Діяльність дибинецького осередку кераміки в українській художній культурі ХІХ—ХХ ст.

Кожен з цих майстрів використовував давні традиційні елементи дибинецьких розписів і особливості формотворення, однак, безперечно, відчувається авторський підхід до декорування виробів. зокрема, розпис мисок А. Старцевого виконаний на пастельно-вохристому чи коричневому тлі найчастіше із безконтурним зображенням сороки з довгим хвостом і гілочкою в дзьобі, іноді він використовує вертикально розміщену квітку. Так і у Г. Гарнаги, у оздобленні посуду цього майстра на вінцях відсутні «гребінці».

Василь Масюк, який навчився ремеслу та мистецтву розпису у батька, в своїх роботах поєднував виключно рослинні елементи, використовуючи традиційний контурний розпис у звичній кольоровій гамі. здебільшого він малював квіти і віялоподібні елементи з двох сторін опуклої посудини, або на денці миски, використовуючи лінії з крапок, прямі та хвилясті. Знаковим у його творчості було формування глечиків на «східний манер» (рис. 14) та макітер з фігурними вушками і накривками у формі ваз для вареників. За спогадами дочки майстра малювальниці Надії Луценко, батько кілька років працював на керамічному заводі у столиці Кабардино-Балкарської республіки -- Нальчику, звідти і перейняв ідеї використання видовжених завужених фігурних вінець у глечиків тощо.

Рис. 14. Глечик, Василь Масюк, середина XX ст., в -- 38 см, фонди nXM3, К-165 КН-3013

Проте, промисел у селі стрімко згасав, найдовше розписував посуд згідно місцевої традиції В. Масюк. Та в 1970-х рр. Дибинці як славетний у минулому гончарний осередок привернув увагу режисера Г. Мєстєчкіна, який виявив бажання зняти документальний фільм про особливості місцевого ремесла під назвою «Гончар». Головним героєм його став Михайло Тарасенко, тутешній майстер, який поряд з мальованим ужитковим та простим неполив'яним посудом створював фігурний посуд у формі людей і тварин, скульптури-свищики, декоративні вази, скульптури і скульптурні композиції та сюїти, дрібну пластику. Певний час у такому ж напрямку працювали його сини -- Михайло та Василь, проте це було швидше хобі, аніж спосіб заробітку. за роки творчої діяльності М. Тарасенко взяв участь у багатьох ярмарках, активно співпрацював з музеями центральної України і 1982 р. був відзначений званням заслужений майстер народної творчості.

Скульптурні роботи цього періоду характеризуються великою кількістю дрібних ліпних деталей -- переважно листочків, квіток, ґудзиків і рис обличчя. в орнаментуванні гончар використовував рослинні та геометричні елементи, кольорова гама виробів була такою ж, як і раніше у Дибинцях, проте всі кольори були більш насиченими. у 1990-х рр. припинив виготовляти полив'яні вироби і цей майстер.

Тобто, у період 1960--1990-х рр. асортимент дибинецьких гончарних виробів складав мальований та ужитковий посуд середніх та малих розмірів, фігурний посуд, ліпну та скульптурну кераміку, димарі з тисненням чи ліпними деталями (так звані «корони» з птахом). Художня культура розписів помітно спрощувалася з тенденцією до зменшення набору орнаментів і збільшення розмірів елементів декору без особливої деталізації. Майстри виготовляли вироби переважно для музейних колекцій, що свідчить про порівняно невеликі об'єми виробництва.

Слід відзначити, що станом на сьогодні дибинецькі гончарні традиції мають перспективу відродження завдяки певному осучасненню і переосмисленню двома спадковими не місцевими майстрами, які викладають гончарство у Богуславській школі мистецтв на базі ТОК «Гончарі» в Дибинцях. Ярослава Спасьонова та Сергій Тодорчук вивчають особливості формотворення та декору дибинецької майоліки, переосмислюють і відтворюють традиційні місцеві мотиви у своїх роботах, чому навчають і своїх учнів.

Основні мотиви декорування дибинецької кераміки. Гончарі з села Дибинці для декорування своїх виробів найчастіше використовували рослинні та геометричні мотиви, зображення птахів, риб, тварин (кіз, коней), людей (на найбільш ранніх виробах) (клименко, Сержант, Істоміна 2009, с. 126). Серед інших, у асортименті дибинецьких виробів зустрічаються сюжетні композиції у вигляді чобота з сокирою, скрипки зі смичком, рушниці та зайця, чорта. Всі розписи є виключно площинними, з чітким контуром, без натяку на перспективу чи просторовість.

Рис. 15. тиквочка, 1905 р., 14 х 7,5 х 3,5 см, фонди Національного музею у Львові ім. А. Шептицького, НМК-566 КВ-36956

Дослідниці О. Клименко, Л. Сержант, Г. Істоміна (2009, с. 128) та Л. Данченко (1974, с. 89) наголошують на своєрідному бароковому мисленні місцевих майстрів, про яке свідчать використання багатих рослинних мотивів із поєднанням «гребінців», смуг та «кривульок» у розписах творів, датованих кінцем ХІХ -- початком ХХ століть.

У цей же час у творчості дибинчан простежується епізодичний вплив стилю українського модерну, наприклад, у виробах Каленика Масюка (1878--1933). Наприкінці ХІХ -- у першій третині ХХ ст. дибинецький посуд ряснів підполивними розписами, вироби були прикрашені з високою майстерністю й тонким смаком. у повоєнні роки гончарний промисел тут став занепадати і мальований посуд почав замінювати звичайний ужитковий -- неполив'яний із використанням незначних розписів.

Новий подих у місцеву керамічну традицію зробив Михайло Тарасенко (1921--?), який гончарював найдовше у селі та прикрашав свої вироби ліпними деталями, у тому числі у вигляді гілочок, птахів і рибок. Тутешні гончарі увесь час робили свищики у вигляді тваринок, півників, сорок і зозуль, а до середини ХХ ст. прикрашали виводи для димарів рослинними композиціями та фігурками птахів.

Опрацювавши найбільші колекції дибинецької кераміки в Україні, ми виявили, що орнітоморфні мотиви займають значне місце у декоруванні гончарних творів місцевих майстрів. Цей асортимент досить широкий, тому виділимо певні групи виробів, у декорі яких зустрічається зображення птаха. До першої групи віднесемо мальований посуд (тарілки, миски, макітри, накривки та іграшкові мисочки), до другої -- ліпні та скульптурні твори (свищики, скульптури-свищики). Третю групу складають виводи для димарів і четверту -- «аксесуари» та маргінальні вироби (свічники, сільнички, скарбнички тощо).

Найширше використовували образ птаха у декоруванні посуду. зазвичай на мисках, тарілках, сільничках та іграшкових мисочках (монетках) він зображений у центрі, навколо нього розміщено часто несиметричний рослинний орнамент у вигляді гілочок, листочків, квітів, грон винограду. Деякі вироби мають напис із назвою «сорока», «соловей», «петухъ», «кобецъ». Слід зауважити, що всі дибинецькі птахи виконані у профіль (рис. 15), переважно справа наліво.

Рис. 16. Мисочка, початок XX ст., Д -- 15,5, д -- 7,4, в -- 5 см, фонди НМУНДМ, К-155

На основі опрацьованих предметів із музейних колекцій і віднайдених мисок під час проведених нами експедицій у с. Дибинці, проведемо класифікацію видів птахів, яких зображували на своїх виробах місцеві умільці. це півень, курка, двоголовий «орел», індик, кібець, соловей, сорока, пава, лебеді, гуси, качки, фантастичні та невизначені птахи. всі ці мотиви зустрічаються у декорі творів майстрів цього гончарного центру з кінця ХІХ ст. до кінця ХХ ст.

Образ півня у народному мистецтві здавна був символом жертовності, відродження та зв'язку із сонцем. На дибинецькому посуді часто малювали цього птаха, однак всі зображення були різними і мали свої риси. Початком XX ст. датована мисочка невідомого автора, на якій по білому тлі дещо лівіше від центру безконтурним розписом зображено випростаного півня, виконаного у світло-коричневому кольорі із зеленим гребінцем і довгими темно-коричневими ногами (рис. 16). На хвості та тулубі нанесено невеликі білі цятки, що утворюють квіточки і риски, які слугують за пір'я. Складається враження, що пташка крокує справа наліво, про що говорять рівна спинка і витягнута вперед голова, одна лапка рівна, а друга високо піднята. Згори чіткий напис чорним кольором «Петухъ» і два невеличкі кола, які утворюють щось схоже на квітку. На стінках по обох боках від центру -- два різних за розміром деревця, які мають коричневі стовбури, зелені листочки і прикрашені крапочками гілки (інв. № К-155, НМУНДМ).

До цього ж періоду відноситься полив'яна тарілка невідомого автора із колекції Національного музею українського народного декоративного мистецтва, чорно-біле фото якої було опубліковане у національному науковому щорічнику «Українська керамологія» (Пошивайло 2002, с. 431). На ній ми бачимо зовсім іншого півня: масивний животик, пишний хвіст і високий довгастий гребінець, детально вималювані крила та підігнуті ніжки підкреслюють поважність птаха. Він спокійно сидить і тримає у лапках гілочку з тюльпаноподібною квіткою. Вінця епізодично прикрашені мотивом «гребінці». Малюнок підкреслено білим контуром, що додає декору витонченості.

У Богуславському краєзнавчому музеї зберігається полив'яний полумисок Михайла Тарасенка 1983 р. (інв. № К-10). Його декоровано півником, нанесеним на центр денця чорним контуром на жовтому тлі. Птах має дещо непропорційно малий тулуб, велику голову і пухнастий хвіст. Круг нього виконаний «віночок» із фляндрованих квіточок, на бортах темно-коричневі концентричні кола і рисочки.

Цікавими також є пара мисок Михайла Тарасенка, які зберігаються у Національному музеї народної архітектури та побуту України (інв. № КС-3327 та КС-3328). Обидві вкриті темно-коричневою поливою і декоровані зелено-коричневим зображенням курки та півня. Курка має масивний тулуб, маленьку голівку та пишний віялоподібний хвіст, дрібне пір'я, виконане білим і зеленим ангобами. Біля білих лапок розміщено пишний листочок, а над голівкою щось схоже на квітку.

На іншій мисці зображений півень, що має яскраво виражену довгу шию, менший тулуб, зелений гребінець з рядом крапочок на ньому. Пір'я та крила рівномірно промальовані зеленим, білим і коричневим кольором. Опущений хвіст і напівзігнуті лапки явно передають рух півня: складається враження, що він напружено кудись біжить. Стінки обох мисок прикрашені мотивом «гребінці», а вінця -- білою хвилястою лінією. Можна говорити про добре почуття гумору майстра, який так тонко передав характери цих птахів.



Рис. 17. Свічник, Іван Книжник, 1905 р., Д -- 16,8, в -- 35 см, фонди НМУНДМ, К-602

Рис. 18. Полумисок, початок XX ст., Д -- 25,5, д -- 11,5, в -- 6 см, фонди НМУНДМ, К-159

На межі XIX--XX ст. у дибинецькій кераміці був досить популярний мотив двоголового «орла». Його зображали в основному на мисках і тарілках. крім того, у колекції ИМуидМ зберігається темно-коричневий полив'яний свічник 1905 р. майстра Івана Книжника, який декоровано гравіруванням і ліпленими деталями (інв. № К-602). Завершено виріб великим двоголовим птахом із розлогими крилами, розгорнутими догори. З одного боку в лапках він тримає щось схоже на скіпетр (рис. 17). Можна припустити, що цей мотив потрапив до народного мистецтва як символ Російської імперії, у складі якої тоді були українські землі.

У колекції НМУНДМ також зберігаються миска кінця ХІХ -- початку XX ст. (Клименко, Сержант, Істоміна 2011, с. 161) та полумисок початку XX ст. (інв. № К-159), у декорі яких відображена зазначена тема. Згадана миска декорована двоголовим птахом, який виконано швидше графічно, у палітрі салатового, білого та жовтогарячого кольорів на світло-коричневому фоні; стінки щедро вкриті мотивом «гребінці». Голови птаха об'єднані ромбом, над яким зображений хрест; хвостик завершено у вигляді грона винограду, а в лапках він тримає скіпетр і державу.

Рис. 19. Миска мальована «індик», Михайло Моргун, перша половина ХХ ст., д -- 20 см, приватна збірка

Розпис вищеназваного полумиска (рис. 18) відрізняється від миски, хоч, безумовно, і має багато спільних рис. Тут «орел» має більший тулуб, крила тонкі, але розлогі, все тіло вкрите коричневим, зеленим, білим і червоним дуже дрібним пір'ячком. Голови пов'язує композиція з квадрата та трьох хрестів, яка може символізувати корону. Вся поверхня миски всередині та зовні вкрита білою поливою, яка щедро розписана коричневими, червоними та зеленими «гребінцями», кривульками і колами.

Не менш цікавими є зображення дибинчанами й інших птахів. До початку XX ст. належить миска (інв. № К-163, НМУНДМ), яка на світлокоричневому тлі оздоблена маленькою білою пташкою і написом «Кобецъ», в оточенні трьох великих грон винограду.

Достойне місце в експозиції музею займають роботи дибинецького майстра Каленика Масюка. Особливу увагу привертає його іграшкова мисочка (інв. № К-236, НМУНДМ), яка оздоблена підполивним розписом ангобами. На білому тлі у центрі зображений птах із червоним животиком і коричневими голівкою та витонченим хвостом. Шийка прикрашена білими крапочками, які утворюють «намисто», що несе в собі ознаки давньої візантійської традиції.

Привертає до себе увагу миска невідомого автора початку XX ст. (НМУНДМ), фото якої опубліковано у вищезгаданому фотоархіві Юрія Лащука (Пошивайло 2002, с. 431). Тут на темному фоні світлим ангобом зображений птах із хвостом, схожим на віник, під яким нанесено напис «Соловей». У дзьобі він тримає гілочку з ягодами, тулуб прикрашено темними та світлими лініями, які утворюють решітку. Тло миски заповнене квіточками та гілочками з великої кількості білих крапок.

Рис. 20. Миска, Т. Цюрупа, перша третина ХХ ст., Д -- 23,5 см, фонди НМУНДМ, К-375

Під час проведення чергової експедиції до Дибинець, нам вдалось відшукати полив'яну мальовану миску місцевого майстра Михайла Моргуна (1896--1978) із зображенням індика (рис. 19). за станом поливи та характером розпису її можна віднести до першої половини ХХ ст. Миска виготовлена у традиційній кольоровій гамі -- по світло-коричневій обмазці на денці виведено зображення зелено-біло-коричневого птаха із характерним індичим носом і пишним зелено-коричневим хвостом. над ним зображено дві квітки, утворені з крапочок, а на бортах -- темно-коричневі та зелені фляндровані «спускавки». цей мотив поки що є унікальним для мальованого дибинецького посуду та досі не мав аналогів серед відомих нам виробів.

Зображення масивного птаха простежується також у творчості якова Слокви. Миска першої третини ХХ ст., що зберігається у НЦНК «Музей Івана гончара» (інв. № кс-534), декорована поважним птахом із круглим животом і дещо горбатою спинкою. він має зелено-коричневий хвіст, потовщений по краях, і розкритий заокруглений дзьоб, що нагадує риб'ячу голову. це може свідчити про поєднання орнітоморфного та зооморфного мотиву в свідомості майстра, адже риба також є поширеним елементом оздоблення дибинецьких творів. слід відзначити відсутність пір'я на тулубі -- він прикрашений трьома умовними трикутниками, розділеними між собою лініями з крапок. на животику присутній кружечок, що нагадує ґудзик. Складається враження, що перед нами зображення птаха в одязі. Це є досить незвичним прийомом для дибинецьких майстрів, що говорить про особливий творчий «почерк» та самобутню творчу уяву Якова Слокви.

У середині ХХ ст. все менше майстрів виготовляли посуд, розписи стали простішими та менш різноманітними. Одним із талановитих майстрів цього періоду був Герасим Гарнага (1901--1964). Його вироби відзначаються умілим поєднанням форми та розпису. На своєму посуді він здебільшого зображав невизначених птахів, які мали темно-коричневий контур і виконані світло-коричневим та зеленим ангобами по білій обмазці.

Його птахи повнокровні та масивні, з округлими животиками й на зігнутих ніжках. голову зображено прямо або дещо нахиленою донизу, в гострому дзьобі -- квітка або гілочка. Примітним є досить детальне і рівномірне виконання пір'ячка зеленим, коричневим або жовтогарячим ангобом та оздоблення шиї птаха одним кольором. Також в експозиції НМУНДМ демонструються миска (інв. № К-4015) та накривка (інв. № К-4014) цього автора 1950-х рр.

Мотив сороки, яка найчастіше виконується в одному кольорі та без використання контурного підготовчого малюнка, з'являється на дибинецьких мисках першої третини ХХ ст. у роботах Тимофія Цюрупи (рис. 20). Зокрема на мисці, що зберігається у НМУНДМ (інв. № К375), по білій обмазці темно-коричневим ангобом виведено граційного птаха з довгими хвостом і дзьобом, який тримає три гілочки. вся поверхня миски прикрашена коричневими та зеленими хвильками, стрілочками та кружечками. хоч на посудині немає жодного напису, все ж можна стверджувати, що зображений птах -- саме сорока. Це підтверджується низкою робіт місцевих майстрів, які прикрашено ідентичним птахом із написом «сорока».

Одним із таких гончарів є Аріон Старцевий (1891--1976). Він виконував на своїх мисках темно-коричневих, білих і вохристих сорок на білому, світлочи темно-коричневому тлі серед стрілочок, рисочок, завитків і гілочок. Довгі хвіст і дзьоб з гілочкою, розміщення лапок має спільні риси із пташками Т. Цюрупи. велика кількість таких мисок А. старцевого експонуються в НіЕЗ «Переяслав» та НМУНДМ.

Дибинецькі майстри зазвичай зображували на посуді одного птаха певного виду. Проте у фондах НМУНДМ зберігається миска невідомого автора початку ХХ ст., яка розписана композицією з двох птахів, що сидять на протилежних гілках дерева. вони мають віялоподібні хвостики з крапками на кінчиках, підняті голівки майже без шийок і розімкнуті дзьоби.

Михайло Тарасенко оздобив полив'яну коричневу макітру 1980 р. двома рядами дрібних білих лебедів з довгими шиями, між якими розміщено крапки у вигляді квітів (інв. № К4086, НМУНДМ). Цей мотив також є досить незвичним і говорить про експериментаторство та впровадження нових тем в оздоблення кераміки Дибинців майстрами другої половини ХХ ст.

Говорячи про другу групу виробів, які були оздоблені орнітоморфними мотивами -- ліпні та скульптурні твори -- потрібно відмітити, що вона значно менша та не така розмаїта, як попередня. У Дибинцях чи не кожен, хто мав справу з глиною, ліпив неполив'яні свистунці (продовжують і до цього часу). Здебільшого це півники, зозулі, гуси, качки та сороки різних розмірів, яких просто називали «пташечка».

У НМНАПУ та НМУНДМ зберігається велика кількість таких виробів. Що стосується скульптур-свищиків, найяскравіше вони представлені у творчості М. Тарасенка другої половини ХХ ст. він виготовляв неполив'яні скульптурки, які мали отвори для повітря. Фантастичні птахи на трьох ногах були часто присутні у цих роботах.

Також нам відомі твори «козак на птаху», «Котигорошко» (НМНАПУ), «Птах» (НЦНК «Музей Івана Гончара»), «Пелікан» (методичний кабінет Богуславського районного будинку культури) «Індик» (НМУНДМ) та серія скульптур 1978 р. за мотивами байок Г. Сковороди «Чиж і щиглик», «Орел і сорока», «Сова і дрозд», «зозуля і дрозд», які експонуються у Меморіальному музеї Г. Сковороди (НІЕЗ «Переяслав»).

Третя група виробів -- це виводи для керамічних димарів, які виготовляли в Дибинцях постійно, а у середині ХХ ст. значно активніше. Найчастіше вивід оздоблювався тисненим рослинним орнаментом: квіткою, листочками чи жолудями і покривався поливою вохристого чи зеленкуватого кольору. Та особливу увагу привертають димарі, завершені «короною» із ліпними фігурками птахів, іноді значних розмірів. цей незвичний прийом дає змогу на фоні неба милуватися красивими силуетами птахів, що сидять на димарі (Запаско 1960, с. 98).

Останню групу виробів складають так звані «аксесуари» та маргінальні вироби. Яскравим прикладом використання орнітоморфіних мотивів є виготовлення скарбничок у формі птаха. один з таких виробів ми знайшли під час експедиції до Дибинець 2014 р. в родині Тарасенків. Вони зберігають світло-коричневу полив'яну скарбничку «Пава». У даній композиції птах має досить пишний хвіст, під яким є отвір для грошей, на голові та шиї присутні характерні пір'їни. Прикрашена скарбничка гравійованими квітами, рисочками та крапками.

До цієї ж групи відносимо свічник із фондів НМУНДМ, описаний вище, який декоровано ліпним двоголовим «орлом», а також сільничку з експозиції, де на білому денці присутній коричневий мальований птах (інв. № К-242).

Отже, орнітоморфні мотиви є одними з основних у творчості майстрів дибинецького гончарного центру ХІХ--ХХ ст. Найчастіше для декорування використовувалась тематика півня, сороки, двоголового «орла», рідше курки, індика, кобця, пави, лебедя, гуся, качки, фантастичних птахів, у тому числі, з риб'ячою головою. виконання авторами невизначених птахів (найчастіше масивних та повнокровних з розмаїтим декоруванням) говорить про особливий почерк та своєрідний підхід до оздоблення творів кожного з гончарів. Крім розписів посуду, пташині мотиви потрапили й до місцевих традицій ліпної та архітектурної кераміки, що підтверджує важливість цих образів для дибинецьких умільців.

Використання мотивів із навколишнього світу для народного мистецтва є фундаментальною рисою, яка бере свій початок від найдавніших часів. Наші предки знали природу досконало, численні древні вірування були тісно пов'язані з нею, зокрема, з тваринним світом. У міфології та фольклорі образи тварин несли глибоке смислове навантаження та символізм.

Поряд з рослинними та геометричними орнаментами, фляндрівкою у творчості дибинецьких керамістів кінця ХІХ -- початку ХХ ст. зооморфні мотиви займали порівняно невелике місце. тож слід відмітити, що серед збережених зразків кераміки цього періоду наявна досить невелика кількість тваринних мотивів. вони стають характерними для розписів саме цього часу, а тому потребують детальнішого вивчення.

Аналізуючи твори майстрів початку ХХ ст., можна зробити висновок, що найдавнішим зооморфним зображенням у оздобленні місцевого посуду була риба. Це один із символів, які часто використовували на глиняному посуді українці. Риба вважалася втіленням зв'язку неба і землі, плодючості та жертовності. Цей образ тісно переплітався з християнською традицією, поступово спрощуючись і трансформуючись у зодіакальний символ і знак води (Івашків 2007, с. 315). Крім того, дибинецьких керамістів надихала мальовнича річка Рось, на берегах якої розташоване село. Малюнок риби був своєрідним «символом краю» та свідчив про глибокий духовний зв'язок народних майстрів із рідною землею.

Найкращу можливість вивчити особливості використання даного зображення на початку ХХ ст. дає збірка дибинецької кераміки національного музею українського народного декоративного мистецтва, найстаріші експонати якої датовані кінцем ХІХ ст. у ній представлені миски, тарілки, тикви, баклаги (плесканки) та накривки, розписані з використанням мотиву риб. Аналізуючи дані зображення, не можна не відмітити впевнені лінії і витончений художній смак майстрів при оздобленні посуду, що підтверджує гіпотезу про давні витоки цього мотиву та глибокі місцеві традиції малювання риби.

На дибинецькому посуді зображали одну, дві або три риби, в оточенні рослинних орнаментів, хвилястих та косих ліній тощо. сама риба часто розподілена на дві, три або чотири умовні геометричні площини різних кольорів, які оздоблені рисочками, крапочками, хвильками, решітками чи кружечками. усі малюнки мають темний на білому або білий на вохристому чи темному тлі контур. Проте у різних майстрів дещо відрізнялась манера виконання риб, хоч при цьому і не втрачалась традиція дибинецького розпису.

Так, на мальованій мисці невідомого автора 1905 р., що експонується у НМУНДМ (інв. № К-286), бачимо рибу на світлому тлі, що розташована дещо збоку від центру денця, виконану контурним розписом. Виведено темно-зелену голову з плавниками, хвіст, а тулуб розподілено поперечними лініями на чотири «квадрати», заповнені зеленим та вохристим ангобами. Голова та хвіст зігнуті в один бік, на якому зроблено напис «РЫБА». З іншого боку виведено асиметричну гілочку з гроном винограду та листочками, що перекликається з центральним «квадратом» риби, на якому також присутній мотив винограду.

У цій же виставці наявні накривка початку ХХ ст. невідомого автора (інв. № К-194) та тиква початку ХХ ст. Лаврентія Тридіда (інв. № К-325). Ці два твори дещо відрізняються від попередньої миски. їх високохудожні розписи досить симетричні та ідеально поєднуються із формою виробу. Накривка оздоблена двома рибами, які ніби пливуть одна за одною. По краю проходить бірюзова хвиляста лінія, яка ймовірно символізує воду, а навкруг «ухвата» виведений віночок із коричневих та зелених листочків однакової форми. Власне риби мають різне оздоблення: тулуб однієї заповнений дрібною решіткою з білих, зелених і чорних ліній, а тулуб іншої розподілений поздовжньою лінією на зелену та коричневу частину і хвіст.

Рис. 21. Полумисок, початок ХХ ст., Д -- 23,5 см (орієнтовно), фонди НМУНДМ, К-351

Рис. 22. Полумисок, початок XX ст., Д -- 23,5, д -- 11,5, в -- 4,5 см, фонди НМУНДМ, К-157

Рис. 23. Миска «до лавки», лаврентій тридід, початок ХХ ст., д -- 24,3, д -- 12,5, в -- 10,5 см, фонди нМУндМ, к-12720

Таке ж оздоблення мають і риби, зображені на вищезгаданій тикві. Вони мають білий контур, розташовані голівками до шийки посудини. тло навкруг риб рясно заповнене гілочками з квітами і крапочками. цей розпис заворожує, адже таке вдале поєднання малюнка і форми дає ефект «живого» зображення, яке випромінює енергію життя.

Не менш вишуканим є зображення трьох темних риб на баклазі (плесканці) початку ХХ ст., що зберігається у фондах НМУНДМ (Данченко 1969, с. 15). Кожна з них також оздоблена по-своєму, без розподілення на частини, але з імітацією луски. На мисці 1905 р. (автор невідомий) з Полтавського краєзнавчого музею присутні дві масивні риби, що ніби пливуть по колу одна за одною, а між ними виведено напис «РОССЄВА ЯР КОРОПЦЫ» (Пошивайло 2002, с. 425).

Відомий також полумисок цього періоду з фондосховищ НМУНДМ (інв. № К-350). На темно-вохристому тлі зображені дві непропорційні чорно-зелені риби (велика і маленька), які розміщені несиметрично, ближче до вінець. Також тут міститься напис «ДВИ РЫБЫ».

Згодом цей символ на полив'яному посуді стали малювати значно рідше. Найпізніші зображення риби зустрічаються на мисках і тарілках Василя Масюка 1962 р., фотографії яких опубліковані в матеріалах архіву мистецтвознавця Юрія Лащука (Пошивайло 2002, с. 425). Дані розписи значно відрізняються від тих, які робили на посуді початку століття: тут зображена одна чи дві прості риби з виведеною лускою, здебільшого на світлому тлі. Вінця оздоблені просто, з використанням мотиву «гребінці», рідше великих листочків чи фляндрованих квіточок.

На початку ХХ ст. дибинчани до вже існуючої традиції розпису почали додавати нові елементи, а саме сюжетні зображення різних предметів (рушниці, скрипки, чобота тощо) і тварин (кіз, коней, зайців, чортів) на мальованих мисках і тарілках (рис. 21). Прикметним є те, що всі ці сюжети були вертикально зорієнтовані та переважно мали підписи.

Так пише мистецтвознавець Л. Данченко (1974, с. 126--127), художній рівень виконання деяких з цих розписів є не надто високим, помітні недоліки у поєднанні форми та малюнку, у виборі кольорової гами. А написи робилися для того, щоб можна було зрозуміти, що насправді зображено на посудині. Нині важко визначити напевне появу таких розписів. Дослідники припускають, що гончарі так хотіли привернути покупців і робили ці малюнки нашвидкуруч. Ми допускаємо і такий варіант, але, крім того, дані зображення могли мати гумористичне підґрунтя, що бере основу в повсякденному житті. Ця сторінка існування дибинецького гончарного осередку залишила після себе незвичні та нетрадиційні розписи, які не можна оминути увагою. Нам вдалося знайти досить цікаві зразки вищезгаданих сюжетів.

На мисці 1905 р. невідомого автора, що зберігається у НМУНДМ (Пошивайло 2002, с. 424) міститься зображення темно-коричневої кози на світлому тлі. II масивний тулуб є дещо непропорційним до високих, тоненьких ніжок і невеликої голови з довгими зігнутими рогами. Весь простір круг неї заповнений «курячими лапками», біля мордочки та хвоста ряд горошинок, а зверху міститься напис «КОЗА».

На полумиску невідомого автора початку XX ст. (інв. № К-157, НМУНДМ) зображено сюжетну композицію на мисливську тематику. вона складається із зайця, що біжить по галявині, а над ним висить рушниця, зроблені написи «ОРУЖЇЄ» та «ЗАЄЦЬ» (рис. 22). Тварину обведено коричневим контуром, овальний масивний тулуб зеленого кольору тримається на непропорційно тоненьких зігнутих ніжках. Зображення рушниці є досить реалістичним, навіть дрібні деталі виконано точно і акуратно.

Вінця полумиска оздоблені традиційним дибинецьким мотивом «гребінці».

Цікаве зображення коня можна знайти на мисці «до лавки» початку XX ст., рук майстра Лаврентія Тридіда (інв. № К-12720, НМУНДМ). Воно виконане білим кольором на світло-вохристому тлі, вінця миски оздоблені «кривульками» і «спіральками». Частини тіла коня досить пропорційні, коротка грива утворена чорними рисками з білими крапочками на кінчиках. Тулуб прикрашено зеленими, світлоі темно-коричневими крапочками, що утворюють упряжку (рис. 23).

У середині століття розписи мисок значно спрощуються у зв'язку з історичними факторами, але образи риб, кіз, коней, чортів знайшли втілення у дибинецькій скульптурній пластиці. Зокрема у творчості гончарів родини Тарасенків: батька Михайла Тодосовича та двох його синів -- Михайла і Василя. Декорування їх фігурного посуду, свищиків та скульптурних виробів було тісно пов'язане з навколишнім світом, природою, легендами, народними думами та казками. Саме тому зооморфні мотиви так яскраво проявилися у роботах цих майстрів.

У музейних збірках Київщини широко представлені роботи М. Т. Тарасенка 1980--1990х рр. Серед них численна кількість як реалістичних, так і фантастичних образів тварин (рис. 24). Найчастіше це баранці, леви, коні, корови, бики, козли, собаки, свинки у різних варіаціях. Часто не можна ідентифікувати вид тварини через поєднання різних рис, тому їх називають фантастичними звірами. Прикметною є збірка скульптурних творів майстра за мотивами байок Г. Сковороди, яка експонується у Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав». У ній представлені такі роботи як «лев і мавпи», «олениця і кабан», «орел і черепаха», «собака і вовк», «Мурашка і свиня», «жаби».

Рис. 24. скульптура «чудо-лев», Михайло Тодосійович тарасенко, 1981 р., в -- 40 см, фонди МіБ, к-119

Рис. 25. Скульптура «Мавпа грає на баяні», Михайло Михайлович Тарасенко, 1970-ті рр., в -- 18 см, НМНАПУ, КС 3345 КВ 400

У НМНАПУ зберігаються роботи синів Михайла тодосовича -- «вакула на чорті», «Мавпа грає на баяні» (рис. 25), «їхав козак на війноньку», фігурний посуд «фантастичний звір».

Нині у Дибинцях за напрямком глиняної пластики працює Тетяна Тарасенко, яка виготовляє скульптурні вироби. у її творах можна зустріти образи риб, баранців та козлів у різних варіаціях. як жартує сама майстриня: «здавна гончарі в селі казали: як тільки подумаєш під час роботи про чоловіків, відразу ж козел вийде!». це ще раз наводить на думку про тонке почуття гумору дибинчан, яке втілюється у їхньому мистецтві.

Ярім скульптурних виробів та фігурного посуду, майже усі майстри протягом XX ст. виготовляли мальовані чи просто полив'яні свищики у формі тварин: коників, собачок, рибок, білочок, биків, рідше оленів, веприків, їжачків, ягняток, морських коників.

Відомо, що зооморфні мотиви використовувалися у Дибинцях ще у першій третині XIX ст.

Серед асортименту виробів фаянсової фабрики графів Браницьких були присутні скульптури «Левенятко, Баранець та Песик», «Коза» і «Куріпка» (Школьна 2012, с. 51). На жаль, жодного зображення цих виробів не збереглося, проте можна припустити, що дані мотиви могли використовуватись і народними майстрами XIX ст.

Тобто, виходячи з вищенаведеного, слід зазначити, що зооморфні мотиви були характерними для дибинецької кераміки XIX--XXI ст. Найперша згадка про зображення тварин у фабричній скульптурі датується першою третиною XIX ст. Пізніше у розписах посуду кустарних майстрів почали з'являтися зображення риб, а на початку XX ст. -- коней, кіз, зайців, чортів. Використовувалися дані зображення для декорування мисок, тарілок, тикв, баклаг (плесканок) і накривок. У середині століття оздоблення виробів значно спростилося і зооморфна тематика повністю перемістилась у скульптурну пластику. У ній використовувались образи баранів, левів, коней, свинок, собак, оленів, биків, корівок, фантастичних тварин тощо. Тож можна зробити висновок, що образи тваринного світу мали для дибинчан важливе значення і знайшли своє яскраве відображення у їх керамічній традиції.

Типологія форм виробів дибинецьких народних майстрів-керамістів. не так давно дослідники здійснили спроби виділити та класифікувати види і типологічні форми керамічних виробів дибинецьких майстрів. та при більш детальному вивченні знайдених нами решток виробів у Дибинцях, світлин та артефактів, що зберігаються у філії № 7 с. Дибинці Богуславської центральної бібліотечної системи, помітно, що є предмети, які залишились поза запропонованою класифікацією (чашки, сільнички, слоїки, ринки та ін.). Також не можна залишити без уваги ужиткові речі, які виготовлялись для різних сфер життя. тож спробуємо класифікувати типологічні форми дибинецької кераміки за функціональним призначенням.

Умовно всі вироби дибинецьких майстрів можна розділити на сім груп. До першої віднесемо посуд для приготування їжі в печі. Це горщики (кілаш (28 см), підкілаш (24,5 см), горща (19,5 см), росла макітра, махітка (маленький горщик), тикви (підкілашникові, горщані, підгорщані), макітри (подвійні, потрійні, четвірні, п'ятірні, шестірні), ринки.

Другу групу складає посуд для вживання їжі та подавання її на стіл: миски, тарілки, салатники, вази для вареників.

До третьої групи виділимо посуд, що використовувався для подавання і вживання напоїв. Це глечики (горщані, підгорщані, рослі махітки), молочники, баклаги, плесканці, карафки, куманці, чайники (великі, заварні, доливні), кухлі, горнятка.

Четверта група виробів -- це посуд, в якому готували їжу чи зберігали продукти: кілька різновидів слоїків, яндоли (миски до 50 см в діаметрі), різні за розміром макітри, бабники, бинчики (бідончики-дійнички з верхньою ручкою, як у цебері), слоїки, сметанники.

П'ятою групою виділимо господарчі «аксесуари» та маргінальні предмети: вази, каганці, скарбнички, підвазонники, решета, хлібниці, сільнички, сільнички у вигляді двійнят-соленчат, цукорниці, чорнильниці, свічники, всенощник (матеріали науково-облікової картотеки НМУНДМ).

В окрему групу необхідно винести архітектурну кераміку. Тут у XIX -- XX ст. виготовляли виводи для димарів (круглі, циліндричної форми й гранчасті, квадратні) та кахлі.

Сьома група гончарних виробів -- це ліпна кераміка. Виготовляли в селищі різні іграшки, свистунці, фігурки людей та фантастичних тварин, зокрема, баранців. Слід також відзначити, що ці форми окремі майстри в Дибинцях виготовляють і до тепер.

Яскраві локальні риси формотворення найбільше проявилися у традиційних формах горщиків із завищеними вінцями, глечиках з вінцями зі «зламом» біля основи, бинчиках (глеках з верхньою ручкою), миски «до лавки» (зі зламом вінець), вишуканих чайниках різних розмірів і форм, великих мальованих макітер, накривок з фігурними ліпними завершеннями.

Висновки. Отже, дибинецький керамічний промисел займав вагоме місце у художній культурі України XIX -- початку XX ст., як один із носіїв давніх гончарних традицій Наддніпрянщини. Формуючись за умов діалогу українсько-козацької, польсько-шляхетської, російсько-дворянської та єврейської культури й орієнтуючись, як і інші народні художні ремесла Богуславщини, на досвід провідних українських майстрів, гончарство викристалізувало власні локальні особливості і художню специфіку декорування виробів.



ДОДАТОК

РЕЄСТР ДИБИНЕЦЬКИХ ГОНЧАРІВ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX--XX СТОЛІТЬ

Басараб Явтух Демидович (1903--1980)

Басараб Омелян Павлович (190.. -- 1974 /5)

Баліцький Герасим Фомович (1905--1982)

Березовський Яків Прокопович (1912--1975)

Бревус Яким (початок XX ст.)

Букій Арсентій Васильович (06.01.1930--18.12.2003)

Веретільник Василь

Вишкварка Дем'ян

Вишкварка Митрофан (...-- 1960-ті)

Вишкварка Тимофій

Вишкварка Федір Ісакович (.--1958)

Вишкварка Іван Оксентійович

Власенко Григорій Кузьмович (початок XX ст.)

Вовченко Володимир Федорович (... --1940-ві)

Вовченко Пилип Федорович (1912--1983)

Вовченко Петро Володимирович (1929--1982)

Вовченко Микола Кирилович (.--1946)

Волошенко Лариса (1930-ті -- 2007)

Волошенко Андрій Андрійович (1872--23.01.1955)

Волошенко Микита Явтухович (1896--1970)

Волошенко Явтух Іванович (XIX)

Волошенко Євдокія Іванівна (малювальниця) (1919--2005)

Волошенко Михайло (кінець XK -- початок XX ст.)

Волошенко Андрій Михайлович

Волошенко Марія Леонтіївна (24.02.1928--27.10.2010)

Волошенко Н.

Волошенко Федір Афанасійович (01.06.1929--02.10.2007)

Волошенко Дем'ян

Волошенко Катерина Володимирівна (Малювальниця)

Гавриленко Микита (.-- 1958 р.)

Гавриленко Демид (...--1940ві)

Гавриленко Микола Демидович (1938--1983)

Гаращенко Дмитро

Гаращенко Мусій (...--1960-ті)

Гаращенко Павло

Гарнага Архип Дмитрович (в 1911--цехмістер Дибинецького цехового братства)

Гарнага Василь

Гарнага Герасим Дмитрович (1901--1964)

Гарнага Клим Овсійович

Гарнага Марія Дем'янівна (1932--2012)

Гарнага Саливан

Гарнага Феодосій Назарович (1914--1994)

Волошенко Петро Михайлович

Волошенко Юхим Михайлович

Волошенко Леонтій Михайло

Головаченко Созон Іванович (перша половина XX)

Горовенко Михайло Кононович (1933--1991)

Горовенко Яків Михайлович (1895--1976)

Гурець Семен Харлампійович (1900--1977)

Дженджеря Денис

Дженджеря Оникій

Дженджеря Петро Миронович (.--1989)

Дмитренко Павло

Дмитренко Венедько

Дмитренко Іван Венедькович (Венедиктович) (1921--1999)

Дорошенко Іван

Дрозденко Іван Потапович (1910/1911--1984)

Дрозденко Григорій Іванович (1937 р. н.)

Дяченко Макар

Загородній Іван Ількович (22.07.1931--26.05.2016)

Загородній Микола Ількович (1939 р. н.)

Загородній Ілько

Запара Григорій Іванович (1906--21.11.1988)

Запара Іван

Запара Свиридін Іванович (1889--09.07.0955)

Запара Олексій Свиридович (1923--2004)

Запара Тимофій Фадійович (.--1970-ті)

Книжник Іван

Коваленко василь Павлович (1919--07.04.1994)

Коваленко Іван

Коваленко Павло Іванович (1887--27.08.1959)

Коваленко Пилип Іванович (1906--21.02.1986)

Колесніченко Іван

Королевич Мусій Пимонович (23.02.1891--1933)

Королевич Марія Мусіївна

Королевич Пимін (ХІХ)

Королевич Свиридін

Королевич Олексій Свиридонович (30.03.1910 р. н.)

Коршак Клим Федосович (1880--19.04.1952)

Коршак Никін Климович (24.10.1906--01.01.1952)

Коршак Симон

Красюк Іван Іванович (11.03.1921--13.07.1983)

Красюк Федір Іванович (1907--1979)

Лебедівський Петро Якович (1936--2008)

Луценко Надія Василівна (нар. 10.05.1935)

Мамот К.

Мартиненко Леонід Іванович (1929--1988)

Мартика Микола Іванович (1939--2006)

Мартика Стах (.--1940)

Мартика Оксентій Стахович (1898--1941)

Марченко Олександр Степанович

Масюк Вакула (ХІХ ст.)

Масюк Василь Каленикович (26.02.1900--19.04.1988)

Масюк Зосим

Масюк Іван Васильович (01.08.1922--03.07.2003)

Масюк Каленик Вакулович (1878--1933)

Масюк Надія Дмитрівна (малювальниця) (14.08.1926 р. н.)

Масюк Наталка (малювальниця, дружина Василя Калениковича)

Масюк Ялисей Каленикович (1902--1962)

Микитенко І. Н.

Можчіль І.

Моргун Лавро (ХІХ ст.)

Моргун Маркіян (ХІХ ст.)

Моргун Михайло Лаврентійович (1896--1978)

Моцний Оверко (1887--1954)

Нетребенко Микола Миколайович (нар. у 1940-і)

Нетребенко Михайло Миколайович (1922--1998)

Олексієнко Андрій Філатович (1915--1965)

Олексієнко Мусій Павлович (1900--1942)

Осадчий Степан Хомович (14.08.1905--27.03.1997)

Островерхий Михайло Самійлович

Федора Пащенко (мисошниця) (ХІХ ст.)

Пащенко Килина Андріївна (10.01.1900--12.01.0982)

Пащенко Марія (Марина) (1910--16.03.1993)

Попович Гордій Сидорович (.--1995)

Проценко Дмитро Назарович (1875--11.12.1959)

Проценко Єлисей

Проценко Іван Лаврович (.--1953)

Проценко О.

Проценко Панас

Проценко Потап

Проценко Сава Андрійович (.--1941)

Проценко Дементій Андрійович (.--1933)

Родак Андрій

Родак Артем

Родак Дмитро

Родак Сава Андрійович

Родак Михайло Оникійович (20.10.1935 р. н.)

Рябченко василь Миколайович (1907--1945)

Рябченко Григорій Миколайович (1914--1945)

Рябченко Дмитро васильович (1930 р.н.)

Рябченко Прокоп Миколайович (1896 або 1898--1963)

Сиволап Сафрон Дем'янович (.--1954)

Сиволап Семен Дем'янович

Сиволап василь Іванович

Сиволап володимир Петрович (1940--2000)

Сиволап Іван Сергійович (1930--2000)

Сироїд Микола Іванович (1931--1978)

Сироїд Іван Климович (19.06.1936--03.08.1990)

Сироїд Клим Матвійович (10.01.1887--17.01.1974)

Сироїд Семен (1900--1935)

Сироїд Семен Кирилович (1914--1999)

Слоква Дмитро Петрович (.--1993)

Слоква Сава Махтейович

Слоква Яків Махтейович (1878--1949)

Солодка Марія Афанасіївна (1917/1918 р. н.)

Сорокун Дмитро Олексович (1929 р. н.)

Сорокун Олекса Степанович (1897--1964)

Сорокун Степан Гнатович (ХІХ)

Сорокун Архип Созонович (1901--1992)

Старинець Артем Іович (?) (23.03.1910--23.07.1991)

Старинець Артем Іванович (1915 р. н. -- .)

Старцевий Аріон (1891-- 1974)

Старцевий Василь Аріонович (07.11.1925--18.04.2002)

Старцева Надія Миколаївна (малювальниця) (29.05.1927 р. н.)

Степенко Василь Іванович

Стовбун Петро Васильович (1930 р. н.)

Тарасенко Антін Євменович (.--1940-і)

Тарасенко Василь Михайлович (нар. 09.01.1951)

Тарасенко Іван Євменович (1900--1947)

Тарасенко Степан Євменович (.--1947)

Тарасенко Степан Антонович (1877--1947)

Тарасенко Юмен (.--1933)

Тарасенко Іван Іванович (1931--1996)

Тарасенко Іван Кононович (1897--1973)

Тарасенко Максим Юменович (1911/1916--.)

Тарасенко Михайло Михайлович (нар. 28.11.1958)

Тарасенко Михайло Тодосійович (1921--1995)

Тарасенко Мусій Семенович (.--1980)

Тарасенко Мусій Юменович (1900--1979)

Тарасенко Петро Михайлович (нар. 18.07.1954)

Тарасенко Феодосій (Тодось) Антонович

Тарасенко Тетяна Іванівна (1968 р. н.)

Тимошенко Андрій

Тимошенко Василь (1859-- 1944)

Тимошенко Кирило Олександрович (.--1973)

Тимошенко Микита Кирилович (1904--1976)

Тимошенко Іван Кирилович (1925--2003)

Тимошенко Гапій (ХІХ ст.)

Тимошенко Петро Микитович (1928--1988)

Тридід Килина

Тридід Лаврентій (Леонтій)

Тридід Марія

Тридід Микита

Тридід Оріон (.--1915)

Тридід федора

Тридід Яків

Цюрупа Тодось

Цюрупа Тимофій

Шишко Іван Іванович

Шишко Роман

Шишка Микола Романович (1922/1925--.)

Шишка Іван Іванович (1888-- 1979)

Шишка Іван Іванович (.-- 1933)

Шкорина Павло Іванович (1900--1978)

Шкурупа ?

Шнуренко Андрій (кінець ХІХ--початок ХХ ст.)

Шнуренко Антон

Шнуренко Василь Тимофійович (14.01.1925--08.03.2007)

Шнуренко Григорій Тарасович (1921--1996)

Шнуренко Дмитро Михайлович (1900--1978)

Шнуренко дмитро Семенович (1931 р. н.)

Шнуренко Дмитро Юхимович (1908--1980)

Шнуренко Семен Федорович

Шнуренко Івга Йосипівна (.--1967)

Шнуренко Левко

Шнуренко Мефодій (Махтодь) Григорович (1881--07.02.1959)

Шнуренко Мусій Федорович (1900--01.10.1968)

Шнуренко Тимофій

Шнуренко Феодосій

Шнуренко Ісаак (.--1938)

Шнуренко Іван Іванович (1930--2007)

Шнуренко Іван Махтодович (05.05.1907--28.09.1978)

Шнуренко Олександр Махтодович

Шнуренко Іван Юхимович (1908--1978)

Шнуренко якій Мусійович (1929--1986)

Шнуренко Петро Мусійович (1931--2013)



ЛІТЕРАТУРА

Данченко, Л. 1969. Народна кераміка Наддніпрянщини. Київ: Мистецтво.

Данченко, Л. 1974. народна кераміка Середнього Придніпров'я. Київ: Мистецтво.

Дело об учреждении в м. Богуславь кроме восьми годовыхь, ныне существующих^, двух недельных ярмарокь по средамь. 1885. Державний архів Київської області, ф. 1, оп. 330, спр. 381.

Єврейська община Богуслава. Музей історії Богуславщини, науково-допоміжний фонд, спр. 32.

Запаско, Я. 1960. Гончарне мистецтво с. Дибинці. народна творчість та етнографія, 3, с. 98-99.

Ионов, Н. Ф. 1912. Гончарный промысел в Киевской губернии. В: Кустарная промышленность в Киевской губернии. Итоги анкетного и местного обследования, произведенного Киевской губернской земской управой по поручению губернского земского собрания. Киев: Наследники К. Круглянского, с. 177.

Івашків, Г. 2007. Декор української народної кераміки XVI -- першої половини ХХстоліть. Львів: Інститут народознавства НАНУ.

Історія Богуславщини. Музей історії Богуславщини, науково-допоміжний фонд, спр. 8.

Казаков, М. 2014. Дибинецьке цехове братство (1742--1909 рр.). Етнічна історія народів європи, 43, с. 85-91.

Клименко, О., Сержант, Л., Істоміна, Г. 2009. Гончарство. В: Скрипник, Г. (ред.). історія декоративного мистецтва України. Київ: ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАНУ, 3: Мистецтво ХІХ століття, с. 111-164.

Клименко, О., Сержант, Л., Істоміна, Г. 2011. Гончарство. В: Скрипник, Г. (ред.). Історія декоративного мистецтва України. Київ: ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАНУ, 4: Народне мистецтво та художні промисли ХХ століття, с. 121-160.

Лебединцев, Ф. Г. 1862. Братства, их прежняя и нынешняя судьба и значение. Киев: и. и А. Давыденко.

Музичне життя Богуслава. Музей історії Богуславщини, науково-допоміжний фонд, спр. 4.

Ніколенко, І. 1994. Богуславщина. нариси з історії краю. Богуслав.

Перерва, В. С. 2010. Графи Браницькі: підприємці та меценати. Біла Церква: О. В. Пшонківський.

Похилевич, Л. И. 1864. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев: Киево-Печерская Лавра.

Пошивайло, О. 2002. Фотоархів Юрія Лащука: Дибинці. Українська керамологія: національний науковий щорічник, 2, с. 412-461.

Салій, О. 2010. Богуслав. історія і сучасність. Київ: Ярославів Вал.

Селівачов, М. 2009. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типологія). 2-е вид., випр. і доп. Київ: Ант.

Семенова, О. 2013. Вироби кустарів-шкіряників Середньої Наддніпрнщини наприкінці ХІХ -- у першій половині ХХ століття. народна творчість та етнологія, 6, с. 140-147.

Сорокун, А. А. 2012. Звіт про археологічні розвідки в Богуславському районі в 2012 р. на іА нАнУ, в обробці.

Сорокун, А. А. 2013. Звіт про археологічні розвідки в Богуславському районі в 2013 р. нА іА нАнУ, в обробці.

Ткацтво. Музей історії Богуславщини, науководопоміжний фонд, спр. 18.

Чернецький, Є. 2011. Браницькі. біла церква: о. Пшонківський.

Школьна, О. В. 2012. фаянсова перлина в короні роду графів Браницьких-Воронцових. Юр*ївський літопис, 11, с. 49-56.

Школьна, о. в. 2014. Бинчики в сучасній культурній традиції України кінця ХІХ -- середини ХХ століття. Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини, 10, с. 285-293.



A. RUDENKO

DYBYNTSI'S CERAMIC CENTER ACTIVITY IN UKRAINIAN ART CULTURE OF THE 19 ^TH--20 ^TH CENTURY

The article is devoted to the study of the activity of one of the largest ceramic craft center of the Central Naddnipryanschyna from the 19^th and early 20^th centuries which is Dybyntsi village located in Boguslav district of Kyiv region in the context of the development of folk arts crafts. The local features of the art culture of Boguslav region were illuminated; the artistic means of ceramic products decoration were analyzed; the typology of the products assortment was determined according to its functional purpose; the five stages in the existence of the Dybyntsi's ceramic industry were distinguished and characterized; the art criticism analysis of the most revealing works was conducted; the new names of local ceramic masters were entered into scientific circulation and the place of the Dybyntsi's Branicki's County faience factory was outlined in the Ukrainian arts culture of the 19^th century.

Keywords: Naddnipryanschyna, Kyiv Region, Dybyntsi, artistic crafts, ceramics, decoration, 19^th-- 20^th centuries.

Размещено на Allbest.ru