Заснування та основні ідеї часопису "Lud" в контексті розвитку етнологічної науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Заснування та основні ідеї часопису "Lud" в контексті розвитку етнологічної науки

Телегуз Андрій Володимирович кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії та етнології України, Український державний університет імені Михайла Драгоманова

Телегуз Ірина Олександрівна кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії та етнології України, Український державний університет імені Михайла Драгоманова

Анотація

Інформація і міркування, що містяться в цьому науковому дослідженні, стосуються історії заснування Польського етнологічного товариства, його часопису «Lud». Зокрема, стану етнологічної науки наприкінці ХІХ ст., її цілей, методів і напрямків дослідження, а також викликів, які той час ставив перед наукою.

Вихід першого тому «Lud» був важливим сигналом для польської наукової спільноти про те, що потрібно активізувати інтерес до народної культури. Цьому сприяв динамічний розвиток Львівського університету та Наукового товариства імені Шевченка.

Журнал був заснований на ідеях Й. Гердера - романтизму, народолюбства та ідей кровної спорідненості, спільної пам'яті, народної культури. Перший том часопису «Lud» став плодом однієї з багатьох наукових, освітніх і громадських ініціатив, розпочатих поляками наприкінці ХІХ ст., а також був своєрідним програмним маніфестом, результати якого можна спостерігати в етнологічних дослідженнях аж до сучасності. Зміст першого випуску: дослідження, матеріали етнографічних розвідок, аналітичні тексти та доповіді, бібліографія, огляд періодичних наукових видань, новини про здобутки в галузі етнології.

Перший том «Lud» у польській історіографії називається Маніфест, хоч формально він такої назви не мав. Однак і «Слово від редакції», автором якого, швидше за все, був А. Каліна і програмна стаття І. Франка посилаються на принципи, які діють і сьогодні в етнології. Зокрема, у цих статтях наголос робився на тогочасній критиці, що панувала серед значної кількості науковців, громадських та політичних діячів щодо місця і потрібності етнології.

На сторінках «Lud», і першого тому і наступних, присвячених документуванню народної культури, можна помітити велику ретельність у збиранні та аналізі джерел. Саме ці джерела рятують для майбутніх поколінь від забуття народну культуру, що повинна існувати поряд з людиною і в людині.

Ключові слова: етнологія, етнографія, антропологія, народознавство, часопис «Lud», Польське етнологічне товариство.

Telehuz Andrii Volodymyrovych Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of History and Ethnology of Ukraine, Mykhailo Dragomanov State University of Ukraine

Telehuz Iryna Oleksandrivna Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of History and Ethnology of Ukraine, Mykhailo Dragomanov State University of Ukraine

THE FOUNDATION AND BASIC IDEAS OF THE MAGAZINE "LUD" IN THE CONTEXT OF THE DEVELOPMENT OF ETHNOLOGICAL SCIENCE

Abstract. Abstract. The information and considerations contained in this scientific study relate to the history of the founding of the Polish Ethnological Society, it's journal "Lud". In particular, the state of ethnological science at the end of the 19th century, its goals, methods and directions of research, as well as the challenges posed to science at that time.

The release of the first volume of "Lud" was an important signal for the Polish scientific community that it is necessary to activate interest in folk culture. This was facilitated by the dynamic development of Lviv University, the Shevchenko Scientific Society.

The magazine was based on J. Herder's ideas - romanticism, patriotism and ideas of blood kinship, common memory, and folk culture. The first volume of the journal "Lud" was the fruit of one of the many scientific, educational and public initiatives initiated by the Poles at the end of the 19th century, and was also a kind of program manifesto, the results of which can be observed in ethnological research up to the present day. lud польське етнологічне товариство

Contents of the first issue: research, materials of ethnographic explorations, analytical texts and reports, bibliography, review of periodical scientific publications, news about achievements in the field of ethnology.

The first volume of "Lud" is called the Manifesto in Polish historiography, although it did not formally have such a name. However, the "Word from the Editor", most likely the author of which was A. Kalina, and the program article by I. Franko refer to the principles that still apply today in ethnology. In particular, in these articles, emphasis was placed on the criticism of the time that prevailed among a significant number of scientists, public and political figures regarding the place and necessity of ethnology.

On the pages of "Lud", and the first volume and the following, devoted to the documentation of folk culture, one can notice great care in the collection and analysis of sources. It is these sources that save the folk culture from oblivion for future generations, which must exist alongside man and in man.

Keywords: ethnology, ethnography, anthropology, ethnic studies, «Lud» magazine, Polish Ethnological Society.

Постановка проблеми

Створення і діяльність наукових товариств було невід'ємною частиною національних рухів та гуманізації усіх сфер життя тих народів Центрально-Східної Європи ХІХ - початку ХХ ст., які проживали в складі тогочасних імперій. Дослідницька робота, збирання етнографічних матеріалів, рецензування наукових доробків потребували існування спеціалізованих видань, які би були інформаційно-дискусійною платформою поширення досліджень про народну культуру для ширшого кола фахівців та ентузіастів, а також сприяли обміну ідей і результатів досліджень науковців. Одним із прикладів може бути заснування часопису «Lud», ініціатором видання якого було Польське етнологічне товариство, в тому числі викладачі Львівського університету, а також І. Франко.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Значення діяльності Польського етнологічного товариства та часопису «Lud» стало об'єктом наукових досліджень низки вчених, як-от: З. Клодніцькі, Я. Муха, А. Бжезінська, Г. Чаховські, Д. Пенкала-Гавенська. Зокрема, окремі аспекти даного питання досліджують у своїх працях Р. Тарнавський, О. Ясь.

Потрібно зазначити, що місце і роль Польського етнологічного товариства та часопису «Lud» потребує подальшого наукового осмислення у контексті важливості етнології, як порівняльної науки, яка вивчає людські спільноти.

Мета статті полягає в тому, щоб проаналізувати внесок Польського етнологічного товариства та його часопису «Lud» у розвиток етнологічних наук.

Виклад основного матеріалу

Видання у Львові Польським етнологічним товариством у 1895 р. першого тому часопису «Lud» (Народ), стало визначною подією і започаткувало наукові етнологічні дослідження не лише поляків, але й українців, білорусів, словаків тощо. Діяльність етнологічного журналу була вагомою подією. Завдяки мобільності та ентузіазму творців «Lud», їх широким міжнаціональним контактам часопис став форумом для обміну ідеями, представлення досягнень етнологів та обміну досвідом в імперії, що об'єднувала багато народів. Журнал був заснований на ідеях Й. Гердера - романтизму, народолюбства, націєцентризму та міфів кровної спорідненості, спільної пам'яті, народної культури. «Романтики основну роль у пізнанні відводили відчуттям, ідеалізували минуле, робили наголос на персоналіях, міфологізували історичні події й процеси, відстоювали самостійність кожної культури, кожного народу тощо. На цьому ґрунті в етнографії та етнології сформувалась «міфологічна школа», що абсолютизувала значення дослідження міфологічного світогляду. Вони ідеалізували традиційну культуру та історію своїх народів, розуміли їх як прояви народної сутності, етнічної свідомості і національного духу» [1, с. 41-42].

Перший том часопису «Lud» був своєрідним програмним маніфестом, результати якого можна спостерігати в етнологічних дослідженнях аж до сучасності. У першій засадничій статті особлива увага приділяється тогочасній критиці, що панувала серед значної кількості науковців, громадських та політичних діячів щодо місця і потрібності етнології, на прикладі нерозуміння значення етнологічних досліджень у часописах «Zbior Wiadomosci do Antropologii Krajowej» («ZWAK»), «Wisla» та інших видань ХІХ ст. Це був вияв незгоди з висловленою точкою зору, що т.зв. традиційна етнографія являє собою донауковий етап розвитку науки, що відсувало результати її досліджень у минуле.

Останніми роками в Україні відбувається щось подібне. На нашу думку, це слушний момент, щоб згадати час формування основних принципів етнології як історичної науки, що має свого роду триєдність наук: антропології, етнології, етнографії. У ХІХ ст. ці науки в європейському та українському науковому й культурному колі називалися народними студіями або народознавство.

Ініціатором створення Польського етнологічного товариства був шкільний інспектор (етнограф, дослідник і популяризатор народної культури та фольклору, один із організаторів Етнографічного музею в Кракові) Северин Удзеля, який ще в 1891 р. публічно виступив з ідеєю організації громадської структури з вивчення народної, зокрема, сільської, культури. Цього вдалося досягти лише після кількох спроб організуватись колективу дослідників народної культури на чолі з Антонієм Каліною - славістом, ректором, професором Університету Яна Казимира (сучасний Ягеллонський університет в Кракові). До цієї групи входили Ян Карлович - редактор часопису «Wisla», лінгвіст і етнограф із Варшави, Ян Бодуен де Куртене - лінгвіст, згодом професор Ягеллонського університету, директори народних шкіл - д-р Генрік Бігелейзен і Миколай Рибовські, а також Іван Франко - редактор «Zitje і Slowa», етнолог і мовознавець, а також лінгвіст і етнограф, дослідник кашубів - Стефан Рамульт. 9 лютого 1895 р. у Львові в міській ратуші відбулися перші Загальні збори Польського етнологічного товариства, у яких взяли участь 64 делегати [2, с. 9]. Виступити з доповіддю на відкритті Польського етнологічного товариства у Львові 28 лютого 1895 року доручили І. Франку. Матеріали його доповіді стали основою статті «Найновіші напрями в народознавстві», якою відкривався перший номер журналу «Lud» [3, с. 82].

«Мета Товариства, - зазначав перший президент А. Каліна, - вміло вивчати польський і сусідні народи і поширювати зібрані відомості про них через свій власний орган, художні видання, що зображують або описують народ - і, нарешті, заснувати бібліотеку і музей, до яких буде входити все, що відноситься до життя народу або служить для пізнання його властивостей» [2, с. 10]. «Етнологічне товариство силами своїх членів, - продовжував свої плани А. Каліна, - буде систематично й уміло збирати матеріали, які мають хоч якийсь зв'язок із народознавством, і зверне особливу увагу на ті характерні риси народного побуту, яких не виявлено в етнографічних писаннях або лише поверхово, наприклад, вірування, народна медицина, мелодії народних пісень, будова й інтер'єр хати, орнамент, одяг і костюми тощо. Для полегшення збирання матеріалів щодо народознавства, систематично і вправно, Товариство надрукує анкету точну, яку розішле між своїми членами» [2, с. 10]. Крім наукових цілей А. Каліна сформулював і етносоціальні цілі, суголосні позитивістським гаслам: «Сьогодні, коли гасло загальне: народ, його освіта, поліпшення його матеріального існування, - треба починати будувати з основи, а це є пізнання народу, його життя і характеру. Якщо ми цього не зробимо, то наша робота для народу буде неефективною, бо, не пристосована до його особливостей, вона не принесе йому тієї користі, яку ми від неї очікуємо» [4, с. 3]. Він також оголосив про плани заснування осередків Товариства в різних містах та міжнародне співробітництво з подібними етнологічними товариствами.

Перший том «Lud», виданий у 1895 р. у Львові як орган Польського етнологічного товариства, став плодом однієї з багатьох наукових, освітніх і громадських ініціатив, розпочатих поляками наприкінці ХІХ ст. У той час були створені не тільки численні економічні товариства (наприклад, фонди Стефчика), освітні часописи (зокрема «Pszczolka»), а й низка наукових організацій. Паралельно у Львові діяло, засноване українцями, Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), яке з 1892 р. видавало Записки Наукового товариства імені Шевченка, де містилися наукові дослідження з української історії, філології та етнографії. Власне НТШ виникло у грудні 1873 року як Літературне товариство імені Т.Шевченка у Львові з ініціативи О. Кониського та інших українських діячів. У жовтні 1895 р. вийшов перший номер «Етнографічного збірника», науковим редактором був М. Грушевський. У 1897 р. головою Товариства було обрано М. Грушевського, який разом з В. Гнатюком, І. Франком та ін. розпочали реорганізацію НТШ в наукову асоціацію за зразком Академії наук у Кракові, і відтоді воно неофіційно стало на шлях творення Української академії наук [5, с. 4-32.]. Згідно з ухваленим тоді новим статутом, його метою було «плекання й розвиток навчання рідної мови, плекання мистецтва, збирання й збереження всіх пам'яток і старожитностей Русі-України. Тому мали вести: наукові дослідження з української та слов'янської філології, з української історії літератури та мистецтва, з історії та археології України-Руси, а також з наук філософських, політичних, економічних і правових наук, математичних, природничо-географічних і медичних. Діяльність Товариства базувалася на організації лекцій, наукових дискусій, зустрічей учених, письменників і художників, а також на активній видавничій діяльності» [6, с. 2-3]. Визначним етапом в історії НТШ була організація Етнографічної комісії в структурі товариства. Її створили 1898 р. під керівництвом провідних українських учених етнологів І. Франка (голова), Ф. Вовка (заступник голови) й В. Гнатюка (секретар). З 1899 р. друкованим органом Етнографічної комісії став журнал «Материяли до українсько-руської етнольоґії», наукове редагування якого доручили Ф. Вовку [3, с. 82-83].

На нашу думку, саме активізація діяльності українських вчених і громадських діячів у Львові та їх об'єднання у різні товариства та подальша інституалізація, стала поштовхом для активної діяльності поляків.

Вихід першого тому «Lud» був важливим сигналом для наукової спільноти про те, що потрібно активізувати інтерес до народної культури. Цьому сприяв динамічний розвиток Львівського університету, де у ХІХ столітті викладали видатні вчені різних спеціальностей, як-от: Казімєж Твардовський, Михайло Грушевський, Шимон Ашкеназі та Освальд Бальцер. Варто звернути увагу, що перший головний редактор «Lud» Антоній Каліна був професором і ректором цього ж університету, а Іван Франко, видатний українець, був автором програмної статті часопису «Новітні тенденції в народознавстві», опублікованого в першому томі [7].

Одразу треба зазначити, що перший том, використавши здобутки європейської етнологічної науки, заклав основи наукової етнографії'/етнології'/антропології та полоністики. Перший том «Lud» у польській історіографії називається Маніфест, хоч формально він такої назви не мав. Однак і «Слово від редакції», автором якого, швидше за все, був А. Каліна [4, с. 1-4], і програмна стаття І. Франка [7, с. 4-16] посилаються на принципи, які діють і сьогодні в етнології. Перше - безперервність. Про це пише А. Каліна, вказуючи, що назва журналу стосується досліджень звичайного народу О. Кольберга, видатного етнографа, де він здійснив конкретний політичний акт, визнаючи сільське населення та його культуру вартими інтересу та документації нарівні з іншими соціальними верствами.

Другий принцип, безпосередньо пов'язаний з основним питанням етнології та антропології про єдність людського роду та розмаїття культури в просторі й часі знаходимо в тексті І. Франка, де йдеться про культуру первісного суспільства. Вражає його прекрасне знання здобутків світової фольклористики та розмаїття поглядів її творців, яких об'єднував спільний предмет дослідження - первісна культура. Дослідники ХІХ ст. цікавилися її початками, найпростішими елементами, які свідчили про творчу думку людини, яка спочатку була спрямована на те, щоб дати їй змогу вижити, але містила попередній погляд на майбутні винаходи та важливість збільшення різноманітності для розширення виду. І. Франко поділяв переконання про необхідність генетичних пояснень: «Не забуваймо, що знання історичної еволюції певної інституції, певної віри, певної системи мислення є першою, основною умовою для розуміння цієї речі, це добра половина її розуміння, яке без цього зазвичай буде абстрактним і довільним» [7, с. 8].

У подальших своїх працях І. Франко виходив з того, що особливістю існування кожної людини, її суспільно-історичною потребою є життя в певній спільноті (рід, плем'я, етнос, народ, нація). Така природна інтеграція людей на певному історичному етапі свого розвитку, в етнології розуміється як нація, що є вищим і найвиразнішим духовно-культурним, територіальним, економічним об'єднанням [8, с. 141].

Зміст першого випуску: дослідження, матеріали етнографічних розвідок, аналітичні аналізи та доповіді, бібліографія, огляд періодичних наукових видань, новини про здобутки в галузі етнології. Зокрема, у статтях, надрукованих у першому томі часопису «Lud», знаходимо і роздуми про первісні рід і общину, про поневіряння арійських народів. Увага авторів була зосереджена на тому, що є «первісним», що лежало на самих витоках культури і становило ядро досліджуваних етнологічної та антропологічної наук, що першим виринає з темряви прадавньої людської історії. Пошук сутності людської природи в «хорошому» чи «поганому» дикуні, підкріплений геологічними та археологічними відкриттями про історію Землі та людини та теорією еволюції, що домінувала у той час не лише в науковому співтоваристві, айв інтелектуальних колах Європи. Особливою популярністю користувались статті присвячені дослідженням про походження суспільних інститутів, етногенезу тощо. Слід, однак, підкреслити, що автори не зводили культурні процеси лише до еволюції. Так І. Франко, наприклад, наголошував на тому, що народна культура перейняла знання шляхом наслідування (від покоління до покоління), наголошуючи на важливості процесу дослідження народних знань [7, с. 7].

Світова наука XIX ст. розвивалася при абсолютному пануванні еволюціонізму - вчення, згідно якого все в світі без винятку - від неживої природи до соціальної організації - безперервно розвивається від простого до все більш складного. Тож годі дивуватися тому, що вона виявилася зовсім не готова зрозуміти і сповна оцінити глибоку своєрідність і високі досягнення давнього та народного мистецтва. Наприклад, багатьом сучасним дослідникам і зараз куди природніше бачиться таке розуміння: низький рівень культури і техніки того чи іншого людського співтовариства автоматично означає примітивність його духовного життя в порівнянні з нами, цивілізованими. У XIX-ХХ ст. подібна точка зору була панівною, яка, на жаль, продовжує панувати у ХХІ ст. [9, с. 144].

У текстах А. Каліни та І. Франка важливе місце посідає традиція, що розуміється як важливий механізм культурної спадкоємності, що має бути задокументовано як елемент, що зв'язує людські спільноти, зокрема національні. Останнє, особливо підкреслюють обидва дослідників. Водночас вони визнають рід і кровну спорідненість як елементи довговічності спільноти (народу, нації), вагомою ознакою для її існування та збереження глобального різноманіття культур. Така дослідницька установка авторів ХІХ ст. визначає необхідність наукового співробітництва та обміну інформацією між представниками різних наук, тобто, вони обґрунтовують міждисциплінарність. Триєдність наук про людину та культуру: антропологія, етнологія, етнографія, методологічно це не тільки історія, археологія чи мовознавство, але й природничі науки про землю, природу, людські раси тощо.

Разом з тим, потрібно наголосити на важливості етнонаціональної проблематики, що містилась у працях А. Каліни й І. Франка. Вони зазначали, що зростає значення національної свідомості та належності. Дійсно, впродовж ХІХ-ХХ століть у Європі, з особливою інтенсивністю, відбувалося багато важливих явищ, процесів та ідей, що надало цій епосі своєрідного вигляду. Нація лише одна з них. Інші ідеї, особливо демократії та народного (національного) суверенітету, втручалися в ідею нації, різною мірою впливаючи на її специфіку. Наголос на подіях, що демонструють вплив ідеї нації на напрямок змін у Європі за останні два століття, не лише підтверджує правомірність використання поняття епохи націй, а й пояснює причини виникнення інтересу до цієї сфери дослідження [10, с. 96)].

Ще однією надзвичайно важливою рисою окреслених в «Lud» програм були декларації здійснення наукової критики. Уже в «Слові від редакції» А. Каліни зазначається, що одним із завдань часопису є «перегляд польських і зарубіжних праць, які ми будемо піддавати науковій оцінці... з наголосом на тому, щоб критика була об'єктивною і справедливою» [4, с. 2]. Це корелюється з традицією європейських наукових кіл ХІХ с., коли обов'язком кожного дослідника був аналіз наявних джерельних ресурсів та наукової літератури, доступних йому, а, також, оцінка автентичності та достовірності джерел. Це узгоджувалося з визначенням джерела як «сліду минулого» та твердженням, прийнятим істориками слідом за Леопольдом фон Ранке, що історик повинен з'ясувати, «яким воно було насправді» [11, с. 5]. Правильність висновків про те, наскільки джерело відображає дійсність, визначалася згодою спеціалістів у даній галузі дослідження.

Цим вимогам відповідають статті, що ввійшли до першого тому «Lud». Одні з них є надзвичайно розгорнутими описовими текстами, інші мають допоміжний характер, але все ж добре вписуються в опис світу в його єдності та різноманітності, спочатку окреслений А. Каліною та І. Франком. Уважного читача вражає широка обізнаність авторів та знання світової літератури, виданої різними мовами. Ймовірно, це традиція дослідників ХІХ ст. про те, що практично всі науковці розуміли більшість європейських мов або могли опанувати їх у процесі своєї діяльності.

Особливої уваги заслуговують методологічні засади етнології та народознавства, які сформулював І. Франко завдяки своїй надзвичайній ерудиції. Зокрема, у програмній статті не лише перераховував, а й критично аналізував цитовані тексти. Наприклад, він підкреслив, що «етнічні дослідження охоплюють багато сфер і тому використовують теорії багатьох дисциплін». Важливим було і використання «методів, вироблених іншими дисциплінами, що може бути джерелом помилок» [7, с. 8]. Це речення може здатися актуальним і сьогодні, коли особливу увагу звертають на міждисциплінарність в наукових пошуках.

На сторінках часопису «Lud», і першого тому і наступних, присвячених документуванню народної культури, можна помітити велику ретельність у збиранні та аналізі джерел. І хоча сьогодні ми дивимось на перші документальні роботи, часто виконані аматорами, з певною дистанцією, а деякі сучасні історики зі зверхністю, не можна заперечувати, що їх автори подбали про правильну форму, принцип упорядкування наведених фактів тощо. Особливо тут потрібно згадати подібні праці, для прикладу назвемо «Труди етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край».

Висновки

Таким чином, заснування часопису було важливим кроком у розвитку польської етнологічної науки. Як би ми сьогодні не оцінювали елементи програми, накреслені в першому томі «Lud», ми, мабуть, усі погодимось, що тринаука: антропологія, етнологія, етнографія є незамінною. Саме антропологія, як загальна наука про людину, досліджує питання єдності виду «homo sapiens», що його розділяє і що об'єднує, які наслідки це має для наших дій, вивчає ставлення до меншин, до чужинців, до іншості. Так само етнологія, як порівняльна наука, яка вивчає людські спільноти. Це все гуманістичні науки, бо використовуються такі аналітичні поняття, як текст, наратив, мова, ідентичність, заборона тощо, розроблені в гуманітарних науках.

Але вони також практичні науки, бо висновки ґрунтуються на польових дослідженнях, які необхідні в такому динамічно мінливому світі, щоб уважно спостерігати за поведінкою індивідів та їхніми способами бачення світу, вираженими в колективних діях. Це супроводжується усвідомленням основної мети дослідження, яка полягає в тому, щоб, слідом за Ч. Дарвіном, А. Редкліфф-Брауном, Б. Маліновським, К. Леві-Стросом, К. Гірцом визначити, що об'єднує нас як вид та, що змушує нас об'єднуватись у спільноти.

На останок потрібно зазначити, що основне актуальне завдання тринаук: антропології, етнології, етнографії - це врятувати і зберегти те, що може і повинно існувати поряд з людиною і в людині, всупереч маргіналізації та прогресу науки і цивілізації. Врятувати для майбутніх поколінь від забуття те, що може бути втрачено - те, що є ознаками етнічних і національних спільнот.

Література:

1. Тиводар М. Етнологія. Львів: Світ, 2004. 624 с.

2. Klodnicki Z. Sto lat Polskiego Towarzystwa Ludoznawczego. Lud, t. 78, 1995.

S. 9-18.

3. Тарнавський Р. Тенденції розвитку народознавства у Львівському університеті в другій половині XVII - на початку XX століття. Народна творчість та етнологія. 2015. № 3. С. 76-85.

4. Slowo wst^pne od Redakcyi. Lud. Organ Towarzystwa Ludoznawczego we Lwowie. 1895. R.1. S. 1-4.

5. Ясь О. Ідея академії в українській науковій і громадській думці кінця ХІХ - початку ХХ ст.: тексти та контексти. Український історичний журнал. 2018. № 6. С. 4-32.

6. Franko I., Towarzystwo imienia Szewczenki. Kurjer Lwowski, № 78. Z. 18. marca 1892, S. 4-16.

7. Dr. Lwan Flranko Najnowsze pr^dy w ludoznawstwi. Lud. Organ Towarzystwa Ludoznawczego we Lwowie. 1895. R.1. 4-16 р.

8. Телегуз А. Феномен етносу: дослідження фундаментальної дефеніції етнологічної науки у контексті дослідження наукової спадщини Івана Франка. Іван Франко у творенні української національної ідентичності: зб.наук.пр. Ніжин: ИН Лисенко М.М., 2016. С. 140-151.

9. Чернега Н., Лущай В., Телегуз А. «Палеолітичні Венери» як прояв мистецтва та релігійних вірувань первинних етнічних спільнот. Україна в етнокультурному вимірі століть. Київ: ННУ ім. М. Н. Драгоманова, 2015. Вип. 5. Міфи і символіка в етнокультурі українців. С. 139-146.

10. Телегуз А. Нація як фундаментальна дефініція сучасних міжнародних відносин. «Сучасні тенденції міжнародних відносин»: збірник матеріалів всеукраїнської конференції. Київ, 2022. С. 94-97.

11. Boldt, A., Amir A. Perception, depiction and description of European history: Leopold von Ranke and his development and understanding of modern historical writing. Historical Perspectives (2007). S.1-17.

References:

1. Tyvodar M. (2004). Etnolohiia [Ethnology]. Lviv: Svit. [in Ukrainian].

2. Klodnicki Z. (1995). Sto lat Polskiego Towarzystwa Ludoznawczego. Lud. t. 78. s. 9-18. [in Polish].

3. Tarnavskyi R. (2015). Tendentsii rozvytku narodoznavstva u Lvivskomu universyteti v druhii polovyni XVII - na pochatku XX stolittia. [Trends in the development of ethnology at the Lviv University in the second half of the 17th - at the beginning of the 20th century]. Narodna tvorchist ta etnolohiia. № 3. S. 76-85. [in Ukrainian].

4. Slowo wst^pne od Redakcyi (1895). Lud. Organ Towarzystwa Ludoznawczego we Lwowie. R.1. s. 1-4. [in Polish].

5. Yas O. (2018). Ideia akademii v ukrainskii naukovii i hromadskii dumtsi kintsia XIX - pochatku XX st.: teksty ta konteksty. [Idea of the academy in the ukrainian scientific and public opinion of the late 19 - early 20 centuries: texts and contexts]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. № 6. s. 4-32. [in Ukrainian].

6. Franko I. (1892). Towarzystwo imienia Szewczenki. Kurjer Lwowski, № 78. Z. 18. marca 1892, s. 4-16. [in Polish].

7. Dr. Lwan Flranko (1895). Najnowsze pr^dy w ludoznawstwi. Lud. Organ Towarzystwa Ludoznawczego we Lwowie. R.1. p. 4-16. [in Polish].

8. Telehuz A. (2016). Fenomen etnosu: doslidzhennia fundamentalnoi defenitsii etnolohichnoi nauky u konteksti doslidzhennia naukovoi spadshchyny Ivana Franka. [The phenomenon of ethnos: a study of the fundamental definition of ethnological science in the context of the study of Ivan Franko's scientific heritage]. Ivan Franko u tvorenni ukrainskoi natsionalnoi identychnosti: zb.nauk.pr. Nizhyn: PP Lysenko M.M. s. 140-151. [in Ukrainian].

9. Cherneha P., Lushchai V., Telehuz A. (2015). «Paleolitychni Venery» yak proiav mystetstva ta relihiinykh viruvan pervynnykh etnichnykh spilnot. [Paleolithic Venuses" as a Manifestation of Art and Religious Beliefs of Primary Ehnic Communities], Ukraina v etnokulturnomu vymiri stolit. Kyiv: NPU im. M. P. Drahomanova. Vyp. 5. Mify i symvolika v etnokulturi ukraintsiv. S. 139-146. [in Ukrainian].

10. Telehuz A. (2022). Natsiia yak fundamentalna definitsiia suchasnykh mizhnarodnykh vidnosyn. [The nation as a fundamental definition of modern international relations]. «Suchasni tendentsii mizhnarodnykh vidnosyn»: zbirnyk materialiv vseukrainskoi konferentsii. Kyiv, s. 94-97. [in Ukrainian].

11. Boldt, A., Amir A. (2007). Perception, depiction and description of European history: Leopold von Ranke and his development and understanding of modern historical writing. Historical Perspectives. s.1-17. [in English].

Размещено на Allbest.ru