Екологічна маркіровка

ЗМІСТ

1. Вступ

2. Загальні вимоги до маркування

2.1 Знаки у складі маркування

2.2 Споживче маркування

2.2.1 Маркування продуктів харчування

2.2.2 Маркування непродовольчих товарів

3. Загальна інформація про екологічне маркування

3.1 Коротка історія екомаркування

3.2 Класифікація і характеристика закордонних екологічних знаків

3.3 Види екомаркування в Росії

3.4 Порядок надання екологічного знаку

3.5 Споживчі переваги по відношенню до екологічно безпечної продукції

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

1. Вступ

Збереження свого здоров'я і здоров'я нащадків - одне з пріоритетних завдань, що стоять перед кожною людиною. Заклопотаність цією найважливішою проблемою досягла такого рівня, що для її вирішення необхідно вийти за рамки охорони здоров'я і об'єднувати зусилля багатьох інститутів громадянського суспільства.

Здоров'я нації - це, передусім, здоровий спосіб життя, безпека життєдіяльності, фізичне і моральне самоудосконалення. Поняття безпеки життєдіяльності як складової здоров'я людини трактується досить широко, і включає, у тому числі безпеку тієї продукції, яку ми споживаємо в повсякденному житті. На жаль, дуже часто нешкідливі на перший погляд товари в барвистій упаковці містять в собі загрозу нашому здоров'ю. Причому ця загроза може не торкатися безпосередньо якості вже готової продукції - висока якість кінцевого продукту може досягатися шляхом завдання серйозної шкоди довкіллю і здоров'ю людей в процесі його виробництва. Сьогодні ми спостерігаємо позитивну тенденцію до підвищення якості споживчої продукції. Посилився державний контроль, коригується нормативно-правова база. Та й сам виробник все більше починає акцентувати увагу на якості продукції, що випускається, її безпеці, адже нині саме на це споживач звертає увагу в першу чергу. Проте, якщо поглянути на Європу, ми побачимо, що цей період давно пройдений, і зараз в будь-якій європейській країні найважливішим чинником є екологічна безпека продукції.

Екологічна безпека - стан захищеності природного середовища і життєво важливих інтересів людини від можливої негативної дії господарської і іншої діяльності, надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, їх наслідків. У сучасному вжитку під терміном "екологічна безпека" стосовно товарів споживання розуміється:

відсутність в готовому продукті шкідливих, ненатуральных і інших речовин, що негативно впливають на людський організм,

безпека вилучення/використання сировинних ресурсів для людини і довкілля,

мінімум негативної дії на довкілля на усіх етапах виробництва продукції,

нешкідлива утилізація або рециклінг відходів і упаковки.

У розвинених європейських країнах люди вже усвідомлюють, що запорука здоров'я і сприятливого середовища життєдіяльності - це чисте довкілля. Покупець намагається сприяти поліпшенню місця існування через вибір продукції, виробництво якої завдає мінімального збитку довкіллю, а виробник продукції прагне до підвищення рівня екологічної безпеки свого виробництва. Споживач і виробник говорять на одній мові. Одним з основних критеріїв вибору екологічно безпечної продукції визнано екологічне маркування.

У Україні ситуація доки інша. Та все ж, як буде вказано нижче, один з учасників ринку вже починає симпатизувати європейським настроям. Це споживач. Саме він все більше звертає увагу на натуральність складу, екологічність продукції, яку споживає, тим самим підказуючи виробникові шляхи вдосконалення продукції, що випускається, і підвищення її конкурентоспроможності. Можна з упевненістю сказати, що виробник, що зумів вловити "екологізацію" споживчих переваг, найближчим часом стане сильним, конкурентоздатним учасником ринку. Загальна мета екологічного маркування продукції - доведення до споживача надійної, точної і достовірної інформації про екологічні аспекти продукції і послуги, сприяння задоволенню потреб в такій продукції і послугах, які чинять якнайменшу негативну дію на довкілля. Тим самим стимулюється дія ринку на безперервне поліпшення довкілля.

2. Загальні вимоги до маркування

Маркування повинне забезпечуватися постачальником товару (виготівником, імпортером або іншою організацією, що поширює його), який відповідно до чинного законодавства несе відповідальність за якість її виконання і достовірність інформації, що приводиться в ній. Склад і зміст маркування товарів мають бути достатніми для забезпечення безпечного поводження з ними. Потрібну для маркування інформацію отримують з джерел, компетентних в цих питаннях, і (чи) в результаті необхідних самостійних досліджень (випробувань), що проводяться відповідно до діючої нормативної документації.

Маркування має бути чітким і розбірливим, контрастним фону виробу, на якому воно розміщується, або кольору його упаковки, а також стійким до кліматичних чинників.

Маркування повинне зберігатися протягом усього допустимого терміну використання товару. Способи нанесення маркування і виготовлення етикеток (ярликів, табличок), а також матеріали, використані при цьому, повинні враховувати особливості товару, що характеризується, і забезпечувати необхідну якість зображення.

За практичної неможливості забезпечення маркування із-за розмірів або характеру товару (упаковки) відповідна інформація має бути викладена в супровідній документації до кожної одиниці продукції. Конкретні вимоги до маркувальної інформації, місця, способів нанесення, якості виконання маркування і його контролю встановлюються в нормативно-технічних документах або договорах на постачання продукції. При цьому, в принципі, слід уникати зайвого маркування, оскільки воно може ускладнювати сприйняття дійсно життєво необхідній інформації.

2.1 Знаки у складі маркування

Тут можна виділити наступні основні принципи створення і оцінки знаків з точки зору споживачів: їх графічний вид має бути як можна простіше, вони мають бути зрозумілі користувачеві і наслідувати певну логіку для забезпечення їх ідентифікації і розміщення на об'єкті маркування. При цьому необхідно дотримуватися наступних вимог:

знаки мають бути легко розпізнавані і зрозумілі, відмінні від інших;

одні і ті ж знаки повинні мати однакове значення незалежно від виду маркованого предмета і його функцій.

На початкових етапах впровадження знаків в обіг, враховуючи необхідність певного періоду для запам'ятовування і засвоєння графічного образу і значення знаку, доцільно супроводжувати його допоміжним текстом, особливо у випадках, що зачіпають безпеку людей, довкілля і матеріальних цінностей. Очевидно, що використання знаків ефективне тільки у разі, коли вони адекватно розуміються споживачами і зручні для них, і в цьому напрямі повинні працювати усі сторони, залучені в процеси створення продукції, упаковки, маркування, а також самі споживачі.

2.2 Споживче маркування

Відповідно до чинного законодавства України продавець зобов'язаний надати покупцеві достовірну інформацію про товар, необхідну для його ефективного використання за призначенням. Якщо для безпечного використання товару, його зберігання, транспортування і утилізації необхідно дотримуватися спеціальних правил, виробник зобов'язаний довести їх до споживачів. Вимоги до змісту і способів надання такої інформації, залежно від виду товару, встановлені відповідними законами, іншими правовими актами (указами Президента і постановами Уряду України, відповідними рішеннями уповноважених органів виконавчої влади) і нормативними документами на конкретні види або групи продукції. Ця та інша інформація доводиться до уваги споживачів за допомогою маркування, технічної документації, що додається до товарів, або іншим способом, прийнятим для окремих видів товарів. Відмітимо, що інформація рекламного характеру у складі маркування повинна відповідати законодавству України про рекламу. Зупинимося детальніше на маркуванні харчових продуктів і непродовольчих товарів.

2.2.1 Маркування продуктів харчування

Продукти харчування повинні супроводжуватися наступними основними відомостями, що розміщуються на упаковці, етикетці, листі-вкладиші до кожної одиниці товару або іншим способом, прийнятим для окремих видів товарів :

? найменування продукту і його вид;

? країна, фірма-виготовник (найменування фірми може бути позначене і буквами латинського алфавіту);

? вага або об'єм продукту;

? найменування основних інгредієнтів, що входять до складу продукту, включаючи харчові добавки;

? харчова цінність (калорійність, наявність вітамінів - для продуктів, призначених для дитячого, лікувального і дієтичного харчування);

? умови зберігання (для продуктів, що мають обмежені терміни придатності або що вимагають спеціального зберігання);

? термін придатності (кінцева дата використання або дата виготовлення і термін зберігання);

? спосіб приготування (для напівфабрикатів і призначених для дитячого харчування продуктів);

? рекомендації по використанню (для біологічно активних харчових добавок);

? умови застосування, включаючи протипоказання при окремих видах захворювань;

? інші відомості відповідно до українського законодавства, вимог державних стандартів, санітарних правил і норм і правил продажу продовольчих товарів.

Урядом України затверджений перелік товарів, інформація про яких повинна містити протипоказання для застосування при окремих видах захворювань (доводиться до уваги споживачів за допомогою маркування або листка-вкладиша). У перелік включені наступні товари:

? біологічно активні добавки до їжі;

? харчові добавки і харчові продукти, що утримують їх;

? харчові продукти нетрадиційного складу з вмістом невластивих ним компонентів білкової природи. Перелік медичних протипоказань до застосування товарів при окремих видах захворювань визначений постановою Головного державного санітарного лікаря України. Іншим рішенням була введене маркування харчової продукції і медичних препаратів, отриманих з генетично модифікованих джерел (ГМО), за допомогою нанесення на споживчу упаковку товару (етикетку, лист-вкладиш, ярлик) відповідної інформації.

2.2.2 Маркування непродовольчих товарів

Інформація (українською мовою) про непродовольчі товари з урахуванням їх виду і особливостей повинна містити наступні відомості:

? найменування товару;

? найменування країни, фірми-виготівника (причому остання може бути позначена буквами латинського алфавіту);

? призначення (область використання), основні властивості і характеристики;

? правила і умови ефективного і безпечного використання;

? інші відомості відповідно до законодавства України, вимог державних стандартів до окремих видів непродовольчих товарів і правил їх продажу. Вказана інформація має бути розміщена на упаковці або етикетці товару, викладена в технічній (експлуатаційній) документації, що додається до товару, листках-вкладишах до кожної одиниці товару або іншим способом, прийнятим для окремих видів товарів, відповідно до ГОСТ Р 51121-97 (непродовольчі товари в цілому), ГОСТ Р 51391-99 (у частині парфюмерно-косметичних товарів) та іншими нормативними документами на конкретні види продукції. Додаткові вимоги до інформації про окремі види товарів (як правило, передаваним маркуванням) в торговельній мережі можуть вводитися Правилами продажу окремих видів товарів, наприклад, в частині парфюмерно-косметичних товарів, товарів побутової хімії та ін.

3. Загальна інформація про екологічне маркування

Екологічне маркування - комплекс відомостей екологічного характеру про продукцію, процес або послугу у вигляді тексту, окремих графічних, кольорових символів (умовних позначень) і їх комбінацій, що наноситься залежно від конкретних умов безпосередньо на виріб, упаковку (тару), табличку, ярлик (бирку), етикетку або в супровідній документації. У світовій практиці екологічне маркування виступає інструментом екологічної політики, орієнтоване на розвиток ринку і спрямоване на заохочення розробки товарів з поліпшеними екологічними параметрами. Виробники використовують різні терміни для позначення того, що їх продукція найбільш екологічно сприятлива: зелений, екологічно відповідальний, екологічно чистий і т. д. Екологічне маркування можна знайти на упаковках українських та зарубіжних товарів. Його може отримати тільки та компанія, яка пройшла експертизу і довела екологічну безпеку і високу якість своєї продукції.

Екомаркування було створено, щоб, з одного боку, надати споживачеві надійний критерій вибору якісної продукції, а з іншого боку - допомогти виробникам екологічно безпечної продукції в просуванні їх товарів і в підвищенні конкурентоздатності на ринку.

Існує і офіційне визначення екологічного маркування - екологічної етикетки або декларації :

"Екологічні етикетки і декларації дають інформацію про продукцію або послуги відносно їх загальних екологічних характеристик, одного або декількох екологічних аспектів. Покупці і потенційні покупці можуть використовувати цю інформацію при виборі продукції або послуг, якщо такий вибір грунтується на міркуваннях екологічності або інших чинниках" .

ДСТУ ISO 14024 "Екологічне маркування і декларації. Основні принципи".

На заході система екологічного маркування продукції активно розвивається і охоплює вже практично усі групи товарів. Найбільш популярними представниками цієї системи є 2 екологічні знаки нехарчової продукції - північний ("Білий лебідь") і європейський ("Європейська квітка"). "Лебідь" і "Квітка" охоплюють безліч товарних груп, починаючи з туалетного паперу і матраців та закінчуючи готелями і комп'ютерами.

Цілями введення екомаркування є:

Складання точних екологічних заяв, які не вводять в оману і перевіряються;

Збільшення можливостей ринку стимулювати поліпшення екологічності виробництва, процесів і продукції;

Запобігання і скорочення до мінімуму невиправданих заяв;

Зменшення плутанини на ринку;

Забезпечення покупців необхідною інформацією;

Зниження шкідливого впливу на довкілля, пов'язаного з продукцією.

Кожен продукт в тій або іншій мірі чинить вплив на довкілля, і тому ми можемо говорити тільки про відносну перевагу одного продукту над іншим, оцінюючи його на різних стадіях життєвого циклу :

- під час транспортування сировини для виготовлення продукту і при транспортуванні продукту споживачеві (вихлопні гази);

- в процесі виробництва (викиди в атмосферу, скидання у водоймища, відходи);

- під час споживання і використання продукції (викиди при використанні лаків, фарб, споживання електроенергії);

- під час утилізації продукції і відходів.

Таким чином, для оцінки екологічності продукції розглядається і визначається ступінь дії на довкілля упродовж усього життєвого циклу продукту : від добування сировини для його виробництва до остаточної утилізації. Зрештою, мета заходів щодо привласнення екологічного знаку - організація конкуренції між групами продуктів, що завдають збитків довкіллю.

Стандарти забороняють використовувати екологічну маркіровку з нечіткими, неконкретними формулюваннями, такими, як "екологічно безпечна", "екологічно сприятлива", "сприятлива для грунту", "не забруднююча", "зелена", "сприятлива для природи". Але серед вітчизняних екомаркувань поширені знаки, написи і інші зображення, що заявляють про "екологічну чистоту". Багато фахівців вважають це безглуздим. По праву екологічно чистим можна вважати продукт, якщо він не містить шкідливих для людини і довкілля речовин, а при його виробництві і утилізації природі не наноситься шкоди. На практиці це нереально, і різниця може бути лише в мірі негативної дії. У Канаді, наприклад, маркування "екологічно чистий", "дружній до довкілля" заборонені, а застосування маркувань типу "не містить ... речовини" обмежене. Як можна заявляти про повну відсутність якої-небудь речовини, якщо виміри мають певну точність? Тут потрібні додаткові пояснення. Це може бути вказівка порогової концентрації, яку не перевищує склад речовини, або заява про те, що ця речовина не використовується при виробництві продукту.

Зокрема, російські стандарти, в принципі, допускають такого роду заяви за певних умов. Так, ГОСТ Р 51121-97 "Товары непродовольственные. Информация для потребителя. Общие требования" встановлює, що використання в найменуванні товару характеристик "екологічно чистий", "виготовлений без застосування шкідливих речовин", "радіаційно безпечний" та інших аналогічних тверджень дозволяється лише при вказівці в науково-технічній документації виробника методів контролю цих характеристик і підтвердженні їх компетентними органами. ГОСТ Р 51121-97 "Товары непродовольственные. Информация для потребителя. Общие требования" також допускає використання в найменуванні продуктів понять типу : "екологічно чистий", "вирощений з використанням тільки органічних добрив", "вирощений без застосування пестицидів" - та аналогічних тільки при вказівці нормативного документу, що дозволяє ідентифікувати властивості продукту або терміну, що дає визначення, і/або при підтвердженні компетентними органами.

3.1 Коротка історія екомаркування

Однією з найактуальніших проблем сучасності є охорона навколишнього середовища і забезпечення безпеки людини. 15 березня 1962 р. президент США Дж.Кеннеді проголосив основні права споживача: безпечність товарів, послуг, повна інформація про них, право на відшкодування завданої шкоди. Пізніше, у 1973 р., Рада ЕС прийняла основні принципи споживчого руху, які були сформульовані Генеральною Асамблеєю ООН, в яких основну увагу було приділено захисту здоров'я та безпеки споживачів. У США компанії щорічно витрачають близько 80 млрд. доларів на додержання правил з охорони навколишнього середовища, що становить 1,5-1,7% валового внутрішнього продукту країни. За оцінкою низки фахівців, 89% американських споживачів дбають про вплив споживаних товарів на навколишнє середовище, а 79% готові платити більшу ціну за вироби, якщо вони "сприятливі" для навколишнього середовища.

Ідея екологічного маркування виникла в 60-і роки, коли стан навколишнього середовища погіршився настільки, що мотивацією для покупців у виборі продуктів стали „екологічний” імідж виробника та екологічна якість продукції. Тоді ж ринок поставив перед підприємствами нові завдання: збалансований розвиток виробництва та випуск екологічно пріоритетної продукції. Екологічні пріоритети продукції передбачають мінімальний вплив продукції на здоров'я людини і навколишнє природне середовище протягом усього життєвого циклу продукту (від видобутку чи виробництва сировини до утилізації використаного продукту).

Використання екологічного маркування було рекомендоване на Всесвітньому саміті в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. Програма дій ООН із стійкого розвитку безпосередньо звертається до держав, бізнес-співтовариства і громадськості із закликом змінити споживчі пріоритети і "в співпраці з промисловістю, громадськістю та іншими пов'язаними групами забезпечити розвиток екологічного маркування й іншої інформації про екологічні аспекти продукції з тим, щоб допомогти споживачеві зробити усвідомлений вибір" (ООН, Програма 21, Глава 4, параграф 21). Екологічне маркування згадане як важливий інструмент в багатьох документах Комісії із стійкого розвитку (CSD) і Організації економічного співробітництва і розвитку (OECD) для розвитку стійкого споживання (OECD 1991, 1997).

1994 року була створена міжнародна організація - Глобальна мережа екологічного маркування - Global Ecolabelling Network - основною метою котрої є обмін досвідом, розвиток екологічного маркування, а також удосконалення механізму розробки та інтеграції критеріїв оцінки екологічної продукції. Станом на 2005 рік Глобальна мережа екологічного маркування налічує 36 країн-учасників (у т.ч. і Європейський Союз) і є офіційним партнером Світової організації торгівлі.

В Європейському Союзі введено більш жорсткі вимоги як до виробництва, так і до самої продукції, котрі регламентуються відповідними директивами. Так, з 1998 року для більшості промислових підприємств обов'язковим є наявність системи екологічного менеджменту та аудиту, що передбачає щорічний перегляд та атестацію екологічного звіту.

З 1999 року екологічне маркування прийняте у світовому масштабі як інструмент екологічного менеджменту і закріплене серією міжнародних стандартів ISO 14020-25 "Екологічне маркування і декларації", включаючи спеціально розроблені посібники і процедури по застосуванню. Незважаючи на те, що екологічне маркування, відповідне міжнародним стандартам ISO 14020-25, несе добровільний характер, воно здатне чинити істотний вплив на торговельні стосунки.

Деякі країни розглядають екологічне маркування як засіб підвищення конкурентоспроможності на зовнішньому ринку і зміцнення внутрішніх ринкових позицій. Наприклад, в угоді по технічних торгових бар'єрах Світової Організації Торгівлі, ці міжнародні стандарти були включені для основи узгодження національних стандартів.Україна є членом Глобальної мережі екологічного маркування з жовтня 2004 року. З 2003 року на території держави діє серія стандартів екологічного маркування, а саме:

ДСТУ ISO 14020-2003 „Екологічне маркування та декларації. Загальні принципи”;

ДСТУ ISO 14021:1999-2003 „Екологічне маркування і самодекларації (Екологічне маркування типу ІІ)”;

ДСТУ ISO 14024-2002 „Екологічне маркування та декларації. Екологічне маркування типу І. Принципи та методи”;

ДСТУ ISO/TR 14025-2002 „Екологічне маркування та декларації. Екологічні декларації типу ІІІ”.

Знак екологічного маркування в Україні повинен надати нашим споживачам можливості вибрати більш екологічно пріоритетну продукцію, що, своєю чергою, є додатковим механізмом підтримки виробників, які поліпшують екологічні аспекти своєї діяльності та випускають продукцію з мінімальним впливом на навколишнє природне середовище та здоров'я людини. Виробник у результаті отримує додаткові фінансові надходження, що зміцнюють його позиції на ринку. Така співпраця споживачів та виробників має забезпечити екологічний, економічний та інноваційний розвиток країни, як один з елементів сталого розвитку.

Екологічне маркування товарів покликане допомагати просувати на ринок конкурентоспроможний за ціною продукт, що задовольняє потреби і підвищує якість життя людей і одночасно зменшує негативний вплив на їх здоров'я та навколишнє середовище.

3.2 Класифікація і характеристика закордонних екологічних знаків

Слід зазначити, що на практиці існують й інші віди екомаркування, наприклад заклики дбайливо відноситися до природного довкілля в цілому і її окремим об' єктам, і тому подібне. У Україні також представлені усі ці типи екомаркування. Нижче будуть представлене екомаркування з усіх описаних 3 груп.

Існуюче екомаркування умовно можна розділити на декілька основних групп:

1. Інформація про екологічність (нешкідливість для довкілля) предметів (товару, процесу або виробничої системи) в цілому або їх окремих властивостей. Приклади вживаних в даному випадку знаків, що здобули, мабуть, найбільшу популярність, наведені на рисунках 2-6.

Знак єдиного екомаркування відповідно до вимог ЄС, як і знак "Блакитний Ангел", говорить про екологічність продукту і ставиться на упаковці в двох кольорах: зеленому і блакитному або чорному на білому фоні. Він не поширюється на харчові продукти і ліки, їм маркіруються товари, віднесені до небезпечних, але використовувані при дотриманні обмежувальних умов або в допустимих межах. Принципи екосертификації в ЄС базуються на превентивних заходах: шкоди для довкілля потрібно запобігати в першу чергу шляхом ліквідації джерел забруднення. Фінансова відповідальність осіб, з вини яких порушується екологічна рівновага, - це чинник наступної черги. Ефективність сертифікації безпосередньо залежить від критеріїв нешкідливості продукції, послуги, процесу або іншого об'єкту екосертификації для довкілля. Критерії екосертификації повинні перевершувати по своїй суті (всебічності, охопленню) параметри екологічності, що містяться в стандартах. Визначити такі критерії можливо на основі широких маркетингових досліджень, які дозволять встановити критерії для кожної конкретної групи товарів залежно від міри їх впливу на довкілля. На кожному етапі життєвого циклу продукції необхідне вивчення рівня використання природних ресурсів, забруднення атмосфери, гідросфери і грунту, збитку для лісів, полів, води, а також дослідження естетично-дотикових і нюхових параметрів.

ЄС підкреслює добровільність європейської екосертификації і на відкритий характер для усіх країн, що також не виключає і розвитку національної екосертификації. Але в той же час в 1993 р. була прийнята директива ЄС, що визначає переваги екосертифікованої продукції, що поставляється на єдиний ринок: ціна її підвищується в два рази.

Офіційний бюлетень Комісії ЄС періодично публікує екологічні критерії, які співвідносяться з кожною фазою життєвого циклу об'єкту сертифікації, - від проектування до утилізації відходів. Інформація про критерій супроводжується даними про терміни придатності продукту і тривалості періоду застосування критерію. Розробка системи екосертификації в ЄС базується на німецькій системі екосертифікації на знак "Блакитний ангел". Встановлення видів товарів, які підлягають екосертифікації і маркування екознаком ЄС, критеріїв їх оцінки покладено на уповноважені державні органи країн-членів ЄС за участю представників промисловості, споживчих співтовариств, незалежних учених, екологічних організацій, які об'єднуються на регіональному рівні в спеціальний консультативний форум. Практична робота по наданню європейського екологічного знаку проводиться на національному рівні, на якому здійснюються екологічні випробування на відповідність затвердженим критеріям і виноситься висновок про надання екознака.

Для отримання права використовувати екознак виробник повинен представити продукт для оцінки його екологічності, чим зазвичай займаються органи по сертифікації, з якими необхідно укладати контракт по кожному виду продукції окремо. Екознак активно використовується в рекламі і сприяє просуванню товару на ринок, позитивно впливаючи на конкурентні позиції продавця (виробника).

У Німеччині роботи по екосертификації почалися з 1974 р.. Через декілька років був заснований екознак - прообраз теперішнього, відомого не лише в країні, "Блакитного ангела" (рисунок 3). Розвиток екосертификації з привласненням знаку "Блакитний ангел" багато в чому пов'язано з програмою ООН по захисту довкілля. Продукція, що маркірується цим знаком, відповідає встановленій групі критеріїв, що гарантують її екологічну безпеку. Наприклад, автомобіль, що має екознак , обладнаний надійною системою очищення вихлопних газів. Раніше використовувані тільки в Німеччині екознаки "Блакитний ангел" і "Зелена точка" стали загальноєвропейськими.

Успішним прикладом роботи з екомаркуванням в західних країнах служить Шведське товариство охорони природи (SSNC), Воно розробило систему екомаркування "Сприятливий для довкілля вибір", символом якої є яструб - логотип SSNC. Зараз SSNC бере участь в екомаркуванні товарів з 13 різних груп: миючі засоби, засоби для виведення плям і відбілювачі, туалетні очисники, засоби для посуду, пральні порошки, мило і шампуні, папір, серветки, а також текстиль, електрика, електроустаткування, пасажирський транспорт, товарні перевезення.

Серед них знаки на аерозольних препаратах, що відображають відсутність речовин, що призводять до руйнування озонового шару Землі, знаки на предметах споживання (в основному, на предметах з пластику і частіше - поліетилену), що відображають можливість їх утилізації з найменшою шкодою для довкілля, та ін. Окремо оцінюється спеціальне маркування матеріалів, зокрема, пакувальних, у рамках заходів щодо поводження з відходами, яке, в принципі, спрямоване на збереження ресурсів і охорону природи.

Знак у вигляді трикутника з трьох стрілок, що означають замкнутий цикл (створення - застосування - утилізація), вказує, що ця упаковка придатна для подальшої переробки. Усередині трикутника звичайно одна або дві цифри. Вони вказують тип матеріалу (1-19 - пластик, 20-39 - папір і картон, 40-49 - метал, 50-59 - деревина, 60-69 - тканини і текстиль, 70-79 - скло). Під трикутником (а іноді і усередині нього) може стояти буквений код пластика. Таке кодування спрощує сортування і переробку вторсировини. Цифрою 1 означають поліетилентерефталат (PET), цифрою 2 - поліетилен високої щільності (HDPE), 3 - полівінілхлорид (PVC), 4 - поліетилен низької щільності (LDPE), 5 - поліпропілен (PP), 6 - полістирол (PS), 7 - поліетилентерефталат і поліетилен низької щільності (PET - LDPE).

Знаки для матеріалів (наприклад, упаковки), які можуть бути піддані вторинній переробці (іноді у рамках спеціальних програм).

Знак "Зелена точка" (Der Grune Punkt) в чорно-білому, зелено-білому і зеленому виконаннях означає, що пакувальний матеріал підлягає вторинній переробці у рамках "Дуальної системи" (DSD). Його можуть ставити на товарах фірм, які надають фінансову допомогу німецькій програмі переробки відходів "Eco Emballage" ("Екологічна упаковка"). Діє на території Німеччини.

Окремо слід згадати маркування, що все частіше зустрічається та вказує на мінімізацію дії виробничих процесів підприємства на довкілля або на успішне проходження сертифікації (реєстрації) системи управління довкіллям на підприємстві на відповідність міжнародним стандартам ІСО серії 14000. Це вказує на турботу виробника про охорону довкілля, але не має прямого відношення до екологічності вироблюваної продукції і відповідно до вимог ІСО повинно застосовуватися у формах, що не вводять споживачів в оману відносно екологічності продукції, що випускається.

2. Інформація про натуральність або органічне походження (натуральний - це природний, не штучний) продукції (використовуваних сировини і процесів.

3. Інформація по підтримці і пропаганді природоохоронних дій, до яких відносяться заклики берегти природу, допомагати природоохоронним організаціям і тому подібне.

4. Інформація про можливу шкоду для довкілля і шляхи його запобігання.

До складу маркування небезпечних речовин, матеріалів і пов'язаних з ними виробів, які використовуються на міжнародному і європейському рівнях, входять окремі знаки, що відбивають небезпеку предмета для довкілля, носять екологічний характер і що знаходяться на перетині областей попереджувальної і екомаркування. При цьому вони, як правило, не потрапляють в область поширення систем класичного екомаркування і регулюються нормативними вимогами по забезпеченню безпечного обігу продукції, використання процесів і надання послуг. Прикладами таких знаків можуть служити: спеціальний знак для позначення речовин, що представляють небезпеку для морської флори і фауни, при їх перевезенні водними шляхами. У Росії діє ГОСТ 19433-88 "Грузы опасные. Классификация и маркировка";

- знак "Небезпечно для довкілля", використовуваний у рамках законодавства ЄС про класифікацію, упаковку і маркування небезпечних речовин і препаратів;

- знак, що вказує на необхідність окремого збору використаних джерел живлення (батарей і акумуляторів), що містять деякі небезпечні речовини, наприклад, ртуть, кадмій, свинець. На додаток (де необхідно) приводиться вид речовини і вказівка на вторинну переробку.

Цей знак означає, що упаковку слід викинути в урну. Поряд з ним іноді пишуть: "Зберігай свою країну чистою"! чи просто "Дякую".

Знак, на якому намальовані келих і вилка, говорить про те, що товар виготовлений з нетоксичного матеріалу і може використовуватись з харчовими продуктами.

Такий знак ставлять на упаковці, виготовленій з переробленого матеріалу (Recycled) або придатній для переробки (Recyclable). Виробникам рекомендується поряд зі знаком уточнювати відсоток "вторинності", наприклад: "Виготовлено на 95% з переробленого картону". На німецьких картонних упаковках іноді можна зустріти ще і таку фразу: "Flachgelegt gehore ich zum Altpapier. Danke". Ось її переведення: "Плоско складена, я стаю макулатурою. Дякую".

3.3 Види екомаркування в Росії

Знаки відповідності в системі сертифікації по екологічних вимогах - при добровільній сертифікації продукції і послуг на відповідність встановленим екологічним вимогам - регулюється законодавством і нормативними документами в області охорони довкілля, захисту прав споживачів, стандартизації, сертифікації, реклами і державними стандартами і нормативними документами МПР РФ в частині застосування знаків відповідності при добровільній сертифікації у рамках системи сертифікації по екологічних вимогах; знаки відповідності систем добровільної сертифікації по екологічних вимогах, зареєстрованих в установленому порядку, - при добровільній сертифікації продукції і послуг на відповідність вимогам узгодженим заявником і органом по сертифікації - регулюється законодавством і нормативними документами в області охорони довкілля, захисту прав споживачів, стандартизації, сертифікації, реклами і державними стандартами і нормативними документами МПР РФ, Держстандарту РФ в частині застосування знаків відповідності при добровільній сертифікації.

Знаки схвалення (рекомендації) організаціями, авторитетними у відповідній області, - самостійно або по запитах виробників (споживачів); самодекларації виробників продукції (послуг); ідентифікаційне маркування, вживане у рамках заходів щодо раціонального використання ресурсів (предмети, що підлягають збору і вторинній переробці), - регулюється законодавством і нормативними документами в області охорони довкілля, захисту прав споживачів, стандартизації, сертифікації, реклами і державними стандартами і нормативними документами МПР РФ в частині застосування екомаркування.

У Росії законодавчими актами (ГОСТ Р ИСО 14020-99) забороняється ставити знаки відповідності екологічним вимогам без проведення відповідних випробувань компетентними органами. Таким чином, розглянувши основні види екомаркування за кордоном і в Росії можна рекомендувати її до використання вітчизняними виробниками. Подібний крок дозволить підвищити конкурентоспроможність вітчизняних товарів на міжнародному і внутрішньому ринках.

Приклади знаків, вживаних в існуючих системах сертифікації і інших системах схвалення (рекомендації) по екологічним вимогам, що зустрічаються на території Росії.

Так виглядає перше російське екомаркування "Листок життя" - товарний знак екологічної якості продукції, що з'явився в 2001 році в Санкт-Петербурзі. Щоб маркування відповідало вимогам країн Євросоюзу, Росії треба вступити у Всесвітню асоціацію екологічного маркування "Глобал еколейблінг нетворк" (GEN) і отримати від Європейської спільноти визнання російського природоохоронного законодавства.

Відповідно до Федерального закону "Про природні території", що особливо охороняються, від 14 березня 1995 р. | 33-ФЗ державні природні заповідники і національні парки мають право мати власну символіку (прапори, вимпели, емблеми та ін.). Порядок твердження, використання і охорони такої символіки встановлюється Урядом Російської Федерації.

Незважаючи на те що окремі питання застосування екомаркування регулюються існуючим в країні законодавством в області охорони довкілля, захисту прав споживачів, стандартизації, сертифікації, реклами, запобігання недобросовісній конкуренції, товарних знаків, державними стандартами і нормативними документами федеральних органів виконавчої влади у вигляді загальних вказівок в областях, що зачіпають, для ефективного практичного використання все ж бракує спеціальних системних вимог до екомаркування в цілому. Тому було б доцільно вивчити і по можливості врахувати досвід деяких промислово розвинених країн, що випустили спеціальні посібники по застосуванню еко-заяв в маркетингу, де детально, з прикладами, даються вказівки про те, що допускається і що не допускається в практиці екомаркування.

Слід нагадати, що деякі провідні виробники споживчих товарів виступають проти процедур отримання права на екомаркування у формі знаків відповідності (схвалення), мотивуючи це тим, що на ділі вони перешкоджають оновленню продукції і мають тенденцію до переходу від добровільних форм до добровільно-примусових, приводячи в приклад Скандинавські країни, де заклопотаність населення проблемами охорони довкілля робить практично неможливими спроби продати товар без екознаку.

Тому однією з основних і найбільш дискусійних проблем екомаркування є проблема її актуальності, достовірності, ефективності застосування, а також коректного визначення критеріїв оцінки екологічності товарів, і над рішенням цих проблем повинні продовжувати активно працювати усі сторони, залучені в процеси товарообігу, тобто законодавці, виробники і споживачі.

3.4 Порядок надання екологічного знаку

Екологічне маркування знаком "екологічно чистий" проводиться по розроблених і ідентифікованих екологічних критеріях для груп однорідної продукції акредитованими органами по екологічній сертифікації. Розробка критеріїв базується на наступних принципах:

- об'єктивність;

- високі екологічні стандарти;

- аналіз життєвого циклу продукту.

Екознак може бути присуджений тільки продуктам, що чинять меншу екологічну дію в порівнянні з іншими продуктами, що виконують ті ж функції.

Досить високі екологічні стандарти встановлюються з таким розрахунком, щоб тільки до 30% однорідних продуктів на ринку могли їх виконати. Це дозволить стимулювати розвиток екологічних параметрів продуктів.

Схеми екологічної маркування виключають товари, до складу яких входять речовини, що класифікуються як "небезпечні".

Екознак надається на три роки (ДСТУ ISO 14020-2003 ), після чого критерії переглядаються з урахуванням розвитку нових технологій або появою нового продукту з подібними функціями, але з менш негативним впливом на довкілля.

Продукт може бути позбавлений екологічного знаку у разі, якщо:

- виробник надав невірні відомості про екологічні параметри свого товару;

- виробник зловживав якими-небудь повноваженнями, пов'язаними з присудженням екознака;

- згодом екологічна якість продукту перестала відповідати критеріям;

- з'явилася нова інформація, раніше невідома, про згубну дію цього товару на довкілля.

3.5 Споживчі переваги по відношенню до екологічно безпечної продукції

Кому потрібне екологічне маркування? Як споживач визначає для себе поняття "Екологічно безпечна продукція"? Чи готовий споживач купувати таку продукцію? Чи знайомий він з екологічним маркуванням?

На усі ці та інші питання вдалося знайти відповіді завдяки соціологічному опитуванню, проведеному "Агентством Соціальної Інформації" за замовленням Санкт-Петербурзького Екологічного союзу (СПбЭС).

Опитування було проведене у рамках Програми малих проектів у сфері охорони довкілля (SEPS - 3). Програма здійснюється Британською Радою за підтримки Міністерства охорони довкілля, продовольства і розвитку сільських районів Великобританії (Defra).

Восени 2005 року в Санкт-Петербурзі проводилося кількісне соціологічне дослідження методом особистих вуличних інтерв'ю. Опитування проводили з метою з'ясування наявності переваг у споживачів по відношенню до екологічно безпечної продукції і рівня інформованості громадян в цій області. Ставилися наступні завдання: виявити а) особливості розуміння жителями Санкт-Петербургу терміну "екологічно безпечна продукція" і б) мотивацію її придбання, а також визначити в) рівень популярності принципу добровільної екологічної сертифікації різних типів экомаркування і г) споживчі переваги відносно экомаркування.

Проведене опитування показало, що 52 % покупці знають про екологічне маркування продукції або щось чули про неї. При цьому можна з упевненістю стверджувати, що цей не занадто високий рівень інформованості пов'язаний з відсутністю широкої рекламної кампанії, оскільки більшість "незнаючих" належать до таких груп населення, для яких основним джерелом інформації є засоби масової інформації (робітники, службовці, пенсіонери, домогосподарки). Виявилось, що велика частина опитаних зв'язує поняття "Екологічно безпечна продукція" з безпекою для здоров'я людини (55 %), і лише 12 % знають про те, що основою екологічної безпеки є мінімізація негативної дії на довкілля.

Діаграма 1

На цьому етапі розвитку споживчого ринку при виборі продукції покупець керується в першу чергу інформацією про склад товару (діаграма 1). 74 % респондентів назвали цей критерій пріоритетним (що особливо цікаво, це найбільш значущий показник для людей як з високим, так і з низьким рівнем доходу). Варто відмітити, що ціна є тільки третім за значимістю чинником, що впливає на вибір покупця. Тобто, за уявленнями покупця, на сьогодні саме склад товару може дати йому найбільш достовірну інформацію про якість обраної продукції, її натуральність. Саме ця інформація дозволяє громадянам зробити вибір на користь того або іншого товару, наслідуючи головний принцип - піклуючись про своє здоров'я.

Як показало опитування, поняття "Екологічно безпечна продукція" (а отже, і наявність екомаркування) має стійку асоціацію з тим, що така продукція безпечна для здоров'я людини. При відповіді на питання "що для вас було б найбільш важливим при купівлі екологічно безпечної продукції ? " 73 %(!) опитаних вказали, що таким чином вони піклуються про своє здоров'я. Покупці вважають, що наявність на упаковці екологічного маркування - знаку, що засвідчує безпеку товару для здоров'я і довкілля - дозволяє їм зробити висновок про якість продукції (41 % повідомили, що цей чинник має велику значущість). При цьому, такі показники, як наявність медалей виставок і конкурсів, наявність товарних знаків, реклама продукції в ЗМІ і на вулиці, популярність бренду, не грають великої ролі і трохи впливають на вибір продукції (12-25 %). Таким чином, саме екомаркування може підвищити лояльність покупця до певної марки товару. Компанія, що піклується про здоров'я споживача, поза сумнівом, викличе більше довіри у останнього, ніж компанія, що вкладає величезні кошти в рекламу.

Таким чином, чинник, що займає в даний момент четверте місце за значимістю, - наявність екознака, - має реальний потенціал до підвищення свого "рейтингу" в очах споживача. При зміцненні вже наявної асоціації "наявність екознака = перевірений склад" більшість споживачів орієнтуватимуться не безпосередньо на склад продукту, а на наявність або відсутність екомаркування на упаковці. Це значно полегшить споживачеві вибір продукції і заощадить час, що витрачається на пошук якісного товару.

Виходить, що основна перешкода для підвищення попиту на екомарковану продукцію - це невелика кількість такої продукції. І підтвердження тому - наступні цифри. Незважаючи на недостатню інформованість про екологічну безпеку продукції, вже зараз 85 % громадян згодні купувати таку продукцію, навіть якщо вона буде дорожче на 10 % в порівнянні з неперевіреною аналогічною продукцією, причому готовність платити більше за екологічні товари висока як серед тих, хто знає про екомаркування, так і серед тих, хто про неї не чув (діаграма 2). Половина населення погодиться з двадцятипроцентним підвищенням цін. І навіть якщо екологічно безпечні товари будуть дорожчі на 30 %, такій продукції віддадуть перевагу 28 % покупців. Це дуже високі показники, які говорять про те, що споживач чекає від виробника тільки якісної, екологічно безпечної продукції, і одним з гарантів цієї високої якості є екомаркування.

Діаграма 2

Одним із завдань опитування було визначення міри популярності різних екомаркувань. На жаль, для 44 % опитаних жоден зі знаків на упаковці продукції не є знайомим. Проте ці цифри говорять лише про те, що доки на російському ринку присутньо дуже мало продукції з подібними знаками, оскільки, як говорилося вище, інтерес до екологічно безпечної продукції дуже високий. Особливо слід зазначити, що лише для 19 % споживачів наявність екомаркування не матиме ніякого значення, для інших же екознак на упаковці підвищить довіру до якості товару. Іншими словами, люди звертають увагу на знаки екомаркування, але не знаходять їх!

В умовах постійно зростаючої конкуренції привернути увагу споживачів до своєї продукції стає для виробників пріоритетним завданням. Існує безліч інструментів привертання уваги покупців: реклама продукції в засобах масової інформації, на вулиці, підвищення популярності бренду, наявність медалей і дипломів різних виставок на упаковці товару. Проте мало привернути увагу до продукції, необхідно заручитися довірою покупців. Тенденції споживчого ринку такі, що довіру покупців здобуває тільки така продукція, якість якої не викликає сумніву. Екомаркування - це один із способів повідомити покупцю про високу якість продукції.

Детальне вивчення результатів соціологічного опитування дозволяє з упевненістю стверджувати, що екомаркування - перспективний напрям. Це реальний маркетинговий інструмент. Це дієвий спосіб підвищення лояльності до продукції. Сьогодні вже недостатньо просто сказати - ми пропонуємо якісний товар, необхідно підтвердити його якість і екологічну безпеку.

Позиція споживача ясна, відповідь - за виробником.

Висновок

Екомаркування є індикатором екологічної безпеки продукції, а, отже, дбає про здоров'я людини. Наявність на товарах знака добровільної екологічної сертифікації полегшує покупцю вибір, особливо у тому випадку, якщо покупець поінформований про переваги екологічно безпечної продукції. Купуючи товари з екознаками, споживач піклується як про своє здоров'я, так і про здоров'я майбутніх поколінь. Виробник, упевнений у якості й безпеці своєї продукції, в свою чергу, отримує нові ринки збуту. Принцип рівноваги і виграшу усіх сторін (споживач-виробник-довкілля), лежить у основі добровільної екологічної сертифікації, робить її зручним та привабливим інструментом ринку.

Список використаної літератури

Гордышевский С.М.,Экомаркировка - эффективный инструмент повышения экологической безопасности продукции и качества жизни// Санкт-Петербургский Экологический союз.

ГОСТ Р ИСО 14020-2000 «Экологическая маркировка и декларация. Основные принципы» Постановление Госстандарта России от 25.12.00 N 410-ст

Екомаркування - крок до здоров'я.// Прес-служба ДП "Чернігівстандартметрологія”.

Крылова Г.Д. Основы стандартизации, сертификации, метрологии.- М.: 2001.-711с.

Никифоров А.Д. . Метрология, стандартизация и сертификация.-М.:2002.-422 с.