Засоби мовної реалізації та функції гумору у німецькому кінематографі

На підставі даних соціологічного опитування було відібрано 288 мікроконтекстів з 10 кінострічок та проаналізовано приклади найбільш успішних (гумористичних), помірно гумористичних та невдалих сцен. Результати анкетування та роботи з фокус-групою дозволяють стверджувати, що гумор у німецькому кіно, безперечно, існує, виявлено, яким чином мовні засоби впливають на успішність його реалізації та встановлено ступінь його впливу на глядача (за допомогою респондентів).

Вихідним постулатом для цієї розвідки в межах Загальної теорії вербального гумору є розуміння того, що гумор базується на накладанні та / або протиставленні (опозиції) скриптів та складається у своєму довільному вираженні з таких ключових ресурсів, як: опозиція скриптів, логічний механізм, ситуація, ціль (також жертва), наративна стратегія й мова.

Ключові слова: скрипт, опозиція скриптів, теорія семантичних скриптів, загальна теорія вербального гумору, соціолінгвістичне опитування, кінематограф, стереотип.

Vitalii ZHUHAI, Second year of the Master's degree at the Department of German Philology and Translation Institute of Philology of Taras Shevchenko National University of Kyiv (Kyiv, Ukraine)

Olena MATERYNSKA, Doctor of Philological Sciences, Professor, Professor at the Department of German Philology and Translation Institute of Philology of Taras Shevchenko National University of Kyiv (Kyiv, Ukraine)

MEANS OF LANGUAGE REALIZATION AND FUNCTIONS OF HUMOR IN GERMAN CINEMATOGRAPHY

This article is devoted to one of the most important aspects of intercultural communication, which has a substantial impact on every linguistic community's mentality, namely, the humor. The main point of this research was to debunk the popular stereotype about the lack of humor in the German culture, as well as to develop a model of humor analysis based on the Semantic Scripts Theory and the General Theory of Verbal Humor developed by the American humor researchers Victor Raskin and Salvatore Attardo, followed by the results of a sociolinguistic experiment. The empirical data in this research is represented by 10 German comedy films, ranging from 1985 to 2017, to determine the specific linguistic means of realization and functions of humor in the German cinematography.

Based on the sociological survey data, 288 microcontexts from 10 films were selected, allowing us to determine the most successful (humorous), moderately humorous, and unsuccessful scenes. The results of the questionnaire and the work with a focus group suggest that humor in German cinema undoubtedly exists, as well as explain how the means of linguistic realization affect the success of its implementation and the degree of its impact on the audience (with the help of respondents).

The starting point for this research within the General Theory of Verbal Humor is the understanding that humor is based on the overlapping and opposition of scripts and consists in its arbitrary expression of the following key resources: opposition of scripts, logical mechanism, situation, goal, narrative strategy, and language.

To perceive humor, the speaker must have a sufficient level of socio-cultural competence and understand the broader historical and political context in which the laughter culture of a particular ethnic group operates.

Key words: script, the opposition of scripts, the theory of semantic scripts, General Theory of Verbal Humor, sociolinguistic survey, cinema, stereotype.

Постановка проблеми

Актуальність цієї статті полягає в необхідності дослідження гумору як вагомого складника спілкування в будь-якому мовному середовищі, визначенні його функцій та засобів мовної реалізації, зокрема в німецькому кінематографі, який ще не був у фокусі системних лінгвопрагматичних досліджень гумору.

Гумор є вагомим елементом культури будь-якої лінгвоспільноти, а відтак дуже важливий у між- культурному кооперативному спілкуванні, утім гумористичний ефект дуже часто втрачається під час трансферу гумору в інше мовне середовище, що створює стереотипні уявлення про його відсутність у певних етносів. Зокрема, побутує стереотипне уявлення про відсутність гумору у носіїв німецької мови. Потребує також визначення й методологічного пропрацювання модель лінгвістичного аналізу гумору, яку можна було б застосувати до різномовного матеріалу та яка дозволила б узагальнити та зіставити дані, отримані на конкретному емпіричному матеріалі в різних видах дискурсу. Кінематограф має потужний вплив на глядацьку аудиторію, тож не тільки транслює закріплені у певному мовному середовищі уявлення про навколишній світ, але й формує та визначає світогляд.

Аналіз досліджень

Традиція сміху існує тисячі років, але досі немає універсальної теорії гумору, що може бути пов'язаним з існуванням безлічі пояснень та інтерпретацій цього феномену. Виділяють три основних групи теорій гумору: теорії ворожнечі (hostility theories), теорії невідповідності / несумісності (incongruity theories), теорії звільнення (release theories) (Clark, 1987).

Прихильниками теорії ворожнечі були, наприклад, давньогрецький філософ Платон, філософ XVII століття Т Гоббс, які виходили з припущення, що гумор народжується внаслідок усвідомлення власної вищості над іншими або в результаті подолання труднощів та перешкод (Hobbes, 1982; Shelley, 2003).

Теорія невідповідності була вперше сформульована Арістотелем та знайшла своє відображення в працях І. Канта і А. Шопенгауера. Згідно з нею гумор є результатом несумісності очікування та результату (Morreal, 2016). Арістотель звертав увагу на те, що одним з факторів, які відрізняють людину від інших істот, є її здатність сміятися. На відміну від Платона, Арістотель визнавав, що сміх може бути корисним (Aristotles, 2006).

Представник другої половини XVIII століття Іммануїл Кант (1724-1804) запропонував теорію, за якою сміх - це емоція, що виникає від знешкодження напруженого очікування та зведення ситуації у ніщо (Morreal, 2016). Артур Шопенга- уер запропонував у XIX столітті власну теорію - невідповідності (автор.), або теорію абсурду, за якою несумісність з фізичними очікуваннями та абстрактними уявленнями може мати комічний ефект. Американський філософ XX століття Джеймс Файблман сформулював розуміння теорії сміху як психічної розрядки від страху та напруження, коли у негативній на перший погляд ситуації наступає несподівана позитивна розв'язка (Morreal, 2016).

Теорії звільнення розглядали гумор та сміх як реалізацію психічної енергії, що дозволяють людині вийти за рамки певних обмежень, наприклад, за межі логіки чи здорового глузду (Morreal, 2016), їх прихильниками, з-поміж інших, були З. Фрейд та М. Істмен (Глинка, 2008).

Американський письменник і літературний критик Макс Істмен (1883-1969) допустив існування «безглуздого гумору, нісенітниці». У 80-90-х роках минулого століття помітно підвищився інтерес до вивчення феномену гумору, зокрема, було опубліковано «Семантичну теорію гумору» (Semantic mechanisms of Humor, 1985) Віктора Раскіна (Raskin, 1984) та «Загальну теорію вербального гумору» (General Theory of Verbal Humor, 1991), розроблену В. Раскіним у співпраці з Сальваторе Аттардо (Attardo, 1994). Автори розробили декілька важливих концепцій у межах теорії гумору, серед яких була теорія скриптів (фреймів), яка стала підґрунтям цього дослідження. З погляду авторів, для виникнення комічного ефекту повинно відбутися зіштовхування та/ або протиставлення двох між собою несумісних контекстів - скриптів. За версією самих авторів, ця теорія вписується у категорію теорій невідповідності / несумісності (incongruity theories) (Attardo, 1994).

Мета статті - не тільки спростувати популярний міф про відсутність гумору в носіїв німецької мови, але і на прикладі німецького кінематографу, за допомогою лінгвопрагматичного аналізу, наочно продемонструвати засоби мовної реалізації та функції гумору.

Як емпіричну базу дослідження було обрано 10 німецьких фільмів комедійного жанру різно-манітної тематики 1985-2017 років виробництва. Список стрічок був сформований з огляду на увагу до них у засобах масової інформації, зокрема, таких німецько- та англомовних онлайн- видань, як Deutsche Welle (Deutsche Welle, 2016) і Paste Magazine (Paste Magazine, 2015). З метою підвищення об'єктивності висновків було також проведено соціолінгвістичне опитування носіїв німецької мови в межах спільного проєкту GIP «Партнерство германістичних інституцій» між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, кафедрою германської філології та перекладу й Рурським університетом м. Бохум (Німеччина), кафедрою германської лінгвістики та лінгводидактики.

Виклад основного матеріалу

Здійснений аналіз досліджень засвідчив, що феномен гумору здатний не тільки викликати сміх та розважати, але й віддзеркалювати менталітет і загальні риси соціальної групи людей. Як вже зазначалося, побутує досить популярний міф, що німці - нація, яка не знає гумору. Наприклад, в опитуванні 2011 року, проведеному міжнародним сайтом знайомств Badoo.com, німців визнали найменш схильною до веселощів нацією (Badoo, 2011). Це лише зміцнило поширений стереотип, що «у цього народу немає почуття гумору», як пише у своїй статті британський суспільний мовник BBC (BBC, 2017).

Ніколь Маклелланд зазначає, що сприйняття гумору залежить від будови мови. Так, у німецькій мові утворення каламбурів (гри слів) здебільшого відбувається за рахунок утворення складних слів, на кшталт «зловтіхи» (Schaden («шкода») + Freude («задоволення») (BBC, 2017). Для унаочнення цього твердження може слугувати наступний приклад: «Як називають іспанця, у якого немає машини? Карлос!» (гра слів: Car (з англ. - «машина, автомобіль) + los (з нім. - «без; бути позбавленим чогось») - популярний німецький анекдот.

У наведених прикладах прослідковується складність з перекладом жартів зі збереженням їх комічного складника, що зумовлено особливостями морфологічної та граматичної структури німецької мови. Проте це не є водночас свідченням того, що весь гумор у німецькій мові не підлягає перекладу та послідовному аналізу.

Концептуальний апарат теорії семантичних скриптів. Згідно з визначенням термін «скрипт» містить інформацію стосовно опису певного явища чи алгоритму. За В. Раскіним, текст може харак-теризуватися як такий, що містить гумор, якщо (Raskin, 1984): а) текст повною мірою чи частково є сумісним з двома різними скриптами; б) два скрипти, що містяться у тексті, накладаються один на інший або є протилежними один одному.

Сукупність усіх лексичних та нелексичних скриптів у мові, а також варіанти й закономірності їх комбінацій утворюють семантичну мережу, що зберігає всю інформацію про свою культуру. Ось невеликий фрагмент семантичної мережі, запропонований В. Раскіним (Attardo, 1994: 8): «Ложка» - інструмент - «їжа»; «Ложка» - матеріал - «дерево» / «метал» / «пластик»; «Ложка» - гіпонім - «столові прибори». На думку В. Раскіна, семантична теорія повинна складатися з двох компонентів (Attardo, 1994: 9):

1) комплекс усіх можливих скриптів, доступних носіям мови, зокрема німецької;

2) правила комбінування скриптів між собою з їх усіма можливими значеннями, що передбачають відкидання усіх комбінацій, що не утворюють сталих смислових зв'язків.

Процес комбінування скриптів передбачає той факт, що текст може містити більш ніж один варіант інтерпретації, що призводить до активації декількох скриптів одночасно, що позначається терміном «вибух комбінаторних значень» (Attardo, 1994: 17). Накладання одного скрипту на інший може мати повноцінний або частковий характер. У першому разі текст буде сумісним з двома скрип-тами одночасно. У другому випадку частини тексту або певні деталі не будуть сумісними з одним чи іншим скриптом (Attardo, 1994: 17).

Накладання одного скрипту на інший не може вважатися еквівалентом гумору згідно з С. Аттардо (Attardo, 1994: 18). Тексти з багатозначністю, а також метафоричні, образні, алегоричні, міфічні, тексти з алюзією тощо містять скрипти, що накладаються один на інший, проте не можуть характеризуватися як гумористичні тексти, оскільки у них відсутня друга умова для утворення гумору, - протилежності (опозиції) скриптів.

Для успішного створення жарту повинні поєднатися п'ять «ключових ресурсів» (знань) (Key Resources): «опозиція скриптів», «логічний механізм», «ціль», «наративна стратегія», «мова», «ситуація». Слід коротко розглянути кожен з цих складників окремо (Attardo, 1994: 22):

1) Опозиція скриптів: протиставлення двох скриптів є однією з умов для виникнення гумору. Типові приклади опозиції скриптів(АйаМо, 1994: 21): «поганий» / «хороший»; «життя» / «смерть»; «пристойне» / «непристойне»; «є гроші» / «немає грошей».

2) Логічний механізм: згаданий параметр передбачає застосування особливої грайливої логіки, яка не завжди може бути використана поза контекстом жарту (Attardo, 1994: 26). Логічні механізми можуть варіюватися від прямолінійних несумісних тверджень (автор наводить приклад слогану на футболці: «Клублюбителів каное в пустелі Гобі») до фальшивих аналогій («УМадонни його немає, у Папи є, але він не користується, у Буша* воно коротке, а у Горбачова - довге. Що ж це таке? / - Прізвище»); хіазмів* («Кіптява свічка й ніж щербатий, червінна королева з карт (Б.І. Антонич)» (Літературознавча енциклопедія, 2007: 557) та інших засобів створення комічного (Attardo, 1994: 25-26).

У своїй праці «Загальна теорія вербального гумору» Сальваторе Аттардо пропонує такий список відомих логічних механізмів: role-reversals («обмін ролями»), almost situations («ситуації, коли майже щось відбулось або не відбулось»), inferring consequences («передбачувані висновки»), coincidence («співпадіння»), proportion («пропорція»), exaggeration («перебільшення»), meta-humour («мета-гумор»), role exchanges («зміна ролей»), juxtaposition («зіставлення, протиставлення»), analogy («аналогія»), reasoning from false premises («аргументація, заснована на хибних судженнях»), parallelism («паралелізм»), ignoring the obvious («ігнорування очевидного»), vicious circle («замкнуте коло»), chiasmus («хіазм»), faulty reasoning («неправдива аргументація»), selfundermining («самоіронія»), missing link («пропущена ланка»), implicit parallelism («імплікований паралелізм»), false analogy («фальшива аналогія») (Attardo, 1994: 27).

3) Ситуація: будь-який жарт повинен базуватися на «певній ситуації». Останню можна розглядати як реквізит для жарту (Attardo, 1994: 22-24): «Бергманн. Давид. Єврей. Ви були в'язнем у кон-центраційному таборі Саксенхаузен. Яким чином Ви туди потрапили?/- На лімузині, шофер привіз (Es war einmal in Deutschland, 2017».

4) Ціль: цей ключовий ресурс визначає, хто буде «жертвою» жарту. Якщо йдеться про неагре- сивний гумор (який не має на меті висміювання певних груп чи осіб), то цей параметр може мати нульове значення (Attardo, 1994: 24), наприклад: «Один єврей каже іншому: «Німці - недовірливий народ, а коли з євреями справу доводиться мати, то взагалі. - Інший єврей на це відповідає: -Ніхто не говорив Тору із сумки одразу діставати» (Es war einmal in Deutschland, 2017)».

5) Наративна стратегія: цей ключовий ресурс передбачає введення гумору в межах обраної наративної організації тексту у формі монологу, діалогу або як ремарку (слова) автора (Attardo, 1994: 23).

6) Мова: цей ключовий ресурс відповідає за вербалізацію всієї необхідної інформації в тексті, а також за конкретно обраний порядок слів та розташування функціональних елементів речення (тек-сту) з кульмінацією в кінці, наприклад: «Ви взагалі одружені, Завацькі? / - Ні. / -Я так і подумав. / -1 що це повинно означати? / - Щоб завоювати жінку, потрібна мужність, а мужність - це якраз те, чого Вам бракує, Завацькі. Жіночі серця не завойовують стогонами та магією, а потрібно зібрати всю силу в кулак а тоді, Завацькі, а тоді атака! /Вам варто написати книгу порад від Гітлера: «Моя боротьба. Проти моєї дружини» (Er ist wieder da, 2015).

Під функціональними елементами речення (тексту) автор має на увазі так званий «пан- члайн» (з англ. Punchline), або кульмінацію жарту та супровідні елементи, які автори називають «джеб-лайнс» (з англ. jab lines), які підводять до кульмінації (Attardo, 1994: 82-83).

Емпіричне дослідження на базі теорії семантичних скриптів та соціолінгвістичного методу. Теорію семантичних скриптів було застосовано в цьому дослідженні для аналізу 288 мікроконтекстів кінострічок. Уривки, що містять гумор, були визначені та обрані респондентами зі знанням німецької мови після проведення соціолінгвістичного опитування. Метою опитування було: 1) кількісно визна-чити найбільш смішні уривки з вибраних німецьких фільмів; 2) зменшити фактор суб'єктивності щодо оцінювання гумору; 3) якісно відрізнити гумор за його впливом на глядача. Соціолінгвістичне опитування шляхом анкетування та організації фокус- групи для роботи з респондентами дало змогу кількісно визначити, які саме сцени із кінострічок будуть обрані для аналізу, а також сформувати «рейтинг» німецьких фільмів з погляду гумору.

Групу респондентів було обрано серед носіїв німецької мови та студентів, які вивчають німецьку мову як іноземну, загальною кількістю 30 осіб. За віковими характеристиками 70% респондентів були віком до 30 років, 30% - віком понад 30 років, за статтю респонденти були дібрані за рівною пропорцією. Респонденти отримали анкету з однаковим переліком із десяти кінострічок для перегляду та відкриті питання щодо кожної з проханням записати час уривків (епізодів), де вони зафіксували наявність гумору. Було визначено такий перелік фільмів: Es war einmal in Deutschland (2017); Almanya: Willkommen in Deutschland (1999); Sonnenallee (1999); Er ist wieder da (2015); Wer fruher stirbt, ist langer tot (2005); Alle auf Zucker! (2004); Fack Ju Gohte (2013); Barfuss (2005); Manner (1980); Goodbye, Lenin! (2005).

Респонденти повинні були відповісти на питання в анкеті, зазначивши відповідний характер зафіксованого гумору як: (1) «смішний» (який викликав у респондентів сміх), (2) «дотепний» (який спонукав респондентів усміхнутися) та (3) «невдалий» (респонденти помітили наявність гумору, але він не справив на них очікуваного ефекту). У нижченаведеній таблиці 1 представлено статистичні результати опитування.

Таблиця 1

Оцінка респондентами гумористичного ефекту у переглянутих кінострічках

Результати опитування показали, що кінострічкою з найбільшою кількістю «смішних і дотепних сцен» виявилася Es war einmal in Deutschland («Одного разу в Німеччині»): із 21 та 15 смішними та дотепними епізодами відповідно проти 5 невдалих. Другим за кількістю гумористичних сцен виявився фільм Almanya: Willkommen in Deutschland («Алма- нія: ласкаво просимо до Німеччини») із 17 смішними та 16 дотепними сценами проти 4. Фільми Sonnenalee («Сонячна алея») та Er ist wieder da («Він повернувся») обійняли третю позицію з огляду на вищезазначені критерії: із 4 смішними та 21 дотепними епізодами проти 20 невдалих та 11 смішними й 14 дотепними епізодами проти 10 невдалих відповідно. Найменш гумористичним фільмом виявився Goodbye, Lenin! («Бувай, Леніне!») з 2 дотепними сценами і 4 невдалими, що, відповідно, робить його також стрічкою з найбільшим негативним рейтингом з погляду гумору. Є вірогідність похибки у проведеному дослідженні, що зумовлено тим, що були вирахувані середні значення результатів згідно з відповідями усіх респондентів.

Дослідження із застосуванням методу фокус- групи. З метою більш глибокого аналізу переглянутих кінострічок у межах дослідження була також проведена робота з фокус-групою. Респондентами для фокус-групи було обрано 20 осіб, серед них: 10 - чоловіки (50%), 10 - жінки (50%), 15 осіб - віком до 30 років (75%) та 5 осіб - віком 30+ років (25%); 15 осіб, які вивчають німецьку як іноземну мову (75%) та 5 осіб, для яких німецька - рідна мова (25%).

Першим питанням для фокус-групи було обрати, який фільм вони переглянули. Найпопу- лярнішим фільмом для перегляду серед респондентів стала стрічка «Босоніж» (2005 року) (35% респондентів надали їй перевагу).

На другому місці за популярністю розташувалися фільми: «Пішов ти, Гете» (2013 року), «Сонячна алея» (1999 року) та «Бувай, Леніне» (2003 року) - по 15% кожен. На третьому місці опинилися стрічки: «Він повернувся» (2015 року) та «Одного разу в Німеччині» (2017 року) - по 10% кожен. Фільми «Хто раніше помер, той довше мертвий» (2006 року), «Алманія: ласкаво просимо до Німеччини», «Знайомство з Цукерами» (2004 року), «Чоловіки» (1985 року) набрали по 5% відповідей респондентів.

У відповідь на питання, чому респонденти обрали ту чи іншу стрічку для перегляду, найпопулярнішою відповіддю було: «Це було спонтанне рішення» (40% респондентів). Інший варіант відповіді: «Опис фільму видався мені особливо цікавим» (20% респондентів). На третьому опинився варіант: «Я обрав (-ла) фільм через актора / актрису в головних ролях» (10% респондентів). Також варіантами відповіді були такі: «Я хотів (-ла) ознайомитись з німецьким гумористичним кіно» (5% респондентів), «Я прочитав (-ла) (...) оригінальну книгу, на якій заснований фільм» (5% респондентів), «Це було домашнім завданням» (5% респондентів), «Я бачив (-ла) його у школі» (5% респондентів), «Мені його рекомендували» (5% респондентів), «Я раніше чув (-ла) позитивні відгуки про цей фільм» (5% респондентів).

Наступне питання мало на меті визначити загальну оцінку фільму респондентами. Загальні враження про фільм у респондентів розділилися на 5 категорій. 70% респондентів вважають переглянутий ними фільм «веселим, забавним», 20% респондентів - «дуже смішним та веселим», 5% відповіли, що гумор у фільмі був «недоречним та/або непристойним».

Наступне питання передбачало відповідь на питання: «Чи базувався гумор на протиставленні понять із різних галузей?».

65% респондентів відповіли: «так», 30% респондентів відповіли: «ні» та 10% не зрозуміли питання.

Діаграма 1

Діаграма 2

Більшість респондентів (45%) визначили, що об'єктом (жертвою) для сміху була «соціальна група людей, 45% визначили «окрему (історичну) особистість» об'єктом жартів. 10% респондентів відповіли, що об'єктом жартів «були не люди», 5% визначили «національну групу об'єктом жартів та 5% респондентів не зрозуміли питання.

Діаграма 3