Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРCИТЕТ

ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДCЬКОГО

УДК 008:168.522:111.(043.3)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата культурології

Культурологічний аналіз істини як концепта в західноєвропейському інтелектуальному дискурсі

Спеціальність 26.00.01 - теорія та історія культури

Доброєр Наталія Вікторівна

Сімферополь - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі культурології та мистецтвознавства Одеського національного політехнічного університету, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник - доктор мистецтвознавства, професор Баканурський Анатолій Григорович, завідувач кафедри культурології та мистецтвознавства Одеського національного політехнічного університету

Офіційні опоненти:

Афанасьєв Юрій Львович, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри мистецтвознавства та експериментальної діяльності Інституту мистецтв при Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв (м. Київ)

Цвєтков Олександр Петрович, кандидат філософських наук, професор кафедри соціології та соціальної філософії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (м. Сімферополь)

Захист відбудеться “11“ березня 2011 року о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.09 Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 20, зал засідань).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, проспект Академіка Вернадського, 4).

Автореферат розісланий «9» лютого 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І. О. Кур'янова

істина розуміння культурологія

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації. Початок ХХІ століття відзначено потужним рухом глобалізації, яка поставила перед сучасною культурою проблему пошуку універсальних принципів, комплексних систем, методів, що слугували б підґрунтям для здійснення діалогу між національними культурами. З огляду на це наразі актуальним стає детальне вивчення концептів культури як її підґрунтя. Проблема сучасної культури полягає в тому, що процеси глобалізації проходять у контексті кризи, перед обличчям якої опинилося людство. Сьогодні все частіше визнають, що складні процеси в сучасному суспільстві призводять до втрати смислу багатьох загальноприйнятих культурних еталонів і матриць соціального порядку, зокрема власне поняття загальнолюдських цінностей. Проте без визнання цих цінностей, певних спільних цілей - концептів культури, людського буття, - неможливий продуктивний полілог.

Кожний елемент культури, окремо взятий, не може бути джерелом таких універсалій. Але спосіб входження цих елементів до єдиного простору культури має спиратися на знання тих зв'язків між її елементами, які й становлять ціле, і на знання ціннісних орієнтацій, які - в різних формах - знаходяться у всіх компонентах культури.

Актуальним є звернення до концепту культури, що здатний об'єднати навколо себе практично всі базові компоненти культури, що є безсумнівною цінністю, - до Істини. Прагнення до цілісності, хоча воно не завжди усвідомлюється, притаманне свідомості людини як прояв потужного механізму самозбереження, виживання її у світі. Істина як корпоративне знання також підпорядкована цьому механізму самозбереження, виживання.

У сучасній культурі актуальним є розгляд уявлень про істину, які сформувалися на сучасному етапі у філософії та релігії. За тих часів, коли у філософії домінували питання пізнання, перетворення світу, наука і релігія усвідомлювалися як антиподи, опоненти, і навіть конкуренти. Сьогодні, коли пріоритетне світоглядне питання - це питання про цінності і цілі життя та пізнання (тобто йдеться не про елементи й технології освоєння світу, а саме про концепти свiту як системи), наука та релігія, наука та мистецтво як рівноправні компоненти культури можуть і повинні стати союзниками, з тим, щоб протистояти деструктивному натиску бездуховності, нігілізму, байдужій апатії, що буквально заполонили сучасну культуру. Це повною мірою стосується і відносин між філософією і теологією.

Вибрані базисні компоненти культури відображають різні підходи до вирішення проблеми розуміння істини: для релігії - це питання віри, догми, для філософії - логіки. Культурологія - це єдина наукова галузь, яка дає можливість підійти до розуміння істини як концепту культури одночасно з точки зору різних дисциплін. Все це зумовлює актуальність дисертаційного дослідження.

Теоретичну базу дослідження становлять насамперед наукові праці Ю. Степанова та В. Стьопіна, присвячені обґрунтуванню виділення концептів або універсалій культури.

Дослідження історичного формування основних напрямів розуміння істини в межах філософії і релігії спирається на великий шар історико-філософської літератури, зокрема на фрагменти ранніх грецьких філософів Фалеса, Піфагора, Геракліта, Парменіда, праці Аристотеля, Платона, Тертуліана, Юстина, Климента Олександрійського, Августина Блаженного, У. Оккама, Ф. Аквінського, Н. Кузанського, Н. Макіавеллі, М. Лютера, Ф. Бекона, Д. Локка, Р. Декарта, Г. Лейбніца, І. Канта, Г. - Г. Гегеля, Ф. Шлегеля, Л. Фейєрбаха, А. Шопенгауера, С. К'єркегора, В. Дільтея, Ф. Ніцше, О. Конта, Р. Карнапа, Т. Куна, К. Поппера, Л. Вітгенштейна, С. Кріпке, Х.-Г. Гадамера, Е. Гуссерля, Г. Ріккерта, Ж. Дерріда, Ж. Дельоза, З. Фрейда, Е. Фромма, М. Гайдеггера, К. Ясперса, У. Джеймса, Ч. Пірса, М. Бубера, Ю. Габермаса.

Важливий науковий базис дисертаційного дослідження становлять роботи, що аналізують сутнісні характеристики істини як категорії філософії, зокрема до них належать праці Є. Андроса, І. Бичка, Д. Горського, Н. Арутюнова, К. Бахтіярова, А. Бессонова, П. Гайденко, Т. Ойзермана, І. Касавіна, Г. Горак, В. Лекторського, Б. Липського, Є. Родчаніна, В. Хазієва, Е. Чудінова, Є. Кузіної.

Основу дослідження становить також звернення до сучасних теологічних досліджень, зокрема до праць Г. Кюнга, П. Тілліха, Ж. Марітена, К. Барта, К. Надлера, Д. Бонхеффьора, архієпископа Михайла (Мудьюгіна), Ж. Даніелю, Л. Джуссані, Іоанна Павла II, Р. Свінбурна.

Компаративний аналіз базисних компонентів культури (філософії і релігії) ґрунтується на наукових розвідках І. Барбура, Х. Брейретмана, Т. Куна, В. Бібіхіна, Ф. Сухейля, М. Рьюза, Р. Нугаєва, В. Мітюкова, М. Козлової, В. Гінзбург, В. Бібіхіна, Л. Василенко.

Проблемі діалогу як форми взаємодії та аналізу універсальних умов комунікації присвячені фундаментальні праці М. Бахтіна, М. Бубера, К.-О. Апеля, Ю. Габермаса, Л. Ситниченко, А. Єрмоленко, І. Лакатоса, К. Поппера, С. Авєрінцева.

Методологічну основу цілісного розуміння істини як концепту культури становить системний підхід у варіанті параметричної теорії систем, представлений у працях А. Уйомова, А. Цофнаса, Л. Сумарокової.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідницької роботи в межах комплексних наукових тем кафедри культурології та мистецтвознавства Одеського національного політехнічного університету «Інтеграція України в європейську культуру» (№ 508-77) та «Розвиток культурної інфраструктури Південного регіону України» (№ 585-77). Тема дисертаційної роботи затверджена вченою радою Одеського національного політехнічного університету (протокол №11, від 17.06.2008р.).

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі культурологічного аналізу змін, що відбуваються в розумінні істини в західноєвропейській культурі створити системне наукове обґрунтування комунікативної моделі істини як концепту культури.

Мета дослідження конкретизується в таких завданнях:

– розглянути історичну динаміку формування поняття істини в культурі;

– провести порівняльний культурологічний аналіз підходів до істини у філософії та релігії, на основі якого будуть встановлені нові культуролого-методологічні принципи розуміння істини;

– систематизувати сучасні концепції істини;

– розглянути можливості формування єдиної методології розуміння істини в межах сучасної культурології та обґрунтувати комунікативний підхід до розгляду істини як концепту культури;

– створити культурологічну модель системного комунікативного розуміння істини;

– вказати перспективи посилення значущості істини в межах сучасної культури.

Об'єктом дослідження є істина як базове поняття культури.

Предметом дослідження виступає культурологічний аналіз істини як концепта культури.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є комплексне використання методів і прийомів наукового пізнання.

Представлена дисертація є міждисциплінарним культурологічним дослідженням проблеми розуміння істини як концепту культури, проведеним на матеріалі релігії і філософії. Міждисциплінарність - принцип культурологічного дослідження, який уможливлює аксіологічний аналіз істини через виявлення, співставлення та оцінку особливостей її актуалізації в загальноєвропейському культурному контексті.

Діахронічний і синхронічний методи використані для вивчення історичної ґенези та дослідження сучасного етапу в розумінні поняття істини у філософії та релігії. Метод порівняльного аналізу надав змогу зіставити філософські та теологічні підходи до тлумачення категорії «істина». Теоретико-системний метод у варіанті параметричної теорії систем став підґрунтям методологічного упорядкування основних сучасних концепцій істини та виявлення принципу формування загальної моделі розуміння істини. Також застосовано структурний метод, за допомогою якого досліджено взаємозв'язок між культурними базовими компонентами (філософією і релігією). За допомогою функціонального методу виявлено загальні закономірності розуміння істини з точки зору її функціонування в системі міжкультурних і внутрішньокультурних відношень. За допомогою компаративного методу виявлено генетичний зв'язок між базовими культурними компонентами - релігією і філософією. Застосування семіотичного методу надає змогу систематизувати сучасні концепції істини.

Наукова новизна отриманих результатів:

Вперше:

– побудовано загальнометодологічну культурологічну комунікативну модель розуміння істини як концепта культури;

– запропоновано новий принцип систематизації наявних концепцій істини: поділ на семантичні, синтаксичні та прагматичні концепції;

– представлено системні моделі розуміння істини базових культурних компонентів (філософії та релігії).

Удосконалено:

– цілісний підхід до розуміння істини із загальнокультурологічних позицій;

– моделі взаємовідношень філософії і релігії як базисних компонентів культури.

Отримало подальший розвиток:

– дослідження процесів взаємовпливу базисних компонентів культури;

– аналіз історичних типів розуміння істини в межах західноєвропейської філософії;

– розгляд провідних типів розуміння істини в межах західноєвропейської теології.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Питання про діалог між теологічним і філософським осмисленням загальнолюдських проблем є актуальним у сучасних гуманітарних науках. Взаємовідношення базових культурних компонентів (філософії і релігії) зараз перебуває на стадії формування. Виокремивши основні принципи порівняльного вивчення релігії та філософії в аспекті розуміння істини, ми можемо запропонувати нові методологічні принципи дослідження цього питання, на підставі яких можна здійснити поглиблений аналіз із залученням різних компонентів культури. Зважаючи на це, при подальшому розгляді цієї проблеми ми зможемо отримати повний культурологічний аналіз поняття істини.

Комунікативне розуміння істини як концепта культури може виконувати методологічну функцію в процесі організації будь-яких соціальних товариств, вивчення інших культур, релігій. Прийняття комунікативної концепції істини є істотним чинником, що допомагає консолідувати громадську думку, знімати міжрасову, міжнаціональну й міжрелігійну напругу в суспільстві.

Значний обсяг інформації, здобутої в процесі дослідження, було використано у підготовці матеріалу таких лекційних курсів як «Структурно-організаційні принципи формування політики в галузі міжнародного культурного співробітництва», «Інтеграційні процеси в культурі» як матеріал для вивчення та методологічний інструмент дослідження істини як концепту культури. Низку теоретичних та історичних матеріалів дисертації застосовано автором при проведенні семінарських занять зі студентами Одеського національного політехнічного університету з навчальних курсів «Структурно-організаційні принципи формування політики в галузі міжнародного культурного співробітництва», «Інтеграційні процеси в культурі», «Організація молодіжних форм дозвілля».

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження та всі опубліковані статті написані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорено на методичному семінарі та засіданнях кафедри культурології та мистецтвознавства Одеського національного політехнічного університету, опубліковано в наукових статтях і викладено у виступах на конференціях, серед яких: Міжнародна науково-практична конференція «Україна та Ватикан у розвитку вищої освіти» (Одеса: Християнський гуманітарно-економічний відкритий університет, жовтень 2008 р.); Міжнародна філософська конференція «Європа: об'єднавчі процеси і християнські цінності» (Львів: Український католицький університет, лютий 2009 р.); Науково-практична конференція «Актуальні проблеми психологічного розвитку і підтримки дітей і підлітків» (Одеса: Християнський гуманітарно-економічний відкритий університет, березень 2009 р.); V Всеукраїнська науково-практична конференція «Українська культура в добу глобалізаційних трансформацій» (Рівне: Рівненський державний гуманітарний університет, грудень 2009 р.); ХХІХ міжнародні наукові читання «Культура народів Причорномор'я з найдавніших часів до наших днів» (м. Сімферополь-Старий Крим, квітень 2010 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 12 публікаціях, із них 7 статей надруковано у провідних наукових фахових виданнях України.

Структура дисертації та її обсяг. Відповідно до поставлених завдань, дисертація містить вступ, два розділи, 10 пунктів, висновки, список використаної літератури - 210 найменувань. Повний обсяг дисертаційного дослідження - 155 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі окреслено проблематику дисертаційної роботи, обґрунтовано вибір теми, її актуальність і наукову новизну, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методологію дослідження, розкрито наукову новизну роботи та її практичне значення, наголошено на особистому внеску здобувача в культурологічному дослідженні істини як концепта культури, подано апробацію результатів дисертації, зазначено кількість публікацій.

У першому розділі «Культурно-історичний процес формування поняття істини» розглянуто та проаналізовано першоджерела, літературу, методологію дослідження розуміння істини, зокрема, істини як концепта культури.

У підрозділі 1.1. «Ступінь розробленості проблеми в культурології, аналіз літератури і вибір напрямків дослідження» переглянуто під новим, культурологічним кутом зору теоретичні положення щодо проблеми розуміння істини. Багатозначність такого культурного феномена, як істина змусила вийти за межі традиційного її розуміння в межах окремих базових культурних компонентів на новий культурологічний простір.

У цьому підрозділі обґрунтовано, що істина як концепт культури детально не розроблена. У наукових працях Ю. Степанова, В. Стьопіна істину тлумачили як розряд універсалій, категорій культури, але не концептів. Виведення істини на новий рівень розуміння уможливлює усвідомлення необхідності взаємодії різних базових культурних компонентів на рівних умовах. Багато філософів, богословів, культурологів зазначали необхідність рівноправного включення релігії в систему базових компонентів культури. Однак, на сьогоднішній день не створено методологію дослідження комплексного впливу базових компонентів (релігії та філософії) на розвиток культури (Ж. Марітен, К. Доусон, Г. Кюнг, И. Яблоков, І. Зємцов та ін).

Прикладом аналізу парадигмальної подібності наукової, релігійної, філософської систем є робота І. Барбура. Проте, розглядаючи структурні закономірності пізнавального процесу в цілому в межах науки, релігії та філософії, дослідник не порушує питання щодо сутнісного компоненту цього процесу - пізнання істини.

На підставі узагальнення теоретичних праць, присвячених вивченню розуміння істини в культурі, виокремлено три основних аспекти, в межах яких її було розроблено й досліджено:

- онтологічний (І. Касавін, М. Скоробогатих та ін);

- гносеологічний (добре подано в радянській філософії);

- аксіологічний (М. Шестаков, А. і В. Масліхіни, Г. Батищєв, А. Огурцов та ін.).

Всі ці три аспекти використані в роботі для побудови моделі пізнання істини.

До створення моделі пізнання істини зверталися багато вчених. Ці системи будувалися на різних системних підставах: взаємодії базових культурних компонентів, аспектів істини, її властивостей (М. Шестаков, Г. Батищєв, Й. Ельоз та ін.), накопичувальні системні моделі, які змінюють одна одну (А. Осипов, П. Сорокін та ін.) Проте жодна із запропонованих моделей не містила всі різноманіття форм, проявів, властивостей істини як основної категорії і релігії, і філософії. Для створення системної моделі істини в роботі застосовано параметричну теорію систем А. Уйомова.

Дослідники акцентують увагу на тому, що досягнення істини можливе лише в процесі комунікації (Ф. Лазарєв, С. Лебедєв, М. Бахтін, М. Бубер, Ю. Габермас та ін.). Більш того, вчені наполягають на необхідності діалогу між релігією і філософією. Однак аналіз літератури засвідчує, що це положення залишається на стадії розробки гіпотези, яка на сьогоднішній момент не має достатніх методологічних підстав. Ця тема не отримала висвітлення ні у філософській, ні в релігійній літературі. Необхідно відзначити той факт, що в науковій літературі практично відсутнє вивчення істини як комунікативного феномена.

У цьому підрозділі на основі визначених стратегій дослідження введено такі значущі для дисертації робочі поняття, як концепт, категорія.

У підрозділі 1.2. «Культурологічний підхід до проблеми розуміння істини в античній культурі» показано, що істина з самого початку не відділялася від поняття першооснови. Однак, як концепт культури, вона в період Античності отримує розвиток за двома напрямами пізнання світу: чуттєво-предметним (Геракліт та ін.) і логіко-раціональним (Фалес та ін.)

Розвиток поняття істини та шляхів її осягнення в античній культурі спричиняє порушення питання категоріальної визначеності істини (істина абсолютна або відносна). Про абсолютність істини говорили і Платон, і Аристотель. Проте у Платона істина має універсальний характер і пов'язана з ідеєю блага, з універсальними цінностями. Вона осягається інтелектуальної інтуїцією. Істина Аристотеля осягається розумом, логічно доказова та ідеальна. Платон говорить про ідеальну істину, а Аристотель про ідеальну та розумово доказову.

У період Античності не існує єдиного розуміння концепту істини. Проте в період пізньої античності формуються дві категоріальні визначеності істини, які в середньовіччя однаковою мірою будуть використовуватися такими базовими компонентами культури, як філософія та релігія.

У підрозділі 1.3. «Реалізація істини в Середньовічній культурі. Внесок епохи Ренесансу в розуміння проблеми істини» показано, що позиції відносного розуміння категорії істини набувають чітко вираженого філософського або релігійного характеру. У культурі Середньовіччя виокремлено три види взаємовідношень між релігією та філософією: 1) ворожнеча; 2) панування однієї зі сторін; 3) гармонія. Визначено, що категорія істини в епоху Середньовіччя набуває релігійного статусу: все, що було пов'язано з Одкровенням, - істинно.

У культурі Відродження відбувається відмова від умоглядного осягнення істини. Це спричинює те, що філософська свідомість звільняється від релігійного світогляду. Діалог релігії та філософії не відбувається. У надрах філософії починає формуватися новий базовий компонент культури - наука, і як наслідок, починає вибудовуватися нова система взаємовідношень між релігією, філософією та наукою. В ренесансній культурі виникають передумови набуття істиною наукового характеру, відбувається переворот у розумінні природи істини. Антична і середньовічна культура розглядали істину як статичний, незмінний об'єкт. У період Відродження, починаючи з філософії М. Монтеня, істину тлумачать як процес її осягнення.

У підрозділі 1.4. «Вплив культурного фону Нового часу на формування розуміння істини в релігії та філософії, їхня взаємодія» обґрунтовано, що до Нового часу історія базових культурних компонентів - релігії, філософії і народжуваної науки - здебільшого не розрізняли понять істини і цінності. У цей період відбувається переворот у свідомості: філософія, теологія і наука повністю стають автономними, що приводить до їх рівноправності в процесі розуміння істини.

У підрозділі 1.5. «Культурологічний аналіз сучасних концепцій істини, їх співвідношення у філософії та релігії» наведено всі можливі концепції істини в релігії і філософії в період ХХ століття. Виокремивши два підходи до розумінні істини (класичний і некласичний) як у філософії, так і в теології, зазначено підстави, на яких будувалася їх опозиція протягом століть у філософії і релігії: раціоналізм / ірраціоналізм; об'єктивність / суб'єктивність; колективність (соціальність) / індивідуальність; онтологія / гносеологія / аксіологія; цілісність (системність) / фрагментарність (елементарізм). Виділення цих опозицій надає змогу спостерігати істину в культурно-історичному процесі. Зроблено висновок про те, що істина як категорія культури має властивість історичності. Ця властивість виступає як одна з фундаментальних характеристик істини.

У другому розділі «Методологічні підстави культурології у комплексному вивченні істини як концепта культури в інтелектуальному західноєвропейському дискурсі» подано культурологічну методологію аналізу істини як концепта культури.

У підрозділі 2.1. «Семіотичний підхід у систематизації концепцій істини в культурі ХХ століття» використаний семіотичний підхід для систематизації сучасних філософських концепцій, відомих як кореспондентська, когерентна і прагматична. Увагу акцентовано на різних аспектах подання та функціонування знання, вираженого в мовній формі. Було виділено три підходи до істини:

- семантичний, орієнтований на відповідність предметного і смислового значень двох знакових форм - знакової форми, яка виражає знання, та певної позамовної форми, що виражає реальності;

- синтаксичний, що вказує на необхідну ознаку справжнього знання, визнає самоузгодження елементів усередині власне знакової форми, подання знання (О. Нейрат, Н. Решер, Т. Кун та ін.);

- прагматичний, що досліджує, як впливає на розуміння сутності істини, її змісту та критеріїв комплекс цілей, намірів та інших компонентів свідомості та буття суб'єктів пізнання і комунікації.

Зроблено висновок про комунікативність істини як її фундаментальну властивість.

У підрозділі 2.2. «Створення цілісного культурологічного розуміння істини за допомогою параметричної теорії систем» під час порівняння двох структур науки та релігії за допомогою поняття парадигми виявлени як спільні, так і відмінні їх властивості. Спільним є те, що більшість даних досвіду обумовлені парадигмою; парадигми опираються спростуванню за допомогою нового досвіду, однак зростання останнього може призвести до зміни парадигми; не існує явно сформульованих правил для вибору парадигми; цілісність будь-якої парадигми задається концептом; вибір концептів неможливий на рівні емпіричного досвіду. Відмінності проявляються на рівні субстрату та структури системи. Спільною проблемою структурної організації науки та релігії є здійснення внутрішньо-парадигмальної та між-парадигмальної комунікації. На прикладі взаємодії базових культурних компонентів: релігії та філософії - продемонстрована можливість взаємодії всіх базових компонентів культури, за допомогою якого буде проведено поглиблений аналіз істини як концепта культури. Загальною проблемою і для наукової, і для релігійної парадигм у їх прагненні до істини є здійснення внутрішньо-парадигмальної та між-парадигмальної комунікації.

У підрозділі 2.3. «Комунікативний підхід як фундамент комплексного вивчення істини. Умови виникнення культурного комунікативного простору» обґрунтовано тенденцію формування нової комунікативної парадигми. Умовами комунікативного процесу і пізнання Істини стає справедливість, еволюційність, «доленосний характер», взаєморозуміння. У роботі доведено, що істина - частина комунікативної праці, скерована на її відтворення, досягнення та підтримку в кожному акті спілкування. Істина набуває загальнометодологічної значущості як системна модель.

У підрозділі 2.4. «Побудова комунікативної системної моделі розуміння істини в культурології» розроблено нову модель розуміння істини. Концептом цієї системи є розуміння істини на трьох рівнях: онтологічному, гносеологічному, аксіологічному. Можливість виокремлення концепту, субстрату та структури в межах категорії істини дає нам право говорити, що істина є системою. Структуротвірним концептом системи-істини є збіг онтологічного, гносеологічного та аксіологічного підходів до розуміння категорії істини. Істина не може бути поза культурою, не бути цінністю культури, оскільки найпершим устремлінням людства є пізнання, а пізнання прагне до істини. Структуротвірні відношення істини як системи демонструють, у межах яких категорій можливе пізнання істини. Іншим аспектом подання істини як системи є розуміння її як процесу пізнання. Концептом такої системи буде комунікативна взаємодія (культур, концепцій, людей). У ролі властивостей цієї структури виокремлюють значущість, добровільний характер, готовність до діалогу (до взаєморозуміння) та історичності. Субстратами цих систем будуть будь-які факти, теорії, позиції, що відображають і істину як поняття, і істину як процес пізнання.

У підрозділі 2.5. «Перспективи вирішення глобальних проблем сучасної культури за допомогою комунікативного підходу до вивчення істини» актуальність звернення до категорії істини в новому розумінні доведено на прикладі можливого вирішення деяких глобальних проблем культури:

1) Релятивізація істини та інших цінностей. Визнання існування істини як системи дає можливість залучити до процесу пізнання всі компоненти культури, зберігаючи цінність кожного з них. Піднімаючи процес пізнання на інший рівень - перш за все аксіологічний, людство отримує можливість зробити центральним питанням культури неможливість виключення істини з культурного контексту.

2) Почуття глобальної самотності індивіда. Нове розуміння істини надасть можливість для створення комунікативного простору, в якому людина знайде упевненість у світі, відчує себе включеним у процес буття. Це стає перспективою можливої побудови нової «епохи облаштованості».

3) Внутрішньокультурні і міжкультурні конфлікти. Істина як фундамент ціннісної орієнтації культури дає передумову до гуманістичного змісту, що має відповідати уявленням про моральну природу людини. Для цього необхідні певні умови:

- рівність як вираз рівноцінності всіх процесів пізнання;

- солідарність як прояв загального інтересу та взаємоповаги;

- збереження світоглядного різноманіття як необхідність тенденції розвитку пізнавального процесу.

4) Етична відповідальність за знання. Людина, фахівець у своїй галузі знань, учений несе відповідальність за свої знання загальнолюдського характеру. Він відповідає за їх повноцінність. У науковій діяльності не завжди відразу можна оцінити отримане знання як істину або хибу. Наявність, збіги з дійсністю ще не свідчать про істинність цих знань. Справжні знання мають не тільки збігатися з дійсністю, але й відповідати моральним, етичним нормам культури. Людина по-справжньому почуває себе комфортно, коли відчуває свою цілісність, а це означає, що отримані знання повинні підтримувати цю цілісність і не повинні бути спрямовані на руйнування цілісності культури та людини як особистості.

ВИСНОВОК

У висновках узагальнено результати дослідження:

1. Розгляд динаміки формування поняття істини в культурі (зокрема, філософії та релігії) продемонстрував, що на початку ХХ століття всі концепції істини (класичні), що зустрічаються протягом історії, зберігаються, однак піддаються сумніву представниками некласичного підходу. Це призвело до різного роду вагань, у тому числі щодо існування істини як концепта культури: порушувалося питання навіть про її відсутність. Таке різноманіття підходів - від класичного до некласичних - спричинило нестабільність не тільки у розумінні істини, але й розумінні місця людини в цьому світі. Руйнація ціннісної основи культури, зокрема концепта істини, зумовлює загальну кризу світогляду (відхід від загальнолюдських цінностей, втрата стабільності, відчуття непотрібності тощо).

2. Виокремивши два підходи до розуміння істини (класичний і некласичний) як у філософії, так і в теології, ми вказали на підстави, на яких будувалася їх опозиція протягом століть у філософії та релігії: раціоналізм/ ірраціоналізм; об'єктивність / суб'єктивність; колективність (соціальність) / індивідуальність; онтологія / гносеологія / аксіологія; цілісність(системність) / фрагментарність (елементаризм). Встановлення цих опозицій надає нам можливість спостерігати істину в культурно-історичному процесі. Це надає змогу зробити висновок про те, що істина як категорія культури має специфічні ознаки історичності. Ця властивість виступає як фундаментальна характеристика істини. Найважливішим параметром історичності є тимчасовість існування тієї чи іншої теорії істини, оскільки істина вкорінена у всіх часових змінах. Властивість історичності дає нам можливість розрізнення підходів до розуміння істини в культурно-історичному процесі та включення їх у загальнокультурний процес.

3. Систематизація сучасних концепцій істини уможливлює розподіл їх на основні групи. Для цього було використано семіотичні поняття, що відбивають різні виміри мови. Аналіз концепцій у сучасній філософії науки, відомих як кореспондентська, когерентна та прагматична, приводить нас до висновку про те, що в основі їх виокремлення наявне акцентування уваги на різних аспектах репрезентації та функціонування знання, вираженого у мовній формі.

З нашої точки зору, фактично тут виділені три підходи до істини: семантичний, синтаксичний, прагматичний.

4. Основним джерелом зміни передумов епістемологічних досліджень в ХХ столітті став аналіз комунікації. Дослідження засвідчили, що процес пізнання невід'ємний від процесу комунікації, а отже, жодна з концепцій не може претендувати на роль єдиного правильного підходу. Саме комунікативний вимір істини дозволяє побачити єдність та взаємозв'язок - як генетичний, так і логічний - сучасних концепцій істини - кореспондентської, когерентної та прагматичної. Більш того, цей аналіз дає підстави для висновку про комунікативність істини як її фундаментальну характеристику.

Під час порівняння структур науки та релігії за допомогою поняття парадигми, виявлено як спільні, так і відмінні їхні властивості. Спільним є те, що більшість даних досвіду зумовлені парадигмою. Відмінності виявлено на рівні субстрату та структури системи. Спільною проблемою структурної організації науки та релігії є здійснення внутрішньо-парадигмальної та між-парадигмальної комунікації.

Необхідність виникнення нової парадигми, де діалог - спосіб осягнення істини, спричиняє сьогоднішня ситуація буття людини у світі. Основна функція нової парадигми - досягнення соціальної спільності при збереженні індивідуальності кожного її елемента. Ця парадигма означала б новий поворот у процесі пізнавальної діяльності, а саме перехід до такої методології, яка б співвідносилася, виходила з уявлень про граничні, кінцеві смисли буття людини, її ролі та призначенні в цьому світі. І також розглядала би пізнання істини не як багатоваріантний пасьянс, а як реальний процес повернення людини в цей світ, у християнському розумінні - процес боговтілення, наслідування Христу.

5. Використовуючи системний підхід, ми будуємо нову модель розуміння істини для сучасної культури. Концептом цієї системи є розуміння істини на трьох рівнях: онтологічному, гносеологічному, аксіологічному. Структуротвірними відношеннями в розумінні істини як системи визнано відношення: раціонального та ірраціонального; об'єктивного та суб'єктивного; колективного та індивідуального; цілісного та фрагментарного.

Структуротвірними властивостями системи є історичність, комунікативність, системність.

Істина, що розуміється як процес її пізнання, становить релятивну структуру, концептом якої є комунікативна взаємодія будь-яких суб'єктів культури. Структуротвірними властивостями цієї системи стають історичність, значущість, добровільний характер, готовність до діалогу.

У ролі субстрату цих системних моделей істини виокремлено різні концепції істини та можливості її розуміння в межах філософії та релігії як базових культурних компонентів.

На підставі системного представлення категорії істини ми пропонуємо наше розуміння істини:

Істина - концепт культури, що фіксує єдність процесу пізнавальної діяльності людини та результату цього процесу. Істиною стає знання, що має значущість для людини та прийняте у вільній комунікації наукових, релігійних, політичних та інших товариств, а також є результатом історичного розгортання пізнавального процесу.

6. Актуальність звернення до категорії істини в новому розумінні доведено на прикладі можливого вирішення певних глобальних проблем культури.

Перша проблема - релятивізація істини та інших цінностей. Нове розуміння істини дає можливість повернути людину у процес буття, поновити ціннісні орієнтири людства та за допомогою цих орієнтирів зробити центральним питанням культури невилученість істини з культурного контексту.

Друга проблема - це відчуття глобальної самотності індивіда. Запропонована модель істини надає можливість для створення комунікативного простору, у якому людина відчує себе комфортно, що служить перспективою побудови нової «епохи облаштованості».

Третя проблема - це внутрішньокультурні та міжкультурні конфлікти. Категорія істини віднесена до фундаментальних основ культури. Саме ця категорія може послужити основою для формування аксіологічного фундаменту нового культурно-комунікативного простору. Культурологія розуміється як складне утворення, яке вбирає у себе численні системи знань, як цілісне утворення, у якому всі його складники об'єднані системними зв'язками. Вона виступає як метамова. Саме ця наука об'єднає всі знання про істину.

Нове розуміння істини становить передумову до гуманістичного змісту пізнання. Для цього нами було виділено такі умови: рівність, солідарність, збереження світоглядного різноманіття.

Четверта проблема - це етична відповідальність за знання. Людина повинна нести відповідальність за свої знання, отримані у будь-якій галузі. Навіть якщо вони видаються істинними у певній галузі, збігаються з дійсністю, вони повинні відповідати моральним, етичним нормам культури, не повинні руйнувати власне культуру, її ціннісні основи, людину.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Доброер Н. В. Обоснованность коммуникативного подхода к уточнению значения истины. Основные условия возникновения коммуникативного культурного пространства /Н.В. Доброер // Аркадія. - 2009. - № 4 (26). Одесса. - С.36-45.

2. Доброер Н. В. Истина как культурный феномен / Н.В. Доброер // Аркадія. - 2009. - № 1 (23). Одесса. - С.36-39.

3. Доброєр Н. В. Значення культурних універсалій у самореалізації молоді ХХІ століття / Н.В. Доброєр// Актуальні питання культурології: Альманах наукового товариства «Афіна» кафедри культурології: У 2-х т. - 2009. - Випуск 8. - Рівне : РДГУ. - Т. 1. - С.20-22.

4. Доброєр Н. В. Загальнометодологічне значення комунікативної системної моделі розуміння істини як концепту культури / Н. В. Доброєр // Культура України (збірник наукових праць). - 2009. - Вип. 28. - Харків : ХДАК.- С.71-80.

5. Доброер Н. В. К рассмотрению понятия истины в рамках культурологии / Н. В. Доброер // Культура народов Причерноморья. - №174. - 2009. - Симферополь. - Т.1. - С.182-185.

6. Доброєр Н. В. Культурологія як метамова в пошуку істини / Н. В. Доброєр // Культура і сучасність: альманах. - 2010. - № 1. - Київ : Міленіум. - С. 107-111.

7. Доброер Н. В. Значение концепта культуры - истины в межнациональных связях (на примере народов Крыма) /Н. В. Доброер // Культура народов Причерноморья. - №. 196 - 2011. - Симферополь. - С.7-8

8. Доброєр Н. В. Істина як філософське поняття / Н. В. Доброєр // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 35. - К.: Український Центр духовної культури. - 2003. - С.152-164.

9. Доброер Н. В. Истина в философии и религии (опыт парадигмального подхода) / Н. В. Доброер // Перспективы. - № 4 (20). Одесса. - 2002. - С. 60-66.

10. Доброер Н. В. Философия и религия: полилог об истине / Н. В. Доброер // Перспективы. - 2003. - № 5(21). - Одесса. - С.3-11.

11. Доброер Н. В. Философия и теология в решении проблемы истины: взаимодействие или противостояние / Н.В. Доброер // Україна і Ватикан у розвитку вищої освіти та духовності. Збірка статей міжнародної науково-практичної конференції 31 жовтня 2008 р. - Одеса : ХГЕУ. - 2008. - С. 100-109.

12. Доброер Н. В. Перспективы категории истины как ценностного основания культуры в процессе воспитания /Н.В. Доброер // Актуальные проблемы психологического развития и поддержки детей и подростков. Материалы научно-практической конференции 28 марта 2009 г. - Одесса : ХГЕУ. - 2009. - С.49-51.

АНОТАЦІЯ

Доброєр Н. В. Культурологічний аналіз істини як концепта в західноєвропейському інтелектуальному дискурсі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології за спеціальністю 26.00.01 - теорія та історія культури. - Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. - Сімферополь, 2011.

У дисертаційної роботі здійснено комплексне дослідження розуміння істини протягом розвитку західноєвропейської культури. Простежено зміни розуміння істини в Античності, Середньовіччі, Ренесансі, Новому часу і на сучасному етапі. Виділено принцип історичності істини як одну з її фундаментальних властивостей.

Використано семіотичний підхід для систематизації сучасних філософських концепцій істини. Зроблено висновок про комунікативність істини як її фундаментальну властивість. При порівнянні структур науки і релігії за допомогою поняття парадигми, виявлено як загальні, так і різні їх властивості. На прикладі взаємодії базових культурних компонентів - релігії та філософії - продемонстровано можливість взаємодії всіх базових компонентів культури, за допомогою чого проведено поглиблений аналіз істини як концепту культури. Використовуючи системний підхід, побудовано нову модель розуміння істини. На підставі системного уявлення категорії істини запропоновано нове розуміння істини. Актуальність звернення до категорії істини в новому розумінні доведено на прикладі можливого вирішення глобальних проблем культури.

Ключові слова: культурологічний аналіз, істина, концепт, методологія, система, комунікативність, історичність.

АННОТАЦИЯ

Доброер Н.В. Культурологичний анализ истины как концепта в западноевропейском интеллектуальном дискурсе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата культурологии по специальности 26.00.01 - теория и история культуры. - Таврический национальный университет имени В. И. Вернадского. - Симферополь, 2011.

В диссертационной работе осуществлено комплексное исследование понимания истины на протяжении развития западноевропейской культуры. Использованы диахронический и синхронический методы для рассмотрения генезиса понимания истины в истории культуры. Также использован метод сравнительного анализа для сопоставления философского и теологического подходов в рассмотрении категории «истина». Прослежены изменения понимания истины в Античности, Средневековье, Ренессансе, Новом времени и на современном этапе. Выделяются два подхода в понимании истины (классический и неклассический) в базовых культурных компонентах (религии и философии), указаны основания, на которых строилась их оппозиция: рационализм/ иррационализм; объективность/ субъективность; коллективность (социальность)/ индивидуальность; онтология/ гносеология / аксиология; целостность (системность) / фрагментарность (элементаризм). Выделение оппозиций дает возможность наблюдать развитие в понимании истины в культурно-историческом процессе. В результате чего выделен принцип историчности истины как одно из ее фундаментальных свойств. Важнейшим параметром историчности является временность существования той или иной теории истины, т.к. истина укоренена во всех изменениях времени. Свойство историчности дает нам возможность различения подходов к пониманию истины в культурно-историческом процессе и включение их в общекультурный процесс.

В диссертационном исследовании использован семиотический подход для систематизации современных философских концепций истины. В основе выделения современных философских концепций понимания истины (корреспонденткой, когерентной, прагматической) лежит акцентирование внимания на разных аспектах представления и функционирования знания, выраженного в языковой форме. В результате чего было выделено три подхода к пониманию истины: семантический, синтаксический, прагматический. Делается вывод о коммуникативности истины как ее фундаментальном свойстве. Коммуникативное измерение истины позволяет увидеть единство и взаимосвязь - как генетическую, так и логическую - современных концепций истины - корреспондентской, когерентной и прагматической.

При сравнении структур науки и религии с помощью понятия парадигмы, обнаруживаются как общие, так и различные их свойства. Общим является то, что большинство данных опыта обусловлены парадигмой; парадигмы сопротивляются опровержению посредством нового опыта, однако рост последнего может привести к смене парадигмы; не существует явно сформулированных правил для выбора парадигмы; целостность любой парадигмы задается концептом; выбор концептов невозможен на уровне эмпирического опыта. Различия проявляются на уровне субстрата и структуры системы. Общей проблемой структурной организации философии и религии является осуществление внутри-парадигмальной и меж-парадигмальной коммуникации.

На примере взаимодействия базовых культурных компонентов: религии и философии - продемонстрирована возможность взаимодействия всех составляющих элементов культуры, проведен углубленный анализ истины как концепта культуры. Сходство этих компонентов дает возможность увидеть связь между сменяющими друг друга парадигмами: сохраняется преемственность. Эта преемственность существует благодаря наличию общих ценностей и критериев.

В работе прослеживается тенденция формирования новой парадигмы - коммуникативной. Истина, начиная с работ Ю. Габермаса, рассматривается как коммуникативный процесс, который принимает форму теоретического дискурса. Это дает возможность расширить поле философской рефлексии, чтобы появилась возможность сотрудничества с другими формами знания (в частности, с религиозной, которое дает ощущение причастности человека к бытию). Единство базисных культурных компонентов понимается как путь к постижению единства бытия. Такой подход приводит к изменению системообразующего фактора - концепта. И религия, и философия в рамках коммуникативной парадигмы приходят к единому концепту - коммуникативности. Субстратом являются элементы личного и коллективного опыта, а также внутренние регулятивы этого опыта. Основным свойством субстрата при этом является принятие Другого. Такое видение возникает, когда условиями коммуникативного процесса становятся справедливость, эволюционность, «судьбоностный характер», взаимопонимание.

Истина как концепт культуры не является постоянной, она всегда «движется», и часть коммуникативной «работы» всегда направлена на ее воспроизводство, достижение и поддержание в каждом новом акте общения.

В работе использован метод параметрической теории систем для построения новой культурологической модели понимания истины. Возможность выделения концепта, субстрата и структуры в рамках категории истины дает нам право говорить, что истина - система. Структурообразующим концептом системы-истины является совпадение онтологического, гносеологического и аксиологического подходов к пониманию категории истины. Другой стороной представления истины как системы является понимание ее как процесса познания. Концептом такой системы будет коммуникативное взаимодействие (культур, концепций, людей). На основании системного представления категории истины предложено новое понимание истины:

Истина - концепт культуры, фиксирующий единство процесса познавательной деятельности человека и его результата. Истиной становятся знания, имеющие значимость для человека, принятые в свободной коммуникации научных, религиозных, политических и т.д. сообществ как результат исторического развертывания познавательного процесса.

Актуальность обращения к категории истины в новом понимании приводится на примере возможного решения некоторых глобальных проблем культуры: релятивация истины и других ценностей культуры, чувство глобального одиночества индивида, внутрикультурные и межкультурные конфликты, этическая ответственность за знания.

Ключевые слова: культурологический анализ, истина, концепт, методология, система, коммуникативность, историчность.

SUMMARY

Dobroyer NV Cultural analysis of truth as a concept in Western European intellectual discourse. - Manuscript.

Thesis for degree of candidate of cultural specialty 26.00.01 - theory and history of culture. - Tavria National University, Vernadsky. - Simferopol, 2011.

Complex research of understanding the truth of the development in Western culture has been studied in this thesis. Changes in the understanding of truth in Antiquity, Medieval, Renaissance, New Age and in the present stage have been traced. As a result, the principle of historicity of truth, as one of its fundamental properties has been highlighted.

Semiotychnyy approach to organizing contemporary philosophical conceptions of truth is used in this work. Conclusion as to the communication skills of truth as its fundamental property is being made. Some common and different properties are found in the process of comparing structures of science and religion with the concept of paradigm. In the example of cultural interaction between basic components: such as the religion and philosophy, the interoperability of the basic components of culture has been demonstrated, which will be held in-depth analysis of truth as the concept of culture. Using a systematic approach, a new model of understanding the truth has been built. Based on a systematic understanding of truth , new categories of understanding truth are proposed. The urgency as to the of appeal to the category of truth in a new sense is driven by the example of some possible solutions to global problems culture.

Key words: culture-analysis, truth, concept, methodology, systems, communication, historicity.

Підписано до друку 27.12.2010 р.

Формат 60х84 1/16. Папір офсетний. Друк офсетний.

Ум. друк. арк. 0,9. Обл. - вид арк. 0,9.

Наклад 100 прим. Зам № 655.

Надруковано в інформаційно-видавничому відділі

Таврійського національного університету ім.. В. І. Вернадського

пр. Академіка Вернадського, 4, м. Сімферополь, 95007

Размещено на Allbest.ru