Історико-культурний аналіз театрально-декораційного мистецтва Закарпаття 20-40 -х років ХХ сторіччя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історико-культурний аналіз театрально-декораційного мистецтва Закарпаття 20-40 -х років ХХ сторіччя

О.Д. Зайцев

Статтю присвячено розгляду театрально-декораційного мистецтва Закарпаття періоду 20--40-х років ХХ століття.

Визначаються витоки та тенденції розвитку театрально-декораційного мистецтва Закарпаття.

У дослідженні застосований історико-культурний аналіз процесів у закарпатському театрі, які сприяють поглибленому вивченню цих та інших питань.

Розгляд театрально-декораційного мистецтва Закарпаття є першою спробою здійснити узагальнення та ввести до наукового обігу це поняття, розкриваючи його ґенезу та зв 'язок із художньо-культурними процесами та новими концепціями сучасного візуального мистецтва на Закарпатті.

Ключові слова: театрально-декораційне мистецтво, сцена, костюм, художник, театр, Ужгород, Хуст, Закарпаття.

O. Zaitsev

HISTORICAL AND CULTURAL ANALYSIS THEATER AND DECORATIVE ART OF TRANSCARPATHIA 20s - 40s of the XX CENTURY

The article is devoted to the consideration of theatrical and decorative art of Transcarpathia in the period of20-40s of the XX century.

Determining the origins and trends of theatrical and decorative arts of Transcarpathia. The study uses historical and cultural analysis of the processes in the Transcarpathian theater, which contribute to the in-depth study of these and other issues.

Consideration of theatrical and decorative art of Transcarpathia is the first attempt to generalize and introduce this concept into scientific circulation, revealing its genesis and connection with artistic and cultural processes in Transcarpathia, new concepts of modern visual art.

Key words: theatrical and decorative art, stage, costume, artist, theater, Uzhhorod, Khust, Transcarpathia.

Постановка проблеми

Вивчення регіональних особливостей театрально - декораційного мистецтва залишається невичерпним об'єктом для дослідження духовної культури суспільства. На сьогоднішній день театрально-декораційне мистецтва Закарпаття не висвітлено як мистецький феномен, який потребує осмислення з позицій розуміння його як культурної цілісності. Протягом XX ст. відбулося формування, творче становлення та пошук власного шляху театрально- декораційного мистецтва краю. Спроба вперше висвітлити витоки та розвиток театрально-декораційного мистецтва Закарпаття 20-40-х роках XX століття, залучаючи при цьому відомості про аматорські колективи та професійні театри в місті Ужгород та Хуст.

Актуальність статті полягає в актуалізації вивчення театрально-декораційного мистецтва Закарпаття, яке ніколи не було об'єктом дослідження в культурологічному та мистецтвознавчому дискурсах. Розгляд культурологічних особливостей закарпатського театрально-декораційного мистецтва є першою спробою здійснити узагальнення та ввести до наукового обігу це поняття, розкриваючи його ґенезу та зв'язок із художньо-культурними процесами на Закарпатті, новими концепціями сучасного візуального мистецтва.

Мета статті - проаналізувати зародження та становлення театрально- декораційного мистецтва Закарпаття в період 20-40-х роках XX століття. Розглянути питання сценічного оформлення перших театральних вистав існуючих театрів, які стали явищем у тогочасному культурному та мистецькому житті Закарпаття.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

театрально декораційне мистецтво закарпаття

У процесі підготовки статті вивчені праці вітчизняних дослідників, у яких безпосередньо або опосередковано розглядається театрально-декораційне мистецтво (І. Вереківська, І. Врона, Д. Горбачев, О. Баньковська, А. Драк, З. Климко, О. Ковальчук, О. Красильникова, Є. Недзельський, О. Островерх, Р. Пилипчук, О. Роготченко, Н. Руденко-Краєвська, С. Триколенко, П. Цибенко, Н. Чечель, І. Ян). Літературних джерел з визначеної проблеми надзвичайно мало: існують лише окремі статті, присвячені розвитку театрального мистецтва на теренах Закарпаття.

Історіографія Закарпатського театру розпочинається з праці літературного критика Є. Недзельського «Угро-руський театр» (1941), яка розкриває витоки та розвиток театру на Закарпатті та знайомить з історію театру «Нова сцена». Відомий український театрознавець Р. Пилипчук у своїй статті «Український аматорський театр на Закарпатті» 50-60-і роки ХІХ ст.» (1966) робить узагальнені відомості щодо витоків та розвитку аматорського театру на Закарпатті. Зокрема, дослідник аналізує основні завдання, які стояли перед театром в той час, його роль у житті верховинців. Найбільшу кількість матеріалів, присвячених історії театру на Закарпатті, залишив театральний діяч, директор та режисер театру «Нова сцена» Ю.-А. Шерегій. Його праця «Нарис історії українських театрів Закарпатської України до 1945 року» (Шерегій, 1993) демонструє шлях театру від «Бетлегемів», мандрівних акторських труп, аматорських театральних гуртків і до створення першого професійного українського театру на Закарпатті.

Формування і становлення театрів Закарпаття досліджували В. Андрійцьо, Й. Баглай, В. Габорець, Г. Ігнатович, В. Кобаль, С. Федака, Ю.-А. Шерегій. По при наявність праць, присвячених розвитку закарпатського театрального мистецтва, до цього часу відсутнє спеціальне історично-культуролгічне дослідження, присвячене означеній проблематиці. Більшість публікацій представлена рецензіями на театральні вистави у місцевій пресі. Увесь матеріал потребує систематизації, осмислення і введення до наукового обігу в якості фактологічної бази. Також, важливими джерелами є спогади художників, режисерів різних театрів, тих, хто мав змогу бачити оформлення вистав або ескізи декорацій.

Виклад основного матеріалу

Театрально-декораційне мистецтво Закарпаття виникає на початку ХХ ст., саме в той час, коли на теренах краю все більше починає розвиватися аматорське театральне мистецтво. До появи професійного театру багатонаціональне населення краю віддавало свою любов народному мистецтву: коломийкам, баладам, казкам, весіллям, колядуванням та бетлегему. За словами театрального діяча Ю.-А. Шерегія, саме «бетлегем» можна вважати своєрідними театральними виставами аматорів на Закарпатті (Шерегій, 1993, с. 30), а український письменник Г. Хоткевич, вважав, «закарпатський бетлегем стоїть близько до галицького вертепу <...> характер той же самий, внутрішня робота психологічна та сама, зовнішній комізм той самий, але повно своєрідного гірського колориту, пастушого побуту, пахне колибою <...> чути шум карпатських смеречок» (Хоткевич,1924, с.31). Бетлегем - це театральне дійство, учасники якого розігрують різні сценки на біблійну тематику та сповіщають про народження Ісуса Христа. «Перші відомості про існування «Бетлегему» на селах Закарпаття, зокрема в Вільхівцях, відноситься ще до 1870 року» (Казимиров, 1965, с. 83). Театральне дійство розігрують сільська молодь та школярі. Вони утворюють хор, оркестр і мандрують по селу даючи міні вистави по хатам. Характерною особливістю бетлегему було те, що скринька з ляльками здебільшого була моделлю церкви того населеного пункту, звідки були родом самі артисти-бетлегемці. Зароблені гроші за виступ колядники віддають в місцеву церкву. За словами Є. Недзельського, «народжений побутом та звичаями, театр був чужий до сторонніх впливів. Театр у житті селянина перейшов на сцену і саме тут впевнено продовжував ту саму гру, яку він грав у повсякденному житті: на весіллі, колядуванні, або при похованні» (Недзельський, 1940, с.45).

Речі, які були задіяні у вертепі або бетлегемі були принесені на виступ прямо з навколишньої дійсності, з людського побуту (сокира, тарілки). Костюм героїв дійства відповідав усім законам: по-перше, він був засобом ігрового перетворення актора, носив соціальне, матеріальне, суспільне становище, а головне він був побутовий. Інколи костюм доповнювала маска. Маска - засіб ігрового перетворення актора, а подруге, вона спосіб надання природної побутової характерності актору. Розглядаючи костюми акторів «живого» бетлегему бачимо, що «Ангели» - одягнуті в довгий білий одяг, обтягнутий через плечі та в поясі довгими червоними стрічками, у кожного на голові повинна бути корона (великі шапки на яких зроблена аплікація хрестики та білі бантики); «Пастирі» (вівчарі) - мали білі гатя (штани), білу сорочку з лайбиком, на голові у кожного чорна шапка - «крисаня», а в руках вівчарські палиці; «Дідо» - одягнутий у чорну гуню, штани з овечої шерсті, а на голові у нього овеча шапка, який носив сокиру; «Єврей» - чорний капелюх (калап), піджак чорний в руках палиця. Доповнювала костюм перука (пейси, чорна борода); «Чорт» - мав на собі коминарське убрання, черевики червоні, на голові мав чорну шапку з двома рогами, ззаду був довгий хвіст; «Царі» (які носили макет церкви) - мали довгі палиці з білим або кольоровим папером.

На підставі наведених вище міркувань, бачимо що у вертепних дійствах присутні не лише елементи театру (танець, спів, усний фольклор), а також елементи театрально-декораційного мистецтва (лялька, костюм, грим, реквізит). Розглядаючи усі речі, які використовувалися виконавцями народного дійства з високою вірогідністю можна стверджувати, що все є витоками театрально-декораційного мистецтва Закарпаття ХХ сторіччя.

Створення професійного театру на Закарпатті викликало в свою чергу до життя численні аматорські драматичні гуртки. Ініціатором аматорських вистав стала інтелігенція - вчителі, адвокати, урядовці та ін. «Їх керівниками здебільшого були закохані в театр, але недосвідчені дилетанти» (Казимиров, 1965, с.81).

У травні 1867 року епіскоп С. Панкович, який прийшов до влади на Закарпатській парафії, забороняє будь-які видовища. Ця заборона триває майже до 1920 року коли в краї починає працювати товариство «Просвіта».

Унікальним явищем в історії театрального мистецтва стає Руський театр Товариства «Просвіта» (1920). Театральним майданчиком нового театру став міський театр в Ужгороді (арх. Л. Фейєр, І. Ріттер, 1907). Відразу після відкриття театру з'явились проблеми, які були пов'язанні з декораційним оформленням вистав (худ. М. Коник). По перше, в театрі не було декорацій та костюмів, гардероб костюмів налічував декілька українських шароварів, вишиванок та чоловічих шапок. З декорацій були лише фрагменти оформлення, що залишились після гастролей європейських театральних труп. Перші вистави театру були зроблені з підбору, які зовсім не відповідали сценічній дії. З приїздом до Ужгороду у 1921 році М. Садовського відношення до оформлення театральних вистав змінилося на краще. Разом з режисером до театру приїздить невеличка група акторів та молодий художник М. Кричевський, який стане першим декоратором Руського театру. Початкову художню освіту Микола Кричевський (1898-1961) отримав від батька художника В. Г. Кричевського. Саме батько, ще у 1919 році попросив М. Садовського взяти сина Миколу до театру на посаду актора-маляра.

Першою виставою декоратора М. Кричевський стає опера «Запорожець за Дунаєм» - Гулака-Артемовського (реж. М. Садовський). Завдяки рецензії бачимо декораційне оформлення вистави: «Сцена зображує зелений краєвид, що зникає вдалині з озерцем, з мініатюрними сільськими хатами, з низенькими хатками по обидва боки авансцени...» (Ігнатович, 2008, c.181). В подальшому кожна нова

вистава: «Мартин Боруля» - І. Тобілевича, «Чорноморці» - М. Старицького, «У Гайхан-бея» - В. Самійленка, «Дай серцю волю, заведе у неволю» - М. Кропивницького, «Наталка-Полтавка» - І.Котляревського завдяки майстерності декоратора М.Кричевського стає більш професійною та театральною. Художник уміло застосовує декораційні елементи, що створюють вражаючі сценічні ефекти. Проте жодний з ескізів декорацій і костюмів декоратора Кричевського не збереглись. На допомогу приходять декілька світлин з вистав того часу, які випадково збереглися в архівах Закарпаття. Переглядаючи світлини з вистав Руського театру в Ужгороді одразу видно, що декорації до вистав робились за театральним каноном: писаний задник та куліси, елементи жорсткої декорації (піч, стріха, тин). Завдяки писаному заднику глядач одразу бачив і розумів місце дії вистави.

Щоб знати культуру та мистецтво краю М. Кричевський ще по приїзду до Ужгорода починає знайомитися з творчістю місцевих художників: Ю. Вірага, К. Ізая, Ю. Іяс-Яцика, А. Ерделі, та Й. Бокшая. В подальшому саме у Й. Бокшая молодий Кричевський буде брати приватні уроки малювання та знайомитися з закарпатським мистецтвом. Творчість корифея закарпатського живопису Й. Бокшая буде надихати не одне покоління художників: «Життя, праця та побут закарпатців стали провідними темами у творах Й. Бокшая. Художник прагнув відобразити душу народу, відкидаючи при цьому локальний провінціалізм, що переконує в його широті поглядів на завдання мистецтва» (Гаврош, 2017, с. 96). Талант колориста допоміг художнику Й. Бокшаю зробити барвисте оформлення до музичних вистав: «Пан професор в пеклі» К. Моора, «Королева чардашу» І. Кальмана, «Продана наречена» Б. Сметани (реж. К. Моор, 1924). Колоритний закарпатський живопис, який прийшов на ужгородську сцену в подальшому допоміг декораторам театру створювати яскраве оформлення українських вистав.

У 1922 році М. Кричевський малює декорації до вистави «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» преса писала, « <...> видиш приміром красне село в зимі на Різдво, видиш як ходять пізно вечором колядники із звіздою та колядують по селі од хати до хати. Здається тобі, що ти не в театрі, але десь в нашім селі на Верховині, ходиш з колядниками. Одна ява за другою і все нові прекрасні, правдиві руські образи» (Руська нива, 1923).

Влітку 1923 року М.Садовський звільняється з театру та їде до Праги. Декоратор М. Кричевський приймає рішення їхати на навчання в Українську студію пластичних мистецтв (Прага). Після закінчення навчання М. Кричевський повернеться до Ужгорода і працює у жанрі живопису та книжкової графіки.

Театрознавець О. Ковальчук вважає: «У виставах 1920-х років сценографічний простір отримував новий зміст, нову функцію; робота художника перегукувалась із роботою режисера, втручаючись в акторську гру. Знання історичної практики допомагало молодим художникам зламати вкорінені стереотипи мислення, по - новому оцінити функції оформлення у виставі» (Ковальчук, 2019, с.32).

Театрально-декораційне мистецтво Руського театру найтісніше пов'язана з режисурою (М. Садовський, М. Загаров, М. Певний, О. Левицький, Я. Барнич, Ф. Базилевич, Г. Совачева, М. Аркас).

Після звільнення М. Садовського керівником театру стає О. Загаров. Прихильник світової драматургії О. Загаров приїхав до театру (1923) разом зі своєю дружиною актрисою та художницею М. Морською. З приходом нового режисера побутова українська п'єса поступилася місцем творам світової драматургії. Нові постановки вимагали відповідного гардеробу, реквізиту, перук, нових декорацій. «Сцена міського театру не мала доброго обладнання. За таких обставин О. Загаров використовував сірі полотна, своєрідні конструкції та кольорове світло - так, як це робили в театрі Л. Курбаса» (Андрійцьо, 2013, с.231). Велику допомогу в оформлені європейських вистав («Мірандоліна» К. Гольдоні, «Колотнеча» А. Коцебу) приймала Марія Морська (1895-1933), яка ще в період 1919-1922 рр. робила оформлення до вистав Державного драматичного театру (Київ).

Отже, завдяки праці декораторів Руського театру (М. Коника, М. Кричевського, Й. Бокшая, М. Морської, М. Филика) на сцені Ужгородського театру з'явилися твори Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, М. Кропивницького, І. Тобілевича, І.Франка, М. Гоголя, В. Винниченка, А. Чехова, К. Гольдоні, Ж. Б. Мольєра та ін.

Після закриття у 1930 році Руського театру в Ужгороді театральне життя стає менш активним. У 1936 році на закарпатській театральній мапі з'являється новий театральний колектив - театр «Нова сцена» у Хусті (кер. брати Ю.- А. та Є. Шерегії).

Мистецтво театру «Нова сцена» можна назвати мистецтвом «пересувного» театру, адже театр не мав власного театрального приміщення, а грав свої вистави на різних площадках. Оформлення вистав театру робили художники М. Тушицька та М. Михалевич. Репертуар театру був не дуже великий, більшу половину займали твори української та закарпатської драматургії тому на сцені завжди був живописний задник та архітектурно-об'ємні деталі (хата під стріхою, тини, стіл, лавка, піч).

Ім'я Михайла Михалевича (1906-1984) - патріота України, художника театру, головного художника Карпатської України на сьогоднішній день залишається білою плямою в історії культури України. Завдяки автобіографічній книзі «Круті віражі до волі» знаємо, що він народився в селі Березнегувате Херсонської губернії. У 1928 році за перехід державного кордону був арештований. 1931 рік у житті художника стає переломним: після вдалої спроби перетину державного кордону (Румунія) він їде до Праги де поступає в Український Вільний університет. Пізніше закінчує Вищу художньо-промислову школу та Академію мистецтв (курс Ф. Шимона). Під час навчання стає активним членом українського національного руху. У 1938 році художник отримує політичне завдання стати керівником малярської майстерні головної команди Карпатської Січі (Хуст).

Першою театральною роботою художника стало оформлення вистави «13-тий кілометр» (кер. А. Довгопільський) у агітаційному театрі-студії «Летюча естрада» (Хуст). Вистави «13-тий кілометр» - М. Чирського була побудована на величних драматичних лицедійствах, в основі сюжету життя людей на землях Підкарпатської Русі. Головними дійовими особами були молоді дівчата та хлопці січовики, які були одягнуті в народне вбрання. Художник згадував, «Січова малярська майстерня мусила най швидко змайструвати портальні куліси, щоб з ними можна було Січовій летючій естраді виступати в залах будь-якого розміру, або і просто в приміщеннях, які можна було отримати для вистав. «Кілометровий стовп» з «тринадцяткою» на ньому - у нас був рівночасно суфлерською будкою і головною кулісою, навколо якої розгорталась дія і гостросюжетні діалоги героїв про ворожнечі диверсії на кордоні Карпатської України» (Михалевич, 1997, с.92, 93).

Навесні 1939 року художник робить оформлення до вистави-казки «Над Дніпром» О. Олеся (реж. В. Лібовицький). Казкова феєрія «Над Дніпром» дещо подібна до «Лісової пісні» Л. Українки. За свідченням В. Гренджа-Донського, «Фантазія режисера Лібовицького витворила зі своїми вкладками балету, пісень та ультрамодерного удекорування таку прегарну цілість, що я ще раз перечитав поему, і тільки тепер почав цінити режисерів. На сцену виведено звичайну, нездраматизовану поему, даючи вільну руку режисерові, щоб мав змогу показати своє мистецтво» (Гренджа-Донський, 1987, с.115). У цьому ж році художник поновлює оперету «Місяць і Зоря» лібрето М. Чирського, музика М. Аркаса. Розглядаючи світлини вистави з архіву Є. Шерегія бачимо, що художник використовував художні акценти в оформлені: на задньому плані з паперу та тканини були зроблені хмарки на небі, які в подальших сценах виглядали, як промінці на воді. В костюмах чітко був присутній закарпатський колорит, адже художник використовував справжні народні костюми.

Художниця Марія Тущицька (Руда) (1897-1943) розпочала співпрацю з театром «Нова сцена» у 1938 року коли дирекція театру запросила її на свої театрально- драматичні курси до Великого Бичкова (Закарпаття). Після закінчення курсів М. Турицька малює декорації до вистав: «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя (реж. М. Аркас), казку «Місяць і Зоря» М. Чирського, М. Аркаса (реж. М. Аркас), пізніше поновляє виставу «Пані і її похресник» П. Вебера, М. Геннікена.

У 1939 році театр приступає до драми «Гайдамаки» Т. Шевченка (реж. В. Лібовицький) декорації та костюми М. Тушицької. Театрознавець Й. Баглай у своїх спогадах описує ескіз оформлення вистави: «На сцені Чигиринська церква, перед якою стоять чумацькі вози, біля яких метушиться юрба народу. Благочинний виголошує: «Нехай ворог гине! Беріть ножі». Освятили з обох боків здіймаються уверх столітні дуби, безладно сплетене верхів'я, яке символізує навислу бурю народного гніву і великої народної помсти. З боку стоїть кобзар із бандурою, зі струн його спливають слова пісні «Літа орел, літа сизий <...> ескіз був виконаний у чорно - коричневих барвах, і тільки верховіття дерев та вікна церкви виділялись якоюсь синюватою білизною. Таке оформлення сцени сприймалося, як символ безпросвітної темряви, яку ось-ось мають розвіяти блискавка і грім великого народного повстання.» (Баглай, 1997, с. 113). Прем'єра вистави не відбулася - до Хуста зайшли угорські військові, театр «Нова сцена», як український був заборонений. «Щодо майна театру - декорації, костюми, бібліотека, реквізит окупанти все сконфіскували, а що не спалили згодом передали Угро-Руському театру» (Зайцев, 2019, с. 110).

Угро-Руський національний театр в місті Ужгород, як і усі театри періоду 19201940 років мав невелику творчу історію. Основу театру складали колишні актори Руського театру товариства «Просвіта» та Земського народного Підкарпаторуського театру. Режисери (Ф. Главаті, П. Алексеєв, О. Куфтіна, В. Іванова, М. Лугаш, В. Грабарь) робили все можливе, щоб театр мав власний репертуар. Вистави гралися на місцевому діалекті (русинська мова), яка була наближена до російської та української. Театральна бідність давала знаки, як на сцені так поза сценою. Художнім оформленням вистав займалися самі актори, але деяке оформлення до вистав робив художник-живописець Ф. Манайло.

Художник Федір Манайло (1910-1978) назавжди залишиться в історії театрального та образотворчого мистецтва краю. Саме народне мистецтво було головною темою у творчості великого художника. Знаючи та вивчаючи культуру рідного краю, митець стає поступово головним фахівцем у питанні народної культури Закарпаття. Знання побуту верховинців допомогло художнику зробити оформлення до вистав: «Овчар» - М. Лугоша, В. Грабаря, «Тиса тече» - Е. Калабішки. На жаль, театральних ескізів Ф. Манайла не збереглося, але завдяки світлинам з вистав того часу можна побачити, що художник приділяв вел ику увагу закарпатському побуту та національному костюму. Світлини з вистави «Овчар» (реж. П. Алексєев, 1940) дозволяє побачити, що художник Ф. Манайло використовував лаконічне оформлення: задник який розташований в глибині сцени і на якому зображено блакитно-сині гори та неповторний смарагдово-зелений ліс. Традиційність та колоритність закарпатського костюму доповнювало художнє оформлення вистави. Усі виконавці були одягнуті в національний одяг та грали лише на авансцені, глибина сцени не використовувалася.

Таким чином, на сьогодні майже не збереглося авторських зразків театрально - декораційного мистецтва (ескізи костюмів, декорацій, афіш) цього періоду, тому важко уявити цілісну картину становлення та розвитку декораційного мистецтва на теренах краю, але завдяки майстерності декораторів театрів: М. Конику, М. Кричевському, М. Морської, М. Філику, Й. Бокшаю, М. Тушицької, М. Михалевичу, Ф. Манайла театрально-декораційне мистецтво Закарпаття 20-40-х років поступово стає професійним та театральним.

Висновок

Історично-культурологічними особливості становлення театрально - декораційного мистецтва Закарпаття в просторі української культури є те, що, незважаючи на фінансову обмеженість театральної сфери та нестачу професійних фахівців декораційного мистецтва, воно повільно розвивалось так само, як і сам український театр.

Специфіка дослідження полягає в переосмисленні цінності театрально- декораційного мистецтва, подоланні розриву зв'язків між нині існуючими індивідами та їх етнокультурними традиціями.

Розглядаючи театрально-декораційне мистецтво Закарпаття бачимо, що у виставам притаманні народні мотиви в поєднанні з декораційними елементами в оформленні вистав різних театрів Закарпаття.

Перспективи подальшого вивчення. Враховуючи сучасні тенденції розвитку театрального мистецтва у сфері збагачення візуальних засобів, передбачаємо перспективність подальших досліджень закарпатського театрально-декораційного мистецтва у всесвітньому форматі з подальшим вивченням творчого розвитку сучасного візуального мистецтва в культурі України. Повна історична ретроспекція дозволить по-новому поглянути на розвиток театрально-декораційного мистецтва Закарпаття.

Бібліографічний список

Андрійцьо, В., 2013. Олександр Загаров - директор і театру товариства «Просвіти» в Ужгороді. національного університету театру, кіно та мистецький керівник руського Науковий вісник Київського телебачення ім. І.Карпенка-Карого,13, c.226-253.

Баглай, Й., 1997. Із театром - сорок років. Ужгород.

Гаврош, О., 2017. Побутовий живопис Закарпаття 1945-1991 років: Еволюція жанру, тематика, персоналії. Кандидат наук. Дисертація. Львівська національна академія мистецтв.

Гренджа-Донський, В., 1987. Щастя і горе Карпатської України: спогади. Вашингтон: видання Карпатського Союзу.

Зайцев, О., 2019. Декоратори театрів Підкарпатської Русі: Нариси. Ужгород: Шарк- Аутдор.

Ігнатович, Г., 2008. Від гасниці до рампи: Нариси з історії українського театру на Закарпатті. Кн. 1. Ужгород: Ліра.

Казимиров, О., 1965. Український аматорський театр: (дожовтневий період). Київ: Мистецтво.

Ковальчук, О., 2019. Сценографічна практика у просторі ХХ сторіччя: Київські реалії. Київ: Фенікс.

Михалевич, М., 1997. Круті віражі до волі. Нью-Йорк, Київ, Торонто: вид. О. Телегі.

Недзельский, Є., 1940. О сельском театре. Огоньки. Ужгород: вид. комітету Червоного хреста, Грудень, с. 45-50.

Недзельский, Є., 1941. Угро-русскій театр. Ужгород: вид. І. Керча.

Пилипчук, Р., 1966. Український аматорський театр на Закарпатті (50-60 - і роки ХІХстоліття) // Народна творчість та етнографія. № 1. С. 18-27.

Руська нива, 1922. 26 січня.

Хоткевич, Г., 1924. Народний і середньовічний театр Галичині. Харків: Державне видавництво України, с. 30-31.

Шерегій, Ю., 1993. Нарис історії українських театрів Закарпатської України до 1945 року. Братислава: Словацьке педагогічне видавництво.

References

Andriitso, V., 2013. Oleksandr Zaharov - dyrektor i mystetskyi kerivnyk ruskoho teatru tovarystva «Prosvity» v Uzhhorodi [Oleksandr Zaharov - director and artistic leader of Ruthenian theatre of «Prosvita» company in Uzhhorod (1923-1925)]. Academic Bulletin of Karpenko-Karyi KNUTCT, 13, pp.226-253. (in Ukrainian).

Bahlai, Y., 1997. Iz teatrom - sorok rokiv [With the theater - forty years], Uzhhorod. (in Ukrainian).

Havrosh, O., 2017. Pobutovyi zhyvopys Zakarpattia 1945-1991 rokiv: Evoliutsiia zhanru, tematyka, personalii [Transcarpathian genre painting in 1945-1991: evolution of the genre, themes, personalities]. Ph.D. Dissertation. Lviv National Academy of Arts. (in Ukrainian).

Hrendzha-Donskyi, V., 1987. Shchastia i hore Karpatskoi Ukrainy: spohady [Happiness and sorrow of Carpathian Ukraine: memories], Washington: Edition of the Carpathian Union. (in Ukrainian).

Ihnatovych, H., 2008. Vid hasnytsi do rampy: Narysy z istorii ukrainskoho teatru na Zakarpatti [From extinguisher to ramp: Essays on the history of Ukrainian theater in Transcarpathia]. Book 1. Uzhhorod: Lira. (in Ukrainian).

Kazymyrov, O., 1965. Ukrainskyi amatorskyi teatr: (dozhovtnevyi period) [Ukrainian

Amateur Theater (until October period)]. Kyiv: Art. (in Ukrainian).

Khotkevych, H., 1924. Narodnyi i serednovichnyi teatr Halychyni [People's and Medieval Theater of Galicia], Kharkiv: Derzhavne vydavnytstvo Ukrainy, c.30-31. (in Ukrainian).

Kovalchuk, O., 2019. Stsenohrafichna praktyka u prostori XX storichchia: Kyivski realii [Scenographic practice in the space of the twentieth century: Kyiv realities]. Kyiv: Phoenix. (in Ukrainian).

Mykhalevych, M., 1997. Kruti virazhi do voli [Steep turns to freedom]. New York, Kyiv, Toronto: ed. O. Telegi. (in Ukrainian).

Nedzelskiy, Є., 1940. O selskom teatre [About the rural theater]. Lights. Uzhhorod, type.

Committee of the Red Cross, December, pp.45-50. (in Ukrainian).

Nedzelskiy, Є., 1941. Ugro-Russian Theater. Uzhgorod: ed. I. Kerch. (in Ukrainian).

Pylypchuk R., 1966. Ukrainian amateur theater in Transcarpathia (50-60s and 19th century) // Folk art and ethnography. N. 1. P. 18-27. (in Ukrainian).

Ruska nyva, 1922. 26 January. (in Ukrainian).

Sherehii, Yu., 1993. Narys istorii ukrainskykh teatriv Zakarpatskoi Ukrainy do 1945 roku [Essay on the history of Ukrainian theaters in Transcarpathian Ukraine until 1945]. Bratislava: Slovak Pedagogical Publishing House. (in Ukrainian).

Zaitsev, O., 2019. Dekoratory teatriv Pidkarpatskoi Rusi: Narysy [Decorators of theaters of Subcarpathian Russia: Essays]. Uzhhorod: Shark-Outdoor. (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru