Художня обробка соломки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Хмельницький національний університет

Курсовий проект

на тему «Художня обробка соломки»

Зміст

1. Соломка, як вид декоративно-прикладного мистецтва

1.1 Виникнення та розвиток соломки

1.2 Техніки виконання соломки та її регіональні особливості

1.3 Стан розвитку соломки на Поділлі

2. Роль і місце соломки у встановлені особистості учнів

2.1 Аналіз шкільних програм і підручників в контексті ознайомлення учнів з соломкою

2.2 Розробка проекту авторського виробу

2.3 Розробка альбому зразків

Висновки.

Література

Додатки

Вступ

Декоративно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня праця. Це широка галузь мистецтва, що художньо формує матеріальне середовище, створене людиною. З давніх-давен воно гідно виконує не лише матеріальну, практичну, але й духовно-естетичну функції, виступає змістовно-емоційним самовираженням народу, відображає його мораль, національний ідеал краси земного життя, добра, людських сподівань. Незважаючи на свою нелегку долю - постійні війни, пограбування, виселення, голодомори, - наш народ зумів зберегти віковий мистецький талант і генокод. Через твори декоративно-прикладного мистецтва, в яких увічнені історія, досвід, думки, бажання та звернення до нащадків, ми відчуваємо безпосередній магнетичний зв'язок із минулим.

Українське соломоплетіння набуло широкого визнання у нашій країні та за її межами. У його зручних утилітарних формах і динамічних образах орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.

Соломо плетіння живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як художня праця. Це широка галузь мистецтва, що художньо формує матеріальне середовище, створене людиною. З давніх-давен воно гідно виконує не лише матеріальну, практичну, але й духовно-естетичну функції, виступає змістовно-емоційним самовираженням народу, відображає його мораль, національний ідеал краси земного життя, добра, людських сподівань. Незважаючи на свою нелегку долю - постійні війни, пограбування, виселення, голодомори, - наш народ зумів зберегти віковий мистецький талант і генокод.

Курсовий проект полягає у віднесені виду римисла такого, як соломо плетіння до широкої верстви населення щодо історії виникнення та становлення виду та техніки соломо плетіння. Завданям полягає у виявленні в студентів знань, умінь і навичок науково-дослідницької та пошукової роботи щодо історії виникнення та становлення різних видів та технік декоративно-прикладного мистецтва, а також в підготовці під час дослідження соломо плетіння та її впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів.

плетіння соломка декоративний



1. Ремесло як вид декоративно-прикладного мистецтва

Захоплююче враження справляють неозорі моря хлібів - ці гігантські золоті простори, по яких теплий літній вітер жене пружні хвилі. Стрункі і пружні стебла несуть важкі тугі колоски чи пухнасті мітелки з налитими зернами хліба.

Хліб - одна з найважливіших основ нашого благополуччя. Можна собі уявити, наскільки важливим був хліб у минулому. Від урожаю залежало саме життя землероба і його сім'ї. Звичайно, що і солома завжди максимально використовувалась у господарстві землеробських народів.

Снопами обмолоченої соломи покривали дахи будинків. Солома йшла на корм і підстилку худобі, а в неврожайні роки її підмішували в хліб. Вона взувала і одягала селянина, утеплювала його дім була йому постіллю. З неї людина навчилася виготовляти капелюхи, кошики та інше господарське начиння.

Разом з тим солома була для селянина не тільки матеріальною цінністю. Всі землеробські народи наділяли стебла хлібних рослин особливою духовною сутністю, вірили, що в них закладений дух божества хліба, хлібного поля, сила його родючості, вважалось, що і колоски і солома, скошені при дотриманні особливих ритуалів, здатні впливати на благополуччя селянського життя.

Солома завжди була незамінний пластичним матеріалом для створення різних обрядових атрибутів і прикрас, в яких яскраво проявились фантазія і майстерність селян.

Найбільш багата різноманітними прикладами народної творчості жнивна обрядовість. Повсюди існували звичаї прикрашати перший “зажинковий” і останній “обжинковий” сніп, зібраний з поля, сплітати з хлібних колосків вінки, залишати на ниві заплетеними останні колоски. Колись цим діям надавали магічного змісту. З часом обрядові атрибути жнив набули символічного значення, стали прикрасами, які виконували за традицією.

Вінками з колосків прикрашали голови дівчат-жниць, їх дарували господарю поля в знак побажання благополуччя.

“Дідух”, майстерно виготовлений з обжинкових колосків, є невід'ємним атрибутом різдвяних свят нашого народу. Він займає почесне місце на столі на Святвечір в більшості населених пунктів України.

Щорічно оновлюючи традиції жнивних обрядів, їх святковий характер, а також наявність природного матеріалу, який не потребував спеціальної підготовки, сприяли розвитку колективної народної творчості соломоплетіня. Саме в цей період народжувались нові форми виробів із соломки, які вже не обов'язково були пов'язані з символікою родючості, народжувались нові способи плетіння

1.1 Виникнення та розвиток ремесла

Історія розвитку декоративної скульптури та іграшок з соломки сягає в сиву давнину. У виготовленні скульптури із соломки у майстрів різних регіонів склалися своєрідні прийоми. Поряд з цим у них закладено багато спільного, що визначається можливостями самого матеріалу.

Солома, вирощена руками людини в праці, в турботі про хліб не могла не тішити людину красою, не зігрівати своїм теплом. Краса її золотистого відтінку, світлоносність і блиск - подібні сонячному світлу і кольору дорогоцінних металів. Солома це справжнє селянське золото, яким природа щедро обдарувала землероба. Без високої естетичної оцінки соломи як декоративного матеріалу неможливе було б народження мистецтва соломоплетіння. Саме ці художні якості цього матеріалу любовно і вміло виявлені в кращих творах народних умільців. Традиції цього виду мистецтва виявились надзвичайно життєздатними. Майже до наших часів вони підтримувались в селянському середовищі трудовими навиками в обходженні з цим матеріалом, його незамінністю в господарстві. Свої різноманітні прояви народні традиції соломоплетіння знайшли в повсякденних предметах селянського побуту.

Плетення - одне з найдавніших ремесел. Воно виникло, як і кераміка, раніше, ніж обробка дерева, металу, які потребували відповідних знарядь виробництва. Його сліди знайдені археологами ще в неоліті.

Солом'яні посудини великих розмірів, кошики були не замінимі в селянському господарстві. В них зберігали зерно, муку. Овальні кошики використовували під час сівби вручну. Щільно сплетені з джутів соломи, вони не поступались за міцністю дерев'яним бочкам, а інколи були так майстерно зроблені, що не пропускали налиту в них воду. Міцні солом'яні стінки не прогризали миші. Такий посуд забезпечував необхідну для зберігання зерна і муки вентиляцію. Навіть при постійному використанні такі предмети служили селянину навіть більше як півстоліття.

В побутових предметах, сплетених із джгутів соломи, органічно поєднались утилітарні і художні якості. Розглядаючи в музеях ці предмети, ми не можемо не оцінити смаки, почуття ритму і гармонії, якими володіли майстри, які їх створили.

Селянські діти і молодь плели із соломки прикраси. Пальці прикрашали солом'яними колечками, “де вміла рука будувала у вузлі досить красиву пов'язь”. Дівчата одягали на шию нанизані на нитку легкі солом'яні намистинки. І хоч такі прикраси часто не доживали і до кінця дня, в народі не забували прийоми плетіння, передавали їх з покоління в покоління.

Підвісні конструкції з соломи є найдивовижнішим винаходом народної декоративної творчості. Вони прикрашали селянський дім на Різдво. В буденній простоті селянської хати цей незвичайний декоративний предмет створював особливий настрій. Виготовлення різдвяних підвісок найчастіше було розвагою селянської молоді. Безліч рук плели окремі деталі, іноді доволі великі за розміром і складної за конструкцією солом'яної підвіски. Ця колективна творчість завжди спиралася на традиції, прийняті в тій чи іншій місцевості відносно форм і прикрас підвісних конструкцій, але загальна фантазія, винахідливість і вигадка завжди вносили в них щось нове і несподіване.

У різних народів солом'яні підвіски носять різні назви. Але найчастіше, особливо в Білорусії, Україні (Полісся), Польщі, різдвяні підвісні прикраси з соломи називають “павук”. Ажур солом'яної конструкції справді нагадує справжню павутину, зіткану павуком. Ця назва має глибоке за своїм змістом значення. У фольклорі багатьох народів павутина виступає в ролі дороговказної рятувальної нитки, яка з'єднує небо і землю.

Шедеври народного соломоплетіння бережно зберігають вітрини музею білоруського народного мистецтва, розташованого під шпилями старого костелу у мальовничому містечку Раубичи під Мінськом. Такими шедеврами є солом'яні Іконостасні ворота, сплетені білоруськими майстрами кінця XVIII - початку XIX ст. за красою, художньою досконалістю і майстерністю виконання ці твори, мабуть, перевершують все, що створювалось в рамках обрядового і побутового творіння з соломки.

Коли дивишся на солом'яне мереживо воріт, то здається, що сам час зупинив свій рух перед цією тендітною рукотворною красою, щоб нащадки тих, хто перетворив просту солому в скарб, могли захоплюватися цим високим мистецтвом.

Історія зберегла ім'я майстра воріт, які походять з села Вавуличі, що на Пінщині, - місцевого селянина з білоруським прізвищем Климович. Проте, коли розглядаєш солом'яне мереживо царських воріт, здається, що над їх створенням працював не один майстер. Сотні плетених квадратів і ромбів, багато метрів витого джгута різної товщини...

Солом'яні царські ворота - вершина соломоплетіння минулого, свідчення високого рівня розвитку цього виду народного мистецтва в XVIII - XIX ст. Ми не можемо не захоплюватися досконалою технікою і високим художнім смаком майстрів минулого, коли розглядаємо ще один унікальний зразок соломоплетіння - плетену шкатулку початку XIX ст., яка зберігається в Державному Історичному музеї в Москві. Походження цієї невеликої шкатулки, ім'я майстра, який її створив, невідомі, але дивує її майже повна схожість з білоруськими плетеними солом'яними воротами.

Сплетена шкатулка з надзвичайною майстерністю. Легка і ажурна, вона, не маючи всередині додаткової основи, дуже міцна.

Плетений солом'яний капелюх легкий, добре захищений від сонця, не намокає під час дощу. При всій своїй простоті солом'яний капелюх завжди був красивою деталлю селянського костюма. Золотисті, з глянцевим відливом, рельєфною фактурою і узорчастим малюнком переплетенням, солом'яні капелюхи гарно поєднувались з плетеними кольоровими поясами, вишитими сорочками, служили прикрасою традиційного чоловічого костюма.

Перша письмова згадка про солом'яний капелюх належить до 946 року. В той час великі солом'яні капелюхи були частиною екіпіровки саксонських воїнів. В XV - XVIІ ст. солом'яний капелюх був уже широко популярний в Європі. Цей головний убір носили як прості люди, так і знать. Спочатку такі капелюхи носили чоловіки, пізніше - також і жінки. В XVIІ - XVIІІ ст. солом'яний капелюх стає одним з найпопулярніших головних уборів в Європі. Поряд з солом'яним начинням одним з найбільш поширених в селянському середовищі рукотворних предметів із соломки були солом'яні капелюхи. До початку XX століття солом'яний капелюх складав невід'ємну частину костюма селян півдня Росії, Білорусії і України. Витіснені головними уборами фабричного виробництва з святкового костюма, вони довго залишались незамінними в будні, на польових роботах. В білоруських і українських селах не рідкість і в ніш час побачити пастуха, селянина, працюючого в полі, в широкополих солом'яних капелюхах, які називають “капель”, “бриль”.

1.2. В нашій країні росте значна кількість культурних і дикоростучих злаків: жито, пшениця, овес, рис, ячмінь, м'ят лик, тимофіївка та ін. Для плетіння художніх виробів найбільш придатна житня соломка. У неї рівне стебло з довгим міжвузлям (верхнє коліно - до 50 см.), з невеликою збіжністю (зменшенням товщини стебла по всій його довжині). Вона відзначається міцністю при відносно тонких стінках при розмочуванні стає пластичною, а після висихання добре зберігає надану їй форму. Золотисте забарвлення має велику гаму відтінків - від сріблясто-зеленого до густо-жовтого і червонуватого. Житня соломка добре фарбується аніліновими барвниками. Застосовується у всіх видах плетіння, а також в інкрустації.

Пшенична соломка відзначається м'якістю і меншою міцністю, використовується для більш тонких робіт, для виготовлення дрібних візерункових плетінок (шириною до 5 мм).

Серед вітчизняних злаків найм'якіша соломка у вівса. Його стебло коротке, з сильною збіжністю, товстими стінками. Поверхня - з блиском, інтенсивно-теплого кольору.

Рисова соломка відома своєю міцністю, має довгі мало збіжності стебла, вона пластична після замочування. Використовується для плетіння плоских плетінок шириною 5-6мм, а також для виготовлення декоративної скульптури.

Соломка дикоростучих злаків (м'ят лик, тимофіївка, віник, низькорослі різновиди тростини). Верхні коліна досягають значної довжини (50-70см), міцні, товстостінні, але не достатньо гнучкі після замочування. Можуть використовуватися в окремих видах плетіння (спіральному, плоских плетінках).

Соломка в залежності від умов росту рослини, часу її збору і особливостей зберігання набуває того чи іншого кольору. Якщо рослина в затінку, то її соломка червонувото-фіолетового кольору. Соломка, яка перезимувала в стозі, стає коричневою. М'які і пружні житні стебла, зрізані в період молочно-воскової стиглості зерна; мають приємний зелений колір. Саме тому кольорова гама соломки достатньо велика, в ній нараховують близько 90 відтінків.

Заготовку соломки (вручну серпом) проводять перед масовою косовицею хліба в липні-серпні. Скошений хліб зв'язують в снопи. Після 1-3-денного просушування снопи акуратно оббивають для відділення зерна. Зберігають зв'язану соломку в затіненому, неопалюваному приміщенні.

1.2 Техніки виконання ремесла та їх регіональні особливості.

Для заготівлі соломки застосовується серп.

При виготовленні художніх виробів використовують:

- гострі ножиці для нарізання соломки і відсікання твердих частин стебел, вузликів, а також для порівнювання кінців в готових виробах;

- дерев'яний молоток типу киянки для ущільнення сирих косичок;

- праска для вирівнювання готових плоских виробів;

- голки і наперсток для зашивання плетінок;

- пласкогунці для протягування голки через щільні ділянки плетива;

- для інкрустації - різак і чекани;

- обробляють сировину і виготовляють речі на звичайних робочих столах;

- для відбілювання, фарбування, промивання соломки застосовують емальовані або алюмінієві посудини;

- для замочування соломки використовують емальовані або пластмасові лотки.

Цим простим предметам характерні досконалість форм, плавність округлих контурів. Фактуру їх поверхні декоративно збагачує графічний ритм горизонтальних джутів соломи і діагоналей дрібних стібків їх перетяжок, які виразно читаються на ясному фоні соломки.

Підготовка соломки. З стебел зрізують колоски і листки. З соломки, яка йде на виготовлення плетінок і на інкрустацію відрізують вузлики, потовщення між колінцями. Потім сортують соломку за довжиною, товщиною і кольором. Для роботи придатні два верхні коліна. Розсортовану соломку зберігають в снопиках товщиною 10-15 см, довжиною 50 см в сухому затемненому місці.

Соломку, зібрану після обмолоту зерна, застосовують рідко, тому, що вона погнуті після обробки стає ламкою і крихкою. Разом з тим вона має по-своєму гарний, неповторно-золотистий колір, який дає додаткові можливості художнику. Звичайно для одержання рівномірного золотистого кольору соломку розкладають на сонці і витримують від кількох годин до 2-3 днів

Відбілювання соломки. Щоб одержати соломку сріблясто-білого кольору, її відбілюють будь-яким підбілювачем. Найбільш безпечні в роботі слабкі розчини перекису водню (10%) і питтєвої соди (5%). Розв'язаний сніпок опускають в плоску ванночку і притискають великі гнітом чи дерев'яними брусочками для того, щоб соломка була повністю покрита розчином. Соломку відбілюють на протязі 2-6 годин, в залежності від концентрації розчину і потрібного ступеня відбілювання. Існує кілька способів відбілювання. Можна рекомендувати два, з них вибирають той, який найбільше відповідає умовам роботи.

За першим способом соломку занурюють в суміш 10-процентного розчину перекису водню і 2-процентного силікату натрію, нагріту до 60^; витримують в ній протягом 2 годин при температурі 100. відділену соломку промивають гарячою (50-60) протічною водою протягом 10 хвилин, а потім, викладену рівним шаром на листках паперу чи газетах, просушують протягом двох годин при температурі 18-23.

За другим способом, який займає більшу кількість часу, соломку, попередньо розпарену в гарячій воді, закладають в посудину, а потім вже заливають 10-процентним розчином перекису водню і витримують протягом 4-6 годин. Після відбілювання соломку ретельно промивають протічною водою чи в кількох змінах води. Для того, щоб відбілена соломка стала більш пластичною і м'якою, її треба змочити на 1,5-2хв в 2 процентному розчині аміаку. Нашатирний спирт (аміачна вода) 25-процентної концентрації розводять у воді з дотриманням необхідних застережень(одна масова частка на 12 масових часток води). Після замочування соломку промивають протічною водою. Підготовлені розчини перекису водню і аміаку можна використовувати в роботі не більше 2 разів.

Фарбування соломки. Якщо хочуть одержати кольорову соломку, то її фарбують аніліновими барвниками, основними чи активними.

Розчини основних барвників готуються з розрахунку 1г барвника на 1л води, з додаванням 2г оцтової кислоти і 1г кухонної солі. Розчин нагрівають до кипіння і занурюють в нього від білену соломку. Прокип'ятивши розчин протягом 5 хвилин, соломку промивають в протічній воді і сушать протягом 24 години при температурі 18-23. Застосовують такі марки основних барвників: аурамін-паста, фіолетовий К, синій К, бірюзовий, жовтий, родамін Ж, родамін С.

2-процентні розчини активних барвників готують у воді (70) з додаванням 0,5-процентної солі чи соди. Фарбування здійснюють протягом одної години при температурі 100. Потім соломку промивають в протічній воді і сушать протягом 24 годин при кімнатній температурі. Соломка набуває рівномірного забарвлення яскравих насичених кольорів.

Застосовуються такі марки активних барвників: золотисто-жовтий КХ, яскраво-жовтий 5ЗХ, яскраво-червоний 5СХ, фіолетовий 4К, яскраво-голубий КХ.

Висушену пофарбовану соломку зберігають в окремих сніпках - по кольорах.

Для виготовлення солом'яної скульптури використовують верхню, більш тонку і довгу частину стебла житньої соломки. У тих випадках, коли роблять великі скульптурні зображення, використовують стебло повністю. При виготовленні фігурок крім ножа потрібні ножиці (для обрізання зв'язаних пучків), голка. Підручні матеріали для даного виду роботи використовують такі: пакля для виготовлення зачіски ляльок, нитки яскравих кольорів із шерсті, льону, бавовни, а для виготовлення костюмів - клаптики кольорових тканин.

Щоб соломка добре згиналася, її замочують у воді. Плести треба щільно, окремі пучки необхідно міцно зв'язувати, оскільки при висиханні соломка осідає, плетіння слабне.

Існує кілька способів виготовлення солом'яних ляльок. Найпростіший бере початок від перекрученого пучка соломи, солом'яного джгута, якими раніше зв'язували снопи хліба. Для цього беруть пучок з 30-50 соломин, сильно натягують і звивають в тугий джгут, який перегинають пополам. Зведені разом кінці отриманого пучка затискають колінами, а у верхній його частині, відступивши від краю на 3-6 см., перетягують ниткою шию. Від неї в боки відводять два пучки по 10-14 соломин, з яких будуть зроблені руки фігурки. Соломинки, що залишилися перев'язують у талії і рівно підстригають основу пучка. Пучки для рук обрізають до потрібного розміру, обвивають кольоровою або лляною ниткою.

Другий спосіб більш універсальний. З його допомогою можна зробити різноманітні зображення. Спочатку роблять заготовку. Для цього зв'язаний з одного боку пучок соломки вивертають навиворіт і знову зав'язують. Нижче отримані таким чином голови пучок розділяють на половину і всувають в утворений отвір другий пучок на 12-30 соломин - майбутні туки. Кінці цього пучка повинні бути стягнуті ниткою, бажано кольоровою. З такої заготовки за бажанням можна зробити зображення дівчинки або хлопчика. Спочатку закріплюють руки, перев'язуючи тулуб навхрест ниткою або обвивають його пучком тонкої зволоженої соломи. Якщо до такої заготовки з кусочка тканини зробити фартушок, хусточку, з пак лі пришити і розчесати волосся, на голові позначити кількома стібками очі, рот, брови - одержимо ляльку-дівчинку.

Якщо ж нижню частину заготовки розділити на половину, стягнувши кольоровою ниткою кожний пучок, зробити ступні, загнувши соломини під прямим кутом, одягнути на фігурку шапочку - вийде лялька хлопчик.

Щоб надати фігуркам більшого руху, всередині пучків (рук, ніг) розміщують м'який дріт і згинають у відповідності з задумом.

Не менш цікавим є процес виготовлення фігурок птахів і тварин. Щоб виготовити фігурку птаха, потрібно 3-4 пучки соломи і кілька тонких плоских плетінок. Для фігурки півня треба спочатку зробити заготовки для ніг. Нижню частину зв'язаного всередині пучка з 16-20 соломин розділяють надвоє, в свою чергу кожний отриманий пучок перев'язують, розділяють на 3 і відводять їх в боки під прямим кутом до основного. Кінці отриманих пальців обв'язують ниткою на одній відстані від пучка, а зовнішні кінці соломинок підрізають.

Під перев'язь великого пучка між ногами вставляють другий пучок, з якого формують тулуб птаха. Шию і пір'я роблять з третього пучка; його перев'язують з одного кінця, а інший розпушений одягають на пучок-тулуб, закріпивши ниткою. Який прикріплюють до шиї.

В голову вкладають зігнуті петельками соломинки - дві для борідки, 5-6 - для гребінця. Щоб одержати хвіст, верхню частину основного пучка розпускають віялом, послідовно обмотуючи ниткою кожну соломинку.

Для фігурки чотириногої тварини треба взяти пучок з 50-70 соломин. Всередині його, відступивши один від одного на 12-18 см, роблять дві перев'язі, а потім від кожної відводять вниз по парі пучків по10-14 соломин кожний. Кожен з пучків-ніг перев'язують ниткою в трьох місцях - перший раз трохи нижче тулуба, другий - вкінці пучка (основа копита), третій - приблизно посередині між попередніми. Хвіст виплітають у вигляді косички з 9 соломин. Вільні хвостові соломини перегинають на живіт і закріплюють їх біля передніх і задніх ніг. Соломини, які стирчать з головного кінця, відгинають догори і перев'язують на відстані 4-5 см. Від найближчої перев'язки. Якщо це потрібно, частину соломин згинають вниз і перев'язують - виходить борода. Відігнувши більшу частину соломин вниз, менш круто ніж бороду, перетягують їх ниткою або соломиною так, щоб вийшла морда тварини. З соломки, що залишилася, плетуть роги - на кожний необхідно по 6 соломин. Коли сплетена половина рогу, частину соломин вистригають, після чого виплітають решту частину рогу.

Обробляючи скульптуру, підстригають виступаючі в бороді соломини, в тулубі, морді тварини: відсікають залишки на ногах, щоб вийшли рівні копитця.

Таким самим способом, але з невеликими варіаціями роблять зображення будь-якої тварини - лихого коня, круторогого бичка та ін.

З плетеної соломки можна виготовити багато гарних і необхідних речей, які відзначаються завидною довговічністю: шкатулки і підставки для гарячого, коробки для блюда, декоративні панно, милі дрібнички-сувеніри.

Якщо в найпростіших техніках плетіння такій, наприклад, як спіральна, плетіння і виготовлення самої речі нерозривно пов'язані, то при виготовленні виробів з прошивної соломки робота поділяється на два етапи - підготовка плетінок і плетених деталей і власне виготовлення чи монтування речі.

В спіральній техніці плетіння необхідно використовувати тонкі, рівні і найбільш довгі соломини. Для переплетення пучків соломин потрібна стрічка з лози, лику або берести шириною 3-7мм. Найнеобхідніші інструменти: куточок, який застосовується для утворення отворів в попередньому ряді плетіння, куди вставляється і протягується обплітаючи стрічка, ножиці, а також гільза зі зрізаним дном від трьохлінійної гвинтівки ( для формування пучка одної товщини протягом свого процесу плетіння).

Починають плетіння любої посудини з середини дна. Для цього в гільзу вкладають пучок сирих соломин. Кінці, які виступають з вузької частини гільзи, обвивають стрічкою і скручують спіраллю. Коли другий ряд спіралі починає накладатися на перший, то стрічкою обвивають і другий ряд, а потім протягують її в зроблений католиком отвір нижче лежачого витка першого ряду. Завдяки цьому зовнішня спіраль тісно прикріплюється до внутрішньої. Надалі пучок треба обвивати таким чином, щоб проміжки між витками стрічки були приблизно рівні з її шириною. Пучок для ущільнення треба під час плетіння трохи закручувати навколо осі у напрямку середини тулуба посудини. Коточком, який тримають в правій руці, роблять отвори, трохи відтягуючи стрічки попереднього ряду. Стрічкою обвивають пучок, потім пропускають її через найближчий виток стрічки в попередньому ряду.

Щоб сплести ручку, пучок на про тяженні 4-7см обвивають стрічкою виток до витка. Потім вільний кінцю прикріплюють до попереднього ряду так, щоб утворилася невеличка дуга. Повторивши цей елемент по всьому периметру виробу, отримують ряд ажурного плетіння. Наступний ряд прикріплюють до виступаючих частин дужок. Останній виток спіралі - бортик виробу, обплітають стрічкою двічі; спочатку як звичайно, а потім заповнюючи проміжки, що залишилися між витками. В результаті отримують суцільно обплетений стрічкою пучок соломки, міцний і щільний.

Щоб надати гнучкості соломці в процесі виготовлення плетінок і деталей, її зволожують, опускаючи в лоток з водою. Щоб сніпок не випливав, до нього прив'язують вантаж, або притискають його гнітом. Житню соломку нового врожаю змочують протягом 5-30хв у воді кімнатної температури, соломку минулорічну 3-10 годин, соломку дикоростучих злаків - 10-20хв при температурі 45-60. Варто замочувати не більше денної норми плетіння, оскільки сира соломка загниває а висушена і повторно замочена втрачає еластичність, під час роботи змочену соломку треба тримати у зволожені й тканині.

При плетінні простих плетінок використовується переважно однотонна соломка - світла, природного кольору чи пофарбована. Завдяки цьому отримують гладко пофарбовані плетінки. Можна при плетінні в таку плетінку вставляти соломини іншого кольору. Виходять рябі плетінки, які дають додаткові декоративні ефекти, особливо виграшні у таких великих речах як сумки і капелюхи.

При виготовленні любих плетінок необхідно дотримуватися загальних вимог:

плетінку треба виплітала щільно, оскільки при висиханні її плетіння послаблюється;

для одержання плетінки однієї ширини потрібно при плетіння використовувати соломини однакові за товщиною;

щоб при плетінні соломини не закінчувались одночасно, на самому початку вони повинні бути різної довжини.

Нарощування можна проводити двома способами - в зріз соломини, яка закінчується вставляється тонкий кінчик нової або на стару соломину на 1,5-2см накладається нова. Наступне нарощування відбувається після того як соломина зробить в плетінці три оберти.

Для вирівнювання і ущільнення плетінку вибивають, рівномірно постукуючи по ній дерев'яним молотком.

Плетінки з окремих соломин плетуть від себе, тримаючи виплетену частину на колінах. Соломинки, які переплітають, нагинають догори на поверхню плетінки, приминаючи їх сильним рухом великих пальців.

Товсті плетінки, які роблять з пучків соломи, плетуть до себе, попередньо прикріпивши до чого-небудь початок плетінки.

Плетінка в три кінці або косичка - найпростіша у виготовленні. Починати плетіння можна з трьох зв'язаних в пучок соломин, бо з двох, одна з яких складена надвоє. При плетінні треба дотримуватися прямого кута між розсунутими в боки соломинами. Поворот косички під прямим кутом виходить при послідовному згинанні всіх трьох соломин, які переплітають в одну: вправо - правосторонній поворот, вліво - лівосторонній.

Гриву коня можна зробити за допомогою досить простого і загальновідомого прийому. Його знає кожен, хто коли-небудь плів віники. Спочатку соломинкою обвивають весь пучок, потім огинають її власний кінець, який стирчить назовні, а потім вкладають вздовж пучка. Наступну соломинку вкладають так само, але трохи відступивши від попередньої. В результаті виходить свого роду парканець з соломинок, які стирчать, підрізаючи який отримують рівну щіточку гриви.

Для виконання інкрустації на будь-якому виробі треба перш за все продумати рисунок і попередньо зробити його в натуральну величину на папері. В інкрустації неакуратність приводить до збитості малюнка, неспівпадання частин узору, які знаходяться поряд, до проміжків між елементами орнаменту.

В інкрустації використовується соломка, розпластана у вигляді смужок, і соломка, наклеєна на листки. Останні необхідні для виконання складних панно і орнаментальних композицій. Для цього розпластані стебла соломки сортують за кольором, обрізають і щільно наклеюють на листки паперу. Окремі елементи орнаменту і деталі зображень вирізають з цих солом'яних плоскостей.

Інкрустація соломкою - робота не тільки клопітка, але й досить тонка. Складання малюнка з дрібних частин потребує великої уваги і значної напруги зору.

У відповідності із задуманим малюнком з соломки вирізають ножем смуги потрібної довжини і вибивають чеканами круги і пелюстки.

Перш ніж викладати малюнок, треба підготувати поверхню. Для цього попередньо ошкірений і зачищений фон виробу покривають морилкою-бейцом. Потім по кальці накреслюють олівцем або затупленим кінчиком шильця основні контури малюнка, відмічають місця, де будуть розташовуватися окремі рослинні елементи. Швидкими і точними рухами кисті промазують місце, на яке буде укладена соломка. Майже одночасно відповідний елемент узору наколюють гострим кінчиком ножа і переносять на визначене для нього місце. Тоді прогладжують пензликом краї соломки, щоб приклеїти рівно без зади рів.

В процесі набору малюнка, звичайно дотримується наступна послідовність: спочатку наклеюють смужки і рамки, які обмежують композицію, а потім центральне поле.

Після того, як буде викладений весь малюнок, річ треба відлакувати. Це робиться нітролаком або масляним лаком. Після цього виріб витримують на стелажах протягом доби для стабілізації лакового покриття.

В останні роки інкрустація соломкою набуває все більшого поширення завдяки доступності і простоті обробки, а також її великим декоративним якостям. Відбувається підпорядкування техніки художнім завданням. І як наслідок, з'являються нові способи її використання.

Своєрідна мозаїка, в якій використовують природний доступний матеріал - соломку жита або пшениці. Поширилася в оздобленні скриньок. Декоративного панно з дерева тощо.

Технологія аплікації соломкою.

Робоче місце не вимога є якогось спеціального обладнання. Потрібен звичайний стіл, де повинен лежати фанерний планшет.

Інструменти.

Потрібно мати ніж або різак із скісним лезом або прямим (як у столярній стамесці). Можна користуватися медичним скальпелем. У різака або ножа повинна бути широка овальна ручка. Із розміточних інструментів необхідно мати кутник і лінійку, довжиною до 30 см, циркуль-вимірювач, рейсмус. Для нарізування однакових ромбоподібних або трикутної форми елементів використовують шаблони або пробивачі-просічки. Щоб нанести клей або лак, потрібні м'які чи щетинні пензлі, плоскі й округлі. Можуть знадобитися копірка, калька, шліфувальний папір, тонкий папір, картон, клей ПВА і столярний клей. Для аплікації на лакованій поверхні змазують деталі лаком і приклеюють. Можна використовувати швидковисихаючі клеї.

Матеріал - суха соломка. Заготовлена в різні пори року, вона має природні кольорові відтінки: у недостиглого жита - зеленкуваті; в скирті - коричнюваті або темно-жовті; в достиглого - золотистого кольору. Її можна підфарбувати аніліновими барвниками, відбілити у перекисі водню. Найприродніші кольори без додаткової обробки. Відомі понад 90 відтінків природних кольорів.

Заготовити солому просто: нарізати куски пшеничного стебла від колінця, пов'язувати у пучки і тримати у сухому місці. Потім намочити соломку в теплій воді, від чого вона стає м'якою, і через 10 хвилин покласти на газету, щоб стекла вода. Розмочену соломку розрізають навпіл або тільки з одного боку, розгладжують праскою або ножиком з обох боків, розкладають між двома аркушами паперу і притискають книгою.

Можна заготовляти солому різних відтінків - від золотистої до темно-коричневої. Це залежить від того, як довго триматимемо праску на соломі: пргладими швидко - залишиться світлий колір, потримаємо праску довго - колір стане темнішим, а ще довше - і зовсім коричневим. Солому слід тримати в окремих папках або конвертах.

Елементи й мотиви орнаменту мають особливості, зумовлені інструментом і технікою виконання. Найбільш технологічні - смужки, квадратики, ромбики, трикутники. Форми “пшеничок”, “листочків”, “квіток”, створюють підрізування ножем або напівкруглими стамесками. У сюжетних наборах поєднують горизонтальні, вертикальні та похилі лінії. Нарізані елементи приклеюють за розкресленим малюнком.

Розкреслюють тільки основну схему, а повторювальні однакові елементи наклеюють без розмітки, стежачи за симетрією та осями їх розташування. Наприклад, для квітки достатньо мати центр і діаметр кола, в якому намічено умовні осі, щоб точніше поєднувати елементи.

Солому наклеюють на фанеру, дошку або на дуже товстий картон. Готуємо дошку так: чистимо наждачним папером (спочатку грубим, а пізніше тонкозернистим) і зафарбовуємо. Якщо композиція має бути з темної соломки, дошку можна пофарбувати. На просохлу фарбу широким пензлем наносимо розчин столярного клею. Для соломи клей повинен бути трохи густішим, але й не дуже густим, бо при намазуванні на дошку утворюватимуться маленькі грудочки, і її поверхні стане нерівною.

На папері, величини підготовленої дошки, робимо ескіз композиції. Композицію для соломи треба виконувати прямими лініями.

На лаковану поверхню малюнок можна перенести з кальки або аркуша паперу кульковою ручкою чи голкою циркуля. Необхідно позначити опорні центри орнаменту. Сюжетний малюнок переносять за допомогою копірки або пере тискання. Фоном для композиції із соломки може бути чорний , синій, вишневий, зелений, білий. Найдоцільніше підбирати колір фону, що наочно виявляє золотистість соломки (чорно-коричневий).

Тепер набираємо в тарілочку води, беремо чисту білу ганчірку або серветковий папір, дуже гострий і тонкий ножик, кусочок гладенької дощички чи картону і солому. Довжину соломки вимірюємо до тієї деталі, яку хочемо заклеїти, робимо олівцем позначку і обережно ножиком перерізуємо солому в місці позначки; змачуєми смужечку у воді і акуратно прикладаємо на те місце, де вона повинна лежати. Ганчіркою притримуємо, щоб смужка приклеїлася до дошки.

Аплікації покривають прозорим лаком НЦ-222 або матовим за допомогою розпилення.

Закінчивши роботу, дошку з викладеною композицією покриваємо прозорим лаком. Лак закріплює солому на дошці і надає роботі блиску. Вибирати треба тільки якісні сорти лаку, бо поганий лак може потемніти. Роботу можна і не лакувати - природна солома сама по собі гарно виглядає.

З'ясовуючи регіональну специфіку народного орнаменту в центрі дослідження виконаємо іконографічний і номінативний аспекти. Тобто нас цікавить передусім орнаментальні знаки і вербальне осмислення цих знаків у народних назвах орнаментів. Особливості техніки й матеріалу враховуватиметься тоді, коли вони визначаються не лише стилістику, а й іконографію візерунка. Наприклад, елементи й мотиви, властиві певному видові мистецтва й відсутні в інших, взаємозамінюваність криволінійного обрису в розпису прямокутним у лічильних способах вишивки чи ткацтва і різного плетіння.

Аналіз кількох тисяч варіантів українського орнаменту засвідчує, що той самий елемент осмислюється здебільшого не однаково в окремих місцевостях, у різному орнаментальному контексті. Зіставляючи зображення знаку з його народною назвою, усвідомлюємо хід асоціативного мислення і розуміємо, які складові візерунка є основним, а які - додатковим.

Якщо скажімо, ромб з предовженними і загнутими сторонами називається «барани», кучері», «ріжки», то в знакові акцентується його спіральні елементи, хоча сам ромб семантично в даному разі пасивний.

1.3 Стан розвитку ремесла на Поділлі

В Україні художником-майстром, який працює у техніці аплікації соломкою, став О.Саенко з Віницької області. Він розробляє тематичні композиції в народному стилі, використовуючи як основу деревостружкову плиту. Відомі оригінальні композиції М. Сопільника із м. Івано-Франківська та Д.Пихно з м. Чернівці.

У 1968 р. техніку аплікації соломкою для оздоблення скриньок освоїли майстрині Тетерівського лісгоспзагу Київської області. В 70-ті роки цей вид творчості застосували для декорування виробів із дерева Д. Галікеєва на Буковині, С. Кадельчук і Е. Мокляк на Ужгородській фабриці художніх виробів, Н. Зеленчук на Львівському художньо-виробничому комбінаті.

В багатьох європейських народів, жали ячмінь і пшеницю серпом ним працювали як жінки так і чоловіки. На Поділлі побутували загальноукраїнські варіанти ковальського й фабричного серпів. Перші мали дещо більш видовжену робочу частину, фабричні - сферичну форму. І ковальський, і фабричний серпи були однотипними - з зазубреним лезом. Серпи з гладким лезом на Поділлі були великою рідкістю.



2. Роль і місце ремесла у встановлені особистості учнів

2.1 Аналіз шкільних програм і підручників в контексті ознайомлення учнів з ремеслом

Пучок соломи, перев'язаний джгутом, з здавна служив основою у традиційних крестиянських іграшок. Поступово виділились талановиті майстри, які вже не в полі, а в домашніх умовах стали робити ляльки, фігурки коней, оленів, а також різних фантастичних тварин.

Дана програма розрахована на 4 роки. Вона направлена на рішення проблем соціальної реабілітації дітей з недоліки слуху і мови, активне включення їх в соціальні і між особисті відносини. Програма побудована на ручній маніпулятивній діяльності. Як відомо, ручна праця сприяє на розвиток інтелекту, мови і інших психологічних функцій дитини в цілому. Цей вид діяльності являється великим потенціалом розвитку для дітей з проблемами слуху.

2.2 Розробка проекту авторського виробу

Орнамент - узор, що складається з ритмічно упорядкованих елементів, якими бувають абстрактні форми або зображення реальних об'єктів, часто стилізованих до невпізнанності. Власне, досі точного і всеохоплюючого визначення не дано. В більшості випадків стверджується лише, що Орнамент не є «видом» мистецтва, а його головними ознаками є ритмічність, повторюваність рапортів та стилізація. Ці ознаки притаманні Орнамент, проте, не визначальними, бо 1 - без ритму взагалі не існує твору мистецтва будь-якого виду; 2 - є орнаменти, не побудовані на повторах; 3 - мотиви в Орнамент бувають як стилізовані так і дріб'язково натуралістичні. Орнаменти напевне слід вважати самостійною категорією мистецтва тому, що оперує власними, відмінними засобами створення художнього образу, історично і географічно є найбільш поширеним проявом художньої творчості, завжди був найхарактернішим елементом стилю мистецтва окремих народів, регіонів чи епох. Основна прикмета виступає тоді, коли розглядаємо мистецтво як знакову систему.

Пряма лінія - найкоротша відстань між двома крапками. Вона зображує спокій, постійність, статику, врівноваженість, симетрію.

Світ завжди перебуває в постійному русі, усе життя йде хвилеподібними рухами. Життя землі - протиборство ліній і площин, переміщення тектонічних шарів, вогняні виверження, зіткнення і знаходження контингентів, утворення гірських вершин і рік, створення кристалів і безперервне продовження цих та інших процесів, що тривають у природі; виникнення і зникнення цивілізацій, їхня боротьба, життя самої людини, її смерть… Різні долі і характери, їхнє життя і взаємозалежності.

Суть світобудови полягає в єдності та боротьбі проти залежностей. І саме ламана лінія як засіб графічного зображення процесів, що відбувається як засіб графічного зображення процесів, що відбувається, допоможе вирішити цю проблему. Характер таких ліній різне емоційне навантаження.

І знову плавний рух життя, хвилястість, плинність, вібруючий, , пульсуючий організм живої природи такими лініями людина-трудівник, виявляючи хвилювання художніх пошуків, поєднує елементи різноманітних хвилястих завитків і ламаних ліній. Назвемо цей метод комбінованим.

Поєднуючи прямі , ламані та хвилясті лінії отримаємо елементи орнаменту. Лінії мають смислові значення в орнаменті. Виражаючи почуття і прагнучи відобразити їх графічно, давні художники, відводячи від звичайного геометричного елемента, давали волю уяві і складали цілі системи ліній, які можна, узагальнивши і наголосивши їхні головні властивості..

З таблиці видно, що можливі різні варіації цієї простої базової структури, і вони безкінечні. Прості лінії мають загальне значення і використовують у творчості, наприклад, в орнаментизації культової, світської архітектури, а також як орнаментальний декор з різними пластичними і кольоровими рішеннями в побуті.

Людина може сприймати контур по різному. Наприклад, при «сухому» контурі беремо пензель, набираємо чорну фарбу, знімаємо зайву воду з пензля, притискаємо його до аркуша і дуже швидко проводимо пензлем у напрямку гілки або стовбура дерева. У цьому випадку в такій лінії посвідчується простір. Ми можемо виконати світлий, легкий, м'який контур або придумати щось інше. Адже можливості наші безмежні.

Точка в просторі й часі, де звершився акт творення, є осереддя найбільшої сили. Ми називаємо його «Центром світу». Космічні уявлення, пов'язані із цими координатами, програмують схему розгортання всього наявного у просторі і часі.

Хрест - ключ до небес, один із найпоширеніших символів у міфологічних і релігійних системах різних контингентів Землі. Він символізує вищі сакральні цінності, наголошує ідею центру та його напрямків, що йдуть від центру, визначають у ньому лінії напрямки зв'язків і належностей. Хрест моделює духовний аспект, прагнення вічності і є геометризованим варіантом світового дерева. Згодом він стає символом життя і смерті

Спіраль - символ енергії в природі. Шлях до себе. Дуже часто є основою всієї композиції.

Коло - елемент символіки, що виражає ідею єдності, безкінечності і завершеності, найвищої досконалості. Коло в поєднанні з іншими фігурками та символами створює безкінечну кількість символічних і емблематичних асоціацій, наприклад, центр і чотири напрямки Всесвіту; крилате коло - Божественний дух; два з'єднанні кола - союз неба і землі. Сфера функціонування кола різноманітна - від творчості до науки. Так перенесення міфологічних просторово-космічних уявлень на соціальний грунт можна спроектувати на зображення моделей для орнаменту, що ми й робитимемо.

Квадрат - міфоепічний символ, що має особливості геометричної фігури, пов'язаний ідеями, - число чотири, символізує абсолютну рівність, простоту порядок, істину, мудрість, землю. Квадрат утворює горизонтальну площину схеми світового дерева; чотирикутна схема поєднує систему двійкових протиставлень, що відображає світ, верх - низ, вогонь - вода та інше, слугує моделлю багатьох храмових споруд, що розглядаються як образ світу. Квадратна структура використовувалася для опису просторових колгредієнтів Всесвіту, головних часових координат ( чотири частини доби, чотири пори року). Таким чином, маємо одну зі складових частин орнаменту архаїчного типу.

Трикутник - основний символ числа 3 (Рис. 5) - триєдина природа світу: небо, земля, людина; батько, мати, дитина; людське тіло, душа, дух - перша серед пластичних фігур.

Пентаграма: п'ятикутна зірка - символ духовного пориву, здорової ідеальної людини, сильна конфігурація, постійний пошук, корекція своєї долі. Перевернута зірка символ зла, стихії, непередбачуваності подій.

Ромб - символ щастя, родючості.

Геометричні фігури дуже важливі для побудови орнаменту: чотирикутник - це поверхня, обмежена чотирма прямими лініями. Образи, вписані в геометричні площини, символізує взаємозв'язок твору.

Поняття «орнаментальний мотив» розуміємо як найхарактернішу те му візерунка. Мотив може визначатися формою елементів, знаків, конкретизованих зображень, що складають візерунок, або особливостями побудови, колориту, фактури. Назва візерунка вказує, яку саме рису акцентує місцева традиція: спосіб виконання, подібність до реалій фізичного світу, міфологічно-фольклорних, поетичних образів і т.п. Мотив «дубове листя» завжди акцентує характерний хвилястий обрис даної реалії, а варіанти «дуб» і «дубок» - гілки. Специфікою дуже поширених на Україні візерунків «квітки» є невираженість ботанічних ознак на відмінну від мотивів «гвоздики», «півонії», «ромашки».

«Листки» акцентують видовженість форми: мигдалеподібної, ланцетоподібної, гранчастої, ізоморфної. Водночас іконографічною специфікою «листків» є невираженість ботанічних ознак на відміну від «вишневого листя», «дубового», «листка папороті» тощо.



Висновки

Існує добрий звичай - бажати доброї дороги тим, хто вирушає в путь. У тих, хто освоює непрості ази ремесла роботи з соломкою, попереду дорога в творчість. Кожний може для себе вибрати цю дорогу.

Творчість починається з бажання щось зробити своїми руками. Зробити - значить створити. Витвір - це вихід із звичайної течії життя, підняття на сходинку вище, відкриття в собі нових можливостей. Ті, хто стає на шлях творчості, рухаються на вершину мистецтва. Можливо, не всім судилося досягнути його висот, не всім дана Божа іскра, але сам творчий процес підносить і удосконалює людину.

Проста соломка, яку ми беремо в руки, може навчити багато, ремесло - це не тільки комплекс прийомів і способів художньої і технологічної обробки матеріалу.

Колись ремесло було тісно пов'язане з магією, і любі дії, пов'язані з перетворенням матеріалу, відтворенням природної форми, набували символічного змісту, здійснювались в процесі ритуалу. В наш час людина, яка живе в умовах промислового і міського середовища, відірвана від природи, її праця позбавлена органічного взаємозв'язку з природним циклом зміни пір року. Людина все більше віддаляється від землі. Споконвічна праця людини-землероба на землі-годувальниці наповнила скарбницю людської культури багатющими духовними і художніми традиціями, закарбованими у фольклорі, казках, обрядах., взірцях мистецтва.

Саме ця золотиста соломка стала тим матеріалом, який приносить радість творчості і разом з тим, збагачуючи людину духовно, повертає відчуття причетності до природи з її незмінним ритмом вмирання і відродження.

Спостерігаючи, як із зерна народжується нове життя, як колосяться хліба в променях літнього сонця, як наливається колос, зв'язуючи зжаті снопи, а в зимові дні сплітаючи золотисті соломинки, щедро вицілуванні ласкавим літнім сонцем, в хитромудрі узори, людина відчуває себе частинкою велетенського всесвіту, де вона навчилася жити, працювати і творити в гармонії з природою і за її законами. Хочеться вірити, що саме з поверненням відчуття гармонійної єдності зі світом і включенням в творчий процес його постійного оновлення, кожна людина може вирішити проблеми свого особистого гармонійного існування, а людство - глобальні проблеми майбутнього виживання на землі.



Список використаної літератури

1. Антонович С.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Е. “Декоративно-прикладне мистецтво”. Львів 1992

2. Барадулін В.А. “Сельскому учителю о народних промислх”. Москва 1979 с.75-106

3. Барадулін В.А., Чупаєва Т.А. “Использование месного Сырья (соломки) для изготовления художественних изделий” Москва 1976

4. Коноваленко А.М. “Мозаика из дерева” К. 1987

5. Лобачевская О.А. “Плетения из соломки” Москва 1997

6. Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва Львів 1969

7. Свид С.П., Проців В.І. “Художні техніки” Київ 1977 с.33-35

8. Тимків Б.М., Кавас К.М. “Виготовлення художніх виробів з дерева Львів 1996 с.94-9



Додатки



Размещено на Allbest.ru