Творці кінострічки "Тіні забутих предків" як втілення нової епохи українського кіно

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

Творці кінострічки "Тіні забутих предків" як втілення нової епохи українського кіно

Олійник Анастасія

студентка ІІІ курсу,

Науковий керівник:

Крижанівський Віталій Михайлович

кандидат історичний наук,

Новою важливою сходинкою в українському кіно стали 60-70-ті роки ХХ ст. Великий внесок у прогрес кіномистецтва цього часу зробила стрічка С. Параджанова «Тіні забутих предків», що знята за мотивами твору М. М. Коцюбинського. Ця картина унікальна і як художнє явище, і як невід'ємна частина національного надбання. Слава української стрічки розійшлася далеко за межі СРСР. «Тіні...» отримали безліч нагород на міжнародних фестивалях у Римі, Салоніках, Мар-дель-Плата,Британської кіноакадемії та ін. Талант С. Параджанова визнали відомі режисери (Ф. Фелліні, Г Данелія).

Кінокартина «Тіні забутих предків» є найяскравішим прикладом «українського поетичного кіно». Цей напрям був заснований О. Довженком, проте асоціюється він з іменами Ю. Іллєнка, С. Параджанова та І. Миколайчука. Саме стрічка «Тіні забутих предків» принесла їм шалену популярність та визнання в усьому світі.

Важливим компонентом шаленого успіху кінокартини став талант режисера Сергія Параджанова. «Тіні...» стали першим самостійним великим творчим успіхом режисера. У цій стрічці уперше в повній мірі проявилося багато характерних рис його творчості: містичність, мальовничість, пластика, образність, тонкий психологізм, ємна лаконічність, поетичність тощо [3].

Свій внесок в успіх фільму С. Параджанов зробив не лише як режисер, а й як сценарист. Разом із І. Чендеєм написав сценарій до фільму «Тіні забутих предків».

Проте успіх фільму мав й іншу сторону. Після виступу молодої інтелігенції (Івана Дзюби, В'ячеслава Чорновола та Василя Стуса) на прем'єрі кінострічки із закликами про національну самоідентифікацію режисера, акторський склад та й сам фільм почали переслідувати. Відтоді ім'я Сергія Параджанова фігурувало у зведеннях КДБ, що й спричинило його арешт у 1973 р. В'язень Параджанов рідко отримував листи від численних друзів, приятелів й учнів. Проте регулярно отримував міжнародні депеші від італійського кінорежисера Ф. Фелліні.

Утілити в життя усі шалені, та іноді здавалося б нереальні, ідеї Сергію Параджанову допоміг його друг, радянський кінорежисер, оператор, сценарист і політик - Юрій Іллєнко. Він став відомим завдяки своїм кінострічкам «Криниця для спраглих», «Білий птах з чорною плямою» тощо. Проте справді світову славу принесла стрічка «Тіні забутих предків», де він виступив у ролі оператора. Саме за цей фільм Юрію Іллєнку у 1991 р. було призначено Національну премію України імені Тараса Шевченка.

Ю. Іллєнко народився в Україні, проте в ранньому дитинстві йому разом із батьками довелось переїхати до Росії, де він ріс і навчався. Як зазначає перша дружина Іллєнка, до приїзду в Карпати на зйомки «Тіней...» Юрій не розмовляв українською, проте саме ця картина змінила його життя. Після неї він працював лише на українських кіностудіях, викладав у Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка- Карого та останні роки життя був членом Всеукраїнського об'єднання «Свобода». Шлях батька повторили і його сини Пилип та Андрій, випробувавши себе як у кіно, так й у політиці.

Творчий доробок Юрія Іллєнка як оператора складає 4 кінострічки, як режисера - 13 кінострічок, як сценариста - 1 кінострічка.

Не зважаючи на великий вклад Юрія Іллєнка в розвиток українського кінематографу, на Батьківщині його талант був визнаний лише на завершенні творчої кар'єри митця. Більшість своїх нагород він отримав уже в часи незалежної України (член Академії мистецтв України - 1996 р., відзнака Президента

України - 1996 р., орден «За заслуги» II ст. - 2008 р., Державна премія України імені Олександра Довженка - 2005 р.).

Кінострічка «Тіні забутих предків» подарувала Україні та світові нову зірку екрану - Івана Миколайчука, який зіграв головну роль. Його героєм був Іван Палійчук. параджанов кінострічка іллєнко миколайчук

Кар'єра Миколайчука після виходу «Тіней» стрімко піднялась вгору й трималася на самій вершині аж до смерті актора. Талант юного митця був визнаний і закордоном «. Коли після прем'єри «Тіней» вони поїхали в Мар-дель-Плата на міжнародний кінофестиваль і там «Тіні» стали фільмом номер один, отримавши Гран-прі, - до Лариси Кадочникової та до Івана неможливо були протиснутися. До нього підійшов один із режисерів Голівуда та спитав: «Якщо ми вас запросимо приїхати на зйомки, приїдете?» - «Якщо влада дозволить.». Виявляється, із Голівуду Іванові присилали запрошення, але йому ніхто нічого не сказав!» - згадує дружина Івана Миколайчука [1]. Продовжуючи працювати в Київській кіностудії ім. О. Довженка, на професії актора Іван не зупинився. Дедалі частіше у фільмах він виступав як композитор, сценарист і режисер. Після прем'єри «Тіней забутих предків» Іван Миколайчук знявся у 35 фільмах, виступив режисером у фільмах «Вавілон ХХ» і «Така пізня, така тепла осінь», сценаристом у 8 фільмах (найвідоміші з них «Білий птах з чорною плямою» та «Небилиці про Івана») та композитором у 2 фільмах - «Білий птах з чорною плямою» та «Вавілон ХХ».

За свої праці Іван Миколайчук був відзначений премією Ленінського комсомолу України імені Н. А. Островського (1967), Державною премією УРСР імені Т Г Шевченка (1988 - посмертно) та отримав звання заслуженого артиста Української РСР (1968).

Отже, картина принесла творцям не тільки світове визнання, але й створила безліч проблем. Доля кожного з них склалася по-різному, вони пройшли через безліч випробувань, але їх поєднувала національна свідомість, любов до краю, про який вони заявили з широкого екрану на увесь світ. Кожен із цих людей вніс свою частку у створення даного шедевру, уклав частинку своєї душі, що й допомогло зробити цю кінострічку унікальною й неповторною.

Література

1. Боль и правда об Иване. Жена Миколайчука вспомнила, что сыграл и о чем мечтал ее муж. - [Електронний ресурс] http:// gazeta.zn.ua/CULTURE/bol_i_pravda_ob_ivane_zhena_mikolaychuka_ vspomnila,_o_chem_mechtal_ee_muzh.html.

2. Лариса Кадочникова: «Параджанов сказал Ильенко: «Ты, Юра, можешь уходить, а Кадочникову мне оставь!» // Бульвар Гордона. - 2015.

3. Загребельный П. А. Сергей Параджанов. - Харьков: Фолио, 2011.

4. Луговський В. Параджанов: невідомий маестро / В. Луговський. - К: Академія, 1998. - 176 с.

5. Параджанов С. Вечное движение / Сергей Параджанов // Искусство кино. - 1966. - № 12.

Размещено на Allbest.ru