Дерев'яне зодчество Київської Русі

Характерні риси і особливості дерев'яної архітектури, перша кам'яна будівля Київської Русі. Злиття слов'янських і візантійських традицій при побудові Софійського собору. Реальність ікон новгородської школи живопису і ярославської школи іконопису.

Рубрика Культура и искусство
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 07.04.2013
Размер файла 20,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Одеський національний політехнічний університет

Новокаховський політехнічний коледж

Реферат

з дисципліни «Культурологія»

На тему: Дерев'яне зодчество Київської Русі

Розробила студентка

Горохова В.Ю.

Перевірив викладач

Нестерук Н.М.

Нова Каховка

2012

1. Архітектура

Недарма говорять, що архітектура - це душа народу, втілена в камені. До Русі це відноситься лише з деякою поправкою. Русь довгі роки була країною дерев'яною, і її архітектура, поганські молитовні, фортеці, тереми, хати будувалися з дерева. У дереві руська людина, насамперед як і народи, що жили поруч із східними слов'янами, виражала своє сприйняття будівельної краси, почуття пропорцій, злиття архітектурних споруд із навколишньою природою.

Якщо дерев'яна архітектура восходить в основному до Русі поганської, то архітектура кам'яна пов'язана з Руссю вже християнською. На жаль, древні дерев'яні будівлі не збереглися до наших днів, але архітектурний стиль народу дійшов до нас у пізніших дерев'яних спорудах, у древніх описах і малюнках.

Для руської дерев'яної архітектури була характерна багатоярусність будівель, увінчування їх башточками і теремами, наявність різного роду прибудов - клітей, переходів, сіней. Вигадливе художнє різьблення по дереву була традиційною прикрасою руських дерев'яних будівель. Ця традиція живе в народі і до теперішнього часу.

Перша кам'яна будівля на Русі з'явилася наприкінці X в. - знаменита Десятинна церква в Києві, споруджена за вказівкою князя Володимира Хрестителя. На жаль, вона не збереглася. Зате донині стоїть знаменита київська Софія, зведена декількома десятиліттями пізніше.

Обидва храми були побудовані візантійськими майстрами зі звичної для них плінфи - великої пласкої цегли розміром 40/30/3 см. Розчин, що з'єднує ряди плінфи, являв собою суміш вапна, піску і товченої цегли. Червона плінфа і рожевий розчин робили стіни візантійських і перших руських храмів нарядно-смугастими.

Будували з плінфи в основному на півдні Русі. На півночі ж, у далекому від Києва Новгороді, віддавали перевагу каменю. Правда, арки і склепіння викладали все-таки з цегли. Новгородський камінь «сірий плитняк» - природний грубий валун. З нього без всякого обробітку клали стіни.

Наприкінці XV в. на Русі з'явився новий матеріал - цегла. Він одержав широке поширення, тому що був дешевше і доступніше каменю.

Світ Візантії, світ християнства, країн Кавказу привнесли на Русь новий будівельний досвід і традиції: Русь сприйняла спорудження своїх церков по образу хрестово-купольного храму греків - квадрат, розчленований чотирма стовпами, складає його основу, що примикають до підкупольного простору прямокутні осередки утворять архітектурний хрест. Але цей зразок грецькі майстри, що прибули на Русь, починаючи із часу Володимира, а також працюючі з ними руські умільці, застосовували до традицій руської дерев'яної архітектури, звичної для руського ока і милої серцю. Якщо перші руські храми, у тому числі Десятинна церква, наприкінці X в. були вибудовані грецькими майстрами в суворій відповідності з візантійськими традиціями, то Софійський собор у Києві відобразив сполучення слов'янських і візантійських традицій: на основу хрестово-купольного храму були поставлені тринадцять веселих глав нового храму. Ця східчаста піраміда Софійського собору воскресила стиль руського дерев'яного зодчества.

Софійський собор, створений у час ствердження й піднімання Русі при Ярославі Мудрому, показав, що будівництво - це теж політика. Цим храмом Русь кинула виклик Візантії, її визнаній святині - константинопольському Софійскому собору. У XI в. виросли Софійські собори в інших важливих центрах Русі - Новгороді, Полоцьку, і кожний із них претендував на свій, незалежний від Києва престиж, як і Чернігів, де був споруджений монументальний Спасо-Преображенский собор. По всієї Русі були побудовані монументальні багатокупольні храми з товстим і стінами, маленькими віконцями, свідчення мощі і краси.

Одночасно будувалися храми в Новгороді і Смоленську, Чернігові і Галичі. закладалися нової фортеці, споруджувалися кам'яні палаци, палати багатих людей. Характерною рисою руської архітектури тих десятиліть стало різьблення по каменю, що прикрашає споруди.

Інший рисою, що ріднить усю руську архітектуру тієї доби, стало органічне сполучення архітектурних споруд із природним ландшафтом. Подивіться, як поставлені і донині стоять руські церкви, і ви зрозумієте, про що мова йде.

2. Мистецтво

архітектура іконопис слов'янський русь

Староруське мистецтво - живопис, скульптура, музика - із прийняттям християнства також пережило суттєві зміни. Поганська Русь знала всі ці види мистецтва, але в чисто поганському, народному виразі.

Древні різьбяри по дереву, каменерізи створювали дерев'яні і кам'яні скульптури поганських богів, духів, живописці розмальовували стіни поганських капищ, робили ескізи магічних масок, що потім виготовлялися ремісниками; музиканти, граючи на струнних і духових дерев'яних інструментах, звеселяли племінних вождів, розважали простий народ.

Христианская церква внесла в ці види мистецтва цілком інший зміст. Церковне мистецтво підпорядковане вищої цілі - оспівати християнського Бога, подвиги апостолів, святих, діячів церкви. Якщо в поганському мистецтві «плоть» тріумфувала над «духом» і затверджувалося все земне, що уособлює природу, то церковне мистецтво оспівувало перемогу «духу» над плоттю, підтверджувало високі подвиги людської душі заради моральних принципів християнства. У візантійському мистецтві, що рахувалося в ті часи самим досконалим у світі, це знайшло вираження в тому, що там і живопис, і музика, і мистецтво ліплення створювалися в основному по церковних канонах, де відсікалось усе, що суперечило вищим християнським принципам. Аскетизм і строгість у живописі (іконопис, мозаїка, фреска), піднесеність, «божественність» грецьких церковних молитов і песнопений, сам храм, що стає місцем молитовного спілкування людей, - усе це було властиво візантійському мистецтву. Якщо та або інша релігійна, богословська тема була в християнстві разом і назавжди строго встановлена, то і її вираження в мистецтві, на думку византійцев, повинно було виражати цю ідею лише раз і назавжди встановленим образом; художник ставав лише слухняним виконавцем канонів, що диктувала церква.

І от перенесене на руський грунт канонічне по змісту, блискуче по своєму виконанню мистецтво Візантії зіткнулося з поганським світосприйманням східних слов'ян, із їхнім радісним культом природи - сонця, весни, світла, із їх цілком земними уявленнями про добро і зло, про гріхи і чесноти. З перших же років візантійське церковне мистецтво на Русі випробувало на собі всю міць руської народної культури і народних естетичних уявлень.

Вище вже йшла мова про те, що однокупольний візантійський храм на Русі XI в. перетворився в багатокупольну піраміду, основу якої складало руське дерев'яне зодчество. Те ж відбулося і з живописом.

Вже в XI в. сувора аскетична манера візантійського іконопису перетворювалась під пензлем руських художників у портрети, близькі до натури, хоча руські ікони і несли в собі всі риси умовного іконописного образу. У цей час прославився печерський чернець-маляр Алимпий, про якого сучасники говорили, що він «иконі писать хитр бе [був] зело». Про Алимпия розповідали, що іконописання було головним засобом його існування. Але зароблене він витрачав дуже своєрідно: на одну частину купував усе, що було необхідно для його ремесла, другу віддавав біднякам, а третю жертвував у Печерський монастир.

Поряд з іконописом розвивався фресковий живопис, мозаїка. Фрески Софійського собору в Києві показують манеру письма тутешніх грецьких і руських майстрів, їхня схильність людському теплу, цілісності і простоті. На стінах собору ми бачимо і зображення святих, і сім'ю Ярослава Мудрого, і зображення руських блазнів, і тварин. Чудовий іконописний, фресковий, мозаїчний живопис наповняв і інші храми Києва. Відомі своєю великою художньою силою мозаики Михайловского Златоверхого монастиря з їхнім зображенням апостолів, святих, що загубили свою візантійську суворість: образи їх стали більш м'якими, округлими.

Пізніше укладалася новгородська школа живопису.

Її характерними рисами стали ясність ідеї, реальність зображення, доступність. Від XII в. до нас дійшли чудові утвори новгородських живописців: ікона «Ангел Златые власы», де при усій візантійській умовності образа Ангела відчувається трепетна і гарна людська душа. Або ікона «Спас Нерукотворний» (також XII в.), на якій Христос із своїм виразним зламом брів предстає грізним, усе розуміючим суддею людського роду. В іконі «Успіння Богородиці» в обличчях апостолів відбита уся скорбота втрати. І таких шедеврів Новгородська земля дала чимало. Достатньо пригадати, наприклад, знамениті фрески церкви Спасу на Нередице біля Новгороду (кінець XII в.).

На початку XIII в. прославилася ярославська школа іконопису.

У монастирях і церквах Ярославля було написано чимало чудових іконописних творів. Особливо відома серед них так звана «Ярославская Оранта», що зображувала Богородицю. Її прообразом стало мозаїчне зображення Богородиці в Софійському соборі в Києві роботи грецьких майстрів, що запам'ятали сувору владну жінку, що простирає руки над людством. Ярославські ж умільці зробили образ Богородиці тепліше, людяніше. Це насамперед мати-заступниця, що несе людям допомогу і співчуття, византійці бачили Богородицю по-своєму, руські живописці - по-своєму.

Протягом довгих сторіч на Русі розвивалося, удосконалювалося мистецтво різьблення по дереву, пізніше - по камені. Дерев'яні різьблені прикраси взагалі стали характерною рисою жител городян і селян, дерев'яних храмів.

Чудовим різьбленням славився посуд. У мистецтві різьбярів із найбільшою повнотою виявлялися руські народні традиції, уявлення русичів про прекрасне і витончене.

Знаменитий художній критик другої половини XIX - початку XX в. Стасов писав: «Є ще прірва людей, що уявляють, що потрібно бути витонченим тільки в музеях, у картинах і статуях, у величезних соборах, нарешті, в усім винятковому, особливому, а що стосується до іншого, то можна розправлятися як ні потрапило - мовляв, пусте і нісенітне... Немає, теперішнє, суцільне, здорове справді мистецтво існує лише там, де потреба у витончених формах, у постійній художній зовнішності простерлася вже на сотні тисяч речей, що щодня оточують наше життя». Древні русичі, огороджуючи своє життя постійною скромною красою, давно підтвердили справедливість цих слів.

Це стосувалося не тільки різьблення дереву і каменю, але і багатьох видів художніх ремесел. Витончені прикраси, справжні шедеври створювали староруські ювеліри - золотих і срібних діл майстри. Вони робили браслети, сережки, підвіски, пряжки, діадеми, медальйони, обробляли золотом, сріблом, емаллю, дорогоцінними каменями посуд, зброю. З особливими старанням і любов'ю майстри-умільці прикрашали оклади ікон, а також книги. Прикладом може служити мистецьки оброблений шкірою, ювелірними прикрасами оклад «Остромирова євангелія», створеного за замовленням київського посадника Остромира в часи Ярослава Мудрого.

Дотепер викликають захоплення зроблені київським ремісником сережки (ХI-ХII вв.): каблучки з півкруглими щитами, до яких припаяні по шість срібних конусів із кульками і 500 колечками діаметром 0,06 см із дроту діаметром 0,02 см. На колечках закріплені малюсінькі зернятка срібла діаметром 0,04 см. Як робили це люди, не володіючи збільшувальними приладами, уявити собі важко.

Складовою частиною мистецтва Русі було музичне, співоче мистецтво. У «Слові о полку Игореві» згадується легендарний сказитель-співак Боян, що «напускав» свої пальці на живі струни і вони «самі князям славу рокотали». На фресках Софійського собору ми бачимо зображення музикантів, що грають на дерев'яних духових і струминних інструментах - лютні і гуслях. З літописних повідомлень відомий талановитий співак Митус у Галичі. У деяких церковних творах, спрямованих проти слов'янського поганського мистецтва, згадуються вуличні блазні, співаки, танцюристи; існував і народний ляльковий театр. Відомо, що при дворі князя Володимира, при дворах інших видних руських владарів під час бенкетів присутніх розважали співаки, розповідачі казок, виконавці на струнних інструментах.

І, звичайно, важливим елементом усієї староруської культури був фольклор - пісні, сказання, билини, прислів'я, приказки, афоризми. У весільних, застільних, похоронних піснях відбивалися багато рис життя людей того часу. Так, у древніх весільних піснях говорилося і про той час, коли наречених викрадали, «умыкали» (звичайно, із їхньої згоди), у більш пізніх - коли їх викуповували, а в піснях уже християнського часу йшла мова про згоду і нареченої, і батьків на шлюб.

Цілий світ руського життя відкривається в билинах.

Їхній основний герой - це богатир, захисник народу. Богатирі володіли величезною фізичною силою. Так, про улюбленого руського богатиря Іллю Муромця говорилося: «Куди не махне, отут і вулиці лежать, куди відверне - із провулками». Одночасно це був дуже миролюбний герой, що брався за зброю лише у випадку крайньої необхідності. Як правило, носієм такої невгамовної сили є виходець із народу, селянський син. Народні богатирі володіли також величезною чарівницькою силою, мудрістю, хитрістю. Так, богатир Волхв Всеславич міг обертатися сизим соколом, сірим вовком, міг стати і Туром-Золоті роги. Народна пам'ять зберегла образ богатирів, що вийшли не тільки із селянського середовища, - боярський син Добриня Никитич, представник духівництва хитрий і виверткий Альоша Попович. Кожний із них мав свій характер, своїми особливостями, але усі вони були як би виразниками народних сподівань, дум, надій. І головною з них був захист від лютих ворогів.

У билинних узагальнених образах ворогів вгадуютуться і реальні зовнішньополітичні супротивники Русі, боротьба з котрими глибоко ввійшла у свідомість народу. Під ім'ям Тугарина проглядається узагальнений образ половців із їхнім ханом Тугорканем , боротьба з який зайняла цілий період в історії Русі останньої чверті XI в. Під ім'ям «Жидовина» виводиться Хазария, державною релігією якої було іудейство. Руські билинні богатирі вірно служили билинному ж князю Володимирові. Його прохання про захист Батьківщини вони виконували, до них він звертався у вирішальні часи. Непростими були відношення богатирів і князя. Були тут і образа, і нерозуміння. Але усі вони - і князь і герої зрештою вирішували одне загальне діло - діло народу.

Вчені показали, що під ім'ям князя Володимира не обов'язково мається на увазі Володимир I. У цьому образі злився узагальнений образ і Володимира Святославича - воїтеля проти печенігів, і Володимира Мономаха - захисника Русі від половців, і образ інших князів - сміливих, мудрих, хитрих. А в більш древніх билинах відбилися легендарні часи боротьби східних слов'ян із киммерийцами, сарматами, скіфами, із усіма тими, кого степ настільки щедро посилав на завоювання східнослов'янських земель. Це були старі богатирі зовсім древніх часів, і билини, що розповідають про неї, те саме що епос Гомера, древньому епосу інших європейських і індоєвропейських народів.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Спорудження Софії Київської. Перлина давньоруського зодчества, пам'ятка української архітектури та монументального живопису ХІ–ХVІІІ століть, одна з уцілілих споруд часів Київської Русі. Система розпису собору. Значення собору для Київської Русі.

    реферат [277,0 K], добавлен 20.02.2014

  • Формування давньоруської народності. Вплив Візантії на культуру Київської Русі. Створення бібліотек та літописного зводу. Виникнення монументальної кам’яної архітектури. Характерні особливості забудови Києва. Моральні норми та алфавіт "Велесової книги".

    реферат [20,5 K], добавлен 13.11.2009

  • Ознайомлення із культурою слов'янських і праслов'янських племен. Історичні моменти розвитку Русі VI-X ст. Вплив реформ князя Володимира на розвиток писемності та архітектури Київської Русі. Зміна релігійних поглядів русичів після прийняття християнства.

    реферат [27,6 K], добавлен 02.09.2010

  • Збереження, розвиток української національної культури. Духовний розвиток Київської Русі. Релігія. Хрещення Русі. Мистецтво: архітектура, монументальний живопис, іконопис, книжкова мініатюра, народна творчість. Вплив церкви на культуру Київської Русі.

    реферат [20,1 K], добавлен 02.10.2008

  • Феномен надзвичайного злету культури Давньоруської держави. Архітектура, мистецтво, писемність та освіта Київської Русі. Літописне повідомлення про раннє ознайомлення на Русі з писемністю. Розкопки в Новгороді та містах Північної і Північно-Східної Русі.

    реферат [19,8 K], добавлен 06.03.2009

  • Історіографія літописання Київської Русі. Відтворення в "Повісті минулих літ" картини світової історії, місця слов’ян і Русі в системі тодішнього світу, ствердження прогресивної філософської ідеї взаємозв’язку і взаємообумовленості історії всіх народів.

    реферат [43,8 K], добавлен 05.12.2009

  • Становлення естетичних уявлень Київської Русі, обумовленого творчим діалогом міфопоетичною (язичницької) свідомістю слов'янства та візантійським християнським світоглядом. Вплив церкви на культуру. Морально-етичні ідеї у заповіті Володимира Мономаха.

    презентация [3,7 M], добавлен 29.03.2016

  • Генезис писемної справи в Київській Русі. "Світ як книга" як культ премудрості. Освіта в Київській Русі під знаком візантійської цивілізації. Філософська думка в межах духовної культури Київської Русі. Символіка як частина філософського світобачення.

    курсовая работа [48,6 K], добавлен 18.12.2012

  • Розглянуто творчу спадщину періоду Київської Русі на прикладі мозаїк собору Софії Київської. Проаналізовано синтез візантійської культури з давньоруською, огляд та дослідження зародження мозаїчного мистецтва. Розглянуто технології створення мозаїк.

    статья [19,6 K], добавлен 07.02.2018

  • Кирило та Мефодій - просвітники слов'ян. Володимир Великий у культурному розвитку. Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі. Розвиток писемності. Освіта. Наука, література, книг описання. Архітектура та образотворче мистецтво.

    реферат [53,7 K], добавлен 11.12.2004

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.