Механізми ефективного функціонування системи корпоративного екологічного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

16

Механізми ефективного функціонування системи корпоративного екологічного управління

План

1. Умови ефективності функціонування системи КЕУ

2. Аудит систем екологічного управління

3. Корпоративна програма екологічного аудиту

4. Екологічна модернізація (оздоровлення) виробництва

5. Екологічний маркетинг, інжиніринг

6. Екологічний лізинг

7. Екологічне страхування

Література

1. Умови ефективності функціонування системи КЕУ

Перш за все слід визначитись з умовами, що забезпечують ефективність функціонування системи КЕУ.

Системи КЕУ, які створені відповідно до міжнародних стандартів IS0 14001 і 14004, необхідно сертифікувати (зареєструвати) на відповідність таким стандартам. Правовою основою для цього є закон України від 17 травня 2001 р. № 2406-ІН «Про підтвердження відповідності». Через повсюдне поширення міжнародних стандартів серії ІSО 14000 не тільки в економічно розвинених країнах, але й у країнах із перехідною економікою, а також через добровільне прийняття цих стандартів багатьма підприємствами й корпораціями сертифікація стала однією з умов доступу продукції на міжнародні ринки, чинником сприяння підвищенню інвестиційної привабливості та успіху в конкурентній боротьбі. Деякі іноземні корпорації, наприклад «Вольво», «Даймлер-Бенц», «Сименс», заявили про свою прихильність до екологічних стандартів із менеджменту і про принципове небажання користуватися послугами постачальників із країн, що не проводять політику екологічної сертифікації систем управління. Європейський союз (ЄС) заявив про наміри допускати на європейський ринок лише сертифіковану продукцію відповідно до вимог стандартів ІSО. У зв'язку з цим вітчизняні постачальники продукції на світовий ринок, за оцінками західних експертів, можуть нести фінансові втрати в розмірі близько 20 % прибутку, якщо вони не сертифіковані з екологічного управління.

Значне й постійне зростання кількості компаній, які беруть на себе зобов'язання створити сертифіковані системи екологічного управління, свідчить про те, що сертифікація є одним з ефективних ринкових механізмів.

Як додаткові стимули й мотиви для IS0-сертифікацї можна розглядати:

поліпшення та підвищення ефективності системи управління;

економію енергії й ресурсів, у тому числі тих, що спрямовуються на природоохоронні заходи, за рахунок більш ефективного управління;

бажання виходу на «зелений ринок»;

поліпшення іміджу корпорації, фірми, позитивні зміни взаємовідно син із природоохоронними органами;

створення умов для розвитку системи ефективних еколого-економічних механізмів, що сприяють екологічній модернізації й оздоровленню виробничих систем;

створення умов для впровадження в діяльність корпорації ефективних інструментів екологічної політики.

Система корпоративного екологічного управління має специфічні механізми ефективного функціонування. Це корпоративна програма екологічного аудиту, екологічна модернізація виробництва, екологічний маркетинг, інжиніринг, лізинг, екологічне страхування.

2. Аудит систем екологічного управління

Екологічний аудит як спеціальна функція системи екологічного управління спрямований на підвищення її ефективності шляхом оцінки характеристик функціонування системи, процедур екологічного моніторингу, визначення ступеня відповідності характеристик забруднення навколишнього середовища нормативним вимогам тощо.

Залежно від об'єкта аудиту визначається його тип, зміст потрібної інформації, досвід і кількість фахівців, які залучаються.

Об'єктом екологічного аудиту може бути ступінь відповідності функціональної діяльності підприємства нормативно-правовим актам у галузі охорони навколишнього середовища.

Екологічний аудит може виконуватись на замовлення органів нагляду, владних структур як контрольна процедура або як дія у відповідь на запит, що надійшов, наприклад, від громадських організацій. Такий аудит може проводитись і власником підприємства як звичайний елемент екологічного управління для оцінки можливих витрат під час екологічного страхування.

Під час аудиту системи екологічного моніторингу здійснюється аналіз накопичених статистичних даних моніторингу з визначенням потрібної точності вимірів і відповідності проведених вимірів очікуваним характеристикам. При цьому розглядається: які параметри навколишнього середовища необхідно контролювати і чому; як регулярно слід проводити вимірювання; які використовуються методи, засоби вимірювань, контрольні зразки; як здійснюється добір зразків для аналізу; як обробляються дані вимірів тощо.

Прогнозні оцінки впливу на навколишнє природне середовище здійснюються в межах аудиту для зіставлення з фактичними впливами в процесі реалізації якого-небудь проекту. Параметри порівняння можуть стосуватися природного середовища (викиди в атмосферу, склад і кількість твердих відходів, рівень забруднення підземних вод, рівень радіації тощо), біологічної системи (структура біоспільнот, розміри популяцій, наявність хвороб тощо), людського співтовариства (існуюча інфраструктура, захворюваність населення, стан пам'яток тощо).

Аудит рівня екологічних ризиків передбачає складання переліку потенційно небезпечних об'єктів (технологічні процеси, устаткування, сировина, матеріали), відмова або порушення технології роботи з якими може призвести до негативних впливів на навколишнє середовище, на аналіз чинників, що можуть бути причиною аварій, катастроф.

Об'єктом аудиту можуть бути і фінансові ризики, пов'язані з відповідальністю за порушення допустимих рівнів впливу на навколишнє середовище. При цьому розглядаються встановлені штрафні санкції за екологічні порушення, величина витрат на очищення викидів, рекультивацію земель, можливі компенсаційні виплати за порушення громадських прав тощо.

Під час екологічного аудиту продукції перевіряється, наскільки вироблювана продукція, сировина, матеріали, пакування, тара відповідають вимогам споживачів щодо екологічної чистоти. Якщо такої відповідності немає, то з'ясовують, які зміни мають проводитися в промисловій технології, сировині, комплектуючих, виборі постачальників, щоб виконати задекларовані характеристики щодо екологічної чистоти.

3. Корпоративна програма екологічного аудиту

Екологічний аудит як один з ефективних інструментів корпоративної політики зародився на корпоративному рівні на початку 70-х років XX ст., коли компанії західної Європи і Північної Америки почали притягуватися до юридичної відповідальності за шкоду, завдану навколишньому середовищу. Пов'язані з цим збитки примусили такі компанії оцінювати відповідність діяльності екологічному законодавству. За деякими ознаками таке оцінювання на той час відповідно методології проведення фінансового аудиту, тому й за аналогією дістало назву екологічного аудиту.

Нині екологічний аудит є всесвітньо визнаним механізмом підвищення не тільки екологічної, але й економічної ефективності виробництва, який має свою міжнародну й національну нормативно-правову базу. В Україні це перш за все державні стандарти серії ДСТУ 130 14000, що відповідають міжнародним стандартам серії ІSО 14000.

За визначенням цих стандартів екологічний аудит являє собою документально оформлений систематичний процес перевірки, який передбачає збирання та об'єктивне оцінювання доказів аудиту для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи екологічного управління та інформації з цих питань критеріям аудиту, а також передбачає передавання результатів перевірки замовнику. Вказані стандарти допускають участь аудитора в коригувальних діях замовника через надання рекомендацій, що випливають із висновків аудиторського звіту.

За визначенням Ради Європейського союзу екологічний аудит -- це засіб управління, який надає систематичну, періодичну, об'єктивну й задокументовану оцінку системи управління та процесів, спрямованих на охорону навколишнього середовища, щоб:

підвищити ефективність і полегшити контроль за діяльністю компанії, що впливає на навколишнє середовище;

оцінювати узгодженість діяльності компаній з екологічною політикою.

Характерними особливостями екологічного аудиту є його незалежність, конфіденційність, об'єктивність, системність, компетентність, ліцензійність та відповідність цілям, які визначаються замовником під час укладання договору на проведення екоаудиту. Ці особливості стандартизуються як на міжнародному (IS0 14000), так і на державному (ДСТУ IS0 14000-97) рівнях.

Основним об'єктом екологічного аудиту є корпоративне підприємство, система його екоменеджменту, територія, на якій воно розташоване (проммайданчик і зона прилеглої місцевості -- 5 км за периметром), його виробнича й технологічні системи, постачальники, природоохоронні споруди, відходи.

Отже, предметом аудиту в межах підприємства стають усі системи забезпечення його життєдіяльності, тому правильніше розглядати підприємство як еколого-економічну систему з відповідною еколого-економічною безпекою діяльності.

Екологічний аудит здебільшого забезпечує підприємству не тільки екологічну, а й економічну безпеку. Систематичне проведення екоаудиту може запобігти банкрутству підприємства, зменшити витрати на ліквідацію непередбачуваних наслідків екологічної політики. Системи екоменеджменту підприємства повинні функціонувати так, щоб показники екологічності постійно підтримувалися на рівні екологічних вимог, які невпинно зростають, і щоб забезпечувати своєчасну некапіталомістку модернізацію технологічних вузлів, систем. Такі показники еколого-економічної безпеки мають велике значення як для стану екологічної безпеки, так і для економічного функціонування підприємства в цілому.

4. Екологічна модернізація (оздоровлення) виробництва

Системно-екологічний підхід до модернізації виробництва полягає в системній екологізації всіх складових частин виробництва, тобто системи управління, технологічних процесів, господарської та інвестиційної діяльності підприємства. Це означає:

екологізацію функцій системи загального управління підприємствоміз запровадженням міжнародних стандартів системи екологічногоменеджменту, екологічного аудиту, а також досвіду екологічногоінжинірингу, маркетингу, лізингу, страхування;

оновлення виробничих процесів (технологічних систем) для поліпшення екологічних характеристик виробництва з економічним ефектом;

модернізацію очисних споруд з економічним ефектом;

екологічне оздоровлення проммайданчика і прилеглої території;

* підвищення екологічної свідомості та кваліфікації персоналу.

Необхідність у модернізації виробництва виникає у зв'язку зі зношуванням або старінням виробничого обладнання. Класичними видами зношування є фізичне, функціональне, технологічне (моральне) і вартісне.

Фізичне зношування -- це зношення обладнання в процесі експлуатації, що призводить до зниження його можливостей виконувати початкові функції.

Функціональне зношування -- це зміни в попиті на продукцію, які вже не можуть задовольнятися послугами, що очікуються від обладнання, і роблять його менш цінним для власника, навіть якщо це обладнання ще в змозі виконувати початкові функції.

Технологічне (моральне) зношування -- це коли з появою новітнього кращого технологічного обладнання використання старого, немодернізованого обладнання стає неекономічним. Зауважимо, що останнім часом «стрибки» в технології стали настільки динамічним і звичайним явищем, що моральне зношування -- це одна з головних проблем оновлення виробництва.

Вартісне зношування -- це коли зміни в купівельній спроможності грошей спричинюють зношування або втрати початкової вартості обладнання.

З позицій екологізації виробництва до нових видів зношування слід віднести ще екологічне та управлінське.

Екологічне зношування -- це перш за все погіршення екологічних характеристик виробництва, «старіння» життєвого циклу продукції, що призводить до посилення негативного впливу виробництва на навколишнє природне середовище. Це погіршення екологічного стану промислової ділянки внаслідок виробничої діяльності. Іноді промділянка перетворюється на самостійне джерело забруднення навколишнього природного середовища, особливо підземних вод у випадках фізичного зношування резервуарів для зберігання різних рідин або прямого захоронення відходів виробництва.

Управлінське зношування -- це коли система управління втрачає свою гнучкість і адаптивні властивості, тобто властивості пристосування до змін параметрів навколишнього середовища. Це стосується й втрати можливостей виконання екологічних функцій або спроможності виконувати їх через різні чинники (структурні, освітні).

Отже, виходячи з принципів системно-екологічного підходу, можна сказати, що необхідність у модернізації виникає в разі зношування виробничої системи, а не виробничого обладнання або машин за класичним визначенням.

Під час екологічної модернізації слід застосовувати такі інструменти екологічного менеджменту, як екологічний аудит, інжиніринг (реінжиніринг), маркетинг та екологічне навчання.

Процес екологічної модернізації починається з постановки завдання і формулювання проблем. Висновки й рекомендації екоаудитів використовуватимуться для побудови вихідної екологічної моделі стану виробничої системи підприємства, яка грунтується на наявному стані екологічної політики підприємства, чинних екологічних вимогах і стані екологічної безпеки виробництва.

5. Екологічний маркетинг, інжиніринг

екологічне управління інжиніринг лізинг модернізація

Необхідність проведення маркетингових досліджень у процесі екологічної модернізації виробничої системи може виникнути під час вивчення пропозицій щодо модернізації окремих технологічних систем, вузлів, агрегатів виробництва й очисних споруд. Тобто можуть бути застосовані більш досконалі та ефективні методи виробництва, очищення стічних вод, знешкодження відходів або екологічно вдосконалені діючі технології виробництва і виділення відходів за рахунок застосування новітнього обладнання, агрегатів, вузлів.

До будь-якої продукції споживачі будуть ставитися з довірою, якщо вона доступна за ціною, якісна та екологічно безпечна для здоров'я. Концепція маркетингу полягає в тому, що в цілому досягнення цілей підприємства повинно здійснюватися через визначення потреб цільових ринків і забезпечення необхідної задоволеності більш ефективними й екологічно безпечними для життя людей і природи, ніж у конкурентів, засобами виробництва.

Основна мета системи маркетингу, у тому числі екологічного, -- поліпшення якості життя (якість, кількість, асортимент, доступність, вартість товару, якість природного середовища, якість культурного середовища).

Особливість екологічного маркетингу на рівні підприємства полягає в тому, що його не можна розглядати ізольовано від системи маркетингу підприємства. Він може функціонувати ефективно лише в умовах ефективної дії такої системи. Функції екологічного маркетингу може виконувати система екоменеджменту підприємства. Але ці функції будуть ефективними тоді, коли ефективно виконуються загальні функції системи маркетингу підприємства.

Екологічний інжиніринг, або еколого-інженерна діяльність (звичайний інжиніринг -- це інженерно-економічна діяльність), має на меті техніко-економічне обґрунтування комплексу заходів щодо екологічної модернізації виробництва з проведенням, за необхідності, попередніх технологічних досліджень на пілотному (експериментальному) устаткуванні, наприклад очисному. Метою екоінжинірингу може бути також передінвестиційна екологічна оцінка проектних пропозицій. Класичними прикладами екологічного інжинірингу є оцінка впливу об'єктів, що проектуються, на навколишнє природне середовище, екологічні обгрунтування інвестиційних проектів, оцінка екологічних ризиків у складі проектування організаційних схем.

В умовах реформування економіки, дефіциту коштів екологічний інжиніринг модернізації виробництва доцільно проводити на галузевому або корпоративному рівні. Тобто розробка корпоративної програми екологічної модернізації підприємств має здійснюватися на основі попередньо проведених екологічних експрес-аудитів і екологічного інжинірингу на підприємствах галузі, корпорації, характерних для виробничої системи.

Вибір корпоративних підприємств-представників здійснюється за рекомендаціями корпоративних експертів так, щоб вони мали характерні типи технологічних систем і характерний технічний рівень або стан виробництва. При цьому пріоритет надається тим підприємствам, які з економічного погляду є перспективними, і їх модернізація здатна підвищити конкурентоспроможність.

Підхід до визначення завдання екологічного інжинірингу такий.

На основі рекомендацій попередньо проведеного комплексного експрес-аудиту підприємств-представників здійснення пошуку на ринку екологічного обладнання, технологій, сучасних методів, технічних засобів, здатних задовольнити вимоги екоаудиту, цілі модернізації виробництва.

Виконання еколого-економічного обгрунтування пропозицій щодо виготовлення або придбання пілотного устаткування, ліцензій.

Проведення технологічних досліджень на пілотному устаткуванні стосовно можливостей промислового використання запропонованої технології очищення стічних вод або зменшення відходів.

Розробка вихідних даних для техніко-економічних обгрунтувань промислового проектування екологічної модернізації виробництва і розробки відповідної галузевої програми.

Розробка корпоративної програми «зеленої» модернізації виробництва для поширення досвіду підприємств-представників на інші підприємства, корпорації.

Отже, особливість екологічного інжинірингу модернізації виробництва в період реформування економіки полягає в його здійсненні на окремих підприємствах-представниках галузі з наступним розповсюдженням результатів на інші корпоративні підприємства за визначеними пріоритетами.

6. Екологічний лізинг

Слово «лізинг» походить від англійського «Іеаsе» -- брати чи здавати майно в оренду, тобто в тимчасове володіння й користування.

Згідно із законом України «Про лізинг» лізинг -- це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виняткове користування на визначений термін лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізинго-одержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до чинного законодавства, у тому числі продукція, вироблена державними підприємствами, а також майно, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передавання його в лізинг.

У галузі екології до об'єктів лізингу належать основні засоби, що використовуються для контролю за очищенням викидів, скидів забруднених вод, питної води тощо.

Суб'єктами лізингу є лізингодавець -- суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; лізингоодержувач -- суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; продавець лізингового майна (продавець) -- суб'єкт підприємницької діяльності, який виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та (або) продає власне майно, що є об'єктом лізингу.

Суб'єктами договору лізингу є сторони, які мають безпосереднє відношення до об'єкта цього договору. їх можна поділити на прямих і непрямих учасників.

До прямих учасників договору лізингу належать:

лізингові фірми й компанії -- лізингодавці;

виробничі підприємства, фірми, бази відпочинку та ін. -- лізингоодержувачі;

постачальники об'єктів лізингу (машин, обладнання, транспортних асобів, іншого майна) -- продавці.

До непрямих учасників договору лізингу належать комерційні та інвестиційні банки, які кредитують лізингодавця і виступають гарантами договорів, страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми, різноманітні фонди.

Лізингодавцями, як правило, виступають спеціалізовані лізингові компанії чи комерційні банки, які здійснюють операції, пов'язані з придбанням майна та передаванням його в оренду лізингоодержувачу. Лізингові компанії (фірми) -- це комерційні організації, які мають різні організаційно-правові форми (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо) і виконують відповідно до установчих документів функції лізингодавців.

Лізингоодержувачами можуть бути підприємства, об'єднання, державні організації, орендні колективи, фермерські господарства та ін.

Класичному лізингу притаманний тристоронній характер взаємовідносин, який передбачає участь у договорі лізингу таких трьох сторін: лізингодавця, лізингоодержувача, продавця (постачальника) майна.

Склад учасників угоди скорочується до двох, якщо продавець і лізинго-давець або продавець і лізингоодержувач виступають в одній особі.

Зміст лізингової операції полягає в тому, що майбутній лізингоодержувач, у якого відсутні або обмежені власні кошти, звертається до лізингової компанії з пропозицією укласти договір лізингу. За цим договором лізингодавець придбає у власність і передає майно лізингоодержувачу в тимчасове володіння й користування за відповідну плату на умовах, зазначених у договорі. Після закінчення дії договору, залежно від його умов, майно повертається лізингодавцю або переходить у власність лізингоодержувача.

Лізингова операція -- це комплекс дій суб'єктів лізингу, спрямованих на виконання умов договору лізингу, а також на врегулювання відносин, що виникають між цими суб'єктами.

Лізингові операції є вигідними як для лізингодавця, так і для лізингоодержувача.

Зацікавленість лізингодавця зумовлюється можливістю отримання доходу від здійснення лізингової операції. При цьому немає потреб у додаткових гарантіях, оскільки право власності на об'єкт лізингу залишається за лізингодавцем.

Традиційно лізингові операції в Україні застосовуються в промисловості, сільському господарстві, транспорті. На відміну від екологічної сфери в цих галузях технологія використання лізингу достатньою мірою відпрацьована.

7. Екологічне страхування

Важливим важелем економічного стимулювання природоохоронних витрат є здійснення обов'язкового й добровільного державного та інших видів страхування громадян та їхнього майна і доходів підприємств на випадок шкоди, завданої внаслідок забруднення навколишнього середовища та погіршення якості природних ресурсів. Це визначено в законі України «Про охорону навколишнього природного середовища». Однак порядок і положення про екологічне страхування законодавством не визначені.

Страхування є засобом запобігання наслідкам екологічного ризику в господарській діяльності, оскільки його мета полягає в забезпеченні захисту від непередбачених випадків. Якщо компенсація завданої шкоди потерпілому обґрунтовується правом відповідальності винуватця, то виникає питання про страхування відповідних ризиків.

Побоюючись ризику, потенційні винуватці, що вимушені робити виплати потерпілим, готові свій ризик перекласти на страхувальника за визначену плату.

Потерпілих улаштовує, що винуватець застрахований, бо тоді для них зменшується ризик не отримати взагалі (чи отримати недостатньо) компенсацію через неплатоспроможність винуватця. В інтересах потерпілих держава в обов'язковому порядку деякі небезпечні для третіх осіб види діяльності примушує забезпечувати попереднім покриттям збитків із боку суб'єктів такої діяльності.

У міжнародній практиці страховий ризик визначається як явище, здатне спричинити певні втрати, яких можна уникнути за рахунок купівлі страхового полісу. До сфери екологічного страхування належить страхування ризику понаднормативних викидів і скидів шкідливих речовин, екологічних збитків унаслідок екологічних катастроф, екологічне страхування нових технологій тощо. В обов'язковому й добровільному страхуванні екологічних ризиків використовують кілька видів страхових договорів та полісів.

Екологічне страхування надає значний вибір методів екологічного стимулювання вкладання капіталу, причому у виробництво природоохоронного обладнання й проведення природоохоронних робіт, що в інвесторів вважається невигідним сектором інвестування. Це досягається ринковими важелями: прибуток від екологічного страхування безпосередньо залежить від стану навколишнього природного середовища, а стан середовища -- від системи превентивних природоохоронних заходів. Джерелом коштів тут є резерв превентивних природоохоронних внесків, що утворюється в страховій організації.

Для корпоративної системи управління привабливою є стратегія екологічного страхування із самоучастю: якщо страхування не покриває всю шкоду і винний сам зазнає збитків від певної частини цієї шкоди (що характерно для України), то самоучасть у проведенні заходів підвищує рентабельність корпорації чи окремих її підприємств.

Література

1. Максименко Н.В., Задніпровський В.В. Організація управління в екологічній діяльності. - Х., ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2005, - 192 с.

2. Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Білявський Г.О. та ін. Екологічне управління. - К., „Либідь”, 2004, - 430 с.

Размещено на Allbest.ru