, а також недбале їх зберігання, транспортування. Природне середовище забруднюється з'єднаннями азоту, фосфору, калію, радіоактивними елементами залишками гербіцидів симтриазиновой групи. З 170 пестицидів, які застосовують в Україну, 49 у особливо небезпечні. Останнім часом мало місце також використання токсичних пестицидів, які завозяться в Україні західними фірмами та заборонені на Заході для використання.

Обсяги пестицидів і міндобрив, які надходять на поля Україні, становлять більше 90000 т і 4,5 млн. т відповідно. Площа земель, забруднених стійкими хлорорганічними препаратами, становить близько 8 млн.га, на кількох сотнях тисячах гектарів їх вміст значно перевищує ГДК. Дуже напружена екологічна ситуація склалася навколо (у радіусі декількох кілометрів) більших тваринницьких комплексів Україні.

Найбільші з них (свиноферми і тваринницькі господарства, де вирощують 30-100 тис. голів і більше) вирощують щодоби до 2-3 тис.т екскрементів, які ці господарства не встигають переробити. У результаті їх розкладу і гниття виділяються великі маси аміаку, азоту, сірководню, органічних кислот, шкідливих мікроорганізмів, що забруднюють навколишнє середовище і приносять хвороби, епідемії і загибель у грунтових водах, річках і ставках риби, цілих біотичних угруповань. На кілометри від комплексів повітряними масами розносяться сморід, патогенні мікроби, гельмінти. Особливо загрозливою для землеробства є посилена антропогенною діяльністю ерозія (площинний змив грунту, лінійний розмив земель), в особливо в лісостеповій та степовій зонах. Понад 4 млн. га орних земель вражений дефляцією грунтів (видуванням).

Пилові бурі, які за останні 100 років виникали в лісостеповій зоні України 23 рази, а за останні 40 років - 16 разів, знесли мільйони тонн родючих грунтів у Луганських, Донецьких, Запорізьких, Дніпропетровській, Херсонській областях та Криму. У 1960 р. пиловими бурями був охоплений весь південь України площею близько 5млн.га, при цьому в Криму, Запорізькій та Херсонській областях повністю знищені посіви на площі близько 5 тис. га. Розвиток пилових бур служить причиною деградації грунтів через їх активну виснаження і неправильні агротехнічні заходи. Перехімізація сільського господарства Україна, яка призвела до накопичення в грунтах, продуктах харчування, воді шкідливихдля здоров'я людей і тварин, а також рослин хімічних елементів і сполук (нітратів, нітритів, важких металів, пестицидів), постійна причиною розвитку ще одного негативного явища-втрати рекреаційних ресурсів. Через значні забруднення великі площі зосереджено до 30% усього курортно - рекреаційного фонду, почали втрачати свої рекреаційні, оздоровчі функції (Приазов'я, Одещина, Крим). Великої шкоди грунтам завдає використання важкої сільгосптехніки на полях, яка регулярно переуплотняет землю, значно знижуючи її пухкість, насиченість повітрям, активність обмінних біохімічних процесів. Окремо слід акцентувати увагу на екологічній ролі транспорту та особливості транспортних забруднень в Україні. Мережа транспортних шляхів в Україну досить густа, кількість і активність автотранспорту в містах висока, і шкоди навколишньому середовищу він завдає дуже значного. Основними причинами є застарілі конструкції двигунів, характер палива (нафтопродукти, а не газ чи інші менш токсичні речовини) та погана організація руху, особливо в містах, на перехрестях вулиць, мостонереходах. У відпрацьованих газах, які викидаються нашими автомобілями, виявлено до 280 різних шкідливих речовин, серед яких особливу небезпеку становлять бензпіреном (канцерогенну речовина, в мільйон разів отруйніше ніж чадний газ), оксиди азоту, свинець, ртуть, альдегіди, окису вуглецю та сірки, садок, вуглеводні.

Залізничний транспорт екологічно чистішим, особливо електричний.

Стало проблемою лише сильне забруднення полотна залізних доріг шириною в кілька метрів по обидва боки від колії і самої колії нечистотами з вагонних туалетів. У всіх цивілізованих країнах туалети пасажирських вагонів обладнані спеціальними ємностями, і нечистоти не викидають назовні. Екологічні та медичні обстеження виявили, що в останнім часом, особливо в теплі періоди року, вищеназваний забруднення колій нечистотами та продуктами їх розкладу стали причиною захворювань значної кількості пасажирів і працівників залізниць хворобами шлунка і легень. Досить відчутного екологічної шкоди завдає Дніпру з його водосховищами, Дунаю, Дністра, а також Чорному і Азовському морях водний транспорт, перш за все від недотримання правил перевезення і перекачування нафтопродуктів, аварій, очищення танців, змивів, через шумо-вібраційне впливу, створення хвиль, які руйнують береги водосховищ тощо. Все більшою екологічною проблемою міст України, особливо великих і курортних, є проблема очищення різних комунальних відходів - побутових і промислових, переробка цих відходів.

Останнім часом в Україні активізувалися екзогенні геологічні процеси зрушення, сіли, змиви, ерозія, спровоковані антропогенного діяльністю (будівництвом різних об'єктів, шляхів, добуванням корисних копалин, підтопленням територій). Фахівцями в зонах активної антропогенної діяльності зафіксований вже 13,8 тис. зсувних ділянок і 2,5 тис. карстово-суфозійних об'єктів. У Криму, Карпатах, Закарпатті і Прикарпатті на 70% гірських водозборів і схилів розвинулися селеві процеси. У Поліссі мають місце процеси підтоплення, на півдні Україні 11-25% площ угідь зазнають від засолення, викликаного неправильним зрошенням. Антропогенна діяльність уздовж Чорноморського та Азовського узбережжя повсюдно супроводжується активізацією морської абразії берегів.

У річки Сіверський Донець і Дністер щорічно скидається близько 200 млн.м3 перезагрязненних стоків. Крім того, Дністер опинився на грані виснаження через непосильні для нього обсяги водозабору для потреб промисловості і меліорації - стік її зменшився з 6 до 3 млн.м3 на рік. За останні роки в атмосферу Україні викинутий понад 100 млн.т шкідливих речовин. Через різке погіршення екологічного стану акваторії в Чорному морі за останні 100 років стадо дельфінів зменшилося в 1 млн. до 80-90 тис. Дефіцит води в Україні сьогодні складає близько 4 млрд. м3. Практично всі поверхневі, грунтові і частково підземні води забруднені промисловими, побутовими, сільськогосподарськими стоками і не відповідають за якістю навіть прийнятим на сьогодні заниженими санітарним нормам. Понад 800 сіл Україні нині втратили власні джерела питної води. У особливо гостро ця проблема відчувається на Донбасі, Криворіжжі та Дніпропетровщині. За останні 100 років антропогенна діяльність завдала великої шкоди тваринного та рослинного світові Україну. Лише в повоєнні роки в Донеччині та Криму зникло близько 40 видів рослин, у Карпатах - 20. У "Червону книгу" Україна сьогодні занесені більше 800 види рослин і тварин, яким серйозно загрожує вимирання або знищення.

3 ВІД ІДЕЇ ОХОРОНИ ПРИРОДИ ДО СУСПІЛЬСТВА СТІЙКОГО ЕКОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ

Проблема охорони природи здавна перебуває в полі зору людини. Вона існує так довго, як давно людина усвідомлює свою земно-космічну сутність. Зокрема, різні елементи природоохоронної й природозберігаючої поведінки дослідники фіксують уже в архаїчних культурах.

На раціональному використанні та охороні природних ресурсів практично базується життєдіяльність кожного сучасного суспільства і кожної держави. Зміст поняття охорони природи еволюціонує так, як еволюціонує суспільство, природа й знання про них. У доісторичний період природоохоронна діяльність містифікувалася через систему приписів і заборон, у яких здебільшого йшлося про просте збереження окремих видів дерев, культових об'єктів тощо.

Проблема "людини у природі" постійно осмислювалася класиками вітчизняної й зарубіжної науки. Не одне покоління українських школярів заучувало напам'ять загалом справедливе висловлювання Ф. Енгельса з приводу лісів Месопотамії та екологічних наслідків вирубування їх. Сучасне покоління українців має більшу можливість розширити свої уявлення щодо колізії людина--природа, вивчаючи праці Дж. А. Тойнбі, Л. Гумільова, К. Юнга, Тейяр де Шардена, Ф. Броделя, П. Тутківського, В. Антоновича, Ю. Липи та інших раніше недоступних для нашого читача авторів.

На початку XX ст. зміни природного середовища розглядалися як побічний ефект розвитку промисловості, тобто як закономірне, хоч і небажане, явище. У 60-х роках вже оптимістично уявлялося, що негативні наслідки цього процесу можуть бути успішно нейтралізовані в межах науково-технічного прогресу (НТП), з яким на той час пов'язувалися великі сподівання у багатьох сферах соціального буття. Проте, як з'ясувалося тепер, науково-технічний прогрес у глобальному масштабі скоріше створив екологічні проблеми, ніж розв'язав їх.

Причину такого ірраціонального результату НТП слід вбачати в методології, згідно з якою екологічні проблеми тривалий час намагалися розв'язувати в межах охорони природи й раціонального використання її ресурсів. У 70-80-х роках навіть утворився і побутував відповідний штамп цього словосполучення.

У чому полягає сутність методології раціональності у природо-користуванні?

Раціональне -- категорія історична, тобто змінна. її реальний зміст визначається рівнем розвитку продуктивних сил, традиціями, звичаї, взагалі рівнем культури. Людина, як би вона не мані-и\ попала природою, завжди впевнена в тому, що діє доцільно, тоб-ГО раціонально: використовуючи прогресивну на початках цивілівілізації вогневу підготовку грунту чи три-десятипілку в землеробстві в ті ініші часи, випасаючи овець на кримських яйлах (до 1960 р.), осушуючи Полісся чи влаштовуючи перегородки на Дніпрі. У кожному разі н основі дій була впевненість у їх доцільності, хоча в кінцевому підсумку таке ставлення до природи, як правило, оберталося негативними економічними й екологічними наслідками.

На зміну "раціональному" природокористуванню (80-ті -- початок 90-х років) прийшло усвідомлення того, що людина, маніпулюючи природою, має враховувати комплекс економічних і екологічних факторів, віддаючи перевагу останньому. На практиці це означає, що при вирішенні економічних питань потрібно враховувати екологічний бік справи, і навпаки.

У такий спосіб західні країни за порівняно короткий термін за-іучили до економічних калькуляцій екологічну компоненту, розробки ресурсо- і енергозберігаючі технології, замкнені цикли й у виробництві та запровадили ще чимало аналогічних новацій. Крім того, було сформульовано нове для нас поняття "якість житія", яке охоплює рівень споживання та екологічні умови, у яких від-б) кається це споживання. Декларація прав людини доповнилася записом про право людини на екологічно безпечне середовище, який потім було продубльовано всіма конституціями світу, зокрема й Конституцією України (ст. 40).

Усвідомлення глибини екологічної кризи суттєво видозмінило то- очасний образ країн Західного світу, які досить швидко спромоглися і мінімізувати наслідки екологічних негараздів. Так, США успішно розв'язали проблему рекультивації Великих озер, Європа -- Рейну. Слід зауважити, що відновлення девастованих водних екосистем, як правило, справа надзвичайно складна, а здебільшого і просто неможлива. Токіо, яке у всіх довідниках світу ще донедавна наводилося як приклад міста з неймовірно забрудненою атмосферою, тепер є найчистішим містом світу. Відповідних змін зазнала також структура економіки цих країн, які винесли брудні виробництва за межі своїх кордонів. Це переважно добувна і переробна промисловості, які дають найбільшу кількість токсичних відходів.

ВИСНОВКИ

Прогрес економічної науки привів до все більшого обліку природного фактора. З одного боку, більшість традиційних природних ресурсів стали дефіцитними. Причому це відноситься не тільки до невідновлюваних ресурсів, але також і до так званих відновлюваних ресурсів - перш за все ресурсів екосистем (екосистемним «товарів» і «послуг») і біорізноманіття. Одне з визначень сталого розвитку - це неістощітельного розвиток в довгостроковому, межпоколенние плані. Оскільки природа є основою життєдіяльності людини, її виснаження і деградація при існуючих економічних відносинах негативно позначається на соціальних відносинах, зростанні злиднів і структурах виробництва та споживання. З іншого боку, виявилося, що багато відновлювані природні блага не мають належної цінності, що є джерелом їх виснаження та деградації. Тому відбувся перехід до екологічної економіці та економіці сталого розвитку. [Джерело? 439 днів] В той же час взаємодія соціальних і екологічних чинників призвело до розгляду ще одного фактора виробництва - соціального капіталу.

екологічний розвиток навколишний середовище суспільство

КОНТРОЛЬНI ПИТАННЯ

Головною особливістю сучасної індустріальної цивілізації є її здатність сконцентрувати і викинути в навколишнє середовище в короткий момент велика кількість енергії, а саме такі впливи найбільш згубними для всіх компонентів природи, включаючи людський організм.

Урбанізація, промисловість і транспорт надають непрямий негативний вплив на екосистеми і життєздатність наземних і водних організмів, яке пов'язане із загальним підв. До особливих витрат високої енергоємності виробництва відносяться екологічні ищенням концентрацій забруднюючих речовин в наземному, водному і повітряному просторах. Остаточні зміни в генетичній структурі популяції, викликані зміною умов навколишнього середовища і сталися в силу різної здатності до розмноження і природного відбору, називаються біологічною еволюцією або просто еволюцією Таким чином, випадкові мутації такі ж шкідливі, як і необхідні. Вид, у якого мутації виникають надто часто, наприклад, в результаті радіоактивного зараження або хімічного забруднення довкілля, може зникнути тому, що багато його представники-мутанти стануть непристосованими до навколишнього середовища. Якщо, навпаки, у даного виду мутації відбуваються дуже рідко, то при якому-небудь значному зміні зовнішніх умов у виду не виявиться необхідного запасу мінливості, він не зможе швидко пристосуватися і також загине. За однією з гіпотез так, мабуть, відносно недавно вимерли мамонти, що не зуміли пристосуватися до швидких змін клімату на Землі під час льодовикового періоду. Видоутворення. Зараз на Землі існують за деякими оцінками близько 5 млн. видів живих організмів, близько 1,5 млн. з них відомі вченим й описані. Види виникли в результаті взаємодії протягом мільярдів років двох процесів. Один з них - освіта видів. При зміні умов навколишнього середовища в результаті внутрішнього відбору виникають нові види, добре пристосовані до цих умов. Інший процес - вимирання. У змінених умовах природного середовища багато видів, що не зуміли змінених умовах природного середовища багато видів, що не зуміли генетично до них адаптуватися і нормально розмножуватися, перестають існувати. Той факт, що зараз на Землі налічується близько 5 млн. видів розцінюється як переважання процесу утворення видів над вимиранням.

Видоутворення може відбуватися декількома шляхами: \

1. в результаті зміни в одній генетичній лінії;

2. шляхом поступового розбіжності ліній нащадків на два і більше видів у відповідь на зміну умов середовища. Такий шлях видоутворення характерний для тих випадків, коли популяції одних і тих же видів поширилися по ареалах з різним кліматом, джерелами живлення, грунтами і т.п. і залишилися там на тривалий час, звичайно час життя від 1000 до 100000 поколінь, наприклад, в результаті геологічного розколу однієї ділянки суші на два роздільних острова, зміни русла ріки, підняття гірського масиву;

3. в результаті міграції частини групи, наприклад, у пошуках їжі.

З часом ізольовані групи популяцій, перебуваючи в різних умовах місцезростання, починають внаслідок природного відбору генетично сильно відрізнятися. При досить тривалої ізоляції в зовсім різних умовах особини двох різних популяцій, навіть якщо займуть один і той же ареал, вже не будуть здатні до схрещування. Таким чином, з одного виду утворилися два різних види. У багатьох швидко розмножуються організмів видоутворення може зайняти тисячі або навіть сотні років, однак у більшості випадків на це потрібно від десятків тисяч до мільйонів років.

Біологічне різноманіття. В результаті природного відбору за мільярди років з'явився найцінніший "ресурс" планети - біологічне різноманіття (біорізноманіття). Воно включає в себе два взаємопов'язаних поняття: генетичну різноманітність і видову різноманітність. Генетична різноманітність - це різноманіття генетичних властивостей у особин одного виду. Видове різноманіття - це кількість різних видів всередині будь-якого співтовариства організмів. Неймовірна генетична різноманітність на нашій планеті дозволяє видам безперервно змінюватися. Кожен нині існуючий вид представляє собою накопичену генетичну інформацію, яка дозволяє йому пристосуватися до певних змін навколишнього середовища. Біорізноманіття - це "страхова політика" природи проти катастроф. Збереження генофонду планети, а значить і біорізноманіття, одна з найважливіших завдань людстваУ результаті природних катаклізмів (пожеж, повеней, вивержень вулканів, землетрусів, відступу льодовиків) або антропогенних змін навколишнього середовища (відкритого видобутку корисних копалин, забруднення, затоплення ділянок суші під водосховища, розчищення територій під ріллі) існувала раніше на даній території екосистема руйнується.

Які роль і місце інституційних індикаторів в період переходу України до УР

Європейський вибір України, який був визначений у початковий період формування основ її зовнішньої політики, став природним наслідком здобуття країною державної незалежності. Він відображає життєво важливі інтереси України, викристалізувався з усієї попередньої історії українського народу, його ментальності та глибоких демократичних традицій, грунтується на законному прагненні громадян України бачити свою державу невід'ємною частиною єдиної Європи.

З усіх можливих альтернатив лише євроінтеграційний курс здатний забезпечити нашій державі гідне місце в сім'ї європейських народів. Для України інтеграція в Євросоюз - це рух країни до стандартів реальної, діючої демократії та цивілізованого, соціально орієнтованого ринкового господарства. Саме тому це є стратегічною метою державної політики України.

Безумовно, пріоритетність цілей інтеграції України в ЄС не означає недооцінки важливості інших стратегічних напрямків зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Зокрема, зберігатиме своє значення як один з наріжних каменів української зовнішньої політики розвиток взаємовигідної співпраці з Росією. Так само велика увага приділятиметься і надалі співробітництву з іншими державами СНД та ГУУАМ.

Україна усвідомлює також важливість того, щоб її інтеграція в Євросоюз стала складовою процесу формування загальноєвропейського економічного, соціального, політичного і правового простору.

Слід також тримати у полі зору чинники, які виходять за межі регіональної інтеграції і ефективний розвиток яких можливий лише в глобальних масштабах. Це особливо стосується розвитку новітніх технологій, пов'язаних з прискореною інформатизацією, революцією в галузі телекомунікацій та біотехнологій. У цьому контексті важливо правильно розставити акценти, забезпечити взаємодію з усіма провідними технологічними центрами світового господарства.

Шляхи і конкретні механізми досягнення євроінтеграційних цілей України, тактичні підходи можуть і повинні бути гнучкими, чутливими до змін, що відбуваються як всередині держави, так і в ЄС та у всьому світі. Досі головна увага приділялася переважно розбудові механізмів політичних відносин з Євросоюзом, і цю роботу, безумовно, не можна припиняти. Водночас сьогодні зусилля мають зосередитися на суттєвому поглибленні та розширенні практичного співробітництва між Україною та ЄС за всіма магістральними напрямами - економічному та торговельному; зовнішньополітичному та у сфері безпеки; у галузі юстиції та внутрішніх справ. Згідно з Програмою інтеграції України до Європейського Союзу така співпраця повинна сприяти здійсненню у країні системних реформ, а також забезпеченню сприятливих для України умов у контексті розширення ЄС.

Настав також час для істотної активізації зусиль у підвищенні рівня підготовленості держави, суспільства та національної економіки до входження в структури ЄС. Це визначає напрями перетворень в Україні та пріоритети при формуванні та здійсненні економічної і соціальної політики.

Для нашої держави важливого значення набувають як процес її послідовного наближення до ЄС, досягнення відповідності копенгагенським критеріям членства у ньому, що значною мірою збігається з головними завданнями здійснення системних перетворень в державі та суспільстві, так і стратегічний результат цього процесу - повноправне членство в ЄС.

Як невід'ємна (в географічному, історичному та культурному аспектах) частина Європи Україна орієнтується на діючу в провідних європейських країнах модель соціально-економічного розвитку. Євроінтеграційний курс розглядається саме у контексті реалізації цієї моделі в умовах України.

Вступ у майбутньому до ЄС сприятиме більш активному долученню нашої держави до європейських демократичних цінностей, поширенню на неї зони загальноєвропейської стабільності та безпеки, уникненню нових ліній поділу на континенті. Членство в ЄС дозволить більш ефективно використовувати переваги міжнародної спеціалізації та кооперації, що стане важливою передумовою прискорення економічного розвитку та модернізації країни.

Політичні переваги інтеграції України в ЄС пов'язані зі створенням надійних механізмів політичної стабільності, демократії та безпеки. Зближення з ЄС є гарантією, а виконання його вимог - інструментом розбудови демократичних інституцій в Україні. Крім того, членство в ЄС відкриє шлях до колективних структур спільної безпеки Євросоюзу, забезпечить ефективнішу координацію дій з європейськими державами у сфері контролю за експортом і нерозповсюдження зброї масового знищення, дозволить активізувати співробітництво у боротьбі з організованою злочинністю, контрабандою, нелегальною міграцією, наркобізнесом тощо.

В економічній сфері переваги інтеграції в структури Євросоюзу випливають з функціонування в ЄС сталої та економічно ефективної моделі організації суспільства і наявності колективних механізмів підтримання макроекономічної стабільності. Інтеграція в ЄС сприятиме зростанню продуктивності економіки та темпів технологічної модернізації під впливом конкуренції на єдиному європейському ринку та забезпеченню вільного доступу до новітніх технологій, капіталу, інформації; підвищенню кваліфікації робочої сили за умов її вільного руху в межах єдиного ринку; створенню більш сприятливого інвестиційного середовища; істотному зростанню обсягів торгівлі на ринку ЄС; створенню передумов для прискореного зростання взаємообміну в галузях з підвищеним рівнем науко- і техноємності; підвищенню якості регулятивних інститутів у бюджетній, банківській, фінансовій сферах та корпоративному управлінні. Інтеграція також надасть можливість використовувати фонди регіонального розвитку ЄС для прискорення виходу на рівень економічного розвитку, властивий більш розвиненим країнам Євросоюзу.