Художники Закарпаття - студенти Віденської академії образотворчих мистецтв ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 7.071.1 (477.87) «18»

Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника

ХУДОЖНИКИ ЗАКАРПАТТЯ - СТУДЕНТИ ВІДЕНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ ОБРАЗОТВОРЧИХ МИСТЕЦТВ ХІХ СТ.

Л. КУПЧИНСЬКА

м. Львів

Постановка проблеми. Проблеми сьогодення, які впливають на мистецтвознавство більше, ніж будь-коли увиразнили нерівномірність вивчення історії українського образотворчого мистецтва. Це великою мірою стосується мистецтва ХІХ ст. Воно залишається недостатньо висвітленим як з фактологічного, так і реконструктивно-аналітичного погляду, а, отже, вимагає перегляду утверджених уявлень про українську художню школу, шляхи її розвитку, особливість образних тенденцій, типологію і творчий потенціал. До актуальних проблем відноситься й інспіраційна її платформа, якою у числі інших була Віденська академія образотворчих мистецтв.

Образотворче мистецтво Австрії, перебуваючи у тісному взаємозв'язку з мистецьким світом інших країн Європи, упродовж століть набуло притаманних лише йому рис. Уже в XVII ст. воно вирізнялося самобутнім національним характером, який більш виразно простежується у XVIII ст. і набувало завершеного вигляду у ХІХ ст., що дозволяє говорити про австрійську мистецьку школу. Підкріплена історично-філософськими узагальненнями, вона стала базою самобутнього романтизму, який знайшов відображення у творчості назарейців. У першій половині ХІХ ст. новим унікальним явищем став бідермаєр. Друга половина століття і початок наступного - це період розквіту віденського модерну - сецесії.

Велику роль у становленні австрійської художньої школи відіграла Віденська академія образотворчих мистецтв - один із найпотужніших навчальних закладів Європи XVII-ХХ ст. Вона постала в 1692 р. як приватна школа придворного художника Петера Штруделя (Peter Strudel; 1660-1714) за зразком Академії св. Луки у Римі. Його справу продовжив Якоб ван Шуппен (Jacob van Schuppen; 1670-1751). На початку 1770-х рр. появилося декілька проектів вдосконалення спеціальної мистецької освіти і в 1773 р. всі існуючі на той час школи об'єднали в Цісарсько-королівську Академію об'єднаних образотворчих мистецтв. Вона складалася з п'яти відділів: будівельного, скульптурного, живописного, гравірувального і виробів з металу. Кожен з них мав власного керівника, який підпорядковувався у виробничо-адміністративних питаннях директорові Академії. У різні роки в ній працювали одні з кращих австрійських митців. У 1872 р. Академія отримала статус вищого навчального закладу держави.

Починаючи з XVIII ст., багато художників українських земель були учнями Віденської академії образотворчих мистецтв, здобували ґрунтовну освіту, а згодом збагачували не лише скарбницю української але й світової художньої культури. Серед них числилися й ті, творчість яких сьогодні є невід'ємною частиною Закарпаття, тої його частини, яку часто називають Угорська Русь, або ж Угорська Україна, земель, що в Х-ХІ ст. входили до складу Давньоруського князівства, а на початку ХІ ст. - приєднані до Угорського королівства, які згодом увійшли до складу Австрійської імперії, а з 1867 р. стали частиною Австро-Угорщини, входили до ряду комітатів: Ма- рмарош, Угоча, Береґ, Земплін, Шариш, Спиш.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. В українській науковій літературі ХХ ст. немає окремих праць про Віденську академію образотворчих мистецтв, тим більше таких, які б розкривали її місце і роль у розвитку української мистецької школи. Вивчаючи мистецтво Закарпаття, вчені підкреслювали, що воно стало відомим зовсім недавно, бо чужоземна експансія у XVIII-XIX ст. сковувала його розвиток, штучно ізолювала від споріднених з ним культур, а імена художників замовчувала [6:8], оскільки вони були тісно зв'язані з Угорщиною та Росією [9:6]. Притому зазначали, що основи сучасного мистецтва Закарпаття були закладені митцями, які розпочали свій творчий шлях в останні роки Першої світової війни [14:5]. У результаті появилося чимало праць, присвячених мистецтву Закарпаття ХХ ст., окремим його представникам. У них гідно представлені Йосип Бок- шай (1891-1975) [4;6;10], Адальберт Ерделі (18911955) [1;3;8], Федір Манайло (1910-1978) [7; 12; 13; 15], Ернест Контратович (1912-2009) [5], Антон Кашшай (1921-1991) [2;9] та інші.

Із загального ряду виділяється книжка Григорія Островського «Образотворче мистецтво Закарпаття» (Київ, 1974), яка містить розділ «Під Австрійсько-Угорським пануванням» [11:14-34]. У ньому вчений у хронологічному порядку розглянув розвиток мистецтва упродовж XVIII-ХІХ ст. Дотримуючись загальноприйнятої думки про те, що це був період застою [11:15], час, позбавлений суспільно-політичних передумов для формування самобутньої мистецької школи [11:20], він назвав чимало художників, які залишили помітний слід в історії українського мистецтва. В окремих випадках подав їхні біографічні дані. Серед них - декілька випускників Віденської академії образотворчих мистецтв. Однак, імена цих митців не завжди фігурують у сучасній довідковій літературі, що помітно впливає на якість вивчення і популяризації їхніх творчих здобутків у контексті розвитку європейського мистецтва, а відтак додатково підкреслює актуальність нашого дослідження.

Метою наукової розвідки є розкриття місця і ролі одного із провідних навчальних закладів Європи XVII - початку ХХ ст. у формуванні мистецької школи Закарпаття.

Виклад основного матеріалу. Попереднє дослідження архівних документів Віденської академії образотворчих мистецтв дозволило виявити цілий ряд її учнів, вихідців з українських земель, а також тих, хто після студій в Академії працював в українських землях. За час від кінця XVIII до початку ХХ ст. їх налічується понад 350 осіб. Серед них і ті, що походили із Закарпаття. Опрацювання публікацій інформативного та науково-популярного характеру, надрукованих у періодичних виданнях ХІХ - початку ХХ ст., спеціальних досліджень та загальних праць з історії українського мистецтва стало вагомою підставою для того, щоб розділити їх на декілька груп.

Першу і найбільшу групу формують маловідомі постаті українських художників Закарпаття. Багато з них у Віденській академії образотворчих митців вивчало скульптуру. До числа перших скульпторів, виявлених в архівних документах навчального закладу, належать уродженці місцевості Тісо Уйгей (нині - Нове Село; Виноградівський р-н Закарпатської обл.). Серед них Йоган Шеллевір (Johan Schellewier) [19:31;20:35], роки життя якого нам не вдалося з'ясувати. Навчання він розпочав у серпні 1811 р. і завершив у січні 1813 р. Другим в архівах Академії фігурує Йоган Зелєфер (Johann Se- lever) [16:150]. Народився близько 1790 р., до навчання приступив 6 листопада 1813 р., маючи 23 роки. Був католиком. У 1836-1839 рр. фах скульптора оволодівав Карл Алекси (Carl Alexy (Allexi) [26:1; 28:1; 30:1], який народився близько 1817 р. у місті Кежмарок (нині - Kezmarok; адміністративний центр Кежмарського округу Пряшівського краю; Словаччина).

Помітно більше молодих людей, які приїхали до Відня із Закарпаття, вибирало живопис. Першим із зафіксованих у документах школи живопису був Ігнацій Ґааль (Ignaz Gaal (Gall) [22:7; 25:7; 27:7; 29:7]. В одних документах роком його народження вказано 1800, в інших - 1807 р., але всюди подають, що він походив з міста Сабинів (нині - Sabinov; адміністративний центр Сабинівського округу Пря- шівського краю; Словаччина) і навчався у 18281832 рр.

У 1840-х рр. у Віденській академії образотворчих мистецтв помітно зросло число студентів із Закарпаття. Так, у 1840-1841 рр. у школі живопису навчався Олександр Шаффер (Allex. Schaffer) [24:9], який народився близько 1818 р. у Пряшеві (Presov; Словаччина). 2 березня 1841 р. її студентом став Ема- нуель Штайнберґер (Emanuel Steinberger) [31:47]. Він народився в Мукачево близько 1819 р. і навчався до 7 січня 1844 р. У квітні 1842 р. до неї вступив Адольф Цемплінер (Adolf Zempliner) [32:37] із Пряшева 1829 р. народження. Він студіював дуже коротко, лише до 5 червня цього року.

Архівні документи провідного навчального закладу Австрії другої половини ХІХ ст. дають точнішу інформацію щодо відвідування студентами лекцій тих чи інших викладачів. Вони свідчать про те, що деякі художники-початківці із Закарпаття обирали школу з 1852 р. професора Карла Маєра (Carl Mayer; 1810-1876). Серед них Ігнацій Ґуттманн (Ignaz Guttmann (Gutman) [35:№28; 36:№54; 37:№31]. Він народився приблизно 1841 р. у місті Воронів, або Вранов-над-Топльоу (нині - Vranov nad Topl'ou; адміністративний центр Врановського округу Пря- шівського краю; Словаччина) у заможній родині торговців, був студентом Академії у 1862/18631864/1865 н. рр. Цей ряд продовжує Альберт Ґру- нер (Albert Gruner (Grunner) [38:№95, 27; 40:№5; 41:№13], що народився близько 1848 р. у Пряшеві. Навчався у 1871/1872-1872/1873 н. рр. Будучи офіцером, він проявив неабиякі здібності, і вже наступного року перевівся у майстерню історичного живопису Ансельма Феєрбаха (Anselm Feuerbach; 1829-1880), якого лише в 1873 р. запросили на посаду професора Академії. Український митець був одним із небагатьох, кому пощастило вдосконалювати свої знання під керівництвом одного із найвагоміших представників австрійського й німецького історичного живопису ХІХ ст. упродовж 1873/1874 н. р. У 1878 р. проф. А. Феєрбах припинив педагогічну працю.

Великою популярністю серед студентів користувалася початкова школа живопису, якою керував Хрі- стіан Ґріпенкерль (Christian Griepenkerl; 1839-1912). Як відомо, вже в 1874 р. він став професором, а в 1877 р. очолив майстерню історичного живопису. Саме він виховав таких відомих австрійських митців як: Карл Молль (Carl Moll; 1861-1945), Генріх Кнірр (Heinrich Knirr; 1862--1944), Альфред Роллер (Alfred Roller; 1864-1935), Макс Курцвайль (Max Kurzweil; 1867-1916), Карл Отто Чешка (Carl Otto Czeschka; 1878-1960), Ріхард Ґерстль (Richard Gerstl; 1883-1908) та багатьох інших, в основному - представників віденського модерну, основоположників сецесії, а також експресіонізму. У нього навчалося багато вихідців і з українських земель. Серед них: Станіслав Батовський-Качор, Марцелій Гарасимо- вич, Станіслав Мечислав Дембицький, Францішек Жмурко, Микола Івасюк, Юліан Макаревич та інші. До числа студентів-вихідців з Закарпаття, які навчалися у Х. Ґріпенкерля, належить Людвіґ Гоцманн (Ludwig Hotzmann) [48:№109; 49:№16; 50:№10; 51:№ 62], який народився 1 лютого 1864 р. у місті Михайлівці (нині - Michalovce; адміністративний центр району Михайлівці Кошицького краю; Словаччина). Відомо тільки, що його батько працював у Кошицях (Kosice; Словаччина), за віросповіданням - католик. Його навчання припадає на 1885/ 1886-1886/1887 н. рр. Другим студентом-закар- патцем у Х. Ґріпенкерля був Макс Ротманн (Max Rothmann) [52:№ 75]. Він народився 23 серпня 1874 р. в Ужгороді. Походив з давньої єврейської родини, яка ревно пильнувала традиції свого народу. Батько, обіймаючи вагому посаду в Ужгороді, намагався дати синові кращу освіту. Завдяки йому, юнак закінчив народну школу, потім гімназію, а з жовтня 1891 р., упродовж двох семестрів, 1891/ 1892 н. р., навчався в Академії.

Скупа інформація про вихованців, побудована виключно на документах їх вступу до Віденської академії образотворчих мистецтв, у жодному разі не применшує їхнього значення в історії української образотворчого мистецтва. Вони були і залишаються невід'ємною частиною нашої культури. образотворчий художник мистецький школа

До другої групи студентів Віденської академії образотворчих мистецтв входить відомий в Україні художник, Михайло Манькович (Манкович) [16:105; 18:31; 19:22]. Народився в 1785 р. у с. Бла- жово (Словаччина). Освіту отримав у Сабинові та Левочі (Східна Словаччина), згодом в Ужгороді вивчав богослов'я. Був висвячений на священика, отримав парафію. Повсякчас проявляючи хист до мистецтва, він невдовзі отримав стипендію єпископа Андрія Бачинського і у квітні 1806 р. вступив до Віденської академії мистецтв. Близько 1809 р. повернувся до краю, де працював в основному як іконописець до смерті в 1853 р. Так, у 1824 р. для іконостасу церкви св. арх. Михайла в Міжгір'ї (нині - районний центр Закарпатської обл.) виконав низку ікон - «Христос Великий Архієрей», «Архістратиг

Михаїл» та ікони Царських Врат. 1825 р. виконав ікони для іконостасу церкви Різдва Івана Хрестителя села Пастілки (нині - Великоберезнянського р-ну Закарпатської обл.). Цього ж року разом із помічником Олександром Дуковським намалював ікони для церкви св. арх. Михайла у селі Нересниця (нині - Тячівський р-н Закарпатської обл.) - згоріли разом із церквою у пожежі 2003 р.

Ряд добре відомих в Україні художників-вихо- ванців Віденської академії мистецтв продовжує Йосип Змій-Микловський [16:158; 17:34; 21:19; 23:12], якого часто називають основоположником світського живопису в Закарпатті. Довідкова література подає, що він народився 20 березня 1792 р. За документами Віденської академії образотворчих мистецтв - 1795, або 1796 р. Виріс у селянській родині у Словінці (Slovinka), історичній області Спиш, що в Словаччині. Завдяки о. Михайлу Дудин- ському в 1809 р. батьки віддали його на навчання у Краснобрідський монастир оо. василіан. Там юнак прилучився до малярства і, вірогідно, міг бачити Тадея Спалинського. Спочатку був послушником, згодом вивчився на дяка. Турбуючись про долю вихованка, о. М. Дудинський виклопотав для нього місце церковного співака при греко-католицькій церкві св. Варвари у Відні, куди той і виїхав навесні 1814 р. 25 квітня 1814 р. вступив на навчання до Віденської академії образотворчих мистецтв, упродовж 1814-1820 рр. відвідував початкову школу живопису під керівництвом проф. Йогана Петера Краффта (Johann Peter Krafft; 1780-1856). Після закінчення навчання написав листа першому пря- шівському єпископу Григорію Тарковичу з проханням прийняти його єпархіальних художником. 20 жовтня 1823 р. єпископ Григорій Таркович призначив абсольвента Академії на посаду єпархіального художника Пряшівської єпархії. Невдовзі він на два роки виїхав до Італії, а посаду обійняв лише у другій половині 1838 р. Восени 1841 р. захворів на тиф, від чого і помер 1 грудня 1841 р.

Навчання у Відні під керівництвом, провідного портретиста та майстра історичного жанру у столиці Австрії проф. Й. П. Краффта дало відповідний результат. На це вказує найперше той факт, що Й. Змій- Микловського велику увагу приділяв портретному жанру, який приніс йому славу вже під час студій. Тоді він намалював цісаря Франца І, настоятеля церкви св. Варвари Йосипа Фоґорашія, історика літератури Дмитра Ґереґа, професора Віденського університету Михайла Вісаника. 1830 р. пряшівсь- ка капітула замовила у нього для читального залу парадний портрет засновника єпархіальної бібліотеки Івана Ковача. Згодом він виконав портрет єпископа Пряшівської єпархії Григорія Тарковича. Відомим у його творчості є також портрет Андрія Хіри. У цьому контексті слід зазначити, що з іменем Й. П. Краффта пов'язують діяльність багатьох віденських художників-представників бідермаєра. Тому цілком закономірним можна вважати звернення одного з кращих його учнів із Закарпаття до побутового жанру, появу в його творчості картин «Земплінське весілля», «Процесія на освячення води на Богоявлення», «Вибір нареченої на відпусті в Красному Броді» (відома лише у начерку) та ескізів до композицій «Хто буде моїм мужем?» та «На вечорницях» (їхнє місце знаходження не встановлене). Безумовно, що наставник не тільки вплинув на жанрову структуру творчості українця, але й на образно-художнє вирішення творів, що додатково проявляється у розписах та іконописі церков, розташованих сьогодні головним чином на території Угорщини і Східної Словаччини.

Третю групу студентів Віденської академії образотворчих мистецтв із Закарпаття представляє художник Міхай (Михай) Ліб [37:№92], відомий більше під псевдонім Мункачі, який належить до кращих представників європейського мистецтва. Він народився 20 лютого 1844 р. у Мукачево. Рано осиротів. Працював у столярній майстерні, де відразу зарекомендував себе вправним працівником. Виїхавши в Західну Румунію, зупинився у місті Арад (Arad). Там почав вправлятися в рисунку і живописі. Брав уроки в Елека Самоши (Elek Szamossy; 1826-1888). Заробивши трохи грошей, восени 1863 р., плануючи поглибити знання з живопису, відправився до Пешту (Pest; нині - частина Будапешта). Отримавши стипендію, виїхав до столиці Австрії. 9 січня 1865 р. вступив до Віденської академії образотворчих мистецтв і до 17 липня відвідував початкову школу живопису під керівництвом проф. Карла Вурцінґера (Carl Wurzinger; 18171883). Короткий термін навчання в Академії пояснюється браком коштів, а також смертю Карла Ра- ля (Carl Rahl; 1812-1865), приватну школу якого облюбував молодий художник. Поглиблював освіту в Мюнхені (Munchen; Німеччина), куди приїхав у 1866 р. Відвідував майстерню Вільгельма фон Ка- ульбаха (Wilhelm von Kaulbach; 1805-1874). Перебуваючи у столиці Баваріїі, він здобув чималу славу. Проте в 1867 р., за іншими даними восени 1868 р. виїхав у Дюссельдорф (Dusseldorf; Німеччина), де додатково студіював натуру під керівництвом Люд- віг Кнауса (Ludwig Knaus; 1829-1910). Там привернув увагу прогресивної громадськості картиною «Останні хвилини засудженого на смерть» (18691870). 1872 р. його запросили обійняти посаду професора в Академії образотворчих мистецтв у Ваймарі (нині - Weimar; місто у федеральній землі Тюрінгія; Німеччина). Відхиливши пропозицію, цього ж року переїхав у Париж. Там познайомився з генералом французької армії, бароном Едуардом де Маршем (Edouard de Marches), який усіляко підтримував його.

У 1882-1884 рр. розгорнув широку педагогічну діяльність, викладав у Парижі, Мюнхені і Дюссельдорфі. У 1885-1889 рр. почав писати спогади, які головним чином присвятив рокам дитинства і молодості. Восени 1891 р. відвідав батьківщину. У листопаді 1895 р. розпочав переговори з угорським урядом про можливість й умови, які би він мав на батьківщині після переїзду. Представники офіційних кіл запропонували йому посаду інспектора образотворчих мистецтв з міністерським окладом, яка тим не менше його не задовольняла. 1896 р. взяв участь у 1000-літньому святкуванні віднайдення угорцями своєї батьківщини, яке відбувалося в Будапешті. 1877 р. у знак визнання його таланту художникові вручили Хрест почесного легіону, 1880 р. цісар Австрії надав йому шляхетський титул, а в 1896 р. - було іменовано членом угорської Палати депутатів. Наприкінці 1890-х рр. поглибилася його давня хвороба, яка супроводжувалася сильними головними болями, спричинилася до втрати зору, а потім і пам'яті. Лікувався у приватній клініці поблизу Бонна (нині - Bonn; місто в землі Північний Рейн-Вестфалія; Німеччина), де й помер 1 травня 1900 р. Похований у Будапешті.

Навчання у Віденській академії образотворчих мистецтв стало основою подальших творчих пошуків М. Мункачі. Відвідуючи заняття провідних представників історичного жанру, переосмислив їхні здобутки. Зокрема, це стосується мистецького доробку К. Раля. Будучи зачисленим до одних із небагатьох художників, які зверталися до ідеалістично-історичних полотен, він повсякчас проявляв самобутність по відношенню до стилю. Більшість його творів відрізняється ефектністю величної композиції, яку підсилює насичена колористика. Їх часто порівнюють з працями фламанського живописця Пітера Пауля Рубенса (Peter Paul Rubens; 1577-1640), або й італійського майстра Високого і Пізнього Відродження Тіціана Вечелло (Tiziano Ve- cellio; бл. 1480/1485-1576). Немає жодних сумнівів, що на М. Мункачі велике враження справили монументальні твори професора, де найповніше й проявився його талант. Молодий митець міг бачити найвеличніші з відомих фрески, які той виконав у семи залах палацу Тореско у Відні (1862), алегоричні сюжети, які прикрашали стіни віденського Музею зброї. Це простежується при вивченні побутового жанру М. Мункачі, кожен твір якого вражає монументальністю. Достатньо згадати картину «Останні хвилини засудженого на смерть». Не говорячи вже про картини на історичну тематику, першою з яких називають -«Сліпий Дж. Мільтон диктує своїм донькам «Втрачений рай» (1877). Вона відразу викликала широкий резонанс. На окрему увагу заслуговують полотна, присвячені біблійним сюжетам. Найвідоміші «Христос перед Пилатом» (1880-1881), згодом «Голгофа» (1883-1884) і «Розп'яття» (1884). У кожному окремому випадку художник знайшов унікальну форму трансформування традицій австрійської мистецької школи. В її основі лежить ідейно-естетична визначеність творчості митця, еквівалентність індивідуальної образно-художньої системи. Це дозволило М. Мун- качі стати ключової постаттю не тільки в історії європейського, але й світового мистецтва.

Невелику групу становлять студенти Віденської академії образотворчих мистецтв, які, здобувши освіту, працювали на Закарпатті. Одні з них були уродженцями Галичини. Серед них - Іван Пет- ридес [42:№1; 43:№26; 44:№39; 45:№11]. Народився у Львові 4 вересня 1861 р. До Віденської академії образотворчих мистецтв вступив у жовтні 1880 р., відвідував початкову школу скульптури: 1880/ 1881 н. р. (І-ІІ семестр), 1881/1882 н. р. (І-ІІ семестр). Після закінчення навчання працював у Словаччині, потім у Будапешті на керамічній фабриці. Переїхавши до Мукачево, керував ремісничою школою керамістів. Працював на керамічній фабриці в Ужгороді. В історії мистецтва знаний як талановитий скульптор і кераміст, майстер дрібної пластики. Відомими його творами є «Раб», «Негр», «Циганка». Окремі роботи експонувалися за межами краю, зокрема на виставках Товариства прихильників образотворчого мистецтва у Кракові. Так, 1882 р. він подав твір «Швець», в 1897 р. - «Ужгородці», 1898 р. - «Правда і кривда», а 1899 р. - «Нещастя». Разом із ним працював Йосип Петри- дес [44:№48; 46:№23; 47:№24], який був на рік молодшим від свого родича (народився 1862 р.). У жовтні 1881 р. він також вступив до Віденської академії образотворчих мистецтв. Відвідував з перервами початкову школу скульптури упродовж 1881/1882-1882/1883 н. рр. Потім разом з І. Петри- десом працював в Ужгороді й Мукачеві. Брав участь при створенні відомих скульптур «Швець», «Ужго- родці», групових композицій «Правда і кривда», «Нещастя». Проте відомими є і його самостійні роботи. До їх числа належить скульптура «Іспанець», яка експонувалася на виставці Товариства прихильників образотворчого мистецтва у Львові у 1885/1886 р.

Добре знаними в історії мистецької школи Закарпаття є художники, які приїхали з Угорщини. Серед них Франц Гевердле (Ференц Хевердле, Franz Hewerdle) [33:№107,12;34:№70,39]. Він народився в 1841 р. в Офені (Ofen; нині - частина Будапешта). Спочатку навчався у Пешті, а вже 8 січня 1861 р. розпочав студії у Віденській академії образотворчих мистецтв. Навчався у 1860/1861 і 1861/1862 н. рр. у початковій школі живопису під керівництвом проф. Карла Вурцінґера (Carl Wurzinger; 1817-1883). Після закінчення Академії подорожував - відвідав Балкани. Короткий час перебував у Бухаресті. Зупинявся у Константинополі (Konstantiniyye; Туреччина). З 1868 р. жив в Ужгороді, викладав рисунок і живопис у місцевій гімназії. Багато працював творчо. Звертався до побутового жанру («Новий брат», «Прийшов гість») і пейзажу («Ліс», «Водоспад»). У його мистецькому доробку багато портретів. Твори художник експонував в основному в Будапешті.

Висновки

Попереднє вивчення документів Віденської академії образотворчих мистецтв засвідчує її велику роль у формуванні мистецької школи України в цілому і Закарпаття зокрема. Разом з багатьма іншими навчальними закладами Європи вона виступає вагомою інспіраційною її платформою.

Аналіз архівних документів Віденської академії образотворчих мистецтв дозволяє зробити висновок, що навчання творчої молоді Закарпаття головним чином велося у двох напрямах: багато хто з них обрав школу скульптури, проте більшість надавали перевагу живопису.

Дослідивши протоколи Академії, дізнаємося, що в ХІХ ст. у ній навчалося чотирнадцять вихідців із Закарпаття. Багато з них сьогодні маловідомі в історії мистецтва, проте вони є невід'ємною його частиною. У той же час Академія дала освіту художникам, які стали основоположниками мистецької школи Закарпаття, а також митцям, які збагатили своєю творчістю культуру інших європейських країн.

Вивчення документів Віденської академії образотворчих мистецтв у контексті історії української культури в цілому унаочнюють мистецькі контакти Закарпаття з іншими землями України, а також з Угорщиною.

Для художників-студентів Віденської академії образотворчих мистецтв, життя і творчість яких тісно зв'язана із Закарпаттям, отримані в Академії знання стали міцним ґрунтом для вирішення образно-пластичних завдань у різних видах і жанрах образотворчого мистецтва. Набутий досвід спрямували в русло актуальних проблем часу, а відтак визначили його духовно-естетичні риси. Їхня діяльність стала самостійною складовою тогочасного національного життя, вагомою частиною історії української культури загалом та українського образотворчого мистецтва зокрема. Сьогодні вона вимагає ґрунтовного дослідження.

Література та джерельна база

1. Адальберт Ерделі: альбом / авт.-упоряд. Антон Ковач. - Ужгород: Вид-во Олександри Гаркуші, 2007. - 380 с., іл.

2. Антон Кашшай: альбом / вступ. ст. та упоряд. Г. С. Ост- ровського. - Київ: Мистецтво, 1969. - [10 с.], іл.

3. Виставка творів А. М. Ерделі: каталог / каталог скл. наук. співробітники В. О. Островський, М. В. Ткаченко. - Львів: [б. в.], 1958. - 20 с., іл.

4. Виставка творів засл. діяча мистецтв УРСР Й. Й. Бок- шая: каталог / каталог скл. Чехович С. В. - Львів: Несте- ровська райдрукарня, 1954. - 16 с., іл.

5. Ернест Контратович: альбом / авт. вступ. ст. та упоряд. Валентина Мартиненко. - К.: Мистецтво, 1973. - 22 с., 25 іл.

в.Курильцева В. Бокшай Иосиф Иосифович / В. Ку- рильцева. - М.: Сов. художник, 1962. - 64 с., ил.

7. Манайло Фёдор Фёдорович // Попова Л. И., Цельт- нер В. П. Очерки о художниках Советской Украины / Л. И. Попова, В. П. Цельтнер. - М.: Сов. художник, 1980. - С. 200219, ил.

8. Островский Г. Адальберт Михайлович Эрдели / Г. Островский. - М.: Сов. художник, 1966. - 100 с., ил.

9. Островский Г. Антон Михайлович Кашшай / Г. Островский. - М.: Сов. художник, 1962. - 80 с., ил.

10. Островский Г. Иосиф Иосифович Бокшай / Г. Островский. - М.: Сов. художник, 1967. - 92 с., ил.

11. Островський Г. Образотворче мистецтво Закарпаття / Григорій Островський. - К. : Мистецтво, 1974. - 200 с., іл.

12. Персональна виставка творів художника Ф. Ф. Ма- найла: каталог / каталог скл. Ю. Ю. Сташко. - Ужгород: Закарп. обл. друк., 1961. - 32 с., іл.

13. Федір Манайло: альбом / авт. вступ. ст. та упоряд. В. П. Павлов. - К.: Мистецтво, 1970. - 16 с., 31 іл.

14. Художники Закарпаття: альбом / авт. передм. та упоряд. Л. З. Шандор. - Київ: Держ. вид-во образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1961. - 18 с., іл.

15. Цельтнер В. Ф. Манайло / Владимир Цельтнер. - М.: Сов. художник, 1986. - 144 с., ил.

16. Protokoll № 7 // Akademie der bildenden Kdnste Wien. Universitatsarchiv. - 426 S.

17. Protokoll № 11 // Akademie der bildenden Kdnste Wien. Universitatsarchiv. - 60 S.

18. Protokoll № 12 // Akademie der bildenden Kdnste Wien. Universitatsarchiv. - 61 S.

19. Protokoll № 13 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv. - 37 S.

20. Protokoll № 15 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv. - 45 S.

21. Protokoll № 17 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv. - 63 S.

22. Protokoll № 18 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv. - 36 S.

23. Protokoll № 19 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv. - 24 S.

24. Protokoll № 27 1/2 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv. - 75 S.

25. Protokoll № 31 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv. - 25 S.

26. Protokoll № 32 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv. - 22 S.

27. Protokoll № 33 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv. - 44 S.

28. Protokoll № 34 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv. - 53 S.

29. Protokoll № 39 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv. - 25 S.

30. Protokoll № 40 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv. - 25 S.

31. Protokoll № 42 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv. - 58 S.

32. Protokoll № 45а // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv. - 37 S.

33. Protokoll № 78 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

34. Protokoll № 79 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

35. Protokoll № 80 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

36. Protokoll № 81 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

37. Protokoll № 82 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

38. Protokoll № 89 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

39. Protokoll № 90 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

40. Protokoll № 92 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

41. Protokoll № 93 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

42. Protokoll № 106 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

43. Protokoll № 107 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

44. Protokoll № 108 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

45. Protokoll № 109 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

46. Protokoll № 110 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

47. Protokoll № 111 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

48. Protokoll № 116 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

49. Protokoll № 117 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

50. Protokoll № 118 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

51. Protokoll № 119 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

52. Protokoll № 125 // Akademie der bildenden KOnste Wien. Universitatsarchiv.

Анотація

Статтю присвячено навчанню творчої молоді Закарпаття у Віденській академії образотворчих мистецтв. Вперше на базі попереднього аналізу архівних документів Академії подано список її студентів - вихідців із Закарпаття. Він поділений на кілька частин. Першу формують маловідомі сьогодні постаті. Другу - знані в основному в Україні, що стали основоположниками нової мистецької школи Закарпаття. Третя представлена іменами світової слави. В окрему групу виділено митців-студентів Академії, які були уродженцями інших земель, але стали невід'ємною частиною історії мистецтва Закарпаття.

Ключові слова: художники, Закарпаття, студенти, Віденська академія образотворчих мистецтв, навчання, нова мистецька школа.

Статья посвящена теме обучение творческой молодежи Закарпатья в Венской академии изобразительных искусств. Впервые на базе предварительного анализа архивных документов Академии представлен список ее студентов-выходцев из Закарпатья. Он разделен на несколько частей. Первую формируют малоизвестные сегодня фигуры. Вторую - известные в основном в Украине персоны, которые стали основоположниками новой художественной школы Закарпатья. Третья представлена именами мировой славы. В отдельную группу выделены художники-студенты Академии, которые родились в других землях, но стали неотъемлемой частью истории искусства Закарпатья.

Ключевые слова: художники, Закарпатье, студенты, Венская академия изобразительных искусств, обучение, новая художественная школа.

The article outlines training creative youth of Transcarpathia at the Academy of Fine Arts Vienna, a little known issue in the history of Ukrainian art. For the first time a list of the Academy's students originating from Transcarpathia is provided basing on the preliminary analysis of archival documents. The list is divided into several parts. The first part consists of figures that are little-known today. The second one comprises of artists known mainly in Ukraine, who later became the founders of a new art school of Transcarpathia. World famous names are enlisted in the third part. A separate group comprises of students of the Academy who originated from other countries, but became an integral part of the Transcarpathian art history.

Keywords: painters, Transcarpathia, students, the Academy of Fine Arts Vienna, learning, a new art school.

Размещено на Allbest.ru