Культурні традиції життєдіяльності поліетнічних територіальних громад Українського Північного Приазов'я

Одним із пріоритетних напрямків державної етнополітики на сучасному етапі є повага національних традицій та самобутності народів, які населяють Україну, що забезпечує стабільність та злагоду у відносинах між етносами. Питання забезпечення прав національних меншин є предметом постійної уваги. Підтвердження тому - розпорядження Президента України від 21 вересня 2001 року № 252/2001-рп «Про заходи щодо підтримки діяльності національно-культурних товариств», що сприяє розвитку культурної та мовної самобутності етнічних спільнот України. Завдання органів виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин - створення на місцях відповідних умов для збереження й розвитку культури, історії, освіти й релігії нацменшин.

Виконавчий комітет м. Бердянська разом з вісьмома національно-культурними товариствами проводить роботу з відродження, пропаганди культур й традицій етнічних груп Українського Північного Приазов'я. Національно-культурні товариства Бердянська: бердянське грецьке товариство «Еллада», Болгарське товариство історії й культури «Родолюбіє», Товариство єврейської культури, Українсько-польське товариство «Відродження», Товариство поляків «Витоки», Німецький Центр культури «Фройндшафт», Бердянське товариство німців «Віденбург», Всеукраїнське культурно-просвітницьке товариство «Руські збори».

Традиція в етнічній культурі - механізм відтворення, розвитку та наступності норм поведінки, форм свідомості, історичного досвіду і культурних цінностей етнічних груп.

В УПП, як поліетнічному регіоні України, культурні традиції збереглися в українців, росіян, болгар, греків, німців, вірмен, албанців, білорусів, поляків, ромів.

Традиційними в УПП є фестивалі мов національних меншин м. Бердянська «Мовляночка»; дні української письменності й мови; фестивалі національної культури; тижні національних культур Польщі, Німеччини, Болгарії, Російської Федерації, Ізраїлю; дні незалежності Греції, Ізраїлю; функціонують Центри національних культур.

Важливим елементом етнокультурної складової життєдіяльності територіальних громад Українського Північного Приазов'я є культурні традиції етнічних українців. Всеукраїнська громадська організація «Українське Реєстрове Козацтво» (УРК) є спадкоємцем і продовжувачем ідейних, духовних і моральних засад українських козаків, їх духовних, культурних, організаційних, військово-патріотичних і господарських традицій. Українське Реєстрове Козацтво об'єднує козаків, нащадків усіх гілок, напрямків і течій українського козацтва незалежно від місця їхнього проживання, громадян України, які сповідують національну ідею й ідеологію українського козацтва, реально працюючи на її реалізацію, відновлення та розвиток козацького руху.

Українське Реєстрове Козацтво має свою атрибутику та символіку: прапори, бунчук, клейноди, емблеми, а також членські квитки єдиного зразка, однострої, єдині козацькі військові звання, козацькі відзнаки та нагороди, гімн, марші тощо.

На території України Українське Реєстрове Козацтво функціонує згідно з адміністративно-територіальним поділом України, але має історичні назви полків, куренів, сотень, що можуть не збігатися з назвами адмінтериторій. На сьогодні до УРК входять більш ніж 50 тисяч осіб. Члени Українського Реєстрового Козацтва утворюють за місцем проживання козацькі громади (об'єднання). Реєстрові козаки підлягають Єдиному реєстру в Головному штабі Українського Реєстрового Козацтва, їх діяльність регулюється Статутом Українського Реєстрового Козацтва (зареєстровано Міністерством юстиції України «08» липня 2002 р., свідоцтво № 1810), положеннями та нормативно-правовими актами Головного штабу. У своїй діяльності УРК керується Конституцією України, чинним законодавством України, Указами Президента України, визнаними Україною нормами міжнародного права, прогресивними українськими козацькими звичаями та традиціями, що не суперечать законам України.

Українське Реєстрове Козацтво взаємодіє з іншими козацькими організаціями, що стоять на державницьких позиціях і перебувають у складі Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва при Президентові України. Зараз функціонують козацькі організації за 28 напрямками. УРК - це елітний напрямок козацтва. Поширюється в усіх областях України. В УПП Українське Реєстрове Козацтво функціонує в Маріуполі, Новоазовському та Тельманівському районах. У Бердянську та районах УПП Запорізької області тільки планується відкриття філіалів УРК.

Українське Реєстрове Козацтво історично пов'язане з українським православ'ям, виступає за співробітництво усіх церков, що щиро стоять на засадах відродження, розбудови, розвитку національної державності України та прагне створення Єдиної Помісної Української Апостольської Християнської Церкви із центром у м. Києві.

Відроджує традиційні козацькі ремесла та бойові уміння (козацька боротьба, українські спортивні бойові мистецтва, походи на конях, човнах тощо), сприяє проведенню спортивних змагань з володіння козаками історичною зброєю, сприяє освоєнню ними сучасної техніки та транспортних засобів. Відроджує та впроваджує в побут прогресивні українські козацькі традиції, обряди та звичаї, що не суперечать чинному законодавству, а також козацьку атрибутику й символіку, народну, у т.ч. козацьку медицину та характерництво.

Проводить виховну роботу серед юнацтва та молоді, створює й організовує дитячі, юнацькі та молодіжні підрозділи Українського Реєстрового Козацтва: товариства, школи, інші навчальні заклади, табори; підтримує їх діяльність.

Базовою УРК є загальноосвітня школа № 58 (смт. Талаківка). Класи складаються із куренів, яким присвоєно імена славетних українських гетьманів. В 2007-2008 навчальному році планується на базі школи № 58 (смт. Талаківка) утворити Козацьку Республіку.

Козацькі забави вже стали традиційними для УПП. Навесні 2010 року відбулися урочистості, присвячені 10-річчю козацького руху в регіоні. УРК в Маріуполі продовжує традиції Кальміуської Паланки, що функціонувала в регіоні з 1997 до 2001 року.

Маріупольське міське УРК активно бере участь у всіх заходах міста: у Дні Перемоги, Дні конституції, Дні незалежності, Дні міста, яке є святом національних культур. Традиційними святами УРК є: День Соборності України, 9 травня - День пам'яті Т.Г.Шевченка, Покрова Пресвятої Богородиці та інші.

Існують і деякі проблеми щодо функціонування національних українських товариств - регіональних відділень УРК. По-перше, відсутні постійні приміщення; по-друге, практично відсутнє фінансування всіх заходів.

Із національно-культурних товариств українців також в УПП представлені місцеві організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. До урочистостей, присвячених святкуванню 100 років Маріупольської міської організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, були приурочені громадські читання, конференції. Основними завданнями усіх осередків «Просвіти» є виховання в молоді ідей «патріотизму» та пошани до «рідної мови». В російськомовному оточенні УПП ця проблема дійсно виглядає актуальною.

Зовсім по-іншому «патріотизм» розуміють представники «Руського руху України», «Руського союзу» (м. Маріуполь) та просвітницької організації «Руські збори» (м. Бердянськ). Кількість членів цих організацій дорівнює 1500 осіб в кожному осередку. Проросійські національно-культурні товариства стоять на позиціях об'єднання всього руського світу. Вони не поділяють «руський етнос» на росіян, українців.

Активно беруть участь як маріупольські так і бердянські міські та районні організації «Руського руху України» в святкуванні 9 травня, Дня Росії в Україні. День міста вже більше п'яти років в УПП є святом національних культур. Традиційними є міжнародні фестивалі «Руські узори», конференції, присвячені православній тематиці та антиглобалізації.

Як і в національно-культурних товариствах етнічних українців, так і росіян, актуальною проблемою є питання, пов'язані із фінансуванням діяльності організацій. Так, голова маріупольського осередку «Руського руху України» Шидловський Станіслав Валентинович вже більше п'яти років намагається здобути дозвіл на відкриття стаціонарного офісу товариства. Взагалі, влада в УПП дуже обережно ставиться до проросійськи налаштованих організацій національно-культурного напрямку. Практично відсутні публікації цих організацій в пресі регіону, яка видається здебільшого російської мовою, в теле- та радіоефірі. Здебільшого це пов'язане з тим, що національно-культурні проросійські товариства опікуються більше не питаннями культури, а політичними.

Одним з основних елементів етнокультурної складової життєдіяльності територіальних громад УПП є культурні традиції грецької спільноти.

Ініціативи грецьких організацій спрямовуються на відродження й розвиток культурної самобутності у всьому розмаїтті її форм. Ефективним засобом залучення грецького населення до надбань народної культури виявилися масові національні свята, фольклорні фестивалі. Враховуючи компактний і переважно сільський характер грецьких громад УПП, домінування в структурі етнічної самоідентифікації приазовських греків елементів традиційної народної культури, не випадковим є те, що найбільшого поширення такі фестивалі набули саме в цьому регіоні, а увага до фольклорної складової національної культури стала головним пріоритетом сільських товариств УПП і одним із важливих напрямків роботи Федерації грецьких товариств України.

З 1990-х рр. були впроваджені традиції проведення масових фольклорних свят «Мега юрти». За період 1991 - 2007 рр. було проведено більше десяти фестивалів. Проведенню фестивалів передувала господарсько-організаційна робота, головний тягар якої несла на собі Федерація грецьких товариств України за участю Донецького обласного управління культури, відділу у справах національностей та міграції облдержадміністрації і за фінансової підтримки окремих спонсорів, як правило, місцевих агрофірм і промислових підприємств м. Маріуполя, зокрема ВАТ «ММК ім. Ілліча». Основні заходи фестивалю не зазнавали суттєвих змін з моменту проведення першого такого свята в 1988 р.

Особливою масштабністю та змістовною наповненістю відзначався фестиваль «Мега Юрти» 2005 р, який був присвячений 225-річчю переселення греків з Криму до Приазов'я. Саме з цього року фестиваль має ім'я Доната Патричі - засновника цього свята, поета, композитора, видатного діяча культури греків України. Уперше за всю історію фестивалю святкові урочистості пройшли не тільки у селищах УПП, а й у населених пунктах Криму. У с. Старий Крим м. Маріуполя відбулися театралізований парад учасників фестивалю з усіх куточків України, а також авіа-шоу, гала-концерт за участю фольклорних колективів, спортивні змагання. У с. Ялта урочисто відкрили Грецьку площу, збудовану на кошти московського бізнесмена, уродженця Ялти Миколи Агурбаша [3]. Сартанський грецький народний театр продемонстрував театралізовану виставу на сюжети переселення. Відвідуванням Свято-Успенського монастиря в Бахчисараї, урочистими зібраннями, концертами фольклорних ансамблів, виступами театральних колективів супроводжувався наступний, кримський, етап фестивалю, що відбувся у Бахчисараї, Севастополі та Феодосії [4].

Отже, сьогодні фестиваль «Мега Юрти» поступово перетворюється на масштабне свято грецької культури, що органічно поєднує професійно і яскраво поставлене сучасне шоу із самодіяльною народною творчістю і натхненням та слугує засобом згуртування грецької людності навколо цінностей і досягнень національної культури. Важливо відзначити неабияку увагу до фестивалю високих посадовців Грецької Республіки. Так, гостем «Мега Юрти - 2005» був заступник міністра закордонних справ Греції П. Скандалакіс.

З початку 1990-х рр. у грецьких селах УПП відроджувалися традиції «панаїру», що перетворився на головне свято села з розмаїттям культурно-розважальних заходів [5]. Маючи виражений релігійний контекст, панаїри не тільки сприяють відчуттю єдності односельців, але обумовлюють зростання релігійних почуттів, залучення до духовно-релігійної спадщини етносу, підвищують моральну роль церкви в середовищі сільської громади. Масові національні свята, фольклорні форми проведення відпочинку стали важливим засобом вираження етнокультурної ідентичності, фіксування на суспільному рівні національної самобутності етносу, популяризації народної культури, виявлення творчих здібностей і талантів.

Українське Північне Приазов'я - поліетнічна географічна зона, що викликає наявність локальних етнічних культурних явищ, а також народжує певні типи культурних діалогів. Важливою особливістю розвитку музичного й танцювального мистецтва регіону на сучасному етапі є активне використання народного мистецтва Греції, включення у репертуари пісень і танців історичної батьківщини, причому в регіональному розмаїтті.

Особливе місце в пісенному мистецтві греків України належить творчості Тамари Каци. На початку творчої кар'єри співачка виступала як самодіяльний виконавець у фольклорному колективі «Сартанські самоцвіти», а згодом розпочала сольну діяльність. Володіючи широким діапазоном вокалу, працюючи в широкому спектрі жанрів - від фолку до естради, вона у 1990-х рр. підкорила публіку Греції, ставши чи не найголовнішим символом самобутньої культури греків України. У її творчому доробку були наявні магнітоальбоми та відеокліпи, зроблені московською фірмою «Гром». У 1999 р. на фестивалі «Гостинні Салоніки» Т. Каци представила концертну програму, складену на основі фольклору греків Приазов'я [6]. Життєвий шлях співачки трагічно обірвався у 1999 р. На її пам'ять Федерацією грецьких товариств України організований конкурс молодих виконавців грецької пісні, що покликаний сприяти виявленню молодих талантів у сфері національного музичного мистецтва [7].

Залучення молодого покоління до діяльності в галузі фольклору позитивно позначається на вихованні в нього почуттів патріотизму, національної гідності, поваги до культурних надбань свого народу і бажання їх розвивати. Слід відзначити, що серед 58 грецьких музичних колективів, 28 - дитячі чи молодіжні [8].

Розвиток національної культури забезпечується не тільки на шляху збереження її традиційних, народних форм. Перспективи її функціонування значною мірою визначаються професійним рівнем художніх колективів, творчою працею діячів літератури та мистецтва, робітників ЗМІ. Багатоаспектний характер, який намагалися надати своїй діяльності грецькі товариства, обумовив особливу увагу до професійної діяльності в галузі національної культури. Професійне мистецтво має переважно інтернаціональний характер і лише опосередковано демонструє зв'язок з народними традиціями. Тому визначальним критерієм участі національно-культурних організацій у сприянні розвиткові професійного мистецтва було грецьке походження митців, більшість яких, у свою чергу, використовували у творчості національну тематику.

Тижні та Дні грецької культури надзвичайно важливі для популяризації грецької спадщини в регіонах з невеликим прошарком грецького населення. Однією із сфер професійного культурного життя, у якому представлена творчість греків УПП, є образотворче мистецтво: живопис, графіка, скульптура. Традицію самореалізації греків України в цій царині закладено пейзажистом, уродженцем Маріуполя Архіпом Куїнджі, творчість якого була помітним явищем російського живопису ХІХ ст. У різних жанрах образотворчого мистецтва працюють заслужені художники України Л. Кузьмінков і В. Константинов, художники О. Фасулакі, А. Пічахчі, Л. Джарти, Г. Зербі, В. Васалмакі та ін. Ряд художників грецького походження входять до групи «Маріуполь - 1987», неформального об'єднання молодих митців, що презентує різні напрямки сучасного живопису і викликає помітний резонанс у мистецьких колах регіону.

Значний спадок в медальєрному мистецтві України та символіці Маріуполя залишив скульптор, Заслужений діяч мистецтв України Єфим Харабет. У грудні 2005 р. у Центрі сучасного мистецтва і культури ім. А. Куїнджі м. Маріуполя було відкрито меморіал Є. Харабету.

Зусиллями Л. Кузьмінкова і В. Константинова питання розвитку образотворчого мистецтва, його місця в системі культурних цінностей при- азовських греків регулярно обговорюються на сторінках грецької преси.

Зміни суспільно-політичних умов і духовного клімату суспільства зняли обмеження стосовно публікацій грецьких авторів рідною мовою, вибору тематики і творчих засобів, надали можливість вільного розвитку літератури поряд з іншими галузями національної культури. Безперечним є факт активізації з початку 1990-х рр. літературного процесу в середовищі приазовських греків і перш за все в контексті його організаційного аспекту. Протягом 1990-х рр. вийшло 30 книжок із творами грецьких авторів і з усними народними зразками греків регіону. Серед них «Казки греків Приазов'я» (румейською та українською мовами), «Тисяча перлин: збірник афоризмів, приказок та прислів'їв приазовських греків», «Народне джерело: пісні греків Приазов'я» (румейською та урумською мовами), «Малятам-дошкільнятам: збірник грецького фольклору для дітей», а також збірки поетичних творів Д. Папуша «Рідне вогнище», В. Бороти «Доля», Ф. Шебанця «Знай своє коріння», Г. Патричі «Заповітне», В. Бахтарова «Дзвін» та ін. Дев'ять літераторів-греків вступили до лав письменницької організації України. Визнанням заслуг найстарішого грецького письменника Л. Кір'якова стало вручення йому у 1995 р. літературної премії ім. М. Рильського.

Особливістю культурного розвитку грецької меншини 1990-х рр. стало відновлення традицій театрального мистецтва, яке не було представлено, навіть фрагментарно, у культурі українських греків ще з кінця 1930-х рр. У такому засобі етнокультурного самовиявлення як національний театр слід виділити створення аматорських театральних груп при національно-культурних товариствах та інших осередках національного життя, які виконують новогрецькою чи російською мовами п'єси давніх і сучасних грецьких драматургів. При цьому більшість із них були дитячими чи молодіжними.

Грецькі періодичні видання «Елліни України», «Хронос» містять літературну рубрику, яка знайомила читачів із творчістю грецьких поетів і письменників минулого і сучасності, публікували матеріали літературознавчого характеру. У перші роки свого існування газета «Елліни України» переживала значні матеріальні труднощі, виходячи раз на 2 місяці за умов майже повної відсутності реклами і штату журналістів [9]. Наприкінці 1990-х рр. ситуація в газеті стабілізувалася. З'явився постійний штат працівників - діячі культури, науки, учасники національно-культурного руху. З часу заснування газета чітко витримувала свою тематичну спрямованість у таких напрямках: актуальні проблеми національного руху, його організаційні питання; література і мистецтво греків України; проблеми науково-краєзнавчого характеру. З початку 2000-х рр. працівниками газети була здійснена робота з висвітлення діяльності регіональних національних товариств, підготовки інформаційно-аналітичних матеріалів про діяльність грецької діаспори України та її організацій у Всесвітній Раді греків зарубіжжя, що значно збагатило загальну інформаційну картину розвитку грецького руху в Україні.

Непересічною є роль у зміцненні авторитету та впливовості «Еллінів України» редактора видання, маріупольського журналіста А. Балджі. Важливу інформаційно-аналітичну функцію мають матеріали, що їх готує відповідальний секретар та керівник прес-служби ФГТУ М. Коссе. Вони відзначаються чіткою постановкою проблеми, змістовним аналізом поточної ситуації в національно-культурному русі та тезисним накресленням шляхів вирішення актуальних питань національного життя. У 2001 р. газета отримала підписний індекс і увійшла до всеукраїнського каталогу. Актуальною проблемою для видання на початку 2000-х рр. було намагання здобути статус національного додатку до парламентської газети «Голос України».

Серед регіональних грецьких товариств газету мають Маріупольське грецьке товариство («Хронос», виходить з 1994 р., у період 1994 -1997 рр. - епізодично, під назвою «Елліни Приазов'я»).

Слід відзначити, що грецькі періодичні видання протягом усього періоду свого існування виходять виключно за рахунок спонсорів та фінансової допомоги грецької сторони.

На сторінках грецьких газет висвітлювалися культурні здобутки різних етносів України - насамперед українського і російського, зосереджувалася увага на взаємозв'язках етнокультур, на творчих контактах між митцями, на перекладацькій діяльності грецьких літераторів, які перекладали кращі зразки української та російської словесності. Водночас усі грецькі видання друкувалися не мовою національної спільноти, для задоволення духовних потреб якої вони створені, і не державною мовою, а російською. Тільки окремі матеріали грецьких газет публікувалися новогрецькою чи українською. Це обумовлено тим, що більшість приазовських греків (95 %) вважають рідною мовою мову не своєї національності, а 93 % є російськомовними [10].

Протягом 1990-х рр. з деякою перервою виходили в ефір радіопередачі грецькою мовою. Так, з 1992 р. до 1997 р. на регіональному «Радіо Приазов'я» 2 рази на тиждень виходили передачі румейською і урумською мовами. Їх вели викладачі Н. Чапні та В. Кіор. З березня 1998 р. було запроваджено радіопередачу «Каліспера», але тільки російською і новогрецькою. Передача виходила три рази на тиждень. Оперативний матеріал, озвучений В. Коноп-Ляшко, О. Хаджиновою, Л. Кузьмінковим, Л. Любанською, знайомив слухача з новинами Греції та грецької діаспори України. З 2001 р. вихід радіопередачі призупинився у зв'язку із згорненням фінансування з боку Генерального секретаріату у справах греків зарубіжжя. Зараз передачі новогрецькою мовою виходять на радіостанції «Радіо Приазов'я».

Національна Рада України з питань телебачення та радіомовлення надала телерадіоорганізаціям УПП (ТРК «Україна», маріупольські ТРК «Сигма», «Новый Донбасс», ТВ-7) ліцензії на здійснення мовлення мовами національних меншин. Однак, трансляція телепередач етнічними мовами, зокрема грецькою, практично не здійснюється.

Отже, єдиним постійним засобом задоволення інформаційних потреб є грецька, переважно російськомовна, преса, а грецьке слово поки що фрагментарно присутнє в національних ЗМІ.

Обсяг ефірного часу, відведений місцевими телерадіокомпаніями для передач мовами національних меншину 2005 році в місті Маріуполі становив: українською мовою - 120 хвилин/ місяць, 36 годин/ рік; російською -20 хвилин/ місяць, 240 хвилин / рік; грецькою - 15 хвилин/ місяць, 180 хвилин/ рік; єврейською - 15 хвилин/ місяць, 180 хвилин / рік; польською - 20 хвилин/ місяць, 240 хвилин / рік.

У 1990-ті рр. була створена низка аматорських музеїв у грецьких селах та при національно-культурних товариствах. Вони являли собою куточки в шкільних музеях чи клубах, де були зібрані окремі матеріали з історії греків відповідного села чи міста.

Окремим напрямком діяльності з відновлення історичної пам'яті грецького етносу є повернення історичних назв грецьким населеним пунктам, вшанування пам'яті видатних осіб. Підсумком ініціатив грецької громадськості у цій справі стало встановлення низки пам'ятних споруд: бюста Г. Костоправа у с. Малий Янісоль (1993 р.), пам'ятника митрополиту Ігнатію в Маріуполі (1998 р.).

Грецькі товариства і особливо ФГТУ ініціювали повернення історичних назв грецьким селам Приазов'я. Ця ініціатива підкріплювалася клопотанням місцевої влади, унаслідок чого протягом 1989 - 1999 рр. на карті Приазов'я знову з'явилися грецькі назви: Урзуф, Сартана, Малий Янісоль.

Важливим елементом духовного відродження греків стало підвищення релігійної свідомості. У статутних і програмових документах грецьких товариств чільне місце належить заходам, спрямованим на відродження духовності у формі греко-православ'я. Так, член Київського товариства греків ім. К. Іпсіланті Юрій Пряхін у концепції відродження греків Донбасу і Приазов'я акцентував увагу на необхідності повернення на територію України Грецької православної церкви, відновлення грецьких православних приходів та храмів на канонічних і організаційних засадах під управлінням грецької православної церкви, проведення служб грецькою мовою, запрошення святенників з Греції.

У 1998 р. Федерація грецьких товариств розробила програму відновлення і відбудови храмів у грецьких селах. Вона включала завдання дослідження історії грецьких церков УПП, їх відбудову та розбудову нових храмів. Практична діяльність в цьому напрямку супроводжувалась значними труднощами через великі фінансові витрати, яких потребували окреслені завдання. Тому реалізація програми набула ефективності тоді, коли були залучені меценатські кошти та фінансові ресурси різних організацій Грецької Республіки.

Коштами колишнього мера Москви, відомого російського суспільно-політичного діяча Г. Попова, у 2005 р. було збудовано церкву у с. Ялта.

У Маріуполі традиційним стало проведення вечорів пам'яті митрополита Ігнатія. З початку 1990-х рр. активісти культурного руху - Ігор Налчаджі та протоієрей з Одеси Василій Мултих, який у роки ІІ світової війни зберіг мощі митрополита, виступали за канонізацію цієї духовної особи. У жовтні 1997 р. рішенням Святійшого Синоду Української Православної церкви митрополита Ігнатія було канонізовано.

В УПП здійснюється співробітництво з Грецькою Республікою у сфері освіти, культури, релігії тощо. Ведеться активна робота щодо сприяння культурному обміну в рамках програми прикордонного співробітництва «Чорне море». Готуються проекти угод про міжрегіональне співробітництво між досліджуваним регіоном та адміністративними одиницями Греції. Культурне співробітництво передбачено також проектом створення єврорегіону «Меотида», в якому беруть участь Донецька, Луганська та Ростовська області (Російська Федерація).

Таким чином, культурні традиції грецької спільноти, третьої за чисельністю на теренах Українського Північного Приазов'я, представлені в повному форматі.

З 1991року в УПП Запорізької області починається факультативне вивчення болгарської мови. На сьогодні в рамках початкової освіти в запорізькій частині УПП викладання болгарської мови здійснюється як складова частина навчальних програм. У Бердянському державному педагогічному університеті як окрема дисципліна вивчається болгарська мова.

В УПП майже дванадцять років проводяться олімпіади не тільки з новогрецької, але й з болгарської мови. В Приморському районі Запорізької області конференції, свята проводяться трьома мовами - українською, російською та болгарською.

Вагомим внеском у розвиток творчості болгар є виставки документальної і художньої фотографії, що проходять не тільки у Всеукраїнському центрі болгарської культури (м. Одеса), але й в Бердянському, Приморському та Приазовському районах Запорізької області.

Сільські собори болгар - традиційна демократична форма самоврядування - зберегли свою актуальність і сьогодні. Так, в с. Гюнівка (Приморський район) собори проводяться з приводу важливих пам'ятних дат - переселення болгар у Бессарабію, а також - з Бессарабії у Таврію та інші.

День слов'янської писемності й болгарської просвіти і культури в сучасній Болгарії є національним державним святом. Відродження традиційних болгарських свят почалося з 1990-х рр. як в УПП, так і в Україні в цілому, серед яких чільне місце належить Дню Кирила і Мефодія.

Болгарське товариство історії і культури «Родолюбіє» (м. Бердянськ) приділяє належну увагу збереженню обрядовості болгар України. Це товариство не тільки організує фестивалі болгарської культури в УПП, але й активно співпрацює з Болгарією - організовує курси вивчення болгарської мови та літнього відпочинку й стажування для молоді у Болгарії.

Євреї України є частиною єврейської релігійно-національної спільноти, розпорошеної по багатьох країнах світу. Спільність традицій і ритуалів євреїв, де б вони не жили, зумовлена виконанням настанов і приписів юдейської релігії, зафіксованих у Торі (П'ятикнижжя Мойсеєве), Талмуді (Усний Закон) та пізніших єврейських законодавчих релігійних працях (наприклад, у книзі «Шулхан Арукх»). Але умови проживання євреїв серед різних етнічних спільнот позначилися як на традиціях, так і на побуті. Зокрема, це стосується євреїв Українського Північного Приазов'я.

Товариства єврейської культури як в УПП Донецької, так і Запорізької області дуже активно засвідчують свою присутність у культурному полі регіону. Серед традиційних єврейських свят особливе місце посідає субота («шабат» - івритом, або «шабес» - мовою ідиш), яка згадується серед десяти заповідей. Три тисячі років євреї дотримуються суботи. Тора називає її вічним символом союзу між Богом і єврейським народом. Святкування суботи є однією з найхарактерніших ознак єврейської родини УПП. Шабат розпочинається із заходом сонця у п'ятницю і триває до заходу сонця наступного дня. Впродовж цього часу Галаха (єврейський релігійний закон) забороняє цілу низку дій, що за традицією вважаються роботою. Зокрема, запалення та гасіння вогню, використання технічних засобів тощо. Проте потрібно зазначити, що ці суворі заборони дозволяється порушувати заради спасіння життя (пікуах нефеш). По закінченні Шабату проводять спеціальний обряд прощання з суботою, що має назву Гавдала.

Єврейський рік починається восени святом Рош га-Шана, що в єврейській традиції повязується зі створенням світу, і з судом, який відбувається цього дня на небесах. Всі люди отримують у Рош га-Шана свій вирок: записуються в «Книгу буття» або ж засуджуються до смерті. Впродовж десяти днів (Ямім нораїм - грізні дні) вирок Всевишнього може бути змінений, але в Йом-Кіпур - День спокути - він скріплюється божою печаткою. Ці дні - час аналізу вчинків і справ: євреї розмірковують над тим, що можливо виправити в наступному році [13,с.277]. У Йом-Кіпур євреї нічого не їдять і не п'ють: піст триває весь день.

За п'ять днів розпочинається свято Суккот (Кущі) - пам'ять про часи, коли євреї по виході з Єгипту жили у наметах (івритом «намет» або «курінь» - сукка, звідси і назва - Суккот), головною особливістю цього свята є встановлення тимчасових наметів, у яких євреям заповідано жити впродовж тижня. Конструкція наметів строго регламентована, головним їхнім елементом є дах, ледь вкритий гілками дерев, так, щоб він пропускав денне світло та крізь нього було видно зорі.

У місті Маріуполі традиційним вже став мітинг єврейської спільноти та покладання квітів до пам'ятника жертв Холокосту у селищі Агробаза.

Високе поцінування освіченості в системі цінностей юдаїзму привело до того, що потреба в ній стала однією з найдавніших та найбільш знакових як у єврейських спільнот УПП, так і всьому єврейському суспільстві. Здобувати освіту за кордоном євреям регіону допомагає благодійний фонд «Джойнт».

У фестивалях культур національних меншин, як в УПП Донецької, так і в Запорізькій області традиційно представлені польські і німецькі національно-культурні товариства: Українсько-польське товариство «Відродження» (м. Бердянськ); Юнацьке та дитяче товариство поляків «Витоки» (м. Бердянськ); Польсько-українське культурне товариство (м. Маріуполь); Маріупольське товариство німців «Відродження»; німецький Центр культури «Фройндшафт» (м. Бердянськ); Бердянське товариство німців «Віденбург» та інші.

Маріупольський державний гуманітарний університет плідно співпрацює з польськими та німецькими товариствами регіону: функціонують спеціальності «Переклад (українська, російська, польська)», «Мова та література (німецька)». Приазовський державний технічний університет активно веде переговори про обмін студентами з польськими вузами.

Різдво Христове за католицьким календарем святкують німці та поляки УПП разом. Фестивалі польської класичної музики, клуби німецького кіно, День незалежності Польщі (11 листопада), Дні польської культури, Дні німецької культури, Дні пам'яток історії і культури, Всесвітній день поріднених міст (25 квітня), День польської діаспори і Конституції (05 червня), Дні німецької і польської кухні - ці свята є важливими в регіоні.

У м. Маріуполі також функціонують вірменські, грузинські та циганські товариства: Вірменське товариство «Південне Азов'є», Маріупольське грузинське товариство «Джорджіа», Товариство ромів «Новий світ».

Отже, УПП, як і Україна в цілому, перебуває на перехресті різних культурних світів, у тому числі й релігійних. Релігійна палітра нашої держави нараховує понад 100 різних конфесій, церков, деномінацій, напрямків, течій і толків. Серед них - традиційні церкви (православна, греко- та римо-католицька, протестантські), нетрадиційні віросповідання (індуїзм, буддизм, даосизм), релігійні вірування національних меншин, а також нерелігійні рухи [14,с.9].

Саме тому, дослідження релігійної складової культурних традицій етнічних спільнот УПП потребує окремого дослідження.

В Українському Північному Приазов'ї загальне культурне середовище, мовне в тому числі, поступово змінює свої параметри. У недалекому минулому в цьому середовищі домінувала тенденція русифікації. Вона й досі залишається потужною: в Донецькій частині УПП - більшою мірою, в Запорізькій - дещо меншою.

Водночас помітнішими стали вияви руху до етнонаціональної полікультурності. Зокрема, поступово розширюється сфера застосування української мови. Збільшується кількість загальноосвітніх шкіл з українською мовою навчання. Проте російська мова продовжує переважати майже в усіх сегментах життєдіяльності багатоетнічних територіальних громад УПП. Рівень вільного володіння нею мешканцями регіону залишається найвищим, порівняно з будь-якою іншою мовою.

І все ж поступово збільшується кількість громадян з-поміж національних меншин, які виявляють бажання опановувати мову своєї національності. Передовсім це греки, болгари, німці, поляки. Задоволенню їхніх мовних запитів сприяє співпраця національно-культурних об'єднань меншин з органами місцевого самоврядування та вищими навчальними закладами регіону. Останні, за підтримки Міністерства освіти і науки України, розширили підготовку викладачів мов національних меншин, створюють умови для вивчення цих мов студентським загалом.

На відміну від російських національно-культурних товариств, в діяльності яких доволі помітною є тенденція до політизації, товариства греків, болгар, поляків, німців, євреїв більше зосереджені саме на питаннях етнокультурного відродження. Створюються національні аматорські театри, музеї.

Відродженням етнокультурних традицій національних меншин опікуються недільні школи, загальноосвітні навчальні заклади, в яких навчаються діти різних національностей. Національно-традиційна складова дедалі більше виявляється в релігійному житті приазовських греків та болгар. Зокрема, поширюється практика богослужіння мовами цих меншин в храмах, які функціонують у місцях компактного проживання осіб названих національностей. Але найбільше віросповідна компонента характерна для культурних процесів у єврейському середовищі. Відновлюється історично властивий єврейській громаді зв'язок всіх форм її життєдіяльності з юдаїзмом.

Полікультурність як альтернатива русифікації мовного і культурного середовища розвивається не тільки під впливом відповідно орієнтованої державної етнонаціональної політики. Впливовим фактором змін є інтенсифікація зв'язків урядових і неурядових організацій країн походження національних меншин Українського Північного Приазов'я з органами місцевого самоврядування, освітніми, культурними та іншими закладами регіону і, особливо, з національно-культурними об'єднаннями. Форми цих зв'язків найрізноманітніші: фінансова допомога, співпраця в розробленні й реалізації освітніх та культурних проектів, навчання студентів та їхнє стажування за кордоном тощо.

В реставрації культурних традицій етноукраїнської громади регіону важливу роль відіграють місцеві організації всеукраїнського товариства «Просвіта», але більшою мірою - українське реєстрове козацтво.

меншина традиція національний просвіта