Ландшафтний фітодизайн

Іще один спосіб створення водойм - використання бентонітової глини, яка відрізняється найкращими гідроізоляцйними властивостями. Використовують бентонітові мати - синтетичний геотекстильний матеріал, що являє собою прошитий каркас із поліпропіленових волокон з гранулами бентоніту. При намоканні бентонітової глини утворюється гель, який майжене пропускає воду, тому шар «бентомату» відповідає шару глини товщиною 90 см. Серед інших переваг - здатність самозакриватися при незначних механічних пошкодженнях, в тому числі від коріння рослин, необмежену кількість циклів відтавання-замерзання та екологічна чистота. Монтаж простий: «бентомати» вкладають на попередньо ущільнену поверхню землі так, щоб краї їх взаємно перекривались, а між кромками листів засипають додатково гранули бентониту. Для захисту покриття засипають дрібнозернистим ґрунтом - шаром не менше 30 см, після цього заливають воду та висаджують рослини. Можливі варіанти водойм, в яких на ущільнене дно наноситься поступово шар водонепроникних глин та паралельно заливається вода. При цьому така водойма повинна мати пологі береги, щоб глина рівномірно при намоканні розподілялась по схилу. Без бетона не обійтись при будівництві басейнів з припіднятими стінками, які нерідко нередко створюють в садах регулярного стилю. Технологія будівництва бетонних ставків мало відрізняєтьсявід створення любого плавального басейну. Різниця в тому, що потрібно забеспечити посадкові кармани під рослини, а декоративне оформлення внутрішньої поверхні може бути простіше - часто достатньо покрити її шаром спеціальної фарби для водойм. Розмітивши контури водойми, риють котлован, але на 25-30 см глибше та на 45-50 см ширше та довше наміченого. Дно вирівнюють та трамбують. Потім на дно та береги вкладають 8-10-сантиметровий шар щебеню та трамбують його. На щебінь викладають 10-15- сантиметровий см шар бетону та розрівнюють його. Якщо береги не пологі, то бетон триматися не уде, в цьому випадку роблять опалубку. Коли бетон застине, стінки та дно водойми штукатурять та накривають поліетиленовою плівкою, яку не знімають до повного висихання. Бетонірувані водойми протягом сезону заливають водою 3-4 рази або навіть більше (доки вода не стане чистою).

Дзеркало води само по собі досить ефектне та робить сад світліше. Вода може текти потоком - струмки, що впадають в став, водоспади таструмені фонтану в певній мірі оживляють водойму, до того ж тихий звук води сприяють розслабленню. Русло каскаду або струмка може бути виповнене з бетону або м'яких матеріалів - вібір залежить від швидкості потоку та висоти падіння води. Можливі і комбінованіе рішення, коли русло струмка вистлане плівкою, а каскад - бетонний або кам'яний. На дні струмка красиво виглядає однотонна галька, а із смуг або п'ятен білої та темно-сірої гальки можна створити малюнок, який імітує гру світла та тіні.

Важливим завданням є маскування плівки по краям водойми. Це завдання також вирішується кількома шляхами. Наприклад, берегову лінію можна декорувати великим камінням, або ж дрібною галькою. Особливо декоративно виглядають камені, коли вони вкриті водою. Не рекомендується використовувати в водоймі гострі камені - виникає велика небезпека пошкодження покриття. Якщо необхідно, то все це закріплюється за допомогою бетону або цементу. Використовують деревяні настили, помости. Висадка рослин - також важливий та необхідний елемент влаштування ставу. Оформлення ставу може бутт дуже різноманітним в залежності від дизайнерського рішення та функціонального призначення. Щоб оживити ландшафт також можна не території влаштувати струмки, фонтани, водоспади. Способи декорування берегів бувають різні, зокрема, використовують великі камені різної форми та кольору, дрібну гальку, великі округлі валуни, мати з синтетичних та кокосових волокон, рослини, полівінілхлоридну плівку з наклеєними на неї дрібними камінцями, тротуарну плитку. Особливими є водоймища з бетонованим ложем. Іноді проводять задернення берегів водойми трав'яним дерном.

Є інший варіант створення рельєфу - за допомогою геопластики з використанням геосинтетичних матеріалів. Геопластика - перетворення рельєфу за допомогою вертикального планування з метою надання архітектурної та художньої виразності території (модифікація рельєфу з формуванням штучних пагорбів, пасм, терас, каньйонів тощо). Існує три напрямки в геопластиці:

1) виявлення характерних для даної місцевості природних форм рельєфу;

2) створення зовсім інших скульптурних, часто геометричних форм штучного рельєфу;

3) формування функціональних форм рельєфу.

Ґрунт в конфігураціях утримується за допомогою геосинтетичних матеріалів (рулонні геосинтетики: водопроникні неткані і ткані; геокомпозити: дво- та багаторічні матеріали; геопластики: георешітки та геосітки (пласкі та об'ємні), водонепроникні геомембрани тощо). На поверхню наносять певний шар ґрунту, а потім висівають газон (або вкладають рулонний газон). Складний рельєф допомагає створити різні за своїми властивостями місця: сухі й вологі, сонячні та тінисті.

Особливе місце займають системи освітлення території та доріжок. Щодо освітлення паркових територій, то слід розрізняти освітлювальні пристрої, які виконують утилітарні та декоративні функції. Крім того, обов'язково передбачають огорожі, які можуть бути: на бетонних палях (із дерев'яних решіток, круглих штахет, дерев'яних жердин, скісних штахет, із сучків, щільні дерев'яні, бетонні, тини), на дерев'яних палях (тільки дерев'яні за матеріалом), на бетонних фундаментах (бетон, цегла, композит). Окремо створюють та облаштовують джерела води, якщо не існує поряд міської мережі. Є колодязі двох типів: шахтні та трубчаті (артезіанські). Відповідно існують різні способи подачі води - ручна та автоматизована, з допомогою електричного або бензинового компресора.

РОЗДІЛ 6. МАЛІ АРХІТЕКТУРНІ ФОРМИ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

Крім дерев та чагарників, живоплотів, квітників та гарного газону в саду необхідно облаштувати місця для відпочинку та розваг. Це різні види альтанок та павільйонів, перголи, садові меблі, спортивні комплекси, дитячі містечка, фонтани та інші так звані малі архітектурні форми. Ці елементи дають багато варіантів організації простору. Поєднуючи їх з арками, стінками, мостінням та квітковим оформленням, можна досягти поставленої мети з малими затратами. А за правильного підбору матеріалів, фактур та деталей можна одержати будь-які стильовоі відтінки, поєднуючи їх з архітектурою будівель.

Пергола - набірна конструкція з повторюваних секцій арок, з'єднаних між собою поперечними брусками. Правильно розміщена, вона зв'язує різні зони саду, організуючи простір. Трельяж - сітчаста конструкція з дерев'яних рейок або металевих прутків. Рейки поєднуються під кутом 60° та утворюють рисунок із ромбів. Це надає конструкції стійкості. Декоративні ґрати встановлюють уздовж доріжок та майданчиків, захищаючи останні від вітру та сонця; використовують їх для вертикального озеленення стін споруд та високих огорож. Звичайна альтанка, відкрита з усіх боків, може бути замінена на садовий павільйон, відкритий з 1 або 3 боків. Навіси - конструкції, які займають проміжне місце між альтанкою та перголою. Як правило, вони мають прямокутну форму та відкриті з 3 або 1 боків. Навіси розміщують над садовими лавами й терасами, вони мають ґратчасті стіни та склепіння, що забезпечує вільний доступ повітря. Дуже гарні дерев'яні арки, обвиті рослинами. Найкраще використовувати подвійні арки з перемичками. Для витких рослин використовують ґрати. Установлюють їх окремо або групами.

Лави можуть бути ковані, різьблені дерев'яні, виконані в стилі модерн або хай-тек, прості сільські, вбудовані в підпірну стінку, зі спинкою та без неї, романтичні та строгі, різнокольорові пластмасові, оздоблені тощо. Стандартна довжина лав - 120, 160, 180 см.

Територію, з тієї чи іншої причини заасфальтовану, покриту плиткою, завжди можна прикрасити живими квітами у вазонах та діжках. Горщики, невеликі вазончики та кашпо оживлять терасу, ґанок або драбину й стануть зв'язувальною ланкою між будинком і садом. Вазони, ящики тощо переважно використовують там, де немає землі (балкони, тераси, внутрішні дворики). Квіткові модулі - спеціальні переносні квітники, потрібні для висаджування квітучих та барвистих рослин для сезонного оформлення громадських місць.

Скульптура - твір пластичного мистецтва і обов'язковий елемент архітектурного ансамблю. Вона поєднує будинок з територією саду. Скульптура завжди повинна бути в центрі уваги та складати єдину композицію з рештою елементів саду. Декоративні фігурки, навпаки, розміщують серед трави та квітів, довільно та максимально природно. Використовують дерев'яні та живі скульптури зі стрижених рослин.

Німфея - багато прикрашена купольна споруда з басейном для купання в садах Давнього Риму; у Греції - тінистий грот із водними пристроями, оточений різноманітною рослинністю.

Обеліск - кам'яний прямокутний, монолітний стовп, що звужується догори, з пірамідально загостреною верхівкою.

Руїна - елемент оформлення паркового пейзажу романтичних парків XVIII ст., що являє собою штучно створені розвалища давніх храмів, гробниць та інших будівель.

Стела - вертикальна кам'яна плита з зображеннями та надписами.

Урна - розміщена на вулицях, алеях ємність для збирання сміття.

Ліхтар - переносне або стаціонарне штучне джерело світла.

Для готування їжі на відкритому повітрі можна встановити в саду барбекю - стаціонарну піч з металевою решіткою, яку монтують над багаттям.

Містки використовують для декоративного оформлення штучних водоймищ або «сухих» струмків.

Oбладнання для дитячих майданчиків - гойдалки, гірки, пісочниці, шведські стінки, турніки та ін.

Садові меблі повинні бути комфортні та підходити за стилем до загального дизайну саду, бути міцними та надійними (садові стільці, столи, крісла, намети та ін.). Вони можуть бути стаціонарними або переносними.

Ротонда - кругла споруда у вигляді павільйону або зали, оточена колонами та увінчана куполом. Може будуватися на підвищеннях та без них.

Бельведер, на відміну від ротонди, не передбачає встановлення купола.

Розміщення малих архітектурних форм у просторі повинне виявляти композиційні вузли, акценти, які розкриваються під час руху стежками саду та підкреслюють замисел архітектурно-ландшафтного рішення кожної ділянки саду. Ці елементи повинні сприяти досягненню єдності всієї композиції, бути пропорційними та співрозмірними території саду.

РОЗДІЛ 7. ЛАНДШАФТ ЯК ОБ'ЄКТ СТВОРЕННЯ КОМПОЗИЦІЇ

7.1 ЗАВДАННЯ НА ПРОЕКТУВАННЯ. ОЦІНКА ТЕРИТОРІЇ. ПРОГНОЗ МОЖЛИВИХ ЗМІН

При створенні проектів озеленення існує три етапи проведення робіт:

1. передпроектні роботи, що повязані з отриманням архітектурно-планувального завдання та збиранням даних про територію, де планується створення об'єкту озеленення;

2. власне проектні роботи, повязані з створенням проекту озеленення;

3. втілення проектного рішення.

Для початку проектування необхідно мати: витяг із генерального плану міста з нанесенням існуючого та проектного планування прилеглих ділянок, підземних мереж інженерних комунікацій, до яких можна приєднати відповідні мережі об'єкта; технічні умови на проектування інженерних мереж (водогону, каналізації, систем електро- та теплозабезпечення тощо), видані відповідними службами; архітектурно-планувальне завдання, де враховано: склад сім'ї замовника, вік її членів, їх хобі, позитивні елементи саду (ті, що необхідно зберегти), бажаний стиль саду, улюблені рослини, цільове призначення саду, мета висадження рослин, матеріали, що можуть бути використані в будівництві, інші необхідні компоненти дизайну, потреби замовника, існуючі проблеми візуального та конструктивного характеру в плануванні ділянки, бажаний стиль саду, можливий кошторис робіт та щорічного догляду за ділянкою. Надалі розпочинають збирання передпроектних матеріалів.

До передпроектних матеріалів належать:

1) ландшафтний аналіз проектованої ділянки та навколишньої території (обстеження всіх елементів і компонентів ландшафту, розміщених як на проектній території, так і на прилеглій місцевості, - кліматична оцінка території в цілому, бажано по місяцям, а також її окремих ділянок, оцінка рослинності, насаджень із погляду використання в будівництві та господарської й естетичної цінності) ;

2) ситуаційний геодезичний план (схема розміщення об'єкту, що проектується в планувальній системі району, міста з вказанням функціональних, композиційних та транспортних зв'язків);

3) геодезичний план ділянки з указанням розмірів (геодезичний план із координатною сіткою, горизонталями, указанням меж ділянки та нанесенням існуючих насаджень, водоймищ, підземних комунікацій та наземних споруд у масштабі 1:500, для територій площею понад 10 га масштаб - 1:2000 або 1:1000, для особливо великих територій - площею, вимірюваною сотнями гектарів, - план складають у масштабі 1:2000 або 1:5000);

4) подеревна зйомка насаджень та оцінка їх стану (для найбільш цінних ділянок складають план подеревної зйомки насаджень, із нанесенням на план у масштабі 1:500 (рідше 1:1000) кожного дерева та кожної групи чагарників у вигляді умовних позначень з описом та координатною сіткою; у таблиці при легенді вказують номер за планом, назву породи, вік, діаметр стовбура на висоті 1,3 м, діаметр крони, висоту дерева, санітарний стан, декоративні якості);

5) таксаційна зйомка (за наявності великих лісових масивів на геодезичний план наносять межі землекористування, просіки, квартальну сітку насаджень, контури виділів, у межах яких детально характеризують: площу виділу; склад насаджень; їх вік (за породами); підріст; підлісок; ярусність; поверхневий покрив ґрунту; домінуючу породу (клас віку, середню висоту дерев, середній діаметр стовбура, бонітет); тип лісу; повноту; запас деревини; особливості росту; походження; ступінь пошкодження лісу шкідниками та внаслідок хвороб);

6) технічний висновок про ґрунти (короткий опис природно-історичних умов та чинників ґрунтоутворення, а також дані про хімічні властивості та механічний склад ґрунтів із ґрунтовою картою на геодезичному плані в масштабі 1:2 000 або 1:5 000). Іноді створюється карта грунтового покриву;

7) технічний висновок про режим ґрунтових вод та гідрогеологію в режимі зони можливого затоплення (для об'єктів, на території яких є чи облаштовуються водойми, а також для об'єктів, що потребують меліорації, засолених або затоплюваних, - дані про геологічну будову території, режим ґрунтових вод, гідрологічна характеристика річок та інших водоймищ, детальні відомості про кліматичні умови);

8) аналіз гігієнічного стану ділянки (санітарний стан ґрунту, води, повітря).

При створенні обєктів комунальної власності необхідне завдання на проектування, яке складається з: обґрунтування для отримання завдання (посилання на офіційні документи, рішення місцевих Рад тощо), стадійність розробки проектної документації, опис місця розміщення об'єкту, характеристика його території та навколишньої завбудови, основні вимоги до архітектурно-планувального рішення та функціонального призначення, прив'язка до навколишнього планування, вказівки щодо складу проекту та порядку його узгодження та затвердження, вимого щодо кошторису або вартості будівництва. До цього прикладаються : затверджений акт про вибір майданчику під будівництво, будівельний паспорт ділянки, технічні умови на під'єднання об'єкту до інженерних комунікацій, матеріали раніше проведених інженерних досліджень, повний перелік передпроектних матеріалів з актами про оцінювання та рішенням місцевих виконавчих органів та Рад про знесення та характер компенсації за споруди та забудівлю, що підлягає знесенню, свідоцтва про наявність памятників історії, культури та архітектури на відведеній ділянці.

У процесі економічних досліджень встановлюють: джерела будівельних матеріалів та посадкового матеріалу, а також ціни на них, техніко-економічні обґрунтування рішень по забезпеченню будівельними матеріалами, загална характеристика та рівень облаштованості підрядних організацій, місця заготівлі рослинниго ґрунту та місця кар'єрів для вивезення непридатного ґрунту з вказанням протяжності доріг та інженерних мереж.

7.2 СТВОРЕННЯ РОБОЧИХ КРЕСЛЕНЬ

Необхідними проектними матеріалами є:

1) технічний проект (містить ситуаційний та генеральний план у масштабі 1:500 (або 1:1000 для великих об'єктів) із нанесенням споруд, МАФ, стежок, майданчиків, водоймищ, відкритих просторів (газонів, квітників тощо), насаджень деревно-чагарникової рослинності (масиви, куртини, групи, живоплоти, квітники тощо), ландшафтний аналіз та ландшафтну організацію території, ґрунтова карта, насадження, що зберігаються, місця рубок рослин та пересадок, а також схему функціонального зонування території та черговості її освоєння);

2) дендрологічний проект, або дендроплан (визначає весь композиційно-художній вигляд проектованого ландшафту; зокрема, вказуються об'ємно-просторові композиції пейзажних картин, розміщення та обриси масивів деревно-чагарникової рослинності, відкритих просторів, гаїв, деревних груп та дерев-солітерів, в експлікації наводиться асортимент (асортиментна відомість) використовуваної рослинності з указанням таксонів, а також кількість рослин у штуках);

3) проект вертикального планування (виконується в червоних горизонталях із зображенням мережі водостоків і включає також картограму земляних робіт з указанням місць зрізу й насипки ґрунту та план нанесення дорожніх покриттів з описом конструкцій доріжок та майданів, складений з урахуванням відповідних санітарно-технічних вимог);

4) проект мереж інженерних комунікацій (мереж водопостачання, дренажу, каналізації, електрозабезпечення, теплопостачання, радіо, телефону тощо);

5) кошториси на виконання окремих видів робіт, на будівництво споруд (з доданням проектів) і загальний кошторис за всім об'єктом. При одностадійному проектуванні враховується локальний кошторис, придвохстадійному - за розширеними кошторисними нормами та показниками вартості. В кошторисі повинні вказуватись: прямі витрати за окремими розділами будівництва (роботи з планування території, дорожні роботи, вертикальне планування, роботи з озеленення, будівельні роботи), накладні витрати, що розраховуються в відсотковому відношенні від суми прямих витрат, планові накопичення (плановий прибуток організацій), які визначаються в відсотковому відношенні від суми прямих витрат та накладних витрат, різні коефіцієнти, що уточнюють місцеві умови робіт;

6) пояснювальна записка (детальний перелік проведених попередніх робіт, проектної документації, існуючих споруд і комунікацій; характеристика природних і екологічних умов; баланс території за проектованими об'єктами благоустрою з вичерпними даними про обґрунтування всіх видів робіт із наведенням їх обсягу; рекомендації щодо поліпшення механічного та хімічного складу ґрунтів, режиму ґрунтових вод; обґрунтування необхідної кількості добрив; указання принципу підбору рослин, серед яких: екологічний, фітоценологічний, систематичний, фізіономічний (гармонічний));

7) робочі креслення (містять генеральний план з виправленнями після затвердження технічного проекту, робочий проект вертикального планування території та шляхової мережі, креслення інженерних комунікацій, робочі креслення забудови, розбивні креслення планування (виконують у масштабі 1:500, а ділянок зі складним рельєфом або використанням сходів і підпірних стін - у масштабі 1:200), посадкові креслення розміщення проектованої рослинності (складають на базі розбивних креслень));

8) проект організації будівництва (послідовність проведення різних обсягів в робіт з календарним планом);

9) перелік висхідних та додаткових документів.

Якщо проектувальні роботи проводяться в один етап, то використовують менш детальний техно-робітничий проект, до якого обов'язково додаються пояснювальні записки.

Стадійність проектування. Для простих об'єктів достатньо техно-робочого проекту, до якого входять: передпроектні дослідження та документація; дендрологічний проект; пояснювальна записка; робочі креслення. Під час проектування великих, складних та важливих об'єктів після передпроектних досліджень додатково розробляють ескізний проект на генеральному плані в масштабі 1:500 для невеликих об'єктів і в масштабі 1:1000 або 1:2000 для великих. Його доповнюють ілюстраціями у вигляді макетів, рисунків, перспектив та ін. У проект входить схема інженерного облаштування території, орієнтовний кошторис будівництва, визначений за збільшеними показниками, а також коротка пояснювальна записка.

Технічний проект включає: передпроектні дослідження і документацію - ескізний проект; власне технічний проект; робочі креслення; можливу комп'ютерну візуалізацію об'єкта і його деталей.

Іноді, при проектуванні складних та великих об'єктів комунальної власності (площею понад 100 га), проектно-кошторисна документація готуєтьтся в два етапи: спочатку розробляється архітектурно-планувальне завдання, потім, після його затвердження - робоча документація. Архітектурно-планувальне завдання розробляється найчастіше в масштабі 1:2000, 12000, та включає в себе окрім вище зазначених матеріалів також план інженерних заходів, заходів по охороні навколишнього середовища.

7.3 ДЕТАЛІЗАЦІЯ ОКРЕМИХ РОЗДІЛІВ ПРОЕКТНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ

Розбивні креслення планування, які виконуються в масштабі 1:200, містять розміри та прив'язки дорожної мережі, майданів, будівель, малих архітектурних форм, базисну лінію, прив'язку якої здійснюють до постійних та добре помітних орієнтирів - будівель, споруд, вісей існуючих доріг, з вказанням відстаней та розмірів. Частіше використовують координатну сітку.

Посадкові креслення також створюють з прив'язкою до найближчих вісей, або до координатної сітки. Посадкові місцядерев та чагарників відмічають точками та колами. При рядовій посадці дерев проводиться тонка розбина лінія ряду, на якій позначають місця висадки на певних відстанях. В випадку з групами дерев, в кресленні вказують їх прив'язку та відстані між ними. Великі групи дерев переносяться у відповідності до контурів, вказаних на дендроплані. Посадкові ями в цих групах не позначають, проте вказується приблизна відстань між ними. Чагарникові масиви та масиви багаторічних квітів також привязують до координатної сітки, або до стежок та майдачиків.

У кількох місцях вказують ширину масиву чи куртини. Траншеї під живоплоти із чагарників вказуються двома тонкими паралельними лініями. В точках посадки вказується номер, який відповідає назві рослини в асортиментній відомості. Групові насадження позначають дробом, в чисельнику вказуючи номер назви рослини за відомістю, в знаменнику - кількість рослин в групі. На кресленні вказується обсяг робіт з озеленення з вказанням асортимента рослин, що висаджуються.Додаються також розрізи за характерними дорогами, алеями. Для квітників з простим малюнком розбивне та посадкове креслення розміщують на 1 кресленні, що поділяється віссю на дві частини. Для квітників складної конфігурації з великим асортиментом рослин, що використовуютьтся,готують два креслення (дозволяється на 1 листові). На першому виконується малюнок з вказанням асортименту. Кожна ділянка квітника, відведена для висадки рослинами певного виду чи сорту, позначується порядковим номером, під яким в асортиментній таблиці вказують назву рослини, площу, яку вона займає, кількість рослин та схему висадки. На іншому кресленні виконується той же малюнок з вказівками щодо розмірів деталей, радіусів заокруглень тощо.

Проект організації будівництва містить: почерговість та терміни робіт на окремих ділянках території об'єкту та по їх видам, необхідність наявності по рокам та сезонам основних будівельних та допоміжних матеріалів, механізмів, транспорту, потреби в робочій силі, можливості використання існуючих будівель та споруд в якості складських та побутових приміщень. до нього входять будівельний генеральний план (будгенплан) та календарний план. В будгенплані вказують: під'їздні шляхи, місця для складування матеріалів, стоянки автотранспорту та механізмів, місця підключення до мереж водопостачання, каналізації та інших інженерних комунікацій, вказуються межі почерговості виконання робітза етапами будівництва. В календарному плані визначаються потреби в робочій силі та механізмах з урахуванням встановленої почерговості проведення робіт. У відповідності до вимог у спеціальній формі вказують всі види робіт, одиниці вимірів та обсяги (за кошторисом та відомостями основних обсягів робіт). За нормативними довідниками знаходиться середній виробіток на людину в день по певному виду робіт та середній виробіток на існуючі механізми. На цій базі розраховують загальну необхідну кількість людино-днів та машино-днів (людино-годин, машино-годин). Потім встановлюють терміни виконання робіт в днях, розраховується необхідність в робочій силі та механізмах. Надалі складається графік виконання за місяцями та декадами. На основі даних календарного плану виконання робіт, обсягів вантажів, які перевозяться складають план завезення матеріалів для будівництва За ним визначають потрібну кількість транспортних засобів для перевезення вантажів.

У наш час переважну частину проектної документації можна створювати за допомогою різних комп'ютерно-прикладних програм, що використовуються в будівельно-проектних організаціях: AutoCAD Civil 3D 2009, AutoCAD Revit Architecture Suite 2009, AutoCAD 2011, AutoCAD Map 3D, які дозволяють створювати проекти як на площині, так і в просторі (в програмі є великий вибір примитивів, засобів для редагування в відповідності до міжнародних стандартів, можливе автоматизоване виконання обрахункових дій; управління програмою можливе з допомогою як клавіатури, так і за допомогою панелів приладів), Adobe Photoshop, Autodesk 3ds Max (раніше 3D Studio MAX), що дозволяє тримірну візуалізацію проекту озеленення( графічний програмний пакет САПР створений компанією Autodesk, завдяки якому отримується фотореалістичне зображення майбутнього саду в тій чи іншій детальності, в необхідному ракурсі, дозволяє побачити, вписується чи ні в стиль вашого саду підібрані дизайнером архітектурні споруди або декоративні елементи, наочно уявити новий перетин рель'єфу або вечірнє освітлення), ArchiCAD Start Edition 2011 - графічний програмний пакет САПР для архітекторів, створений фірмою Graphisoft, що повністю відповідають ДОСТам (AutoCAD). Певну зацікавленість являє розробка фірми DAZ: DAZ Bryce 7.0. Вона характеризується такими властивостями:

- Instancing Lab лабораторія клонування, побудована за принципами екосистем;

- нові типи джерел групового освітлення;

- моделюванне дерев;

- моделювання гірських ландшафтів та їх експорт;

- моделювання води та водойм;

- редактування неба та хмар (управління прошарками хмар, використання неба як джерела світла для HDRI, додаткове освітлення об'єкту від сонця);

- імпорт об'єктів із більшості 3d-форматів;

- підтримка імпорту анімації із DAZ Studio, Poser та ін.;

- метаболи;

- редактор матеріалів та текстур;

- анімація, імпорт/експорт анімації;

- інтеграція з програмами DAZ 3D;

- рендеринг (з алгоритмом raytrace);

- експорт та імпорт файлів даних FBX і COLLADA, а також моделей Google SketchUp и Spore™ істот;

- створення систем частинок (анімація, управління розміром, вагою, кількістю).

Цікавими є також наступні розробки: порграми FloorPlan 3D 8, компанії Мedia House (для планування квартир, котеджів і прилеглих до будинку територій, з можливим проектуванням ландшафтів в тримірному вимірі під любим кутом, збудь-якої точки огляду), «Сад и огород», «Наш сад 3D Pro», російського виробництва (мінімальні вимоги до комп'ютеру, проста в роботі, містить ілюстративну інциклопедію рослин, зручний проектуальник саду, консультант-агротехнік та визначних захворювань рослин), комплекс програмного забезпечення CREDO (забезпечує комплексне ріщення завдань інженерної геодезії, геології, проектування об'єктів промислового, громадського, транспортного будівництва, організує ефективний взаємообмін даними в межах одного або кількох проектів між фахівцями різних підрозділів організації, відкриті для імпорту та експорту із інших систем, таких як AutoCAD ), Sierra Yome & Land Design 3D / Land Designer 3D ( містить 3 диски: Land Designer 3D, Photo Garden Designer 3D, Garden Encyclopedia; проекти озеленення в тривимірному просторі), «Наш сад 10» (містить інцеклопедію на 16600 рослин з можливістю їх фільтрації за 25 параметрами, в. т. ч. за ґрунтами, часом квітування, розмірами, за зонами і місцем висадки, швидкісю розростання, сроком життя, пересадки тощо), 3D планувальник з різними редакторами та бібліотеками об'єктів та матеріалів, фоторедактор для роботи з цифровими світлинами (включно з створенням ряду сезонної зміни світлин та оператором створення презентацій), інцеклопедію захворювань рослин).

У наш час виникає все більше прикладних програмних архітектурних пакетів, які все частіше знаходять собі використання при проектних роботах і з кожним роком їх асортимент буде розширюватись.

РОЗДІЛ 8. ОСНОВИ ҐРУНТОЗНАВСТВА, АГРОФІЗИКИ ТА АГРОХІМІЇ

8.1 ҐРУНТ ЯК СИСТЕМА

Ґрунт (власне, родючий ґрунт) - поверхневий шар суші земної кулі, який утворився в результаті взаємодії гірських порід, живих та мертвих організмів (рослинності, тварин, мікроорганізмів), сонячного тепла й атмосферних опадів та чинників, похідних від них, найважливіший компонент усіх наземних біоценозів та біосфери Землі в цілому, особливе природне утворення, яке має тільки для нього характерну будову, склад та властивості, систему внутрішніх і зовнішніх функціональних зв'язків. Найважливіша властивість ґрунту - його родючість. Для цього ґрунт повинен мати достатню кількість поживних речовин та запас води, необхідний для живлення рослин.

Фактори ґрунтоутворення - елементи природного середовища, під впливом яких утворюються ґрунти. Це ґрунтоутворювальні породи, рослинні й тваринні організми, мікроорганізми, клімат, рельєф, вік, вода (ґрунтова та материнської породи), господарська діяльність людини.

Ґрунти поділяють на зональні, що формуються тільки в певній кліматичній зоні, та азональні, які, у свою чергу, поділяють на інтразональні (зустрічаються в різних зонах як включення) та екстразональні (проникають з іншої зони по елементах рельєфу).

Основні зональні типи ґрунтів України з півночі на південь такі: дерново-підзолисті, які переважають у Поліссі; сірі лісові, поширені в лісостеповій зоні та Поліссі; чорноземні, що розміщуються широкою смугою в межах двох зон (лісостепової й степової), пересікаючи країну з заходу на схід; каштанові, які зустрічаються в рівнинному сухому степу. У гірських районах формуються бурі лісові ґрунти (буроземи), поширені в гірських лісових районах Криму та Карпат, а також на рівнинних територіях Закарпатської низовини та Прикарпаття, коричневі ґрунти, поширені на південному схилі головного пасма Кримських гір та в областях із середземноморським кліматом.

Інтразональними ґрунтами є лучні, болотні та перехідні між ними лучно-болотні, що формують групу гідроморфних ґрунтів, які зустрічаються в усіх природних зонах країни, а також ґрунти солонцево-солончакового ряду, що утворюються на багатих легкорозчинними солями породах (переважно морських відкладах) або в місцях виходу на поверхню мінералізованих вод. Залежно від рівня залягання сольового горизонту їх поділяють на солонці, солончаки та солоді.

Екстразональні ґрунти - це зональні ґрунти, які долинами річок та балками переміщуються на південь.

У Дніпропетровській області зональні ґрунти представлені чорноземами (з півночі на південь - чорноземи типові, звичайні та південні) і темно-каштановими ґрунтами. До інтразональних ґрунтів належать алювіальні, заплавно-лучні, чорноземно-лучні, болотні оглеєні, ґрунти солонцево-солончакового ряду. До екстразональних належать дерново-борові ґрунти піщаних терас річок та чорноземи лісові, які розвиваються в ярово-балкових системах.

Тепловий режим ґрунту залежить від кількості теплових променів, отримуваних землею від сонця, і теплових властивостей ґрунту, а саме його здатності поглинати променеву енергію, теплоємності й теплопровідності, його вологості, наявності рослинності, відбивання та випромінювання ґрунтом теплової енергії в атмосферу (альбедо). Тепловий режим ґрунту впливає на біологічні процеси, а отже на ґрунтоутворення. У свою чергу, рослинний покрив, який відокремлює ґрунт від атмосфери, впливає на його тепловий режим.

Водний режим ґрунту - це сукупність усіх явищ, які визначають потрапляння, рух, витрати й використання рослинами ґрунтової вологи. Джерелами води є: атмосферні опади; пара, конденсована з повітря; ґрунтові води; полив. Витрати води зумовлюють: поверхневий стік; поглинання рослинами; випаровування з поверхні рослин та ґрунту; затримання вологи, яку випаровують рослини; внутрішньоґрунтовий стік та верховодка; стікання в ґрунт води (ґрунтовий стік). Значну роль відіграють такі властивості ґрунту, як водопроникність, водозатримувальна здатність, умови клімату й погоди, характер природних рослинних формацій, на оброблених ґрунтах -особливості культурних рослин та агротехніка їх вирощування.

Виділяють такі основні типи водного режиму ґрунтів: промивний, періодично-промивний, ерозійно-промивний, непромивний, випітний, застійний, намивний, мерзлотний (кріогенний) та сезонно-мерзлотний.

Види води в ґрунтах такі: вільна (гравітаційна); пароподібна; лід; хімічно зв'язана (конституційна); кристалогідратна; капілярна; гігроскопічна; максимально гігроскопічна; плівкова (молекулярна); внутрішньоклітинна. Для рослин доступна гравітаційна та капілярна вода.

До водно-фізичних властивостей ґрунту, зокрема до загальних фізичних властивостей, відносять щільність твердої фази, об'ємну масу та пористість (шпаруватість, порожнинність), які бажано визначати в ґрунті першочергово. Іноді визначають зв'язність, липкість, повітряну проникність, повітряну ємність, водоємність (уміст польової вологи, гігроскопічної вологи, максимальної гігроскопічної вологи), водопроникність, водопіднімальну здатність.

Важливою властивістю ґрунтів є їх поглинальна здатність. Поглинальною здатністю називають здатність ґрунту утримувати та поглинати з ґрунтового розчину різні речовини. Мінеральні сполуки розкладаються в ґрунтовому розчині на катіони й аніони. Ґрунт неоднаково поглинає іони мінеральних сполук, використовувані корінням рослин. Тому забезпеченість рослин ґрунтовими поживними речовинами залежить не тільки від типу ґрунту, водно-повітряного та теплового режиму, але й від його поглинальної здатності.

Забезпеченість рослин поживними речовинами визначають за вмістом легкодоступних форм цих речовин у ґрунті. Зокрема, встановлюють вміст у ґрунті нітратного азоту (NО₃), рухомих форм фосфору (Р₂О₅) та обмінного калію (К₂О).

Рослини за вимогливістю до поживних речовин поділяють на декілька груп: евтрофи (люблять забезпечені ґрунти); мезотрофи (люблять ґрунти середньої забезпеченості); оліготрофи (слабкозабезпечені ґрунти); нітрофіли (вибагливі до вмісту нітрату); азотобактери (виробляють власний азот за допомогою симбіотичних бактерій - фіксаторів азоту). Оптимальна кількість азоту в ґрунтах Дніпропетровської області - 10,1-12 мг/1 кг ґрунту, фосфору - 150-200 мг/кг ґрунту, калію - 120-180 мг/кг ґрунту. Якщо ця кількість менша, то необхідне внесення добрив.

Значно впливає на досяжність для рослин поживних речовин реакція ґрунтового розчину - рН (або актуальна кислотність). Так, рН < 7 свідчить про кислу реакцію, рН = 7 - про нейтральну, а рН > 7 - про лужну реакцію ґрунтового розчину. Реакція ґрунтових розчинів різних ґрунтів коливається від 3 до 11. Підвищення кислотності та лужності пригнічує більшість культурних рослин. Але є винятки, оскільки існують рослини-ацидофіли (люблять кислі ґрунти - більшість верескових, актинідії, ялини, гебе, ялівець звичайний, берези), алкафоби (бояться наявності лугу - верескові, гебе), алкафіли (люблять лужні ґрунти - робінії, гледичії, дуби), галофіли (витримують високу лужність та високу концентрацію натрію - тамарикси, мірикарії, кермеки, солероси, шведка).

Агрегатну фазу ґрунту умовно за складом можна поділити на чотири фази: тверду, рідку, газоподібну та живу. Тверда фаза складається з мінеральних та органічних речовин. Рідка фаза - вода та розчинені в ній солі, органічні речовини. Газоподібна фаза - повітря, яке займає вільні від води пори. Жива фаза - бактерії, гриби, водорості та протисти, що живуть у ґрунті.

Тверда фаза складається з частинок різної величини, які називають механічними елементами. Серед них за розмірами виділяють фізичний пісок та фізичну глину, співвідношення яких становить гранулометричний склад ґрунту. Фізичним піском називають усі механічні елементи розміром від 0,01 до 1 мм в діаметрі, а фізичною глиною - усі частинки, дрібніші 0,01 мм. Великі механічні елементи (діаметром понад 1 мм) складають кам'янистий скелет ґрунту. Вміст у ґрунті фізичного піску та фізичної глини, виражений у відсотках від загальної маси абсолютно сухого ґрунту, визначає гранулометричний склад ґрунту.

За гранулометричним складом ґрунти поділяють на піщані розпушені (вміст фізичної глини не більший 5%), піщані зв'язні (5-10 %), супіщані (10-20 %), легкосуглинисті (20-30 %), середньосуглинисті (30-45 %), важкосуглинисті (45-60 %), легко- , середньо- і важкоглинисті (понад 60 %). Гранулометричний склад впливає на агрономічні властивості. В агрономічній практиці піщані та супіщані ґрунти називають легкими, оскільки вони легко піддаються обробці, а суглинисті та глинисті - важкими (обробка їх пов'язана з великими енергетичними затратами). Легкі ґрунти розпушені, добре пропускають вологу та повітря, весною швидко прогріваються, але вони погано утримують воду, бідні елементами живлення рослин. Важкі ґрунти щільні, погано пропускають вологу та повітря, весною прогріваються повільно, тому їх обробку починають пізніше. Уміст елементів живлення в них вищий, ніж у піщаних та супіщаних. Серед рослин є певні групи, на які по-різному впливає гранулометричний склад ґрунту. Існують рослини, які люблять важкі ґрунти, - дуб, ясен, липа, клен. Є ті, що люблять легкі ґрунти, - псамофіти (люблять піщані ґрунти - зіновать руська, сосна звичайна, види берези). Крім того, є групи рослин, які ростуть на скельних ґрунтах, - петранти (сосна гірська, ялівець високий, ялівець смердючий, білотка альпійська, дзвоники карпатські).

Механічні елементи ґрунту можуть склеюватися в агрегати, або грудочки різної величини та форми, що утворюють структуру. Піщані та супіщані ґрунти, що складаються з не склеєних механічних елементів, називають безструктурними. Від структури ґрунтів, особливо водостійкої (переважання в ґрунтово-поглинальному комплексі Са²⁺ та Мg²⁺, відповідно коагуляція необоротна, за типом цементу), тобто стійкої до розмиву водою, залежать умови життя рослин та родючість ґрунту. Агрономічно цінні ґрунти складаються зі агрегатів розміром від 0,25 до 10 мм, пористої, водостійкої (горіхувата та грудочкувата) структури. Такий ґрунт досить розпушений, добре пропускає та повільно випаровує воду. Запливання поверхні з утворенням ґрунтової кірки на таких ґрунтах не буває. У них немає активного поверхневого стоку води та виносу частинок разом з поживними речовинами (ерозії). Навіть у разі сильних вітрів структурний ґрунт не розсипається, його легко обробляти, він добре кришиться. Структурні ґрунти звичайно більш родючі, ніж безструктурні. Є також ґрунти, які мають структуру, нестійку у випадку намокання, що складається з великих структурних одиниць (грудкуваті, пластинчасті, монолітні, шаруваті). У них домінують катіони Na⁺, K⁺ (солонці та солончаки), H⁺ (ґрунти підзолистого ряду). На таких ґрунтах рослини вирощують із великими затратами (хімічна та фізична меліорація). На структуру ґрунту позитивно впливає крім механічного складу також наявність гумусу. Найкраща структура в чорноземів.

У тверду фазу ґрунту поряд з мінеральними речовинами входить гумус, або перегній (органічні сполуки, які утворюються в процесі розкладу органічних залишків). У гумусі зосереджено більшість запасів елементів живлення, проте в недоступній для рослин формі. Перехід їх у доступну форму йде повільно під дією мікроорганізмів. Уміст гумусу у верхньому шарі різних ґрунтів коливається від 1 до 5 %, рідше - до 15 %. Оптимальний вміст гумусу - 3,1-4,0 %. Чорноземні ґрунти бувають: слабкогумусні - до 2 % органічного вуглецю; малогумусні - до 6 %; середньогумусні - до 9 %; багатогумусні - понад 9 %. Якщо його менше, то потрібно вносити органічні добрива.

Гумус складається з гуміну (нерозчинних бітумних речовин), гумусових кислот (гумінових та фульвокислот), а також солей кислот - гуматів та фульватів. Високий уміст фульвокислот свідчить про наявність у ґрунтово-поглинальному комплексі Na⁺, K⁺ та H⁺, які спричиняють формування поганої структури ґрунту та зниження рівня врожайності. Співвідношення вуглецю гумінових кислот та фульвокислот є важливим показником: коли воно стає меншим 1, то родючість ґрунту знижується внаслідок виносу рухомих фульвокислот з верхнього шару ґрунту (С_ГК/С_ФК < 1), а якшо більшим 1, то родючість є нормальна (С_ГК/С_ФК > 1).

Усі процеси в ґрунті відбуваються за участі води. Вона становить необхідну умову життя рослин. Вода в ґрунті разом із речовинами, що в ній перебувають, утворює ґрунтовий розчин, із якого рослини здатні отримувати необхідні елементи живлення. Проте ґрунтовий розчин може бути небезпечний для рослин. Якщо у водній витяжці ґрунту кількість розчинених солей на 100 г ґрунту сягає 0,25-0,3 %, то йдеться про імовірне його засолення. Особливо небезпечні в складі водної витяжки катіони Na⁺, K⁺ та аніони - карбонати, гідрокарбонати, хлориди і сульфати (СО₃-, НСО₃-, Cl-, SO₄^2-). У сполученнях вони здатні утворювати отруйні для рослин солі - гідрокарбонати, карбонати та хлориди калію й натрію, меншою мірою - хлорид магнію та сульфати натрію і калію. Доброю ознакою є те, що сумарний вміст Na⁺ та K⁺ не перевищує сумарного вмісту Са²⁺ і Mg²⁺. У противному разі необхідна хімічна та фізична рекультивація земель. Несприятливий також уміст у водній витяжці лучних та болотних ґрунтів іонів А1³⁺ та Fe³⁺, що є токсичні для більшості рослин, переважно з глибокою кореневою системою. За суми сухого залишку понад 0,25 % виникає необхідність аналізу поглинутих основ, що входять у ґрунтово-поглинальний комплекс, для розробки відповідних заходів з хімічної меліорації. Сукупність органічних та мінеральних колоїдних частинок ґрунту (гумусові речовини, глинисті мінерали й гідроксиди заліза та алюмінію), що бере участь в обмінному поглинанні катіонів, називають ґрунтово-поглинальним комплексом. Ознакою засолення є також наявність у водній витяжці високих концентрацій іона Na⁺, меншою мірою - іона K⁺. Переважання Са²⁺ у витяжці свідчить про незасоленість ґрунтів, але при цьому можлива висока алкілованість, небажана для деяких рослин (верескові та ін.). У нормі сумарний вміст Na⁺ та K⁺ не повинен переважати сумарного вмісту Са²⁺ та Mg²⁺ у мілімоль-еквівалентах.

Залежно від вмісту солей у ґрунті в ході даного аналізу виділяють несолонцюваті ґрунти (менше 3-5 % Na⁺), слабкосолонцюваті (5-10 %), солонцюваті (10-20 %) та сильнозасолені ґрунти (більше 20 %). За рівнем залягання засоленого горизонту виділяють кіркові солонці (горизонт засолення - на глибині 7 см), середньостовпчасті (7-15 см), глибокостовпчасті (понад 15 см). Солончаки визначають за глибиною залягання максимального вмісту солей: слабкосолончакуваті (більше 0,25 % солей на глибині 80-150 см); солончакуваті (понад 0,25 % солей на глибині 30-80 см); солончакові (понад 0,25 % солей на глибині 5-30 см); солончаки (більше 1 % солей у верхньому шарі).

Типи засолення за складом аніонів такі: сульфатне; содове (карбонатне й гідрокарбонатне); хлоридне; змішаного типу (сульфатно-содове, хлоридно-сульфатне, сульфатно-хлоридне).

Поглинуті основи або катіони. У природному стані ґрунти містять певну кількість поглинутих катіонів у ґрунтово-поглинальному комплексі (Са²⁺ , Mg²⁺ , Н⁺ , А1³⁺ , Na⁺ , K⁺ , NH₄⁺). Ці катіони можуть обмінюватися на інші, які є в розчині. Обмін катіонами між розчином і ґрунтово-поглинальним комплексом відбувається в строго еквівалентних кількостях. Загальна кількість основ Са²⁺, Mg²⁺, Na⁺, К⁺, NH₄⁺ становить суму поглинутих основ, і їх кількість відповідає ємності поглинання. Цю величину виражають у мілімоль-еквівалентах на 100 г ґрунту. Сумарну кількість усіх обмінних катіонів називають ємністю поглинання і також виражають у мілімоль-еквівалентах на 100 г ґрунту. Несприятлива є наявність серед складу ґрунтово-поглинального комплексу (за результатами аналізу сольової витяжки ґрунту) катіонів Na⁺ (засолення), Н⁺ (опідзолення), А1³⁺ та Fe³⁺ (оглеєння). Проте чим більша валентність катіона, тим слабкіше він витісняється з ґрунтово-поглинального комплексу, окрім іона водню, що завжди домінує. Для Na⁺ порогове значення в ґрунтово-поглинальному комплексі - 0,6 %. Якщо в ґрунтово-поглинальному комплексі є Н⁺ і А1³⁺, то досліджують гідролітичну кислотність, величину яку також виражають у мілімоль-еквівалентах на 100 г ґрунту. Відношення суми поглинутих основ до величини суми поглинутих основ та гідролітичної кислотності, виражене у відсотках, називають ступенем насиченості ґрунту основами або насиченістю. За величиною ступеня насиченості ґрунту основами вирішують питання стосовно необхідності вапнування або гіпсування, потрібної кількості вапна та щодо форм внесення мінеральних добрив.

У сольовій витяжці вивчають також потенційну кислотність ґрунту, або рН (КСl) сольове. Цей показник враховує, крім того, протони Н⁺, наявні у зв'язаному стані в ґрунтово-поглинальному комплексі. Залежно від величини pH (KCl) розрізняють такі рівні кислотності ґрунту: до 4 - дуже сильнокислий; 4,1-4,5 - сильнокислий; 4,6-5,0 - середньокислий; 5,1-5,5 - слабкокислий; 5,6-6,0 - близький до нейтрального; 6,0 - нейтральний.

8.2 СПОСОБИ ПОЛІПШЕННЯ ВОДНО-ФІЗИЧНИХ ТА ХІМІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ҐРУНТІВ

Меліорація ґрунтів - вид раціонального природокористування, комплекс заходів для підвищення родючості ґрунту або загального оздоровлення місцевості. Розрізняють меліорацію: гідротехнічну (зрошення, осушення, промивання засолених ґрунтів); хімічну (вапнування, гіпсування, окиснення); фізичну (піскування, глинування, агролісомеліорація та ін.).

До гідротехнічної меліорації земель належать зрошувальна, осушувальна, протипаводкова, протиселева, протиерозійна, протизсувна та ін. Окремо слід виділити снігозатримання - нагромадження снігу на полях для збільшення запасу вологи в ґрунті. Види фізичної меліорації такі:

1) мульчування (покривання ґрунту (повне або в міжряддях) мульчою - мульчпапером, перегноєм, соломою, деревною корою, торфом та ін., при цьому послаблюється випаровування вологи, зменшується амплітуда коливань температури ґрунту протягом доби, унеможливлюється утворення ґрунтової кірки);

2) вертикальне мульчування (для водовідведення з важких ґрунтів: глибоке розпушення слабоводопроникних ґрунтів (на глибину 50-80 см) шляхом нарізки щілин та заповнення їх мульчувальним матеріалом, що виступає прошарком для вертикального скидання надлишків ґрунтових вод);

3) піскування ґрунту (поліпшення властивостей ґрунту для полегшення його механічного складу внесенням піску);

4) глинування (внесення в піщані ґрунти фізичної глини);

5) фітомеліорація (меліорація з допомогою рослин - протиерозійна, полезахисна, пасовищна);

6) фітомеліорація підорного шару ґрунту (розпушують орний шар з одночасним створенням у підорному шарі щілин, які заповнюють мульчувальним матеріалом, а простір між ними засівають однорічними або багаторічними культурами з добре розвиненою кореневою системою, яка розпушує ґрунт);

7) спеціальні види оранки для важких ґрунтів (розпушення орного та підорного шарів зі створенням у підорному шарі щілин, ромбоподібних у вертикальному перерізі, та заповнення їх ґрунтом орного шару);

8) рудеральна, або стихійна фітомеліорація (за рахунок рудеральних видів рослин);

9) створення геоконструкцій (створення ґрунтів штучним шляхом у процесі чергової насипки різнорідних шарів ґрунту, материнської породи та штучних ґрунтових і полімерних матеріалів - геосинтетики);

10) землювання (зняття, транспортування та нанесення родючого шару ґрунту та потенційно родючих порід на малопродуктивні землі);

11) аерація ґрунту (провітрювання ґрунту газону, тобто поліпшення газообміну ґрунтового повітря з атмосферним; перфорація інструментами);

12) первинна обробка ґрунтів (механічна підготовка ґрунтів, що включає переорювання - поличкову обробку, культивування - безполичкову обробку, дискування, розпушення);

13) плантаж, плантажна оранка, плантажна обробка ґрунту (глибока передпосадкова обробка ґрунту глибиною понад 70 см з перемішуванням його шарів).

Хімічна меліорація ґрунту - система заходів щодо хімічного впливу на ґрунт для поліпшення його властивостей та умов вирощування рослин. У процесі хімічної меліорації з корененасиченого шару ґрунту видаляються небезпечні для рослин солі, у кислих ґрунтах зменшується вміст водню та алюмінію, у солонцях - натрію, присутність яких у ґрунтово-поглинальному комплексі погіршує властивості ґрунту та знижує його родючість. Застосовують такі види хімічної меліорації: