Античний світ

Великий культурний прорив Еллади. Грецькі боги та їх характеристика. Особливості грецької релігійної свідомості. Періоди історії давньогрецької культури. Характеристика Архаїчної Греції. Період грецької класики в історії. Еллінізм та його особливості.

Рубрика Культура и искусство
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 26.02.2015
Размер файла 28,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Античний світ

Зміст

  • 1. Великий культурний прорив Еллади.Грецькі боги
    • 2. Архаїчна Греція
      • 3. Грецька класика
      • 4. Еллінізм
  • Список використаної літератури

1. Великий культурний прорив Еллади.Грецькі боги

Грецька культура, починаючи з доби Ренесансу в Європі, сприймалася як історичне диво. Адже вона залишила, крім усього іншого, таку величезну кількість понять і термінів (фізичних, метафізичних, політичних, мистецьких), що дослідник античності Я. Бург-харт мав усі підстави сказати: "Ми бачимо очима греків і розмовляємо їхніми зворотами мови". Давня Еллада не лише продемонструвала чергову неповторну модель світовпорядкування -- оригінальні і принципово нові способи вирішення важливих суспільних (державницьких, виховних, культурних) завдань, а й започаткувала новий тип духовності, в якому домінує культ краси й освіченості, змагальності (агоністики) і поваги до особистості. На відміну від Стародавнього Сходу, тут обстоювали раціональні форми поведінки, високий рівень майстерності в усіх сферах діяльності, універсалізм, свободу. Саме греки врешті-решт винайшли принципово новий вид діяльності -- продукування ідей, що і сприяло надалі динамізму західної цивілізації.

Звісно, Греція, як і будь-яка велика культурна країна, починається зі своїх міфів. Задовго до появи так званого олімпійського пантеону в окремих общинах вшановувалося чимало місцевих богів. У міру оформлення міфології та релігії місця вшановування богів ставала лише епітетами до їх імен (наприклад, Артеміда Ефеська. Аполлон Дельфійський). Найвищий розквіт античної міфології припадає на П тис. до н. е. -- на крито-мікенську культуру, коли остаточно складається пантеон богів, які живуть па сніжній та багатоущелинній горі Олімп і підпорядковані владі одного бога, "батька людей і богів" -- Зевса. Космогонічні уявлення греків принципово не відрізнялися від уявлень багатьох інших народів. Вважалося, що спочатку існували Хаос, земля (Гея), підземний світ (Тартар) та життєве начало (Крос). Гея породила небо із зірками -- Урана, який став першим володарем світу, чоловіком Геї. Від Урана та Геї народилося друге покоління богів -- титани. Титан Кронос (бог землеробства) скинув владу Урана. В свою чергу, діти Кроноса -- кроніди Аїд, Посейдон, Зевс, Гестія, Деметра і Гера під проводом Зевса подолали Кроноса і захопили владу над Всесвітом. Таким чипом, олімпійські боги -- третє покоління божеств, кожне з яких має свою суворо визначену функцію. Верховним божеством став Зевс -- володар неба, грому та блискавок; Посейдон вважався богом вологи, що зрошує землю і моря; Аїд (Плутон) -- володарем підземного царства; дружина Зевса Гера була покровителькою шлюбу; Гестія -- богинею домашнього вогнища; Деметру шанували як покровительку землеробства, дочку якої Кору (Персефону) викрав Аїд і вона стала його дружиною. Від шлюбу Зевса і Гери народилися Геба -- богиня юності, Арес -- бог війни, Гефест -- бог торгівлі, і покровитель ремісників, особливо ковалів, брехунів і крадіїв, ораторія і спортсменів, який також відводив душі небіжчиків у підземний світ. Серед нащадків Зевса особливо вирізнявся Аполлон -- бог світлих засад у природі, названий ще Фебом (тим, що сяє), який вважався покровителем мистецтв, богом-лікувальником та водночас богом, що приносить смерть, поширюючи епідемії. Роль Аполлона з часом зростала і він почав витісняти Зевса. Сестра Аполлона -- Артеміда, богиня полювання і покровителька молоді. Афіна, що народилась із голови Зевса, вважалася богинею мудрості, всіляких раціональних засад, але й війни (на відміну від неї, Арес уособлював нерозважливу відвагу). Постійною супутницею Афіни була богиня перемоги Піке, символ мудрості Афіни -- сова. Перед Афродітою, що народилася з морської піни, схилялись як перед богинею кохання і краси.

Для грецької релігійної свідомості не характерна ідея всемогутності божества, оскільки над світом олімпійських богів панувала безлика сила -- Доля (Ананка). Боги у греків мали фізичне тіло, жили в певному місці, їм властиві були звичайні людські якості, і навіть вади та недоліки, а іноді і суто людські проблеми. У греків не було спеціального прошарку священнослужителів (лише жерці, пов'язані з певними містеріями) і ставлення до богів було іншим, ніж у більш стародавніх народів!" Грек міг виявляти щодо богів гнів і навіть фамільярність, особливо у часи, коли з'явилися міфи про героїв (Геракла, Тесея), які боролися (і подеколи успішно) з богами. Грецькій релігії був властивий антропоморфізм, хоча з розвитком філософії антропоморфні образи богів піддаються гострій критиці. У "Прикутому Прометеї" Есхіла Зевс, наприклад, зображений світовим деспотом, представником сліпих і нерозумних сил. Більш абстрактними стають й інші образи старої міфології. Вустами Протагора софісти виголошують відому тезу, що людина є мірою всіх речей. Школа епікуреїзму переймалася питанням, навіщо грекам боги, якщо вони ніяк не впливають на їх життя, і відповідала, що боги -- естетичні зразки, еталони для них, і ніщо більше. Для представників стоїцизму боги -- суть алегорії (Гефест -- вогонь, Гера -- повітря, Діоніс - виноград і вино тощо). Скептики, які заперечували усталені цінності, заперечували і богів у їх стародавньому розумінні. Грецький пантеон мав великий вплив на розвиток світового мистецтва. Олюдненість богів, їх образи, пройняті почуттям гармонії та міри, стали грунтом для античного мистецтва, а також вплинули на давньоримську релігію" Вони використовувалися в усі наступні століття, одержуючи різну інтерпретацію в науці та мистецтві.

Історію давньогрецької культури поділяють на чотири періоди: гомерівський (XII--VIII ст. до н. е.), архаїчний (VII--VI ст. до н. е.), класичний (V ст. до н. е,) та елліністичний. початок якому поклав східний похід Александра Македонського у 334 р. до н. е. і масове колонізаційне переселення еллінів (греків і македонян) на щойно завойовані землі. Величезну роль відіграла крито-мікенська культура, що сформувалася і розвивалася у Ш-ІІ тис. до н. е. XI--IX ст. до н. е. -- гомерівський період, який вчені називають темними віками, адже відомості про нього дають лише археологічні матеріала та епічні поеми "Іліада" та "Одіссея". У цей час утворилися рабовласницькі міста-держави (поліси): Афіни, Спарта, Коринф, Фіни, Аргос, Мілет, Галікарнас, Ефес та ін. Вони були демократичними або аристократичними республіками. Найважливіші серед демократичних - Афіни, серед аристократичних -- Спарта.

2. Архаїчна Греція

Архаїчна Греція (VIII--VI ст. до н. е.), на думку де| яких дослідників, -- час найбільш інтенсивного розвитку античного суспільства. В цей період виникли класичне рабство, система грошового обігу і ринку, поліс, концепція суверенітету народу і демократична форма правління, головні етичні норми; зародилися основні феномени античної культури: філософія і наука, головні жанри літератури, театр, ордерна архітектура, спорт.

Про динаміку розвитку античної спільноти свідчить таке порівняння: близько 800 р. до н. е. грецьке суспільство було простою, примітивною соціальною структурою з переважанням селянства, від якого мало відрізнялася аристократія з незначною чисельністю рабів, а близько 500 р. до н. е. в Греції уже відомі різні форми політичної організації: монархія, тиранія, аристократична і демократична республіки. В цей період Греція була країною з великою кількістю прекрасних громадських споруд -- храмів, театрів, стадіонів. Саме тоді з'являються і розвиваються на основі міфології лірична поезія, трагедія, комедія. Період архаїки -- це час виникнення грецької писемності (на основі фінікійської), медицини, астрономії, історії,- географії, математики, літератури, театру та образотворчих мистецтв. Була створена і продумана чітка система архітектурних форм (ордер).

Грецький храм -- сховище скарбів і художніх надбань, місце вшанування богів -- був центром громадського життя поліса. Він зводився на акрополі або міській площі. Найпростіший тип архаїчного храму -- антовий, що складався з одного невеликого приміщення -- наоса, відкритого на схід з двома колонами на фасаді; більш розвинутим типом був простіль, на фасаді якого знаходилося чотири колони; амфіпростиль мав колонаду як з переднього, так і з заднього фасадів, де був вхід до скарбниці. Проте основним типом храму став периптер -- храм прямокутної форми, оточений з усіх боків колонами. Вважають, що архаїчна скульптура зародилася на стадіонах. На честь переможців Олімпійських ігор ставили статуї юнаків -- куроси, яких тривалий час називали "архаїчними аполлонами". Заввишки вони були до трьох метрів, мали притиснуті до тулуба руки, атлетичну постать, широко розплющені очі, "архаїчну посмішку" і нагадували давньоєгипетські статуї, але погляд і усмішка створювали враження життєрадісності, відкритості світу. Куроси зводилися і на честь богів -- у храмах і святилищах. Камінь і глину розфарбовували. Статуї кор (з грец. кора -- діва) -- це задраповані фігури із видовженими, широко розплющеними очима, "архаїчною посмішкою". В образах кор помітними були стриманість, шляхетність, підкреслена жіночність, гармонійне поєднання естетичного та етичного ідеалів.

У VII ст. до н. е. виник вазопис, так званий килимовий стиль (розписувалась уся поверхня керамічного виробу), згодом -- чорнофігурний (узор малювався чорним лаком на злегка підфарбованій охрою глині), який з останньої третини VI ст. до н. е. поступився червоно-фігурному (фігури природного кольору глини вирізалися на суцільно вкритій лаком поверхні).

3. Грецька класика

Період грецької класики (V ст. -- кінець IV ст до н. е.) пов'язаний з Афінами. Протягом першої половини V ст. до н. е. тривала боротьба грецьких міст з персами. За цей час був організований союз 200 грецьких міст на чолі з Афінами, що став Афінською державою. Розквіт Афін пов'язується з правлінням стратега Перікла (444--429 pp. до н. е. -- "Перікла золота доба"), навколо якого групувалась інтелектуальна еліта (драма тург Софокл, архітектор Гіподам, Історик Геродот, видатні філософи того часу). Це період розвитку великого грецького театру (Есхіл, Софокл, Евріпід, комедіограф Арістофан), який виховував почуття гідності і відповідальності, культивував моральну і фізичну досконалість. Театр стародавньої Греції -- одне із блискучих досягнень античної культури. Його виникненню сприяли змагання греків у грі на кіфарі та лірі, а також Діонісійські містерії, що супроводжувалися співом, який викликав "священий екстаз". Це виглядало так: культурний грецький класика еллінізм

Навколо священної ділянки бога Діоніса (VI ст до н. е.) стояв хор, на пагорбі -- глядачі, а там, де пагорб був невисокий, споруджували поміст, з якого і розвинувся театр. Пізніше місця для глядачів почали будувати з каменю, вони піднімалися концентричним колом і, розходячись наче промені, поділялися на клини сходами (амфітеатр).

У VI ст. до н. е. трагік Феспід додав до хору актора, який вів з хором діалог. Це була драма (з грец. -- дія). У першій половині V ст. до и. е. Есхіл вивів на сцену другого актора, а Софокл усередині V ст. до н. е. -- третього, Хор був обов'язковим до IV ст; до н. е. і відігравав не меншу роль, ніж актори: розмовляв з дійовими особами спектаклю, створював певну атмосферу, коментував, передавав громадську думку народу, інстинктивні почування натовпу тощо. Сюжети п'єс дедалі більше зводилися до оброблення переказів про богів і героїв, їх страждання, рок, що переслідує трагічного героя, про його трагічну провину. Трагічна іронія додавала спектаклеві ще більшого драматизму. Вистави в театрі тривали лише три дні під час Діонісій. В один день давали підряд три трагедії, а потім сатиричну драму, що знімала напруження глядачів. Грекам подобався театр за його катарсис, який забезпечувала глядачам велика грецька трагедія. її основу становили напружений, непримиренний конфлікт, боротьба сильних характерів, пристрастей, яка причому завжди приводила до загибелі однієї зі сторін. Найвищий розквіт трагедії припав на V ст. до н. с. Видатний драматург Есхіл (525-- 466 рр. до н. е.), починаючи з трилогії "Орестея" ("Агамемнон", "Орест", "Хоефори"), в основу своїх трагедій поклав питання про долю людини, яка потрапляє у ситуацію нерозв'язного конфлікту. Ще з поезії Гомера у грецьку традицію ввійшло уявлення про найвищу силу, якій підкорюються самі боги -- це доля. Есхіл зображав послідовно долю різних поколінь, наголошуючи на темі року як відплаті за підлість предків. Проте беручи традиційну версію міфу, Есхіл водночас показав, що фатальне нещастя трапляється і внаслідок надмірно сміливих чи зухвалих вчинків власне героїв. Зображаючи титанічних людей, Есхіл звертав увагу на самостійність їх рішень. Найвиразніше це, виявилося в образах Етео-кла і Клітемнестри ("Агамемнон"). Прометей також робить свою справу, усвідомлюючи те, що на нього чекає, в перший використав такі поетичні засоби, як трагічна іронія та трагічний герой.

Двоє інших великих драматургів -- Софокл та Евріпід -- писали трагедії теж на міфологічному матеріалі, але вводили в нього сучасні мотиви, пристрасті. Софокл не гірше за Есхіла зобразив силу долі, яка тяжіє над людиною, проте вивів долю з вчинків людини, яка діє відповідно до свого характеру ("Антігона", "Едіп-цар, "Електра" та ін.). В "Антігоні" -- конфлікт не лише людини і держави, а в двох сильних характерів.

Евріпід писав переважно драми серця. Його герої -- живі люди з усіма властивими їм пристрастями і почуттями ("Медея", "Іпполіт", "Андромаха" та ін.). Його називали трагіком-філософом. Рок, що переслідує героїв Евріпіда, -- наслідок неконтрольованих пристрастей. Трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда виховували у греків благородність і незалежність духу.

В архітектурі пропорції храму набули логіки, ясності і простоти. Вершина давньогрецького зодчества -гармонійний ансамбль афінського Акрополя, який включає храм покровительки міста Афіни-Парфенос (Афіни діви) - Парфенон. Раз на чотири роки священною дорогою від Афін до Акрополя прямувала процесії з подарункам богині та одягом для неї -- пеплосом, який виготовляли афінські дівчата. Процесія проходила крізь парадний вхід на пагорб і через Пропілеї, які складалися з іонічної колонади між двома доричними портиками і виходили на площу Акрополя. Справа від Пропілеїв на виступі скелі на високому постаменті стояв храм Афіии-Ніке (Афіни Переможниці) з дерев'яною скульптурою богині Ніке-Аптерос (Піке безкрилої) всередині. Це рідкісне зображення, адже у поетичній уяві греків богиня перемоги була зрадливою (як і сама перемога), а отже, мала крила, щоб перелітати від одного переможця до іншого. Останньою спорудою Акропля був храм, присвячений Афіні, Посейдону і міфічному царю Ерехтею -- так званий Ерехтейон, який мав конструктивну особливість: на одному з трьох портиків храму замість колон стояли жіночі постаті -- каріатиди. Архітектура V ст. до н. е. перебувала в гармонії із середовищем, була пропорційною людині та насиченою скульптурою. Найбільш поширеною темою статуї залишався образ атлета. У класичний період грецька скульптура не мала індивідуальних рис: греки прагнули передати родову красу людини. Найвидатиіший скульптор Афін Фідій передав її в образах Афіни-Парфенос та 7-метровій бронзовій статуї Афіни-Войовниці (Афіни-Промахос), яка зі списом і щитом у руках стояла на Акрополі, а також у 13-метровій статуї Зевса для його храму в Олімпії. Всю скульптуру Парфенону теж можна вважати геніальним твором Фідія, основні риси творінь якого -- природність і невимушеність. Іншому скульптору -- Мирону -- вдалося "зупинити мить" ("Дискобол", "Афіна і Марсій"). Третій видатний скульптор цього періоду -- Поліклет -- створив узагальнений художній образ атлета, який надалі став зразком ("Дорифор", "Діадумен").

В архітектурі пізньої класики (410--350 рр. до н. е.) втрачається почуття міри і виявляється прагнення до грандіозного, зовні блискучого. В Ефесі в середині IV ст до н. е. було відбудовано колись згорілий храм Артеміди, що вважався одним із семи чудес світу. До останніх належать і велетенська гробниця царя Мавсола в Галікарнасі. Тоді ж будувалося багато споруд для видовищ: зокрема, відомий театр в Епідаврі для 10 тис. глядачів. У скульптурі на зміну мужньому і суворому образу приходять образи складніші і витонченіші, але й більш одухотворені. З'являється гострий індивідуальний портрет. Скульптор Пракситель заглиблюється у передавання найтонших почуттів ("Афродіта Книдська"), Скопас створює драматичні образи ("Менада"), а Лісипп звертається до складного руху, нестійких станів ("Апоксімен", "Відпочиваючий Гермес", портрет Александра Македонського).

Антична грецька музика була одноголосною, переважно вокальною. Найбільш поширені її види -- хоровий унісонний слів і сольне виконання у супроводі музичних інструментів (кіфари, авлоса). Грецька музика спочатку значною мірою була пов'язана з культом (дифірамби на честь Діоніса, присвячені Аполлону пеани тощо), але поступово набула самостійного значення. Навчання музиці увійшло в систему виховання дітей. Спів в і гра на музичних інструментах стали складовою гімнастичних і художніх (так званих музичних) змагань -- Олімпійських і Піфійських ігор тощо. Велику роль відігравала музика і в античному театрі. Грецькі поети та драматурги були і композиторами (Піндар, Сапфо, Есхіл, Софокл та ін.). Термінологія Стародавньої Греції -- "музика", "ритм", "гармонія" та ін. -- досі вживається у музичній практиці.

4. Еллінізм

Подальшого розвитку давньогрецьке мистецтво набуло на етапі еллінізму, який е умовною назвою періоді в Історії грецької культури та культури на територіях Східного Середземномор'я, Передньої Азії та Причорномор'я з часу завоювання їх А. Македонським (334-- 324 рр. до н. е.) до 30 р. н. е., коли Рим підкорив Єгипет. Еллінізм характеризується поширенням грецької цивілізації на простір від Сицилії до Індії. Греко-македонські завойовники запровадили у таких давніх східних країнах, як Єгипет, Сирія, Фінікія, Кілікія, Іудея та ін., систему полісно організованих колоній. Грецькі назви, колонади храмів, театри виростали, наче гриби, серед тубільної сільської місцевості. З'явилася велика кількість нових міст. Серед них -- славнозвісна Александрія з її модерністським на той час геометричним плануванням, з бібліотекою, що налічувала 700 тис. рукописів (сувоїв пергаменту і папірусів), розкладених за грецьким алфавітом -- від альфи до омеги. У цей період бурхливо розвивалися математика, медицина, астрономія, жили Архімед, Евклід, Арістарх Самоський, було введено величезні споруди: Фароський маяк, Колос Родоський тощо. На ґрунті взаємодії грецьких і місцевих традицій у величезній різноликій державі виникло багато художніх шкіл. У мистецтві помітним був потяг до грандіозного, вражаючого, що виявилося, наприклад, у статуї Ніке Самофракійської, зведеної на честь перемоги родоського флоту над ворогами у 306 р. до н. е. Поставлена на п'єдесталі, що нагадував ніс корабля, постать Ніке органічно вписувалась у ландшафт зі скелею, котра зависала над морем. Хітон, що в'ється довкола сильного тіла, відведені назад могутні крила, нестримний порив уперед надавали скульптурі титанічного, тріумфального характеру. Класичними взірцями мистецтва еллінізму є статуя Афродіти з о. Мілос, більш відома під римською назвою Венера Мілоська; вівтар Зевса у Пергамському акрополі, обрамлений барельєфами, майже 130 м завдовжки і 2,3 м завширшки, що зображував битву биків і велетів. Велети гинуть, їх відчай і страждання виражені в їхніх постатях, але вони сповнені благородства та величі духу. Ще один шедевр доби -- Пергамський фриз (завдовжки 120 м), на якому зображено боротьбу, богів із гігантами: клубок тіл (люди, леви, собаки), що символізує катастрофу. В елліністичному світогляді руйнується гармонія світу, яка раніше була домінантою свідомості у греків. Зокрема, це виражено у славетній скульптурній групі "Лаокоон", на якій зображена агонія батька та двох його синів, котрих душить морський звір (хоча Лаокон правий, він не може порушувати волю богів).

Індивідуалістична та психологічна культура доби еллінізму орієнтована на людину іншу, ніж класичний грек. Відчужена вже від общини, від простого і невибагливого буття, космополітична і відкрита новому, людина глибше заглядає в себе, оскільки її цікавить світ індивідуального, вона прагне поринути у власні переживання. Тому й культура цього часу зорієнтована саме на еллінів, якими були не лише чистокровні греки. Елліном називали людину будь-якої національності, яка пристала до соціальної верхівки і прийняла культуру греків, розмовляла грецькою, замолоду навчалась у гімназії, вчила напам'ять Гомера, а у зрілі роки відвідувала театр. Еллінство -- це належність не до певної земні, країни чи політичного угруповання, а до своєрідної касти, об'єднаної знанням Гомера та Евріпіда, Платона та Демосфена, чистотою грецької мови, тонким "еллінським" смаком.

Проте строката держава Александра Македонського існувала недовго. Після смерті імператора вона швидко розпалася. На її руїнах були створені нові монархії, між якими постійно точилися війни. Найстабільнішими були царства Птолемеїв та Селевкідів.

Список використаної літератури

1. Августин Блаженный. О граде Божьем / Августин Блаженный. - Минск: Харвест; М.: ACT, 2010. - 1296 с.

2. Антология исследований культуры. - Т. 1. Интерпретация культуры. - СПб.: Университетская кн., 2011. - 730 с.

3. Велик АА. Культурология: антропологические теории культур / A.A. Велик. - М.: Рос. гос. гуманитар, ун-т, 2011. - 241с.

4. Введення в культурологію : навч. посібник в 3-х частинах / ред. В.А. Саприкін. - Ч.І. - М: МГІЕМ (Технічний університет), 2012. - 210 с.

5. Бердяев НА. Философия творчества, культуры и искусства : в 2 т. / H.A. Бердяев. - М.: Искусство: Лига, 2012.

6. Гофф Ж. ле Цивилизация средневекового Запада / Ж. ле Гофф. - М.: Прогресс-Академия, 2012. - 376 с.

7. Губман БЛ. Западная философия культуры XX века : учеб. пособие /В.Л. Губман. - Тверь : ЛЕАН, 2011. - 288 с.

8. Дженкс Ч. Язык архитектуры постмодернизма / Ч. Дженкс. - М.: Стройиздат, 2012. - 137 с.

9. Дианова В.М. Постмодернистская философия искусства: истоки и современность / В.М. Дианова. - СПб.: Петрополис, 2012.- 270 с.

10. Затонский ДА. Модернизм и постмодернизм / Д.А. Затонский. - X.: Фолио, 2010. - 254 с.

11. Иолон П.Ф. Рациональность в науке и культуре / П.Ф. Иолон, СБ. Крымский, Б.А. Парахонский. - К. : Наук, думка, 2011. - 286 с.

12. Ионин Л.Г. Социология культуры : учебное пособие / Л.Г. Ионии. - 2-е изд. - М.: Логос, 2012. - 278 с.

13. Козловски П. Культура постмодерна / П. Козловски. - М.: Республика, 2012. - 240 с.

14. Кравченуо А.І. Культурологія: навч. посібник для вузів / О.І.

15. Кравченко. - М.: Академічний Проект, 2012. - 496 с.

16. Крымский СБ. Эпистемология культуры: Введение в общественную теорию познания / СБ. Крымский, Б.А. Парахонский, В.М. Мейзерский. - К.: Наук, думка, 2010. - 264 с.

17. Кузицын Г.М. Культурный прогресс человечества: проблемы, поиск, решения / Г.М. Кузицын // Культура, искусство, человек : сб. науч. ст., тез.докл. и сообщения науч.-практ. конф. (25-26 марта 1993 г.) / Перм. гос. ин-т искусств и культуры. - Пермь, 2011. - С. 5-15.

18. Культура Древнего Рима / отв. ред. B.C. Голубцова. - Т. 1. - М.: Наука, 2012. - 431 с.

19. Культурологія: українська та зарубіжна культура : навч. посіб. / [авт.: М.М. Заковичтаін.]; за ред. М.М. Заковича. - 5-те вид., стер. - К.: Знання,

2010. - 589 с. - (Вища освіта XXI століття). - Словник іншомов. слів і термінів : с. 580-589.

20. Культурологія. Історія світової культури: навч. посібник для вузів / ред. Т.Ф. Кузнецова. - М.: Академія, 2012. - 607 с.

21. Культурологія. Історія світової культури [Текст]: навч. посібник для вузів / ред. А.Н. Маркова. - М.: ЮНИТИ, 2011. - 326с.

22. Культурологія: підручник для студентів техніч. вузів / ред. Н.Г. Баг-дасарьян. - М.: Вища школа, 2011. - 511 с.

23. Культурологія [Текст]: навч. посібник для студентів вузів / ред. Г.В.Драч-Ростов н / Д: Фенікс, 2012. - 576 с.

24. Культурологія. ХХ століття: словник. - СПб.: Університетська книга, 2012. - 640с.

25. Культурологія. ХХ століття: енциклопедія. - У 2 т. - СПб.: Університетська книга. - Т.1 - 447с., Т.2 - 447 с

26. Культурологія: навч. посібник / ред. А.А. Радугин. - М.: Центр, 2002.- 400с.

27. Кутирев В А. Культура и технология: борьба миров / В.А. Кутирев. - М.: Прогресс-Традиция, 2011. - 240 с.

28. Кучменко Е.М. Історико-культурна спадщина країн Азії та Африки в новий час / Е.М. Кучменко. - К.: Стилос, 2012. - 319 с.

29. Мамонтов С.П. Основи культурології / С.П. Мамонтав. - М.: Изд-во РОУ, 2012. - 272 с.

30. Маркарян Э.С. Очерки теории культуры / Э.С. Марка-рян. - Ереван: Изд-во АН Арм. ССР, 2011. - 228 с.

31. Маркарян Э.С. Теория культуры и современная наука: логико-методологический анализ / Э.С. Маркарян. - М.: Мысль, 2012. - 284 с.

32. Маркс К. Сочинения / Карл Маркс, Фридрих Энгельс. - 2-е изд. - М., 1964. - Т. 32. - С. 45; Т. 26. - Ч. П. - С. 123.

33. Минюшев Ф.И. Социальная антропология (курс лекций) / Ф.И. Минюшев. - М. : Междунар. ун-т бизнеса и управления, 2013. - 372 с.

34. Огапов А.А., Хангельдіева І.Г. Теорія культури [Текст]: навч. посібник для вузів. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2012. - 384 с.

35. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації. Соціокуль-турний розвиток людства : навч. посіб. / Ю.В. Павленко. - 2-ге вид., стер. - К. : Либідь, 2012. - 360 с.

36. Пивоев В.М. Культурология: введение в историю и теорию культуры : учеб. пособие / В.М. Пивоев. - Изд. третье, перераб. и доп. - М. : КНОРУС, 2013. - 526 с. - Библиогр. : С. 525- 526.

37. Прилуцька АЄ. Культурологія: модульний курс : навч. посіб. для ВНЗ / А.Є. Прилуцька, СМ. Корабльова. - X. : Тор-сінг плюс, 2012. - 287 с. - (Переходимо до Болонської системи / [наук. ред. K.B. Кислюк]). - Предм. покажчик : С 286-287. - Вібліогр. : С. 279-285.

38. Теория культуры : учеб. пособие / под. ред. С.Н. Иконниковой, В.П. Большакова. - СПб. : Питер, 2012. - 592 с. - Би-блиогр. : С. 578-590.

39. Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобалізація (кінець XIX - початок XXI ст.): в 2 т.: монографія / В. М. Шейко. - Т. 1. - X.: Основа, 2011. - 520 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Визначення понять цивілізація, поліс, гуманізм. Народи, які жили на території сучасної України. Принцип, покладений Організацією Об'єднаних націй в типологію світової культури. Особливості, що визначили неповторний характер культури античної Греції.

    контрольная работа [40,1 K], добавлен 01.02.2009

  • Самобутність і багатогранність ранньогрецької культури. Високий рівень архітектурної думки, мистецтво вазописи, література і писемність, релігія. Особливості культури "темних століть" Греції (XI-IX ст.) Характеристики культури архаїчного періоду.

    реферат [32,1 K], добавлен 11.10.2009

  • Особливості скульптурних творів Стародавньої Греції. Передумови розвитку грецької скульптури. Традиційні канонічні скульптури архаїки. Творчість давньогрецьких скульптурних митців. Початки елліністичного реалізму. Видатні скульптори V–IV ст. до н.е.

    курсовая работа [2,5 M], добавлен 30.11.2010

  • Егейська або крито-мікенська культура (III-II тис. до н.е.). Героїчний або гомерівський період (XI-IX ст. до н.е.). Культура Греції архаїчного періоду. Грецька культура класики. Культура періоду еллінізму. Культура раннього Риму або "царського" періоду.

    реферат [17,4 K], добавлен 07.05.2010

  • Характеристика класичного періоду давньогрецької скульптури. Біографія та творчість видатних давньогрецьких скульпторів, аналіз характерних рис їх композицій. Огляд статуй, що існують і в наш час, художнє трактування образу у давньогрецькому стилі.

    реферат [28,9 K], добавлен 02.02.2011

  • Культура античного світу та її характерні риси. Етапи становлення Давньогрецької культури: егейський (крито-мікенський), гомерівський, архаїчний, класичний та елліністичний. Характерні риси елліністичної культури. Особливості Давньоримської культури.

    реферат [107,9 K], добавлен 26.02.2015

  • Особливості розвитку та специфічні риси первісної, античної та середньовічної культур. Розвиток Культури стародавнього Сходу, його зв'язок з багатьма сторонами соціальних процесів Сходу. Розквіт культури Відродження. Етапи історії культури ХХ ст.

    реферат [28,2 K], добавлен 13.12.2009

  • Характеристика нерухомих пам'яток історії та культури, пам'яток археології, архітектури та містобудування, монументального мистецтва України. Труднощі пам'ятко-охоронної діяльності, які зумовлені специфікою сучасного етапу розвитку ринкової економіки.

    контрольная работа [25,5 K], добавлен 24.09.2010

  • Культура Кукутень-Трипілля як одне з найяскравіших явищ первісної історії, історія та основні етапи її зародження та розвитку. Особливості розповсюдження зооморфних зображень розвиненого етапу Кукутень-Трипілля. Зооморфізм як культурне явище носіїв.

    контрольная работа [30,5 K], добавлен 29.11.2010

  • Особливості інтелектуального осмислення сутності культури, яке досягається в процесі сумлінного, ненавмисного вивчення цього явища у всьому його обсязі. Мислителі Древньої Греції, Рима й християнства про культуру. Проблеми культури в працях просвітителів.

    реферат [28,7 K], добавлен 27.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.