Методи тарифного регулювання

ЗМІСТ

Вступ

1. Митно-тарифні заходи: загальні положення

2. Поняття мита та його види

3. Міжнародний досвід митно-тарифного регулювання

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Особливістю сучасних національних систем регулювання зовнішньо економічної діяльності є їхній комплексний характер, що виявляється у використанні різноманітних інструментів регулювання, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, а саме: економічного та адміністративного регулювання, а також валютно-фінанасових заходів.

У цілому зовнішньоекономічна політика держави - це комплекс заходів, що мають на меті досягнення економікою країни певних переваг на світовому ринку і водночас захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів. Можна сказати, що вона спрямована на стимулювання або обмеження імпорту та експорту товарів.

Головним інструментом такої політики є метод тарифного регулювання, який займає одне з центральних місць у системі державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Проблеми правового з'ясування змісту та розмежування понять заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України не знайшли належного відображення в дисертаційних і монографічних дослідженнях. Але дослідженню проблем правових заходів регулювання зовнішньої торгівлі присвячені роботи: В. Балуги, О. Мерешко, М. Неліпи, О. Покрещука та інших вчених та практиків.

1. Митно-тарифні заходи: загальні положення

Методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на такі: тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів; нетарифні - квоти, ліцензії, субсидії, демпінг та ін. Тарифні методи за суттю є економічними і діють через ринковий механізм, вони спрямовані на здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові результати діяльності учасників ЗЕД.

Митно-тарифні заходи - сукупність організаційних, економічних, правових заходів, які здійснюються у визначеному законодавством порядку державними органами і націлені на регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

У галузі імпорту до тарифних методів належать не лише митні тарифи, а й податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депозити та ін. У галузі експорту - це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо.

Адміністративними важелями є ембарго (повна заборона зовнішньо економічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товарів (упакування, маркування, добровільні обмеження експорту, бюрократичні ускладнення митних процедур (запровадження підвищених вимог до якості, санітарних та інших стандартів).

Ефективність застосування митно-тарифного механізму або окремих митно-тарифних заходів залежить від існуючого в державі нормативного порядку та правил митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Єдиний митний тариф - це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети. що ввозяться на митну територію україни або вивозяться за межі цієї території. Він базується на міжнародно визначених нормах і розвивається у напрямі максимальної відповідності до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і правил митної справи [3, с.96].

Ставки митного тарифу - це податки, які збирають у випадку перетину товарами митного кордону. Це зумовлює підвищення ціни імпортованих (або експортованих) товарів, а отже дає змогу впливати на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі країни.

Ставки єдиного митного тарифу є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування, за винятком випадків, передбаченими законами України та її міжнародними договорами [4, c.224].

Головні функції митного тарифу такі:

* захист національних виробників від іноземної конкуренції;

* забезпечення надходження коштів у державний бюджет;

* поліпшення умов доступу національних товарів на зовнішні ринки;

* поліпшення стану платіжного балансу.

2. Поняття мита та його види

Мито - це податок, який сплачується у зв'язку з ввезенням іноземного товару в країну під час випуску товарів митницями на внутрішній ринок. Економічна дія мита полягає в тому, що воно збільшує ціну іноземного товару, який ввозиться в країну, і складає різницю в ціні одного і того самого товару на світовому ринку та в даній країні.

Мито збільшує ціну конкретного імпортного товару при його надходженні на внутрішній ринок країни, дає змогу національним товаровиробникам підвищувати загальний рівень цін вітчизняних товарів та одержувати додатковий прибуток, що прямо захищає внутрішні ціни і прибутки національних підприємств [5, c.130].

В Україні застосовують такі види мит:

- ввізні. Вони є найпоширенішим методом обмеження імпорту. Ними обкладають усі товари, які ввозять в Україну;

- транзитні.

Вивізні мита в Україні сьогодні не застосовуються.

Ставки митного тарифу поділяють на такі:

* преференційні - застосовують до товарів, імпортованих з держав, що утворюють з Україною економічні інтеграційні угруповання - зони вільної торгівлі, митний союз та ін.;

* пільгові - застосовують до товарів країн, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння;

* повні - застосовують до товарів із решти країн.

За способом нарахування мита бувають:

- адвалерні, які нараховують у відсотках до митної вартості товару (митна вартість товару включає ціну товару за рахунком-фактурою, а також такі фактичні витрати, як транспортування, страхування та інше до перетину митного кордону. Визначають за офіційним курсом іноземної валюти, запровадженим НБУ);

- специфічні, які нараховують у визначеному розмірі до одиниці вимірювання товару (маси, площі, об'єму та ін.);

- комбіновані, які об'єднують специфічні й адвалерні мита. За характером походження мита поділяють так:

- автономні, які вводять постановами державної влади країни неза-лежно від будь-яких угод з іншими державами;

- конвенційні, які запроваджують у процесі укладання договору з іншою країною і фіксують у цьому договорі. Є також і специфічні види мит, зокрема такі:

- спеціальні. Застосовують для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів, для попередження недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав;

- антидемпінгові. Відповідно до правил ГАТТ/ВТО вводять з метою захисту від демпінгу. Їх застосовують у випадку виявлення фактів демпінгу, тобто імпорту на територію України за ціною, яка є суттєво нижчою від їхніх конкурентних цін у країні-експортері. Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різницю між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу в країні експорту і заявленою ціною у разі його ввезення на територію України або різницю між ціною об'єкта демпінгу з України і середньою ціною українського експорту подібних товарів;

- компенсацйні. Застосовують у випадку ввезення на територію України товарів, для виробництва й експорту яких використано субсидії, якщо такий імпорт завдає шкоди вітчизняним виробникам подібних товарів. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розмір субсидії.

Спеціальні, антидемпінгові і компенсаційні мита вводять лише після спеціального розслідування, яке провадить Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України.

Практикують також сезонні мита, які запроваджують на окремі товари на період не більше чотирьох місяців.

Від обкладання ввізними митами в Україні звільнені товари, які ввозять: за договорами про вільну торгівлю; у межах виробничої кооперації країн СНД; за угодами щодо надання Україні міжнародної технічної і гуманітарної допомоги; за угодами між Україною і США про гуманітарне і техніко-економічне співробітництво; за угодою між Україною і ЄС щодо реалізації проектів технічної допомоги за програмою TACIS; за програмою технічної допомоги, яку надає Україні уряд Канади.

Згідно із Законом України «Про єдиний митний тариф» від обкладання імпортним митом також звільнено транспортні засоби, які виконують міжнародні валютні перевезення; валюту України, іноземну валюту, цінні папери; товари, які імпортують всеукраїнські та міжнародні об'єднання громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, та ін. Перелік решти товарів, які у разі імпорту в Україну не обкладають митами, наведено у Класифікаторі звільнень від обкладання ввізним митом.

3. Міжнародний досвід митно-тарифного регулювання

Міжнародно-правове регулювання здійснюється через посередництво різноманітних міжнародних економічних організацій та регулюється розробленими нормативно-правовими документами. Під час регулювання ЗЕД можна простежувати ряд проблем, які зумовлені різноманітними факторами та чинниками.

Правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності має відповідати двом критеріям: враховувати специфіку предмета і задовольняти потреби суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому, основне завдання - створити сприятливий правовий клімат для реалізації економічних інтересів суб'єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічних відносин [6, c.43].

Принципи міжнародної торгівлі сформульовані в багатьох між народно правових актах. Зокрема, у заключному акті Конференції 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) від 15.06.64 міститься досить довгий їх перелік. Наведемо деякі з них.

1. Торгові відносини базуються на основі поваги до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав.

2. Недопущення дискримінації, що може відбуватись через те, що держави належать до різних соціально-економічних систем.

3. Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами.

4. Економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною справою міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами.

5. Національна і міжнародна економічна політика повинна спря-мовуватись на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому.

6. Міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу.

7. Розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежать від можливості доступу на ринки й вигідності цін на сировинні товари, що експортуються.

8. Міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і здійснюватись у режимі найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які шкодять торговельним інтересам інших країн.

9. Розвинені країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити, все, що від них залежить для того, щоб не завдавати шкоди і не впливати негативно на поширення їх імпорту з третіх країн, особливо з тих, що розвиваються.

10. Міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються.

11. Міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної й економічної допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення економічного розвитку.

12. Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєн-ня, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються.

13. Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їх торгівлю.

14. Повна деколонізація відповідно до Декларації 00Н про надання незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄДВТ). Цей митний союз західноєвропейських держав створений у 1960 р. Ініціатором його формування була Великобританія, яка тоді залишалась осторонь Спільного ринку шести західноєвропейських країн, створеного у 1957 р. Створення ЄАВТ вважалося противагою Спільному ринку. Спочатку до ЄАВТ входили Австрія, Великобрита-нія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. Пізніше до неї приєднались Ісландія, Фінляндія та Ліхтенштейн. У 1977 р. у торгівлі ЄАВТ та Європейського Економічного Співтовариства було відміне-но мито на торгівлю промисловими товарами. Вільної торгівлі між країнами-учасницями було досягнуто в 1966 р. У 1973 р. Великобританія та Данія увійшли до Спільного ринку, залишивши ЄАВТ. Португалія вийшла з Асоціації у 1983 р. Торговельні тарифи між країнами ЄС та ЄАВТ були повністю ліквідовані у 1984 р. Протягом 1990-- 1993 рр. угоди про вільну торгівлю були укладені з Туреччиною, Че-хією, Словаччиною, Ізраїлем, Польщею, Румунією, Угорщиною та Болгарією.

Відповідно до Угоди про Європейський економічний простір (на-брала чинності у 1994 р.) країни ЄАВТ (за винятком Швейцарії та Ліхтенштейну) є його учасниками.

Конференція 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Цей орган 00Н створений у 1964 р. Нині до його складу входять близько 170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних відносин. Конференція застосовує груповий метод діяльності -- держави розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і географічним принципом. Рішення Конференції 00Н набирають форму резолюцій, заяв тощо. Вони мають рекомендаційний характер.

Під егідою 00Н розроблюються багатосторонні конвенції та угоди. У роботі Конференції 00Н беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи -- Конференція та Рада з торгівлі й розвитку. Рада складається з шести комітетів.

Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ). Асоціація є торговельно-економічною організацією. Створена в березні 1981 р. на базі Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі. Остання була створена в 1960 р. До складу ЛАІ входять Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі. Мета ЛАІ -- створити латиноамериканський Спільний ринок, сприяти співробітництву у промисловості, сільському господарстві, валютно-фінансовій сфері.

Торгівля та інтеграція стимулюються шляхом укладення регіональних і субрегіональних багато та двосторонніх угод з торговельних і митних питань.

Вищим органом ЛАІ є Рада міністрів. Штаб-квартира розташована в Монтевідео -- столиці Уругваю.

Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК). Це об'єднання основних країн Азії, Африки та Латинської Америки, що видобувають нафту, їх частка перевищує третину світового обсягу видобування нафти.

Перші заходи в напрямку встановлення тісних зв'язків між країнами експортерами нафти були здійснені Венесуелою, Іраном, Іраком, Кувейтом і Саудівською Аравією в 1949 р. Після того як у 1960 р. транснаціональні нафтові компанії знизили ціни на нафту, у Багдаді відбулася конференція представників зазначених країн. Було прийняте рішення про утворення постійно діючої організації, основною метою діяльності якої повинно бути регулювання цін на нафту. Наступного року така організація була створена під час конференції у Каракасі -- столиці Венесуели. Згодом до ОПЕК увійшли Катар (1961 р.), Індонезія (1962 р.), Лівія (1962 р.), Об'єднані Арабські Емірати (1967 р.), Алжир (1969 р.), Нігерія (1971 р.), Еквадор (1973 р.) і Габон (1975 р.). Останні дві країни вийшли зі складу ОПЕК відповідно в 1993 та 1996 р.

Наприкінці 1973 р. країни-члени ОПЕК протягом трьох місяців підняли ціни на нафту вчетверо. Об'єднання ОПЕК встановлює єдині продажні ціни на нафту, сприяє збільшенню доходів від продажу видобутої нафти, стимулює освоєння національних нафтових джерел країн-учасниць.

Вплив ОПЕК на світові ціни на нафту послабився, коли Норвегія і Великобританія розпочали експлуатацію власних родовищ нафти з-під дна Північного моря. До того ж промислове розвинені країни світу зайнялися пошуком альтернативних джерел енергії та її економним використанням.

Вищим органом ОПЕК є конференція, що скликається двічі на рік. До органів керування належать Рада керівників і Генеральний секретар. Штаб-квартира ОПЕК розташована у Відні -- столиці Австрії.

Міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, неухильно виконували свої зобов'язання, що випливають з цих договорів.

Президент України і Уряд України вживають заходів щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України.

Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим, інші державні органи, до компетенції яких входять питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами Українською Стороною, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для Української Сторони, і за виконанням іншими учасниками міжнародних договорів їхніх зобов'язань.

Зазначені державні органи, а також підприємства, установи та організації зобов'язані надавати Міністерству закордонних справ України інформацію, що стосується виконання міжнародних договорів України.

Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює Міністерство закордонних справ України.

На вимогу органів, що застосовують міжнародні договори України, Міністерство закордонних справ України повинно надати офіційну інформацію стосовно питань, що виникають у зв'язку з виконанням міжнародного договору України.

У разі неналежного виконання зобов'язань, взятих на себе за міжнародними договорами Українською Стороною, Міністерство закордонних справ України інформує про це Президента України або Уряд України для вжиття необхідних заходів.

У разі порушення зобов'язань за міжнародним договором України іншими його учасниками Міністерство закордонних справ України, інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим за погодженням з Міністерством закордонних справ України подають Президентові України або Урядові України пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права.

У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його учасниками, а також в інших випадках, передбачених нормами міжнародного права, такий договір може бути денонсовано у порядку, встановленому статтями 23 і 24 цього Закону.

Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

У випадках, коли для виконання міжнародного договору України необхідно ухвалення закону України чи постанови Верховної Ради України, указу Президента України, постанови Уряду України, заінтересовані міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим за погодженням з Міністерством юстиції України в установленому порядку подають пропозиції про прийняття відповідного акта.

Міжнародний договір України може бути пролонгований відповідно до умов, визначених самим міжнародним договором.

У процесі зовнішньоекономічної діяльності міх суб'єктами, які й здійснюють, можуть виникати різного роду спори. Вони потребують свого розгляду і розв'язання відповідно до діючого законодавства. В Україні уже створені певні правові основи розгляду і розв'язання таких спорів, які закріплені насамперед у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 36 квітня І991 р. У сьомому розділі цього закону "Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності" (ст. 38 -- 39), зокрема, записано, що спори, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами України, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними угодами. Будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на його виконання, можуть бути предметом розгляду в органах суду України, якщо одна із сторін у справі є фізична особа або держава. У випадку, коли сторонами у справі виступають юридичні особи, такі спори розглядаються в арбітражних судах.

Міжнародні спори, які можуть виникнути в результаті дій України, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права. Постановою Верховної Ради України " Про введення в дію Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. були поставлені відповідні завдання перед рядом державних органів. Зокрема було рекомендовано Торгово-промисловій палаті України створити зовнішньоекономічний третейський суд. Такий суд було створено. Водночас з ініціативи і за участю Торгово-промислової падати України були розробле-ні і 24 лютого 1994 р. прийняті Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж", а також Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України. Названі вище закони та положення і створюють основну правову базу вирішення спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних зв'язків.

Висновки

Регулювання у сфері управління митною справою є складовою частиною механізму державного управління і в умовах проведення адміністративної реформи, реформи адміністративного права, мають бути відслідкованими і визначеними його місце в цьому механізмі, взаємодія з іншими елементами механізму та законодавчо урегульованими поняття заходів “тарифного” та “нетарифного” регулювання.

Тарифне регулювання зовнішньої торгівлі комплексно впливає на обсяги сум нарахованого мита на товари, що є об'єктом експортно-імпортних операцій. Слід зазначити, що комплексність впливу тарифного регулювання проявляється у потребі визначення митної вартості товару, з якої нараховуватимуться суми мита, коду товару відповідно до товару номенклатури зовнішньоекономічної діяльності та країни походження, що суттєво впливає на застосування окремих ставок мита до певних товарів [7, с.93].

Тарифні методи є складовою економічного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (крім податків і зборів). Використовуючи митний тариф як інструмент митної політики, країна розв'язує, насамперед, проблеми регулювання зовнішньоторговельного обігу з іноземними державами, захисту національного товаровиробника, поповнення Державного бюджету ціною надходжень від зовнішньоекономічних операцій.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІV від 08.12.2004 р. К.: Велес, 2007. - 48 с.

2. Митний Кодекс України від 11 липня 2002 р. №92-ІV (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 38-39, ст.288 ).

3. Т.В. Корнєва. Необхідність визначення заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України // Митна справа, 2005. - №1. - 100 с.

4. Жорін Ф.Л., Зв'ягіна І.Н. Правові засади митної справи України: Навч. посіб. / За ред. Ф.Я. Жоріна. - К.: Магістр - XXI сторіччя, 2005. - 384 с. - Бібліогр.: с. 379.

5. Основи митної справи: Навч. посіб. / За ред. П.В. Пашка. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. - 318 с.: іл. - (Митна справа в Україні).

6. Гребельник О.П. Основи митної справи: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 600 с.

7. Терещенко О. Основи митного законодавства України: Питання теорії та практики зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. для студентів вищ. та серед. спец. навч. закл. - К.: АТ ”Август”, 2001. - 422 с. - Бібліогр.: с. 406-421.