ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ СТАНОВИЩЕ ДНІПРОВСЬКОГО БАСЕЙНУ

1.1 Стан підземних вод

1.2 Якість води та санітарно-епідемічна ситуація

1.3 Радіаційне забруднення

1.4 Стан поводження з відходами

1.5 Стан управління охороною, використанням та відтворенням природних ресурсів

1.6 Пріоритетні екологічні проблеми річки Дніпро

РОЗДІЛ 2. ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГІДРАВЛІЧНИХ ЕЛЕКТРОСТАНЦІЙ

2.1 Еколого-економічні аспекти регіональної гідроенергетики

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Розвиток промисловості, сільського господарства, прискорені темпи житлово-комунального будівництва у другій половині XX століття у нашій державі обумовили важливе значення забезпечення усіх споживачів народного господарства та населення водою у необхідній кількості і відповідної якості, що призвело до створення потужного водогосподарського комплексу.

Основні підгалузі водогосподарського комплексу - це водопостачання промисловості, населених пунктів, сільськогосподарського виробництва, зрошення земель та обводнення посушливих районів, гідроенергетика, водний транспорт, рибне господарство, рекреація і відпочинок.

За даними державної статистичної звітності про використання вод протягом останніх 10 років, у зв'язку зі спадом виробництва, зменшенням площ зрошуваних земель і інших причин, забір води з басейну Дніпра істотно зменшився. Якщо у 2001 році з поверхневих джерел басейну забиралося 16,3 куб. км води, то в 2007 році - всього 8,35 куб. км, тобто забір зменшився на 50 відсотків. Забір води з підземних джерел у басейні зменшився з 1,81 до 1,02 куб. км, тобто зниження обсягів забору підземних вод склало приблизно 44 відсотки.

За обсягами використання водних ресурсів на першому місці знаходиться промисловість (7,12 куб. км у 1993 році і 4,22 куб. км у 2007 році), потім сільське господарство (відповідно - 6,37 куб. км та 1,62 куб. км). Зниження обсягів використання води галузями промисловості за 10 років склало більш 40 відсотків, сільським господарством - близько 75 відсотків.

Аналіз споживання води різними галузями господарства показав, що водні ресурси використовуються вкрай нераціонально. У житловому і комунальному господарстві країни втрати води при транспортуванні і в процесі її використання складають 36-40% від водозабору, у промисловості - 20-30 відсотків.

За даними державної статистичної звітності про використання вод у 2006 році, в природні водні об'єкти скинуто 5,18 куб. км стічних вод (у 2005 році - 7,4 куб. км). Із цієї кількості частка нормативно чистих вод становить 3,4 куб. км (у 2005 році - 4,7 куб. км), нормативно очищених - 1,0 куб. км (у 2005 році - 0,6 куб. км), забруднених - 1,2 куб. км (у 2005 році - 2,0 куб. км).

При цьому понад половину всіх забруднених стоків у басейні Дніпра скидають без очищення безпосередньо в Запорізьке (Дніпровське) і Каховське водосховища.

При загальному зменшенні забору і використанні водних ресурсів галузями промисловості, обсяг скиду зворотних вод без очищення за останнє десятиліття збільшився майже вдвічі - з 246,4 до 436,1 млн. куб. м. Скид недостатньо очищених зворотних вод зменшився в середньому на 30 відсотків.

Щодо регіонального розподілу водовідведення в поверхневі водні об'єкти, то тут першість мають Дніпропетровська, Київська (та м. Київ) і Запорізька області з загальним обсягом скиду стічних вод відповідно 1775, 1751 і 1248 млн. куб. метрів.

Незадовільний стан очищення комунальних стічних вод ускладнюється аварійним станом обладнання і мереж: часті аварії призводять до скиду великих обсягів неочищених стічних вод у ріки басейну Дніпра. Лише 75 відсотків стічних вод басейну Дніпра в комунальному секторі скидаються очищеними.

В останнє десятиліття збільшилися неконтрольовані скиди неочищених і недостатньо очищених стічних вод з очисних споруд підприємств і організацій, накопичувачів промислових і сільськогосподарських стоків. Значна кількість забруднюючих речовин надходить у водні об'єкти з поверхневим змивом із сільгоспугідь, з ферм і тваринницьких комплексів, з територій населених пунктів.

Відсутність, у більшості випадків, очисних споруд на випусках та несанкціоноване підключення господарсько-фекальної каналізації перетворило зливову каналізацію в організований скид у водні об'єкти басейну неочищених стічних вод з високим вмістом забруднюючих речовин і збудників інфекційних хвороб.

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ СТАНОВИЩЕ ДІПРОВСКОГО

БАСЕЙНУ

На 10 відсотках площі басейну діють системи осушення та зрошення (53 великі зрошувальні системи на площі 1,5 млн. га і значна кількість ділянок "малого зрошення"). Дренажні води зрошувальних систем є потужним джерелом забруднення водних об'єктів отрутохімікатами та мінеральними солями.

Сільське господарство є одним з основних джерел надходження біогенних елементів. Значна розораність земель, їх меліоративне освоєння, ерозія тощо призводять до зростання надходження стоку із сільгоспугідь до водних об'єктів.

Істотним фактором забруднення природного середовища в басейні Дніпра є тваринницькі комплекси і ферми. Забруднюючими елементами тваринницьких стоків є азот, фосфор, калій, органічні речовини, метали, мікроорганізми. З відходами тваринництва передається понад 100 збудників хвороб тварин, небезпечних і для людини. Загальна кількість азоту, фосфору та калію, які надходять зі стоками тваринництва до Дніпра, становить відповідно: азоту - 9,7, фосфору - 4,9, калію - 10,9 тис. тонн за рік. Крім того, до водних об'єктів надходить значна кількість легко окислюваних органічних речовин. Небезпечним для водних об'єктів є те, що тваринництво розвинуте переважно в басейнах малих та середніх річок. Отже, навантаження вони витримують катастрофічно велике.

Таким чином дифузні джерела завдають не меншої, а подекуди навіть більшої шкоди, ніж точкові.

1.1 Стан підземних вод

Згідно з даними Державної геологічної служби, прогнозні ресурси питних підземних вод басейну Дніпра складають 35595.7 тис. куб. куб. м/добу, що дорівнює майже 60% загальної суми (61689.2 тис. куб. м/добу) прогнозних ресурсів України. Основна частина ресурсів зосереджена у північних адміністративних областях. Найбільшу питому вагу в сумі прогнозних ресурсів займає Чернігівська область (8327 тис. куб. м/добу).

Області, розташовані на півдні басейну Дніпра, мають обмежені прогнозні ресурси питних підземних вод. Найменшою кількістю прогнозних ресурсів в межах окремих адміністративних районів характеризуються Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська області.

Максимальний рівень розвіданості спостерігається на площах з відносно невеликою кількістю ресурсів підземних вод і значною потребою в них (центральні та південні частини басейну).

В басейні Дніпра відбирається 4137,2 тис. куб. м/добу, або 12% від суми прогнозних ресурсів.

Ступінь використання підземних вод вкрай нерівномірний, існуючий водовідбір збільшується з півночі на південь. Так, в північних і північно-західних областях відбирається від 3-6% (Тернопільська та Чернігівська області) до 13% ( Волинська область) загальної кількості прогнозних ресурсів. В південній частині басейну з її невеликими ресурсами і значною потребою в них водовідбір нерідко перевищує 50% (Кіровоградська та Миколаївська області).

У ряді районів Дніпропетровської, Кіровоградської, Запорізької, Житомирської та Київської областей відмічається водовідбір з перевищенням кількості прогнозних ресурсів.

Загальні природні гідрохімічні умови басейну р. Дніпро погіршуються з півночі, північного заходу на південь і південний схід. Мінералізація підземних вод в цьому напрямку збільшується від 0.2 - 0.5 до 1.5 - 3.0 і більше г/ куб. дм, хімічний склад вод змінюється від гідрокарбонатно-сульфатного, кальцієвого, кальцієво-натрієвого до сульфатного, хлоридно-сульфатного і хлоридно-натрієвого, кальцієво-натрієвого. Для ґрунтових вод характерна подібна закономірність.

В межах басейну Дніпра ґрунтові води за загальновизнаними критеріями не захищені від забруднення з поверхні і тому, в першу чергу, зазнають впливу техногенезу.

За даними спостережень найбільш забруднені ділянки знаходяться переважно біля великих промислових та сільськогосподарських об'єктів, а також населених пунктів. Найбільші порушення в природному гідрогеохімічному стані спостерігаються в економічно розвинутих районах Дніпропетровської та Запорізької областей з високим рівнем розвитку промисловості, сільського господарства та великою густотою населення.

У межах басейну розташовано близько 1000 фільтруючих накопичувачів, 80 відсотків яких сконцентровано в південній частині басейну. Сумарний обсяг зібраних у них високомінералізованих вод досягає 1 куб. км, з них 77 відсотків припадає на Дніпропетровську область. З накопичувачів до підземних водоносних горизонтів переходять розчини солей, нафтопродукти, ароматичні речовини тощо.

Термінового розв'язання потребує проблема техногенно-екологічного забруднення деяких територій басейну, спричиненого антропогенною (військовою, промисловою тощо) діяльністю.

У гірничодобувних районах Дніпропетровської, Запорізької, Донецької та Полтавської областей порушення природних гідрохімічних умов пов'язано переважно з надходженням до підземних високомінералізованих дренажних, рудникових та шахтних вод. Так, загальна площа забруднення підземних вод у районі Кривбасу становить близько 300 кв. км, максимальна мінералізація їх досягає 12,3 г/л. Фільтрація шахтних вод з накопичувачів у Західному Донбасі спричиняє підвищення мінералізації підземних вод до 1,5 г/л, а на Самарському, Первомайському та Вербському водозаборах - до 12 грамів на літр.

На зміну хімічного складу підземних вод різних водоносних горизонтів можуть впливати перетоки між ними та попадання забруднюючих речовин в місцях розташування неліквідованих пошуково-розвідувальних свердловин чи експлуатаційних, що вийшли з ладу.

Таким чином, у басейні Дніпра сформувалися великі осередки забруднених підземних вод, зокрема в районах:

Дніпропетровська-Дніпродзержинська - стічними водами об'єктів хімічної і металургійної промисловості;

Новомосковська-Павлограду - шахтними водами і відходами тваринницьких комплексів;

Кривого Рогу - шахтними водами та стічними водами металургійних заводів;

Житомира-Рівного - стічними водами підприємств хімічної і легкої промисловості, а також господарсько-побутовими стічними водами.

1.2 Якість води та санітарно-епідемічна ситуація

За рівнем хімічного і бактеріального забруднення вода більшості річок басейну Дніпра класифікується як забруднена та брудна.

Забруднення води в басейні Дніпра призвело до порушення природних процесів самоочищення водних об'єктів і значно ускладнило проблему одержання якісної питної води на водопровідних станціях. Водопровідні очисні споруди вже не можуть перешкодити надходженню до питної води значної кількості неорганічних та органічних забруднюючих речовин, спільна дія яких на організм людини, особливо в умовах радіаційного навантаження, викликає загрозу здоров'ю населення.

Найбільше антропогенне навантаження на водні ресурси спостерігається на ділянці від м. Дніпродзержинська до гирла ріки. Тут безповоротно споживається понад 5 куб. км води (76 відсотків загального безповоротного водоспоживання) і скидається біля 1,1 куб. км забруднених стоків (83% від їх загального обсягу в басейні). Разом із стоком Дніпра в шельфову зону Чорного моря надходить значна кількість важких металів і інших специфічних речовин. Основні джерела надходження важких металів - важка промисловість (гірничодобувна, металургійна), нафтопереробна та нафтохімічна, гідроенергетика.

Переважна більшість діючих споруд водопостачання побудована в 60-70 роки згідно із застарілими будівельними нормами; технології та обладнання, за якими запроектовані споруди, вже не в змозі забезпечити належну якість води.

Як показали дослідження, стан водопровідних очисних споруд нині такий, що більшість хімічних сполук з води практично не усувається, особливо коли їх вміст перевищує гранично допустимі концентрації.

Значна кількість водопроводів, як комунальних та відомчих, так і сільських в областях басейну експлуатується з порушенням санітарних норм і правил. На ряді водопроводів, не виключаючи і комунальних, відсутні зони санітарної охорони, що є головною причиною невідповідності водопроводів централізованого водопостачання санітарним нормам.

Незадовільний технічний стан споруд і мереж не може не впливати і на якість комунальних послуг і в першу чергу питної води. Велика кількість аварій на водопровідних мережах (до 2-х одиниць на км) призводить до вторинного забруднення питної води і небезпеки виникнення та поширення інфекційних захворювань.

Проблема загострюється тим, що існуючі технології підготовки питної води передбачають широке застосування хлору, зокрема для знешкодження продуктів розпаду фітопланктону, внаслідок чого в питній воді утворюється велика кількість токсичних канцерогенних хлорорганічних сполук, що мають кумулятивну дію. Неякісна вода є однією з причин того, що в останні роки в Україні спостерігається зростання рівня таких захворювань, як дизентерія, гепатит А, виразкова хвороба шлунку, жовчнокам'яна хвороба, хвороби органів дихання тощо.

Систематичних і достовірних даних щодо мікробіологічного забруднення води немає, але “водні спалахи” інфекційних захворювань, які щорічно виникають у деяких регіонах, поодинокі випадки вже забутих хвороб (черевний тиф) та інші фактори свідчать про незадовільний санітарний стан водних об'єктів і викликають тривогу громадськості.

1.3 Радіаційне забруднення

Винятковою особливістю сучасного екологічного стану басейну Дніпра є те, що локальні ситуації, зумовлені неупорядкованим і екологічно небезпечним водокористуванням на більшості території басейну, загострюються Чорнобильською катастрофою. В умовах хімічного забруднення водотоків і водосховищ у басейні Дніпра, негативний вплив радіації на стан здоров'я населення різко зростає.

У результаті аварії на Чорнобильської АЕС 1986 року, основна частина радіоактивного забруднення припала на водозбірні території басейнів рік Прип'ять, Дніпро і Десна.

Починаючи з 2001 року, рівні забруднення вод цезієм - 137 у системі Дніпровських водосховищ стабілізувалися і з 2003 року практично наблизилися до рівнів, що існували до аварії. Внаслідок інтенсивної фіксації цезію в ґрунтах значно зупинився змив у період паводків і підтоплення найбільш забруднених територій, включаючи зону відчуження АЕС, у якій виконаний комплекс відповідних захисних заходів. В даний час близько 70 відсотків цезію, що виноситься поверхневими водами за межі зони радіоактивного забруднення, формується на водозбірних басейнах рік Дніпро і Прип'ять за межами України. У результаті седиментації, що відбувається в Київському і частково в Канівському водосховищах, щорічно перехоплюється до 70 відсотків цезію. У цілому за період 1987-2005 років майже 98 відсотків цезію затримано екосистемою Дніпровських водосховищ.

Головним джерелом надходження стронцію - 90 в Дніпровську водну екосистему є територія зони відчуження і радіоактивно забруднені площі, на яких формується стік. Системою Дніпровських водосховищ затримується в даний час 70 відсотків стронцію чорнобильського походження. Загальною тенденцією за 1987-2005 роки є зниження виносу радіонуклідів із забруднених територій та зменшення у воді концентрації стронцію-90 і цезію-137.

Значну екологічну проблему становить необхідність мінімізації впливу уранових об'єктів в басейні Дніпра (у містах Жовті Води та Дніпродзержинськ Дніпропетровської області) на навколишнє природне середовище та стан здоров'я населення.

Місто Жовті Води - єдине в Україні місто, де з 50-х років проводиться видобуток і переробка уранової сировини - основи ядерного палива для атомної енергетики. Населення міста з 50-х років змушене проживати в зоні довготривалого техногенного радіаційного забруднення, яке перевищує норми, встановлені Нормативами радіаційної безпеки України (далі - НРБУ-97). Це викликано тим, що на території міста виконувалися роботи з видобутку і переробки уранової руди. Під час будівельних робіт здійснювалося підсипання міської території пустими породами, які мали підвищений радіаційний фон.

Виробниче об'єднання "Придніпровський хімічний завод" (м. Дніпродзержинськ) у період з 1949 по 2001 рік переробляло доменний шлак, урановмісні концентрати та уранову руду. На території підприємства та за його межами утворено сім хвостосховищ, два сховища відходів уранового виробництва ("ДП-6" та "База С") і цех для отримання окису-закису урану з азотнокислих розчинів (будівля №103). У хвостосховищах накопичено до 42 млн. тонн відходів переробки уранових руд (далі - відходи-хвости) загальною активністю 2,7х10 (в ступ. 15) Бк (середня питома активність - 6,4 кБк/кг), а у сховищах відходів уранового виробництва "ДП-6" та "База С" накопичено до 0,2 млн. тонн відходів уранового виробництва загальною активністю 4,4х10 (в ступ. 14) Бк (середня питома активність - 2,2 МБк/кг). Загальна площа хвостосховищ - 2,43 млн., а сховищ відходів уранового виробництва - 0,25 млн. кв. метрів.

Відходи-хвости складувалися у прилеглих до Придніпровського хімічного заводу глиняних кар'єрах і ярах, які для цього не були спеціально підготовлені.

Розташування ряду хвостосховищ поблизу р. Дніпро у разі значного водонасичення внаслідок підтоплення ґрунтовими водами може призвести до їх сповзання по схилу і створення надзвичайної ситуації для користувачів річковою водою.

Незадовільні умови зберігання відходів-хвостів, відсутність системи радіаційного моніторингу призводять до подальшого радіоактивного і хімічного забруднення навколишнього природного середовища, шкідливого впливу на стан здоров'я населення.

1.4 Стан поводження з відходами

Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація України висунула її в число країн з найбільш високими абсолютними обсягами утворення та накопичення відходів виробництва і споживання.

Ситуація, що склалася в Україні у сфері поводження з відходами, внаслідок утворення великих їх обсягів і відсутності протягом тривалого часу адекватної реакції на створювану ними небезпеку, оцінюється як кризова. В Україні спостерігається відчутний розрив між прогресуючим накопиченням відходів і здійсненням заходів щодо їх утилізації та знешкодження.

Зазначена проблема поглиблюється відсутністю достатніх потужностей щодо знешкодження та видалення відходів, відпрацьованого механізму окремого їх збирання, сортування та утилізації, відповідного фінансування для вирішення зазначених проблем.

Щорічно в Україні утворюється близько 1 млрд. тонн відходів виробництва та споживання, з яких приблизно 10-15 відсотків застосовуються як вторинні матеріальні ресурси, решта потрапляє у сховища, шламонакопичувачі, терикони. Відходи займають площу близько 160 тис. гектарів, а загальний їх обсяг досяг 25 млрд. тонн, з яких майже 4,5 млрд. тонн складає загальна маса накопичених на території України токсичних відходів. Вони є одним з найбільш вагомих факторів забруднення навколишнього природного середовища і негативного впливу фактично на всі його компоненти. Інфільтрація сховищ, горіння териконів, пилоутворення, інші фактори, що зумовлюють міграцію токсичних речовин, призводять до забруднення підземних та поверхневих вод, погіршення стану атмосферного повітря, земельних ресурсів тощо.

Місця складування і накопичення промислових та побутових відходів не відповідають вимогам екологічної безпеки і знаходяться в незадовільному стані. Практично усі полігони були введені в дію 10-30 років тому. Більшість з них заповнені понад 90 відсотків проектного обсягу або переповнені. Побудовані в свій час без належного захисту ці об'єкти стали джерелом екологічної небезпеки регіонального масштабу.

В Україні нараховується близько 7 тис. сховищ (складів) непридатних пестицидів і агрохімікатів, розосереджених у сільській місцевості. Недостатня увага при проведенні реформування колективних сільськогосподарських підприємств приділяється проблемі поводження з отрутохімікатами, що прийшли в непридатність, або застосування яких заборонено. Внаслідок ліквідації колективних сільськогосподарських підприємств частина непридатних пестицидів і агрохіхімікатів втратила своїх власників.

Виходячи із вищевикладеного аналізу ситуації у сфері поводження з відходами, можна констатувати, що головними причинами приведеного становища залишаються:

- застаріла і недосконала технологія виробництва, що призводить до накопичення значних об'ємів відходів;

- довготривалий підхід до проблеми відходів як до другорядної з боку законодавчої та виконавчої влади всіх рівнів;

- відсутність належного нормативно-правового регулювання процесу поводження з відходами;

- відсутність ефективної системи збирання, зберігання та видалення відходів;

- незадовільне фінансове забезпечення заходів затверджених державних цільових програм стосовно поводження з відходами (Загальнодержавної програми поводження з токсичними відходами, затвердженої Законом України від 14 вересня 2000 року №1947-ІІІ, Програми використання відходів виробництва і споживання на період до 2005 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року №668).

1.5 Стан управління охороною, використанням та відтворенням

природних ресурсів

В "Рекомендаціях парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в Україні", схвалених Постановою Верховної Ради України від 20 лютого 2003 року №565-IV, констатується незадовільний стан охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки в країні. Це обумовлено рядом факторів.

Система державного управління в сфері охорони, використання і відтворення природних ресурсів в Україні має потребу у своєму подальшому удосконалюванні, оскільки на сьогодні зберігається:

- відомчий підхід до управління природними ресурсами і контролю за їх використанням;

- дублювання функцій центральними органами виконавчої влади при здійсненні контролю за використанням водних, земельних, рослинних і біологічних, включаючи рибні, ресурсів,

- сполучення функцій державного управління природними ресурсами і господарської діяльності;

- відсутність здатності органів управління досить швидко реагувати на всі зміни умов, застосовувати на практиці сукупність сучасних економічних, адміністративних і технічних важелів.

Існуюче природоохоронне законодавство ще не забезпечує повною мірою потреб суспільства, а еколого - правові механізми його реалізації з метою забезпечення ефективного правового методу впливу на суспільні відносини в різних сферах не розвинуті. Вжиті заходи щодо удосконалення природоохоронного законодавства, забезпечення державного контролю за його дотриманням є недостатніми.

Практика впровадження в Україні основних елементів економічного механізму природоохоронної діяльності і природокористування показала їх недостатню ефективність, існуючі економічні механізми природокористування не стимулюють раціонального використання природних ресурсів, забезпечення їх охорони і відтворення. Недосконала система адміністративних санкцій за порушення природоохоронного законодавства приводить до безвідповідальності керівників підприємств, установ і організацій. Діючі штрафні санкції за забруднення навколишнього середовища не забезпечують стимулів до технологічних змін, інновацій, впровадженню ресурсозберігаючих технологій.

Державні екологічні програми виконуються незадовільно. Їх реалізація систематично не забезпечується достатніми фінансовими ресурсами як на державному, так і на місцевому рівнях. Виконання заходів щодо охорони і відтворення природних ресурсів майже цілком ігнорується суб'єктами господарювання і перекладається на державний і місцевий бюджети. Щорічне невиконання програм і заходів, затверджених або схвалених Кабінетом Міністрів України, з боку центральних органів виконавчої влади, обласних і місцевих адміністрацій стало звичайною нормою.

Відсутність цілісного загальнодержавного підходу до вирішення існуючих проблем, значна кількість програм, обмеженість у фінансуванні, відомче розмежування виконавців, а в багатьох випадках - відсутність єдиного органа, який би координував і контролював їх виконання, створюють сприятливі умови для неефективного і не цільового використання бюджетних коштів.

Аналіз підсумків виконання державних цільових екологічних програм, свідчить про те, що пророблена робота сприяла досягненню позитивних результатів у частині стабілізації екологічної ситуації і зниження антропогенних навантажень на ряді екологічно неблагополучних територій і виробничих об'єктів, створенню і розвитку організаційних механізмів реалізації програм, розгортанню робіт з їх науково - технічного супроводу й ін.

В даний час на території басейну Дніпра реалізується Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра і поліпшення якості питної води, яку затверджено постановою Верховної Ради України 27 лютого 1997 р. № 123/97-ВР, 10 інших загальнодержавних і державних цільових екологічних програм, близько 30 регіональних і кілька міжнародних програм, спрямованих на екологічне оздоровлення водних об'єктів басейну, розвиток водного господарства, меліорацію земель, забезпечення раціонального використання водних ресурсів, забезпечення захисту населення і виробничих об'єктів від шкідливого впливу вод, розвиток природоохоронної інфраструктури, виконання інших першочергових природоохоронних заходів.

Державні екологічні програми стали важливою складовою частиною національної стратегії розвитку і вдосконалення державного управління в пріоритетних сферах охорони навколишнього природного середовища і природокористування.

Однак, незважаючи на проведені заходи, переважна більшість екологічних програм виконується незадовільно.

В системі екологічної безпеки стратегічна роль у забезпеченні систематичною оперативною надійною інформацією про стан навколишнього середовища належить екологічному моніторингу. На жаль, і це підкреслено в “Огляді результативності екологічної діяльності в Україні”, затвердженому 21 вересня 1999 року на 6-ій сесії Комітету екологічної політики Європейської економічної комісії ООН, в Україні немає цілісної системи спостережень та аналізу даних за екологічним станом басейну Дніпра.

Необхідно здійснення послідовних заходів з організації та координації створення та функціонування державної системи екологічного моніторингу навколишнього природного середовища, підтримки і розвитку інформаційних систем.

Для подолання наведених проблем та реалізації державної екологічної політики необхідно створити цілісну систему заходів правового, економічного, соціального, освітнього, інформаційно-пропагандистського та організаційного характеру.

1.6 Пріоритетні екологічні проблеми річки Дніпро

Системний аналіз сучасного екологічного стану басейну Дніпра та організації управління охороною і використанням водних ресурсів, в тому числі Транскордонний діагностичний аналіз, проведений в рамках Програми ПРООН-ГЕФ екологічного оздоровлення басейну Дніпра, дав змогу з'ясувати глибинні причини деградації природного середовища в басейні та окреслити коло найактуальніших проблем, які потребують розв'язання.

В результаті проведеного аналізу були виділені наступні 12 екологічних проблем басейну:

1. Хімічне забруднення

2. Зниження життєздатності біоресурсів у результаті забруднення і хвороб

3. Зміна гідрологічного режиму поверхневих вод

4. Евтрофікація

5. Забруднення радіонуклідами

6. Затоплення і підтоплення територій

7.Тверді відходи

8. Аварійні скиди та викиди

9. Мікробіологічне забруднення

10. Зміна режиму підземних вод

11. Завислі речовини

12. Вплив на біологічне і генетичне різноманіття

У складі наведених проблем найбільш пріоритетними для України є наступні шість:

1) хімічне забруднення, що виявляється у погіршенні якості поверхневих і підземних вод, змінах в біорізноманітті водних, навколоводних і наземних біоресурсів, виснаженні рибних ресурсів і зниженні видового різноманіття, зміні ареалів існування, порушенні репродуктивних і поведінкових функцій у водних організмів, зміні структури угруповань та зниженні імунітету водних організмів;

2) зміна і втрата екосистем або екотонів і зниження життєздатності біоресурсів у результаті забруднення і хвороб, що виявляється у значних змінах стану водних і наземних екосистем, а також видового складу рослинних і тваринних організмів, високому відсотку паразитарної зараженості гідробіонтів, акумуляції в організмах гідробіонтів і наземних тварин і рослинах шкідливих домішок антропогенного походження;

3) зміна гідрологічного режиму поверхневих вод, пов'язана з меліоративною діяльністю у верхній частині басейну, зарегульованістю стоку малих і середніх річок, будівництвом каскаду Дніпровських водосховищ, а також з будівництвом каналів для перекидання частини стоку;

4) евтрофікація, яка є наслідком надходження у водні об'єкти річки Дніпро значних обсягів органічних і біогенних речовин, зарегульованості стоку, наявності мілководних ділянок у каскаді Дніпровських водосховищ тощо, що виявляється у погіршенні якості води водних об'єктів внаслідок інтенсивного "цвітіння" водоростей, у зміні окислювально-відновного потенціалу, у змінах у структурі і функціях водних екосистем, у зміні видового складу і продуктивності аборигенних видів риб;

5) затоплення і підтоплення територій, яке відбувається внаслідок замулювання русел річок, руйнування заплавних ділянок, вирубки лісів, зміні гідрологічного режиму, підвищення рівня ґрунтових і поверхневих вод, поверхневого стоку з території басейну, та виявляється в збільшенні площі територій, затоплюються і підтоплюються, у руйнуванні (зміні) природного середовища помешкання наземних і навколоводних видів тварин і рослин, у додатковому забрудненні (бактеріальному, хімічному тощо) водних об'єктів за рахунок змиву з територій, що затоплюються, зміні біотопів та деградації (зміні) ареалів існування рослин і тварин;

6) забруднення радіонуклідами, пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, наявністю значних площ у басейні Дніпра, забруднених цезієм і стронцієм, а також надходженням радіонуклідів з дифузним стоком і скидами шахтних вод і відходів гірських робіт з території відвалів уранових шахт і збагачувальних підприємств у басейні нижнього Дніпра, викидами / скидами від об'єктів розміщення радіоактивних відходів і джерел іонізуючого випромінювання, що виявляється у негативному впливі на здоров'я людини та екосистеми (виникненні мутагенних ефектів, руйнуванні імунних систем живих організмів, загибелі живих організмів і зміні чисельності популяцій).

РОЗДІЛ 2. ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ГІДРАВЛІЧНИХ

ЕЛЕКТРОСТАНЦІЙ

Гідравлічні електростанції традиційно вважають екологічно безпечними. Проте будівництво дамб на річці обумовлює зміну властивостей екосистеми річки. З проточної системи ріка перетворюється на ланцюг водосховищ, де змінюються всі фізичні, хімічні, біологічні властивості.

Будівництво ГЕС на гірських , бурхливих річках призводить до менших змін в екосистемі ріки. Спорудження ж їх на рівнинах, та ще й на великих річках породжує низку як економічних, так і екологічних проблем. Значних економічних збитків зазнає і рибне господарство річки.

На Дніпрі 5 штучних водосховищ затопили 700 тис. га земель, на Волзі 14 водосховищ - 3,5 млн. га. Тут спостерігається підвищена вологість повітря, а також дефіцит води.

В штучних водосховищах складаються сприятливі умови для явища, що його вчені назвали „біологічним вибухом”. Це - інтенсивне поширення одноклітинної синьо - зеленої водорості через те, що третина площі штучних водосховищ має глибину меншу ніж 2 м. Ці водосховища можуть набувати властивостей небезпечних для життя людини, влітку через це вони втрачають свої рекреаційні властивості.

Отже, гідравлічні електростанції не можуть бути достатньою альтернативою тепловим.

Утворення штучних водосховищ нерідко негативно впливало на географічні, економічні і кліматичні характеристики біосфери. Про глобальні масштаби рукотворних морів свідчать такі дані. Довжина лінії берегів водосховищ в СРСР перевищувала довжину берегів морських кордонів, а у США вона навіть утричі довша за сумарну берегову лінію обох океанів. Із затоплених водосховищами площ переселено десятки мільйонів людей, переміщено промислові підприємства, дороги, лінії електропередач, трубопроводів та ін. З іншого боку, більшість сучасних водосховищ змінили на ліпше природу близько 1 млн кт² прилеглих до них регіонів, оживили пустелі, забезпечили їх електроенергією потужних ГЕС.

У місцевостях, розташованих поруч із водосховищами спостерігається підйом рівня грунтових вод, заболочування території і виведення сівозміни значних площ землі. на водосховищах тривають обвали берегів, які на окремих ділянках відступили вже на сотні метрів.

Дуже потерпають від гребель на річках мешканці рік - планктони риб. Риба не може проходити через греблю до місць свої значних нерестовищ, які до того ще й стають непридатними для нересту внаслідок затоплення. багато риби і планктону гине в лопатках турбін. Водосховища, пере забруднені стоками і добривами, що змиваються з полів.

2.1 Еколого-економічні аспекти регіональної гідроенергетики

В умовах України, майже не забезпеченої власними енергетичними ресурсами, великого значення набуває проблема енергетичної незалежності.

На території України нараховується майже 630 тисяч малих рік і приток до них, потенційна енергія яких може замінити декілька десятків атомних реакторів Чорнобильської АЕС. Крім того, нетрадиційні системи ГЕС, розроблені НПК «Прометей» не потребують великого перепаду б'єфів і, отже, не затоплять пройми річок, що дуже важливо в екологічному відношенні. ГЕС не потребують великих ЛЕП, а отже, зменшуються витрати металу на опори, струмопроводи і т.п., все це економічно вигідно.

У зв'язку з тим, що в Україні залишилося багато гребельних затворів малих рік, загат водяних млинів, що мають водоскиди, їх можна використовувати для водозабору ГЕС, що значно спростить будівництво ГЭС і скоротить терміни запровадження їх у лави діючих. Для впровадження нової технології ГЭС потрібно тільки фінансування. Окупність ГЕС висока (порядку 2-3 роки), із чого випливає, що впроваджувати їх вигідно. Розглянемо, на прикладі одного з регіонів України - Житомирської області, можливості і ефективність впровадження малої гідроенергетики.

Обгрунтування ефективності енергетичних об'єктів в сучасних умовах стає об'єктивно новою задачею, що потребує економічних чинників - з урахуванням взаємовпливу соціальних, екологічних і інших факторів. Саме ці чинники поряд із паливною й енергозберігаючою політикою держави роблять МГЕС доцільними об'єктами.

ВИСНОВОК

Визначені шість головних екологічних проблем окрім національного мають також і транскордонний характер. Мова йде як про транскордонний вплив стоку Дніпра на Чорне море, так і про транскордонний вплив забруднення рік басейну з боку інших країн - Російської Федерації та Республіки Білорусь.

Перераховані в підрозділі 1.6 екологічні проблеми басейну ріки Дніпро обумовлені наступними кореневими причинами:

I. Iсторично сформованими масштабами і структурою виробництва і розміщення продуктивних сил.

Існуючий стан екосистеми басейну ріки Дніпро є наслідком високої концентрації виробництва і перевагою в його структурі екологічно небезпечних важких галузей промисловості - електроенергетики, гірничо-металургійного комплексу, хімічної і нафтохімічної, при неадекватному вирішенні проблем охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів. Екстенсивний підхід до використання природних ресурсів, поряд з ігноруванням основних закономірностей функціонування природних ландшафтів, призвів до виникнення значних, що нерідко слабко компенсуються, а іноді і необоротних змін наземних і водних екосистем у межах басейну.

II. Cистемною соціально-економічною кризою в процесі переходу до ринкової економіки.

Перехід від централізованого планування і управління економікою до ринкових відносин і принципів господарювання супроводжувався різким зниженням рівня життя населення, розшаруванням населення в залежності від одержуваних доходів, і погіршенням здоров'я людей. Невизначеність умов, у яких здійснюється перехід до ринкової економіки, включаючи інституціональне середовище, і слабкий розвиток механізмів забезпечення дотримання діючого законодавства призвели до уповільнення темпів економічних реформ, обмеження розвитку ринкових механізмів, формування економіки, що керується засадами тимчасової вигоди та не дає можливості приділяти належну увагу природоохоронним питанням.

ІII. Недостатнім усвідомленням цінностей навколишнього природного середовища.

Відсутність належної уваги стосовно навколишнього середовища і її природних ресурсів і усвідомлення їхньої цінності (як бази для виробництва продукції і послуг, що сама по собі являє величезну цінність) привело до росту антропогенного навантаження й істотному погіршенню екологічної ситуації.

Прийняття і реалізація НПД дасть можливість створити необхідні передумови для ефективного розв'язання перелічених головних проблем шляхом забезпечення раціонального використання природних ресурсів, забезпечення безпечного для здоров'я людини якості навколишнього природного середовища, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вихорев Ю., Юхнов Ю. О развитии малой энергетики на Украине. Проблемы энергосбережения, вып. 31., 1990.

2. Денисюк C.П, Віхарєв Ю.О.,.Радиш І.П, Гололобов О.І., Ковальов О.В., Машкара О.Г.

3. Екологічна ситуація Житомирщини, (статистичний збірник), «Державний комітет статистики», Київ-Житомир, 1998 р.

4. Криволапов А.Н., Классен И, Островский Э.П., Резцов В.Ф., Стоянова И.И.

5. Малі річки України (довідник), під ред. Яцика А.В., Київ, «Урожай», 2001р.

6. Шевченко В.І., Півень Л.З. „Енергетика України: який шлях обрати, щоб вижити (незалежне дослідження електроенергетики)” Київ - Видавничий центр "Просвіта" 1999 р.,186 ст.

7. "Енергоефективність та напрями самоенергозабезпечення регіонів на прикладі Житомирської області", за редакцією М.П. Ковалка. Київ - Видавництво "Українські енциклопедичні знання" 2005 р.,118 ст.

8. "Эффективное энергоиспользование и альтернативная энергетика", под редакцией академика НАН Украины А.К. Шидловского. Киев - Видавництво "Українські енциклопедичні знання" 2007 р.,302