Діалог мистецтв: трагічна доля героїнь Б. Грінченка та образ Ісуса Христа з картини "Розп'яття" М. Ге

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діалог мистецтв: трагічна доля героїнь Б. Грінченка та образ Ісуса Христа з картини "Розп'яття" М. Ге

Лисенко О.В.

У статті наводиться спроба вивчення творчості Б. Грінченка у взаємозв'язку з живописною спадщиною художника М. Ге. Автор пропонує співвіднести трагічні долі героїнь прози українського письменника з образом Ісуса Христа з картини "Розп'яття " М. Ге.

Ключові слова: мистецтво, екзистенціалізм, духовність, трансформація, Спаситель, живописна манера, Божественне світло.

Ключевые слова: искусство, экзистенциализм, духовность, трансформация, Спаситель, живописная манера, Божественный свет.

Key words: arts, existentialism, spirit, transforming, Salutary, artistic manner, Divine light.

В історію української літератури початку ХХ с. Б. Грінченко ввійшов як письменник, якого найбільше хвилювали проблеми духовного стану особистості, залежної від складних соціальних і побутових умов життя. Його численні художні твори, статті, листи, взагалі вся творча спадщина в її різноманітних жанрових та естетичних виявах довела, що нещастя українського народу він переживав, як особисту трагедію. Так, в одному з листів до своєї дружини Б. Грінченко писав: "...Часто думаючи про долю свого безщасного народу, я питаюся: для чого ж ми призначені? Доки це буде? Доки ці муки, ці сльози? Ніхто того не знає, а деякі й сліз тих не знають, не бачать. У той час, як по-твоєму соловейки співають, по-нашому - сльози киплять, тяжкі сльози пригніченої, гнітом морально зіпсованої людини, людини без мети, без надії." [5, с. 151].

На фоні складних умов життя українського народу письменник прагнув розкрити характери своїх героїв, піднімаючи на високу ноту їх людяність, щирість, прагнення ціною власного життя врятувати інших. Торкаючись вразливих струн душі простих людей, Б. Грінченко виокремлював їх духовність як типову національну рису українського народу.

З особливою любов'ю та співчуттям митець описував жіночі долі, сповнені горя, страждань і сліз. Жінка у творах Б. Грінченка - це не просто героїня оповідання чи повісті, це своєрідний образ, в якому зібрано кращі національні риси. Її трагічна доля співвідносна з долею України, яку протягом декількох століть "розпинали" складні соціальні умови життя.

У процесі вивчення творчості Б. Грінченка з курсу української літератури за навчальною програмою для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації пропонуємо співвіднести трагічну долю героїнь Б. Грінченка з образом Ісуса Христа, створеним художником М. Ге. Вивчення творів української літератури у взаємодії з іншими видами мистецтва, на думку багатьох сучасних науковців, сприяє більш ефективному сприйманню студентами навчального матеріалу, розвитку образного мислення та формуванню естетичної культури.

Розглядаючи спадщину Б. Грінченка, слід виокремити твори, в яких центральними образами виступають молоді українські дівчата. Це оповідання "Каторжна" (1888), "Олеся" (1890) та повість "Серед темної ночі" (1900), які доречно заздалегідь загадати студентам прочитати й обміркувати кожний жіночий образ.

Пропонуємо орієнтовні характеристики образів головних героїнь вищезгаданих творів Б. Грінченка.

За все життя Докія з твору " Каторжна" натерпілася від людей стільки ненависті, знущань та кривди, що навіть сама ледь не стала такою ж, підпаливши будинок. Однак, вчасно зрозумівши наслідки свого жахливого вчинку, вона згадала про маленьку дівчинку Саньку, яка в той момент була в хаті. Докія опам'яталася: "Господи! Завіщо ж? За віщо вона спалить її? Це ж гріх! Людину спалить живу" [5, с. 43]. Рятуючи дитину, Докія дістала страшних опіків, які призвели до її трагічного кінця.

Коли ховали дівчину, ніхто не "пожалів її. Вона всім осталась каторжною". Жоден не згадав про героїчний вчинок Докії, яка ціною власного життя врятувала дитину. В останніх рядках оповідання Б. Грінченко по-філософськи роздумує над цінністю людського життя: "І ніхто й не думав одмовити собі на те питання, що вона кинула вмираючи: за що? За що стільки муки, горя та сліз додають людям люди, коли й так життя таке коротке і таке сумне?..." [5, с. 44]. Цими останніми словами автор ніби ще раз нагадує читачеві, в яких жорстоких умовах виросла Докія, не засуджуючи її вчинок, а навпаки, ніби виправдовуючи. Втрата рідної матері, байдужість батька, ненависть і постійні знущання мачухи, зрада коханого - усе це довелося пережити бідній дівчині, але все одно вона не озлобилась і не втратила найцінніше - людяність.

Героїня оповідання "Олеся" - смілива й мужня шістнадцятирічна дівчина, яка з дитинства відчувала ненависть і бажання помститися татарам, бо через них рано залишилася сиротою. Наслухавшись розповідей від свого діда Данила про страшні умови турецької неволі, в якій він був протягом трьох років, та про знущання татар, Олеся пішла на героїчний вчинок. Зустрівши в лісі татар, дівчина завела їх у драговину, з якої вони не змогли вийти. Розлючені вороги, зрозумівши, що потрапили в пастку, жорстоко вбили сміливу дівчину.

Б. Грінченко описав момент смерті відважної Олесі як християнський подвиг Спасителя, здійснений заради порятунку життя інших людей: "Тії ж миті ніж блиснув у татарській руці і вдарив дівчину в груди. Як билина підрізана, впала вона додолу. Її голівонька схилилась, і чиста душа покинула тіло" [5, с. 66]. Коли ховали Олесю, дід Данило поважно сказав: "Кожен повинен боронити свій рідний край, не жаліючи життя! Дай, Боже, всякому такої смерті!". Таким чином, Б. Грінченко в образі цієї дівчини виокремив ще одну важливу рису українського народу - відданість.

Героїня повісті "Серед темної ночі" Левантина "все життя відбувала кару": спочатку в дитинстві, коли була байстрючкою, "ображуваною й кривдженою", потім юною дівчиною, "зазнаючи тяжкої роботи" та нерозділеного кохання, "віддавши все тому, хто занапастив її життя" [5, с. 356]. У кінці твору, врятувавши людей від пожежі, вона знову опинилася у полоні несправедливості. Її звинуватили у сприянні злочинцеві, який влаштував підпал. Левантина п'ять довгих місяців чекала у в'язниці присуду, вона вірила, що здійсниться правосуддя і її відпустять.

Б. Грінченко глибоко відчував біль дівчини, яку покарано людьми несправедливо: "Тяжко відбувати кару навіть за зроблену провину. Ще тяжче відбувати її невинному. А надто тяжко, а страшно, як загін душі, відбувати її від людей за те, що схотів допомогти людям" [5, с. 358].

Після суду Левантина нарешті отримала помилування, впала у в'язниці на своє ліжко й раптово померла. Б. Грінченко зображує цей момент своєрідним звільненням героїні від несправедливості й страждань, яких вона зазнала протягом життя. Вона померла, але не втратила віри й духовності. "Ні один сонячний промінь не осяяв їй обличчя в час смертний. Ні одна щира рука не стиснула їй руки. Над нею схилились тільки попсовані неволею й гріхом обличчя. Це були обличчя таких безщасних, як і вона... хоч і не таких прекрасних і чистих душею" [5, с. 359]. Цей момент із зображення трагічної долі Левантини нагадує останні години життя Ісуса Христа, смерть якого теж спостерігали двоє розбійників.

Кожна героїня Б. Грінченка залишила по собі сміливий і відважний вчинок: врятувала життя іншим людям, чим для своєї душі відкрила шлях у вічність. Такою ж була доля Спасителя.

На цьому етапі проведення семінарського заняття викладач має запропонувати студентам ознайомитися з двома варіантами картини "Розп'яття" художника М. Ге, життя якого було тісно пов'язане з Україною. Останні вісімнадцять років життя, тобто з 1876 р. по 1894 р., він прожив на хуторі Іванівка Борзнянського району Чернігівської області. Тут художник написав глибоко релігійні картини, в яких відбився не тільки його духовний світ, а й менталітет українського народу, з яким він тісно спілкувався.

М. Ге на хуторі в Україні створив два варіанти "Розп'яття": 1892 р. і 1894 р. Пропонуємо розглянути перший варіант, який зберігається у французькому музеї д'Орсе, і був виставлений у Державній Третьяковській галереї у 2011 році з нагоди 180-тої річниці від дня народження художника.

У центрі картини зображено розп'ятого Ісуса, ледь живе тіло якого повисло на хресті так, що лише вбиті в зап'ястя рук гвіздки тримають його. Вага бездиханного Христа тягне його до землі, але прив'язані до стовпа ноги не дають йому впасти, вони зігнулися в колінах під прямим кутом. Голову Ісуса відкинуто назад, на обличчі - сліди останніх жахливих мук, терновий вінок ніби прилип кров'ю до перекладини стовпа. М'язи рук напружені, шкіра настільки натягнена, що майже видно кістки й ребра. Криваво-брудна кров від вбитих гвіздків застигла на руках і на хресті. Прагнучи якомога правдивіше передати факт розп'яття, М. Ге вважав, що "матеріальна обстановка в цій справі дуже важлива. Вона дає ту несвободу руху, яка підсилює вираз змісту, а тому, чим реальніші матеріальні умови, тим більш виразною буде картина" [4, с. 172].

Своєрідним засобом для реалізації задуму художника було світло на картині. Як свідчить Біблія, коли Ісус страждав від страшних мук на хресті, по всій землі стояла три години темрява, а у момент смерті - "у храмі завіса роздерлась надвоє, від верху аж додолу". М. Ге прагнув зобразити максимально правдиво страждання Ісуса та його останні хвилини життя. Навколо нього густа непроглядна темрява, і лише він один освітлений якимсь неприродним світлом, що ледь пробивалося крізь непроглядну млу. Воно особливе, таємниче, бо йде від Бога. Але на картині М. Ге Христос теж випромінює світло.

Такий процес злиття двох світлових джерел на картині відіграє значну роль у створенні М. Ге ситуації еманації, яка відкриває простір внутрішнього храму глядача. Наше сприйняття не обмежується простим розгляданням зображеного, воно загострюється за допомогою світла, неприродного, жовто-брудного, таємничого. Виникає ситуація для внутрішньої трансформації у свій духовний світ. Художник ніби запитує в кожного, ким ми є: просто свідками чи учасниками процесу злиття й відродження божественного начала?

Український культуролог Ю. Шевельов визначав, що світло, створене М. Ге на картині "Розп'яття", відіграє особливу роль, воно "вириває людину Ісуса з людського контексту, і глядач відчуває, не може не відчути, що він має справу з Богом, з Христом" [7, с. 189].

Образ Христа М. Ге - це амальгами Бога й Людини, яка перенесла тяжкі муки й невимовні страждання. Христос - живий істинний Бог, бо він уособлює найсуттєвіше в людині, він пізнав найглибшу розпуку й найвище блаженство, тому його людяність абсолютно не допускає, щоб її прикрасили німбом і зробили з неї церковну ікону. На думку Ю. Шевельова, "Ісус тут стає Христом, Богочоловіком, і глядач знає - над Ним і в ньому є його Отець, і дія тут не тільки на конкретній Голгофі, а в космосі, і дійові особи тут - Бог і людина. Перед глядачами - чудо. Подвійне чудо - втілення Бога в людині й прозріння митця в сутність їх обох" [7, с. 189].

Коли ми дивимося на "Розп'яття" М. Ге, актуалізується наш духовний світ. Наша свідомість відгукується на те, що ховається в середині нас, у нашій душі. Майстер вірить, що настане той день, коли людська свідомість повернеться до свого істинного джерела як найвищої можливості й розквіту.

Про ці духовні зміни в одному з листів до родини Костичевих М. Ге писав: "Все ж таки дар мені даний від Вищого, від Того, кого ми не можемо назвати, але відчувати й розуміти можемо. Цей дар мені даний не для пустощів, для задоволення, для жартів; дар для того, щоб розбуджувати й відкривати в людині те, що в ній є найдорожче, але що закриває вульгарність життя" [4 с. 176].

Другий варіант "Розп'яття" (1894 р.) дійшов до нас у вигляді фотографічного знімку. Над цією картиною М. Ге почав працювати з осені 1892 року й до початку 1894 р. За спогадами брата художника Григорія, у другому варіанті "Розп'яття" М. Ге "відмовився від зображення страждань Христа і перейшов до передсмертної агонії" [2, с. 133]. Він прагнув надати зовнішньому змісту картини правдивого відтворення історичного факту, а внутрішній контекст мав представити перемогу духовного над тілесним. М. Ге вважав, що "велич Христа в дусі", і тому його фізичні сили повинні виглядати "слабкими й крихкими" [2, с. 133].

У Київському національному музеї російського мистецтва є два етюди до "Розп'яття" 1894 р. Розглянемо перший - "Голова Христа". Особливої уваги викликає колір тіла мертвого Ісуса, який має неприродний сірувато-сріблястий відтінок. Складається враження, що тіло ніби світиться, і цей процес відбувається і зовні, і внутрішньо. На нашу думку, М. Ге прагнув підкреслити таким чином божественну природу Христа і підсилити ідею про міцність його духу. Фізично він помер, але тіло не втратило своєї властивості випромінювати світло, як і не зникла чи не зменшила вартості істина, яку він ніс від Бога.

Крім цього, задум художника щодо відображення незнищенності духу Христа підсилюють енергійні широкі мазки, якими виконаний портрет Ісуса. На перший погляд, риси його зовнішності - гострий ніс, запалі очі, скуйовджена борода - здаються непривабливими й відразливими. Однак вираз обличчя Христа настільки утихомирений, що декілька хвилин ти стоїш ніби заворожений. Забуваються всі буденні клопоти, у цю мить проблеми стають дріб'язковими, бо в центрі уваги - смерть Христа заради кожного з нас. І вона буде недаремна, якщо кожен зрозуміє, що саме від нього залежить всесвітня життєва гармонія сьогоднішнього й майбутнього. Так, у творчості М. Ге особисте набуває всесвітнього значення, індивідуальне переростає в загальнолюдське.

Другий етюд колекції Київського національного музею російського мистецтва - це " Христос і розбійник". Тут зображена остання розмова Ісуса. За художнім виконанням цей етюд схожий на попередній. Ті ж широкі енергійні мазки і те ж своєрідне світіння тіла Христа.

На нашу думку, метою М. Ге у створенні цих картин було не залякати глядача, а наблизити його до таїнства смерті, до її містицизму, бо саме вона робить усіх рівними, нищить усе те, з чим людина себе раніше ототожнювала. У листі до родини Костичевих М. Ге писав: "Мистецтво має життя вільне і незалежне, воно прагнуло й намагається тепер скрізь звільнитися від будь-якої залежності. Але звільнення буде не в пониженні Ідеалу, а, навпаки, у рості Ідеалу. Ось ця задача випала і мені, і я вважаю своїм обов'язком це зробити. Тому що я це люблю більше за все; не робити це для мене було б горе. Розп'яття - ви завжди побачите фізичне страждання Ісуса і більше нічого. Усі оточуючі, так як і всі глядачі за межами картини, повинні відчувати пригнічення свого відчуття і більше нічого. Єдине, що вам залишається, або сказати, що я цього не робив, тобто звинуватити інших, а це і значить звинуватити себе, або сказати, що це дурниця і на це не слід дивитись" [4, с. 177].

Отже, М. Ге в "Розп'ятті" прагнув зобразити перемогу Божественного над тілесним, визначаючи тим самим звільнення духовного від фізичного. Якщо уважно придивитися, то момент смерті Ісуса - це не пік страждань виснаженої людини, а ейфорія щастя Богочоловіка. Він отримав свободу, бо отримав можливість бути самим собою. На думку М. Ге, художника-філософа, кожна людина може бути вільною, якщо піде шляхом до Бога без ніяких обмежень і умовностей, чи-то церковних, чи-то матеріальних. Христос звільнився від матеріального світу й тим самим переміг його. Він довів своїм життям і смертю істинність Божої віри і став Спасителем людства. Він пройшов тернистий шлях страждання й муки, приниження й презирства, і, помираючи на хресті, відчув щастя. Христос сам обрав таку путь, бо свідомо визначив своє призначення: віддати життя заради людства, чим досяг найвищого - вічності.

Героїні творів Б. Грінченка теж за сюжетними лініями були поставлені в умови вибору. Письменник зобразив рішучість і впевненість жінок у своїх діях. Вони не замислювалися над тим, що буде потім, для них важливо, що відбувається зараз. На думку Б. Грінченка, як і М. Ге, будь-яка людина має можливість вільного вибору, усе залежить від неї самої. Це стосується не тільки умов життя чи поглядів, а й творчої діяльності як цілісного буття людини, відповідальності та перспектив людства загалом. У результаті розуміння самого себе і своєї відповідальності за все, що відбувається навколо, кожен отримає свободу. Таке людське існування та його прояви лягли в основу концепції філософського напряму екзистенціалізму. На думку багатьох науковців, екзистенційне світовідчуття духовно близьке до менталітету українського народу, тому було абсолютно природним проникнення цієї філософської течії в український культурний простір ще у ХVIII ст., а в кінці ХІХ ст. вона знайшла продовження в живописній творчості М. Ге і в прозі Б. Грінченка.

Використані джерела

1. Антонович Д.В. Український художник Микола Ге // Інститут рукопису. Ф 250, № 42. - 9 с.

2. Ге Г. Воспоминания о Н.Н. Ге как материал для его биографии // Артист. - 1894. - № 43. - С.128-135. (Переклад українською автора статті).

3. Ге Г. Воспоминания о Н.Н. Ге как материал для его биографии // Артист. - 1894. - № 44. - С.129-137. (Переклад українською автора статті).

4. Ге Николай Николаевич. Письма, статьи, критика, воспоминания современников. - М.: Искусство, 1978. - 399 с. (Переклад українською автора статті).

5. Грінченко Б. Д. Під тихими вербами / Упоряд. і приміт. Т. Г. Третяченко; Художнє оформлення К.В. Щепкіної. - К.: Рад. шк., 1991. - 494 с.

6. Історія української літератури ХІХ ст. (70-90-ті роки): підручник / О. Д. Гнідан, Л.С. Дем'яненівська, С.С. Кіраль та ін.; За ред. О.Д. Гнідан . - К.: Вища шк., 2003. - Кн. 1. - 437 с.

7. Шерех Ю. Третя сторожа: Література. Мистецтво. Ідеології. - К.: Дніпро, 1993. - 590 с.

Размещено на Allbest.ru