Фінансова культура

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ КОЛЕДЖ

Індивідуальна домашня робота

З дисципліни «Історія української культури»

На тему: «Фінансова культура»

Виконала:

Студентка гр.. К 35 б/о - 12

(бухгалтерський облік)

Швець Яна Сергіївна

Перевірив:

Викладач історії української культури

Манжура Володимир Іванович

Запоріжжя,2013



Вступ

У полікультурному і багатонаціональному світі особливої актуальності набуває науковий підхід до вивчення історії української культури. Важливе значення має формування у майбутніх фахівців адекватної моделі вітчизняної культури, оскільки лише вона може забезпечити успішну орієнтацію і толерантне співіснування серед політичних, конфесійних та інших соціокультурних відмінностей у процесі розбудови правової держави.

Вивчення людського суспільства через його культуру надзвичайно актуальне у наш час, оскільки сьогодні стало очевидним, що лише економічні та політичні характеристики не можуть дати повного розуміння соціальних явищ. Аналіз духовних цінностей, що переважають у тому чи іншому суспільстві, допомагає виявити не тільки рівень його розвитку, але й зрозуміти, чому те чи інше суспільство живе так, а не інакше.

Особливістю цього навчального предмету є те, що вивчення суспільства пов'язано із заглибленням у світ його мистецтва, літератури, духовних цінностей. Історія української культури дає можливість осягнути як єдиний комплекс: живопис, поезія, релігія та інші сфери творчості того чи іншого народу, робить доступним осягнення глибин його естетичних пристрастей та вподобань у конкретний історичний період.[1;6]

Історія людства - це історія економіки. Війни, що становлять лише частину історії, є наслідком розвитку економіки, захисту економічних інтересів народів і держав.

Тому історична спадщина народів полягає не в тому, скільки вони провели воєн, завоювали чужих територій, а в тому, що внесли вони в цивілізацію, що побудували, створили, винайшли.

При порівнянні характеристик народів і держав чашу терезів переважує та, на якій знаходяться матеріальний добробут і культурний рівень народу і держави.

Так було завжди. І зараз свідченням величі держави , народу є не величезна армія , а число лауреатів Нобелівської та інших міжнародних премій , отриманих представниками цієї держави , народу.

Будь-яка освічена людина на планеті знає автора періодичної таблиці хімічних елементів Д.І. Менделєєва , композитора П.І. Чайковського , письменника Л.М. Толстого . І в світову історію Петро I увійшов не як воїн , а як реформатор , організатор економічного і культурного розвитку Росії . В історії людства держави і народи залишають пам'ять про себе саме такими людьми.

За багатотисячолітню історію людства на планеті існувало безліч ідеологій і релігій. Всі вони минущі , не вічні і не раз змінювали один одного, не змінюючи життя людей. Вічна лише праця , економіка - і тільки вони змінювали життя людей на планеті. Первинні праця і економіка. Ідеології та релігії є лише їх відображенням .

Релігії виникли на матеріальній базі . Кожне плем'я мало своїх богів , у яких люди просили допомоги в полюванні , працю та захисту від стихійних лих і ворогів. Економічні процеси постійно впливали на розвиток ідеологій і релігій. Одночасно з цим для вирішення економічних проблем постійно використовувалися ідеології та релігії. Ідеологічна , релігійна боротьба , як правило , відображала боротьбу економічну .

Економіка - це результат трудової діяльності людей. Протягом тисячоліть економіка на нашій планеті розвивалася поступально . Стартові умови у всіх народів були приблизно однакові .

Однак темпи розвитку економіки у народів були різними. Темпи розвитку економіки різних народів залежать від економічної результативності ведення ними господарства . У свою чергу економічна результативність залежить від економічної активності кожного народу , його природного розуму , працьовитості , самодисципліни.

На розвиток економіки в різних країнах впливали об'єктивні і суб'єктивні чинники. Об'єктивні чинники - це природне середовище , сусідство з іншими народами. Суб'єктивні чинники включають економічну активність народу , його звичаї , соціальне становище більшості членів суспільства.

Жоден з факторів окремо не є вирішальним , але при сприятливому або несприятливому поєднанні вони визначали темпи розвитку різних народів і держав.[2;6-8]



Тема 1. Теорія культури як наука

Слово «культура» походить від латинських слів colo, colere (перетворення,виховання). Звідси - culturare (вирощений, оброблений людською працею, доведений до досконалості). Спочатку ці слова стосувалися праці на землі, однак згодом усе частіше стали вживатись у ширшому значенні - стосовно духовно-практичної діяльності людини.

В епоху Середньовіччя поняття культури набуває світоглядно-морального змісту. Німецький філософ С. Пуфендорф у 1684 р. уперше вживає слово «культура» як самостійний термін для означення духовного світу людини, що відрізняє її від звичайного тваринного існування. Культура зв'язується зі світосприйняттям, світобаченням, світовідчуттям того чи іншого народу, який займає певний географічний простір. З умовами природного середовища зв'язуються його вірування, духовна атмосфера.

В епоху Відродження та Просвітництва поняття культури набуває ще ширшого змісту. Так, французький учений Ж. Ламетрі (1709-1751) вбачав хід історичного розвитку в освіті й розумовому розвитку людини. Італійський мислитель Д. Віко (1668-1744) взагалі відводив культурі вирішальну роль у суспільному розвитку. Ш. Монтеск'є (1689-1755) у праці «Про дух законів» доводив, що розвиток культури того чи іншого народу залежить від розміру території держави, від клімату, географічного середовища, грунту. Французький просвітитель Ж. Ж. Руссо (1712-1778) протиставляв культуру «чистій природі». У цьому випадку культуру стали розуміти як «людяність» на противагу «природності», «тваринності». Звідси віра в те, що культура - це чиста духовність, яка можлива лише у філософській, науковій та художній творчості.

Вважалося, що культуру в суспільстві можна утвердити шляхом піднесення рівня освіти народу, звільнення його від усіляких забобонів, релігійних вірувань, фантазій, утопічних уявлень з метою побудови «розумної держави» і встановлення таких же суспільних відносин. Однак просвітницькі уявлення про культуру розвіялись під тиском реального суспільного життя ранньобуржуазного суспільства.

Існує близько трьохсот визначень культури. Кожне з них має свої плюси і мінуси, пов'язані з тим, що сучасна культура - явище надзвичайно складне, суперечливе, багатопланове і багатофункціональне.

У широкому розумінні слова культура охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, які вироблені упродовж історії людства. Однак у буденній свідомості термін «культура» вживається у вузькому значенні, стосуючись лише духовного життя - літератури, мистецтва, театру, кіно, культури побуту і т. ін. Хоча в дійсності вся сукупність культури далеко не вичерпується суто духовними цінностями. Тому потрібно мати на увазі, що коли йдеться про гносеологічний (пізнавальний) аспект культурних цінностей, про з'ясування специфіки їх походження, основи, зв'язку з матеріальним та духовним виробництвом, то обійти матеріальну, виробничу сторону культури просто неможливо, так само як і неможливо ігнорувати процес творення цінностей культури, який не припиняється ні на хвилину

Тому точнішим було б таке визначення: культура - це сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, а також сам процес творення і розподілу матеріальних та духовних цінностей.

Розширене визначення культури дуже близьке до поняття цивілізації. Але між ними є відмінності. Легко помітити, що протиставлення культури і цивілізації має місце тоді, коли зміст культури зводиться до вужчого її тлумачення - лише як духовної культури. Насправді ж протиставляти культуру цивілізації неправомірно. Поняття «цивілізація» (від латинського civilis - громадянський, державний) означає в першу чергу рівень соціального прогресу суспільства на певному історичному етапі його розвитку. Характер цивілізації творить певні виробничі відносини, які складаються між людьми і становлять її частину; в цьому розумінні виділяють античну цивілізацію, буржуазну цивілізацію і т. д.

Цивілізацію розглядають ще як етап суспільного розвитку, що настає за варварством і характеризується утворенням суспільних класів, держави, урбанізацією населення, виникненням письма.

Дехто з дослідників розглядає цивілізацію як характеристику цілісності культур всіх народів світу в минулому і сучасному. Культура у цьому плані виступає як суттєва сторона цивілізації; ці поняття близькі, але не тотожні. Ми можемо вести мову, наприклад, про сучасну технотронну цивілізацію, але не про технотронну культуру, бо суть культури не в рівні техніки, а в якості духовно-морального потенціалу суспільства, який виражений також і через техніку даного часу. Серед витворів сучасної цивілізації є й атомна бомба, однак нікому не прийде в голову вважати атомну бомбу явищем культури.[3;4-12]

Структура культури

Багатоплановість культури обумовлює складність її структури. Розділ культурології, що досліджує внутрішню структуру та організаційно-функціональну будову культури називається морфологією культури.

В залежності від форм культуротворчої діяльності людини, розрізняють матеріальну та духовну культури. Відповідно до цього в сучасних джерелах, в силу недостатності такого поділу розглядають також соціальну і антропну культури.

Матеріальна культура - речовинні матеріали культури, перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей.

Духовна культура - продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості,знання про корисні властивості про елементи природи.

Соціалістична культура - соціум, ставлення людей один до одного, системи статусів і соціальних інститутів.

Антропна культура - перетворення біологічного початку в самій людині; формування соціально необхідних навичок, умінь і якостей людського тіла.

[4;Інтернет ресурс]

Функції та характерні ознаки культури

Головні функції культури - зберігати й відтворювати колективний історичний досвід людства, передавати з покоління в покоління, збагачувати його. Найбільш універсальними функціями культури вважають людинотворчу та виховну функції.

Виділяють також як найважливіші функції комунікативну, інформаційну, адаптивну, інтегративну, пізнавальну, оцінювальну, соціалізації та ін. Усі ці функції культури не існують як незмінні, окремі, послідовні чи паралельні. Вони активно взаємодіють і саме тому забезпечують культуру як процес, що постійно перебуває в динаміці та русі.

Складний і багатоплановий характер культури як суспільно-історичного явища зумовлює її поліфункціональність. Серед розмаїтих функцій, які виконує культура у суспільному житті, можна виділити кілька найбільш суттєвих.

1. Пізнавальна функція полягає в тому, що культура розкриває перед людиною досягнення людства в історичному пізнанні світу. Через культуру, яка об'єднує в органічну цілісність природничі, технічні й гуманітарні знання, людина пізнає світ і саму себе.

Так, через казки людина розвиває здатність сприймати і переживати уявне як дійсне, вчиться розрізняти на конкретно-образному рівні добро і зло, правду і кривду. Історичні знання формують розуміння історичного процесу, виховують усвідомлення причетності до свого народу, нації, людства. Філософія закладає логічний і методологічний фундамент осмислення індивідом законів буття і сенсу свого життя. Великим культурологічним потенціалом наділені природничі і технічні науки, оскільки вони озброюють людину знаннями про природу і досягненнями цивілізації.

2. Суть комунікативної функції культури зводиться до передачі історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формування на цій основі різноманітних способів і типів спілкування між людьми.

Цю функцію культура виконує з допомогою складної знакової (символічної) системи, яка зберігає досвід поколінь в словах, поняттях, формулах науки, обрядах релігії, засобах виробництва, предметах споживання.

Таким чином, символічний зміст культури, забезпечуючи живий зв'язок поколінь, закладає міцний фундамент для становлення духовності людини, розширення її контактів з навколишнім середовищем.

3. Виховна функція виражається в тому, що культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації, але й виступає ще й фактором саморозвитку людства. Засвоївши попередній досвід, людство не припиняє саморозвитку, а репродукує культуру, ставить перед собою нові життєві цілі для задоволення матеріальних і духовних потреб.[3;17-18]



Тема 2. Поняття фінансової культури

Поняття " фінанси" походить від середньовічного латинського терміна financia , що означало "готівка ", " дохід " . Під фінансами спочатку розумілася сукупність коштів , що знаходяться в розпорядженні державної влади , потім це слово набуло більш широкий зміст і стало позначати грошові кошти , грошові обороти взагалі.

Сучасна фінансова проблематика досить різноманітна. Вона включає в себе питання грошового обігу , кредиту , приватного та державного бюджету . Фінанси найтіснішим чином пов'язані з виробництвом , розподілом , обміном і споживанням , тобто з усім колом виробничих відносин . Історію фінансів неможливо вивчати у відриві від історії державного апарату та основних проблем внутрішньої і зовнішньої політики. [5; 3]

У численних публікаціях , присвячених аналізу становлення підприємництва в сучасній Україні , серед причин , які стримували і стримують процес його розвитку , відзначається невисокий рівень розвитку фінансово - кредитної системи та проблеми низької фінансової культури України.

Підприємництво завжди формується в конкретному середовищі , на яку впливає культурний фактор. У знаменитій теорії Й. Шумпетера підприємництво розуміється як новаторський стиль господарської поведінки , кредит і банки названі не стільки посередниками , скільки виробниками того нового , що народжує підприємництво. [6]

Фінансова культура , будучи частиною економічної культури суспільства , являє собою історично сформовану сукупність способів діяльності в області фінансового господарства , за допомогою якої люди пристосовуються до умов свого існування. Її результат представлений , насамперед, якістю і різноманітністю фінансових послуг та фінансової інфраструктурою.

Якщо говорити про рівні фінансової культури , то вони включають в себе : рівень розвитку фінансової науки , фінансову культуру осіб, які беруть важливі економічні рішення , і масову фінансову свідомість . Найменш вивченим представляється нижній пласт « піраміди » - масова фінансова свідомість (масова фінансова культура) , докладніше зупинимося на ньому.

Світова фінансова думка довела , що ні в одній іншій галузі економіки економічні досягнення держави і фірм так сильно не залежать від цінностей , традицій і установок окремої людини , як у сфері фінансів . Відомо , що заощадження домашніх господарств у країнах з розвиненою ринковою економікою виступають найбільш значущим джерелом інвестицій . До 70% валових заощаджень зосереджено в цьому інституціональному секторі. В Україні ця цифра набагато скромніше: близько 10 % загальних заощаджень домашніх господарств зберігаються на рахунках банків , у страхових компаніях , приватних пенсійних фондах і т.п.

Ф. Бродель у своїй знаменитій праці "Матеріальна цивілізація , економіка і капіталізм » відзначає , що «гроші і кредит утворюють одину і ту саму мову , на якоій будь-яке суспільство говорить по-своєму , який зобов'язаний розуміти будь-який індивід ... не вміти рахувати означало б засудити себе на неможливість виживання » [7; 507-508]

Саме на рівні масової фінансової свідомості існує колосальна «культурна інерція » , серйозний опір багатьом новим фінансовим проектам , навіть якщо вони працюють на особистий матеріальний інтерес.

Величезну роль у формуванні фінансової культури народу грали не лише громадські банківські установи , а й сама постановка ощадної справи в Україні. В основу цієї діяльності з самого початку було покладено кілька простих , але розумних правил : різноманітність пропонованих послуг , низька ціна послуг , ефективне розміщення вкладів , що дозволяє отримати дохід для виплати гідних відсотків.

Таким чином , ощадна справа стало не лише потужним фінансовим інструментом , призначеним для роботи з м'якими вкладами , а й засобом формування масової фінансової культури суспільства.[8; Інтернет ресурс]

Президент Асоціації учасників колекторського бізнесу в Україні Олександр Ільчук розповів: «На жаль , фінансова культура українців залишається дуже низькою. Базові принципи економіки , такі як оплата товару і погашення кредиту , часто не дотримуються.»

За його словами , сьогодні у багатьох позичальників досі немає розуміння , що за отриману послугу , виданий кредит потрібно платити. А ухилення від сплати лише посилить проблему. Повернення взятих у борг коштів є основою економіки в цілому.

Разом з тим , в Україні боржники придумують іноді неймовірні схеми ухилення від своїх зобов'язань .У багатьох банках є внутрішні підрозділи, що займаються роботою з боржниками.[9; Інтернет ресрс]

Нагадаємо , за даними представників колекторського бізнесу , частка проблемних кредитів в Україні сягає 20-30%. Число боргів за останні роки знизилося , в тому числі за рахунок зменшення обсягів видачі нових кредитів і продажу прав по проблемних позиках .

А ось судження Олександр Малолітнього, експерта департаменту рейтингів фінансових інститутів: «Фінансова культура - не просто користування , а вміння користуватися фінансовими послугами , що передбачає наявність цілком певної мети придбання і необхідних знань про отримання послуги.»

На відміну від терміну " фінансова грамотність " , що припускає здатність клієнта прочитати і зрозуміти умови договору , термін " фінансова культура " включає також здатність клієнта вірно оцінити для себе необхідність і мету придбання послуги , а також адекватно вибрати компанію, що надає відповідні фінансові послуги .

Усвідомлена відмова людини від послуг кредитування , страхування , управління активами є підтвердженням його високої , а не низької фінансової культури . Так само як високі обсяги виручки фінансових установ зовсім не є доказом "високої фінансової культури " громадян.[10; Інтернет ресурс]

Необхідно зрозуміти також , що на сьогоднішній день саме по собі поняття «фінансова культура» абсолютно виходить за рамки всіх кордонів - і соціально -економічних , і політичних, і географічних . Володіючи фінансовою грамотністю , кожна молода людина зможе толково управляти і розпоряджатися грошима , раціонально планувати своє майбутнє і таким чином створювати матеріальну базу для розвитку нашого суспільства в майбутньому.

Якщо охарактеризувати коротко , то фінансова культура - це певна кількість специфічних ( пов'язаних безпосередньо з грошима) навичок і здібностей , які людина набуває під час навчання в шкільні та студентські роки , але які перевіряються потім в перебігу багатьох років життя. Розвиток фінансової грамотності в суспільстві залежить від працюючих фінансових інститутів . На жаль не всі можуть зараз оплатити своє навчання і відповідно отримати диплом , але фінансову грамотність треба все ж осягати хоча б завдяки певним курсам. Основною метою фінансової просвіти молодих людей залишається насамперед якісна і зрозуміла інформація .

Одним із способів в області просвітництва є тісна співпраця із засобами масової інформації. Для того , щоб привернути увагу до найактуальніших тем фінансового ринку і бути цікавим для всіх верств населення , - стали з'являтися цікаві статті , коментарі , професійні інтерв'ю і в друкованих виданнях , і в засобах масової інформації.

Відмінно зарекомендували себе також такі публічні заходи , як тематичні форуми , круглі столи , семінари. І вони , природно , орієнтовані на абсолютно різні цільові аудиторії. Основні з них - студенти , пенсіонери , школярі , звичайні працюючі люди . Зустрічі , які проводяться таким відкритим способом , можуть дати відповіді на серйозні питання , що цікавлять населення . Природно , що все це має позитивний ефект. Адже фінансова грамотність потрібна людині в будь-якому віці. Молоде покоління зможе планувати бюджет , рости фінансово , пенсіонери зможуть правильно розрахувати накопичені ними за життя кошти , ну і відповідно , люди середнього віку зможуть зробити непогані заощадження на старість.

Тим не менш, не варто забувати , що фінансова культура безпосередньо дуже тісно пов'язана з державою. Адже саме держава вводить правові норми , які треба дотримуватися , і міняти які можна. Держава має бути стурбоване фінансовою освітою своїх громадян. Заклопотаність ця пояснюється просто: якщо присутні економічні знання , - буде, відповідно , високий рівень економічного зростання.

Саме тому фінансисти , економісти , бізнесмени , які займаються розвитком і впровадженням нових сучасних ідей на ринку фінансових послуг , повинні вникнути в тему розвитку фінансової грамотності серед простого населення. У деяких країнах на державному рівні діють спеціальні освітні програми. Підводячи риску , можно сказати , що отримувати і підвищувати фінансові знання та навички можна і потрібно протягом усього свого життя .[11; Інтернет ресурс]



Тема 3. Становлення та еволюція грошей

Історизм їхнього розвитку

Історія грошей як галузь історичної науки привертає увагу істориків, археологів, економістів і навіть мовознавців. Вивчення історії грошей дає можливість дослідити державні процеси, економіку, торгівлю певного періоду історії.

Гроші розповідають про внутрішнє становище держави, його економічну силу чи слабкість. Повідомляють важливі дані про політичне життя, ідеологію, конкретну історію, дозволяючи уточнити або навіть з'ясувати імена і дати правління тих чи інших володарів.

Особливе значення має вивчення історії грошей для поглиблення знань з економічної історії різних історичних епох і періодів.

У світовій історії важко знайти державу, яка не прагнула б до зміцнення своєї грошової системи, підвищення ролі грошей у суспільних відносинах. Україна -- не виняток. Вона теж має давні традиції грошового виробництва й обігу, адже за свою багатовікову історію неодноразово виготовляла власні гроші.

Гроші -- одне з найдавніших явищ у житті суспільства, які привертають до себе особливу увагу вчених.

Слово «гріш» походить від латинського «гроссус» -- великий. Уперше монету з такою назвою відкарбували в XII ст. у Генуї, Флоренції, Венеції. Пізніше назва перейшла до великих срібних монет Франції, Угорщини, Польщі. До сьогодні в Австрії розмінна монета називається «гріш». У Росії 1654 року з'явився мідний гріш, що відповідав двом копійкам.

Спочатку в ролі грошей виступали найбільш ходові товари (худоба, хутра, тютюн, риба, сіль, мушлі тощо) і форма грошей тоді збігалась з формою (споживчою вартістю, або здатністю задовольняти певну потребу людини) цих товарів.

Виникнення грошей обумовлено труднощами безпосередньо в обміні продуктами праці. На початковій стадії розвитку, коли виробники отримували надлишки своїх продуктів чи товарів і хотіли їх обміняти, зробити це було доволі складно: бажання двох суб'єктів здійснити обмін споживчими вартостями товарів не збігались.

Незабаром за предметами першої необхідності на роль грошей стали претендувати предмети розкоші, передусім прикраси. Це можна пояснити тим, що попит на предмети розкоші був об'ємнішим і динамічнішим, аніж на предмети першої необхідності. За своїми фізичними даними вони були менш громіздкі, довго зберігались.

Можна сказати, що гроші -- не предмет торгівлі і не атрибут державної влади. Швидше, вони є умовою існування ринку і проявом соціальної згуртованості, яка дає змогу державі функціонувати.[12;3-5]

Економісти уже майже п'ять століть сперечаються щодо походження та сутності грошей. Так, у XV--XVI ст. з'явилася "металічна"теорія грошей (автори Т. Ман, Д. Норе та ін.), згідно з якою грошима є лише золото і срібло. У XVII-- XVIII ст. набула поширення номіналістична теорія грошей (автори Дж. Локк, Дж. Берклі та ін.), згідно з якою долар, фунт стерлінгів тощо є лише умовними рахунковими одиницями, результатом угоди, свідомої домовленості між людьми. Існували також теорії, в яких гроші розглядали як інструмент виміру цін товарів, що впроваджується державою, і стверджували, що між товарами і грішми немає різниці, та ін. Відомий англійський політик XIX ст. У. Гладстон з цього приводу зазначав, що "навіть кохання не зробило стількох людей дурнями, як спроби розібратися в тому, що таке гроші".

Отже, причиною появи грошей був суспільний поділ праці (насамперед його перша та друга форми) і необхідність регулярного обміну між товаровиробниками, які спеціально виготовляють продукти для обміну.

Історія українських грошей бере свій початок з часів Київської Русі (ХІ ст.) [13; Інтернет ресурс]

Природним результатом розвитку торгівлі було виникнення грошової системи . Спочатку мірилом цінності була худоба , тому й гроші називалися худобу. В період Київської Русі існувала грошова одиниця куна , яка свідчить про те , що колись у східних слов'ян мірилом вартості було хутро куниці . Ймовірно , худобу з'явився в південних місцевостях , де було розвинене скотарство , а куна - у північних , де помітна роль належала полюванню.

До другої половини X в . на території Русі мали ходіння візантійські й арабські монети , а потім і західноєвропейські монети ( німецькі пфеніги , денарії Угорщини , Чехії та ін.) Наприкінці X - на початку XI ст. починається карбування власної монети . Ймовірно , це сталося після офіційного прийняття християнства на Русі , так як на одному з типів срібних монет є зображення Ісуса Христа , а на всіх монетах (як золотих , так і срібних ) зображений князь з хрестом - символом християнства.

Великі платіжні операції в Середньовічній Русі забезпечувалися срібними злитками. На території давньоруської держави зверталися злитки різної ваги і виду , але переважне значення мали так звані київські та новгородські гривни.

Київські гривні

Київські гривні XI -XIII ст. - Це литі злитки шестикутної форми , що мали стійку вагу - близько 160 р. Вони функціонували з середини XI в . аж до монголо- татарської навали майже на всій території Київської Русі , але найбільше у південних районах .

Першою і найвідомішою монетою Київської Русі був златник, пізніше зявився срібляник, з`явилися вони невдовзі після хрещення Володимиром Русі. Сьогодні знайдено тільки 11 Срібляник Володимира Великогозлатників. Відоме місцезнаходження 10 з 11 златників: у Ермітажі -- 7, у Державному історичному музеї -- 1, в Державному музеї історії України -- 1, в Одеському історичному музеї -- 1.

Златник

Срібляник

Новгородські гривні - зливки мали інший вигляд і вага . Це довгі (14-20 см) палички - бруски вагою близько 200 г , що містять більший епіграфічних матеріал - на них нерідко подряпано імена тих , для кого вони були відлиті . Структура грошового рахунку , зафіксована Просторовою редакцією «Руської Правди» : 1 гривня = 20 ногатам = 50 кунам = 150 або 100 веверицам * Вевериць - найдрібніша неподільна грошова одиниця в Стародавній Русі = 1 / 3 різани = 1 / 6 куни .[14; 238-239]

Назва національної валюти - ГРИВНІ - походить від назви золотої жіночої прикраси (гривня), якові носили на гриві, або загривку, тобто на шиї.

У період феодальної роздробленості скоротилися звернення металевих грошей та їх карбування. Однак Новгород, видобував срібло в уральських рудниках, користувався сріблом в злитках у зовнішній торгівлі. Випуск срібних монет почав Новгород, де був заснований монетний двір. У Москві карбування монет починається в XIV в. при князі Дмитрові Донському, який наказав перечеканівати монгольську срібну монету. Виникають російська грошова система і грошова металева одиниця - рубль і копійка.

З настанням феодальної роздробленості розвиваються місцеві грошово- вагові системи , ринкова сфера життєдіяльності яких обмежена територією окремих земель.[14; 249]

Монети Івана III з татарськими написами

Монети Володимира Ольгердовича

У 60-х роках XIV ст. відновлюється карбування монет у Києві в період правління князя Володимира Ольгердовича (1362 -- 1394).

Монети Володимира Ольгердовича були введені до наукового обігу після давньоруських златників.

Відомо п'ять типів київських монет князя Володимира Ольгердовича.

Подамо характеристику кожного з них. Отже, перший тип монет. На аверсі вміщено княжий знак, на реверсі -- в крапковому обідку -- плетенка (орнаментальний мотив), довкола якої -- легенда з ім'ям князя.

Певні відмінності є у монетах другого типу. Аверс залишено без міни (князівський знак), на реверсі -- літера «К» у крапковому обідку або в обідку суцільної лінії, довкола -- легенда.

Монети третього типу на реверсі вмішують зображення хреста в крапковому обідку або в обідку суцільної лінії, довкола -- легенда, в основі якої -- ім'я князя.

Брактеати {монети четвертого типу) містять зображення князівського знака, легенда на них відсутня.

Монети п'ятого типу -- ті ж брактеати із зображенням хреста в крапковому обідку, легенда на них відсутня (у більшості випадків).

Перехід до карбування брактеатів був викликаний поступово зростаючою потребою грошового обігу Київської землі в монеті. Щодо техніки виконання, монети Володимира були примітивні. Учені вважають ці монети перехідним явищем. Вони не затримались надовго в грошовому обігу. Основними регіонами їх розповсюдження була Київська та Чернігівська землі, часом перебували ці монети в обігу Литовської держави.

Монети Володимира Ольгердовича знаходять у скарбах, у переважній більшості -- з празькими грошима. Ці монети відображають одну з найменш досліджених епох в історії грошей України періоду феодалізму.

Щодо поширення празьких грошей на землях України, то побутують кілька версій. Ось найпоширеніші з них.

Автором першої є А. Сіверс, котрий вважає, що празькі гроші потрапляли на українські, російські, білоруські землі північно-західним шляхом через Литву.

Нумізматичний матеріал свідчить, що празькі гроші спочатку з'являються у Галицькій Русі і на Волині (перша половина XIV ст.), а згодом звідти розповсюджуються на інші українські, російські, білоруські землі. Головним шляхом, на думку М. Котляра, був південно-західний шлях -- через Львів і Луцьк. [12; 51-52]

На Лівобережжі, яке в силу історичних подій (Переяславська рада 1654 р.) перебувало у складі Російської держави, у середині XVII ст. в обігу були поширені копійки царя Олексія Михайловича (1645 -- 1676).У 1660 -- 1663 роках карбувались мідні копійки, які були досить низької вартості.

Отже,визначальними передумовами становлення грошових відносин були поглиблення суспільного розподілу праці, багаторівнева спеціалізація виробництва та суспільної діяльності людини.

Так, гроші тоді розглядались водночас і як предмет багатства, і як атрибут влади. Зведення грошей до статусу атрибута державної влади створює парадокси, головним з яких є те, що історія грошей -- це історія боротьби приватних осіб саме проти влади держави у цій сфері.

Про це цікаво довідатись

культура фінансовий платіжний

Найважча монета у світі -- мідна пластина вартістю 10 далерів, вагою 19,71 кг, випущена 1644 року в Швеції.

Найлегша і найменша монета в світі -- срібна монета вартістю в 1/4 джави вагою 0,002 г, випущена близько 1740 року в Непалі.

Найбільший внутрішній чек був виписаний 30 червня 1954 року скарбницею США на суму 4 176 969 623,57 долара.

Найбільший монетний двір скарбниці США побудований у 1965--1969 pp. у штаті Філадельфія й займає площу 4,65 га. При 7-денному робочому тижні й роботі в три зміни річна продуктивність -- 15 млрд. монет.

Продуктивність однієї машини з карбування монет становить 40 тис. монет за годину.

Перші спроби упорядкувати грошовий обіг робили багаті міняйли, лихварі, які ставили на золотих монетах пробу й вагу. Потім держава перейняла право ставити клеймо на золотих злитках, карбувати монети та випускати їх в обіг. Грошові системи сформувались в основному у XVI--XVII ст.

Термін «рубль» почав уживатись у ХНІ ст. До першої половини XV ст. рубль виглядав як брусок срібла вагою близько 200 грамів.

Найбільшим за кількістю монет із будь-коли виявлених скарбів є так званий брюссельський скарбів 1908 року, який містив 150 тисяч монет.

[12; 163-164]



Заключення

Фінансова культура відіграє надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вона формує його життєздатність, його потенціал, забезпечуючи при цьому реалізацію поставлених кожною людиною, кожним підприємством та державою в цілому завдань і цілей.

Щодня ми вступаємо у безліч різноманітних відносин, важливе місце серед яких належить фінансам. Уже давно фінансова діяльність перестала бути привілеєм професіоналів, хоча вони і не втратили своєї провідної ролі у суспільстві. При цьому ефективність фінансової системи залежить від двох основних чинників: фінансової освіченості громадян та майстерності фінансистів-професіоналів.

На тлі фінансової безграмотності населення діяльність фахівців втрачає міцну опору, без якої дуже важко досягти належної організації у функціонуванні фінансів. Без достатньої ж кількості висококваліфікованих професіоналів неможливо забезпечити відповідну результативність фінансової діяльності, надійність і стабільність фінансової системи. Цим обумовлюється значення фінансової освіти у суспільстві, необхідність донесення фінансових знань усім і кожному.

Одним із головних чинників створення фінансової культури у країні,або державі належить грошам. Саме, історія розвитку грошей на теренах України стала моєю індивідуальною темою з дисципліни історія української культури.

Монети -- унікальне явище в історії людської цивілізації. Вони є джерелом інформації про політику, економіку і культуру давно минулих епох та сучасності.

Монета втілює в собі кілька призначень. По-перше, вона є національною валютою, тобто виразом державності і носієм товарно-грошових відносин. По-друге, монета є носієм матеріальних благ, утіленням багатства. По-третє, монета є засобом інформації про історію і сучасність держави.

Перші монети з'явилися на українській землі -- Київській Русі ще в X--XI ст. Це були златники і срібляники з гербом тризубом. У ті ж часи в грошовому обігу Русі -- України з'явилися незвичайні за формою і вагою срібні злитки-гривні, назва яких походить від прикраси, яку носили на шиї (на «загривку») та служили водночас і грошима, і нагородою. Через сім століть проголошена Українська Народна Республіка запровадила 1 березня 1918 року грошову одиницю -- гривню, яка перебувала в обігу два роки. І от після розпаду Радянського Союзу Україна, здобувши державну незалежність, у вересні 1996 року провела грошову реформу і ввела в грошовий обіг гривню, відродивши стародавню назву національної грошової одиниці.[12; 152]



Список використаної літератури

1. Історія української культури. Навч. посіб./ За ред.. О.Ю. Павлової - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 368 с.

2. История мировой экономики: Учебник для вузов/ Под ред. Г.Б. Поляка, А.Н. Марковой. - М.: ЮНИТИ, 2001. - 727 с.: ил.

3. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Підручник / Горбач Н. Я; Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. - Львів: Каменяр. 1992, - 166 с.

4. http://uk.wikipedia.org/wiki/Культура

5. Финансы средневековой Руси. - М.: Наука, 1988. -248 с.

6. Шумпетер Й.А. Теория экономического развития. М.: Наука, 1983. С. 169.

7. Бродель Ф. Структуры повседневности: возможное и невозможное. М.: ВШ, 1986. С. 507-508.

8. http://www.science-education.ru/101-5406

9. http://finance.liga.net/banks/2012/2/22/news/26825.htm

10. http://www.raexpert.ru/editions/article124/

11. http://finmir.net/mfin/drugoe/889-finansovaya-kultura-v- ukraine.html

12. З історії грошей України.Навч.посіб./За ред.. Н.В.Дорофєєва, З.М. Комаринська - Львів: Львовский банковский институт НБУ,2000. - 163с.

13. http://mir.zavantag.com/bank/291512/index.html

14. История мировой экономики: Учебник для вузов/ Под ред.. Г.Б. Поляка, А.Н. Марковой. - М.: ЮНИТИ, 2001. - 727 с.: ил.

Размещено на Allbest.ru