Почаївський монастир як осередок церковної музичної культури (на матеріалах богослужбових видань XVIII ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Почаївський монастир як осередок церковної музичної культури (на матеріалах богослужбових видань XVIII ст.)

Анотація

почаївський монастир музичний культура

Зроблено спробу оцінити роль і місце Почаївського Успенського монастиря в музичній культурі 'України на матеріалах богослужбових видань уніатської Почаївської друкарні XVIII ст., призначених для церковного співу. Зазначено, що попри наявність багатьох праць вітчизняних музикознавців, присвячених розвитку музичної культури ХСІІ--ХУПІ ст. та низки досліджень з історії Почаївського монастиря, його роль як осередку церковної музичної культури до сьогоднішнього часу залишалася недослідженою. У статті аналізуються літургійні видання Почаївського друку: Служебники, Мінеї, Тріоді, Акафісти, Ірмологіони та інші нотні книги. Зроблено висновок, що Почаївський монастир завдяки діяльності своєї друкарні зробив значний внесок у розвиток музичної культури та друкарського мистецтва України ранньомодерного часу.

Ключові слова: Почаївський монастир, Уніатська Церква, музична культура, друкарство, літургія, церковний спів.

Annotation

Tregubenko T M., head of the sector of the Youth Center for Cultural and Aesthetic Education of the Taras Shevchenko National University of Kyiv (Ukraine, Kyiv), aleks.tregyb@gmail.com

Pochaiv monastery as the center of church musical culture (on the materials of liturgical editions of the XVIII century)

The attempt to appreciate the role and place of the Pochaiv Assumption Monastery in the musical culture of Ukraine on the materials of the liturgical editions of the Pochaiv printing house works of the eighteenth century, intended for the church singing, is made in the article. It is noted, that despite the -presence of many works of domestic musicologists, devoted to the development of musical culture of the XVU--XVIII centuries, and a number of studies on the history of the Pochaiv Monastery, his role as the center of church music culture remains unexplored. The article deals with the liturgical editions of the Pochaiv prints: Servants, Mineyas, Triodians, Akathists, Irmolions, and other musical books. It is concluded, that Pochaiv monastery, thanks to the activity of its printing house, made a significant contribution to the development of musical culture and print art of Ukraine ofthe early modern times.

Keywords: Pochaiv Monastery, Uniate Church, Musical culture, Printing, Liturgy, Church singing.

Виклад основного матеріалу

В умовах української незалежності значно активізувалися дослідження традицій давньої культурної спадщини, пов'язаної з діяльністю Української Церкви, які сприяли збереженню самобутності української культури і були запорукою її наступного відродження. Це уповні стосується і осередків церковної музичної культури в Україні ранньомодерного часу, якими на той були головним чином монастирі. Одним із них був Почаївський Успенський монастир, провідний духовний центр українських земель, який у розглядуваний період (XVIII ст.) перебував у складі Речі Посполитої.

В останні десятиліття вийшла низка праць вітчизняних музикознавців, присвячених розвитку музичної культури XVII-XVIII ст. Зокрема, Грунтовними у цьому зв'язку є праці таких дослідників як Н. Герасимова-Персидська, Л. Корній, О. Зосим, О. Гнатюк та ін. [3; 10]. Проте ці роботи переважно характеризують загальний стан музичної освіти і культури в Україні або стосуються саме світської музики чи найбільш відомих композиторів, які писали духовну музику. Існує також немало досліджень з історії Почаївського Успенського монастиря [1; 2; 12], водночас його роль як осередку церковної музичної культури до сьогоднішнього часу залишалася недослідженою.

Мета даної статті - спроба оцінити роль і місце Почаївського Успенського монастиря в музичній культурі України на матеріалах богослужбових видань Почаївської друкарні XVIII ст., призначених для церковного співу.

Почаївський Успенський монастир, авторитетний український релігійний центр, відомий своїми святинями, завдяки діяльності своєї друкарні, яка розпочала діяльність у 30-х роках XVIII ст., служив і одним із найбільших культурних центрів. Після друкарні Києво-Печерського монастиря Почаївська друкарня була найпотужнішим з видавничих осередків на українських землях. За даними сучасних бібліографів упродовж першого століття своєї діяльності (1730-ті - 1830) у ній було опубліковано понад 320 видань кириличним [4] та близько 300 латинським шрифтом [13].

Особливістю книговидання Почаївської друкарні, яка належала до василіанського чину, був надзвичайно широкий репертуар книг - як церковних, так і світських. Передусім, це були книги богослужбового змісту - розкішно оформлені видання великого формату - Євангелія, Служебники, Апостоли і Тріоді. В числі богослужбових видань Почаївської друкарні були і малоформатні книги - Молитвослови, Требники, Октоїхи, Трефологіони, доступні за ціною і призначені для широкого читача. За нашими підрахунками Почаївська друкарня упродовж 18 ст. видала не менше 54 видань, які містили церковні служби, пісні і ноти до них.

У групі богослужбових видань були книги, які використовувалися у літургійному богослужінні і частково чи повністю призначалися для церковного співу. Перелік цих книг подає одна із справ Інституту рукопису НБУВ, яка містить візитаційний опис Почаївського монастиря, датований 1736 роком [8]. Серед інших відомостей він містить опис монастирської бібліотеки, у якому були окремо виділені книги «до алтаря і хору служачих». Серед цих книг значилися не лише видання почаївського, але й львівського, київського і віленського друку, проте у даному контексті нас цікавлять назви цих видань. Це Служебники, Трефологіони, Октоїхи, Тріоді, Мінеї, Ірмологіони, Псалтирі та Акафісти. Саме цю групу видань Почаївської друкарні ми й будемо аналізувати у даній статті.

Серед літургійних видань найчастіше використовуються під час щоденних богослужінь Служебники. Першим виданням Почаївської друкарні став якраз Служебник, який вийшов 1734 р. За змістом - богослужбова книга, в якій подано представлено порядок проведення і тексти щоденного богослужіння та літургій Іоанна Златоустого, Василія Великого і Григорія Двоєслова, додано також служби різним святим. Книгу було присвячено фундатору Почаївської друкарні, єпископу Феодосію Лубенецькому-Рудницькому, на звороті титульного аркуша вміщено його герб.

Зазначимо, що Служебники, чудово проілюстровані граверами - Андрієм Голотою, Иосифом і Адамом Гочемськими, Іваном Стрільбицьким, виходили зі стін Почаївської уніатської друкарні 8 разів, зокрема у 1734, 1735, 1744, 1765, 1778, 1788, 1791, 1809 роках.

Принагідно зазначимо, що найпоширеніша у богослужбовій практиці літургія Іоанна Златоустого, це чин літургії візантійського обряду, яка, згідно з Уставом, звершується у більшості днів року в східній католицькій та православній церквах. Складання даного чинопослідування традиційно приписують святителю Іоанну Златоустому, архієпископу Константинопольському, одному з трьох Вселенських святителів (разом зі святителями Василієм Великим і Григорієм Богословом). Літургія Іоанна Златоустого складається з трьох послідовних частин: проскомідії, літургії оглашенних та літургії вірних.

Іншим виданням почаївського друку, необхідним в щоденному літургійному житті, стала «Мінея рочная или мало нечто сокращенный трифологион, сиріч цвітослов» (1737). Книга містила тексти змінних частин богослужінь Господніх, Богородичних церковних свят та свят особливо шанованих святих, поданих у календарному порядку. Повне видання місячних міней (12 книг) мала можливість придбати далеко не кожна церква, і не кожна друкарня могла здійснити його друк. В Україні ця 12-томна книга видавалася лише тричі (Київ 1750 і 1787 р.,Почаїв 1761 р.) [9, с. 321].

Особливим різновидом «Міней» був «Трефологіон сі єсть словоспіваніе, гречески Анфологіон, сі єсть цвітословіе...» або Мінея загальна і святкова - книга, що складалася із святкових богослужінь на весь рік, розміщених у календарному порядку [2, с. 432433]. За каталогами вітчизняних вчених Я. Запаска і Я. Ісаєвича в Почаєві в 1777 році здійснено два видання «Трефологіона» різними форматами [6, № 2860, 2861].

Важливими були також видання «Псалтиря». Основний текст його складався з псалмів, поділених на 20 кафізм, кожна з яких, у свою чергу, - на 3 «слави» або частини. В псалмах, написаних у формі звернення до Бога, йшлося про людські радощі і печалі, покаяння. Основний текст книги доповнювали дев'ять пісень, а також вибрані псалми на «Величаніє праздников Господским, Богородичним і нарочитих святих» [2, 386]. Перше видання цієї книги вийшло у 1737 р., 1742 р. За Я. Ісаєвичем [9, с. 321], упродовж другої половини XVII-XVIII ст. в Україні вийшло 122 різних за обсягом видань Псалтиря. Таку велику кількість цих видань можна пояснити тим, що їх читали не лише в церкві, але й вдома, ними користувалися для навчання грамоти.

Християнські піснеспіви містив і «Октоїх» (Осьмогласник) - богослужбова книга, яка містить християнські піснеспіви, поділена на 8 циклів. їх автором вважається видатний давньогрецький богослов і поет Іоанн Дамаскин, який у 18 ст. видавався почаївськими друкарям чотири рази, у тому числі один раз малим форматом - у восьму частку аркуша.

Для хорового співу дуже важливими є нотні видання «Ірмологіони» («Ірмолої»), Оригінальний структурний тип українського «Ірмологіону» з'явився ще на початку XVII ст. - в рукописному його варіанті. «Ірмологіони» видавалися рідко, хоча завжди активно переписувалися і доповнювалися. До нашого часу дійшло близько 1000 списків нотолінійних «Ірмолоїв», що охоплюють період з кінця XVI до середини XIX ст. [9, с. 321; 14]. Позаяк без церковного співу не відбувалося жодної щоденної чи святкової літургії і друковані «Ірмологіони» використовувалися дуже часто, цих видань збереглося небагато.

Перший друкований «Ірмологіон» вийшов зі стін Львівської братської друкарні у 1700 р., а у Почаєві у 1766 р. Книга містила християнські піснеспіви з ірмосами канонів (Ірмос (грец.) - «зв'язок», «поєднання», «сплетіння», - наспів, що починає кожну з пісень канону). До складу «Ірмологіона» увійшли літургії Іоанна Дамаскіна, богородичні ірмоси восьми гласів, деякі ірмоси свят і приспіви дев'ятої пісні канону. Порівняно зі львівським першодруком, почаївський «Ірмологіон» був відредагований і доповнений нотною азбукою [2, с.416].

Важливо зазначити, що нотний «Ірмологіон» був підручником для церковних співаків. Так, у виданні 1775 р. після титулу видавцями було подано нотну азбуку - «Алфавіт Ірмологїсанїя», що навчав назві та написанню нот, їх тривалості, розподілу за голосами: «Внимай опасно, на кой черте коєждо знамєнїє, и како наридатися имат...» [2, с. 428].

Почаїв найбільше з інших видавничих центрів сприяв поширенню і утвердженню нотної грамоти в церковному богослужінні. Загалом в Україні було здійснено 9 нотних видань «Ірмологіона»: три у Львові, шість у Почаєві. Окрім трьох великоформатних видань, почаївські друкарі ще тричі видавали скорочений нотний «Ірмологіон» у четверту частку аркуша - «Осмогласник от великого Ірмологіона» (1766 р. та двічі у 1793 р.). Цими виданнями користувалися як у західному регіоні України, так і в центральному [2, с. 463].

Варто зазначити, що крім друку «Ірмологіонів», Почаївська друкарня зробила свій внесок у розвиток нотодрукування й іншими виданнями. Так, 1750 р. у Почаєві було перевидано за супрасльським друком 1697 р. «Послідованіє постригу в малий іноческий образ і в великий», в якому тропар «Обятия отча» супроводжувався нотами [5, № 1704], а близько 1762 р. Почаївська друкарня видала «Збірник духовних пісень з нотами про Богородицю в чудотворній Почаївській іконі, св. Варварі та ін. [6, № 2242].

Поширеними літургійними виданнями почаївського друку були Тріоді - Пісна і Цвітна. Зокрема, «Тріодь цвітна» протягом 18 ст. в Почаєві виходила чотири рази: у 1747, 1768 та двічі у 1786 р. (великим та малим форматами). Окрім урочистих святкових богослужінь, це видання містило правила церковних богослужінь (устав) та синаксари святих і церковних свят, які припадають на цей період. Відомо, що 18 ст. в Україні було здійснено 14 видань цієї книги: шість - у Києві, три - у Львові, п'ять у Почаєві [2, с. 446-448].

Прикметно, що разом із «Октоїхом» і «Мінеями» ця книга утворювала річне коло співів, містила святкові богослужіння на 50 днів від Великодня до Св. Трійці. Серед них Великий покаянний канон преподобного Андрія Крітського (служиться на великому повечір'ї у перші чотири дні першого тижня Великого посту), що читається за великопісним богослужінням у храмах близько 1200 років. Великий канон складається з 250 тропарів. Свою назву це богослужіння отримало не тільки за кількістю віршів, а й за силу духу. У ньому містяться події, описані в Старому й Новому Заповітах. У тропарях канону одні персонажі священної історії представляють високі зразки праведного життя, інші глибоке падіння, що вчить боротись зі спокусами. Людина, яка слухає цей канон, сповнюється високими духовними істинами, набуває мудрості євангельських притч. Тому це видання мало і велике виховне значення.

Найбільш відомим і особливо популярним твором Почаївської друкарні стала збірка духовних пісень «Богогласник», видана 1791 р. Хоч видавцями і упорядниками були монахи-василіяни, вони опублікували, поряд з віршами і колядами василіянських поетів, і твори православних авторів - Димитрія Ростовського (Туптала), Георгія Кониського та інших. Це питання знайшло своє широке висвітлення в літературі.

Вище згадувалося, що близько 1773 р. Почаївська друкарня видала збірник духовних пісень з нотами про Богородицю в чудотворній Почаївській іконі, св. Варварі та ін. Духовні пісні входили також до складу знакового Почаївського збірника «Гора Почаївська». Розрахований на найширше коло читачів, він виходив спочатку слов'янською, згодом польською мовами у 1742, 1757, 1772, 1793, 1803 роках.

Характерною особливістю богослужбових книг Почаївської друкарні другої половини XVIII ст., передусім призначених для хорового супроводу літургійного служіння, став друк їх окремих частин в якості самостійних видань. Так, «Книжица содержащая в себі величанії піваемая по полуєлеах праздником движимым и надвижимым... коегождо года празднуемым» 1763 р. є частиною «Псалтиря» 1763 р., хоча в бібліографії описане як самостійна книга [2, с. 410]. Подібним чином із почаївського «Служебника» у 1765 р. була виокремлена «Літургія Іоанна Златоустого», яка виконувалася в церковні практиці щоденно. Причому видавці не приховували свого задуму - на титулі книги позначено, що літургія «удобнійшаго ради употребленія из Ліетургіаріона при напечатаніи тогоже изятая». Тобто, ця богослужба мала й самостійне побутування [2, с. 413].

Збірники акафістів та видання окремих акафістів у християнській традиції мають особливе значення. Ці панегіричні поеми для богослужбового читання та співу були і є надзвичайно популярними серед віруючих.

Варто зазначити, що у своїй діяльності Почаївська друкарня активно використовувала твори київських учених, надруковані у Києво-Печерській лаврі. Так, твір Іоасафа Кроковського «Акафіст святій великомучениці Варварі», вперше надрукований в друкарні Києво- Печерської лаври в 1698 р., у 1773 р. був передрукований у Почаєві, а пізніше увійшов до складу видання «Акафисты различные» (1776, 1798) [2, с. 467-468; 11, с. 233].

Характерно, що почаївські видавці іноді брали за зразок київські видання, міняючи лише обкладинку, або друкували твір без відповідної передмови. Так, укладаючи опис Чернігівської єпархії, Філарет Гумільовський виявив у складі бібліотеки Чернігівського архієрейського дому Октоїх почаївського друку 1758 р., причому автор опису зазначив, що цей Октоїх «во всем согласный с таковым кіевской печати, кроме того, что в начале нет здесь предисловия» [7, с. 60].

Варто зауважити, що оформлення книг почаївського друку (як титульні аркуші, так і текстові гравюри) мало велике символічне значення і було покликане особливо підсилювати їх зміст. Передусім це стосується богослужбових видань, які були багато і розкішно оформлені.

Так, титульний аркуш першого почаївського видання Тріоді цвітної (1747) прикрашений архітектурною бароковою фортою з сюжетами «Св. Трійця Новозавітна», «В'їзд Ісуса Христа в Єрусалим», «Тайна вечеря», «Розпяття». Особливо символічно проілюстровані книги, безпосередньо призначені для церковного співу. Так, видання Псалтирів традиційно ілюструвалися зображеннями царя Давида - «псалмопівця» - з гуслями. Зокрема, Псалтир 1742 р. прикрашений трьома гравюрами із сюжетами «Цар Давид», «Чудотворна ікона Почаївської Богородиці». Октоїх 1758 р. - богослужбова книга, яка містить християнські піснеспіви, на звороті титулу містив гравюру видатного давньогрецького богослова і поета Іоанна Дамаскина, який вважається автором цих піснеспівів [2, с. 401].

Висновки

Отже, Почаївський монастир завдяки діяльності своєї друкарні зробив значний внесок у розвиток музичної культури та друкарського мистецтва України ранньомодерного часу. Богослужбові видання Почаївської друкарні, у тому числі й для літургійного співу, були надзвичайно популярними й мали велике поширення, що засвідчували їх численні передруки.

Список використаних джерел

1. Амвросий (Лотоцкий). Сказание историческое о Почаевской Успенской Лавре. 3-є изд. Почаев, 1886. 320 с.

2. Бочковська В., Хауха Л. Зібрання українських стародруків. Київ: Адеф-Україна, 2012. 481 с.

3. Гнатюк О. Українська духовна барокова пісня. Варшава- Київ, 1994.

4. Железняк О. Почаївські видання кириличним шрифтом (1734-1830)// Друкарня Почаївського Успенського монастиря та її стародруки. К., 2011 С. 162-192.

5. Запаско Я. П., Ісаєвич Я. Д. Пам'ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні. Кн.2, 4.1. Львів: Вища школа, 1984.

6. Запаско Я. П., Ісаєвич Я. Д. Пам'ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні. Кн.2, 4.2. Львів: Вища школа, 1984.

7. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн.2. Чернигов, 1873.

8. Інститут рукопису НБУВ. Ф.231. Оп.1. Спр.152.

9. Ісаєвич Я. Д. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАЛ України, 2002. 520 с.

10. Історія української музики: В 6-ти томах. Т.1: Від найдавніших часів до середини XIX ст. Київ: Наукова думка, 1989. 446 с.

11. Кагамлик С. Р. Києво-Печерська лавра: світ православної духовності і культури. Київ: НПІКЗ, 2005. 552 с.

12. Огієнко І. І. Свята Почаївська лавра /1. І. Огієнко. Київ: Наша культура і наука. 2004. 440 с.

13. Рудакова Ю. Почаївські видання латинським шрифтом або з використанням латинського шрифту (1730-ті - 1830) // Друкарня Почаївського Успенського монастиря та її стародруки.К., 2011. С. 193-246.

14. Ясиновський Ю. Українські та білоруські нотно-лінійні Ірмолої 16-18 століть: каталог і кодикологічно-палеографічне дослідження. Львів, 1996.

Размещено на Allbest.ru