Водні ресурси України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет ім.. І. Франка

Геологічний факультет

Кафедра екологічної та інженерної геології і гідрогеології

Реферат

На тему: «Водоспоживання в Україні»

Виконав: Биткалюк Юрій

Львів 2010

Зміст

1. Водні ресурси України

1.1 Джерела і види забруднення водних ресурсів

1.2 Міські стічні води

1.3 Промислові стічні води

2. Правова охорона водних ресурсів

2.1 Економічне використання водних ресурсів

2.2 Вирішення проблем охорони водних ресурсів

3. Водоохоронні заходи

3.1 Система регулювання водоспоживання

Висновки

1.Водні ресурси України

Водні ресурси України складаються з внутрішніх морів, озер, боліт та інших водоймищ.

Основна частина водних ресурсів припадає річковий стік (92,6%). На території України налічується понад 71 тис. річок та джерел загальною довжиною 248 тис. км. Із них більше 67 тис. (94,4%) водостоків - короткі (менше 10 км.), загальною довжиною 131 тис. км.

В останнє десятиліття на Дніпрі споруджено каскад водосховищ, що дозволило значно поліпшити умови для судноплавства і водопостачання. Води Дніпра живлять Інгулецьку зрошувально-обводнювальну, Краснознам'янську зрошувальні та інші системи. Збудовано канали Дніпро-Донбас, Дніпро-Кривий Ріг, Північно-Кримський. Дніпро живиться 32 тис. водотоками, в тому числі більш як 1000 річок, лише 90 з них перевищують довжину 100 км. У результаті спорудження великих дніпровських водосховищ (довжина берегової лінії становить понад 3 тис. км.), рівень води в Дніпрі підвищився на 1-15 м. Підтоплення найбільш масштабно проявляється в придніпровських регіонах Дніпропетровської, Запорізької і Херсонської областей. Водні ресурси України забруднені радіонуклідами. Спостерігається інтенсивна міграція радіонуклідів с півночі на південь. У кременчуцькому водосховищі накопичення радіонуклідів щорічно зростає на 40%.

Накопичення найпоширенішого цезію - 137 в водах Київського водосховища оцінюються в 7200 Кі, Канівського - 2200 Кі. Усього аварійний викидтехногенних радіонуклідів на Чорнобильській АЕС становив понад 50 млн. Кі, в т.ч. довгоживучіх цезію-137, стронцію-90, плутонію-270. Близько 120 тис. км2 території України зазнає забруднення малими дозами радіації і 40 тис. км2 - середніми і великими.Другою за протяжністю (після Волги) рікою є Дунай. У межах України розташовані великі за площею Дунайські плавні (15 тис. га.), що становить близько 10% їх загальної площі. Дунайські плавні - унікальний район гніздування (близько 220 видів) птахів, їх відпочинку під час перельотів, тут водиться понад 100 видів риб. У нижній течії ріка утворює гирло (рукава). У межах України знайдеться Кілійське гирло, поза її межами Сумське і Георгівське. Дунай - судноплавна ріка зі значними енергоресурсами, частина яких використовується (сумарний гидропотенціал у середній за водністю рік оцінюється в 42млрд.кВт/год).

Дунай багатий рибою, вилов якої через забруднення різко скорочується (за 1990 -1994р.р. з4,0тис.т.до2,5тис.т.)

Важливу роль відіграють малі ріки, які потребують належної і постійної охорони. Реалізація заходів що до їх збурення та оздоровлення набуває першочергового значення.

Значні запаси водних ресурсів України зосередженно в озерах, яких налічується понад 3тис., у. т. ч. 30 озер площею 10 км2 і більше. В Україну створено також понад 1057 водосховищ та понад 27тис. Стоків. В Україні зосереджені значні болотні масиви, площа яких у результаті проведення широкомасштабних меліоративних робіт помітно скоротилась загальна площа робіт України становить 1,2 млн. га., в тому числі торфових - майже 1млн. га. Переважена їх більшістю розташована в Поліссі, особливо в західному Полісі, де заболоченість становить 11%. Майже половина всіх боліт України осушена, що викликало порушення рівноваги с природного середовища, а вивільнені території в переважної більшості використовуються малопродуктивно. вода забруднення стічний водоспоживання

Особливе місце в країні належить підземними водами. Вони найчистіші і тому переважно використовуються для задоволення потреб населення. Глибина залягання артезіанських вод збільшується з півночі (від 100 - 150 м.) на південь (до 500-600м.). Основна частина цих водних ресурсів зосереджена в західній та північній частинах України. Розвідано понад 800 родовищ прісних вод, в них зосереджено близько тритини підземних водних ресурсів.

Посилюється забруднення підземних вод, з усіх запасів яких в Україні вже забруднено близько 7%. Найгостріша ситуація складається в степовому Криму, де підземні води забруднені на 38% усієї його площі. В результаті забруднення вод уже виведено з експлуатації 7 водозаборів потужністю 210 тис. м3 на добу, а для 6 водозаборів потужністю 300 тис. м3 на добу існує небезпека забруднення. Охорона чистих підземних вод від забруднення та їх раціональне використання - винятково важлива загальнонаціональна проблема України.

Слід зазначити, що об'єм водоспоживання в Україні за останні 20 років зріс приблизно в двічі. Основним споживачем прісної води є промисловість. Далі йдуть сільське і комунальне господарство.

Вода в Україні є цінним і найбільш дефіцитним ресурсом. В маловодні роки дефіцит води в країні становить майже 4 млрд. м3 . Він відчувається в басейнах усіх найбільших рік, особливо у південно-східній та південній її частинах.

Національне використання і належна охорона водних ресурсів важлива народногосподарська проблема.

Через обмеженість та нерівномірність розподілу водних ресурсів для забезпечення водою населення та галузей народного господарства широко застосовується регулювання річкового стоку. Найбільше регулюється стік Дніпра.

Україна має великомасштабне водогосподарство, гідроенергетичні та іригаційні споруди. Побудовані каскади водосховищ і гідроелектростанцій на Дніпрі. Північно-Кримський, Сіверський Донець - Донбас та інші канали. Введені в дію першої черги найбільшого північно-кримського каналу дозволило зросити 180 тис. га. засушливих земель, забезпечити водою населення і промисловість міст Керч, Феодосія та інших населених пунктів Криму. Друга черга цього каналу вирішити проблему забезпечення водою міст Сімферополя, Севастополя та району Великої Ялти дасть можливість ввести в експлуатацію ще 80 тис. га. засушливих земель.

У нашій країні вимоги до якості води в різних галузях народного господарства різні і визначаються нормативними документами. Найбільш якісною повинна бути вода для споживання. Існуючі державні норми найсуворіше регламентують наявність токсичних речовин. Обмежується також вміст речовин, що додають воді небажаного смаку, кольору або запаху. Вимоги промислового виробництва що до якості води визначаються продукцією, що виробляється, місцем у виробничому процесі. Якщо вони входять до складу продукції (харчова промисловість, деякі хімічні виробництва), то якість її не повинна бути нижчою за якість питної води, а в деяких випадках і перевищувати її скажімо, вимоги до якості води в енергетиці, деяких машинобудівних виробництвах враховують здатність до накипоутворення. Вода найнижчої якості (високий вміст розчинних солей, наявність інших домішок) є непридатною для технологічних процесів. До зрошувальних вод рівень вимог найнижчий.

Якість природних вод у річках та озерах, а також прісних і підземних вод в основному відповідає стандартам. І в той же час в наслідок використання великих об'ємів природних вод як пароутворювачів, розчинників, теплоносіїв і охолоджувачів та промислового забору, у водоймища викидається значна кількість забруднювачів.

Загальними джерелами забруднень водоймищ є недостатнє очищення стічнихвод промисловими та комунальними підприємствами, великими тваринницькими комплексами, змиття талими та дощовими водами забруднюючих речовин з полів та міських територій: експлуатація водного транспорту.

Негативну роль відіграє також забруднення, що виникає в наслідок підводження з опадами шкідливих речовин із атмосфери: підвищення температури, водостої через викиди нагрітих вод тепловими та атомними електростанціями.

Стічні води, що утворюються під час технологічних процесів, після очищення і не доочищення, як правило викидаються до річок або водоймищ, а в приморських районах - у прибережну зону морів. Велика кількість забруднювачів підходить у річки із шахтними і рудниковими водами, а також із дренажними, що підходять з територій зрошування, землеробства. Загальний об'єм цих викидів сягає кількох мільярдів кубічних метрів на рік. У південних областях України кількість стічних вод, що скидаються, практично рівна дефіциту прісної води, від якого потерпають ці райони. Повернення стічних вод у систему технічного водоспоживання підприємств дозволило б ліквідувати дефіцит прісної води. Проте, для цього стічні води повинні піддаватися додатковій обробці, затрати на яку залежатимуть від характеру забруднення і вимог до якості технічної води.

У 1992 р. зафіксовано 959 різновидів забруднення води. Здебільшого ці забруднення токсичні: це сполуки миш'яку, свинцю, ртуті, міді, кадмію, фтору, хрому. Вони потрапляють у їжу. У фітопланктоні, наприклад, вміст шкідливих речовин у 10 разів більше, ніж у воді, а в рачках, личинках їх ще більше. Риба, яка ними живиться, містить шкідливих речовин ще у 10 разів більше. Отже у щуці, судаку які поїдають забруднену рибу, концентрація може у тисячу разів перевищувати концентрацію отрути у воді.

Міські стічні води. Це води, забрудненні продуктами життєдіяльності населення, побутовими миючими засобами, фарбниками, відходами промисловості, що скидаються у каналізацію. Стічні води містять велику кількість мікроорганізмів, заражені яйцями гельмінтів і тому перед викидом у водойми вони підлягають механічному і біохімічному очищенню, знезараженню. Майже 10% всіх забруднених міських стічних вод складають грубі фракції; 50% забруднення - розчинені у воді органічні речовини.

Промислові стічні води. Утворюються на різних стадіях технологічних і теплообмінних процесів, тому кількість і склад їх визначаться умовами виробництва.

Оцінюючи шкоду від забруднення водних ресурсів країни, слід враховувати не тільки витрати води, але й, перш за все. Забруднення і токсичності стічних вод.

Найбільша концентрація токсичних речовин спостерігається у стічних водах багатьох виробництв фарбників, паперово-целюлозної промисловості та виробництва пластмас, а знешкодження їх потребує складних і дорогих технологій. Часто забруднювачі містять таку високотоксичну речовину, як сірководень, викиди якого взагалі не припустимі. Для Донбасу і Криворізького басейну характерний викид шахтних і рудникових вод з високим вмістом мінеральних солей. Це перешкоджає використанню неочищених вод промисловістю і для зрошення. Так у скинутих деякими шахтами Донбасу водах концентрація солей сягає 9,5 г/л, у тому числі твердих солей - до 3 г/л.

В багатьох машинобудівних підприємствах застосовують технологій гальванічного покриття металів - нікелювання хромування, міднення, кадміювань деталей. У стічних водах гальванічних цехів присутні ціаніди, прості й комплексні солі всіх вище згаданих металів та солі, що утворюються при нейтралізації стічних вод. Скидання таких вод у міську каналізацію можливе за умов вилучення з води сполук кольорових та важких металів і ціанідів.

Усі води підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання, та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, зменшенню рибних запасів, погіршенню умов існування деяких тварин, зниження родючості землі та інші несприятливі явища в наслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод. Забороняються введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів що впливають на сток вод:

1)Нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів та інших об'єктів; які не мають пристроїв і очисних споруд необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод, або їх шкідливої дії та необхідної вимірювальної апаратури, що здійснює облік об'ємів забору й скидання води;

2)Зрошувальних систем, водосховищ і напалів до проведення передбачених проектами заходів, що запобігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і ерозій ґрунтів, а також забрудненню поверхневих та підземних вод, скиданням із зрошувальних систем;

3)Осушувальних систем - до повної готовності водоприймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;

4)Водозабірних споруд - без рибозахисних пристроїв та облаштованих проектів зон санітарної охорони водозаборів;

5)Гідротехнічних споруд - до повної готовності пристроїв для пропускання паводкових вод і риби згідно проекту;

6)Експлуатаційних свердловин на воду - без оснащення водорегулюючими та контрольно-вимірюючими пристроями.

Відповідно до Водного кодексу України забороняється скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших відходів і сміття. Підприємствам, установам, організаціям і громадянам заборонене забруднення, засмічування поверхні водозаборів, льодового покриву водойм, водостоків, а також морів, їх заток, лиманів, виробничими побутовими та іншими забруднюючими речовинами. Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плаваючих та інших споруд зобов'язані забезпечувати охорону вод від забруднення мастильними, паливними, хімічними, нафтовими та інших забруднюючими речовинами.

Обов'язкове отримання запобігання забрудненню при зберіганні, транспортуванні та використанні добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин сільськогосподарськими підприємствами. Підприємства, установи і організації, діяльність яких може впливати на стан підземних вод, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи що до попередження забруднення підземних вод, а також об'єднувати локальні мережі спостережу вальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод. За забруднення, засмічення, порушення водного законодавства винні притягуються до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності, самовільне порушення правил водокористування, права державної власності на воду, самовільне захоплення водних об'єктів або самовільне водокористування, забруднення і засмічення вод, пошкодження водогосподарських споруд карається штрафом. Кримінальна відповідальність, що передбачає позбавлення волі встановлене за забруднення річок, озер та інших водних об'єктів неочищеними і не знешкодженими стічними водами, покиднями та відходами, промислових і комунальних підприємств, що заподіяли шкоду здоров'ю людей, сільськогосподарському виробництву, або рибним запасам, а також за забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей чи для живих організмів моря відходами і шкідливими речовинами. Цивільна відповідальність полягає у відшкодуванні збитків заподіяних порушенням водного законодавства, які визначаються за спеціальною методикою.

1.1 Джерела і види забруднення водних ресурсів

У нашій країні вимоги до якості води в різних галузях народного господарства різні і визначаються нормативними документами . Найбільш якісною повинна бути вода для споживання. Існуючі державні норми найсуворіше регламентують наявність токсичних речовин. Обмежується також вміст речовин, що додають воді небажаного смаку, кольору або запаху. Вимоги промислового виробництва що до якості води визначаються продукцією, що виробляється, місцем у виробничому процесі. Якщо вони входять до складу продукції (харчова промисловість, деякі хімічні виробництва), то якість її не повинна бути нижчою за якість питної води, а в деяких випадках і перевищувати її скажімо, вимоги до якості води в енергетиці, деяких машинобудівних виробництвах враховують здатність до накипоутворення. Вода найнижчої якості (високий вміст розчинних солей наявність інших домішок) є непридатною для технологічних процесів. До зрошувальних вод рівень вимог найнижчій.

Якість природних вод у річках та озерах, а також прісних і підземних вод в основному відповідає стандартам. І в той же час в наслідок використання великих об'ємів природних вод як пароутворювачів, розчинників, теплоносіїв і охолоджувачів та промислового забору, у водоймища викидається значна кількість забруднювачів. Загальними джерелами забруднень водоймищ є недостатнє очищення стічних вод промисловими та комунальними підприємствами, великими тваринницькими комплексами, змиття талими та дощовими водами забруднюючих речовин з полів та міських територій: експлуатація водного транспорту. Негативну роль відіграє також забруднення, що виникає в наслідок підводження з опадами шкідливих речовин із атмосфери: підвищення температури, водостої через викиди нагрітих вод тепловими та атомними електростанціями.

Стічні води, що утворюються під час технологічних процесів, після очищення і не доочищення, як правило викидаються до річок або водоймищ, а в приморських районах - у прибережну зону морів. Велика кількість забруднювачів підходить у річки із шахтними і рудниковими водами, а також із дренажними, що підходять з територій зрошування, землеробства. Загальний об'єм цих викидів сягає кількох мільярдів кубічних метрів на рік. У південних областях України кількість стічних вод, що скидаються, практично рівна дефіциту прісної води, від якого потерпають ці райони. Повернення стічних вод у систему технічного водоспоживання підприємств дозволило б ліквідувати дефіцит прісної води. Проте, для цього стічні води повинні піддаватися додатковій обробці, затрати на яку залежатимуть від характеру забруднення і вимог до якості технічної води. Відомі такі забруднення води:

Фізичне забруднення - пісок, мул, глина - наслідки ерозії, пил, радіоактивні домішки.

Теплове - спуск у водойми води з теплових та атомних електростанцій.

Біологічне - мікроорганізми, віруси, бактерії, грибки, найпростіші, черви, промисловими біологічними забруднювачами є м'ясокомбінати, цукрові та маслозаводи;

Хімічне - кислоти, солі, луги;

Органічне - нафта та її сполуки, відходи тваринництва;

Поверхневе - активні речовини - миючі засоби, пестициди.

У 1992 р. зафіксовано 959 різновидів забруднення води. Здебільшого ці забруднення токсичні: це сполуки миш'яку, свинцю, ртуті, міді, кадмію,фтору, хрому. Вони потрапляють у їжу. У фітопланктоні, наприклад, вміст шкідливих речовин у 10 разів більше, ніж у воді, а в рачках, личинках їх ще більше. Риба, яка ними живиться, містить шкідливих речовин ще у 10разів більше. Отже у щуці, судаку які поїдають забруднену рибу,концентрація може у тисячу разів перевищувати концентрацію отрути у воді.

1.2 Міські стічні води

Міські стічні води. Це води, забрудненні продуктами життєдіяльності населення, побутовими миючими засобами, фарбниками, відходами промисловості, що скидаються у каналізацію. Стічні води містять велику кількість мікроорганізмів, заражені яйцями гельмінтів і тому перед викидом у водойми вони підлягають механічному і біохімічному очищенню,знезараженню. Майже 10% всіх забруднених міських стічних вод складаютьгрубі фракції; 50% забруднення - розчинені у воді органічні речовини.

1.3 Промислові стічні води

Утворюються на різних стадіях технологічних і теплообмінних процесів,тому кількість і склад їх визначаться умовами виробництва.

Оцінюючи шкоду від забруднення водних ресурсів країни, слід враховувати не тільки витрати води, але й, перш за все. Забруднення і токсичності стічних вод. Найбільша концентрація токсичних речовин спостерігається у стічних водах багатьох виробництв фарбників, паперово-целюлозної промисловості та виробництва пластмас, а знешкодження їх потребує складних і дорогих пластмас, а знешкодження їх потребує складних і дорогих технологій. Часто забруднювачі містять таку високотоксичну речовину, як сірководень, викиди якого взагалі не припустимі.

Для Донбасу і Криворізького басейну характерний викид шахтних і рудникових вод з високим вмістом мінеральних солей. Це перешкоджає використанню неочищених вод промисловістю і для зрошення. Так у скинутих деякими шахтами Донбасу водах концентрація солей сягає 9,5 г/л, у тому числі твердих солей - до 3 г/л.

В багатьох машинобудівних підприємствах застосовують технологій гальванічного покриття металів - нікелювання хромування, міднення, кадміювань деталей. У стічних водах гальванічних цехів присутні ціаніди, прості й комплексні солі всіх вище згаданих металів та солі, що утворюються при нейтралізації стічних вод. Скидання таких вод у міську каналізацію можливе за умов вилучення з води сполук кольорових та важких металів і ціанідів.

2.Правова охорона водних ресурсів

Відповідно до водяного кодексу України всі води становлять її водний фонд. До нього належать:

- поверхневі води: природні водойми (озера, водостоки - річки, струмки), штучні водостоки (водосховища, ставки, канави, інші водні об'єкти).

- підземні води та джерела.

- внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті морями, іншими водоймищами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок, водойм, гідротехнічними і іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів.

Усі води підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання, та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, зменшенню рибних запасів, погіршенню умов існування деяких тварин, зниження родючості землі та інші несприятливі явища в наслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод. Забороняються введення в дію підприємств,споруд та інших об'єктів що впливають на сток вод:

Нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів та інших об'єктів; які не мають пристроїв і очисних споруд необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод, або їх шкідливої дії та необхідної вимірювальної апаратури, що здійснює облік об'ємів забору й скидання води;

Зрошувальних систем, водосховищ і напалів до проведення передбачених проектами заходів, що запобігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і ерозій ґрунтів, а також забрудненню поверхневих та підземних вод, скиданням із зрошувальних систем;

Осушувальних систем - до повної готовності водоприймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;

Водозабірних споруд - без рибозахисних пристроїв та об лаштованих проектів зон санітарної охорони водозаборів;

Гідротехнічних споруд - до повної готовності пристроїв для пропускання паводкових вод і риби згідно проекту;Експлуатаційних свердловин на воду - без оснащення водорегулюючими та контрольно-вимірюючими пристроями.

У 1996 р. для потреб населення та народного господарства з поверхневих водних об'єктів забрано 22606млн.м.і води, що на 2380 млн.м.і менше порівняно з 1995р. Морської води забрано 871 млн.

З підземних джерел забрано 4042 млн. м3 води, що на 0,3 млн. м3 менше порівняно з минулим роком..Загалом, забір води зменшився внаслідок спаду виробництва.

Більше 60% води забрано та використано з басейну р. Дніпро, із річок Сіверський Донець, Південний Буг, Дунай, Дністер та Інгулець - відповідно - 13,3; 5,3; 6,1; 5,1 та 2,7%.

Із загальної кількості забраної в 1996 р. води використано 17799 млн. м3 або 78,7% від забраної. Порівняно з минулим роком використання води зменшилось майже на 1675 млн. м3 або на 8,6%. Найбільшими споживачами води залишаються промисловість - 7916 млн. м3 (44,5%), в тому числі енергетика - 5602 млн. м3 (31,4%) та чорна металургія - 996,3 млн. м3 (5,6%), сільське господарство - 5979 млн. м3 (33,6%), житлово-комунальне господарство - 3721 млн. м3 (20,9%).

У 1996 р. продовжувалось зменшення використання води в системах оборотного та повторно-послідовного водопостачання. Її кількість складала 47958 млн. м3, що на 3096 млн.м3 менше, ніж у 1995 р.У 1996 р. втрати води при її транспортуванні зросли на 233 млн.м3. Загальна кількість втрат складала 2,2 млрд. м3. Зросли втрати води в місті Севастополь - на 67%, а також у Полтавській - на 24,1%, Херсонській - 23, Запорізькій - 20,4, Одеській - 20% та інших областях порівняно з 1995 р. безповоротне водоспоживання в Україні в минулому році збільшилось на 621млн.мі, або на 40% від забору води і становило 9009 млн.мі.

2.1 Економічне використання водних ресурсів

Для забезпечення економічного використання водних ресурсів велику роли повинна відігравати боротьба з втратами води при транспортуванні до водоспоживачів, які досягають 7% всієї забраної води. Найбільші втрати у зрошувальному землеробстві -- 17%.Ця вода фільтрується і є однією з основних причин підтоплення та заболочення грунтів. Щоб запобігти непродуктивним витратам води та зменшити масштаби підтоплення земель, доцільно створити штучні запаси підземних вод за рахунок фільтраційних втрат на територіях, що прилягають до наливних водосховищ, а також великих магістральних каналів. Внаслідок цього продуктивність окремих водозаборів підвищується у 27 разів. Значний ефект дає також облицювання каналів, будівництво закритих водопроводів, здійснення протифільтраційним заходів. (8).

Раціональне водокористування і охорона водних ресурсів передбачають: - оптимальний розподіл водних ресурсів як по території, так і між галузями народного господарства та максимальне забезпечення кожної з них водою; - розробку та впровадження науково обґрунтованої системи управління водними ресурсами та водогосподарськими комплексами в басейнах великих і середніх рік, й особливо їх якістю, яка б врахувала глобальні і регіональні закономірності формування водних екосистем; - упровадження науково обґрунтованої системи водокористування і водоспоживання, яка, з одного боку, максимально забезпечувала б усі галузі народного господарства водою, а з другого -- не допускала таких змін у водних екосистемах, які б у майбутньому могли призвести до їх деградації і виснаження; - розробку і впровадження методів регулювання стоку з поверхні водозабірних басейнів, штучного поповнення підземних вод і водного режиму грунтів; - розробку і впровадження найдосконаліших методів захисту водних ресурсів країни від евтрофікації; - створення водоохоронних комплексів у місцях надмірної концентрації забруднювачів водних об'єктів і впровадження автоматизованих систем управління водоохоронними комплексами; - розробку і впровадження комплексних систем водопостачання і каналізації та водоохоронних заходів у масштабах промислових регіонів та цілих річкових басейнів; - розробку і впровадження безвідходних та безводних технологій, переведення промислових підприємств на оборотне водоспоживання, будівництво очисних споруд, застосування нових методів демінералізації шахтних вод; - розробку і впровадження технічно досконалих меліоративних систем з дуже високим коефіцієнтом корисної дії, а також зрошувальних і поливних норм, які б забезпечували сільськогосподарські культури вологою і запобігали надмірній фільтрації води, заболоченню, підтопленню, затопленню, засоленню земель; - розробку і впровадження еколого-економічної оцінки водних ресурсів, її використання при плануванні водоспоживання, водокористування та здійснення водоохоронних заходів; - раціональне розміщення продуктивних сил з урахуванням водного фактора, науково обгрунтоване розміщення водомістких галузей народного господарства, уникнення надмірної концентрації промислових підприємств, що споживають велику кількість води, в маловодних і безводних районах.

Програма раціонального і комплексного використання, а також охорони водних ресурсів у територіальному та галузевому напрямах повинна здійснюватись багатьма міністерствами й відомствами, а також безпосередньо кожним виробником. Завданням їх повинна стати організація раціонального використання води, здійснення заходів, що запобігають її забрудненню; контроль роботи очисних споруд та скидання промислових, дренажних, комунально-побутових та сільськогосподарських стічних вод; організація експлуатації міжгалузевих водогосподарських споруд і систем; розробка проектів перспективних та річних планів розвитку водного господарства й охорони води, водогосподарських державних балансів і планів розподілу води між водокористувачами у басейнах річок, облік споживання та розподілу води; контроль виконання правил експлуатації водойм тощо. Обсяг робіт щодо раціонального використання та охорони водних ресурсів постійно збільшується. Однак економічний, розвиток і зростання матеріально-культурного рівня висувають підвищені вимоги до використання природних ресурсів, у тому числі й до водоспоживання. Слід звернути увагу на те, що в останні роки темпи водоспоживання в Україні перевищують темпи зростання обсягів валового суспільного продукту і національного доходу, тобто на одиницю кінцевої продукції витрати води збільшуються. Це пояснюється, зокрема, несвоєчасним введенням в експлуатацію водоочисних споруд та недостатньою увагою окремих міністерств і відомств до раціонального використання водних ресурсів.

2.2 Вирішення проблем охорони водних ресурсів

Необхідно зазначити, що водні ресурси є національним капіталом, яким користується сучасне й буде користуватись майбутнє покоління. Це вимагає й відповідного ставлення до їхнього використання, охорони та відтворен ня. Негативні впливи (прямі й непрямі) на кількість та якість водних ресурсів необхідно розглядати як загрози національній безпеці держави. Аналіз водокористування в Україні дав можливість виділити низку таких загроз, що умовно поділені на 3 групи: економічного, екологічного та міжнародного характеру.

До загроз економічного характеру можна віднести:

- кризу неплатежів за спеціальне водокористування, частка яких у 1999 р становила 74,5% (за даними Держводгоспу);

- дефіцит води у промислових і сільського сподарських районах, який покривається тільки шляхом її інженерного відтворення;

- значні втрати води: 10-20% - при транспортуванні, 20% - у житлово-комунальному господарстві, 20-30% - у промисловості.

На мою думку, для поліпшення економічних та екологічних умов водокористування в Україні доцільно:

- прискорити створення правової бази водокористування, в першу чергу, Програми розвитку водного господарства, законів "Про питну воду і безпечне водопостачання" та "Про безпеку гідроспоруд", регіональних і галузевих програм використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів;

- змінити нормативи та збільшити розміри збору за спеціальне водокористування та платежів за скид забруднюючих речовин у водні об'єкти;

- забезпечити фінансування будівництва групових, розвідних і локальних сільських водопроводів, водозабірних свердловин, каналізаційних систем і споруд у сільській місцевості (згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1992 р. №134 "Про водопостачання сільських населених пунктів України");

- припиняти дію права на спеціальне водокористування у випадку систематичної несплати зборів водокористувачами в необхідні строки (згідно з Водним кодексом України, ст. 55, пункт 8);

- посилити контроль за обсягами водокористування, вчасною сплатою зборів за спеціальне водокористування та штрафів за забруднення водних об'єктів, а також розробити заходи, що дали б змогу ліквідувати заборгованість водокористувачів за спеціальне водокористування.

3.Водоохоронні заходи

До першочергових водоохоронних заходів, що не потребують великих витрат праці та коштів, належить створення водоохоронних 'зон вздовж рік, їх приток і на територіях, які прилягають до акваторій озер, водосховищ та інших водойм. Під водоохоронні зони, як правило, відводять заплавні землі, схили (понад 5°), що прилягають до заплав, а також яри, які вклинюються безпосередньо у річкові долини. Там, де ріки починаються, водоохоронна зона повинна включати всю мережу ярів вище витоків. До водоохоронних зон слід віднести також повністю осушені землі, стік з яких потрапляє до річкової мережі. Крім того, необхідно впроваджувати ґрунтозахисні системи обробітку земель, природоохоронні, екологічно чисті сівозміни на полях, розташованих поряд із заплавами або крутими берегами річкових долин, ярів, коли поверхневий стік з них значною мірою впливає на режим твердого стоку та санітарний стан річки. У межах водоохоронної зони з метою запобігання забрудненню, засміченню, виснаженню водних ресурсів, замуленню водних джерел впроваджується спеціальний режим господарської діяльності з суворим її обмеженням у прибережній смузі. Залежно від довжини ріки, її повноводності ширина водоохоронної зони повинна становити від 300 до 400 я, а іноді навіть і 500 м, а прибережної смуги -- не менше 40 і до 100 м, тобто 1/5 частина водоохоронної зони. На великих водосховищах ширину водоохоронної зони доцільно встановлювати від 1,5 до 2 км; На цій території забороняється застосування мінеральних і органічних добрив Та пестицидів, скидання забруднених стічних вод від тваринницьких комплексів і ферм, зрошення стічними водами. Крім того, у водоохоронних зонах не дозволяється будувати нові тваринницькі комплекси і ферми або розширювати наявні склади для мінеральних добрив і пестицидів, організовувати вигони для тварин, стоянки для автотранспорту і сільськогосподарської техніки.

Проблеми щодо охорони водних ресурсів зараз постають у всьому світі. На території України зараз проходить масове забруднення водних ресурсів. Для того щоб зберегти дані нам природою ріки, озера, ставки і моря потрібно дбайливо ставитись до водних ресурсів.

Особливо дбайливо слід ставитися до водних ресурсів у Донбасі, південних областях України, на Житомирщині та Рівненщині, де необхідно до мінімуму обмежити подальший розвиток водомістких та водозабруднюючих виробництв (хімічна, нафтохімічна, окремі галузі харчової" промисловості). Передусім це стосується приморських південних районів з їх рекреаційного базою. Не менш важливого значення в умовах високоінтенсивного використання ресурсів, набувають розробка і впровадження економічних стимулів збереження їх у чистоті та забезпечення економії води. Зокрема, в умовах безплатного водокористування підприємства економічно не зацікавлені в економії-води. Настав час розробити і впровадити ефективну госпрозрахункову систему водокористування в зрошуваному землеробстві. Необхідно ширше вирішувати питання економічної оцінки водних ресурсів, визначення втрат від забруднення. Доцільно також розробити і впровадити нормативи на водокористування та водовідведення. Значно більшої уваги потребує розробка прогнозів -віддалених екологічних наслідків водогосподарського будівництва, для чого необхідно поліпшити якість екологічної експертизи проектів та народногосподарських. планів реконструкції існуючих й будівництва нових виробничих об'єктів.

Водозабезпечувальна галузь охоплює все різноманіття сторін життєдіяльності людини, створює або приймає участь у створенні нової вартості продукції та послуг територіально-промислових комплексів. Сучасна система їх функціонування відрізняється широким діапазоном засобів інтеграції всіх видів ресурсів, значною кількістю елементів інфраструктури, внутрішньогосподарських і зовнішніх зв'язків. Надання більшої економічної самостійності підприємствам водопостачання, складність впровадження ринкових методів управління у сфері комунального господарства, об'єктивні труднощі, які найчастіше перешкоджають раціональному використанню ресурсів, та необхідність формування соціально-ринкових елементів комунальної політики обумовлюють актуальність побудови адекватної системи регулювання водоспоживання та його ресурсоємності. Оптимальне сполучення галузевого та територіального регулювання ресурсоємності водоспоживання сприятиме підвищенню ефективності використання господарського потенціалу територіально-промислових комплексів.

Комплексний підхід до визначення водоресурсного потенціалу регіонів потребує синтезованої його оцінки за кількісними, якісними, вартісними й соціально-економічними параметрами. Подібна методологічна установка являє собою вихідну позицію при формуванні водогосподарських балансів регіонів. Реалізація зазначеного підходу вимагає збалансованості якісних і кількісних оцінок водних ресурсів, врахування впливу вартісної оцінки водних ресурсів на розвиток галузей промисловості та формування вартості їх кінцевої продукції та послуг, а також соціально-економічного аспекту використання водних ресурсів регіону.

Вирішення завдань оптимізації використання водоресурсного потенціалу регіонів розглядається як комплексна проблема, розв'язання якої здійснюється в умовах трансформації середовища функціонування підприємств водозабезпечувальної галузі, що проявляється в розширенні повноважень регіонів, зростанні економічної самостійності підприємств водопостачання, формуванні соціально-ринкових елементів комунальної політики. Викладені особливості сучасного етапу розвитку галузі обумовили принципово новий підхід до визначення сутності підприємств водопостачання.

Дослідження теоретичних основ функціонування підприємств водопостачання, поглиблення їх змісту, наукової обґрунтованості з метою адаптування до сучасних умов господарювання дозволило ввести поняття “регіональний водозабезпечувальний комплекс”, що являє собою функціональний елемент водогосподарського комплексу у вигляді виробничо-господарської системи, яка володіє сукупністю спеціалізованих споруд, використовує водні ресурси одного басейну (або частково декількох басейнів), призначеної для задоволення потреб певного регіону у воді належної якості й потрібної кількості. Враховуючи специфіку водозабезпечувальної галузі, під регіоном запропоновано розуміти частину території, що володіє стійкою сукупністю і структурою водоресурсних джерел, водокористувачів і водоспоживачів і на якій забезпечується корисне використання водних ресурсів за допомогою єдиної виробничо-господарської системи у вигляді регіонального водозабезпечувального комплексу.

З метою виявлення підґрунтя специфіки формування і регулювання ресурсоємності водоспоживання сформульовано сукупність системних характеристик регіональних водозабезпечувальних комплексів, серед яких найбільш вагомими визнано їх сутність і поняття, територіальну підпорядкованість, функціональні завдання, технологічну структуру, організаційну структуру, галузеві обмежувальні параметри, фактори впливу.

Реалізація потенційних можливостей підвищення ефективності функціонування регіональних водозабезпечувальних комплексів знаходиться у прямій залежності від ступеня оптимальності використання всіх задіяних у виробничому процесі ресурсів: природних, матеріальних, енергетичних, фондових, трудових і фінансових. Їх обсяги, витрати, склад та потреби в них обумовлюються якістю і приступністю природних ресурсів, первинними серед яких є водні. Формування ресурсоємності водоспоживання є впорядкованим процесом і здійснюється під впливом певної сукупності факторів. Викладена вище аргументація, всебічний аналіз структури ресурсоємності водоспоживання, взаємозв'язків між її складовими і факторами, що визначають її формування, дозволив визнати системоутворюючою її природну складову. Сукупність складових ресурсоємності водоспоживання і факторів її формування наведено на рис.1.

Не виходячи за межі предмету дослідження, основну увагу в дисертаційній роботі приділено природно-матеріальній складовій ресурсоємності водоспоживання.

Водозабезпечувальна галузь безпосередньо впливає на розвиток і ефективність суспільного виробництва. Дана концептуальна посилка цілком обґрунтована тому, що ресурсоємність водоспоживання лежить в основі вартості наданої територіально-промисловим комплексам води, яка виступає складовою кінцевого продукту галузей матеріального виробництва і відбивається в ньому у вигляді перенесеної вартості. У зв'язку з цим зниження ресурсоємності водоспоживання сприятиме підвищенню ефективності суспільного виробництва і якості задоволення потреб споживачів.

Зниження ресурсоємності водоспоживання виступає як цільова орієнтація її регулювання, що вимагає узгодження функціонування структурних елементів територіально-промислових і регіональних водозабезпечувальних комплексів і усунення відхилень у водогосподарських балансах регіонів.

Сукупність економічних регуляторів реалізується через механізм, який використовує товарно-грошові відносини і систему економічних законів.

З метою реалізації системного підходу до регулювання водоспоживання в регіонах та розробки науково обґрунтованих схем розвитку систем водозабезпечення з урахуванням завдань комплексного і раціонального використання водних ресурсів, їх захисту та поповнення, у дисертаційній роботі здійснено аналіз екологічної обстановки у водному секторі Україні, виділено основні фактори екологізації водоспоживання. Важливість передбачення екологічної ситуації обумовила необхідність прогнозних оцінок частки забруднених вод у загальному обсязі стоків. Проведені на основі трендових моделей прогнозні розрахунки дозволили зробити висновки, які полягають у тому, що найближчим часом важко сподіватися на кардинальне поліпшення екологічної ситуації. Рівень забруднення стічних вод, за даними прогнозу, збережеться в найближчі роки на рівні 30%.

3.1 Система регулювання водоспоживання

Система регулювання водоспоживання регіону на макрорівні визначається як сукупність взаємопов'язаних програм, заходів, нормативів, методів і засобів управління, що включає:

1) виявлення проблемних ситуацій у водозабезпеченні регіонів і визначення пріоритетних напрямків регулювання водоспоживання, що доцільно засновувати на результатах аналізу, проведеного з використанням запропонованої системи індикаторів стану і використання водоресурсного потенціалу регіону;

2) вибір сукупності пріоритетних нормативно-правових і економічних регуляторів водоспоживання, застосування яких сприятиме вирішенню виявлених проблемних ситуацій у водозабезпеченні регіонів;

3) безпосереднє регулювання водоспоживання на основі обраної сукупності регуляторів з урахуванням екологічних факторів його раціоналізації. Водогосподарський комплекс України протягом багатьох десятиліть розвивався без урахування екологічних та економічних наслідків. В Україні було сформовано надзвичайно деформовану галузеву і територіальну структуру промисловості, в якій переважали водоємні і трудомісткі технології паливно-енергетичного, металургійного, оборонного комплексів і важкого машинобудування. Створений в Україні господарський комплекс потребує значних об'ємів води. Найбільші за останні 15 років потреби у воді мали місце у 1990 р. - 103км3, а на сьогодні вони майже вдвічі зменшилися, що зумовлено значним зменшенням водоспоживання в промисловості (на 63%) та на зрошення (на82%). В України на 1 га території внаслідок надзвичайної урбанізації припадає 19,6 м3 стічних вод, в Росії - 6,6 м3/га, в Білорусі - 3,9м3/га. Значно зросли останнім часом об'єми скидів стічних вод без очищення - в 1,6-2,1 рази порівняно з 1990 р., а також втрати води при транспортуванні до (30...40)%. Збільшення скиду забруднених вод без очистки спостерігається в басейні Дніпра (на 72,3%), річках Криму (на 50%) та басейні Південного Бугу(на 21%). Дещо зменшився останнім часом скид стічних вод без очистки в басейнах Сіверського Дінця (на 22%) та Дунаю (на 30%).

На сьогодні самовідновлювальної здатності водно-ресурсних джерел України вже недостатньо для подолання негативних впливів і відтворення порушеної екологічної рівноваги. В останні десятиріччя внаслідок старіння і спрацювання устаткування водоочисних споруд, їх значної енергоємності та технологічної недосконалості значно знизилась ефективність їх роботи, а також зросла екологічна небезпека масових технологічних та екологічних аварій і катастроф на водних об'єктах. На сьогодні 45% населення України споживають воду, що не відповідає державним стандартам. Сучасна інтенсивність водокористування досягла рівнів, які значно перевищують екологічний потенціал водних джерел щодо їх самовідновлення і асимілюючої здатності. В останні роки щорічно для потреб водопостачання і галузей економіки забирається біля 15 млрд. м3води, з них 63% -у басейні Дніпра, біля 12% - у басейні Сіверського Дінця,5% - у басейні Дністра, 2% - у басейні Південного Бугу і 3% - у басейні Дунаю. У загальному обсязі водозабір з поверхневих водних джерел становить 11,6 млрд. м3 , - з підземних джерел - 2,6 млрд. м3, безпосередньо з морів 0,9 млрд. м3. За даними моніторингу якості поверхневих вод, що здійснюється гідрохімічними та радіологічними лабораторіями Держводгоспу України, у створах багатьох річок виявлено значне погіршення екологічного стану водних ресурсів. Моніторинг у місцях питних водозаборів показав, що 70% відібраних проб за одним або декількома показниками не відповідають вимогам санітарних норм і правил для водойм, які використовуються для питного водопостачання.

Напружена екологічна обстановка склалася у басейні Дніпра - основному джерелі водозабезпечення країни (70% водопостачання), де сконцентрована найбільша кількість промислових і сільськогосподарських виробництв, розміщені великі індустріальні центри, об'єкти атомної енергетики та зрошувальні системи. Серйозною проблемою є погіршення якості води, пов'язане зі скидом забруднюючих речовин: нафтопродуктів, сульфатів, нітратів, фенолів, сполук азоту, важких металів, СПАР, біогенних та органічних речовин, заліза. Екологічна ситуація в басейні Дніпра погіршилась внаслідок процесів ерозії ґрунтів через високий рівень розораності земель (до 80% від площі басейну) та низьку лісистість - 14% (удвічі меншу за оптимальну), а також високий рівень зарегульованості стоку та забору води (50...60)% при нормі (30...35)%.

Водозабезпеченість басейну Сіверського Дінця нижча від середньої по Україні у 3 рази. На якість води Сіверського Дінця впливають відпрацьовані стоки, що надходять з промислових і комунальних підприємств Донецької та Луганської областей. Має місце значне забруднення нафтопродуктами, важкими металами, органічними речовинами, а рівень навантаження на річки басейну Сіверського Дінця за основними забруднювачами у 3-10 разів перевищує середні показники по Україні. Найбільші забруднення води спостерігаються в районі міст Луганськ, Артемівськ, Рубіжне, Харків, Слов'янськ. Річки басейну Південного Бугу забруднені стічними водами підприємств хімічної, харчової промисловості, комунального господарства (нафтопродукти, СПАР, розчинені солі, хлориди, жири, масла). Найбрудніші водойми біля міст Хмельницький, Вінниця, Кіровоград, Першотравневськ. Найбільшими водокористувачами в басейні є Вінницька (75% від загального об'єму) та Миколаївська області (12%). Обсяг недостатньо очищених стічних вод складає 35%, внаслідок чого якість водних ресурсів басейну з року в рік погіршується. В галузевій структурі водокористування найбільша питома вага належить промисловості - 75%, сільському господарству - 14%, комунальному господарству - 11% від обсягу водоспоживання Південного Бугу. Найбільшим забруднювачем водних ресурсів басейну Південного Бугу є комунальне господарство, яким скидається 66% від загального обсягу забруднених стічних вод, а найбільш брудоємною галуззю є енергетика (80%забруднених стоків промисловості).

В басейні р. Дністер - транскордонної водної системи, основними забруднювачами якої є підприємства нафтохімічної, нафтодобувної, целюлозно-паперової промисловості та комунального господарства. До Дністра 90% забруднень надходить по його притоках - річках Тисмениця, Нічлава, Серет, Бистриця, Свіча. Водогосподарська освоєність басейну складає 18%, водними ресурсами Дністра забезпечується близько 4,5% загальних потреб України у прісний воді. Водоресурсне значення басейну Дністра полягає у тому, що він протікає в межах 7 областей і є джерелом водозабезпечення багатьох міст України- Івано-Франківська, Львова, Тернополя, Одеси, Каменця-Подольського, Білгород-Дністровського та інших. В останні 15 років спостерігається стійке збільшення втрат води при транспортуванні, їх питома вага у безповоротному водоспоживанні становить 35%, що сприяє активізації процесів підтоплення.

В пониззі Дністра якість води не відповідає чинним стандартам, що ускладнює водопостачання м. Одеси, Іллічівська. Існуючий комплекс очисних споруд на березі Дністра та режими їх експлуатації не спроможні гарантувати безпеку річкової води для водопостачання за токсикологічними показниками.

Річки Приазов'я забруднені шахтними водами Донбасу з високою мінералізацією води, солями металів, сполуками азоту, нафтопродуктами, фенолами. Басейн р. Дунай (транскордонна найбільша річка Європи). В межах України розташовано 4% загальної площі басейну. Основними річками басейну Дунаю в України є річки Тиса, Серет, Прут. Сучасна загальна водопотреба населення і галузей економіки в басейні складають 1,2 км3/рік, що в 1,4рази менше ніж у 1990 р. Основні водогосподарські проблеми в басейні пов'язані з запобіганням та ліквідацією наслідків шкідливої дії води, зумовлених частими високими паводками. Головними причинами формування цих паводків є гідрометеорологічна та синоптична ситуація, особливості русел гірських річок і розвинена господарська діяльність у їх басейнах. В листопаді 1998 р., у квітні 2000 р., у березні 2001 р. катастрофічні паводки відбулись річках Тиса і Латориця. Проблема захисту населення, господарських об'єктів і сільгоспугідь від затоплення паводковими водами р. Тиса та її притоків залишається найбільш гострою в басейні. Водними ресурсами Дунаю забезпечується біля 8% загального водоспоживання в Україні.

Проблема охорони водних ресурсів басейну Дунаю від забруднення є надто актуальною для всіх придунайських країн. В середньому за рік Дунай виносить в Чорне море біля 30 млн.т наносів і розчинених у воді речовин. Інтенсивне водокористування в басейні Дунаю та значне антропогенне навантаження негативно впливає на екологічний стан водних ресурсів в цьому регіоні. На основі аналізу водогосподарсько-екологічного стану в басейнах основних річок України встановлено наступне:

- техногенне навантаження на водні екосистеми досягли критичної межі внаслідок екстенсивного розвитку економіки без урахування екологічних наслідків, що призвело до виснаження водно-ресурсного потенціалу;

- спостерігається стала тенденція до забруднення поверхневих вод внаслідок збільшення скиду неочищених або недостатньо очищених стічних вод у водойми, відсутності водовідведення, особливо в сільській місцевості, а також незадовільного технічного стану очисних споруд, недосконалих технологій водопідготовки;

- основними забруднювачами води в басейнах річок є органічні і азотні сполуки, залізо, нафтопродукти, солі важких металів, нітрати, фосфати, висока мінералізація води, що свідчить про підвищення антропогенного навантаження на водні об'єкти та неефективну роботу очисних споруд міст і промислових підприємств;