Гастролі П.К. Саксаганського у Криму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гастролі П.К. Саксаганського у Криму

Шендрікова С.П.

Панас Карпович Тобілевич (Саксаганський сценічний псевдонім, який актор узяв від назви річки, яка протікала в його рідних місцях) Герой соціалістичної праці (1924), Народний артист України (192 5), Народний артист CPCP (1936). Все своє творче життя проповідував українське національне мистецтво.

2001 рік ювілейний і знаковий в театральному житті Кримського півострова. Влітку виповнюється сто років з дня відкриття будинку Російського Академічного театру імені Горького. За проектом архітектора Бекетова театр був відкритий в 1911 році на одній з центральних вулиць Сімферополя. Так чи інакше, ця дата являє собою одну із славних історичних сторінок Криму.

Треба сказати, що задовго до побудови спеціального будинку, у пристосованому під спектаклі приміщенні грали такі великі актори XIX століття, як М. Щепкін, В. Коміссаржевська, В. Качалов, М. Савіна та багато інших. У низці знаменитостей, які побували з гастрольними турами в Криму, частими і улюбленими гостями на півострові були і українські актори. У їх числі Панас Карпович Саксаганський.

У різний час проблемою історії театру в Криму займалися такі видатні вченісучасники, як П. Киричок (досліджував поширення української театральної культури в кримському суспільстві), В. Гуменюк (піднімав питання театральної журналістики в Криму). Проте, треба зауважити, що на сьогоднішній день в недостатній мірі розкрито історичний аспект становлення театрального мистецтва на Кримському півострові.

У зв'язку з цим дослідження, пов'язані з розвитком українського сценічного мистецтва і драматургії періоду кінця XIX початку XX століть, вимагають більш ретельного, глибокого і всебічного вивчення.

Метою даної наукової публікації є висвітлення всіх гастрольних турів по Криму у творчому житті П.К. Саксаганського та аналіз його діяльності і значущості для кримського суспільства.

Панас Карпович Тобілевич народився 3 (16) травня 1859 року в селі Кам'яноКостувате, недалеко від м. Бобринці, що на Херсонщині, у великій дружній родині. У його батьків, Карпа Адамовича Тобілевича і Євдокії Зіновіївни Садовської було п'ятеро синів: Іван (Карпенко-Карий), Михайло, Петро, Микола (Садовський), Панас (Саксаганський) і одна дочка Марія (Садовська-Барілотті). Четверо з цих дітей стали видатними діячами української культури, в тому числі і наймолодша дитина в сім'ї Панас [1,с.6].

Природна обдарованість самих батьків сприяла розвитку талантів і здібностей у дітей з самого дитинства. Панас Карпович згадував про батька: «Пісень він знав силусиленну і чумацьких, і козацьких, і побутових» [2,с. 102].

Забігаючи вперед, але лише для того, щоб підкреслити значущість батька такого талановитого сімейства, хочемо навести рядки з некролога, надрукованого в одному зі столичних театральних журналів за 1904 рік з нагоди кончини Карпа Адамовича Тобілевича: «9-го вересня помер батько знаменитого сімейства талановитих діячів малоросійського театру драматурга Карпенка-Карого та артистів Садовського та Саксаганськогоий, Карл (Кари авт.) Адамович Тобілевич».

Покійний був простий селянин Херсонської губернії Єлисаветградського повіту. Звичайний землероб, навіть неграмотний, він, проте, дітям своїм дав освіту і таким чином відкрив їх талантам широку дорогу до розвитку. Покійний мав видатний розум і незвичайну пам'ять... Він помер 87 років від роду, в маєтку свого сина, драматурга Карпенка-Карого» [3,с. 120].

Пісні завжди супроводжували всі сімейні свята. З дитинства маленький Панас запам'ятав, як вони великою і дружною родиною співали різні пісні, в яких заспівувала завжди мати. Її ніжний, від природи поставлений голос зачаровував серця всіх, хто її слухав [1,с.8].

Від матері Саксаганський вперше почув і про театр. Вона, до заміжжя, будучи кріпачкою, прислуговувала у панів Золотницьких. Євдокія Зіновіївна всюди подорожувала зі своїми панами, і в цьому зв'язку, мала можливість відвідувати разом з господарями різні театральні вистави [1,с.9]. Підкреслюючи роль своїх батьків у формуванні сценічних здібностей та обрання надалі акторського ремесла як професії, Саксаганський писав: «Мати збудила в мені любов до театрального мистецтва, а батько спричинився до того, що я полюбив «лицедійство» [2,с.104].

У 1856 році Панас пішов у церковно-приходську школу в Єлисаветграді, куди до цього часу переїхала його родина. У 1868 році хлопчика перевели в німецьку школу, а вже звідти в Єлисаветградське земське реальне училище, яке він успішно закінчив у 1877 році.

У цей період Саксаганський знайомиться з М. JI. Кропивницьким, а також з поетом і композитором, автором відомих «Вечорниць», П.І. Нжценським. Його пристрасть до театру нестримно зростає, він спочатку відвідує, а потім і сам бере участь у виставах аматорського гуртка, організованого в Єлисаветграді його старшим братом Іваном Тобілевичем. Якийсь час у цьому гуртку був режисером М. JI. Кропивницький, в постановах п'єс брали участь старший брат Панаса Микола і сестра Марія [4, с. 35--39,42--43].

За свідченням самого Саксаганського, єлисаветградські аматори ставили українські п'єси, такі як: «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник», «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці», «Кум-Мірошник», «Микита Старостенко» та інші. Ставили і російську класику, представлену п'єсами Островського: «Бідність не порок», «Світить та не гріє», «Прибуткове місце», «Світне без добрих людей», «Ямщики» [4,с.34-35,39].

Російсько-турецька війна 1877-1878 років наклала свій відбиток на долю молодого Панаса, який був сповнений патріотизму і шукання життєвих шляхів. За прикладом свого старшого брата Миколи (Садовського), Йанас в 1878 році вступає добровольцем в запасний батальйон, звідки його направляють до Одеської військової школи. Після закінчення цієї школи в званні фельдфебеля Панас Тобілевич отримує припис у 58-й Празький піхотний полк, що розміщувався в Миколаєві [5,с.110-111].

Однак думки про театр, про своє покликання не покидають майбутнього актора. Тому свідченням тісна дружба Саксаганського в 1880-1882 роках з офіцером-однополчанином, відомим народником-сімдесятником, активним учасником «Народної волі», організатором народовольчих гуртків в армії М.Ю. Ашенбреннером [4,с.59], а також виступ Панаса Карповича в трупі антрепренера Чернишова. У водевілі «Сватання на вечорницях» Панас Карпович зіграв Телепня, у п'єсі «Наталка-Полтавка» Возного [4,с.67].

Остаточне доленосне для себе рішення Саксаганський приймає в 1883 році під час перебування його на військових маневрах в Одесі, де в цей час гастролювала перша українська професійна трупа М.П. Старицького. Панас Карпович залишає військову службу і їде з Одеси до Миколаїва, куди на той час переїжджає трупа Старицького. На той момент до її складу входили: Кропивницький, Садовський, Грицай, Манько, Максимович, Квітка-Основ'яненко, Касіненко, Заньковецька, Садовська-Барілотті, Гай, Затиркевич, Квітка, Маньковська [4,с.73-77].

Репертуар трупи складався з десяти п'єс і чотирьох водевілів: «Наталка-Полтавка», «Сватання на Гончарівці», «Дай серцю волю заведе в неволю», «Глитай», «Доки сонце зійде роса очі виїсть», «Невольник», «За Німан йду», «Шельменко-денщик», «Чорноморці», «Назар Стодоля», «По ревізії», «Помирились», «Кум-Мірошник», «Як ковбаса та чарка, то мине і сварка» [6,с.63].

Спочатку Саксаганський виступає в основному в так званих «народних сценах» [7 с.8].

Зі спогадів актора: «Всі п'єси були зрепетирувані, і я виходив у народних сценах та придивлявся, як інші актори грають. Зразком мені були Кропивницький, Садовський та Заньковецька...» [6,с.63].

1884-1885 цей період для трупи Старицького в колишньому складі виявився останнім. M.JL Кропивницький виходить з акторського складу трупи і створює своє Товариство російсько-малоросійських акторів. Саме в числі цього колективу тепер гастролює П. Саксаганський. Разом з ним прийшли в трупу Кропивницького М. Заньковецька, М. Садовський та інші провідні українські актори.

Протягом наступних трьох років трупа гастролює по містах Російської імперії: Київ, Житомир, Одеса, Новочеркаськ, Ростов, Таганрог, Вороніж, Харків, Петербург, Москва. Під час гастролей у Москві (1887) відбулася зустріч українських акторів з артистами Малого театру і театру Корша. Спогади Саксаганського зберегли наступне: «... в репертуар увійшли новинки... Всі найкращі артисти російських театрів Корша та Малого зачаровувались нами і часто бували на виставах. Коли, наприклад, ішла п'єса «По ревізії», то з каси приходили прохання від артистів по телефону: « Задержать немного ревизию, разгримируемся приедем...» Наприкінці гастролів наших громадянство улаштувало товариству обід. Були запрошені професори з університету та консерваторії, артисти Корша і Малого театру. Безліч похвальних промов. Марко Лучик читав «Думи мої». Але «гвоздем» для нас були вірші, що їх прочитала Допельмейєр... Так щіро, так люб'язно братерськи прийняла нас Москва...» [6,с.73-74].

Зимовий сезон 1887-1888 років виявився останнім для трупи Кропивницького в складі кращих артистичних сил української сцени. З лютого 1888 року практично на двадцять років творчі і ділові відносини між П.К. Саксаганським і М. Л. Кропивницьким були перервані [1,с.54].

Восени в 1888 року під керівництвом старшого брата М. Садовського в гастрольному турі по півдню Росії П. Саксаганський вперше побував у Криму. Спектаклі почалися в Ялті 8 вересня. Місцева преса того часу практично щодня анонсувала і давала критичні замітки щодо гастролерів. Так, у газеті «Кримський вісник» за 15 жовтня 1888 року в розділі «Театр і музика» говорилося про те, що 12 жовтня «товариством російсько-малоросійських артистів під орудою Н.К. Садовського «,яке гастролювало на той час у Криму. В дебютному показі була представлена відома п'єса « НаталкаПолтавка «. Вистава привернула до себе з боку публіки велику увагу. Однією з причин цього участь П. Саксаганського в ролі Макогоненка. Газета відзначала, що актор був «бездоганним у виконанні ролі і вносив багато пожвавлення і інтересу своєю осмисленою грою ... за що був нагороджений гучними оплесками» [8].

16 жовтня кримчанам була представлена драма «Глитай». Ось що пише газета після вистави: «... Що стосується виконавців, то сміливо можна сказати, що найголовніші з них були цілком на своїх місцях і гідно підтримали свої ролі ... Гарний був Саксаганський у ролі Мартина Хандоля ... Дивлячись на Саксаганського в цій ролі ви дійсно бачили перед собою живу людину, ввергнуту в жахливе нещастя. Годі й сказати, що п'єса зійшла при відмінному ансамблі... «Крім Саксаганського в цьому спектаклі провідні ролі виконували М. Заньковецька (Олена) і М. Садовський (Андрій Кугут) [9].

У комедії «Мартин Боруля», яка йшла 17 жовтня, П. Саксаганський постав в образі головного героя п'єси: «... Комедія виглядає досить легко і не без задоволення... У театрі панував безперервний і гучний регіт, тим більше що виконання можна назвати бездоганним. Г. Саксаганський, що називається, уособлював Борулю артистично ...»[10].

Треба сказати, що жанр комедії українським артистам давався особливо вдало. І свідченням тому чергова газетна замітка в рубриці «Театр і музика»: «Комедія Т.Г. Шевченка «Назар Стодоля», поставлена на нашій сцені 19 жовтня, вже відома публіці ... Ролі Гната, Назара та Галі були виконані головними артистами гастролюючої тепер у нас трупи, можна сказати, бездоганно: і Саксаганський, і Садовський, і Заньковецька, виявили гру, воістину яскраву за своєю колоритністю і місцевою, і історичною, хоча сама п'єса дає дуже мало матеріалу для такої гри ... Публіки і на цей раз зібралося дуже багато ...» [11].

Протягом листопада 1888 трупа під керуванням М. Садовського ставила свої спектаклі в Сімферополі. Місцевий театр радо надав свою сцену для гастролюючих артистів. 8 листопада першими були показані сімферопольській публіці п' єси « Сватання на Гончарівці» і «Пошились у дурні». Обидві п'єси пройшли «з величезним успіхом. Г. Саксаганський у ролі Стецька в першій п'єсі і Максима Кукса в другий ... сприяв позитивний фурор,.. проявивши винятковий комізм ...» [12].

У газеті «Кримський вісник» за 18 листопада 1888 говорилося про те, що: «Товариство малоросійських артистів під управлінням Н.К. Садовського продовжують у нас свої вистави з величезним успіхом, залучаючи з кожним днем все більше і більше публіки... З поставлених до сьогоднішнього дня п'єс найбільший успіх мали наступні: «Глитай», «Мартин Боруля», «Наймичка», «Безталанна» [13] .

Величезним успіхом і визнанням з боку місцевої публіки закінчилися перші гастролі в Криму для Саксаганського і його товаришів малоросійських акторів під керівництвом М. Садовського.

В кінці лютого 1890 Саксаганський, Карпенко-Карий, Мова, Решетніков, Квітка вийшли зі складу трупи Садовського через деякі обставини приватного характеру. І вже навесні цього самого року Саксаганський і Карпенко-Карий створюють нову трупу «Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом Саксаганського» [1,с.67].

Звичайно, організатором і натхненником створеного товариства, його справжнім ідеологом був І. Карпенко-Карий, однак художнє керівництво і режисура були повністю у владі П. Саксаганського.

Основним питанням, яке хвилювало керівництво трупи, був репертуар. Тому протягом найближчого часу Карпенко-Карий і Саксаганський зайнялись ретельним підбором кращих п'єс класичної та сучасної драматургії.

Саме з оновленим репертуаром, де мали місце перші «проби пера» Саксаганського в якості режисера («Сто тисяч» Карпенка-Карого, «Гуцули» Коженевського (переведення з польського С. В. Тобілевича) і «Пропозиція» Чехова) трупа прибула на гастролі до Криму в 1891 році. Спектаклі ставилися в Севастополі у вересні-місяці [14].

Літній сезон в 1893 році «Товариства російсько-малоросійських артистів під керівництвом Саксаганського» пройшов на півдні Російської імперії. Спочатку трупа побувала в Курську, потім в Кременчуці і Катеринославі. До Криму свої вистави артисти «товариства» привезли на початку червня: в Сімферополі трупа виступала з 1 по 20 червня, у Феодосії та Ялті в кінці червня і липень. Подробиць про цю гастрольному турі немає. Зокрема, про поповнення репертуару. Відомо тільки, що під час перебування трупи Саксаганського у Криму з боку місцевої преси, як те, газет «Крим» і «Кримський вісник», прозвучали невтішні відгуки на адресу «товариства», у зв'язку з чим режисер і керівник трупи П.К. Саксаганський 19 червня 1893 в «Новоросійському телеграфі» виступив у свій захист [1,с.304].

У березні-квітні 1898 року товариства Саксаганського та Садовського об'єдналися в «Товариство малоросійських артистів під керівництвом П.К. Саксаганського і Н.К. Садовського» [4,с. 187].

Об'єднане товариство гастролює в Києві, Одесі, Катеринославі, Полтаві. У низці гастрольних поїздок трупи опинився і Крим. У 1898-1899 зимовий сезон своїми виставами малоросійські артисти цього разу порадували жителів двох кримських міст. У Севастополі вистави почалися у вересні, про що яскраво свідчила афіша в місцевій газеті: «Міський театр Товариство малоросійських артистів під керівництвом П.К. Саксаганського і Н.К. Садовського, за участю автора: «Мартин Боруля», комедія в п'яти діях, твори І.К. Тобілевича (Карпенка-Карого).

Анонс: у нетривалому часу в перший раз на тутешній сцені нова п'єса «Бурлака» драма в п'яти діях, соч. Карпенка-Карого, «По-над Дніпром» драм, картини в п'яти діях за твором Карпенка-Карого; «Поливода XVIII століття» жарт-комедія в чотирьох діях за твором І.К. Карпенка-Карого, «Богдан Хмельницький» історич. драма в шести діях за твором М.П. Старицького, «Чумаки» комедія в чотирьох діях за твором І.К. Карпенка-Карого »[15].

8 вересня севастопольці у виконанні українських артистів побачили комедію Карпенка-Карого «Сто тисяч», а також «Вечорниці» і «На вузлики, або стрибок з четвертого поверху ». 9 вересня в міському театрі йшов драматичний етюд у чотирьох діях Старицького на мотив Оржешковой «Зимовий вечір», оперета «Чорноморці» [16]. 10 вересня севастопольці могли подивитися «фантастичну комедію зі співами і танцями M.JI. Кропивницького, запозичену з відомої повісті Гоголя «Вій» [17]. Гоголівські мотиви мали місце на севастопольській сцені і в наступний театральний вечір. 11 вересня малороси показували «оперету з українського побуту» Сорочинський ярмарок «[18].

Крім цього гастролююча трупа 20 і 27 вересня, пропонуючи вистави «Нічь під Івана Купала» і «Крути та не перекручена», провели «загальнодоступні спектаклі за значно зменшеними цінами» [19;20].

У цьому гастрольному турі севастопольським глядачам трупа Саксаганського та Садовського приготувала і прем'єрні спектаклі. Так, 22 вересня в міському театрі була представлена «1 раз на тутешній сцені нова п'єса» Нареченого конем не об'їдеш « комедія на три дії» [21] і 30 вересня «Катерина» [22].

П.К. Саксаганський цього разу в своєму бенефісі представив драму в п'яти діях І. Карпенка-Карого, який теж брав участь у постановці «Батькова казка» [23].

Також українські артисти представили такі спектаклі: «Безталанна», «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» [24], «Шельменко денщик», «Запорожець за Дунаєм» [25].

Таким чином, свій останній гастрольний тур по Криму П. Саксаганський завершив великим успіхом і захопленими відгуками публіки. Кримчани по заслугах оцінили українського актора, його талант і самобутність.

Підводячи підсумки даної наукової публікації, можемо сказати: Саксаганський актор, режисер, драматург, педагог і громадянин... Він створив яскраві сценічні образи на кримських підмостках, подарував кримським глядачам найкращі свої режисерські вистави. Панас Карпович ніс своєю творчістю кримчанам мову, культуру та самобутність українського народу. У цьому полягає глибокий сенс творчого життя артиста.

саксаганський гастролі крим

Список використаних джерел

1. Тобілевич Б. П. Панас Карпович Саксаганський (1859-1940). Життя і творчість / Б. П. Тобілевич. Київ : Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1957.-328 с.

2. Саксаганський П. К. До театральної молоді / П. К. Саксаганський. Харків : Рух, 1932. 109 с.

3. Бесплатное ежемесячное приложение кжурналу «Живописное обозрение». -№1. -Октябрь 1904 г. Санкт-Петербург, 1904. 123 с.

4. Саксаганський П. По шляху життя / П. Саксаганський К. : Держлітвидав, 1935. 387 с.

5. Киричок П. Крим і українська театральна культура : Посібник / П. Киричок, М. Киричок Сімферополь : Атлас-Компакт. 2005. 128 с.

6. Саксаганський П. К. Думки про театр / П. К. Саксаганський. К.: Мистецтво, 1955. 232 с.

7. Саксаганский П. Из прошлого украинского театра / П. Саксаганский. М. : Искусство, 1938.-288 с.

8. Театр и музыка // Крымский вестник. № 188. 15 октября 1888. С. 3.

9. Театр и музыка // Крымский вестник. № 190. 18 октября 1888. С. 2.

10. Театр и музыка // Крымский вестник. № 191.-19 октября 1888 С. 3.

11. Театр и музыка // Крымский вестник. № 192. 20 октября 1888. С. 3.

12. Театр и музыка // Крымский вестник. № 207. 8 ноября 1888. С. 2.

13. Театр и музыка // Крымский вестник. № 215. 18 ноября 1888. С. 3.

14. Крымский вестник. № 201. 3 сентября 1891. С. 1.

15. Крымский вестник. № 225. 1 сентября 1899. С. 1.

16. Крымский вестник. № 232. 8 сентября 1899. С. 1.

17. Крымский вестник. № 233. 10 сентября 189. -- С. I.

18. Крымский вестник. --№ 234. 11 сентября 1899. -С. 1.

19. Крымский вестник. № 242. 20 сентября 1899. -- С. 1.

20. Крымский вестник. № 248. 26 сентября 1899. -- С. 1.

21. Крымский вестник. № 244. 22 сентября 1899. С. 1.

22. Крымский вестник. -№251. -30 сентября 1899. -С. 1.

23. Крымский вестник. № 249. 28 сентября 1899. -- С. 1.

24. Крымский вестник. № 237. 14 сентября 1899. С. 1.

25. Крымский вестник. № 238. 16 сентября 1899. -- С. 1.

Размещено на Allbest.ru