Теоретичне підґрунтя загальних тенденцій розвитку образів літературних героїв в українській книжковій ілюстрації другої половини XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ЗАГАЛЬНИХ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ ОБРАЗІВ ЛІТЕРАТУРНИХ ГЕРОЇВ В УКРАЇНСЬКІЙ КНИЖКОВІЙ ІЛЮСТРАЦІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

Марина Токар

Українська літературна класика - витвір певного часового періоду, який і сьогодні є актуальним. З одного боку, це доволі традиційна література, що значною мірою склалася наприкінці XIX - на початку XX століття. З іншого боку, високий мистецький статус класичних творів є цілком заслуженим та очевидним, оскільки саме класична українська література впродовж тривалого часу репрезентує національну художню творчість і в самій Україні, й за її межами.

Розглядаючи зазначену тему, ми опиралися на сучасні дослідження і наукові розвідки. Так, Н. Бейнарис [1] виокремив функції та зазначає особливості створення ілюстрації в концепції дитячої навчальної книги. С. Ковальчук [5], зокрема, звернулася до вивчення книги як художньо-естетичного феномена.

На питаннях своєрідності дитячої літератури та її сприйняття з боку сучасних молодших школярів зосередив увагу А. Ємець [4]. Освітньо-виховний потенціал ілюстрації дитячої книги розглянула Ю. Федіна [8].

В. Челомбітько та М. Мажуга [11] вивчали, зокрема, дослідження впливу візуальної інформації у підручниках на засвоєння навчальної програми.

До проблематики дизайну оформлення української дитячої книги на прикладі казок звернувся О. Харченко [9]. Так, Д. Туйсина [7] розглянула типологію дитячої книги. Також О.Сподарик [6] порушила питання комбінаторики вживання ілюстрації як елемента полікодового художнього тексту.

М. Хоуріхен визначив та проаналізував проблему “деконструкції героя” на прикладі дитячої літератури [12].

Мета статті - дослідити теоретичне підґрунтя загальних тенденцій розвитку образів літературних героїв в українській книжковій ілюстрації другої половини XX століття.

Перевірені часом твори І. Котляревського, Лесі Українки, І. Франка та інших всесвітньо відомих авторів становлять репертуар чи не кожного видавництва, особливо упродовж другої половини XX - початку XXI століття. Як зауважує А. Ємець: “Дитяча література XIX століття - це в більшості твори не для дітей, а про дітей, які живуть у злиднях, страждають. Найбільшою складністю для сприйняття творів XIX століття дітьми молодшого шкільного віку є обсяг творів та розуміння застарілих слів, що пов'язано з “недитячим” спрямуванням творчості письменників, які розраховували переважно на дорослу аудиторію” [4, с. 113].

Відтак, постійну видавничу “експлуатацію” творів, сформованих у межах інших історичних реалій та для іншої цільової аудиторії, багато дослідників визнають як одну “з хронічних хвороб українського дитячого книговидання” [3, с. 27]. Суттєвий вплив зазначена риса має і на візуальну репрезентацію образів героїв дитячої класичної літератури. Наприклад, відома дослідниця дитячого читання С. Ковальчук стверджує, що “найвпливовішим чинником, що визначає образність, просторове рішення художнього оформлення книги, є стиль епохи. Тобто інтерпретація твору в будь-якому разі здійснюється з позиції сучасності” [5, с. 225]. Зауважимо, що це - за умови різного характеру існування та інтерпретації поняття “сучасність”.

Процес видання та перевидання творів засвідчує наступні тенденції у характері побудови візуального ряду в межах дитячої літературної класики:

- перевага класичного образу; його візуальне переосмислення; у багатьох випадках це є радше позитивною рисою, оскільки засвідчує ціннісні властивості літератури як “вічного” мистецтва, що залишається сучасним за будь-яких обставин;

- репрезентація класичного образу героя, яка, своєю чергою, має два підвиди: трансформацію під впливом нового прочитання змісту класичного твору; видозміну ілюстративної концепції, її осучаснення, але без діалогу з літературними якостями твору;

- комерційне використання літературного бренда заради отримання прибутку; створення маркетингової проектної складової, що визначає, які саме візуальні прийоми та художні рішення є потенційно вигідними з комерційного погляду.

Окрім зазначених тенденцій, важливе значення для усвідомлення загальних тенденцій розвитку художніх образів у ілюструванні дитячої книги має проблема “деконструкції героя”, що в середині 1990-х рр. визначив та проаналізував на прикладі дитячої літератури М. Хоуріхен [12].

Отже, зіставлення графічних образів героїв творів, наприклад І. Франка, наочно демонструє значні візуальні трансформації в акцентах, художніх засобах виразності й загальному естетичному настрої запропонованих художниками рішень від 1950-х до 2000-х років. Хоча при цьому “прочитання” франкових творів декларують як незмінне.

Дискусії щодо первинності або вторинності візуального і текстового наративів принагідно до дитячої книги тривають уже не один десяток років.

Надзвичайно актуально постає зазначене питання в художньому компоненті. Автономія образотворчого мистецтва, що в рамках мистецтва книги у багатьох випадках існує як цілком самостійний художній твір або серія творів, дуже часто руйнує вузенький місток спільної вихідної тематики, який пов'язує літературне першоджерело з візуальною оповіддю. Відтак, розв'язання цієї проблеми так само коливаються у широкій амплітуді: від пропозиції повного “зростання” тексту та ілюстрації, до декларування їхньої повної автономії.

Зокрема, Ю. Федіна вважає за необхідне акцентувати освітньо-виховний потенціал ілюстрації дитячої книги, наголошуючи на тому, що “ті чи інші оцінювальні моменти, відображені в ілюстрації, читач розуміє чіткіше, ніж з тексту, впливаючи на емоційну сферу особистості через зорове сприйняття, формуючи тим самим певне ставлення до героїв та їх вчинків”, а сама собою “ілюстрація підказує дитині загальну оцінку ситуації незалежно від того, як ця ситуація представлена в тексті книги” [8, с. 120]. Наголошуючи на тому, що ілюстрування виконує “допоміжну функцію”, яка передусім пов'язана з “можливостями зображення розширити розуміння тексту, показати частину в межах цілого або, навпаки, уявити ціле за складовими частинами”, авторка заперечує окремішність візуальної складової, стверджуючи, що “ілюстрації сприяють формуванню у читача додаткових переживань, які розширюють можливості впливу книг для дітей на емоційну сферу особистості, ... “затягують” її у світ подій, що відбуваються у творі” [8, с. 121].

Виваженіше розв'язання цієї проблеми пропонують В. Челомбітько та М. Мажуга, які наголошують на тому, що “з формальної точки зору дитяча книга - це інструмент для читання, який розрахований на непідготовлену дитину-читача”, що не володіє значним життєвим досвідом і має небагату практику читання. Відтак, “специфіка дитячої книги полягає в тому, що зоровий та інтелектуальний ряд доповнюють один одного, текстова й позатекстова інформація допомагають засвоїти нову інформацію, отримати досвід” [11, с. 152]. У такому разі літературний та ілюстративний наратив розглядають як підставу для виникнення третього компонента - художньо-естетичного досвіду, який, по суті, і є основним результатом дитячого читання.

Зважаючи на викладене, особливо загострюється питання “літературоцентричності” ілюстрування дитячої книги і характеру спрямованості художньої природи книги для дітей.

Візуальна репрезентація художнього твору є, на наш погляд, комплексним явищем, яке формується у просторі щонайменше трьох засадничих соціокультурних систем:

- художньо-літературної, яка відповідає за текстологічні властивості книги;

- дизайнерсько-конструктивної, що описує матеріальну ідею книги мовою ергономіки та органолептики;

- художньо-графічної, яка формує візуальний наратив і літературного твору, і книги як конструкції.

Як ми можемо переконатися, будь-які спроби насильно розірвати цю природну сукупність загострюють низку запитань, що впливають на спроби концептуально, на системному рівні розглянути еволюцію візуальної репрезентації дитячої книги упродовж зазначеного періоду.

Як зауважує О. Голубець, “прорив шістдесятників” у період “відлиги” 1960-х рр. став важливим чинником процесів утвердження пріоритету творчої індивідуальності у 1970-х - середині 1980-х рр. [2]. Тим часом дитяча книга в межах радянської системи репрезентації формувалась як продукт ідеологічно мотивованої естетики, а її конструктивні властивості не були орієнтовані на вільну ринкову конкуренцію.

Цікаву концепцію подолання традиційного літературоцентризму ілюстрування дитячих художніх творів пропонує О. Сподарик. Авторка спирається на концепцію полікодових текстів Г. Ейгера та В. Юхта (1970-ті рр.), яка описує закономірності поєднання “мов” різних семіотичних систем: літератури, живопису, музики тощо [6, с. 175]. У такому контексті, як стверджує авторка, важливим завданням постає “дослідження природи зв'язку вербального компонента полікодового художнього тексту з його візуальною ілюстрацією”, що є “суб'єктивним елементом” цього тексту, оскільки “в них відображено особистість художника”, а самі вони “емоційно виражають смисл літературного твору” [6, с. 175].

Таким чином, поняття “дитяча книга” є, за висновком Д. Туйсиної, дещо масштабнішим за поняття “дитяча література” [7, с. 110]. Відтак, намагання організувати взаємодію книжкового синтезу навколо тільки літературного тексту можливе лише у контексті художньої репрезентації конкретного твору, який за сучасних культурно-історичних умов “репрезентує сам себе”, виступає класичним літературним брендом. Невипадково Н. Бейнарис стверджує, що завдання грамотного редагування дитячої книги полягає насамперед у створенні цілісності художнього образу, що є “одним з найважливіших принципів створення дитячої ілюстрації” [1, с. 120].

З іншого боку, згаданий концептуальний підхід є причиною перебільшень, що періодично виникають, гіперболізації ролі тексту стосовно не лише візуального нариву, а й книги в цілому. Так, О. Харченко стверджує, що література (твір) домінує у межах книжкового синтезу, а тому “дитяча книга може бути якою завгодно за форматом, призначенням і змістовним навантаженням” [9, с. 64].

Іншу крайність цього концептуального підходу розвиває С. Ковальчук, наголошуючи на тому, що в художній інтерпретації тексту в рамках дитячого читання ілюстрація має найбільше навантаження [5, с. 2]. Характерно, що саме поняття ілюстрування вчена аналізує і як “зображення за допомогою прикладів”, і як “зображення, що супроводжує і доповнює текст”. Саме зміну практики читання С. Ковальчук узяла за базовий критерій ґенези дитячої книги, де “починаючи з наймолодшого віку людина ознайомлюється з книгою в її текстово-ілюстративній єдності”, а в процесі зростання та розвитку сприймає книжкові твори різних видів, змісту, призначення і робить це не лише завдяки текстовому матеріалу”. Відтак, “дія останнього підсилюється (а іноді слабшає) залежно від особливостей художнього апарату видання” [5, с. 1].

Отже, ілюстративна автономія та візуально-текстова спільність художнього твору помітно, на нашу думку, впливає на трансформацію образів літературних героїв в українській книжковій ілюстрації другої половині XX століття. Літературоцентризм дитячої книжкової ілюстрації, характерний для 1950-х - 1960-х рр., доповнюється у 1970-х - 1980-х рр. новими прикладами виходу за межі літературного тексту, що у подальшому формує вкрай різнобарвну та неоднорідну атмосферу перебудовного фіналу радянського періоду.

Зокрема, процес видання та перевидання творів засвідчує певні зрушення у характері побудови візуального ряду в межах дитячої літературної класики.

Проведений розгляд художнього рішення видань дитячої української літературної класики дає змогу стверджувати, що загальні тенденції у характері створення візуального образу почали зазнавати змін саме впродовж другої половини XX століття.

У царині вітчизняної літератури має особливо значні прояви деконструкція героя, адже українська дитяча книга пронесла класичні образи через щонайменше три великі трансформаційні періоди - радянський, пострадянський та новітній, - залишаючись при цьому в просторі постійно актуального та достатньо успішного в маркетинговому сенсі сегмента “вічної” літератури.

книжковий ілюстрація літературний герой

ЛІТЕРАТУРА

1. Бейнарис Н. С. Функции, значимость и особенности создания иллюстрации в концепции детской учебной книги / Н. С. Бейнарис // Текст. Книга. Книгоиздание. - 2014. - № 1. - С.115-125.

2. Голубець О. М. Мистецьке середовище Львова другої половини XX століття (соцреалізм і свобода творчості): автореф. дис. на здобуття наук, ступеня д-ра мистецтвознавства: спец. 17.00.05 “Образотворче мистецтво” / Голубець Орест Михайлович. - Ін-т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. - Київ, 2003. - 31 с.

3. Грисюк М. П. Дитяча книга Західної України: видавництва, особливості, сучасний стан / М. П. Грисюк // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - 2011. - № 3. - С.27-29.

4. Ємець А. Своєрідність дитячої літератури XXI століття і сучасний молодший школяр / А. Ємець // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. - Ч. 1. - Умань, 2012, - С. 112-119.

5. Ковальчук С. Книга як художньо-естетичний феномен / С. Ковальчук // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: збірник наукових праць: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - 2011. - 17/2. - С. 225-230.

6. Сподарик О. Комбінаторика вживання ілюстрації як елемента полікодового художнього тексту / О. Сподарик // Лінгвістика. - 2012. - № 3. - Ч. 2. - С. 175-183.

7. Туйсина Д. М. Типология детской книги / Д. М. Туйсина // Многопрофильный университет как региональный центр образования и науки: материалы всерос. науч.-практ. конференции. Оренбург, 20-22 мая 2009 г. - Оренбург: ИПК ГОУ ОГУ, 2009. - С. 108-114.

8. Федіна Ю. Освітньо-виховний потенціал ілюстрації дитячої книги / Ю. Федіна // Вісник інституту розвитку дитини. - 2014. - Вип. 35. - С. 119-124.

9. Харченко О. М. Дизайн оформлення української дитячої книги на прикладі казок / О.М. Харченко // Вісник ХДАДМ. - 2010. - № 1. - С. 63-149.

10. Чегодаева М. Русская советская художественная иллюстрация 1955-1980 гг.: диссертация на соискание науч. степени канд. искусствоведения: спец. 17.00.04 “Изобразительное и декоративно-прикладное искусство и архитектура”. - Московский Государственный Университет. - Москва, 1986. - 227 с.

11. Челомбітько В. Дослідження впливу візуальної інформації у підручниках на засвоєння навчальної програми / В. Ф. Челомбітько, М. О. Мажуга // Полиграфические, мультимедийные и WEB-технологии (PMW-2016): тез. докл. 1-й Междунар. науч.-техн. конф., 16-20 мая 2016 р. - Харьков: ХНУРЭ, 2016. - Т. 1. - С. 152-153.

12. Hourihan М. Deconstructing the hero: literary theory and children's literature / M. Hourihan. - Routledge: London and New York, 1997. - 267 p.

Размещено на Allbest.ru