Жіночий фактор в аксіологічному вимірі української духовної культури (ХІХ-ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жіночий фактор в аксіологічному вимірі української духовної культури (ХІХ-ХХ століття)

З середини ХХ ст. у філософсько-культурологічному дискурсі виділилась проблема гендеру як вирізнення відмінностей та особливостей у соціокультурній статі людини. Дослідження чоловічої та жіночої сфери буття привернуло увагу передусім філософські науки. Підхід до трактування соціокультурного простору людини через гендерну проблематику дає змогу адекватніше зрозуміти екзистенційні проблеми буття людини, віднайти новий вимір її емоційних переживань. Тенденція до аналізу культурного надбання нації саме через вирізнення гендерного питання як сукупності філософських, культурологічних і психоаналітичних методів дослідження спрямована на культурно-ціннісне подолання гендерної нерівності. Виокремлюється також тенденція до аналізу глибинних процесів ретрансляції прихованої, „закодованої” в творах інформації наступним поколінням. Шукаючи в духовній спадщині передовсім архетипні, несвідомі конструкції, нові дослідження заклали основу сучасного філософського аналізу, який допоміг відділити від авторського трактування становища жінки у суспільстві та родині підсвідоме відтворення автором тогочасних суспільних настроїв. Зокрема такий підхід широко використовували в аналізі творів літератури, живопису, скульптури, архітектури у європейському культурологічному дискурсі від середини ХІХ ст., тоді як в українській духовній культурі подібні дослідження проводяться лише від 90-их років ХХ ст.

Дисертація є спробою зробити антропологічний аналіз зафіксованого у творах зазначеного періоду становища жінки, що символізує новий вимір духовної культури.

Зв'язок з науковими програмами. Тема дисертаційної роботи є складовою наукових досліджень, які проводять на кафедрі теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка - „Українська духовна культура: особливості становлення та розвитку” (3Ф-41ЗБ).

Мета дослідження - виокремити особливості формування та зміни у трактуванні жіночого фактора української духовної культури ХІХ - початку ХХ ст. як історично зумовленої філософсько-культурологічної системи, яка є неодмінною складовою західноєвропейської духовної культури, і зокрема, філософської думки.

Мета роботи й обраний аспект дослідження визначають конкретні завдання:

- розкрити особливості загальної постановки проблеми формування стереотипних моделей поведінки жінки; визначити співвідношення фемінного/маскулінного у соціокультурному просторі; виявити негативні наслідки впливу репресивних чинників на формування буттєвої приналежності жінки до соціуму;

- простежити зміни у трактуванні жіночого фактора від тенденцій романтизму та реалізму ХІХ ст. до модерністичних візій початку ХХ ст.; розкрити трансформацію образу жінки в контексті психологізації та зміни ціннісно-моральних основ;

- проаналізувати тенденції, які спричинились до формування меж просторового буття жінки та обставин, що вплинули на вихід жінки з її стереотипно-притаманних меж простору; порівняти характерні особливості у змалюванні просторового буття жінки в європейській та українській культурній традиції;

- виокремити ставлення до жіночого тіла, сформованого в українській духовній культурі; виконати порівняльний аналіз у ставленні до трансляції жіночого тіла як біологічного, еротичного, „гріховного” об'єкта у чоловічій та жіночій культурній традиції;

- визначити основні екзистенційні проблеми буття жінки; дослідити проблему самозаперечення жінки як міжкультурне явище;

- виділити семантичний ряд значення фемінного та маскулінного.

Об'єктом дослідження є проблема формування та специфіка відображення жіночого фактора в процесі його історичного розвитку.

Предметом дослідження є жіночий фактор як аксіологічний вимір української духовної культури.

Методологія дослідження. У дисертації застосовано комплекс філософських і загальнонаукових методів. Досліджуючи формування феміністичних студій та становлення гендерної проблематики, застосовано герменевтичний і феноменологічний методи. Методи історичний, компаративний, класифікації та типології, системного аналізу застосовані у дослідженні мистецьких джерел, історіографії та творів діячів духовної культури України, які репрезентують особливості формування українського феміністичного дискурсу та гендерних стереотипів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українській філософії зроблено концептуальне узагальнення гендерних аспектів, зафіксованих у надбаннях духовної культури, на підставі порівняльного аналізу як протиставлення розуміння жіночого у чоловічій та жіночій культурній традиції, а також у контексті виокремлення жіночого у культурному надбанні України. Зокрема:

- продемонстровано особливості формування стереотипних моделей жіночої поведінки, з'ясовано співвідношення фімінного/маскулінного у соціокультурному просторі України ХІХ - початку ХХ ст.;

- виділено негативні наслідки впливу репресивних соціокультурних чинників на формування соціального становища жінки;

- досліджено специфіку гендерного аналізу творів європейської духовної культури та зазначено особливості введення в дискурс феноменів „прихованого гніву”, „домашньої драми”, „стереотипної фемінності” та „замкненої на горищі”, які розкривають приховані у контексті фемінні риси героїнь;

- виділено поняття фемінного та маскулінного як соціокультурний простір формування буття людини, коли фемінне подано як замкнуте, що формує специфічне просторово-обмежене буття жінки, натомість, маскулінне, як відкрите створює особливий простір перебування чоловіка, значно ширший за жіночий; виділено культурні передумови подолання жінкою стереотипно визначених просторових меж;

- розглянуто співвідношення та світоглядно-культурний вплив архетипних образів Жінки-Матері, Жінки-Берегині, Жінки-Товариша, Жінки-Воїна, зафіксованих в українській духовно-культурній традиції, простежено відповідну присутність і культурне навантаження таких образів у європейській культурі;

- переосмислено змістовне навантаження образу козир-дівки у його псевдоматріархальному концепті: поданий як інверсія ролей, він є маргінальним образом у патріархальному суспільстві, який межує з негативним образом сварливої, тиранічної жінки і не може розкрити символічне та ціннісне значення матріархального;

- досліджено ставлення до тіла жінки через визнання необхідності відходу від його трактування лише як біологічної статі; простежено відмінність у трактуванні тіла жінки у жіночій та чоловічій традиції; з'ясовано особливості трактування тіла жінки як біологічного, еротичного, гріховного, культурного чинника, який утверджується в українській культурній традиції;

- виокремлено екзистенційні проблеми буття жінки, розкрито питання латентного та відкритого насильства над жінкою як специфічний ракурс соціокультурних відносин фемінного та маскулінного в українському суспільстві;

- виділено семантичний ряд еволюції значення фемінного та маскулінного в контексті їхнього аксіологічного трактування.

Теоретичне значення дослідження полягає в новітньому трактуванні проблеми осмислення гендерних відносин, зокрема місця жінки в українській духовній культурі ХІХ - початку ХХ ст. Порівняння з європейською культурою дає змогу виокремити та зіставити головні стереотипні уявлення про роль і місце жінки та фемінного у різних культурах, а також помітити важливість трансформаційних процесів, які відбувались в українській культурі, як шлях до її модернізації.

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що висновки дослідження можуть бути використані в лекційних курсах з філософії, культурології, літературознавства у вищих навчальних закладах, а також при написанні розділів підручників, посібників для вищої та загальноосвітньої шкіл; можуть слугувати допоміжним джерелом у міждисциплінарних дослідженнях, пов'язаних з осмислення гендерної проблематики.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки і положення наукової новизни отримані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Головні принципи, теоретичні положення та результати дослідження доповідалися на наукових конференціях, зокрема, на І міжнародній науковій конференції „Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті” (Львів, 2006); всеукраїнській науковій конференції „Духовні виміри європейської цивілізації: виклики ХХІ ст..” (Львів, 2005); на 17-тих міжнародних людинознавчих філософських читаннях „Гуманізм. Людина. Мова” (Дрогобич, 2005); на міжнародному науковому конгресі „Іван Франко: дух, наука, думка, воля” (Львів, 2006); на всеукраїнській науковій конференції „Звягель - від сивої давнини до сьогодення” (Новоград-Волинський, 2007); на ІІІ міжнародній науковій конференції (Ніжин, 2007); на наукових семінарах кафедри теорії та історії культури ЛНУ ім. І. Франка.

Результати дисертаційного дослідження висвітлено в десяти наукових публікаціях, вісім з них опубліковані у виданнях, зареєстрованих ВАК України як фахові.

Структура та обсяг дисертації. Мета дослідження, його головні завдання та методологічні засади визначили структуру дисертації. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (267 найменування). Повний обсяг дисертації становить 207 сторінок, з них 187 основного тексту.

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, розкрито методи та наукову новизну дисертації, її теоретичне й практичне значення, наведено дані про апробацію результатів наукових досліджень.

У першому розділі „Джерела, історіографія та теоретико-методологічна основа дослідження” названо авторів і твори, які становлять культурну спадщину України та європейських країн, також подано авторів і наукові праці, опираючись на які сформовано головні методологічні принципи й джерельну базу дисертації.

У підрозділі 1.1. „Джерельна база” виділено твори митців, які торкнулись проблеми формування та поділу фемінного й маскулінного як соціокультурних чинників становлення особистості. Порівняльний аналіз сформованого у духовній культурі на теренах України та у Європі гендерного дискурсу дає змогу зіставити та дослідити спільні соціально-культурні передумови формування гендерної нерівності та специфіку ставлення до образу жінки у приватній і публічній сфері буття. В українській духовній культурі розкриваються такі аспекти ціннісного значення жіночого фактора у культуротворчому процесі: досліджується зображення приватного простору жінки як стереотипно суспільно обмеженого буття людини у доробках Марка Вовчка; у творах О. Кобилянської виділяються ніцшеанські мотиви звернення авторки до жінки як до над-людини, підіймається проблема становлення жінки як особистості в контексті боротьби за приватний простір. Проблема формування інтер'єру перебування жінки та її ставлення до предметів побуту розкривається у драмах Лесі Українки. У творах М. Пимоненка змальовано динаміку постаті чоловіка та статичність жінки. В. Домонтович подає формулювання жіночого фактора не як фемінного, слабкого, а як реакційного в контексті зміни морально-ціннісної парадигми відносин людини та суспільства. У доробку Н. Кобринської виділено протистояння старшого та молодшого покоління у сприйнятті емансипаційних ідей та, відповідно, зміни становища жінки. Також розкрито і досліджено праці А. Свидницького, Є. Ярошинської, В. Стефаника, В. Васильченка, М. Коцюбинського, П. Грабовського, О. Маковея, О. Стороженка та ін.

Проблема позитивного та негативного емоційного навантаження у трактуванні образу жінки як матері та як покритки широко подана у чоловічій мистецькій візії ХІХ ст. Образ жінки-матері представлений як консервативне, оберігаюче джерело духовної культури нації, натомість покритство, сирітство, вдівство перетворює жінку у девіантну постать. Формується образ козир-дівки як підкреслено-домінантної постаті у процесі культивування матріархального. У чоловічому дискурсі ХІХ ст. такі аспекти виражені у творчості Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, І. Нечуя-Левицького.

Митці переосмислюють ставлення до жіночого, що сприяє формуванню нових цінностей, які відтворилися у творчості М. Яцківа, С. Тудора, М. Хвильового, В. Підмогильного, В. Винниченка, О. Теліги, Ірини Вільде.

У європейській культурній традиції простежується розуміння необхідності формування приватного простору та ставлення до тіла жінки, зокрема у творах М. Шеллі, Дж. Санд, Дж. Остен, Дж. Еліот, Е. Бронте, Ш. Бронте, Ч. Діккенса, У. Теккерея, Ф. Троллопа, Е. Гаскел, Е. Золя.

Особливості трактування гендерних ролей розкрито у творчості В. Вульф. Вона вперше в європейській культурі помітила поєднання в людині жіночого та чоловічого начала, що доводить незалежність світоглядної позиції від статі, і лише в контексті соціальної заангажованості поділяються обов'язки та можливості людей за статевим принципом. Також для розкриття сутності жіночого фактора досліджено праці Г. Ібсена, А. Стріндберг, Г. Флобера, Е. Ожешко, Г. Мопассана.

У підрозділі 1.2. „Історіографія та методологічні підходи до аналізу фемінного в літературі” залучено ряд важливих і різноманітних аналітичних праць, де розкрито філософський, психологічний, соціологічний, гендерний аспект цієї проблематики. Філософський та гендерний підходи до аналізу української духовної спадщини в Україні почали використовувати лише наприкінці ХХ ст. Відомі праці у цій галузі - це монографія В. Агеєвої „Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму”, „Гендерна літературна теорія і критика”, „Мовні ігри В. Домонтовича”, де досліджено проблеми становлення гендерних відносин, відображених у творах духовної культури. У доробках Н. Гапон опрацьовано філософські аспекти формування гендерних відносин. Філософсько-психологічні аспекти вибудови архетипних образів у творчості О. Кобилянської та Лесі Українки, також І. Франка проаналізовано у працях Т. Гундорової „Femina melancholica”, та „„Марлітівський стиль”: жіноче читання, масова література і Ольга Кобилянська”, „Франко не Каменяр. Франко і Каменяр”, у дослідженнях С. Павличко „Теорія літератури”, „Фемінізм”, О. Забужко „За що ми любимо Лесю?”, „Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій”, у праці С. Чорнія „Дон-Гуанівський мотив: Тірсо де Моліна, Олександр Пушкін, Леся Українка”. Проблему формування соціокультурного простору людини розглянуто у дослідженнях О. Гук.

Формування стереотипних образів жінки в культурній візії розкрито Л. Таран у статтях „Жіноча роль”, „Бути самій собі ціллю”. Стереотипну поведінку чоловіка і жінки досліджували К. Мальцева та С. Оксамитна. Над проблемою формування образу української жінки працює М. Кашуба. Культурно-історичні особливості трактування фемінного та маскулінного простежуються у працях Н. Хамітова „Одиночество женское и мужское: опыт вживания в проблему” та „Философия человека: от метафизики к метаантропологии”. Трактування жіночого у церковній традиції виявила В. Суковата у праці „Феміністська теологія в системі гуманітарного знання”.

Особливості відображення образів жінок у образотворчому мистецтві у творчості М. Пимоненка, Т. Шевченка, Л. Тропініна проаналізували Ю. Белічко та А. Ізотов у праці „Палітра століть”, Ю. Белічко „Український живопис. Сто вибраних творів”, В. Рубан „Український портретний живопис першої половини ХХ ст.”. Творчість О. Новаківського дослідила Л. Волошин.

Феміністичне прочитання творів європейської культури виконали такі автори: творчість сестер Е. та Ш. Бронте - Т. Таннер, К. Франк, А. та Дж. Хуки, Л. Х'юджес-Халлетт, М. Петерс; творчість Дж. Еліот - А. Біатт, К. Х'юджес; В. Вульф - Л. Де Салво та Н. Ласка, Н. Бредбері, І. Грунді, Х. Ліі, С. Дік; Ф. Колінс досліджував творчість Ч. Діккенса. Простір буття жінки-письменниці та жінки-героїні сформований у ХІХ ст. розкрила В. Вульф. Проблема перепрочитання літератури у гендерному аспекті поданго у праці М. Дана „Фемінізація роману”; проблему віднаходження прихованого в тексті як підсвідомого в автора передано Р. Бледсо у „Сніг під снігом: перегляд образу діви з Віллетту”. Гендерний аналіз літературних творів вікторіанського періоду поданий у монументальній праці С. Губар та С. Гілберт „Божевільна на горищі. Жінка-письменниця у літературній традиції ХІХ ст.”.

Концепція культурної відмінності жінки як „іншої” розкрито у концепції С. де Бовуар у творі „Друга стать”. Фізіологічна та психологічна проблема недоїдання та її культурно-ціннісні інтерпретації щодо жінки з'ясовано у працях М. Боскінд-Лодал „Звідні сестри Попелюшки: феміністична візія анорексії та булемії” та у дослідженні Д. Морі, П. Плінер, Ш. Чайкен „Їмо мало”. Простір буття та проблему ідентифікації працюючої жінки у ХІХ ст. розкрито у працях К. Каннінгтон „Ставлення до жінки у ХІХ столітті” та М. Петерсен, М. Джейн „Гувернантка у вікторіанську епоху: статус невизначеності у суспільстві та сім'ї”.

Також у дисертаційному дослідженні використано допоміжні джерела з соціології, психології, філософії для підкреслення об'єктивності трактування досліджуваних положень.

Усебічне дослідження творів української духовної культури як цілісного явища в контексті європейської культурної візії передбачає використання сукупності методів і методологічних підходів: системного, порівняльного, історико-генетичного, типологічного, структурно-семіотичного та мистецтвознавчого.

У другому розділі „Оцінка приватного простору жінки” досліджено процес формування приватного простору жінки у культурній традиції. Розкрито проблему формування меж приватного простору; подолання суспільних стереотипів і вихід жінки за межі приватного простору; формування ставлення до дороги, подорожі у жіночій та чоловічій культурній традиції.

У підрозділі 2.1. „Обмеження просторового буття жінки у європейській традиції” розкрито тенденцію формування приватного простору жінки. У європейській культурі питання приватного простору жінки досліджували у контексті формування соціальних стереотипів щодо прав і можливостей жінок у суспільстві. Власне тіло, родина, кімната-спальня, а не робочий кабінет - це межі просторового перебування жінки. Наслідування та калькування чоловічого погляду на місце жінки у суспільстві у жінок-письменниць призвело до формування шаблонних форм поведінки для жінок-героїнь. Усталений простір буття жінки подається як репресивний фактор, коли він обмежує світоглядні позиції жінки та надмірно оберігає її, обмежуючи контакти зі світом. Натомість, вихід за межі звичного для жінки простору допомагає їй позбутися статевої меншовартості, хоч і позбавляє її родинно-патріархальної опіки. Вихід за межі дозволеного простору стає важливим аргументом для подолання культурних стереотипів і формування жіночого образу „нового взірця”, який кидає виклик суспільному статевому розподілу ролей.

Проведено порівняльний аналіз формування приватного простору у жіночій та чоловічій писемній традиції. Наведені приклади трактування проблеми існування жінки у суспільстві, розкритої у творах жінок-письменниць і чоловіків-письменників, дали змогу розкрити бажане та реальне становище жінки, зафіксоване в духовній культурі.

У підрозділі 2.2. „Приватний простір жінки в українському контексті” розкрито проблему формування приватного простору жінки в українській духовній культурі. Умовно можна поділити героїнь на дві категорії: жінку-інтелігентку середнього прошарку та жінку-селянку. Відмінність у соціальному становищі цих жінок допомагає вирізнити проблеми та особливості у змалюванні авторами їхнього приватного простору.

Образ жінки-інтелігентки відображено у творах О. Кобилянської, Марка Вовчка, Лесі Українки, на початку ХХ ст. у працях М. Коцюбинського, В. Винниченка, В. Домонтовича, О. Теліги тощо. Жінка-інтелігентка позбавлена суспільних стереотипів щодо своєї (жіночої) меншовартості, вона впевнено долає всі перешкоди задля становлення себе як особистості. Такі героїні не відмовляються від сімейного щастя, але менше прагнуть реалізувати себе у цій сфері. На перший план виходить творчість, професійна діяльність, самостійність (позбавлення батьківської опіки). Втім, формування образу „нової жінки” наприкінці ХІХ ст. має свої особливості. Найлегший шлях для письменника вивести героїню з-під чиєїсь опіки - це сирітство. Простежено таку тенденцію в європейській та українській літературах у працях сестер Бронте, Дж. Санд, Дж. Еліот та О. Кобилянської, Марка Вовчка, Лесі Українки, Н. Кобринської, Є. Ярошенко. Європейська література ХІХ ст. розглядала сирітство не через вияви ворожості до суспільства (як це формується на поч. ХХ ст.), а як пріоритетний стан, який дає змогу уникнути тиску суспільства. Сироти позбавлені батьківської опіки та батьківського втручання у життя. Вони не обмежують свій приватний простір лише будинком і побутом опікуна. Героїні спромоглися усвідомити життя, вийшовши за межі традиційно-патріархальної концепції побудови суспільства, що, знову ж таки, було унікальним явищем в українській культурі.

Образ жінки-селянки відтворений через праці І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Мирного, Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, М. Пимоненка тощо. Така жінка обмежена родинно-побутовим простором, вона позбавлена потреби його зміни чи розширення. Дорога чи подорож є для неї у негативному значенні, лише як відлучення від домівки, вигнання, втеча.

Жінка-Берегиня (для прикладу - Покрова) вирізняється наділеною силою і могутністю, яка розкривається через її опікунське начало як матері. Сакралізація та ідеалізація образу жінки як берегині-матері позбавила її постать динамічності та колоритності, яку ми бачимо у воїна. Створення образу жінки-воїна - це подолання стереотипної фемінності жінки та утворення проміжного між чоловічим та жіночим простором існування.

Також у цьому підрозділі досліджено простір буття козир-дівки - образу, сформованого на початку ХІХ ст. у творах І. Котляревського, І. Нечуя-Левицького та Г. Квітки-Основ'яненка як матріархального у патріархальному суспільстві.

У третьому розділі „Тілесність жінки у жіночому та чоловічому сприйнятті” порівнюється ставлення до тіла жінки у чоловічій та жіночій візії. Констатування принципової відмінності між тілесністю чоловіків і жінок дало змогу довгий час розглядати тілесність жінки як другорядну, „гріховну” порівняно з чоловічою. Чоловічий, патріархальний погляд на жіноче тіло раціоналізував функцію дітонародження до єдино можливого та дозволеного процесу пізнання жінкою своєї тілесності. Натомість, жіноча позиція у сприйнятті тіла відкидала його біологічну функцію, що дозволяло побачити у жінці її соціальну стать.

У підрозділі 3.1. „Маскулінна традиція розуміння тілесності жінки” досліджено позицію чоловіків-митців у трактуванні жіночого тіла. Протиставлено та порівняно традицію змалювання тілесності у європейській та українській духовній культурі. Європейська візія представлена насамперед митцями-літераторами (Ф. Тролопп, Ч. Діккенс, В. Теккерей, Г. Ібсен, А. Стріндберг, В. Гюго, Стендаль, Г. Флобер, Г. де Мопассан, Е. Золя). Чоловіки-письменники, зображаючи жіночу красу, зовнішній вигляд жінки, здебільшого підкреслювали її соціальні очікування та приналежність до певного прошарку. Головні героїні творів - це переважно красиві жінки, які використовують свою вроду як єдиний засіб для досягнення поставленої мети. Втім, з середини ХІХ ст. у європейській традиції почали з'являтися твори, в яких не констатувалося, що материнство є найкращим виявом сутності жінки, а досліджувались всі суспільні передумови формування образу доброї та поганої матері, тобто естетичне сприйняття жінки поєднується з етичним.

Українська духовна культура ХІХ - початку ХХ ст. зображення жіночої тілесності поділила на два напрями: змалювання тіла жінки в контексті традиціоналізму та у модерністичному ракурсі. Саме перехід від традиціоналізму до модернізму, який відбувся тоді, наблизив розуміння проблеми сприйняття жінкою своєї тілесності чоловіками-письменниками до позицій письменниць.

Письменники-традиціоналісти схильні підкреслювати етичне навантаження краси, яка була індикатором внутрішнього світу жінки. Краса дівчини засвідчувала її позитивну налаштованість до світу та, відповідно, слухняність до приписів суспільства, і навпаки, незвична зовнішність виділяла дівчину, не як особливу, а як антисоціальну особу.

У живописній традиції значне місце займав образ жінки-трудівниці та жінки-матері. Це зумовлено демократичним спрямуванням творів як протестом проти тодішньої політичної ситуації, коли переслідувалося все українське. Змалювання селянського побуту і природи, образів жінки-трудівниці давало змогу митцям зосереджуватися не на важкій праці сільської жінки, а на підкресленні її фемінних рис. Художники підкреслювали жіночість, легковажність, грайливість, материнську ласку, не акцентуючи увагу на рутинній роботі.

Модерністи відмовилися від поєднання естетичного та етичного в образі жінки, натомість змальовували еротичну красу тіла жінки. Саме еротичний елемент став тим позитивним поштовхом, який допоміг розкрити внутрішню індивідуальність героїні.

У підрозділі 3.2. „Фемінна традиція розуміння тілесності жінки” проаналізовано формування розуміння тілесності жінки у жіночій українській та європейській культурній традиції. На відміну від чоловічої візії, жінки-письменниці змальовують головних героїнь з невиразною зовнішністю. Таке сприйняття жінки повинно зменшити тиск від очікувань патріархального суспільства, яке сприймає жінку як об'єкт бажання, та дозволити їй розкрити свої здібності. Фізична привабливість не використовується як вирішальний чинник у досягнені героїнею поставленої мети. Зображення обличчя, статури, вбрання і прикрас змальовується частіше для підсилення певних якостей характеру, чи смаків жінки. Зображаючи тілесність жінки, еротичне змалювання якої було табуйовано аж до початку ХХст., жінка-автор намагалася демістифікувати тіло та показати на ньому репродукцію патріархальних примусів.

Досліджено процес формування негативного ставлення до тіла жінки, яке сформувалося на початку ХІХ ст. завдяки праці М. Волстонкрафт „На захисті прав жінок”. М. Шеллі, дочка М. Волстонкрафт, підтримує традицію знищення жіночого тіла, розкриваючи свою філософську позицію у відомому творі „Франкенштейн”, де образ монстра Франкенштейна став прототипом жінки - тіло вирізняє її у суспільстві і є причиною страждань і нерідко смерті, зокрема від пологів.

Тілесність жінки в українській жіночій візії розкрито через ототожнення і протиставлення етичного та естетичного в образі жінки. Ототожнення естетичного та етичного, де через зовнішню красу підкреслюється духовна краса, має сутнісне значення материнства для формування особистості жінки (Є. Ярошинська, У. Кравченко). Натомість у творах Марко Вовчок та О. Кобилянської, Лесі Українки краса виконує естетично-споглядальну функцію, яка підкреслює унікальність героїні.

Свідоме використання авторками некрасивої зовнішності жінки в українській і в європейській культурі має на меті відмежувати сутність жінки від тілесної привабливості, що через свідому десексуалізацію позбавляє її впливу у суспільстві опозиційності чоловічого та жіночого начала. Важливим є формування андрогенного образу жінки, де краса жіночого тіла набуває дещо маскулінних, не притаманних досі літературі ознак.

У четвертому розділі „Соціальне становище жінки” екзистенціальні проблеми жінки розглянуто як сукупність репресивних чинників, які стають на перешкоді соціалізації жінки та її розвитку як особистості. Розкрито внутрішні, приховані сторони життя жінки, як „меншовартісної істоти”. Досліджено дискурс насильства як особливий культурний феномен, сформований в європейській культурі ХІХ ст., як наслідок взаємодії усталених норм патріархального суспільства та емансипаційних тенденцій. Зокрема, зосереджено увагу на насильстві над жінкою, яке постає не лише як загроза фізичної розправи над нею як фізично слабшою і незахищеною порівняно з чоловіком, а й як система суспільних примусів та обмежень, що спотворюють самооцінку жінки та її ставлення до зовнішнього світу.

У підрозділі 4.1. „Екзистенція жінки у європейській культурі” досліджено насильство у європейській культурі, яке найповніше розкрито у творах Дж. Остін, сестер Бронте, Дж. Еліот, Е. Гаскел. Саме вони детально змалювали насильство над жінкою як замовчуваний суспільний досвід.

Насильство у європейській культурі набирає переважно латентних форм. Внутрішній конфлікт жінки і суспільства розкривається через відчуття її маргінальності, неналежності до соціуму. Притамована агресія жінки розкривається у руйнації визначених морально-ціннісних норм, які підтримують узалежнене становище жінки.

Розкрито проблему насильства над тілом жінки через феномен голоду, який набув популярності у європейській культурній традиції ХІХ ст. Голодування жінки як фізіологічна відмова від споживання їжі та загальнокультурне явище відчуття нестачі, несправедливої обділеності жінки у патріархальному суспільстві є специфічним механізмом її опору, потамування „прихованого гніву” через фізичне/явне та духовне/приховане самообмеження та самознищення. Проблема голоду в європейській культурі набула резонансного культурно-суспільного навантаження. Розкрито особливості описаних в літературі кількох різновидів голоду.

У підрозділі 4.2. ”Насильство як метафора домінування маскулінної поведінки в українській духовній культурі” проаналізовано проблему насильства, яка змістовно пов'язана з проблемою ставлення до жіночого тіла у суспільстві. Вкоріненість традицій щодо негативного ставлення до відьом, вдів, покриток, повій призвело до легітимізації насильства як запобігаючого чинника щодо моральної чи фізичної розпусти. Досліджено взаємовідносини насильства і влади та тенденцію до пом'якшення покарань, що розпочалася у європейській судовій практиці на початку ХІХ ст. Причину, з якої в українській літературі покарання як суспільне попередження стає домінантним, а співчуття чи пробачення вини співіснують лише поряд з покаранням, розкрито через дослідження аксіологічного значення насильства.

Образ жінки в українській духовній культурі представлений передусім у сакралізації образу матері і, від цього консервативний у своїй основі, був спрямований на утворення та збереження моральних норм та цінностей української родини. Зворотний бік цього явища - проблема неприйняття митцями і суспільством образу жінки, яка не змогла реалізуватися через сімейні відносини. Чіткий поділ на жіночу/фемінну і чоловічу/маскулінну сфери буття як родинну і суспільну призводить до надмірного контролю чоловіка (в образі громади, яка представляє суспільні норми поведінки) за приватним життям жінки, яке ототожнюється з родинним. Лише на початку ХХ ст. постала проблема десакралізації образу жінки, метою якої було розкрити психологізм життя жінки як індивідуальності, необмеженої шаблонним життям родинно-побутового укладу.

Насильство над тілом жінки розкривається і через надмірну маскулінізацію героя-чоловіка, що призводить до нерівномірного розподілу фемінного та маскулінного у суспільстві.

На підставі цього аналізу доведено, що суспільно-визначені форми насильства над жінкою є невід'ємною європейською та українською культурною традицією.

духовний культура соціум

Висновки

1. На підставі праць діячів української духовної культури розкрито ціннісне значення жіночого фактора у формуванні культурно-світоглядних позицій людини. Проаналізовано твори Марка Вовчок, О. Кобилянської, Лесі Українки, Н. Кобринської, І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, Г. Квітки-Основ'яненко, С. Воробкевича, М. Яцківа, О. Маковея, В. Підмогильного, М. Хвильового та інших, що дало змогу виділити головні аспекти формування жіночого фактора та протиставлення фемінного й маскулінного в українській духовній культурі. Виділено основні досліджувані аспекти у доробках митців та протиставлено змалювання жіночого фактора чоловічою й жіночою культурною традицією, а також через протиставлення та порівняння сформованого в українському та європейському дискурсі культурного світогляду. Такі підходи допомогли виділити специфічні особливості ставлення до жіночого фактора та розподіл фемінного й маскулінного в українському та європейському духовному просторі.

2. Розкрито проблему формування простору буття жінки. Межі приватного простору жінки як її кімнати, чи приміщення, де вона перебуває (маєток), характеризують обмежуючий вплив на формування особистості жінки. Інтер'єр приміщення у різних культурах розкриває особливості ставлення жінки до простору буття та вивільнення з суспільно-визначених меж. В українській культурі формування інтер'єру у творах О. Кобилянської та Лесі Українки відображають не-фемінний простір перебування, що має на меті урівноважити фемінне та маскулінне у житті жінки для формування цілісної особистості. У європейській культурі, представленій творчістю Дж. Еліот, сестер Бронте, Е. Ожешко, змальована „фемінність” інтер'єру має на меті передати відчуття обмеженості, замкненості жінки, для якої спеціально впорядкований інтер'єр підкреслює її маргінальність, „іншість” порівняно з чоловічим простором буття. Простір буття жінки розкрито через специфіку буття жінки-воїна, жінки-чужинки, жінки-матері, жінки-берегині, що становлять унікальний пласт українського культурного досвіду. Особливості буття козир-дівки - образу, сформованого на початку ХІХ ст. у творах І. Котляревського та Г. Квітки-Основ'яненка, представлено як матріархальний образ у патріархальному суспільстві.

3. Досліджено проблему ставлення до тіла жінки через його біологічне та естетично-еротичне споглядання. У жіночій практиці розкрито особливості естетично-етичного споглядання жіночого тіла. Зовнішня краса тіла стає запорукою духовності жінки. Набагато повніше, з позиції розкриття психологічного конфлікту репресивної десексуалізації, тіло жінки розкрито в європейській жіночій візії. Дезорієнтація щодо визначення важливості власного тіла провокує в жінки відчуття суспільної неприсутності. Вивільнення підсвідомого гніву репресивного жіночого начала розкривається у поведінці героїнь - викривальному дискурсі запровадженому письменницями й у самому тексті - як підсвідомий конфлікт жінки-письменниці у патріархальному суспільстві.

У чоловічій візії переважає протилежне трактування поєднання естетичного та етичного у жінці: зовнішня краса стає перешкодою у розвитку духовного. Концепції трактування тіла жінки демонструють, що у чоловічій практиці домінує виділення біологічної функції тіла жінки.

4. Стверджено, що у європейській візії насильство над тілом жінки розкривається через латентний репресивний вплив патріархального суспільства на свідомість жінки, яка не може сформувати власну ціннісну орієнтацію та змушена підпорядковуватися суспільним моральним нормам, які і забезпечують її меншовартісне значення. Протест жінки розкрито через звільнення прихованої агресії, яка налаштовує жінку на самознищення, фізичну смерть, що допоможе їй позбутися фізичного тіла як доказу її меншовартості, або, навпаки, доведе жінці її присутність через відчуття фізичного страждання.

Важливим соціально-культурним явищем у європейському дискурсі є голодування жінки, що розкриває надмірну зосередженість суспільства на біологічних функціях організму жінки.

Соціальне становище жінки в українському дискурсі проаналізовано через проблему насильства над тілом жінки та через девіантну поведінку жінок як форму втечі від реальності. Формування дискурсу насильства над жінкою створилося завдяки тенденції надмірної маскулінізації героя-чоловіка як воїна, чия надмірна маскулінізація виправдовується як войовничість, потрібна для досягнення перемоги (оборону приватної власності) чи впливу на політичну ситуацію

5. Проведений аналіз жіночого фактора в українській духовній культурі ХІХ - початку ХХ ст. засвідчив поступову трансформацію традиційних уявлень про роль і статус жінки в суспільстві, переосмислення особистості жінки, її тілесних і духовних особливостей, суспільного буття та приватного існування. Творчі здобутки українських митців, які заглибилися в сутність фемінного в українській культурі, не лише наближають її до європейських зразків, а в деяких аспектах значно випереджають європейські тенденції, зберігаючи національну самобутність та ідентичність.

Список праць

1. Откович К. Проблема „іншості” жінки в українській духовній культурі кінця ХІХ - початку ХХ століття // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. - 2006. - Вип. 9. - С. 171-180.

2. Откович К. Проблема виокремлення власного фізичного простору жінки в європейській та українській літературі ХІХ століття // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. - 2006. - Вип. № 17. - С. 50-56.

3. Откович К. Проблема самореалізації особистості у творчості Ольги Кобилянської // Наукові записки СДПУ. - 2006. - Вип. 17. - С. 9 -102.

4. Откович К. Проблема формування жіночої романістики в європейській та українській літературах сер. ХІХ - поч. ХХ століть // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. - 2006. - № 18. - С. 301-306.

5. Откович К. Інтеграція культурного надбання української діаспори в розвиток духовної і державницької ідеї українського народу // Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. / За ред. І. Калинця, М. Галік. - Львів: Смолоскип. - 2006. - С. 230-234.

6. Откович К. Дзеркальне відображення як метафора неприйняття реальності // Практична філософія. - 2007. - Вип. 2 - С. 138-142.

7. Откович К. Маскулінна поведінка героя в українській літературі ХІХ - початку ХХ століття // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. - 2007. - № 19. - С. 191-197.

8. Откович К. Культурологічні особливості емансипаційних тенденцій у літературі ХІХ століття // Наукові записки ТНПУ. Серія: Філософія. - № 15, 2007. - С. 114-118.

9. Откович K. Зміна етичних та естетичних цінностей в українській духовній культурі кінця ХІХ - початку ХХ століття // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. - 2007. - Вип. 10. - С. 201-210.

10. Откович К. Проблема формування української літературної мови у ХІХ - ХХ столітті у дослідженні Івана Огієнка. Сучасний погляд на мовну і світоглядну парадигми народництва // Творча спадщина Івана Огієнка у контексті сучасного розвитку гуманітарних наук. - К.: НАУ, 2007. - С. 113-116.

Размещено на Allbest.ru