Методи і форми економіки природокористування

18

Міністерство освіти і науки України

Національний університет

водного господарства та природокористування

Кафедра фінансів і економіки природокористування

Контрольна робота

Економіка природокористування

Рівне 2008

Зміст

1. Теоретична частина:

- Оцінка економічних збитків від різних видів порушень земельних ресурсів

- Цілі, стратегії, інструменти земельного маркетингу

- Суть страхування екологічних ризиків

- Методи і форми економічного стимулювання раціонального природокористування

- Історія розвитку науки і завдання дисципліни «Економіка природокористування»

- Правові основи управління природокористуванням і охорона природи

2. Розрахункова частина

Список використаних джерел

1. Теоретична частина

Оцінка економічних збитків від різних видів порушень земельних ресурсів

Відтворення ресурсів природи, її охорона вимагають суттєвих матеріальних витрат, економічна і соціальна ефективність яких повинна бути достатньо високою для того, щоб суспільство могло їх собі дозволити. В зв'язку з цим виникає проблема економічної та позаекономічної оцінки впливу людини на природу. Проблема ця досить багатогранна, оскільки включає область взаємного проникнення і взаємодії природи і суспільства, а методика оцінки результатів цієї взаємодії ще недостатньо розроблена.

Збитки від порушення земельних ресурсів виникають:

а) через втрату землі:

- переведення продуктивних с/г земель на не с/г потреби (міські і сільські забудови, дороги);

- використання землі під засвоєння (проведення каналів, під'їздів, технологічних колій);

б) від зниження урожайності с/г угідь.

Розрахунок збитків від втрат землі проводиться за формулою:

Звз = Пвз Цга, грн, де

Пвз - площа вилучених земель;

Цга - ціна га землі;

Розрахунок збитків від недобору урожаю:

Зну = Ове • Цт, грн., де

Ове - обсяг витрат землі, т;

Ц - ціна 1 тонни землі;

Розрахунок збитків від недобору урожаю:

Зну = ? Пі • ?Уі, грн.,де

Пі - площа і-тої с/г культури;

?Уі - величина зниження урожайності і-тої с/г культури;

Ці - ціна і-тої с/г культури;

Збитки від забруднення і нераціонального використання водних ресурсів виникають через:

а) збільшення захворювання населення;

б) зменшення вилову риби;

в) збільшення витрат на додаткову очистку води для споживання;

Розрахунок збитків від втрат рибної продукції проводиться за формулою:

Звр = В2 (Цр2 - С2) - В1 (Цр1 - С1), грн., де

В1, В2 - середньорічні обсяги вилову риби до і після забруднення;

Ц2, Ц1 - оптова ціна до і після забруднення;

С2, С1 - собівартість одиниці продукції до і після забруднення;

Важливою складовою частиною розробки оцінок впливу на природу є значення системи показників, причому розв'язання різнорідних соціально-економічних завдань вимагає застосування різних видів оцінок.

Економічна оцінка -- це оцінка змін в економіці, що виникають при певному впливі внаслідок порушення основних функцій природи, тобто вона відображає вартість заходів на підтримання оптимального стану природної, соціальної і господарської підсистем та вартість збитків від антропогенних впливів. Об'єктом економічних оцінок можуть бути всі види наслідків господарської діяльності (екологічні, соціальні, господарські), але тією мірою, якою вони здійснюють вплив на економічне життя суспільства. Серед різних видів економічних оцінок стану природного середовища частіше використовується оцінка екологічних витрат,

Здійснення природоохоронних заходів, як і будь-яких інших соціальних заходів, вимагає витрат, але їх нездійснення також тягне за собою витрати. Ці витрати є двома важливими складовими екологічними втрат. Перша складова -- витрати на природоохоронні заходи в місці потенцiйного виникнення екологічних порушень. До них належать витрати на попередження забруднень, ерозійні заходи; тощо. Друга складова -- економічні збитки від екологічних порушень, що виникають внаслідок відмови від природоохоронних заходів (або недостатніх масштабів їх здійснення). Вони складаються з витрат на компенсацію сировинних втрат з газами, що відходять, твердими відходами, стічними водами, а також із витрат на попередження і ліквідацію несприятливого впливу на реципієнтів (об'єкти, яким завдаються збитки), і в цілому на природне середовище, що проявляється в зниженні цінності ландшафтів (рекреаційної, середовище захисної), погіршенні умов роботи людей, підприємств, техніки, втратах робочого часу пов'язаних з підвищеною захворюваністю.

Основними реципієнтами забруднення навколишнього природного середовища є: населення; об'єкти житлово-комунального господарства; сільськогосподарськi угіддя; лісові ресурси; елементи основних фондів промисловості і транспорту; рентні ресурси; рекреаційні ресурси.

Якщо самі природоохоронні витрати (перша складова екологічних витрат), як правило, функціонально (детерміновано) залежать від масштабів і характеру попереджувальних екологічних порушень i тому визначаються з найбільшим ступенем достовiрностi, то економічні збитки не піддаються однозначному визначенню і розглядаються у вигляді діапазону можливих значень для різних комбінацій параметрів, що характеризують об'єкти, на які діють екологічні порушення (чисельність і віковий склад населення, характер його зайнятості, забезпеченностi харчуванням, вартість основних фондів тощо).

Тому економічні збитки є за своєю природою стохастичною величиною, яка піддається обчисленню лише з тим чи іншим ступенем ймовірності.

Економічно оцінити господарські наслідки можна, як правило, лише частково. Так, при погіршенні умов праці ї відпочинку через деградацію ландшафтів можна одержати економічне вираження на основі обліку його непрямого. впливу на суспільну продуктивність праці. Через нерозробленість вартісної оцінки наслідків господарської діяльності недостатньо відображаються в економічній оцінці різного роду зміни в ландшафтах. Наприклад, важко знайти вартісне вираження доцільності збереження певної кількості видів флори і фауни в кожній природній зоні, хоча, безумовно, від цього змінюється такий. показник, як урожайність сільськогосподарських культур. Часто економічна оцінка буває утруднена через значний розрив у часі між впливами і їх негативними наслідками, через невизначеність масштабів і термінів їх прояву, а також через те, що в оцінці не знаходить відображення фактор незворотності руйнування природного середовища, особливо унікальних природних ландшафтів. Крім того, екологічні наслідки набувають звичайно економічної значущості лише при обмеженості природних ресурсів, оскільки природні комплекси виступають не лише як фактор середовища, а й як джерело ресурсів. За таких умов на відтворення ресурсів необхідні додаткові витрати праці.

Виходячи з викладеного матеріалу, доходимо висновків:

1) усі види збитків, заподіяних навколишньому середовищу в процесі виробництва, повинні бути заміщені, по можливості їх необхідно передбачати (принцип відтворення навколишнього середовища); 2)крім заміщення уже заподіяних і попередження можливих збитків (просте відтворення), необхідно піклуватися про цілеспрямоване формування і поліпшення навколишнього середовища (розширене відтворення), що також вимагає додаткових витрат.

З цих положень випливають такі актуальні питання:-1)питання розмірів збитків і витрат на охорону і формування навколишнього середовища. Збитки, які обчислюються у вартісній формі і завдаються відновлюваним і невідновлюваним природним ресурсам., називаються економічними. Збитки, які завдаються здоров'ю і умовам благополучного існування людей, -- це соціальні збитки. Далеко не завжди можна назвати конкретного винуватця і справжній масштаб шкоди (наприклад, винятково складно кількісно виразити шкоду, заподіяну здоров'ю громадян внаслідок споживання забрудненої води або забруднення повітря). В таких випадках слід рахуватися з можливими помилками у визначенні справжніх збитків або необхідних витрат;

2) хто повинен відшкодовувати фактичні або можливі збитки? Чи це повинен бути виробник, звичайно, конкретний винуватець завданої шкоди,' чи споживач, для якого призначені вироби, і який, до речі, крім самого акту споживання, активно бере участь у забрудненні навколишнього середовища продуктами своєї життєдіяльності? Чи це повинно бути населення конкретного міста, чи регіону, чи суспільство в цілому? Тут не може бути однозначної відповіді. Відшкодовувати збитки (нести витрати) повинен їх безпосередній винуватець, тобто забруднювач, у виробництві -- це підприємство. Тим не менше, підприємства не завжди згідні збільшувати витрати на охорону середовища. Суспільство (держава) примушує їх до цього юридично або економічно, з допомогою системи стимулів і заохочень.

Отже, теоретичного і практичного вирішення вимагають три питання:

1) визначення розмірів заподіяних збитків;

2) розробка систем стимулів і заохочень раціонального природокористування;

3) розробка методики визначення ефективності заходів по охороні природи.

Цілі, стратегії, інструменти земельного маркетингу

Земельний маркетинг - це специфічна функція управління підприємств та організацій, яка регламентує їх діяльність щодо задоволення потреб споживачів у якісному навколишньому середовищі у вигляді земельних ресурсів та продукції, яка оптимізується з його використанням.

Земельний маркетинг - це ринково орієнтований вид управлінської діяльності, у складі загальної системи маркетингу підприємства, спрямований на визначення, прогнозування і задоволення споживчих потреб таким чином, щоби не порушувати екологічної рівноваги земельних ресурсів і не впливати на стан здоров'я суспільства.

Завданням земельного маркетингу є створення умов для раціонального використання і збереження земельних ресурсів, пристосування виробництва до умов ринку, випуск та сертифікація екологічно чистої продукції, яка має високу конкурентоспроможність, а також інтенсифікація її збуту й отримання додаткового прибутку за рахунок екологізації виробництва.

В системі природокористування земельний маркетинг передбачає: раціональне й бережливе освоєння земельних ресурсів; запобігання понадлімітному забрудненню НПС; виробництво екологічних товарів і послуг із встановленням для них відповідних цін та платежів; залучення іноземних інвесторів, тощо.

Проведення маркетингових досліджень в процесі екологічної модернізації виробничої системи обумовлюється вивченням пропозицій щодо модернізації окремих технологічних систем, агрегатів, очисних споруд. Тобто будуть застосовані досконалі й ефективні методи виробництва.

Як свідчить світовий досвід, продукція екологічного виробництва користується більшим попитом та споживається, використовується з більшою довірою. Про це свідчить широке розповсюдження робіт за рахунок сертифікації продукції за міжнародними стандартами ISO 9000 «Управління якістю», а також до вимог УкрСЕПРО.

Сутність земельного маркетингу випливає з його задач, таких наприклад як діяльність, що спрямована на задоволення потреб споживачів при якому не порушується рівновага земельних ресурсів; виробництво екологічно «чистої» продукції і контроль її якості при стабілізації навантаження на НПС; організаційно-економічні механізми стимулювання; контроль якості довкілля та його складових елементів як єдиного цілісного комплексу.

Виділяють такі функції земельного маркетингу:

1. Організація виробництва екологічно безпечної продукції та надання інших екологічних послуг;

2. Розробка еколого-економічних механізмів обґрунтування виробництва, реалізації екологічно безпечної продукції;

3. Покращення іміджу підприємства за рахунок раціонального використання земельних ресурсів;

4. Стимулювання збуту екологічно чистої продукції;

5. Вивчення та формування попиту на екологічно чисту продукцію, технологію та послуги;

6. Проведення екологічних маркувань та сертифікації;

7. Підвищення відповідальності за виконання екологічних зобов'язань на всіх рівнях організаційної структури підприємства (організації).

Принципи земельного маркетингу такі:

1. Врахування досвіду інших країн та потреб щодо виробництва та споживання екологічно чистої продукції;

2. Використання сучасних тенденцій розвитку економіки для запровадження механізмів земельного маркетингу на різні терміни;

3. Інформування населення про екологічні характеристики товарів і послуг через екологічне маркування та інформацію на тарі чи упаковці.

Причому екологічні маркування, аудит, сертифікація, є інструментами земельного маркетингу. Завдяки тому, що продукція є екологічно безпечною та відповідним чином позначена вона може проходити екологічну сертифікацію на відповідність встановленим вимогам.

Суть страхування екологічних ризиків

Економічний механізм страхування сільськогосподарського виробництва полягає у створенні і використанні страхового фонду з метою відшкодування непередбачених збитків , заподіяних сільськогосподарським підприємствам стихійними лихами, іншими несприятливими подіями, що порушують нормальний процес відтворення.

Страхування екологічних ризиків включає в себе страхування рослин і тварин.

Для різноманітних об'єктів страхування характерні різні ризики, які враховуються страховими компаніями при розробці конкретних умов і правил страхування. Найбільш ризиковим є вирощування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень.

Рослинництво найбільше з усіх галузей сільськогосподарського виробництва піддається впливу несприятливих природно-кліматичних умов, які прийнято поділяти на 2 групи.

Першу групу складають постійні, тобто звичайні для даної місцевості фактори - короткий вегетаційний період, середньорічні коливання температури повітря, низька якість грунту.

Другу групу створюють незвичайні, випадкові відхилення від нормальних умов розвитку рослин: ранні заморозки, град, посуха, повінь, довготривала відсутність опадів.

Дія першої групи факторів нейтралізується за допомогою фінансування необхідних затрат на вирощування швидкозріючих сортів зернових та інших культур, здійснення витрат на покращення якості грунтів, впливу на ціну через механізм надбавок та інших методів. Щодо другої групи, то тут неабияку роль відіграє система грошових фондів, яка створюється безпосередньо страховими компаніями. Тому для реалізації завдання щодо поширення страхового захисту сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності було прийнято ряд законодавчих актів, які передбачають здійснення такого виду страхування в обов'язковій формі.

Під час настання страхового випадку при страхуванні врожаю досить складною є проблема визначення збитку, завданого господарству. Тому прийнято порівнювати фактичний урожай поточного року з середнім урожаєм, яке господарство отримало за попередні 5 років. У деяких випадках (розорювання нових земельних площ, зрошення нових земель) можливий розрахунок збитку на основі прогнозного врожаю, який господарство могло б отримати при відсутності страхового випадку.

Страхувальниками сільськогосподарських культур можуть бути всі юридичні та фізичні особи, що використовують земельні угіддя.

Об'єктами страхування в рослинництві є всі види сільськогосподарських культур: зернові, зернобобові, технічні, овочеві, кормові, бахчеві, урожай садів, виноградників, теплиць.

У страховому договорі може бути передбачене відшкодування збитків, що сталися внаслідок вітрової та водної ерозії, обвалів, загнивання насіння, пошкодження врожаю птахами, загибелі врожаю в закритому грунті, причиною яких є припинення подачі електроенергії, зумовлені природними стихіями, пожежами, технічними чи технологічними аваріями.

Для всіх сільськогосподарських культур страхування врожаю починається з дня їх посіву (висадки) і припиняється в день закінчення збирання врожаю.

Принциповою особливістю страхування сільськогосподарських тварин є відшкодування збитків лише у випадку загибелі тварини. Як правило, страхування відбувається не в повній вартості тварин, що примушує власника біти більше зацікавленим у збереженні поголів'я.

На основі різниці у величині страхової відповідальності всю сукупність застрахованих тварин поділяють на 3 групи: продуктивна худоба, молодняк, племінні і високоцінні тварини.

Продуктивна худоба складає основну групу і вважається застрахованою на випадок загибелі внаслідок стихійного лиха, інфекційних хвороб, пожежі і дії електричного струму.

Молодняк тварин потребує особливого нагляду і може бути застрахований лише від стихійного лиха, пожежі і дії електричного струму. Для останньої групи тварин застосовують більш високий обсяг страхової відповідальності, враховуючи падіж тварин від інфекційних та загальних захворювань, нещасних випадків. Страхування продуктивних сільськогосподарських тварин, що є приватною власністю громадян, проводиться як обов'язкове, так і добровільне.

Договір страхування тварин укладається терміном на 1 рік на підставі усної або письмової заяви страхувальника з обов'язковим оглядом тварини, що береться на страхування. Страхуються тільки здорові тварини. Невіддільною частиною договору є розрахунок вартості майна та страхових платежів. Договір може бути укладений на все майно або на окремий його вид. Договір вступає в силу після сплати страхувальником страхової премії повністю або частково.

Тварини страхуються за 2 варіантами:

1. Страхування від хвороби, пожежі, урагану, електроструму, замерзання, укусу змій, отруйних комах, травм, викрадення.

2. Всі ризики, що є в 1 варіанті, плюс напад диких звірів та вимушений забій.

54. Методи і форми економічного стимулювання раціонального природокористування

Економічні стимули, які могли б змусити підприємства турбуватися про охорону природи і зменшення збитків, поки що недостатні. Але й ці кошти спрямовувати на охорону природи проведення підвищується собівартість виробництва продукції, зростає обсяг основних фондів. Водночас багато очисних споруд перевантажені, стоки перебувають у незадовільному стані, відбувається їх змішування з різними шкідливими речовинами, що призводить до синергізму і затрудняє очищення. Необхідним є загальне підвищення культури виробництва, поліпшення збереження сировини і матеріалів, правильна експлуатація устаткування.

Слід виявити зв'язок між збитками від забруднення навколишнього середовища і забруднювальною діяльністю підприємства. Важливо визначити гранично допустимі викиди, за перевищення яких підприємства і його керівники повинні нести матеріальну відповідальність. Для підприємства гранично допустимий викид -- набагато конкретніша норма, ніж гранично допустима концентрація, джерелом якої може бути забруднення середовища з різних підприємств. Плата за забруднення, що знімається з підприємства, повинна бути такою, щоб спонукати його до повного використання як коштів, що виділяються централізовано, так і коштів самого підприємства. Зменшення забруднення середовища повинно бути вигідним підприємству до тих пір, поки викликані цим витрати будуть меншими від плати за забруднення. Значить, плата за забруднення природного ресурсу повинна бути досить високою, виходячи зі збитків, які завдаються народному господарству.

Доцільно в цьому плані розрізняти нормативні збитки, які відповідають нормальним умовам виробництва і підлягають усуненню за рахунок виділених централізованих коштів або кошторису самого підприємства, і понаднормативні збитки, які є наслідком недоліків господарювання. Такі збитки повинні відшкодовуватись за рахунок фондів матеріального заохочення.

Псування природних ресурсів повинна виконувати такі функції: сприяти перенесенню збитків, пов'язаних із забрудненням середовища, на винних; узалежнювати розмір прибутку і фондів матеріального заохочення від ефективності природоохоронної діяльності; спонукати підприємства до зниження збитків шляхом ефективного освоєння коштів на спорудження і діяльність природоохоронних об'єктів.

Якщо механізм регулювання природокористування базувати лише на директивне встановлених нормативах і державних стандартах, що визначають гранично допустимі норми порушень навколишнього природного середовища, то таке несистемне побудоване управління буде до певної міри прихованою формою субсидіювання безгосподарського природокористування. Адже дотримуючись встановлених середніх «меж», підприємства вже не матимуть ніяких витрат на заміщення збитків, що завдаються навколишньому середовищу. Ці витрати або лягають на плечі невинних у збитках представників народного господарства загалом, або ж не покриваються взагалі. Типовою є ситуація, коли в районах з високою щільністю населення розміщуються все нові і нові підприємства, і хоч кожне з них може дотримуватись санітарних норм та інших вимог, загальний рівень забруднення навколишнього середовища зростає. Намагання перешкодити виникненню нових виробничих об'єктів часто є безуспішними, оскільки завжди знаходяться аргументи на користь їх створення.

Щоб забезпечити ефективність природоохоронної політики, більшу увагу слід приділити орієнтації економічних інтересів природокористувачів на охорону і раціональне використання природних ресурсів. У цьому випадку усувається суперечність між відомчим підходом окремих підприємств та інтересами всього суспільства, а також відносини в природокористуванні піднімаються на рівень, що відповідає вимогам розвинутого суспільства.

Стимулювання (в цілому) є засобом пробудження інтересів, формою реалізації економічних відносин між людьми в процесі виробництва і розподілу матеріальних благ, сукупністю розроблюваних суспільством заходів і засобів щодо приведення у відповідність результатів виробництва і винагороди.

Чинні правові норми охорони середовища не відповідають сучасним вимогам. Штрафні санкції не вирішують проблеми, -- підприємствам часто вигідніше платити штрафи, ніж споруджувати очисні споруди, оскільки суми штрафів покриваються фінансуванням з державного бюджету і не позначаються суттєво на показниках роботи підприємств. Штраф -- це насамперед покарання винного, а не відшкодування збитків, завданих природному середовищу. Відшкодовують же збитки природі не ті, хто спричинив їх, а підприємства зовсім інших галузей народного господарства. Суттєвим недоліком штрафних санкцій є також обмежений характер їх дії, оскільки застосовуються вони в екстремальних випадках, а не як елемент регулювання поточної діяльності підприємства.

Отже, охорона природного середовища -- це складна проблема, вирішувати яку потрібно з допомогою правових,. економічних та інших методів, які будуть ефективними, лише взаємно доповнюючи один одного. При цьому вирішальним є вдосконалення саме форм виробничих відносин, економічних методів управління. Економічні методи -- це методи, використання яких забезпечує досягнення поставленої мети шляхом впливу на економічні інтереси.

Історія розвитку науки і завдання дисципліни «Економіка природокористування»

У нашій країні економіка природокористування почала формуватися недавно. Як і кожна інша економічна наука, вона має об'єктом свого вивчення виробничі відносини між людьми, в даному випадку відносини, що виникають у процесі взаємодії між суспільством і природним середовищем.

Економіка природокористування -- це наука про раціональне та ефективне використання природних ресурсів, наука про організацію дійової системи охорони навколишнього середовища.

У завдання економіки природокористування входить дослідження економічних закономірностей застосування природних ресурсів людським суспільством з метою задоволення своїх потреб.

Завдання, які стоять перед економікою природокористування, можна поділити на три, групи: розробка методів оцінки природних ресурсів з метою включення в економічні розрахунки їх вартості; створення економічного механізму управління раціональним використанням природних і ресурсів і охороною навколишнього середовища; розробка методів розрахунку економічної ефективності капітальних вкладень у раціональне використання природних ресурсів та охорону навколишнього середовища.

Економіка природокористування як економічна наука спирається на закономірності, що виводяться іншими науками -- геологією, біологією, ґрунтознавством, лісознавством, метеорологією, демографією. Ці зв'язки наук потрібні для розробки питань оптимального використання та охорони викопних багатств, атмосфери, води, грунту, лісу та інших природних ресурсів. Економіка природокористування стоїть фактично на межі перелічених вище та інших наук, але як економічна наука вона тісно пов'язана з політичною економією і виходить з її основних положень.

Повна залежність людини від сил природи давно минула. Сучасна людина не може протистояти лише тим силам природи, які мають стихійний, глобальний, катастрофічний характер -- землетрусу, вибухам вулканів, повені, посусі, та й то деякими явищами вона починає оволодівати. Сучасна людина все більше підкоряє собі сили природи, використовує їх. Отже, з розвитком суспільного виробництва у взаємодії людини і природи все більше зростає вплив людини на природу, підкорення нею природи, використання її сил і ресурсів. Вплив людини на природу має більшою мірою односторонній негативний для природи характер -- людина забирає дари природи, мало що віддаючи.

Процес відтворення в біосфері відбувається на основі наявності в ній рівноваги або з дуже незначними змінами, пов'язаними з зовнішніми для системи факторами, наприклад, поступовим стійким похолоданням (потеплінням). Елементи системи взаємопов'язані і зумовлюють один одного. Отже, біологічна система, або екосистема, має замкнутий характер, вона сама себе підтримує і тим самим забезпечує власну рівновагу за певних умов співвідношення з неживою природою.

Інший стан речей у суспільному виробництві. Певною мірою рівновагова система відтворення саморозвивається в сільському господарстві, де вона . може мати майже замкнутий характер. Так, при застосуванні травопільної, плодозмінної, просапної систем землеробства відновлюється родючість грунту, тваринництво дає хороші добрива, а вирощені кормове зерно і трава використовуються на корм худобі. Рівновагове відтворення може стати принципом раціонального ведення лісового господарства, що передбачає вирубку, збалансовану з лісопосадками і вирощуванням лісу. Як відомо, це досить тривалий процес.

Сучасне промислове виробництво не має замкнутого характеру, це відкрита система, до якої надходять маси природних сировинних матеріалів -- вугілля, нафта, руда, будівельні матеріали, сільськогосподарська і лісова сировина, вода, повітря. Усі матеріали проходять одну або кілька стадій переробки і потім як кінцевий продукт виходять із системи і надходять у споживання. Поряд з цим на всіх стадіях їх обробки з системи викидаються відходи -- пуста порода, шлаки, попіл, аерозолі, гази, пари, пил тощо, які містять різні шкідливі для живих організмів речовини.

Економіка природокористування охоплює дві групи зв'язаних, між собою проблем: по-перше, як знайти і найефективніше використати необхідні у виробництві та споживанні ресурси, і, по-друге, як передбачити або ліквідувати забрудненість навколишнього середовища. Ці проблеми слід розв'язувати з урахуванням зміни потреб -- особистих і громадських, споживчих і виробничих.

Терміни «економіка» і «екологія» схожі навіть на перший погляд. Слово «економіка» утворене від грецьких слів oikos і nomos і може перекладатись як закони господарювання. Слово «екологія» також грецького походження (oikos і logos--слово, наука) і означає науку про відносини рослинних і тваринних організмів та їх сукупностей між собою і навколишнім середовищем.

Правові основи управління природокористування і охорони природи

Усі ланки народногосподарської середовище захисної системи становлять єдине ціле і доповнюють одна одну. Водночас кожна з цих ланок наділена самостійними функціями, вирішує певне коло завдань і має свою структуру. Відповідають за організацію державної підсистеми і контролю за станом навколишнього середовища Міністерство по охороні навколишнього середовища (1991 p.), служба стандартизації, Міністерство охорони здоров'я та інші міністерства, а також місцеві обласні, міські та районні організації відповідного профілю. В своїй діяльності вони керуються в основному Законом про охорону навколишнього середовища (1991 p.).

Державна підсистема використання природних ресурсів перебуває в компетенції місцевих Рад народних депутатів, які повинні контролювати і регулювати всю природоохоронну роботу міністерств і відомств. Галузевий і міжгалузевий характер раціонального природокористування визначається специфікою господарської діяльності структурних підрозділів міністерств і відомств і залежить від виробничого профілю підприємств і об'єднань. Тому обов'язки між різними ланками цієї підсистеми охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування розподіляються відповідним чином.

Так, Міністерство сільського господарства і продовольства України повинно здійснювати державний контроль за дотриманням земельного законодавства і порядку користування землею; відповідає за організацію охорони і раціонального використання земель, що перебувають у користуванні сільськогосподарських підприємств і організацій системи міністерств, за правильність застосування в сільському господарстві отрутохімікатів, розробку біологічних засобів боротьби з хворобами і шкідниками сільськогосподарських культур і насаджень, організацію економного використання води при зрошенні земель; здійснює контроль за рекультивацією земель. Воно організовує виконання комплексу протиерозійних заходів, включаючи роботи по полезахисному лісорозведенню; здійснює контроль за проведенням заходів по боротьбі з шкідниками хворобами рослин, за дотриманням встановлених правил зберігання отрутохімікатів з тим, щоб не допустити потрапляння шкідливих речовин у сільськогосподарську продукцію і нагромадження їх у грунті і водоймах; за правильним веденням мисливського господарства, дотриманням чинного законодавства по збереженню і збагаченню флори і фауни, у справі заповідників.

Крім того, Міністерство сільського господарства і продовольства повинно систематично вивчати вплив отрутохімікатів на водні організми і визначати гранично допустимі концентрації їх у рибогосподарських водоймах; робити висновки про доцільність хімічної обробки посівів, насаджень, водойм і лісів; брати участь у розробці приладів для контролю якості природних поверхневих і стічних вод. Міністерство охорони навколишнього природного середовища (МОНПС) є центральним органом державного управління в галузі охорони природи і використання природних ресурсів і відповідає за охорону природи, організацію раціонального використання і відтворення природних ресурсів у країні. Як головні завдання па МОНПС покладаються комплексне управління природоохоронною діяльністю в країні, розробка і проведення єдиної науково-технічної політики по охороні природи і раціональному використанню природних ресурсів, координація діяльності міністерств і відомств у цій галузі. З цією метою провадиться державний контроль за використанням і охороною земель, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, рослинного (в тому числі лісів) і тваринного (в тому числі рибних запасів) світу, морського середовища і природних ресурсів територіальних вод України.

МОНПС готує і подає в Кабінет Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання природних ресурсів для включення їх у проекти державних планів економічного та соціального розвитку, здійснює контроль за виконанням відповідних завдань, передбачених державними планами. МОНПС розробляє пропозиції щодо вдосконалення економічного механізму природокористування, затверджує екологічні нормативи, правила і стандарти з регулювання використання природних ресурсів і охорони природного середовища від забруднення та інших шкідливих впливів. Здійснюється державна екологічна експертиза генеральних схем розвитку і розміщення продуктивних сил країни і галузей народного господарства, контроль за дотриманням екологічних норм при розробці нових технологій, матеріалів і речовин, а також проектів на будівництво (реконструкцію) підприємств та інших об'єктів, що впливають на стан навколишнього середовища і природних ресурсів. При цьому органи управління природокористуванням повинні орієнтуватися на такий визначальний фактор поліпшення діяльності з охорони природи, як широке застосування в усіх галузях народного господарства маловідходних і безвідходних технологій.

МОНПС відає у встановленому порядку дозволом на захоронення (складування) промислових, побутових та інших відходів, на викиди шкідливих речовин в навколишнє середовище, на спеціальне водокористування, на користування тваринним світом і споживання атмосферного повітря для виробничих потреб, користування кадрами для проведення геологорозвідувальних робіт, затверджує розрахункові лісосіки і здійснює контроль за відводом земель під усі види господарської діяльності.

У складі МОНПС функціонують: Головне управління економіки і організації природокористування, Головне управління науково-технічного прогресу і екологічних нормативів. Головне контрольно-інспекційне управління, Головна державна екологічна експертиза, Головне управління міжнародного співробітництва, Управління пропаганди екологічних знань, Управління капітального будівництва і матеріально-технічного забезпечення.

МОНПС має місцеві органи на всіх рівнях територіального управління -- областей, районів, міст. Введення подвійної підпорядкованості територіальних органів управління МОНПСу та місцевим Радам народних депутатів відповідає ролі місцевих Рад у вирішенні питань охорони навколишнього середовища, визначеній статтями Конституції України та розділом IV Закону про охорону навколишнього природного середовища. Ці положення дають змогу залучити до вирішення завдань з охорони навколишнього середовища служби Рад народних депутатів (планове управління, управління капітального будівництва та ін.), а отже, уникнути необхідності їх створення в межах територіальних органів МОНПСу.

Територіальними органами управління охороною навколишнього середовища є відповідні відомства МОНПСу та відділи охорони природи виконкомів Рад народних депутатів.

З переходом на повний госпрозрахунок і нові методи економічного управління згідно з Законом про державне підприємство на рівні підприємств охорону навколишнього середовища здійснює адміністрація. Тут приймаються рішення з питань природокористування, здійснюються практичні заходи щодо охорони навколишнього середовища від забруднення виробничими і господарськими відходами, стічними водами.

Водночас слід враховувати, що в системі планового управління раціональним природокористуванням провідним є територіальний підхід. Це означає, що повноправним розпорядником природних ресурсів, які залучаються в сферу виробничої діяльності, є Ради народних депутатів. Завдання полягає в тому, щоб надані місцевим Радам права використовувались якнайефективніше, поєднували в собі територіальні і галузеві інтереси, орієнтували виробничо-господарську та експлуатаційну діяльність промислових підприємств і об'єднань, міністерств і відомств на вирішення актуальних екологічних проблем

2. Розрахункова частина

Згідно з результатами контрольних перевірок хімічного підприємства міста рівного зафіксовано використання як пального таких речовин: бензин не етиловий -- 364 т, зріджений нафтовий газ -- 664 т, стиснений природний газ -- 464 т. Крім того, в результаті перевірки підприємства, проведеної 10.06.2005 р. виявлено перевищення скиду забруднюючих речовин у водні об'єкти в таких обсягах: завислі речовини -- 6,4 т при ліміті 4 т, нафтопродукти -- 6,4 т, при ліміті 1,5 т, нітрати -- 64 т при ліміті 75 т. Підприємство отримало припис на усунення порушення до 20.07.2005 р. В зазначений термін порушення було усунено.

За цей період часу підприємство розмістило на своїй території, згідно дозволу, відходи у таких обсягах: відходи 2 класу - 264 т, при ліміті 245 т, відходи 3 класу - 164 т, при ліміті 150 т, люмінесцентні лампи у кількості 664 штук (дозвіл відсутній).

Режим роботи підприємства двозмінний.

За перший квартал сума збору за викиди в атмосферу пересувними джерелами забруднення становила 8452 грн., за скиди забруднюючих речовин - 11645 грн.

Визначити розмір збору за викиди забруднюючих речовин підприємством в навколишнє середовище за другий квартал 2005 року. Результати розрахунку записати в таблицю. Відповідь обґрунтувати.

Розрахунки

На підставі затверджених лімітів і виходячи з фактичних обсягів викидів, нормативів збору за забруднення та коригуючих коефіцієнтів визначаємо суму збору, який справляється за викиди у навколишнє природне середовище різними джерелами забруднення.

Таблиця 1. Норматив збору за забруднення навколишнього природного середовища

Назва забруднюючої речовини
1. За викиди в атмосферу пересувними джерелами забруднення
1. Бензин не етиловий	4,5
2. Зріджений нафтовий газ	6
3. Стиснений природний газ	4,5
2. За скиди у водні об'єкти
1. Завислі речовини	1,5
2. Нафтопродукти	309
3. Нітрати	4,5
3. За розміщення відходів
1. Відходи 2 класу	3
2. Відходи 3 класу	0,75
3. Люмінесцентні лампи	1,5 грн./шт

1. Розмір збору за викиди пересувними джерелами забруднення:

Пат = ? Мфі • Кін • Нбі • Кнас • Кф, де

Нбі - базовий норматив збору за викиди в атмосферу 1 тонни і-ої забруднюючої речовини в межах ліміту, грн./т;

Мфі - маса фактичного річного збору і-ої забруднюючої речовини, т;

Кнас - коефіцієнт, що залежить від чисельності жителів;

Кін - величина індексу споживчих цін - 2,5;

Кф - коефіцієнт, що враховує народно-господарське значення населеного пункту.

Пат бензин не етиловий = 364 • 2,5 • 4,5 • 1,2 • 1,25 = 6142,5 (грн.)

Пат зріджений нафтовий газ = 664 • 2,5 • 6 • 1,2 • 1,25 = 14940 (грн.)

Пат стиснений природний газ = 464 • 2,5 • 4,5 • 1,2 • 1,25 = 7830 (грн.)

2. Розмір збору за скиди забруднюючих речовин у поверхневі води:

Пс = ? (Млі + Мпі • Кн) • Нбі • Крб • Кін, де

Млі - річний обсяг викиду і-тої забруднюючої речовини в межах ліміту;

Мпі - річний обсяг понадлімітного викиду і-тої забруднюючої речовини;

Кн - коефіцієнт кратності збору за понадлімітні викиди = 5;

Нбі - норматив збору за викид 1 забруднюючої речовини;

Крб - регіональний коригуючий коефіцієнт;

Кін - коефіцієнт інфляції;

Пс завислі речовини = (4 + 2,4 • 5) • 1,5 • 2,2 • 2,5 = 132 (грн.)

Пс нафтопродукти = (1,5 + 4,9 •5) • 309 • 2,2 • 2,5 = 44187 (грн.)

Пс нітрати = 64 • 4,5 • 2,2 • 2,5 = 1584 (грн.)

3. Визначення збору за розміщеннявідходів у навколишньому природному середовищі:

Пв = ? ¦(Нбі • Мпі) + (Кп • Нбі • Мпі)¦ • Км • Ко • Кін, де

Км - коефіцієнт, що враховує розташування зони розміщення відходів;

Ко - коефіцієнт, що враховує обладнання місця розміщення відходів;

Нбі - норматив збору за викид 1 забруднюючої речовини;

Кп - коефіцієнт кратності плати за понадлімітне розміщення = 5;

Мпі - річний обсяг понадлімітного викиду і-тої забруднюючої речовини;

Пв відходи 2 класу = 2550 (грн.)

Пв відходи 3 класу = 412,5 (грн.)

Пв люмінесцентні лампи = 2490 (грн.)

Результати розрахунків зводимо у таблицю 2.

Таблиця 2. Розрахунок збору за забруднення НПС

Назва забруднюючої речовини	Фактична маса річного викиду, т	Ліміт викидів	Норматив збору за викид, грн./т	Величина індексу споживчих цін	Коригуючі коефіцієнти	Сума збору в межах ліміту, грн.	Сума плати за понадлімітний викид, грн	Загальна сума плати
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
1.Нараховано збору за викиди пересувними джерелами забруднення, усього	28912,5	-	28912,5
1.1. Бензин не тиловий	364	-	4,5	2,5	1,2	1,25	6142,5	-	6142,5
1.2. Зріджений нафтовий газ	664	-	6	2,5	1,2	1,25	14940	-	14940
1.3. Стиснений природний газ	464	-	4,5	2,5	1,2	1,25	7830	-	7830
2. Нараховано збору за скиди у водні об'єкти, усього	4166,3	41736,8	45903
2.1.Завислі речовини	6,4	4	1,5	2,5	2,2	33	99	132
2.2.Нафтопродукти	6,4	1,5	309	2,5	2,2	2549,3	41638	44187
2.3. Нітрати	64	75	4,5	2,5	2,2	1584	-	1584
3. Нараховано збору за розміщення відходів, усього	2118,8	3333,75	5452,5
3.1. Відходи 2 класу	264	245	3	2,5	1	1	1837,5	712,5	2550
3.2.Відходи 3 класу	164	150	0,75	2,5	1	1	281,25	131,25	412,5
3.3.Люмінесцентні лампи	664	-	1,5 грн./шт	2,5	1	1	-	2490	2490

Cума збору в межах ліміту завислі речовини = 4 • 1,5 • 2,5 • 2,2 = 33 (грн.)

Cума збору в межах ліміту нафтопродуки = 1,5 • 309 • 2,5 • 2,2 = 2549,3 (грн.)

Cума збору в межах ліміту нітрати = 75 • 4,5• 2,5 • 2,2 = 1584 (грн.)

Сума збору в межах ліміту відходи 2 класу = 245 • 3 • 2,5 • 1• 1 = 1837, 5 (грн.)

Сума збору в межах ліміту відходи 3 класу = 150 • 0,75 • 2,5 • 1• 1 = 281,25 (грн.)

Сума плати за понадлімітний викид завислі речовини = (6,4 - 4) • 5 • 1,5 • 2,5 • 2,2 = 99 (грн.)

Сума плати за понадлімітний викид нафтопродукти = (6,4 - 1,5) • 5 • 309 • 2,5 • 2,2 = 41638 (грн.)

Сума плати за понадлімітний викид відходи 2 класу = (264 - 245) • 5 • 3 • 2,5 • 1 = 712,5 (грн.)

Сума плати за понадлімітний викид відходи 3 класу = (164 - 150) • 5 • 0,75 • 2,5 • 1 = 131,25 (грн.)

Сума плати за понадлімітний викид люмінесцентні лампи = 664 • 1,5 • 2,5 • 1 • 1 = 2490 (грн.)

Отже, визначивши розмір збору з досліджуваного підприємства за викиди забруднюючих речовин таких як бензин не етиловий, зріджений нафтовий газ, стиснений природний газ, завислі речовини, нафтопродукти, нітрати, відходи 2 та 3 класів, люмінесцентні лампи, зробивши певні розрахунки за спеціальними формулами та, узагальнивши їх за допомогою таблиці 2 «Розрахунок збору за забруднення НПС за другий квартал 2005 року» можна зробити висновок, що за другий квартал 2005 року сума збору за викиди в атмосферу пересувними джерелами забруднення становила 28912,5 грн., а за скиди забруднюючих речовин - 45903 грн.

Нам відомо, що за перший квартал 2005 року сума збору за викиди в атмосферу пересувними джерелами забруднення становила 8452 грн., а за скиди забруднюючих речовин - 11645 грн.

Тому, порівнявши відповідні показники за перший і другий квартал можна зробити висновок, що у другому кварталі підприємство, функціонуючи набагато більше забруднювало навколишнє природне середовище, що є надзвичайно негативним явищем.

Список використаних джерел

1. Горбач Л.М. Страхова справа: навч. посібник - Київ, 2003 р. - 252 с.

2. Скрипчук П.М. Менеджмент якості довкілля - Рівне, 2006 р. - 350 с.

3. Черевко Г.В. Економіка природокористування: навч. посібник - Київ, 2003 р. - 178 с.

4. Дорогунцов С.І. Оптимізація природокористування - Київ, 2004 р. - 291 с.

5. Гус В.М. Економіка природокористування: конспект лекцій. - Рівне, 19997 р. - 336 с.

6. Цаценко О.М. Основи екології та економіки природокористування. - Суми, 2001 р. -362 с.

7. Методичні вказівки з дисципліни «Економіка природокористування» 104-11 - Рівне, 2006 р. - 22с.