Шлях від успіху до кризи в народно-сценічній хореографії ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ШЛЯХ ВІД УСПІХУ ДО КРИЗИ В НАРОДНО-СЦЕНІЧНІЙ ХОРЕОГРАФІЇ ХХ СТ.

Козло А.Б., здобувач другої вищої освіти,

спеціальність 024 «Хореографія» ОС «Магістр»,

Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І.Франка

Анотація

У статті розглянуто причини втрати позицій характерного танцю та народно-сценічної хореографії серед інших стилів хореографії у ХХІ ст., які ще у ХХ ст. були одними із найпопулярніших видів танцювального мистецтва серед самодіяльності, студентів і артистів балету. Виокремлено необхідні кроки і передумови для повернення на шлях розвитку цього мистецького напрямку.

Ключові слова: характерний танець, балетний театр, менеджмент хореографії, маркетинг сфери культури.

Abstract

In the article there were considered the reasons why the characteristic dance and folk-stage choreography lost their position among other styles of choreography in the XXI century, however in the XX century they were one of the most popular kinds of dance art among amateurs, students and ballet dancers. There were highlighted important steps and preconditions for returning to the way of development of this artistic direction.

Key words: characteristic dance, ballet theater, choreography management, marketing of the sphere of culture.

Період розквіту народно-сценічної хореографії який у ХХ ст. стрімко набирав обертів. Від створення та запровадження в освітній хореографічній сфері характерного танцю і до створенням та розвитком ансамблів народної хореографії національного рівня, це моменти слави жанру. Він відкрив для мистецького світу багато танцюристів і постановників, серед яких: Павло Вірський, Микола Болотов, Іліко Сухішвілі та Ніно Рамішвілі, Ігорем Моісєєв, Марія Пейджес та інші. Вони у свою чергу подарували людству безліч хореографічних шедеврів мистецтва, як на теренах нашої держави, так і за її межами. Але, як часто буває у якийсь момент, ці ж оберти почали спадати. З цією проблемою стикалась не одна галузь, сфера, колектив, особистість. Тим паче це актуально в мистецтві. І ключовим завжди є пошук способів виходу з такої ситуації. Універсалізувати їх неможливо, бо причини в розрізі часу завжди різняться.

Завжди при стрімкому розвитку настає момент спаду через вигорання, заїждженості, перенасиченості та безлічі інших факторів. В Україні, окрім того, спад також був пов'язаний із здобуттям власної державності у 1991 році, що попри позитивну значущість події наклало не дуже хороший відбиток на усі сфери життєдіяльності, у тому числі й на галузь культури. Розвиток повертається на нульову точку: «Зокрема, вплив соціо-економічних реалій життя, що були продиктовані переходом країни від планової до ринкової економіки, ці нововведення не могли не позначитись на соціокультурному та художньо-естетичному аспектах розвитку мистецтва, зокрема і балетного мистецтва» [5]. Не всі, хто був долучений до мистецтва, зумів це подолати.

З'явилось нове завдання. Якщо неможливо розвивати, то варто зберігати і занурюватись у пошук способу чергового сходження вичікуючи момент.

До наведених фінансових та соціальних факторів, основних на той час, сміливо можна додати продовження конкурентної боротьби за сцену з іншими жанрами хореографії. На фоні збільшення можливостей отримувати інформацію на свій вибір з Інтернету, хоч суттєво і розширило можливості розвитку народно-сценічного танцю, водночас надало доступ і до усього розмаїття жанрів і стилів хореографії та здобутків у них, які почасти взагалі були незвіданими. Усе нове завжди цікаве. Захоплюючи собою воно переманює глядачів, виконавців і навіть митців, які або не до кінця реалізувались в першочергово обраних напрямках, або ж прийняли рішення продовжити розвиватись вже у нових стилях. Усі ці фактори у комплексі призвели до кризи, ще донедавна такого успішного напрямку хореографії як народно-сценічний танець.

Наслідком кризи стало зменшення кількості припливу учасників та учнів в самодіяльні колективи, студії, школи, спеціалізовані заклади освіти, у тому числі ВУЗи. Знизилось число і тих, хто хотів би пов'язати своє життя із народною хореографією як професійною діяльністю. Відповідно знижується і заповнення глядацьких залів. Діти з батьками отримали можливість більшого вибору позашкільної зайнятості, більш цікавої чи більш дешевої. Глядачі отримали альтернативні, мистецькі загалом і хореографічні зокрема, заходи. Окрім цього з'явилась можливість перегляду виступів, концертів, фестивалів, вистав та інших подій за допомогою інтернету. Але усі новітні технології покликані покращувати, а не погіршувати щось. Тому при умілому адмініструванні таких організаційних речей, аудиторія могла б не змінювати спосіб перегляду, а таки збільшуватись за рахунок онлайн і паралельної офлайн присутності. Це завдання для менеджменту, що свідчить про необхідність звертатись до нього у питаннях сфери культури і мистецтв, серед яких і народно-сценічної хореографії.

Загалом менеджмент у всіх сферах діяльності на початку ХХ ст. стає актуальним. Піднімаються питання необхідності реклами та популяризації продукту, товару, бренду, фірми, підприємства, організації, галузі. Спектр вибору студії для дітей, навчального закладу, місця роботи для танцівника чи мистецької події невпинно зростає. Недостатня поінформованість споживачів значно знижує конкурентоздатність тої ж таки студії, школи чи колективу народно-сценічної хореографії по залученню нових дітей. Така ж ситуація із спеціалізованими та вищими навчальними закладами, із начебто відомими державними колективами провідних театрів, та і з мистецькими подіями у яких мінімальна реклама. На сьогодні різні категорії споживачів отримують інформацію про вищезазначене з різних джерел тому питання реклами і просування продукту (навчання, роботи, мистецької події) за допомогою різних способів не завжди можливо охопити керівнику, роботодавцю чи організатору. З кожним днем якість менеджменту залежить від якості а відповідно кваліфікації менеджера-маркетолога за напрямком. І якщо в приватних студіях, вузах, колективах маркетингові питання є невід'ємною складовою розвитку і почасти присутні окремі спеціалісти по маркетингу або ж виділяються відповідні кошти на це, то в державних структурах запровадити окрему штатну одиницю чи виділити достатнє фінансування не завжди є можливим.

Не менш важливим і напряму взаємопов'язаним із питаннями маркетингу і, найголовніше, з питаннями репрезентації народно-сценічного танцю є матеріально технічна база, на якій він створюється. Це важливо на усіх рівнях створення: дитячому-аматорському, студентському-спеціалізованому, професійному. Адже, в яких умовах відбувається заняття в студіях, навчання в спеціалізованих закладах освіти чи підготовча робота в професійних колективах - на таку якість демонстрації її результатів можна й розраховувати. І знов це ставить в нерівні умови державні колективи з приватними. Вирівняти умови практично неможливо і головне непотрібно, бо у них різні завдання. В приватних завжди на першому місці буде прибуток, а вже далі культурна, мистецька, естетична, духовна і історична цінність. В державних же на першому усе навпаки і навіть більше, адже прибуток може замінитись на дотацію. В розрізі специфіки народно-сценічного танцю, на нього покладено місію збереження історії і культури нації загалом. Це вартує того, щоб ця сфера отримувала достатні кошти із бюджету, бо без збереження неможливий розвиток.

Менеджмент і маркетинг, здебільшого орієнтований на розвиток, а від так на прибуток, враховує такі моменти, орієнтуючись на вищі цінності. «Чим більшу загальну цінність має культурний продукт, тим з більшою підставою він повинен потрапляти в категорію безкоштовних. Чим меншу (наприклад, суто розважального характеру) - тим більше підстав брати за нього гроші. Ступінь цінності культурного продукту визначається ступенем його необхідності для виконання надзавдання (місії) культури: виховання гармонійно розвиненої особистості. Таким чином, ми бачимо, що місія (надзавдання) організацій культури і мистецтва виключає появу у них прибутки, тобто їх діяльність носить принципово некомерційний характер» [7]. Для виконання завдань збереження, розвитку і примноження здобутків у народно-сценічні хореографії, регулятором конкурентності повинна бути держава. І першочерговим повинно бути забезпечення матеріально технічної бази на рівні умовних приватних конкурентів і світових стандартів. А також сприяння в кадровому питанні. В комплексі це забезпечить наявність людей, бо саме вони є рушієм, які кожен у своєму завданні впливатимуть на подолання кризи і сприятимуть розвитку.

Попри очевидну необхідність наявності ключових фахових знань в хореографії і суміжних дисциплін власне народно-сценічного танцю сьогоднішньому хореографу необхідно враховувати вимоги часу, використовуючи весь арсенал власних творчих та організаційних можливостей, проявляти гнучкість і готовність до розвитку. Перебувати у постійному пошуку форм та способів донести глядачу усю красу характерного народно-сценічного танцю. Саме форма і спосіб його репрезентації залежить від його актуальності і, як наслідок, збереження та розвитку. На щастя, завжди є можливість використати здобутки прогресу на свою користь.

Узагальнюючи, можна виокремити два рівні, на яких слід провадити пошук до способу запуску механізму активного розвитку народно-сценічної хореографії в балетних театрах. Перший - це глобальний державний рівень, а другий - це внутрішньо-колективний творчий і менеджерський рівень. Ось один із варіантів вже досліджених і запропонованих кроків на шляху до якісних змін. характерний танець хореографія сценічний

На загальнодержавному рівні можна виділити такі заходи покращення умов функціонування балетних театрів:

* проведення загальнодержавних та міжнародних конкурсів, фестивалів і виставок з метою виявлення та залучення молодих талантів;

• налагодження системи обміну роботами і митцями як в Україні, так і на закордонному рівні, з метою обміну інформацією та досвідом;

• створення державної програми співпраці балетних театрів та інших закладів культури з навчальними закладами;

• розвиток і постійна підтримка позашкільної та професійної освіти у сфері культури, як «кузні» майбутніх кадрів;

• сприяння у створенні соціальної реклами балетного мистецтва та їх висвітлення у засобах масової інформації;

• залучення вітчизняних та іноземних експертів, їх знання і технології для покращення управлінсько-адміністративних, художніх, технічних можливостей балетних колективів;

• залучення енергозберігаючих технологій з метою зменшення затрат енергії для обслуговування сфери культури, а отже і зниження витрат пов'язаних з утриманням балетних колективів;

• створення сприятливого ґрунту для інвестиційної діяльності та меценатської допомоги з метою збільшення можливостей балетних колективів та розширення їхнього репертуару;

• запровадження контрактної системи для керівників та працівників балетних театрів з метою створення конкурентних умов розвитку балетного мистецтва;

• покращення нормативно-правової бази у сфері культури;

• проведення курсів підвищення кваліфікації керівників закладів культури;

• формування міністерством освіти держзамовлення з врахуванням потреб ринку праці не лише хореографів, а й менеджерів соціокультурної сфери, стимулювання використання балетними колективами інноваційних технологій;

• сприяння у розробці та підтримці інтернет -сайтів, як найкращих засобів комунікації, для забезпечення доступності до інформації ;

• зменшення податкового навантаження та запровадження податкових пільг на доходи від основної діяльності, адже таке важливе джерело фінансування, як благодійні пожертви та спонсорські внески, також потребують сприятливішого податкового режиму;

• покращення фінансування балетних театрів (фінансування матеріально- технічної частини, умов праці трудового колективу, рівня заробітної плати).

Що ж стосується вирішення проблем балетних театрів на локальному рівні, то можемо виділити наступні заходи:

• проведення постійних моніторингів з метою правильної побудови репертуарної політики;

• правильна побудова організаційно-правової структури балетного колективу;

• розробка плану діяльності колективу, як на кілька років, так і на конкретний період, а також визначення потреб для здійснення вище згаданих планів та визначення механізмів їх забезпечення;

• підбір команди висококваліфікованих балетмейстерів -постановників, репетиторів, педагогів, солістів балету та артистів кордебалету;

• підбір талановитих професійних працівників технічних цехів, працівників адміністративної команди;

• забезпечення керівництвом театру умов праці та всіма необхідними новітніми засобами праці;

• розробка системи заощадження і мотивації працівників балетного театру за допомогою премії, додаткових вихідних та інших благ сприяла б заохоченню працівників і покращенню якості праці;

• співпраця з професійними навчальними закладами, які постачають кадри як навчально-виробничу базу для них та створення певних молодіжних підрозділів;

• організація гастрольно-концертної діяльності балетного театру;

• створення ефективної системи та організація суб'єктів розповсюдження квитків;

• організація роботи рекламного відділу балетного театру;

• постійна співпраця з пресою, радіо, та телебаченням;

• налагодження зв'язку зі прихильниками балетного мистецтва через мережу Інтернет (сайти, сторінки в соціальних мережах, чати), засоби масової інформації, рекламу тощо;

• співпраця з іншими підприємствами з метою укладання взаємовигідних домовленостей по наданню взаємовигідної підтримки;

• раціональне використання ресурсів балетного театру;

• використання енергозберігаючих технологій з метою зменшення витрат на утримання закладу;

• розробка керівниками театру проектів та залучення інвесторів, меценатів і спонсорів для реалізації даних проектів;

• розробка проектів для участі у конкурсах на отримання грантів;

• забезпечення сприятливих умов для доброї конкуренції є одним з найважливіших чинників розвитку балетної трупи, адже просування по «професійній драбині» шляхом максимальної віддачі своїй професії, а не «коридорні домовленості» є запорукою високого результату;

* створення системи контролю за добросовісним виконанням працівниками своїх обов'язків, а також встановлення відповідальності за неналежне їх виконання» [5].

Такі перші адміністративні кроки у розвитку галузі залишили б лише необхідність розвитку творчого потенціалу, прибравши на шляху справжніх митців і талановитих виконавців зовнішні перепони.

Одним із передових світових прикладів якісного способу розвитку національного характерного танцю народно-сценічної хореографії без сумніву є ірландський степ-танець. Створені ще наприкінці ХХ ст. балетні -шоу «Riverdance» і «Lord of the dance» як мінімум на довго, якщо не на завжди, зберегли характерний танець, який в своїй основі містить певні хореографічні ірландські традиції. Комерційна складова цих хореографічних вистав наклала і негативний відбиток на історико-естетичну мистецьку цінність, однак це той випадок виправданого компромісу. Зрештою він не створив проблем для розвитку традиційного народного танцю ірландців, де присутні не лише хореографічні степові елементи а і відповідні національні костюми, мелодії та інші важливі складові. Ці шоу лише один із способів репрезентації характерного танцю, така сама синтезована форма як народний танець в Україні, Грузії, Молдові у поєднанні із класичною хореографією. Навіть більше того, в зазначених шоу знаходили своє місце і пристрасний іспанський фламенко у постановці та виконанні Марії Пейджес (Пахес), і народна хореографія учасників ансамблю ім. І. Моєсєєва та інші національні танцювально-вокальні і музичні номери [6]. Це той випадок, коли усе якісне легко компонується і ефект від цього лише посилюється. Механізм працює і у виграші залишаються усі.

Успіх шоу в першу чергу складений з краси колоритного народного ірландського танцю, з ключовими елементами якого є степові рухи чечітки (відбивання), як фундаментальної основи. Також запорукою успіху є спосіб репрезентації. Подача у формі шоу вимагає і була реалізована за допомогою якісного маркетингову підходу і достатньої матеріально-технічної бази. І звісно невід'ємним, якщо не визначальним, став людський фактор в особі ідейника, постановника і соліста-танцівника Майкла Флетлі. Аналогії без порівняння можна провести з тим ж П. Вірським, М. Болотовим, І. Моісєєвим, М. Пейджес, І. Сухішвіллі та Н. Рамішвіллі.

Ціна успіху усіх перелічених вище постатей висока. До прикладу, за довідковими даними успіх Майкла Флетлі це не лише талант, але і серйозний підхід до справи, а це суворий розпорядок дня; інтенсивіність, регулярність, тривалість і комплексність тренувань; відповідне харчування та відпочинок; всеохоплюючий інтелектуальний розвиток, а не лише фізичний; турбота про психологічне здоров'я, що трансформується в різні позитивні риси (пристрасть, щедрість, наполегливість та інші) [6]. Це комплексний підхід до справи з любов'ю і професіоналізмом.

Підсумок щодо перспектив збереження і розвитку характерного танцю і народно-сценічної хореографії в ХХІ ст. досить короткий по суті. Необхідним для цього рівномірний поступ у забезпеченні внутрішніх і зовнішніх факторів. До зовнішніх можна віднести менеджмент, маркетинг, забезпечення належної матеріально-технічної і освітньої бази, підтримка держави. Для досягнення успіху керівникам, хореографам і танцівникам індивідуально теж необхідно з повною відповідальністю ставитись до розумового, духовного і фізичного розвитку. Лише професійний педагог зможе зацікавити свого учня до здобуття освіти саме у цій сфері і продовженні його справи. Також варто сміливо використовувати як суміжні так і на перший погляд віддалені засоби, знання, досвід у інших сферах життя. Мова про комплексний підхід, перехрест спеціальностей і синтезовані форми наук, галузей, сфер тощо. Необхідно йти як мінімум у ногу з часом, бо навіть кожен простій у плинності днів відкочує тебе назад. А навіть дуже повільний рух, рано чи пізно народить ідею і розкриє той чи інший талант з усім його потенціалом.

Список використаних джерел