Національна ідентичність та її формування в незалежній Україні в умовах глобалізації: культурологічні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

Спеціальність 26.00.01 - Теорія та історія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата культурології

Національна ідентичність та її формування в незалежній Україні в умовах глобалізації: культурологічні аспекти

Ковальова Галина Павлівна

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській державній академії культури, м. Харків, Міністерство культури і туризму України.

Науковий керівник : доктор історичних наук, професор

Шейко Василь Миколайович,

Харківська державна академія культури, ректор, завідувач кафедри культурології

Офіційні опоненти : доктор філософських наук, професор

Осипова Наталія Пилипівна,

Національна юридична академія України 

імені Ярослава Мудрого (м.Харків), професор кафедри соціології та політології;

кандидат філософських наук, доцент

Титар Олена Володимирівна, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, доцент кафедри теорії культури і філософії науки.

Захист відбудеться «24» червня о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.807.01 при Харківській державній академії культури за адресою: 61003, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4, Мала зала.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61003, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4, Мала зала.

Автореферат розісланий «21» травня 2010 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю. І. Лошков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю ретельного аналізу соціокультурних трансформацій, викликаних процесами глобалізації, та їх суперечливих наслідківи для сучасних суспільств у національній сфері. Поруч з могутніми глобалізаційними процесами, які залучають до загальноцивілізаційного розвитку представників різних національних культур і збільшують потенціал загальносвітової уніфікації, відбуваються протилежно спрямовані процеси зростання національних чинників культури, загострення національних почуттів, відповідно, постає необхідність у культурологічному аналізі феномену національної ідентичності в умовах глобалізації. Потреба в науковому осмисленні національної ідентичності та її структурних характеристик, крім того, зумовлена необхідністю вироблення нових ідентифікаційних стратегій розвитку особистості й нації в умовах кризи ідентичності.

Розвиток сучасної інформаційної економіки і засобів комунікації, становлення наднаціональних політичних структур і поширення глобальної культури стали викликом для національної ідентичності. Глобалізація як процес усебічного залучення широких мас населення і територіальних національно-державних структур до формування всесвітньої суспільної системи висуває все жорсткіші вимоги до відповідності змісту ідентичності людини і суспільства сучасності. На початку третього тисячоліття людина стає носієм складної, плюралістичної ідентичності, опинившись на «кордонах» багатьох соціальних і культурних світів. Особистість стає ареною дій суперечностей світу, тому глобальна криза набуває особливого значення при аналізі як буття окремого індивіда, так і окремого соціального організму, зокрема нації.

Дослідження феномену національної ідентичності в ракурсі визначення її культурологічних аспектів є актуальним для вітчизняних досліджень. Україна долучена до світових процесів і гостро переживає протиріччя сучасності. Становлення державності та процеси націєтворення в Україні порушили нагальні питання рефлексії щодо вибору оптимальної для нашої країни моделі цивілізаційного розвитку, пов'язаного з необхідністю усвідомлення власного місця у світовому історичному процесі. В українській національній ідентичності вбачається відродження України, її державності та культури, але незважаючи на популярність цієї тематики, українська національна ідентичність нині залишається здебільшого невизначеною. Незважаючи на розробку окремих аспектів теорії етносу, нації, етнічності та національної свідомості, проблема національної ідентичності в умовах глобалізації не набула всебічного і ґрунтовного теоретичного осмислення. В даному ракурсі тема дослідження є актуальною для української культурологічної думки для прогнозування майбутнього української національної ідентичності й обґрунтування можливої стратегії подолання кризи ідентичності в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до теми науково-дослідної роботи Харківської державної академії культури «Вітчизняна та світова культура: історико-теоретичні аспекти» (Державний реєстраційний номер 0109V000511) і теми «Історико-теоретичні аспекти світової та вітчизняної культури», плану наукових досліджень кафедри культурології на період 2006-2010 рр., затвердженого рішенням ученої ради Харківської державної академії культури від 27.02.2006 р. (протокол №8).

Мета і завдання дослідження. З урахуванням ступеня розробленості проблеми, а також її багатоаспектності, у дисертаційному дослідженні ставиться мета: розкрити сутність та особливості формування національної ідентичності в умовах глобалізації, а також дослідити проблемне поле і перспективи розвитку сучасної української національної ідентичності. Передбачається вирішення таких дослідницьких завдань:

з'ясувати смислове поле проблеми ідентичності в гуманітарно-філософській традиції;

дослідити основні підходи до національної ідентичності в культурфілософському дискурсі ХІХ - початку ХХІ ст. та визначити теоретико-методологічні аспекти культурологічного дослідження національної ідентичності в умовах глобалізації;

виявити специфіку Ґенези етнокультурної ідентичності і простежити еволюцію її історичних форм;

розкрити культурологічні особливості і визначити характерні ознаки соціокультурного контексту формування національної ідентичності на початку ХХІ ст.;

проаналізувати основні елементи сучасної національної ідентичності та розглянути її в структурі сучасної соціокультурної ідентифікаційної моделі особистості й соціуму; етнокультурний національний ідентичність

окреслити механізм розвитку і причини зміцнення національної ідентичності в сучасному суспільстві;

визначити особливості формування національної ідентичності в сучасній Україні в контексті глобалізаційних процесів та з'ясувати наслідки впливу глобалізації на соціокультурну ідентичність українського суспільства;

виявити перспективи й обґрунтувати стратегію подолання кризи національної ідентичності в Україні.

Об'єктом дослідження є національна ідентичність як складова сучасної соціокультурної ідентифікаційної моделі особистості й соціуму.

Предмет дослідження - сутність та історико-культурологічна специфіка національної ідентичності в умовах глобалізації й особливості сучасної української національної ідентичності.

Методи дослідження. Складність проблеми, що розглядається, потребує міждисциплінарного підходу в дослідженні національної ідентичності, а також узагальнення і подальшого аналізу цього феномену на філософському рівні з урахуванням сутнісних і функціональних особливостей національної ідентичності, динаміки її розвитку і специфіки проявів у сучасній культурі. У дослідженні використано філософські, загальнонаукові і спеціальні методи, які забезпечили поєднання культурологічного, філософського, історичного і соціологічного аналізу національної ідентичності.

Під час визначення культурно-історичної специфіки національної ідентичності в умовах глобалізації автор звертався до цивілізаційного і системного підходів, а також до синергетичної парадигми. Використання історичного, феноменологічного та структурно-функціонального методів надало можливість розглянути національну ідентичність в єдності її основних компонентів і як таку, що перебуває в постійному розвитку і постійному процесі самовідновлення, а також у взаємодії з навколишнім середовищем. При дослідженні національної ідентичності в Україні використано методи аналізу і синтезу, історичний метод, статистико-аналітичний і порівняльно-аналітичний методи, метод соціального моделювання.

Наукова новизна отриманих результатів. У роботі вперше у вітчизняній науці здійснено комплексний, системний аналіз культурологічних аспектів розвитку національної ідентичності в умовах глобалізації та визначені особливості її формування в сучасній Україні. До результатів і теоретичних висновків, що мають наукову новизну, належать такі:

уперше визначені теоретико-методологічні засади дослідження національної ідентичності в контексті глобалізаційних процесів на основі зіставлення основних методологічних підходів в інтерпретації феноменів нації і глобалізації; узагальнені та систематизовані теоретико-методологічні підходи до визначення понять «національна ідентичність» та «глобалізація», виявлені внутрішня суперечливість та поліаспектність цих феноменів та обґрунтована необхідність використання ресурсу взаємодоповнення існуючих наукових парадигм у дослідженнях сучасної національної ідентичності;

набуло подальшого розвитку уявлення про ґенезу й еволюцію етнокультурних форм ідентичності в контексті культурної динаміки; доведено, що національна форма етнокультурної ідентичності синтезує як етнічні, так і соціокультурні, і політичні основи соціальної консолідації;

розкрито культурологічні особливості і визначено характерні ознаки соціокультурного контексту актуалізації національної ідентичності на початку ХХІ ст., з'ясовано суперечливі наслідки глобалізації для національної ідентичності;

систематизовано й описано компоненти структури національної ідентичності як складного, багатошарового і динамічного утворення; доведено, що в умовах глобалізації пріоритетними є компоненти національної ідентичності, які найбільш здатні зберегти цілісність національного утворення; визначені шляхи модифікації структури феномену національної ідентичності в контексті трансформацій сучасного західного суспільства;

окреслено механізм розвитку і виявлено причини зміцнення національної ідентичності в сучасному суспільстві, розкрито функціональну специфіку національної ідентичності й обґрунтовано думку щодо її функціональної неодмінності в умовах наростання глобалізаційних процесів;

установлено особливості, визначено проблеми і суперечності формування національної ідентичності в незалежній Україні в контексті глобалізаційних процесів; з'ясовано позитивні і негативні наслідки глобалізації для соціокультурної ідентичності українського суспільства; вперше визначено основні вектори трансформації української національної ідентичності під впливом глобалізації;

обґрунтовані стратегія і перспективи подолання кризи національної ідентичності в Україні; доведено, що основні завдання щодо формування національної ідентичності українського суспільства повинні бути пов'язані з розбудовою української політичної нації через внутрішню консолідацію і збереження національної самобутності з одночасною інтеграцією в загальносвітові процеси.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження мають скласти певну методологічну базу для подальшого дослідження культурологічних проблем національної ідентичності. Одержані результати можуть використовуватися державними органами, громадськими організаціями, іншими суб'єктами соціального процесу в діяльності зі створення умов для формування національної ідентичності в Україні. Матеріали дослідження можуть стати теоретичною основою для розробки й упровадження тем і спецкурсів з культурології, етнокультурології, теорії та історії культури, культури України, філософії тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації апробовані на 12 науково-практичних конференціях і читаннях, зокрема на міжнародній конференції «Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективи» (Харків, 2004 р.), міжнародній науково-теоретичній конференції «Особистість в системі соціальних зв'язків» (Харків, 2005 р.), ХІІІ Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях «Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава» (Харків, 2005 р.), міжнародній науковій конференції «Освіта, культура і мистецтво в добу цивілізаційної глобалізації» (Харків, 2007 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті» (Харків, 2008 р.), V міжнародній науково-практичній конференції «Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність» (Харків, 2008 р.), на всеукраїнській науково-теоретичній конференції ХХ Харківські політологічні читання «Політична культура суспільства : джерела, впливи, стереотипи» (Харків, 2008 р.), на міжвузівській науково-практичній конференції «Війна і насильство: минуле та майбутнє» (Харків, 2005 р.) та на наукових конференціях молодих вчених «Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття» (Харків, 2004, 2006, 2007 та 2008 роки).

Публікації. Основні результати дослідження відображені у 8 наукових статтях, затверджених ВАК України як фахові (наказ № 02-77-06/Н52 від 27 лютого 2010 р.).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації складає 205 сторінок, основний текст - 189 сторінок. Список використаних джерел містить 195 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається актуальність вибраної теми, вказується на зв'язок роботи з науковими програмами і темами; формулюються мета і завдання дослідження; визначаються наукова новизна, методи дисертаційного дослідження, практичне значення отриманих результатів і їх апробація, публікації дисертанта і структура роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження національної ідентичності в умовах цивілізаційно-культурних трансформацій» проведено огляд літератури, на основі чого виявлено актуальність дослідження, проаналізовано основні підходи до визначення феномену ідентичності у філософсько-гуманітарній традиції, висвітлено концептуальні підходи до осмислення проблеми національної ідентичності та визначено теоретико-методологічні засади дослідження даної проблематики в контексті глобалізації.

У підрозділі 1.1 «Проблема особистісної та соціальної ідентичності у філософсько-гуманітарній традиції» розкриваються особливості філософського, соціологічного і психологічного дискурсів з означеної проблеми, розкривається зміст поняття «ідентичність».

Зазначається, що вперше основні параметри феномену ідентичності були осмислені у філософській думці. Осмислення проблеми ідентичності в філософському дискурсі відбувалося в двох основних аспектах: як важливої онтологічної універсалії (Парменід, Анаксагор, Платон, М. Кузанський, Б. Спіноза, Дж. Бруно, В.-Ф. Шеллінг, В. Соловйов, М. Ґайдеґґер) та як модальність когнітивно-психологічної структури особистості з розробкою гносеологічного (Р. Декарт, Й. Д. Скот, Ґ. Лейбніц, Д. Юм, І. Кант, Ґ. Ґеґель, Л. Фейєрбах), антропологічного (С. К'єркегор, М. Ландман, Е. Ротхакер, Е. Кассірер), аксіологічного (Ж.-П. Сартр, К. Ясперс) та соціологічного (Ю. Ґабермас, П. Рикьор) аспектів.

Визначено, що вектор розвитку філософських концепцій ідентичності відповідає динаміці соціокультурного процесу, який супроводжується зростаючою індивідуалізацією людини, її поступовим відокремленням від природного і соціального середовища. На відміну від класичної філософії, де ідентичність розглядалася як самототожність, за допомогою якої людина визначає власну єдність і цілісність, у сучасній філософії формується думка щодо плюралістичності ідентичностей, а людина мислиться як мінлива і нетотожна собі множинність різних «Я».

Дослідження соціокультурних та психологічних аспектів ідентичності поширилися в 40-60-ті рр. ХХ ст. у контексті соціального і психологічного дискурсів. Спільним для соціологічних теорій стало прагнення визначити соціальні механізми ідентичності, за допомогою яких соціальний досвід стає частиною індивіда. Сутність цих механізмів у трактуванні авторів розглянутих теорій передбачає взаємодію індивіда в межах єдиного символічного простору зі «значущими іншими» (символічний інтеракціонізм Ч. Кулі, Дж. Міда, Т. Шибутані, «теорія соціальних ролей» Дж. Тернера, І. Гофмана, конструктивістська соціологія П. Бергера, Т. Лукмана, теорії «соціальних уявлень» С. Московичі та соціальної ідентичності Х. Теджфела).

Ідентичність у контексті психологічного дискурсу досліджувалася як феномен, що формується за активної участі несвідомих процесів психіки людини. Психологи визначили суперечливий та безперервний характер процесу формування ідентичності та його психологічну мотивацію: потребу людини в соціальній адаптації, відчутті належності до певного соціального середовища. Природа цієї потреби пояснювалася прагненням індивіда відновити тотожність з природними світом за допомогою відчуття власної єдності зі світом соціальним через партисіпаційне переживання єдності з певним соціальним утворенням (З. Фрейд, К.- Ґ. Юнг, Е. Фром, Е. Еріксон, В. Ядов, А. Пелипенко та І. Яковенко).

Формулюється висновок, що в межах гуманітарно-філософської традиції ідентичність інтерпретувалася як складний соціопсихологічний феномен ототожнення, емоційно забарвлене усвідомлення сукупності специфічних ознак, що виділяють певну спільноту серед інших і є підставою для віднесення особи чи групи до цієї спільноти та власне переживання належності до неї, зумовлене психологічною потребою людини в соціальній адаптації, та підкреслюється необхідність міждисциплінарного дослідження означеного феномену.

Підрозділ 1.2 «Розвиток концептуальних засад дослідження національної ідентичності: основні підходи до проблеми» присвячено узагальненню та систематизації теоретико-методологічних підходів до визначення поняття «національна ідентичність».

Виокремлено і проаналізовано дві великі групи концепцій в галузі етнонаціональної проблематики: «примордіальні» та «модернистські». Зазначено, що для примордіальної позиції аналізу національної ідентичності (Е. Шилз, Г. Айзекс, Р. Бамбіно, М. Новак, П. Ван ден Берга, Ю. В. Бромлей, Л. М. Гумильов) характерним є визнання реальності та історичності етнічних та національних утворень. Модернистський напрям досліджень національної ідентичності наполягає на її винайденому та сконструйованому характері: нації та національна ідентичність позбавлені історії і більшості об'єктивних чинників та втілюються в реальності як суб'єктивна ситуативна групова ідентичність, характер якої визначається переважно особистими та колективними цілями.

У межах модерністської парадигми розглядаються різні методологічні підходи: соціокультурний (Е. Геллнер), комунікативний (К. Дойч), інструменталістський підхід (Дж. Девіс, Н. Гейзер), соціоекономічний (Т. Нейрон, М. Гехтер), політичний (Е. Ґіденс), конструктивістський (Б. Андерсон, Е. Гобсбаум).

Альтернативою примордіальній та модерністській парадигмам визнається етносимволічна теорія нації (Е. Сміт, Дж. Армстронг, Дж. Гатчинсон), яка подає націю як велику політизовану етнічну групу зі спільною культурою та історичною спадщиною. Дослідження національної ідентичності етносимволісти проводять у рамках аналізу попередніх колективних культурних ідентичностей, перш за все етнічних ідентичностей та етносів. Відповідно, національна ідентичність аналізується як довгочасна структура, що зазнає зміни залежно від соціокультурного, історичного, геополітичного, економічного, політичного контексту.

Аналіз провідних концепцій національної ідентичності дозволив констатувати, що категорія «національна ідентичність» потребує міждисциплінарних досліджень, теоретичною основою яких могли стати результати «синтезу» конкуруючих теорій різного методологічного та дисциплінарного типів, проведеного за допомогою культурологічного аналізу. Наголошується, що з точки зору культурології, національна ідентичність є складним соціально-психологічним феноменом, зумовленим ментальним досвідом, культурними, соціальними, економічними і політичними факторами існування нації. Зміст національної ідентичності полягає в усвідомленні та відчутті індивідом своєї спільності з певною нацією на основі єдності соціальних, економічних, політичних аспектів їхнього буття та загальної культури, а також усвідомлення нацією власної єдності на цих же підставах.

Підрозділ 1.3 «Проблема національної ідентичності в контексті дискурсу глобалізації: теоретико-методологічні аспекти дослідження» присвячено визначенню теоретико-методологічних засад дослідження національної ідентичності в контексті глобалізації.

З'ясовано специфіку феномену глобалізації, яка визначається як сукупність тенденцій у культурній, етнополітичній, ідеологічній, економічних сферах суспільного життя, внаслідок яких, з одного боку, розвиток соціальної структури сучасних суспільств набуває наднаціонального виміру і зростає взаємозалежність світу, а з іншого, - актуалізуються специфічні форми самоусвідомлення, зокрема етнічна та національна ідентичності.

На базі аналізу розуміння національних та ідентифікаційних процесів, запропонованих у різноманітних теоріях глобалізації, обґрунтовується висновок щодо можливості використання парадигми «локальна versus глобальна» для визначення культурологічних аспектів національної ідентичності в умовах глобалізації. Підкреслюється, що хоча у кожній з розглянутих моделей глобалізації (теорії світової системи І. Валерстайна, Е. Ґіденса, глобальної соціальності Р. Робертсона, У. Бека, Х. Терборна, детериторіалізації соціального А. Аппадураї) дихотомія «локальне-глобальне» трактується по-різному, проте всі трактування можна звести до запропонованої Р. Робертсоном моделі «структурна гомогенність + соціальна гетерогенність». Відповідно, будь-яка тенденція, яку можна зафіксувати емпірично, а в нашому випадку спалах національної ідентичності, інтерпретується як аспект, частина чи різновид глобалізації.

Зазначено, що поступова заміна в указаних трьох способах концептуалізації проблеми глобалізації базової просторової метафори «просторовізації соціальності» метафорою непросторовості, детериторіальності і символічності, дозволила при аналізі трансформацій ідентичності враховувати новітні тенденції віртуалізації суспільства (Ж. Бодрійяр, М. Кастельс).

Зважаючи на складність феномену національної ідентичності і глобальних процесів, при з'ясуванні культурологічних аспектів національної ідентичності в умовах глобалізації обґрунтовується доречність використання синергетичного, цивілізаційного й етнокультурологічного підходів, принципів цілісності, плюральності, глокалізації, «єдності в різноманітті» та системності світового розвитку.

У другому розділі «Культурно-історична специфіка національної ідентичності в умовах глобалізації» розглядається ґенеза етнокультурної ідентичності й еволюція її історичних форм, визначаються особливості соціокультурного контексту усталення національної ідентичності, аналізується її структура в сучасній ідентифікаційній моделі особистості і соціуму, окреслюються механізми розвитку і виявляються причини зміцнення національної ідентичності в глобальному суспільстві.

У підрозділі 2.1 «Ґенеза етнокультурної ідентичності та еволюція її історичних форм» характеризуються основні тенденції і закономірності динаміки етнокультурної ідентичності, розглядаються її історичні форми. Зазначається, що становлення різних форм і рівнів ідентичності є складним процесом взаємодії внутрішньої активності індивіда і зовнішніх соціально та природно зумовлених чинників. Наголошується, що етнокультурна спільнота є нерівноважною системою, що самоорганізується і має антиентропійний характер, тобто прагне до самозбереження через ускладнення внутрішньої структури. Комплексним антиентропійним механізмом виступає культура, причому нові культурні форми, що зумовлюють образи ідентичності, не замінюють старі, але співіснують, взаємодіють і утворюють усе складніші, ієрархічно організовані системи.

Підкреслюється, що кожен новий виток філогенезу супроводжувався одночасно відмежовуванням від природи, наростаючою індивідуалізацією людини та створенням нових, довершеніших підстав відновлення зв'язку як з природою, так і з соціумом. Механізмом такого відновлення, або, точніше - створення нового, штучного, «культурного» синкрезису, постає етнокультурна ідентичність - ієрархічно організоване, динамічне утворенням, різночасові шари якого можуть актуалізуватися і переструктуризуватися під впливом екзогенних або ендогенних чинників.

Послідовні історичні форми етнокультурної ідентичності в процесі еволюції розвивалися за принципом взаємодоповнення завдяки розширенню, частковій трансформації, адаптації і синтезу традиційних і нових ідентифікаційних основ. Сучасна національна ідентичність є нашаруванням основних історичних форм етнокультурної ідентичності та зберігає у своїй структурі і парадигму спорідненості, і етнокультурні засади соціальної консолідації, доповнюючи їх засадами уніфікованої громадянської ідентичності.

Зауважується, що на наступному еволюційному етапі діахронічна вертикаль структури етнокультурної ідентичності може бути доповнена «цивілізаційним» пластом, якщо під цивілізацією розуміти «найширший рівень культурної ідентифікації» (С. Ґантінґтон). Нова історична форма етнокультурної ідентичності не заперечуватиме попередні форми, а продовжить і розширить можливості для самовизначення людини у світі.

Підрозділ 2.2 «Соціокультурний контекст усталення національної ідентичності на початку ХХІ століття» присвячений визначенню соціокультурних особливостей розвитку національної ідентичності в умовах глобалізації.

Зазначено, що глобалізація призводить до різкого ускладнення зовнішніх, стосовно окремого суспільства, умов існування. Виникають потужні екзогенні зв'язки й залежності, що інтегрують окремі елементи суспільства у всесвітні транснаціональні структури, формується глобальне суспільство, частини якого є взаємопов'язаними і взаємозалежними, принципи організації якого нагадують мережевну взаємодію понад існуючими кордонами. Трансформуються об'єктивні суспільні міжгрупові, міжнаціональні й міждержавні відносини, соціальна й політична структура суспільств, суб'єктивні «життєві світи» індивідів.

Серед глобальних процесів, які трансформують усталені форми людської життєдіяльності і безпосередньо впливають на процеси національної ідентифікації, виокремлюються та аналізуються процеси, пов'язані з кризою національної держави, демократизацією, економізацію, становленням інформаційного суспільства, змінами в сприйнятті простору і часу, розвитком масової культури, віртуалізацією культури, ціннісною універсалізацією.

Доведено, що розширення еклектичного й насиченого елементами різних культур глобального інформаційно-комунікативного простору призводить до змін національних ціннісних установок на колективному і індивідуальному рівнях. Людина опиняється в кризовій стосовно ідентичності ситуації плюралізму культурних стилів, безлічі образів і моделей поведінки, «ціннісного політеїзму» (Е. Ґіденс), гібридної позачасової універсальної і технічної глобальної культури (Е. Сміт).

Показано, що глобалізація викликає глибоку трансформацію системи соціальних зв'язків особистості, розкріпачує її, звільняє від жорсткої прив'язки до певного середовища, відкриває величезні можливості для вибору й реалізації альтернативних життєвих стратегій. Водночас глобальне суспільство створює для особистості проблему внутрішнього самовизначення. Підкреслюється, що становлення ідентичності починає відбуватися в рамках подолання протиріччя між прагненням зберегти цілісність проявів особистості й сучасною розмаїтістю і плюралізацією суспільних відносин, що призводить до кризи ідентичності як невідповідності критеріїв самототожності й самоідентифікації на особистому та національному рівнях новому стану речей. Інстинктивно опираючись глобальним процесам, людина починає пошук стабільних, перевірених орієнтирів, якими найчастіше є елементи традиційної етнічної і національної культури.

У підрозділі 2.3 «Структура ідентичності в сучасній соціокультурній ідентифікаційній моделі особистості і соціуму» зазначено, що національна ідентичність є складною, багатошаровою і динамічною структурою, яка посідає важливе місце в складній ідентифікаційній системі особистості та соціуму і елементи якої можуть актуалізуватися чи деактуалізуватися залежно від факторів, зумовлених особливостями особистого життя, соціокультурного оточення і міжгрупових відносин.

Відзначено, що до 1990-х років визначення компонентів національної ідентичності відбувалося в межах розмежовування культурного та політичного типів національної ідентичності. Проблема концептуалізації національної ідентичності наприкінці ХХ ст. характеризується зміщенням акценту на визначення багатоаспектності й складності її структури, до якої почали відносити декілька загальних взаємопов'язаних та взаємозалежних елементів: територіальний, етнічний, культурний, релігійний, політичний, правовий, економічний. Евристичною щодо визначення структури національної ідентичності в контексті глобалізаційних процесів визнано концепцію С. Шульмана, в якій національна ідентичність розглядається як багаторівнева система, що містить у своій структурі етнічний, культурний і громадянській компоненти, один із яких переважає, а інші два є менш значущими за своїм впливом факторами ідентичності.

Доведено, що традиційне трактування типів національної ідентичності як дихотомії «громадянський західний тип/етнічний східний тип» являє собою спрощене уявлення про структуру національної ідентичності в сучасних суспільствах: громадянські джерела й фактори національної ідентичності виявляються важливішими, ніж це прийнято було вважати, в країнах Центральної і Східної Європи, в той час, як у країнах Західної Європи і Північної Америки виявилися глибшими і значущішимі культурні й етнічні основи національної ідентичності, ніж це вважалося раніше.

Підтвердженням зростання значення культурної та етнічної складової національної ідентичності під час глобалізації є проведений в підрозділі аналіз трансформацій ідентичності, які відбулися під час євроінтеграції. Відзначається, що процеси створення загальноєвропейської громадянської ідентичності ускладнені у зв'язку зі збереженням міцних культурних національних ідентичностей, що є реакцією на швидкі темпи інтеграції в континентальному й світовому масштабах, причому сучасний сплеск пошуків самобутності пов'язаний з актуалізацією етнічної і культурної складових національної ідентичності як тих, що здатні зберегти різноманіття соціальних утворень, забезпечити етнокультурну солідарність націям і відчуття психологічної захищеності індивідів.

Наголошується, що хоча різні рівні ідентичності - наднаціональний, національний, регіональний - існують одночасно та є компліментарними одне до одного, сучасність потребує особливого варіанта позиціювання себе в міжкультурному просторі, що потребує розробки нової концепції діалогу культур і цивілізацій як адекватної відповіді на глобальні виклики часу.

У підрозділі 2.4 «Національна ідентичність у культурологічній перспективі: механізм розвитку та функціональна неодмінність» аналізується проблема механізмів та перспектив розвитку національних ідентичностей, визначаються функції національної ідентичності в ситуації одночасного прояву факторів уніфікації і розширення глобального культурно-інформаційного простору, з одного боку, та загострення боротьби за збереження етнокультурної різноманітності, - з іншого.

Доводиться, що глобалізація заохочує нації до більшої активності, стимулюючи їх адаптаційні захисні механізми через звернення культури до власних традиційних засад і їх відновлення та реорганізацію кожним наступним поколінням. Серед чинників збереження національної ідентичності, спровокованих глобалізаційними процесами, розглядаються спалах національної ідентичності як відповідь на загрозу уніфікації внаслідок розвитку глобальної культури і масового споживання, звернення особистості до нації як до психологічно надійної спільноти в ситуації кризи ідентичності, посилення «сакралізації локального» тощо. Зазначається, що сформована національна самосвідомість поєднує в собі такі принципи внутрішньої самоорганізації: традиціоналізму й історичної укоріненості, інноваційності та перспективності. Відповідно, взаємодія національної і глобальної культури відбувається не за схемою витіснення, національна культура переробляє культурні інновації і пристосовує їх «під себе» завдяки існуванню певної критичної межі сприйняття новацій, яка визначається традиціоналізмом суспільства. Модифікація традиції є в кожному разі результатом самоструктурування нації чи етносу у відповідь на зміну культурно-політичних умов існування спільноти. Завдяки цьому зміни, викликані дією глобалізаційних процесів, призводять не до загибелі ентонаціональної компоненти культури, а, навпаки, сприяють її активній актуалізації і пристосуванню до нових умов.

Наголошено, що стійкість національних ідентичностей зумовлена сталостю її духовних та етноісторичних засад, історичною закоріненністю та функціональною необхідністю національної ідентичності в умовах глобального суспільства. Підкреслюється, що нація є історичною формою людської спільності, яка найповніше забезпечує людині умови її життєдіяльності, задовольняє найзначущіші потреби і інтереси, репрезентує суспільну сутність індивідів та в локальній формі відтворює загальнолюдські цінності.

У третьому розділі «Українська національна ідентичність у контексті глобалізаційних процесів» аналізуються проблеми формування національної ідентичності в незалежній Україні, визначаються особливості трансформацій української національної ідентичності під впливом глобалізації та обґрунтовуються соціокультурні чинники зміцнення української національної ідентичності.

У підрозділі 3.1 «Проблеми формування національної ідентичності в незалежній Україні» зазначено, що процеси глобалізації є зовнішнім домінуючим фактором, який впливає на характер і напрям культурних процесів в українському суспільстві та порушує проблему збереження власної культурної самобутності України. Відзначається, що становлення української нації як сучасної європейської спільноти нероздільно пов'язане з процесом формування національної ідентичності, яку слід розуміти як творення загальної національної ідентичності, спільної для всіх громадян поліетнічної та полікультурної України.

Підкреслено, що формування сучасної української національної ідентичності відбувається, з одного боку, за наявності достатнього набору ідентитетів, необхідних для виокремлення української національної ідентичності (наявність держави, унікальної мови, культурної самобутності,культурних цінностей, національної ментальності). З іншого боку, в Україні відчувається брак етнічної, мовно-культурної, конфесійної, державно-політичної єдності, характерною ознакою формування національної ідентичності в громадян сучасної Україні є відмінність у проходженні цих процесів в окремих регіонах та серед різних етнічних, мовних, конфесійних груп.

Визначаються і аналізуються історичні та сучасні внутрішні фактори ускладнення ідентифікаційних процесів в Україні, зокрема тривалий період бездержавності, перебування територій сучасної України під контролем різних імперій та державних утворень, тривала насильницька мовно-культурна асиміляція українського населення (історичні фактори); поліетнічність, культурна гетерогенність, різновекторність ідентичностей; існування різних дискурсів національної ідентичності; економічна, політична, соціальна нестабільність; відсутність чіткої державної культурної політики і стратегії формування національної ідентичності; недостатній розвиток суспільних інститутів і громадянського суспільства; розкол у суспільстві щодо пріоритетних цінностей національного розвитку, суперечності в мовній і ідеологічній сферах; брак історичних знань або їх викривлене тлумачення, слабкість ідеологічної основи для формування національної ідентичності; деформації національної і громадянської свідомості, невиразність соціальної ідентифікації в умовах ослаблення суспільства (сучасні фактори).

У підрозділі 3.2 «Трансформація української національної ідентичності під впливом глобалізації» зазначається, що глобалізація надає процесові розвитку соціальної структури українського суспільства наднаціонального виміру і чинить помітний суперечливий вплив на процес формування національної ідентичності, який відбувається за умов постійної інтенсифікації структури міжнародних взаємозв'язків, опосередкованої сучасною індустрією комунікацій та новітніми інформаційними технологіями.

Серед зовнішніх загроз культурній самобутності України постає девальвація національних культурних цінностей, поширення масової комерціалізованої культури, трансформація традиційної системи світоглядних орієнтацій, відчуження певних груп від динаміки культурного життя, перетворення культурного простору України у «буферну зону» інокультурної продукції як підміна діалогу культур.

Зазначено, що переважна більшість українських громадян перебуває в стані «ідентифікаційної невизначеності». Основою такої кризи соціальної ідентичності є нечіткість перспектив українського соціуму та обмежений спектр застосованих ідентифікаційних практик: нині в Україні здбільшого використовуються ретроспективна модель, що основується на ідентифікації з власним минулим, і практика орієнтації «на інших» через самоототожнення з «передовими» країнами. При цьому ідентічності-копії набувають карикатурного вигляду і не задовольняють глибинні афіляційні потреби.

Відзначено, що формування і трансформація української національної ідентичності відбуваються переважно під суперечливим зовнішнім впливом двох конкуруючих наднаціональних утворень та відповідних їм колективних ідентичностей - Європейського Союзу, в межах якого конструюється європейська наднаціональна ідентичність, та СНД, у межах якого конструюється здебільшого панросійська ідентичність. Прогнозується, що конкуренція європейської та панросійської ідентичностей на теренах України значною мірою визначатиме майбутнє нашої держави.

У підрозділі 3.3 «Соціокультурні чинники зміцнення української національної ідентичності» зазначається, що формування, розвиток і збереження української національної ідентичності має бути об'єктом цілеспрямованих зусиль суспільства та зваженої державної політики.

Аргументовано, що формування потужного національного чинника має основуватися на власному національному потенціалі України, наголошується важливісті розвитку громадянської та культурної складових української національної ідентичності, необхідность балансу між певною пріоритетністю культури українського етносу й ефективною підтримкою інших культур у рамках політики багатокультурності та концептуального розуміння української національної культури як культури всіх етносів, що проживають в Україні, культурно доповнюючи й збагачуючи один одного.

Доведено, що збереження української культурної самобутності потребує прискорення процесу формування модерної української ідентичності, привабливої для більшості українських громадян, що вбачається можливим за допомогою розробки і реалізації спільної стратегії культурного розвитку та формування національної ідентичності завдяки збереженню культурного різноманіття української нації, використанню його як потенціалу розвитку; посиленню культурної єдності суспільства через формування цілісного національного мовно-культурного простору; збереженню та популяризацію національної культурної спадщини, відродженню історичної пам'яті; оптимізації національного виховання; підтримки національних культурних індустрій та розбудови інфраструктури української культури, створенню умов для широкого доступу громадян до культурної спадщини і сучасного культурного продукту; розвитку інститутів громадянського суспільства; досягненню загальногромадянського консенсусу навколо ключових національних завдань, посиленню суспільної солідарності й толерантності; інтеграції української культури в європейський і світовий простір; активізації міжкультурного діалогу й співпраці.

ВИСНОВКИ

Природа і сутність феномену ідентичності можуть бути зрозумілими лише в контексті міждисциплінарного дослідження. Концепція ідентичності творилася в дискурсі філософського, соціологічного, психологічного знання, в межах якого ідентичність інтерпретувалася як складний соціопсихологічний феномен ототожнення, а саме як емоційно забарвлене усвідомлення сукупності специфічних ознак, які виділяють певну спільноту серед інших і є підставою для віднесення особи чи групи до цієї спільноти, та власне відчуття належності до неї, зумовлене психологічною потребою людини в соціальній адаптації.

Однією з головних форм соціальної ідентичності є національна ідентичність, що надзвичайно актуалізується в умовах сучасних соціокультурних глобальних трансформацій. Еволюція уявлень щодо природи націй та національної ідентичності завершилася формуванням двох базових парадигм: примордіальної та модерністської. Крайнощі зазначених парадигм намагаються подолати представники етносимволічного підходу. Категорія «національна ідентичність» потребує міждисциплінарних досліджень, теоретичну основу яких змогли б скласти результати «синтезу» конкуруючих теорій різного методологічного та дисциплінарного типів, проведеного за допомогою культурологічного аналізу.

З точки зору культурології, національна ідентичність є складним соціально-психологічним феноменом, смисл якого полягає в усвідомленні і відчутті індивідом своєї спільності з певною нацією на основі єдності соціальних, економічних, політичних аспектів їхнього буття та культури, а також усвідомлення нацією власної єдності на цих же основах.

Проведений аналіз зарубіжної й вітчизняної літератури виявив різноспрямованість теоретичних підходів до трактування проблематики національної ідентичності в контексті глобалізації. Загалом, парадигмою пояснення розвитку національної ідентичності стає дихотомічна типологія соціальної організації «локальна versus глобальна» в її різних модифікаціях.

Послідовні історичні форми етнокультурної ідентичності в процесі еволюції розвивалися за принципом ускладнення, взаємодоповнення, розширення, часткової трансформації, адаптації, синтезу і нашарування традиційних та нових ідентифікаційних основ, внаслідок чого утворюється складна рухлива ієрархіїзована структура ідентичності. Національна ідентичність зберігає в своїй структурі і парадигму спорідненості, і етнокультурні засади консолідації, доповнюючи їх засадами уніфікованої громадянської ідентичності. Елементи національної ідентичності під впливом конкретної історичної ситуації та соціокультурних трансформацій можуть актуалізуватися чи деактуалізуватися, утворюючи нові комбінації.

Напрям змін у сучасному суспільстві визначає протиріччя між універсальними глобальними цінностями та вимогами зберегти власну самобутність. Глобалізація прагне розчинити національну ідентичність у глобальних процесах демократизації, становлення інформаційного суспільства, ущільнення часу і простору, релятивізації цінностей, виникнення глобальної культури, що призводить до кризи ідентичності як протиріччя між прагненням зберегти цілісність особистості й сучасною розмаїтістю суспільних відносин. Національна ідентичність відповідає на цей виклик глобалізації зростанням національної самосвідомості, набуваючи можливість реконструювати і зберегти власну автентичність у процесі постійного самовідтворення власної причетності до певних структур і спільнот.

Національна ідентичність посідає важливе місце в сучасній складній та різноманітній ідентифікаційній системі особистості і соціуму, і водночас сама є складною, багатошаровою, динамічною структурою, до якої належать деякі взаємопов'язані та взаємозалежні компоненти, кожна доба виявляє домінантну роль певного компонента або їх комбінації, які залежать від соціокультурного контексту. В умовах глобалізації найчастіше ними стають культурний та етнічний компоненти, які найбільше здатні зберегти різноманіття соціальних утворень, забезпечити етнокультурну солідарність націям і почуття психологічної захищеності індивідам.

Процеси глобалізації не призводять до занепаду національної ідентичності, а заохочують нації до більшої активності й самобутності, стимулюючи їх адаптаційні захисні механізми через звернення культури до власних традиційних засад і їх відновлення та реорганізацію кожним наступним поколінням. Спалах національної ідентичності є відповіддю на загрозу уніфікації, в ситуації кризи ідентичності відбувається посилення «сакралізації локального» та звернення особистості до нації як психологічно надійної спільноти. Стійкість національних ідентичностей зумовлена сталістю їх духовних засад, історичною укоріненістю та функціональною необхідностю в умовах глобального суспільства.

Глобалізація як зовнішній домінуючий фактор мають значний вплив на характер і напрям культурних процесів в українському суспільстві. Сучасними внутрішними факторами ускладнення ідентифікаційних процесів в Україні є поліетнічність, культурна гетерогенність, різновекторність ідентичностей; існування різних дискурсів національної ідентичності; економічна, політична, соціальна нестабільність; відсутність чіткої державної культурної політики і стратегії формування національної ідентичності; недостатній розвиток суспільних інститутів і громадянського суспільства; розкол у суспільстві щодо пріоритетних цінностей національного розвитку, суперечності в мовній і ідеологічній сферах; брак історичних знань, їх викривлене тлумачення тощо.

Зовнішньою загрозою української національної ідентичності постають уніфікаційні глобалізаційні процеси, які посилюють процеси девальвації національних культурних цінностей та асиміляції української ідентичності в потужних субрегіональних та глобальних процесах, що призводить до розмивання та звуження ідентифікаційних практик українців.

Збереження української культурної самобутності і забезпечення єдності України потребують прискорення процесу формування модерної української ідентичності, привабливої для більшості українських громадян. Перспективи української національної ідентичності пов'язані з розробкою і реалізацією державою та суспільством спільної стратегії культурного розвитку і формування національної ідентичності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Даніл'ян Г. П. Етнокультурна маргінальність як прояв кризи ідентичності в добу глобалізації / Г. П. Даніл'ян // Філософські обрії : наук.-теорет. часопис Ін-ту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України та Полтав. держ. пед. ун-ту ім. В. Г. Короленка. Ї Київ-Полтава, 2005. Ї Вип. 13. Ї С. 115Ї128.

Даніл'ян Г. П. Ідентичність як проблема класичної філософської думки / Г. П. Даніл'ян // Гуманітарний часопис: зб. наук. пр. Ї Х. : ХАІ, 2005. Ї № 3. Ї С. 16Ї20.

Даніл'ян Г. П. Культурологічні аспекти взаємодії глобального і локального в процесі самоідентифікації особистості / Г. П. Даніл'ян // Наукові записки Харк. ун-ту Повітряних Сил. Соціальна філософія, психологія. Ї Х. : ХУПС, 2005. Ї Вип. 2 (23). Ї С. 158Ї167.

Даніл'ян Г. П. Національна ідентичність «постновітньої» доби: механізм та перспективи розвитку / Г. П. Даніл'ян // Філософські обрії : наук.-теорет. часопис Ін-ту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України та Полтав. держ. пед. ун-ту ім. В. Г. Короленка. Ї Київ-Полтава, 2005. Ї Вип. 14. Ї С. 79Ї91.

Даніл'ян Г. П. Національна ідентичність в структурі ідентифікаційної моделі особистості і соціуму: природа і функції / Г. П. Даніл'ян // Наукові записки Харк. ун-ту Повітряних Сил. Соціальна філософія, психологія. Ї Х. : ХУПС, 2006. Ї Вип. 2 (26). Ї С. 110Ї118.

Даніл'ян Г. П. Проблема національної ідентичності в контексті глобалістського дискурсу / Г. П. Даніл'ян // Науковий вісник. Сер. «Філософія»/ Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. Ї Х. : ХНПУ, 2008. Ї Вип. 26. Ї С. 7Ї12.

Ковальова Г. П. Опозиція «Свій-Чужий» при формуванні національної ідентичності в контексті глобалізації / Г. П. Ковальова // Наукові записки. Сер. «Філософія». Ї Острог : Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2009. Ї Вип. 5. Ї С. 84Ї91.

Ковальова Г. П. Соціокультурні аспекти кризи національної ідентичності в контексті глобалізації / Г. П. Ковальова // Культура України : зб. наук. пр. Ї Х. : ХДАК, 2009. Ї Вип. 27. Ї С. 63Ї71.

Даніл'ян Г. П. Глобалізація і проблеми культурно-лінгвістичної ідентичності в Україні / Г. П. Даніл'ян // Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність : матеріали V міжнар. наук.-практ. конф., 20-21 травня 2008 р., у 2-х ч. / ХНПУ ім. Г. С. Сковороди. Ї Х., 2008. Ї Ч. 2. Ї С. 69Ї71.

Даніл'ян Г. П. Глобальна національна еліта і криза національної ідентичності / Г. П. Даніл'ян // Культура та інформаційне суспільство ХХІ ст. : матеріали наук. конф. молодих учених, 24-25 квітня 2007. Ї Х. : ХДАК, 2007, Ї С. 9Ї10.

Даніл'ян Г. П. Етнонаціональне насильство і проблема ідентичності / Г. П. Даніл'ян // Війна і насильство: минуле та майбутнє (60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні присвячується) : матеріали міжвуз. наук.-практ. конф. Ї Х. : АЦЗУ, 2005. Ї С. 19Ї20.

Даніл'ян Г. П. Мова як чинник ідентичності в умовах глобалізації комунікаційного простору / Г. П. Даніл'ян // Культура та інформаційне суспільство ХХІ ст.: матеріали наук. конф. молодих учених, 24-25 квітня 2008 р. Ї Х. : ХДАК, 2008. Ї С. 19.

Даніл'ян Г. П. Національна держава та ідентичність в часи глобалізації / Г. П. Даніл'ян // Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава : матеріали ХІІІ Харк. міжнар. Сковород. читань. Ї Х. : ТОВ “ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС”, 2005. Ї С. 190Ї193.

Даніл'ян Г. П. Національна ідентичність в інформаційному суспільстві / Г. П. Даніл'ян // Людина, культура, техніка в новому тисячолітті : матеріали ІХ Міжнар. наук.-практ. конф., 22-23 квітня 2008 р. / від. випусковий доц. А. Є. Прилуцька. Ї Х. : ХАУ ім. М. С. Жуковського «ХАІ», 2008. Ї С. 96Ї97.

Даніл'ян Г. П. Національна ідентичність та самобутність в контексті української культурної політики / Г. П. Даніл'ян // Політична культура суспільства : джерела, впливи, стереотипи: зб. статей і тез за матеріалами Всеукр. наук.-теоретичної конф. Ї ХХ Харківські політологічні читання. Ї Х. : НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва місцевого самоврядування АПрН України, 2008. Ї С. 84Ї86.

Даніл'ян Г. П. Національна ідентичність у контексті сучасних цивілізаційних трансформацій / Г. П. Даніл'ян // Освіта, культура і мистецтво в добу цивілізаційної глобалізації : матеріали міжнар. наук. конф., 22-23 листопада 2007 р. Ї Х. : ХДАК, 2007. Ї С. 17Ї19.