"Документальна спадщина України" в камеральній діяльності бібліографічних та археографічних комісій ХІХ-ХХ ст.

Розвиток наукових поглядів на зміст поняття "книга" та "документ" в книгознавстві, бібліографії, археографії. Розвиток археографії та бібліографії в ХІХ-ХХ ст. і концепція книжної та документальної пам'ятки. Україніка як реєстр архівної спадщини України.

Рубрика Культура и искусство
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 27.08.2013
Размер файла 32,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського

УДК: 027.1; 092/094;

002.63.(477)«18/19»

Стоян Федір Васильович

“Документальна спадщина України” в камеральній діяльності бібліографічних та археографічних комісій ХІХ-ХХ ст.

Спеціальність 07.00.08 - книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ 1999

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського

Науковий керівник - доктор історичних наук Боряк ГеннАдій Володимирович, Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України, заст. директора, зав. Відділом історії та теорії археографії.

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор Омельчук Володимир Юхимович, Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, зав. відділом національної бібліографії.

Захист відбудеться “11” листопада 1999 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.165.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського за адресою: 252039, Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, 3.

З дисертацією можна ознайомитися у читальному залі бібліотекознавчої літератури в Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського

Автореферат розіслано “11” жовтня 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат економічних наук А.О. Чекмарьов

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження і ступінь наукової розробки теми.

Сучасний розвиток книгознавства, бібліографії та археографії зазнає інтеграційних тенденцій у галузі дескриптивних методів опрацювання джерел (зокрема, у археографічному та бібліографічному описах), що викликано, передусім, практикою включення величезного документального масиву архівних, бібліотечних та музейних документів України у науковий обіг. Ведуться пошукі оптимальних шляхів інформаційного опису книжок та архівних документів з урахуванням традиційних засобів (путівники, довідники, покажчики) так і новітніх технологій (баз даних та інформаційних систем). Важливість цих завдань історичної науки зростає у зв'язку з проблемою створення Державного реєстру культурного надбання України (далі - ДРКНУ).

23 квітня 1999 р. ухвалено Постанову Кабінету Міністрів України “Про Програму відтворення видатних пам'яток історії та культури України”, а у жовтні 1998 р. на колегії Міністерства культури розглядався ”Проект державної програми розвитку української культури на 1999-2005 р.” Серед завдань визначено забезпечення випуску літератури і збірників архівних документів з історії і культури, створення повної бібліографії української книги, перевидання найкращих праць з української національної спадщини, виявлення рідкісних та цінних видань для створення бази даних “Духовні скарби України” тощо.

Готується Закон про охорону історично-культурної спадщини. В процесі його підготовки вжито заходів щодо визначення поняття “пам'ятка історії та культури”, “книжна та документальна пам'ятка” для вирішення питання реєстрації творів друку, рукописів та архівних документів у ДРКНУ. Разом з тим, поняття документальної і книжкової спадщини, а також власне самої документальної пам'ятки і методи її реєстрації остаточно не визначено. Ці питання перебувають у стадії обговорення.

Архівною системою підготувлено спеціальний документ "Методика та критерії виявлення і включення до Державного реєстру національного і культурного надбання, організації обліку та зберігання унікальних документальних пам'яток Національного архівного фонду України”. Але цей документ охоплює лише архівні документальні об'єкти і у відповідно до усталеної системи архівного обліку. Поняття “книжковий фонд України” та його найціннішу частину - документальну спадщину та книжкові пам'ятки, поки ще нормативно не відрегульовано на державному рівні. Водночас, обидві системи, архівна та бібліотечна, можуть значно збагатитися за умови розробки спільних дескриптивних археографічних та бібліографічних методів обліку документальної спадщини. Тому важливо повернутися до аналізу спільного в камеральних методиках цих наук.

Розгляд історії формування камеральних методів різних наук, що оперуть поняттям “документ” (й зокрема бібліографії та археографії, що описують твори друку та документи), вирішення спірних питань і розробка спільних методів реєстрації документів є актуальним завданням спеціальних історичних дисциплін. Важливим є аналіз внеску у ці питання археографічних та бібліографічних комісій України в ХІХ-ХХ ст.

Розробці теоретичних і практичних засад археографії та бібліографії присвячена значна наукова література, почали з'являтися й спеціальні дослідження у галузі камеральних методів. Розглядається й діяльність АК (зокрема, у працях П.С. Соханя, О. Журби, С.М. Кіржаєва, Г.В. Папакіна та ін.). Але воні присвячені переважно питанням едиційної археографії. Окремі питання діяльності БК ВУАН висвітлені у працях Л.А. Дубровіної, О.С. Онищенко, В.Ю. Омельчука, В.В. Матусевич та ін. Лише декілька наукових праць, що з'явилися нещодавно, торкаються історії камеральних галузей археографії та бібліографії і питань створення реєстрів ДС. Це передусім праці Г.В. Боряка, присвячені питанням історії та теорії архівознавства та камеральної археографії, а також, праці Л.А. Дубровіної - з питань кодикології кодикографії та систем опису архівних та рукописних фондів, та Л.В. Мухи - з паспортизації книжкових колекцій та зібрань1. Лише у цих працях порушувалися питання про історію формування камеральних методів опису архівної, книжної та рукописної спадщини та її державну реєстрацію у археографії, кодикології, бібліотекознавстві.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема розроблялася згідно з планами науково-дослідної роботи Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського, а також за державною програмою “Книжкова спадщина України: створення бібліографічного та археографічного реєстру і системи збереження й загальнодоступності” у складі проекту Державного комітету з питань науки та технологій (нині Міннануки) “Архівна та рукописна Україніка: Національна зведена система документальної інформації”.

Об'єкт, предмет і методи дослідження. Об'єктом дослідження є камеральна діяльність археографічних та бібліографічних комісій при спеціалізованих установах і об'єднаннях України ХІХ-ХХ ст. у галузі опису документальних джерел та створення корпусу археографічних та бібліографічних довідників. Предметом дослідження є загальні і спільні тенденції в бібліографії та археографії у підходах до осмислення поняття національної та державної архівної, рукописної та книжкової спадщини України, її наукового опису та засобах запровадження у науковий обіг. У дисертації застосовано сукупність методів історичного дослідження: історично-порівняльний, хронологічний, конкретно-історичний, класифікації, а також історіографічний аналіз, книгознавчі, бібліографічні та археографічні дескриптивні методики тощо.

Метою дослідження є узагальнення здобутків камеральної археографії та бібліографії ХІХ-ХХ ст. в галузі опису документальної пам'ятки і на цій базі вивчення можливості створення спільного реєстраційного опису документального джерела.

Завдання дослідження:

1. Розглянути основні етапи формування наукового поняття “книга” та “українська книга”, “документ”, “рукописна книга” в книгознавстві та бібліографії;

2. Простежити зародження та історичний розвиток камеральних функцій археографії як окремої дисципліни, діяльності археографічних комісій ХІХ-ХХ ст. та концепцій фундаментальних серій видань пам'яток історії та духовної культури, становлення камеральних методів опису творів друку та актових документів, наративних пам'яток у археографії;

3. Визначити елементи камерального опису пам'яток через методи археографічного оформлення в едиції джерел;

4. Проаналізувати формування та розвиток поняття національної документальної спадщини та документальної “пам'ятки” у ХІХ-ХХ ст. в Україні у діяльності археографічних та бібліографічних комісій та концепцій національних та загальнодержавних інформаційних бібліографічних та археографічних систем, реєстрів і довідників (зокрема поняття бібліографічної та археографічної україніки, українського бібліографічного репертуару);

5. Розглянути сучасні концепції “бібліографічної україніки (рукописної та друкованої)” та “архівної та рукописної україніки”, “книжкової спадщини України” та можливості інтеграції методів археографії, бібліографії, книгознавства у сучасних інформаційних системах реєстрації національної та державної документальної спадщини України.

Джерельна база дослідження складається з архівних й друкованих джерел та видань археографічних та бібліографічних комісій, що діяли в Україні в ХІХ - ХХ ст.: Київської археографічної комісії (Комісія для розгляду давніх актів); АК НТШ; АК Всеукраїнської академії наук України; АК Центрального архівного управління, АК АН УРСР; АК АН України, Бібліографічних комісії НТШ та ВУАН. Архівні документи про діяльність цих комісій зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади України, Інституту рукопису та Інституту архівознавства Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського.

Головним чином це документи діяльності АК ЦАУ, а також фонди ВУАН, яка успадкувала деякі матеріали діяльності Київської АК, матеріали діяльності АК та БК ВУАН тощо, особові архівні фонди діячів АК ВУАН, матеріали діяльності Українського наукового інституту книгознавства та Всенародної бібліотеки України тощо. Значну джерельну базу становлять сучасні документи про діяльність ДКНТ та Міннауки, що зберігаються у відомчому архіві Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України.

Аналіз камеральних та видавничих методик здійснювався із залученням тогочасних та сучасних археографічних публікацій.

Хронологічні межі дослідження: середина ХІХ - ХХ ст. - час діяльності археографічних та бібліографічних комісій в Україні, формування бібліографії та археографії як дисциплін, теорії та практики камеральної діяльності в галузі документальної спадщини.

Наукова новизна дослідження

1. Проведений історіографічний аналіз досліджень з історії ровитку археографії та бібліографїї як окремих дисциплін, камеральної діяльності українських АК і БК в аспекті опису документальних джерел та формування поняття архівної, рукописної, книжкової та документальної спадщини, книжкової та документальної пам'ятки України, розвиток наукових поглядів на зміст поняття “книжка” та “документ” в книгознавстві, бібліографії та археографії. Виявлено спадкоємність камеральних традицій та розвиток основного понятійного апарату археографії у зіставленні із бібліографією.

2. Спростовані уявлення деяких бібліографознавців про підлеглість археографії загальному бібліографознавству. Зіставлення об'єкту, предмету та методів археографії та бібліографії як спеціальних дисциплін показало, що вони розрізняються не лише об'єктом (який лише частково збігається - це рукописні книги, стародруки, а в іншому розрізняється - твори друку у бібліографії та архівні документи в археографії), а й предметом. У археографії предмет значно ширше і складається із усього кола досліджень та діяльності, що займаються введенням історичних джерел до наукового обігу на стадії збирання, описання та видання актових документів та наративних пам'яток та археографічних довідників. У бібліографії як практичної сфери бібліографознавства предметом є опис творів друку та видання бібліографічних довідників.

3. Виокремлено та проаналізовано схожу галузь цих наук - опис джерел: творів друку (книжкових джерел) в бібліографії, архівних - в археографії .

4. Висвітлено історію формування основних елементів “археографічного оформлення”: заголовка, регеста, анотації, легенди в археографічній науці та едиційної діяльності 20-80-х років.

5. Розглянуто теоретичні питання формування фонду україніки та Українського бібліографічного репертуару у діяльності БК НТШ, ВБУ, УНІК та БК ВУАН кін. ХІХ-30-х рр. ХХ ст., виокремлення бібліотечних, архівних, бібліографічних та археографічних аспектів проблем документальної “україніки”;

6. Проаналізовано сучасний стан розвитку камеральної археографії в Україні та розробки проблеми у державних проектах ДКНТ та Міннауки з боку інтеграції методів та створення єдиної системи археографічного та бібліографічного опису документальної пам'ятки. Порушено питання реєстрації і зміст поняття “документальна спадщина України” як сукупності архівних, бібліотечних (і частково музейних) фондів, що підлягають реєстрації у ДРКНУ.

7. Показано відмінності у фіксації національної спадщини у системі друкованої, рукописної та архівної україніки та у державному реєстрі. Зроблені висновки про можливості створення уніфікованих методик опису в ДРКНУ.

Практичне значення і апробація результатів роботи. Вивчення та використання досвіду діяльності археографічних та бібліографічних комісій збагачює теорію і практику української археографії та бібліографії, сприяє інтеграції методів під час створення ДРКНУ. Визначені спільні позначення дескриптивних методів археографії і бібліографії та основних принципів опису, що можуть бути залучені при практичному створенні ДРКНУ.

Основні положення дисертації було обговорено на семінарах, що проводилися ДКНТ і Міннауки у 1994-1997 рр., на конференції, просвяченій 80-річчю НБУВ (Київ, жовтень 1998 р.) та міжнародній конференції “Інформаційна діяльність наукової бібліотеки” (Київ, 13-15 жовтня 1998 р.).

Особистий внесок здобувача. Висвітлено історію розвитку наукових поглядів на зміст поняття “книга” й “документ” в книгознавстві, бібліографії, археографії. Розкрито історію формування камеральних функцій археографії та бібліографії, десктиптивних методик опису документів, а також формування поглядів на форми реєстрації документальної спадщини України у діяльності археографічних та бібліографічних комісій України в ХІХ-ХХ ст. та сучасні можливості інтеграції методик.

Структура дисертації зумовлена метою дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів (обсягом , списку використаної літератури та архівних джерел ( … найменувань).

Розділ 1. Розвиток наукових поглядів на зміст поняття “книга” та “документ” в книгознавстві, бібліографії, археографії.

У розділі розглядається поняття “книга” та “українська книга” в книгознавстві та бібліографії як бібліографічний факт, опис документа в бібліографії та археографії, а також археографія як дисципліна та галузь історичної науки.

Показано, що у книгознавстві як комплексній науці можна виокремити декілька підходів до визначень поняття “книга”: книгознавчий, бібліографічний, кодикологічно-джерелознавчий, документно-інформаційний.

На початку ХІХ ст. у книгознавстві зародилися два підходи до поняття “книга” - вузький і широкий. Вузький підхід сфокусований на матеріальний бік книги та виокремлення книги від аркушевого матеріалу, що мало важливе значення для виокремлення об'єкта бібліографії від об'єкту археографії. Широкий підхід до поняття “книга” виник серед літераторів та істориків як до твору, що написаний для освіти або розваги та широкого розповсюдження і просвітництва, поширюється у багатьох примірниках і в зручній формі. Перші наукові спроби культурологічного визначення поняття книга як документальної пам'ятки належать Р. Отле та Л. Вотеру - книга розглядалася як матеріальна пам'ять людства у сукупності усіх її якостей.

Виокремлення “книгознавства” як “бібліології” з бібліографічної практики наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. здійснюється російськими вченими М.М. Лисовським та О.М. Ловягіним: осмислювався історичний підхід до поняття книги як пам'ятки історії культури, а не лише історії літератури, визначався соціальна природа книги “як знаряддя впливу одних людей на інших”. Історичний підхід до поняття “книга” як продукту і факту світової культури висловлений О.І. Мілютіним та М.М. Куфаєвим, М.І. Щелкуновим. М.О. Рубакін пише про книгу як про кристалізовану силу людської думки у вигляді знання. Інші книгознавці (М.М. Сомов, М.Ф. Яновський) продовжили розвиток поняття “книги” виключно у контексті книгознавчого об'єкту як подвійного за своєю природою, предмета матеріальної і духовної культури, що відрізняється від інших предметів культурної творчості. У 30-х роках на перший план висуваються ідеологічні функції книги та її соціальна роль (І.В. Новосадський, П.М. Берков, М.М. Сомов). Книга сприймається як пропагандист, організатор перемоги соціалістичного способу життя, просвітник робітничо-селянських мас.

У 20-30-х роках теоретичні питання книгознавства розроблялись у ВБУ, УНІК та Головній книжковій палаті України (Ю.А. Меженко). Розвивалися і окремі напрями - історія рукописної книги та стародруків (С.І. та О.М. Маслови, Л.Ю. Биковський), соціологія і філософія книги (М.Ф. Яновський), бібліопедагогіка (Д.А. Балика), економіка та торгівля книги (Д. Лисиченко, М. Нечаєв, А. Козаченко), історія мистецтва та техніки книги (М. Макаренко, Ф.І. Титов, Д. Щербаківський, П. Курінний, К.В. Широцький). Ідеологічні аспекти поняття “книга”, що розвивалися радянською владою, та її соціальних функцій висвітлювались у працях К.А. Довганя .

У період 40-50-х років поняття книги розглядали як сукупність ідей, матеріалізованих у певній літературній формі (А.І. Назаров та М.Г. Малихін), активно розвиваються методи бібліографування книги, складання каталогів рукописних книг і стародруків. В Україні цю діяльність розпочинають С.О. Петров, П.Д. Битюк, Т.П. Золотарьова, Я.П. Запаско, Я.Д. Ісаєвич та ін.

У 70-х роках виникають функціональні та категоріальні концепції поняття "книга" як твору писемності та друку, що є продуктом суспільної свідомості, ідейно-духовного життя суспільства (А.І. Барсук, Й.О. Баренбаум); інформаційно-функціональні концепції книги (А.Я. Черняк); як знакової системи, що репродукується рукописним чи поліграфічним засобом (Є.Л. Немировський); комунікаційна концепція сутності книги як засобу масової комунікації (С.П. Омилянчук, А.О. Беловицька та О.А. Гречихін).

Найбільш узгоджене у радянській практиці книгознавче визначення поняття “книга” подано у книгознавчому словнику 1981 р.: книга є “найважливішим засобом інформації”, “що розповсюджує знання, освіту, виховання”, та відрізняється “формою видань різної літератури”, що складається з блоку, оправи або обкладинки.

У 90-ті роки серед істориків книги виникає погляд на поняття “книга” як історичного джерела (О.С. Мильніков, Л.А. Дубровіна).

Комп'ютерні технології 90-х років вносять свій зміст у поняття книга. Деякі автори стверджують, що поняття “книга” не втрачає своєї форми і змісту з розвитком комп'ютерних технологій, оскільки залишається технологія форми книги як семантичного та семіотичного явища і змінюється лише носій. Останнім часом використовуваються поняття “книга” як еквівалент поняттю “документ”, що спричинило серйозну дискусію й заперечення більшості бібліографознавців.

Пошук універсального визначення поняття “книга” призвів до загального, абстрагованого від конкретного змісту поняття “книга”.

Бібліографія також зазнала історичного розвитку. Певний період частина вчених ототожнювала бібліографію з книгознавством (бібліологією), паралельно існувала й думка про самостійність бібліографії як дисципліни. У 70-80-х роках сформувалася позиція прихильників книгознавчо-інформаційної концепції системи “бібліографія-бібліографознавство”, яку висловили та розвивали А.І. Барсук, О.П. Коршунов, А.В. Соколов та ін. Вони надали змісту поняття “бібліографічна інформація”, як центрального у теорії і методиці бібліографічної діяльності.

Сучасне узагальнене бібліографічне визначення поняття “книга” стосовно друкованої продукції належить В.Ю. Омельчуку. На його думку, книга має розглядатися в широкому розумінні бібліографічного документа будь-якої форми, включаючи всі види друку - як джерело інформації та об'єкт бібліографування. Тим в основу його поняття покладено сучасне розуміння книги як бібліографічного документу, який підлягає реєстраційному опису.

У культурологічному плані важливо виокремити поняття національної книги. Книга може мати як свідомо орієнтовану, так і несвідомо орієнтовану дію, спрямовану на розвиток національної духовної культури в сукупності як змістовних елементів (народні звичаї, норми, духовні цінности, традиції), так і структурних її компонентів (міфології, релігії, ідеології, художньої культури, науки). Культурологічний підхід має спиратися на книгознавчий, бібліографознавчий, джерелознавчий аналіз рукописів та друкованих видань як джерела духовної історії українського народу.

Становлення археографії в різні часи розглядалися у радянській історіографії. Слід відзначити праці С.М. Валка, М.Ф. Бельчикова, В.В. Фарсобіна, Л.В. Черепніна (де розвивалися поняття археографії як едиційної дисципліни) та В.О. Черниха, А.А. Курносова і С.О. Шмідта, С.В. Чиркова, Г.В. Боряка (де археографія розглядалася як дисципліна, що вивчає усе коло питань, пов'язаних із запровадженням ретроспективного архівного та рукописного джерела до наукового обігу: пошук, опрацювання, наукове описування, складання описів, підготовка публікацій документів).

Шляхи розвитку цих дисциплін в камеральній сфері залишаються близькими і у значній мірі перепліталися, зокрема, становлення методик опису та інформування та вокремлення національної спадщини. І бібліографія, і археографія починають закладати теоретичні основи репертуару документів про національну та державну документальну спадщину, що зберігається в бібліотеках і архівах. Об'єктом бібліографії є твори друку, тобто опубліковані документи, а об'єктом археографії - неопубліковані архівні та рукописні документи. Хоча обсяг поняття археографії як науки не збігається з обсягом поняття бібліографії, науково-практична діяльності, пов'язаної з камеральними методами опису та інформування про документи, безперечно є дуже близькою. Це сукупність засобів і прийомів вивчення документів за зовнішніми даними і змістом, опис документів за певною схемою, а також складання відповідно до мети довідників, посібників, каталогів, реєстрів тощо, - з метою інформування користувачів.

Можливості формалізованого опису документів на різних видах носіїв і різних засобів відтворення породили ілюзію тотожності цих наук. Спростуванню цих підходів на теоретично-методологічному рівні були присвячені окремі праці українських істориків та книгознавців - Г.В. Боряка, Л.А. Дубровіної, С.Г. Кулешова, В.Ю. Омельчука, Г.М. Швецової-Водки.

У розділі 2 - “Розвиток археографії та бібліографії в ХІХ - ХХ ст. і концепція книжної та документальної пам'ятки та структури опису” розглянуті діяльність Київської АК та АК НТШ, АК ВУАН та АК ЦАУ та їхній внесок у формування окремих камеральних методів опису документів та видання пам'яток.

Практичні основи опису наративних джерел і рукописних книг розроблялися в Україні багатьма вченими ХІХ ст. Методичні засади опису рукописів заклав В.М. Перетц.

Тимчасова комісії для розгляду давніх актів при Київському, Подільському і Волинському генерал-губернаторі, яка існувала впродовж 1843-1921 рр. й отримала назву Київської археографічної комісії, з перших днів існування визначила поняття української “документальної пам'ятки”. Українська пам'ятка пов'язувалася з територіально-адміністративним принципом, незалежно від того, у складі якої держави існували українські землі. Відбір документів для публікації орієнтувався на значущість документу для історії, економіки і культури України, а також враховував принцип необхідної повноти інформації. Методи камерального опису актових джерел в ХІХ ст. концентувалися у методиці складання заголовків у серії “Памятники, издаваемые Временной комиссией по разбору древних актов” та “Архива Юго-Западной России”, “Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной Росии, издаваемый Комиссией для разбора древних актов”. Значна роль у цьому належить М.Д. Іванишеву, В.Б.Антоновичу, М.Ф. Владимирському-Буданову та іншим членам та головним редакторам Комісії, які працювали в різні роки.

Археографічна комісія НТШ у Львові значно ширше підходила до розуміння завдань архографії. М. Грушевському належить концепція поєднання історичних і філологічних студій та видань “пам'яток літописних, правних, історико-культурних, історико-статистичних і історико-етнографічних, до історії церкви, освіти, матеріальної культури етц., з усієї території і древньої минувщини українсько-руського народу”, яка висловлена у передмові до 1 тому фундаментального видання АК НТШ “Жерела до історії України-Русі” (Львів, 1895). Сформувався комплексний напрям у археографії пам'яток історії, літератури, мови. Разом із актовим матеріалом пропонувалася підготовка публікацій наративних джерел: пам'яток давнього українського письменства (літописців різних періодів історії України, пам'яток полемічної літератури, віршованого письменства, духовних й світських пісень, українських драматичних творів, матеріалів творчості окремих осіб тощо). У НТШ Іван Франко видав фундаментальну серію новозавітних, старозавітних апокрифів, апокрифів про святих, планував видати збірку легенд тощо.

Археографічна комісії ВУАН працювала з 1919 р., а з 1921 р. була об'єднана з Комісією для розгляду давніх актів, включила нових представників Академії, а також найактивнішу частину архівістів, бібліотечних та музейних представників, діячів науки та культури і тим успадкувала найкращі традиції дореволюційної української археографії. Хоча АК ВУАН й не здійснила більшості проектів, її внесок у розвиток засад археографії як науки є безперечним. У її проектах, разом з актами з історії Запорозької Січі, Генерального військового суду, історії української церкви, літератури і мистецтва, зовнішньої історії, українського літописання, конфесійних пам'яток тощо, широко представлено описи актів, документів, джерел, архівів, карт, стародруків - власне археографічних довідників.

АК Центрального архівного управління було створено в листопаді 1928 р. До першого варіанту плана архівних видань увійшло багато публікацій документів та археографічних довідників з історії українського народу за пропозиціями О. Оглобліна, В. Романовського, М. Горбаня, О. Барановича, В. Барвінського, М. Гливленка та ін. О. Романовський розробив поняття системи опису архівного матеріалу, визначив його види: власне опис, огляд та інвентарний опис, покажчики та реєстри, а також розглянув методи видання друком архівного матеріалу. В. Веретенніков опрацював основні правила складання заголовку .

У 30-х роках змінюється концепція документальної спадщини України. Поняття цінності пам'ятки пов'язується із формуванням рядянських ідеологічних цінностей у галузі культури. Публікація стародавніх джерел і підготовка довідкових видань була суттєво зменшеною. П. Білик подає спрощену трактовку заголовка та виходячи з соціально-класового аналізу документа.

Становлення наукових засад української національної бібліографії пов'язано з іменами М. Комарова та І.О. Левицького, які зважали на історичну специфіку України, що була поділеною між різними державами і мусила друкуватися не лише українською, а й іншими, зокрема панівними мовами, але за змістом їх не можна було не визнати українськими. Цю думку поділяє й сучасний дослідник української книги В.Ю. Омельчук.

Бібліографічну комісію НТШ було започатковано 1909 р. Її діяльність пов'язана із випуском не лише великої кількості книжок і публікацією пам'яток історії та літератури, а й бібліографічних видань українською мовою. Основну роль в цьому відіграла бібліографічна діяльність І. Левицького, З. Кузелі та дослідників стародрукованої книги - Я. Головацького, А. Петрушевича, І. Свєнцицького.

Найбільш помітний внесок в розробку питання про українский бібліографічний репертуар зроблено наприкінці 10-х - 20-ті роки ХХ ст., коли створилася Українська Академія наук з Бібліографічною комісією і Національною бібліотекою, Книжкова Палата та Український науково-дослідчий інститут книгознавства. Розроблялася концепція національного фонду української книги, з урахуванням комплексу принципів - мовного, етнографічного, територіального, державно-політичного, походження, світового впливу (перекладів) тощо та залученням до фонду рукописних книг, архівів, стародруків, картографічного та музичного матеріалів. Концепція Українського бібліографічного репертуару розглядала книгу як “українську національну літературу”: усю друковану та рукописну літературу, видана та створена на території етнографічної України за усі віки; література українською мовою поза межами етнографічної України усіх часів та твори авторів-українців за межами території України. Бібліографічна комісія при ВУАН створювалася як загальноукраїнська. Ю.Меженко, як літературознавець, був прихильником українознавчого репертуару за принципом мови, Ю. О. Меженко, М.І. Ясинський, В.А. Ігнатієнко також схилялися до мовного принципу, а І.Я.Айзеншток, Н.І. Сагарда, П.Ф. Іноземцев, С.І. Маслов. М.П. Гуменюк - до комплексного (мовно-територіально-етнічного).

30-ті роки розпочалися розгромом напряму, пов'язаного із національною українською книжкою, панівною стала ідеологія масової книжки, що обслуговує потреби соціалістичного будівництава. В межах державно-політичного підходу ставилося завдання здійснювати комплектування повного фонду всієї друкованої продукції, що виходила на державній території України - обов'язкового примірника.

Спробу відновити роботу над репертуаром було здійснено ще раз, післе призначення в 1945 р. Ю. Меженка директором ВБУ, але була припинена у зв'язку з ідеологічними заборонами.

Ототожнення у 70-х роках поняття “національна бібліографія” з поняттям “державна бібліографія” та “бібліографія друку” державно-політичного утворення (держави, країни, республіки) не відображало суті національної бібліографії і сприяло розробці в української історичної науці 90-х років поняття “україніка”, яке має історико-культурологічний зміст, значно ширший за своїм значенням вузько бібліографічного розуміння зарубіжних видань про Україну. Поняття “україніка” асоціюється із сукупним спадком і охоплює усі видання в усьому світі українською мовою, створені українцями, а також про Україну - неукраїнцями. У цьому контексті поняття “україніка” розглядається як широке поняття української книги в її ретроспекції, а державно-національна бібліографія - як реєстрація поточної продукції, що виходить в Україні як окремій державі.

У Розділі 3 “Документальна спадщина і документальні пам'ятки України: інтеграційні тенденції археографічного і бібліографічного описання у ДРКНУ” розглянуті сучасні концепції поняття книжної і документальної пам'ятки та державної реєстрації в ДРКНУ.

Ідеї створення україніки як своєрідного реєстру архівної та друкованої спадщини України розвивалися в 90-х роках серед архівістів, археографів і бібліографів під час опрацювання засад Національної архівної інформаційної системи (НАІС), Державного реєстру української архівної спадщини (АРУ), Національної ретроспективної бібліографії України та Українського бібліографічного репертуару й програми “Рукописна та друкована Україніка”, “Книжкова та рукописна спадщина України”. В цих розробках вперше було розглянуто методологічні (заміст поняття) та методичні (форми реєстрації спадщини та структура опису) засади реєстрації національної та державної документальної спадщини України за принципами мови, території, етнічної приналежності та приналежності до історії та культури України.

Аспекти створення книжкової частини ДРКНУ мають спиратися на історико-культурологічне визначення української книги як факту бібліографування української культури та реєструвати наявні примірники інших цінних і рідкісних книг, книжкових зібрань та колекцій інших народів, що опинилися на території України і є на сьогодні її державної власністю.

Розвиток систем опису документів, зокрема колективних і групових (фондів, справ, колекцій), оформлення поняття заголовку у археографії та бібліографії, стандартизація бібліографічного опису та уніфікація археографічного опису - створили умови для інтеграції методів описування документальної пам'ятки. Формується єдина концепція документальної спадщини, яка об'єднує усю сукупність книжно-рукописних та документальних архівних, бібліотечних та музейних фондів. Це дає можливість визначення принципів єдиної системи опису документальної пам'ятки для ДРКНУ. Ці принципи охоплюють спільні властивости творів друку та архівних документів в документальній спадщини.

На відміну від україніки, яка реконструює національну спадщину на теоретичному рівні, державна документальна спадщина включає лише “книжково-документальні пам'ятки” та “архівно-документальні пам'ятки”, що реально існують у сховищах і описуються бібліографознавством та археографією. В ДРКНУ проводиться реєстрація лише тих документальних пам'яток, які підпадають під юрисдикцію України. Вони описуються як об'єкт інформаційного повідомлення. Тому поняття “книга” розглядаємо як об'єкт бібліографування та розуміємо під ним власне книги (рукописні та друковані), брошури, газети, часописи, листівки, нотні та картографічні видання, зображувальні матеріали (гравюри, естампи, плакати тощо), електронні документи. Поняття “архівний документ” охоплює сукупність документів, що зберігаються в архівах і складається з різних видів документів, відтворених .

Основна структура реєстраційної описової статті документальної пам'ятки складається з елементів, що визначаються заголовком, анотацією, матерільним описом, пошуковими даними. Заголовок є головним елементом для рівня поодиничного опису і складається з елементів, що можуть бути поєднаними в універсальному блоці уніфікованого опису.

Блок бібліографічних і археографічних даних має спільний блок інтелектуальної відповідальності (заголовок імені особи і заголовок імені / найменування установи, змісту заголовку, анотації або визначення тематики, відомості про видання та вихідні дані, або дата та місце створення документа, дати створення колекції та зібрання та місце створення. Рівноцінно можуть бути приведеними до спільних позначень блок додаткової інформації - примітки та анотації, реферат (регест в археографії). Важливо підкреслити й особливість реєстраційного опису ДРКНУ - він має охоронне значення, тому матеріальний опис є одним з найважливіших атрибутів: тип документів і засоб передачі інформації, кількість сторінок, зовнішні особливості та знаки власності, місця зберігання, придбання матеріалів, страхового копіювання тощо.

Висновки

книгознавство спадщина пам'ятка україніка

1. Впродовж ХІХ-ХХ ст. камеральні методи розвивались як органічна функція бібліографії та археографії у галузі інформування про документи (твори друку, рукописи, архівні документи, в тому числі книжки, газети, зображувальні, аудіовизуальні документи тощо). Хоча археографія значно ширше за предметом та методами, вона частково оперує методами та завданнями, що збігаються з методами та завданнями бібліографії завдяки системі спеціальних камеральних методів складання посібників та довідників.

2. Книга є об'єктом книгознавства, бібліографії, археографії, документознавства. Книгознавчі концепції поняття “книга” минулого враховували культурологічне значення книги як пам'ятки духовної культури суспільства. Сучасні книгознавчі концепції базуються на формально-логічних методах дослідження книги. Книга як бібліографічний факт є й об'єктом бібліографії в її широкому розумінні. В цьому вона наближається до камеральної археографії, об'єктом котрої є архівний і рукописний документи. Сучасні документознавчі теорії орієнтовані на спільні функції у процесах документальних комунікацій суспільства, але в абстрагованому плані.

3. Розвиток понять документальної спадщини пам'яток здійснювався археографічними та бібліографічними комісіями ХІХ - поч. ХХ ст. Вони розробили основні підходи до поняття документальної історичної спадщини, власне історичних пам'яток (Київська АК) та документальних пам'яток історично-літературної спадщини, що включала актові, наративні писемні джерела та стародруки (АК НТШ). У 10-х роках ХХ ст. ці підходи фактично були узгоджені. Поняття документальної спадщини включало: актові та писемні джерела з духовної спадщини українсько-руського народу всіма мовами з найдавніших часів до ХІХ ст., незалежно від етнічної території та держав, що історично склалися на цій теріторії.

Теоретичні питання формування фонду україніки та Українського бібліографічного репертуару пов'язані із діяльністю БК НТШ, ВБУ, УНІК та БК ВУАН. Виникли дві концепції репертуару, які передбачали в основі мовний принцип та комплексний (мовний, етнічно-національний, територіальний). Разгром українського книгознавства в 1931 р. припинив розвиток цієї теми. В 1945 р. спроби Ю.О. Меженка відродити цю діяльність не були реалізовані.

4. У 30-х роках поняття пам'ятки пов'язується із розвитком рядянських ідеологічних цінностей. Поняття репертуар української книги зникає з лексики бібліографії та археографії до 90-х років ХХ ст., коли відроджується духовне та суспільне життя України і відкрито Інститут українскої археографії та джерелознавства, який перейняв частину функцій бібліографії в галузі рукописних книг і стародруків, створюються національні бібліотеки України.

5. Ідеї створення україніки як реєстру архівної та друкованої спадщини України розвивалися у 90-х роках серед архівістів, археографів і бібліографів під час розробки ідей Національної архівної інформаційної системи (НАІС), Державного реєстру української архівної спадщини (АРУ), Національної ретроспективної бібліографії України та Українського бібліографічного репертуару й програмою “Рукописна та друкована Україніка”, “Книжкова та рукописна спадщина України”. В цих розробках вперше було розглянуто методологічні (заміст поняття) та методичні ( форми реєстрації спадщини та структура опису) засади реєстрації національної та державної документальної спадщини України. Документальна спадщина охоплює усі види та типи документів за принципами мови, території, етнічної приналежності та приналежності до історії та культури України.

6. Поняття державна “документальна спадщина України” об'єднує усі види та типи документів, її можна визнати як сукупність архівних, бібліотечних (і частково музейних) фондів, що підлягають реєстрації для ДРКНУ як історично-культурна спадщина, твори друку, рукописні та архівні документи. Сучасне поняття “документальної пам'ятки” охоплює лише ті документальні джерела, що є не лише соціально та історично значущими та цінними документами, а є найціннішими здобутками історії та культури України. Поняття “пам'ятка” пов'язана із культурологічним змістом документа і перевірається часом.

7. Методичні принципи бібліографії з опису творів друку можуть бути взятими за основу при створенні спільних з археографією методик, а “правове оформлення” поняття заголовка, регеста, анотації, легенди в археографічній науці 20-80-х років сприяє тому. Створюються комплексні археографічні довідники. Поняття “документальна україніка” розглядається як широке поняття української книжки та архівних документів.

8. Створені передумови для формування єдиної концепції документальної спадщини на базі поняття "документальна пам'ятка", яке об'єднує усю сукупність книжно-рукописних та документальних архівних, бібліотечних та музейних фондів.

9. Структура інтегрованої описової статті ДП в ДРКНУ спирається на бібліографічний або археографічний уніфікований запис, оскільки структура заголовків та анотації має спільну інформаційну природу. Бібліографічні та археографічні дані збігається у блоках інтелектуальної відповідальності, змісту заголовку, анотацій, вихідних даних (або дата та місце створення документу, дати створення колекції та зібрання та місце створення), блоку додаткової інформації - приміток та анотації, рефератів та регестів. Значну увагу слід приділити матеріальному опису і характеристиці типу документів і засобам передачи інформації, вказівкам на місце зберігання та форми власності.

Основні положення викладені у таких публікаціях автора

1. Розвиток концепції поняття “українська книга” вченими ВБУ в 20-х роках ХХ ст. // Наукові праці НБУВ. Бібліотека, наука, культура, інформація. - К., 1998. - Вип. 1. - С. 46-55.

2. Документ як об'єкт інформаційного опису в бібліографії та археографії: Історіографічний аспект // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів.- К., 1998. - Вип. 3. - С. 631-637.

3. Розвиток концепції поняття “українська книга” в бібліографічному та історико-культурологічному аспектах // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 1999. - Вип. 4 - С. 64-87.

4. Археографія актових документів та бібліографія рукописних книг як камеральні методи в ХІХ - 30-х роках ХХ ст. // Бібліотечний вісник. - 1999. - № 4.- С. 37-43.

5. Розвиток камеральної археографії в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (1991-1998) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів.- К., 1998. - Вип. 4. - С. 394-397.

1. Стоян Ф.В. “Документальна спадщина України” в камеральній діяльності бібліографічних та археографічних комісій ХІХ-ХХ ст. Дисертацією є рукопис.

2. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.08 - книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство. Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського, Київ, 1999.

3. Простежується історія розвитку камеральних галузей археографії та бібліографії у діяльності українських археографічних та бібліографічних комісій ХІХ-ХХ ст. і сучасній археографії та бібліографії, аналізується розвиток понять “книжка” як об'єкта бібліографічного опису, “документ” - археографічного, “документальна спадщина” як комплексний об'єкт опису з орієнтуванням на включення книжних та архівних пам'яток у Державний реєстр культурного надбання України.

4. Ключові слова: археографія, бібліографія, опис документу, археографічні комісії, бібліографічні комісії, документальна спадщина України, україніка.

5. Стоіан Ф.В. “Украініан Доцумент Леюаци” ін тге Цамерал Ацтівіти оф Бібліоюрапгіц анд Арцгеоюрапгіц Цомміссіонс ін тге Нінетеентг анд Тщентіетг Центуріес.

6. Діссертатіон фор тге деюрее оф Цандідате ін Гістори ін тге фіелд 07.00.08.- Боок Гістори, Лібрари Сціенце анд Бібліоюрапги В.І.Вернадски Натіонал Лібрари оф Украіне, Киів, 1999.

7. Стоян Ф.В. “Документальное наследие Украины” в камеральной деятельности библиографических и археографических комиссий ХІХ-ХХ ст. - Рукопись.

8. Боряк Г.В Національна архівна спадщина України та державний реєстр “Археографічна україніка”: Архівні документальні ресурси та науково-інформаційні системи. - К., 1995.

9. Дубровина Л.А. Перспективы изучения средне-вековой отечественной книжности и автоматизированная информационная система “Памятники письменности и печати” // Библиотечно-информационные системы: Сб. науч. тр. - К., 1990. - С.18-32.

10. Дубровіна Л.А Структура і зразки кодикологічного опису архівного фонду та опису східнослов'янської рукописної книги // Архівна та рукописна Україніка: Матеріали розширеної міжвідомчої наради. - Київ,1992. - С.92-115.

11. Муха Л.В. Бібліотечні книжкові колекції та зібрання: паспортизація фондів для Державного реєстру Національного культурного надбання України // Бібл. вісн. - 1997. - № 3. - С. 3-7.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття та типи артефакту: цінний і рідкісний документ, книжкові і документальні пам’ятки, основні сховища історичних джерел. Літописи як цінні книжкові пам'ятки. Пересопницьке Євангелія як шедевр світової культури, його зміст та оцінка значення.

    курсовая работа [51,0 K], добавлен 31.01.2014

  • Стан та розвиток культури в другій половині 90-х років ХХ ст. Українська книга доби незалежності. Розвиток театрального мистецтва, кінодраматургії та бібліотечної справи. Вплив засобів масової інформації та їх проблематика в культурній галузі України.

    курсовая работа [50,7 K], добавлен 23.11.2014

  • Культура - термін для означення алгоритмів людської поведінки і символічних структур, які надають їй сенсу і значимості. Розвиток української культури від часів Київської Русі до наших днів. Культура незалежної України, її роль у сучасному житті.

    реферат [33,1 K], добавлен 26.09.2010

  • Історичні передумови виникнення та особливості розвитку національної бібліографії у країнах Західної Європи та США. Основні етапи формування системи органів перспективної та ретроспективної національної бібліографії Великобританії, Франції та Німеччини.

    реферат [29,3 K], добавлен 26.02.2017

  • "Календарі знаменних та пам’ятних дат" Національної парламентської бібліотеки України в системі бібліографічних ресурсів країни. Класифікація календарів за формою та призначення. Видання наукових бібліотек України в системі науково-технічної інформації.

    дипломная работа [2,7 M], добавлен 25.05.2012

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.