Митна служба в системі забезпечення державних пріоритетів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Митна служба в системі забезпечення державних пріоритетів

С.П. Коляда

Анотація

У статті визначені основні джерела, що визначають сутність державних пріоритетів, визначені методи впливу та механізми регулювання їх державною митною службою України. В авторському баченні виконано порівняльний аналіз офіційних документів щодо положень державних пріоритетів.

Аннотация

В статье определены основные источники, определяющие сущность государственных приоритетов, определены методы влияния и механизмы регулирования их государственной таможенной службой Украины. В авторском видении выполнен сравнительный анализ официальных документов относительно положений государственных приоритетов.

Питанню визначення державних пріоритетів присвячено чимало праць відомих вчених та наукових колективів. Розроблена «Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 рр. «шляхом європейської інтеграції» розкриває цілу низку питань, пов'язаних із захистом економічних інтересів країни та підвищенням добробуту населення.

Формування України як незалежної демократичної соціальної держави відбувається в період суттєвих політичних і економічних трансформацій, що відбуваються в українському суспільстві, та історичних змін у системі міжнародних відносин, які характеризуються виникненням нових незалежних держав, появою нових регіональних центрів сили в міжнародних відносинах, зникненням військово-політичного та ідеологічного протистояння в світі.

Метою даної статті є з'ясування ролі і місця митної служби України в системі забезпечення державних пріоритетів.

Долаючи кризові явища в суспільстві і намагаючись знайти гідне місце у світовій спільноті, Україна повинна спиратися на свої фундаментальні загальнонаціональні інтереси, відповідно до яких і визначаються засади, напрями, пріоритети та функції її державної політики.

Держава - це досить складне суспільне явище, що відображає у взаємовідносинах з людьми свої якості та властивості. Це певний легітимний спосіб організації суспільства, територіальна організація політичної влади, що поширюється на все суспільство. Як економічний суб'єкт держава являє собою сукупність всіх економічних ресурсів, факторів виробництва, грошових засобів, що перебувають у державній власності, в розпорядженні державних органів влади.

Прийнята у червні 1996 року Конституція України [1] визначила Україну як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну, правову державу, закріпила підвалини всього суспільного життя, статус людини й громадянина, основи організації та принципи діяльності державного апарату. Але головна сутність держави, її соціальне значення відбивається в основних напрямах діяльності, завданнях, які виконує держава на різних етапах розвитку та відповідно до яких приймає на себе та здійснює різноманітні обов'язки.

Пріоритет (від лат. prior - передній, старший) - це першість, переважне найперше значення, положення у чомусь; перевага.

Державні пріоритети - переважні права і положення, стратегічні напрями діяльності, бажані стани, досягнення яких є виключним завданням держави, що покладається на її апарат. Державний апарат, у свою чергу, є сукупністю органів державної влади та державного управління. Як суб'єкт управління для реалізації своїх повноважень наша держава має законодавчі, виконавчі та судові органи. Одним із головних є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі митної справи - Державна митна служба України.

Серед основних державних пріоритетів, визначених Конституцією України, можна виділити: виявлення і захист суспільних потреб, інтересів, цілей; забезпечення інтересів суспільства у міжнародних відносинах; контроль за здійсненням зовнішньоекономічної діяльності; надання права чи заборона здійснення певних видів діяльності; забезпечення прав і свобод людини; соціальний та правовий захист громадян; захист суверенітету і територіальної цілісності України; забезпечення економічної та інформаційної безпеки держави; забезпечення екологічної безпеки; консолідація та розвиток української нації; забезпечення державної безпеки; захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; підтримання дипломатичних та торговельно-економічних відносин з іншими країнами та інші.

Відповідно до "Концепції (основи державної політики) національної безпеки України", яку прийнято Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р., до пріоритетних національних інтересів зараховано:

§ "створення громадянського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади та місцевого самоврядування;

§ розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини;

§ досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин України;

§ забезпечення Державного суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності кордонів;

§ створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки; забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства; збереження та підвищення науково-технологічного потенціалу; зміцнення генофонду українського народу, його фізичного і морального здоров'я та інтелектуального потенціалу;

§ розвиток української нації, історичної свідомості й національної гідності українців; розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей, що утворють український народ;

§ налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту" [4].

Діяльність держав виражається насамперед у прагненні відстоювати свої національні інтереси. При цьому національний інтерес, визначений у пріоритетному напрямку діяльності держави, є усвідомленням і відображенням державних потреб, які відстоюються лідерами даної держави. Національні пріоритети мають довгостроковий характер і визначають основні цілі на шляху історичного розвитку держави, формують стратегічні й поточні завдання внутрішньої та зовнішньої політики, реалізуються через систему органів, сил та засобів забезпечення національної безпеки.

Традиційно головний національно-державний інтерес (пріоритет) включає три основних елементи:

· воєнна безпека;

· економічне процвітання і розвиток;

· державний суверенітет як основа контролю над певною територією та населенням.

Моргентау Г. та інші політологи поділяють національні пріоритети на такі:

- постійні або фундаментальні (захист території, населення і державних інститутів від зовнішньої небезпеки);

- розвиток зовнішньої торгівлі та зростання інвестицій, захист інтересів національного капіталу за кордоном;

- взаємовідносини із союзниками і вибір зовнішньополітичного курсу);

- проміжні (перемога у збройному конфлікті, створення альянсу для досягнення конкретної мети на даному етапі розвитку міжнародних відносин, вступ до міжнародної організації);

- інтереси виживання (усунення загрози самому існуванню держави);

- життєві інтереси (захист безпеки і добробуту нації від серйозних потрясінь);

- периферійні або дрібні інтереси (інтереси локального характеру) [5].

У нових умовах змінюється й саме поняття національних пріоритетів, і їх місце в процесі вироблення зовнішньої політики. Пріоритети не є якоюсь даниною, вони створюються за допомогою суспільних взаємодій.

Державні інтереси визначаються в контексті міжнародно визнаних норм. Зі зміною міжнародно визнаних норм і цінностей змінюються й державні пріоритети, поведінка держав.

Оскільки Україною взято курс на інтеграцію до європейської та світової спільноти, важливим буде врахування регіональної політики ЄС після його розширення до 25 членів 1 травня 2004 року. Останнє розширення ЄС стало причиною виникнення спільного кордону між Україною та ЄС, що створює передумови активізації співробітництва з ЄС у загальноєвропейських напрямах кооперації [6].

З боку ЄС, створеного у 50-х роках ХХ ст., лунають поради Україні налагоджувати зв'язки з Європою заради зближення культур та цінностей. До того ж нові члени - Польща і Литва - є прибічниками України в ЄС. Але дії України повинні бути спрямовані на першочергове вирішення специфічних соціально-економічних суперечностей у політичній та економічній сферах - слід ліквідувати розбіжності нашої політики з політикою ЄС, інакше Україна довгий час існуватиме позаєвропейським інтеграційним утворенням.

За словами експертів, відсутність перспектив у ЄС повинна спонукати Україну концентруватися на таких пріоритетах:

1) поглиблення співробітництва з ЄС через використання можливостей - це означає наполягати на прискоренні реформування режиму відносин між Україною та новими членами ЄС в усіх сферах взаємин, спільна боротьба з новими загрозами безпеці на Європейському континенті.

Країни ЄС після введення візового режиму щодо України не самоізолювалися, а демонструють бажання зберегти рух товарів і робочої сили, які склалися раніше - тому ми маємо сприяти співробітництву з країнами Центральної Європи. Слід наполягати на уведенні ЄС щодо України преференцій в рамках Генеральної системи преференцій ЄС, що знизило б імпортні тарифи на важливі для України товари (метал, зерно, добрива, насіння) і дозволило б скористатися перевагами безпосереднього наближення до кордонів ЄС;

2) визначення узгоджених позицій сторін у коротко- і довгостроковій перспективі. Україна донедавна хотіла отримати статус асоційованого члена ЄС, а потім і повноправного. ЄС вбачає в Україні партнера, має намір розвивати це партнерство в рамках європейської політики сусідства, але уникаючи можливості вступу України до об'єднання.

ЄС вказує Україні на необхідність коригувати зовнішньополітичний курс та використовувати досвід євроінтеграційної політики, наприклад Норвегії, Швейцарії, Ісландії. На думку наших експертів, це неможливо, Україні більше підходить Польща-сусідка. Це аргументується обсягами ВВП на 1 особу за паритетом купівельної спроможності (ПКС). Наводимо дані ЄС (2006 р.) за цим показником у вище згаданих країнах (табл. 1).

Таблиця 1 - Обсяги ВВП на одну особу за ПКС у 2006 р., дол. США

В Україні також не запроваджуються європейські стандарти розвитку бізнесового середовища, які мають стати підґрунтям для реалізації інноваційної моделі економічного розвитку України.

Отже, стратегічним напрямом розвитку відносин ЄС і України мають бути такі етапи: “сусідство”, “партнерство”, “асоціація”;

3) ЄС пропонує усім своїм сусідам, в тому числі і Україні, політику сусідства “привілейовані відносини із сусідами”, тобто “готовність поділитися перевагами від розширення-2004 із сусідніми країнами”. Тому слід розробити практичні інструменти і механізми такої співпраці, що є актуальним завданням для сторін, що співпрацюють.

На думку експертів, Україні слід також розробити зустрічні пропозиції щодо, можливо, економічних проектів у галузі енергетики та транзиту енергоносіїв, у транспорті, захисту навколишнього середовища тощо; гуманітарних проектів на рівні інститутів громадянського суспільства; транскордонного співробітництва, а також співробітництва у різних сферах у рамках “регіональної співпраці на східних кордонах ЄС”;

4) активізація зусиль щодо участі України у створенні в ЄС власної системи безпеки та оборони дасть не стільки оборонний, а й економічний та інтеграційний в цілому позитивний ефект [7, с. 28-49].

Головним для України у відносинах з ЄС є те, що треба намагатися бути сильною і стабільною державою у східноєвропейському та чорноморському регіонах, а також впроваджувати в Україні європейські цінності та політичні норми ЄС; працювати у напрямку реалізації пріоритету ринкового розвитку України у порівнянні з пристосуванням до існуючих економічних моделей ЄС. У свою чергу, зараз ЄС переслідує стратегію, що базується на наявних можливостях, але хоче посилити конкурентоспроможність регіонів та ліквідувати їх відсталість.

Треба зазначити, що без точного розуміння державних пріоритетів неможливо виробити правильний політичний курс, визначити відповідні орієнтації у сфері внутрішньої та зовнішньої політики. А національні пріоритети в першу чергу мають виражати інтереси усіх членів суспільства. Національні пріоритети є основою для визначення цілей і напрямків державної політики та діяльності органів публічної влади і політичної системи в цілому. Зміст національних пріоритетів формується в процесі розвитку держави і суспільства під впливом зовнішніх та внутрішніх об'єктивних факторів, у ньому беруть участь усі інститути держави, суспільства, окремі громадяни.

Базові національні інтереси мають ураховуватися під час розроблення державної політики України, різного роду державних програм, бути головним критерієм у діяльності всіх органів державної влади та місцевого самоврядування, поважатися політичними партіями, рухами, окремими громадянами.

Ми бачимо, що значна частина перелічених вище пріоритетів та інтересів держави прямо чи опосередковано визначає спрямованість митної політики держави. Насамперед це стосується забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів, налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту. Також пряме відношення до завдань митної політики в частині продовольчої та медико-санітарної безпеки має зміцнення генофонду українського народу, його фізичного і морального здоров'я та інтелектуального потенціалу. Засоби митного регулювання мають бути спрямовані й на збереження та підвищення науково-технологічного потенціалу, створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки, забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства.

У статті 12 Митного кодексу України (МКУ) [2] митна служба розглядається як різновид державної служби і подається як система митних органів, уповноважених безпосередньо здійснювати митну справу та спеціалізованих митних установ і організацій, головне призначення яких полягає у забезпеченні ефективної, безперервної, цілеспрямованої діяльності митних органів. Митна служба України побудована на принципах єдності, єдиноначальності, функціональної спеціалізації.

Покладання обов'язку на митні органи України безпосередньо здійснювати митну справу відповідає закріпленому в п. 2 ст. 4 Митного кодексу України (далі МКУ) принципу митного регулювання, відповідно до якого здійснення митної справи є виключною компетенцією митних органів України.

Згідно з п. 17 ст. 1 МКУ “митні органи - спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до цього Кодексу та інших законів України покладено безпосереднє здійснення митної справи”.

Здійснення митної справи є засобом реалізації (досягнення) мети, визначеної для Державної митної служби України (далі Держмитслужби) в цілому як для центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом: реалізація, тобто втілення в життя митної політики держави - “системи принципів та напрямків діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та економічної безпеки” (ст. 2 МКУ). Основні засади митної політики ґрунтуються на принципах, встановлених Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Комплекс завдань, поставлених перед митними органами України, зумовлений цілями та конкретним змістом митної політики, її принципами, а також напрямами державної діяльності у сфері зовнішньої та внутрішньої політики.

Митні органи виконують поставлені перед ними завдання, виступаючи необхідним і обов'язковим елементом державно-правового механізму митної політики, під яким розуміють “сукупність державних інституцій, задіяних у процесі формування і впровадження митної політики в їхню роль та відносини, що підпорядковані чіткій ієрархії правових норм та принципів”[5]. Виконаний нами порівняльний аналіз офіційних документів щодо положень державних пріоритетів, предмета впливу та методів регулювання даних процесів державною митною службою України, поданий в табл. 2. Ці положення ми можемо вважати як такі, що наділені ознаками повної наукової новизни у зв'язку з тим, що у відомих нам джерелах вони не трапляються.

Таблиця 2 - Державні пріоритети України станом на 01.08.2007 р.

Окремі інтереси не можна розглядати ізольовано один від одного, оскільки це є суттєвою перешкодою на шляху усвідомлення функціональної природи митної політики. Назріла необхідність виділення окремої категорії національних інтересів України у сфері митної справи. Диніс О. пропонує поділити їх на такі категорії: національні митні інтереси у сфері економічної безпеки (наприклад, захист від контрабанди або демпінгу), національні митні інтереси у сфері економічного розвитку (підтримка національного товаровиробника засобами тарифного і нетарифного регулювання), національні митні інтереси у сфері безпеки людини або гуманітарної безпеки (забезпечення дотримання медико-санітарних умов дотримання кордону), національні митні інтереси у сфері боротьби зі злочинністю та корупцією (запобігання незаконним операціям з ПДВ), національні митні інтереси у сфері політичної безпеки (запобігання тероризму), національні митні інтереси у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики (створення сприятливих умов для розвитку відносин між державами через скорочення чи зняття митних обмежень для громадян). Звичайно всі ці інтереси не є виключними для митної сфери, але їх системний розгляд дає можливість принципово змінити відповідно до сучасних вимог і новітніх викликів саму структуру та функціональну спрямованість митної політики.

Досягненню більшості з визначених нами пріоритетів сприяє діяльність ДМСУ. На службу зокрема, відповідно до визначеної митної політики, покладені такі завдання:

- захист економічних інтересів держави;

- використання засобів митного регулювання з урахуванням пріоритету розвитку економіки України;

- участь України у міжнародному співробітництві;

- захист інтересів споживачів та національних виробників; дотримання державних інтересів на зовнішньому ринку;

- прискорення товарообігу та збільшення пасажиро потоку;

- збереження природних ресурсів та охорона довкілля;

- недопущення вивезення за кордон цінностей, що становлять національне, історичне, культурне надбання українського народу;

- внесення мита до державного бюджету та інших коштів;

- боротьба з контрабандою, запобігання порушенням митних правил та інші (ст.11 МКУ) [2].

Основні зусилля ДМСУ зосереджуються на посиленні боротьби з контрабандою перш за все наркотиків, культурних цінностей, зброї, радіоактивних елементів, подальшому зміцненні правопорядку і законності в роботі митних органів. Діяльність ДМСУ є однією з головних статей поповнення державного бюджету та збільшення обсягу державних доходів, тобто доходів держави за рахунок стягнення податків, мита, та інших платежів. Визначну роль грає ДМСУ і у забезпеченні економічної безпеки держави та захисті економічних інтересів України.

Таким чином, ми встановили, що митна справа є однією з головних частин системи забезпечення державних пріоритетів та однією з найсуттєвіших складових частин економіки країни, яка дає значні грошові надходження до бюджету, дозволяє надійно зберегти народні надбання в галузі культури, ефективніше вести боротьбу зі злочинністю, стимулює розвиток вітчизняної промисловості та сільського господарства, міжнародних зв'язків та міжнародної торгівлі.

державний пріоритет митний

Література

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

2. Митний кодекс України. -Харків; ООО “Одісей”, 2004. - 224 с.

3. Закон України “Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур” від 05.10.2006 р. №227.

4. Постанова Верховної Ради України “Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України” від 16.01.1997 р. №3/97-ВР.

5. Гребельник О.П. Митно-тарифна політика за умов трансформації економічної системи: Монографія. - К.: КНТЕУ, 2001. - 256 с.

6. Єгоров О.Б. Митна економіка (Україна - СОТ - ЄС). - Одеса: ПЛАСКЕ ЗАТ, 2005. - 226 с.

7. Регіональна політика ЄС після його розширення: Аналітичні оцінки/Нац. ін-т стратегічних досліджень (Закарпатський філіал); Представництво Фонду Конрада Аденауера в Україні/Ред. колегія О.С. Власик, С.І. Мітряєва (голов. ред.), В.О. Приходько. - Ужгород: Вид-во “Ліра”, 2004. - 244 с.

8. Тарифные переговоры в рамках присоединения к ВТО: Методическое пособие. - Женева: ЮНКТАД, 2001. - 16 c.

9. Україна і Світова організація торгівлі (Аналітична доповідь Центру Разумкова) // Національна безпека і оборона. - 2002. - №6. - 72 с.

Размещено на Allbest.ru