Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи екологічного аудиту

2. Проведення екологічного аудиту в Україні

3. Перспективи ровитку екологічного аудиту в Україні

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Розвиток ринкової економіки спричинив особливу увагу до проблеми сталого еко-економічного розвитку різних регіонів України. Для ефективного вирішення цієї проблеми на практиці потрібно впроваджувати нові інструменти природоохоронного регулювання. У ринкових умовах одним із таких інструментів є екологічний аудит, який може істотно вплинути на екологічну ситуацію, в першу чергу, на рівні окремих промислових підприємств, виробничих комплексів і територій. У 70-х роках екоаудит розвинувся в таких країнах як США, Канада, Німеччина, Великобританія, країнах ЄЕС в 90-х роках - в Росії. Протягом останніх десяти років в цих країнах розроблені концепції екоаудиту, прийняті національні стандарти і нормативно-правові акти в цій галузі.

Правовий інститут екологічного аудиту почав розвиватися в Україні з 24 червня 2004 р., коли було прийнято Закон України про екологічний аудит. До того моменту навіть сам термін «екологічний аудит» в законодавстві України не вживався, хоча діяльність з екоаудиту вже здійснювалась. А її правовою основою до прийняття Закону були адаптовані в Україні міжнародні стандарти ISO (цим міжнародним стандартам було надано правового оформлення в якості ДСТУ): спершу - ДСТУ ISO 14010-97 «Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Загальні принципи», на зміну яким прийшов єдиний стандарт ДСТУ ISO - 19011:2003 «Настанови щодо здійснення аудитів систем управління якістю і (або) екологічного управління».

Закон України «Про екологічний аудит» докорінним чином змінив відношення до відповідного виду діяльності. Ці зміни стосувались, по-перше, підвищення правового статусу еколого-аудиторської діяльності та введення його в правове поле України. Відповідні положення стосовно цього виду діяльності були внесені в базовий Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), законодавство про приватизацію, в першу чергу, Закони «Про приватизацію державного майна» (1992), «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (1992). А послуги з проведення екологічного аудиту об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, було віднесено до Переліку послуг, визначених як специфічні, закупівля яких пов'язана з приватизацією державного майна (Додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 6.05. 2001 р. № 422).

Питання з формування теоретичних, методологічних, організаційних та економічних основ екологічного аудиту були розглянуті в роботах таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як Г.П. Серов, В.Л. Сидорчук, В.Я. Шевчук, Ю.М. Саталкін і В.М. Навроцький, Т.П. Галушкіна, Л.І. Максимів, А.А. Садеков та ін.

1. Теоретичні основи екологічного аудиту

Екологічний аудит можна віднести до функцій управління в галузі охорони довкілля, яка, як і функція екологічної експертизи, є складовою екологічного контролю. Він не замінює державний, самоврядний чи громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, що ведеться спеціально уповноваженими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Його відмінність від екологічного контролю насамперед полягає в тому, що екологічний аудит є видом професійної підприємницької діяльності. Якщо правовим наслідком здійснення екологічного контролю є прийняття управлінських та інших рішень (зокрема, заборона екологічно некоректної діяльності, притягнення до відповідальності порушників, відкриття фінансування певної діяльності тощо), то екологічний аудит відіграє допоміжну роль при прийнятті рішень, причому не лише органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування, а й юридичними чи фізичними особами, в першу чергу -- суб'єктами господарювання, які замовляють екологічний аудит. Звідси -- різний статус інформації про висновки екологічного аудиту, з одного боку, та екологічного контролю -- з іншого. Якщо результати екологічного контролю (так само, як і екологічної експертизи) переважно мають бути відкритими для громадськості, то висновки екологічного аудиту є власністю його замовника, який і визначає режим такої інформації (за загальним правилом вона є конфіденційною).

Закон «Про охорону навколишнього середовища» від 10 січня 2002 року визначає екологічний аудит як незалежну, комплексну, документовану оцінку дотримання суб'єктом господарської й іншої діяльності вимог, у тому числі нормативів і нормативних документів, в області охорони навколишнього середовища, вимог міжнародних стандартів і підготовку рекомендацій з поліпшення такої діяльності.

За змістом екологічний аудит є документально оформленим системним незалежним процесом оцінювання об'єкта для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, систем управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.

Екологічний аудит - експертиза й аналіз діяльності і звітності суб'єкта, що хазяює, уповноваженими на те юридичними (аудиторська організація) або фізичними (еколог-аудитор) особами з метою визначення їхньої відповідності діючому екологічному законодавству, екологічним нормативним актам, стандартам, сертифікатам, правилам, вимогам, постановам і розпорядженням державних і природоохоронних органів по забезпеченню екологічної безпеки, проведення консультацій і видача рекомендацій.

Метою екологічного аудиту є оцінка впливу і прогнозування екологічних наслідків діяльності суб'єкта, що хазяює, на навколишнє середовище, установлення відповідності його діяльності вимогам діючого природоохоронного законодавства, екологічних нормативних актів, стандартів, правил, постанов і розпоряджень державних і природоохоронних органів, визначення основних напрямків забезпечення екологічної безпеки виробництва, підвищення ефективності природоохоронної діяльності.

Вперше екологічний аудит почав використовуватися при контролі великих промислових корпорацій на території США. Розглядаючи фактор навколишнього середовища як потребуючий усе більшої уваги і з огляду на ряд аварій, великі промислові корпорації поставили свої підприємства під внутрішній контроль з метою оцінки, чи не є вони джерелом негативного впливу на навколишнє середовище. Задачею екологічного аудита було інформування правління корпорації й акціонерів про заходи для дотримання діючого природоохоронного законодавства і про ризик можливих аварій, з погляду впливу на навколишнє середовище.

У 1989 році Міжнародна торговельна палата (МТП) опублікувала документ, що заклав основи внутрішнього екологічного аудита як процедури самоконтролю й інструмента внутрішнього менеджменту. Внутрішній екологічний аудит являє собою елемент системи заходів щодо охорони навколишнього середовища на підприємстві і містить у собі систематичні перевірки, доповнені аналізами, тестами і контролем впливу промислових процесів на навколишнє середовище. Екологічний аудит визначалося в ньому як заглиблений постійний аналіз природоохоронній діяльності підприємства, причому підкреслювався його добровільний характер. Підхід, запропонований міжнародною торговельною палатою, одержав визнання в промисловців, оскільки дозволяв керівникам підприємств забезпечити контроль за станом охорони навколишнього середовища на підприємстві, а також контролювати роботу підприємства з погляду природоохоронних нормативів.

Внутрішній екологічний аудит підприємства включає:

аналіз внутрішнього контролю керування виробничим процесом,

оцінку слабких сторін і неполадок контрольного устаткування,

облік ризику для навколишнього середовища обстежуваного об'єкта,

збір доказів практичної ефективності внутрішнього екологічного контролю,

оцінку зібраних матеріалів для визначення недоліків системи заходів, що перевіряється, по охороні навколишнього середовища,

представлення звіту про результати екологічного аудита.

На основі висновків екологічного аудита розробляється план дій, що уточнює сукупність коригувальних заходів.

Поряд із внутрішнім екологічним аудитом, також часто використовується і цільовий екологічний аудит, спрямований на виявлення впливу на навколишнє середовище і оцінку аварій, інвентаризацію устаткування, оцінку потенційного ризику, оцінку стану навколишнього середовища.

Екологічний аудит, спрямований на оцінку аварій, полягає в ідентифікації підприємств - можливих джерел аварій, вивченні якісного і кількісного впливу можливої аварії на стан навколишнього середовища, підготовці відповідних рекомендацій.

Екологічний аудит устаткування спрямований на інвентаризацію природоохоронного устаткування і його використання.

Загалом, екологічний аудит спрямований на визначення:

екологічного стану нерухомості;

ступеня екологічної деградації об'єкту;

ділянок забруднень на визначеній території і в результаті здійснення визначеної діяльності;

устаткування і механізмів контролю та боротьби із забрудненнями;

проблем зі здоров'ям і порушень робочої безпеки працівників об'єкту;

відповідності діяльності нормативним вимогам;

діючих правових норм, які регулюють діяльність об'єкту.

Метою екологічного аудиту є:

контроль вірогідності видаваної підприємством екологічної інформації;

перевірка відповідності об'єкта екологічним вимогам;

оцінка існуючої системи керування навколишнього середовища і здоров'я працівників;

оцінка ризиків від регульованих і не регульованих впливів на середовище.

Форми екологічного аудиту:

добровільний екологічний аудит, проведений з ініціативи підприємства;

обов'язковий екологічний аудит, проведений по спеціальному дозволу державних органів, наполяганню акціонерів або населення прилеглих районів.

Об'єкти екологічного аудиту:

- сировина;

- продукти харчування, харчоблоки;

- технологічні процеси;

- продукція;

- викиди в атмосферу;

- стічні води;

- відходи;

- засобу індивідуального і колективного захисту;

- техніка безпеки;

- положення про політика Компанії в області охорони праці і навколишнього середовища;

- екологічний паспорт підприємства й ін.

У 1990 році Комісія європейських співтовариств (КЕС) виступила з першим проектом обов'язкових правил екологічного аудита. Проект викликав критику з боку, деяких країн членів ЄС, а також різних міжнародних і національних організацій. Зауваження відносилися до можливості втручання в організацію роботи промислового сектора, обов'язковості екологічного аудита і розкриття результатів екологічного аудита громадськості. У 1991 році КЭС вийшла з новими пропозиціями, і в жовтні 1991 року був створений остаточний варіант правил обов'язкового екологічного аудита. Він передбачає створення системи природоохоронних заходів на підставі висновку про екологічний стан підприємства.

Система природоохоронних заходів містить у собі:

програму і план природоохоронних заходів,

систему моніторингу за станом навколишнього середовища,

систему природоохоронної документації, що ведеться,

періодичність екологічного моніторингу.

Директивою ЄС 1836/93 у 1993 році були затверджені Правила екологічного керування й аудита. Компанії, що реалізують цю систему, мають право на використання спеціальної екологічної емблеми. Поряд із Правилами екологічного керування й аудита, затвердженими директивою ЄС 1836/93, у Великобританії розроблений і впроваджений Стандарт для системи екологічного керування BS 7750. Міжнародна організація по стандартизації закінчила розробку міжнародних норм екологічного керування підприємством ISO 14000.

2. Проведення екологічного аудиту в Україні

Екологічний аудит в Україні почав розвиватись з 90-х років. За час незалежності законодавча і виконавча влада України зробила досить значні кроки в розвитку законодавчо-нормативних засад запровадження екологічного аудиту. Екоаудит включено до переліку пріоритетних заходів Концепції сталого розвитку України, Національної програми екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро, визнано одним з пріоритетних напрямків державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання ресурсів та забезпеченні екологічної безпеки України.

Прийняття в Україні Закону «Про екологічний аудит» є дуже важливим і довгоочікуваним кроком на шляху України до Євросоюзу. Крім того, Закон є дуже важливим у зв'язку з внутрішніми потребами України в такому механізмі управління навколишнім природним середовищем, як екологічний аудит. Цей Закон надає можливість підприємствам, вдаючись до послуг екоаудиторських фірм, організовувати добровільні перевірки, але не у каральних цілях, а в цілях проведення дій щодо виправлення всіх невідповідностей до того, як до них навідається інспектор управління екології та природних ресурсів.

Важливим моментом екологічного аудиту повинно бути його проведення третьою стороною для забезпечення принципів незалежності і об'єктивності екоаудиторського дослідження.

Екологічний аудит ризику проводиться підрозділом компанії, відповідальним за ризик, по його власній ініціативі, а також за вимогою адміністрації банків і страхових компаній, що несуть витрати по кредитуванню або страхуванню від аварійного і поступового забруднення. Екологічний аудит стану навколишнього середовища проводиться при злитті або придбанні підприємств або нерухомості, включаючи придбання ділянок під забудову.

Цю роботу, як правило, виконують спеціалізовані екоаудиторські фірми. Крім того, серед основних принципів необхідно відзначити неупередженість аудиту, достовірність і повноту інформації, відповідальність екоаудиторів за висновки отримані згідно з за результатами дослідження.

Документація по організації системи природоохоронних заходів затверджується офіційним аудитором. Екологічний аудит підприємства проводиться з проміжком в один - три роки. Звіти екологічного аудита затверджуються офіційним аудитором, а їхні висновки доводяться до зведення влади і громадськості.

Проведення екоаудиту завершується складанням належним чином обґрунтованим та підкріпленим необхідними документами звіту про екологічний аудит, який повинен містити інформацію:

загальні відомості про об'єкт та замовника екологічного аудиту;

підстави для проведення екоаудиту, його мету, завдання, програму та обсяг виконаних робіт;

відомості про виконавців екологічного аудиту;

перелік основних законодавчих актів та інших нормативних документів, для перевірки на відповідність яким проводився екологічний аудит;

характеристику фактичного стану об'єкта екологічного аудиту, включаючи оцінку ефективності та достатності його природоохоронної діяльності, систем управління навколишнім природнім середовищем, стану природоохоронного обладнання та споруд; відомості про сплату екологічних зборів і платежів;

висновки екологічного аудиту щодо виявлених невідповідностей екологічних характеристик об'єкта вимогам чинного законодавства;

відомості щодо підприємств, організацій та осіб, яким надається звіт;

рекомендації щодо заходів, які необхідно вжити для усунення виявлених невідповідностей.

Необхідно наголосити, що екологічний аудит є добровільним інструментом охорони навколишнього природного середовища. Законом України «Про екологічний аудит» передбачено і обов'язкове проведення екоаудиту щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, відповідно до переліку, що затверджується Кабінетом Міністрів України, у таких випадках:

банкрутство;

приватизація, передача у концесію об'єктів державної та комунальної власності;

передача або придбання у державну чи комунальну власність;

передача у довгострокову оренду об'єктів державної або комунальної власності;

створення на основі об'єктів державної та комунальної власності спільних підприємств;

екологічне страхування об'єктів;

завершення дії угоди про розподіл продукції відповідно до закону;

в інших випадках, передбачених законом.

Всі матеріали, одержані в результаті екологічного аудиту, всі відомості і сам остаточний звіт є суворо конфіденційною інформацією, яка належить замовнику екоаудиту. Вона може бути використана винятково з метою забезпечення дотримання вимог технічних і правових норм і організації системи управління навколишнім природнім середовищем, охорони здоров'я працівників і раціонального використання природних ресурсів.

На практиці робота з організації і проведення екологічного аудиту складається з декількох послідовних етапів:

підготовка до аудиторської перевірки: визначення кола питань та цілей залежно від того, в чому зацікавлений замовник; огляд засобів; розробка протоколу екоаудиту; підготовка плану екоаудиту;

безпосереднє проведення екологічного аудиту: збори відкриття аудиту; огляд виробничого процесу; оцінка системи управління навколишнім природнім середовищем; огляд документів і записів;

підведення підсумків проведеної роботи: перелік попередніх результатів;

підсумкове засідання з керівництвом підприємства; підготовка та подання звіту про екологічний аудит; звітування перед замовником аудиту.

Важливо чітко визначити, в чому полягає принципова відмінність екоаудиту від екологічної експертизи та екологічного контролю. Практика проведення екологічних аудитів свідчить, що за змістом екологічний аудит містить риси екологічної експертизи (з точки зору перевірки документації і відповідності діяльності природоохоронному законодавству). Проте результати екоаудиту не мають юридичної сили як рішення екологічної експертизи і не є обов'язковими для виконання чи представлення у державні органи.

Крім того, екологічний аудит не тільки представляє висновки про можливі негативні впливи на навколишнє природне середовище, але й надає кваліфіковані рекомендації щодо заходів, які необхідно вжити для усунення виявлених невідповідностей.

Що ж до державного екологічного контролю, то він здійснюється спеціально уповноваженими державними органами України у сфері охорони навколишнього природного середовища, а екологічний аудит проводиться екоаудиторами - фізичними чи юридичними особами, які мають сертифікат.

Внаслідок різного статусу організацій, які здійснюють екологічний контроль і екоаудит, працівники державних органів мають більш широкі повноваження (видавати дозвіл на право викиду, скиду і розміщення шкідливих речовин; вимагати усунення виявлених недоліків; притягати винних осіб до адміністративної відповідальності тощо).

3. Перспективи розвитку екологічного аудиту в Україні

Основні принципи і положення екологічного аудиту реалізовані в Постанові Європейського Союзу з екологічного менеджменту та екологічного аудиту №1836 (ЕМАS), прийнятих в 1993 році, яка має назву «Про добровільну участь промислових підприємств у загальній системі екологічного менеджменту та екологічного аудиту». З 1996 року діють міжнародні стандарти ISO серії 14000, що визначають загальні принципи і процедури екологічного аудиту. Відповідно до цих стандартів під екологічним аудитом розуміють підприємницьку діяльність екологічних аудиторів чи екологічних аудиторських організацій зі здійснення незалежного кваліфікованого аудиторського аналізу діяльності, яка впливає на навколишнє середовище та розробка рекомендацій щодо зниження негативного впливу на довкілля.

Завданнями екологічного аудиту є: обґрунтування екологічної стратегії і політики підприємства; визначення пріоритетів при плануванні природоохоронної діяльності підприємства, виявлення додаткових можливостей її здійснення, перевірка дотримання природоохоронного законодавства; зниження ризику виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних із забрудненням довкілля.

Міжнародні стандарти регламентують критерії, докази та дані аудиту. Дані аудиту та зведена інформація мають бути передані замовнику у вигляді письмового звіту. Об'єкт повинен отримати копію звіту про аудит, якщо тільки не було спеціального заперечення з боку замовника.

Практика свідчить, що ефективним екоаудит є тоді, коли керівництво підприємства усвідомлює важливість проведення екоаудиту своєї діяльності. Рекомендації екоаудитора дають змогу знизити екологічний комерційний ризик, пов'язаний із прийняттям господарських рішень, зменшити екологічні платежі та штрафи, підвищити імідж підприємства в очах громадськості, українських, і, особливо, іноземних підприємств.

Для участі у системі екоаудиту, відповідно до Постанови ЕМАС підприємство має пройти певні етапи.

Розробка екологічної політики є одним із важливих моментів для участі підприємства в системі екоаудиту. Екологічна політика визначає загальні цілі та принципи діяльності стосовно довкілля. Важливо, щоб екологічна політика не суперечила загальній економічній політиці підприємства.

Перша перевірка довкілля (внутрішній аудит) має підтвердити готовність підприємства до сертифікації (у випадку застосування стандартів серії ISO 14000) або визнання чинною декларації (у разі застосування Постанови EMAS).

Екологічна програма представляє собою докладний опис заходів для реалізації екологічної політики зі вказанням відповідальних осіб, часових рамок та необхідних для цього коштів. Така програма сприяє реалізації конкретних екологічних цілей.

У процесі екологічного аудиту оцінюється система екологічного менеджменту, оскільки ринкова економіка ставить перед підприємством багато питань щодо прибутковості, конкурентоспроможності продукції, якості та її собівартості, життєвого циклу товару. Важливе значення екологічний аудит має в доінвестиційний період, коли екоаудит об'єктивно визначає інвестиційну привабливість підприємств, особливо для іноземного інвестора.

Екологічні цілі зумовлюються специфікою виробництва. Вони можуть бути короткотермінові (наприклад, зниження рівня використання електроенергії на 20 % за рахунок впровадження енергозберігаючих ламп; зменшення кількості відходів виробництва) та довготермінові (участь у системі екоаудиту та отримання декларації учасника; отримання сертифікату екологічного менеджменту).

Виробнича перевірка проводиться за участю зовнішнього екоаудитора, який визначає доцільність і реальність екологічної політики, впровадження екологічної програми, системи екологічного менеджменту та поставлені екологічні цілі і дає згоду на видачу декларації учасника.

Суттєвий поштовх широкому розвитку екоаудиторської діяльності могло б надати методичне забезпечення відповідної сфери, що є новою для України. На сьогодні таке забезпечення практично повністю відсутнє. Кілька наказів Мінприроди певним чином охопили лише стадію організації екологічного аудиту (порядок складання кваліфікаційних іспитів і отримання сертифікатів, ведення Реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право на здійснення екологічного аудиту), але поки що залишається поза увагою сам процес здійснення екологічного аудиту. Немає затверджених тарифів екоаудиторської діяльності, що призводить до наявності перегинів як в один, так і в інший бік, у встановлені вартості екоаудиторських послуг. Цю та інші прогалини слід невідкладно усунути, залучивши до відповідних розробок екологічних аудиторів, які вже мають певний практичний досвід роботи в цій сфері, а також Екоаудиторську палату (за умови її створення).

Таким чином, інститут екологічного аудиту, новітній для нашої правової системи, активно розвивається. Законодавство повинно сприяти цьому розвитку, регламентуючи суспільні відносини, що тут виникають, прогнозуючи появу нових відносин і встановлюючи щодо них норми випереджаючого регулювання. Тільки за цих умов можна досягти основної мети екологічного аудиту - дотримання норм екологічної безпеки, раціонального природокористування в процесі здійснення господарської та пов'язаної з нею діяльності.

Висновок

Потенційний ефект від участі у системі екоаудиту можна визначити у розрізі таких чотирьох елементів: конкурентоспроможність, зниження ризику, зниження витрат, покращення організації. Кожен окремий елемент складається, у свою чергу, з декількох компонентів:

*зниження витрат можна досягти шляхом виявлення потенціалів економії води, енергії та сировини; зниження витрат на утилізацію та зберігання; низькі страхові премії; зменшені простої персоналу;

*конкурентоспроможність: забезпечення тривалого існування підприємства за рахунок участі у системі еко-аудиту; сприятливіші кредити і спрощений доступ до засобів стимулювання; вигода від підвищення довіри до підприємства та його прийнятності; відкриття нових майбутніх ринків;

*зниження ризиків досягається шляхом оцінки діючих на підприємстві правових приписів; уникнення нещасних випадків, а також нанесення шкоди персоналу і майну; мінімізація ризику відповідальності за продукцію;

*покращення організації можливе за рахунок впровадження еко-контролінгу; ефективної системи охорони довкілля; ідентифікації співробітників з підприємством; особистої мотивації співробітників до охорони довкілля.

Впровадження екологічного аудиту в Україні стримується недосконалістю, а подекуди - відсутністю законодавства. Тому першочерговими завданнями в напрямі розвитку екологічного аудиту в Україні є формування відповідної нормативно-правової бази, ведення реєстрів учасників, організація підготовки екологічних аудиторів, організація робіт щодо міжнародного визнання еко-аудиторів України та інших країн.

Екологічний аудит, будучи гнучким механізмом в умовах ринкової економіки, стане важливим інструментом реалізації конституційних прав громадян на безпечне довкілля та екологічну безпеку на рівні окремих підприємств, територій і держави в цілому.

Список використаних джерел

1. Білявський Г.О., Бутченко Л.І. Основи екології: Теорія та практикум. Навч. посіб.- К.: Лібра, 2006.

2. Борисова В.А. Екологічний аудит як механізм регулювання впливу на довкілля// Держава та регіони, № 4, 2002.

3. Галушкина Т.П. Экономические инструменты экологического менеджмента: теория и практика: ИПРиЭЭИ НАН Украины, 2000. - 280 с.;

4. Гетьман А.П., Размєтаєв С.В. Правове регулювання екологічного аудиту в Україні// Екологічний вісник, № 5-6, 2002.

5. Екологічний аудит: Посібник з екологічного менеджменту і екологічного аудиту /Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Навроцький В.М. та ін. - К.: Символ-Т, 1997. - 221 с.;

6. Захаров В. Державному реєстру зелене світло// Охорона праці.-2004.-№ 3.

7. Максимів Л.І. Механізм формування системи екологічного аудиту в Україні // Регіональна економіка. - 2004. - №2. - С. 174-181

8. Садеков А.А. Механизмы эколого-экономического управления предприятием: Монография. - Донецк, 2002. - 310 с.;

9. Серов Г.П. Экологический аудит: Концептуальные и организационно-правовые основы. - М.: Экзамен, 2000. - 760 с.

10. Сидорчук В.Л. Развитие экологического аудита в сфере природопользования и охраны окружающей среды: теория, методы и практика. - М.: НИА-Природа, РЭФИА, 2002. - 458

11. ДСТУ 14010-97 "Настанови щодо здійснення екологічного аудиту"

12. Постанова "Про добровільну участь промислових підприємств у загальній системі екологічного менеджменту та екологічного аудиту", 1993.

13. Про екологічний аудит: Закон України від 24 червня 2004 р, № 1862 - IV. - Урядовий кур'єр. - 2004, № 150;