Размещено на http://www.allbest.ru/

Маргінальність як феномен пограничності в культурі

Термін маргінальність має латинське коріння, margo, що означає "край", "межу". Феномен, що сьогодні активно позначають за допомогою даного слова соціологи й за ними теоретики культури, недостатньо вивчений саме в царині теорії культури, оскільки, відома як суто соціологічна, проблема маргінальності є досить новою у сфері філософського осмислення процесів сучасного культуротворення. Визначення культуротворчого потенціалу феномену маргінальності є евристичним для досліджень теорії культури.

Слід визначити витоки, етимологію й особливості слововжитку терміна "маргінальність" для подальшої роботи з поняттям. Із Бехістунського надпису (VI ст. до н. е.) відома назва однієї з сатрапій Ахеменідської імперії, що обіймала територію сучасного східного Туркменістану - Маргіана. Особливість цієї сатрапії була у тому, що вона розташовувалася "поміж" чотирьох інших, Парфії, Согду, Бактрії, Ареї, була граничною до всіх них. У сучасний слововжиток, проте, термінологічний ряд (маргіналія - маргінальність - маргінал) прийшов з латини, де margo - це "край", "межа", а пізньолатинське marginalis - "той, що міститься на краю". З античності "маргіналіями" називали примітки та малюнки на полях книги, що мали коментуюче навантаження, або й висвітлювали смисли, що могли не відповідати загальній концепції змісту книги чи її оформленню. Наприклад, на полях старовинного розкішно оформленого "Апокаліпсису" містяться такі маргіналії переписувача: "як болять пальці від холоду", "коли я нарешті закінчу цей розділ?" тощо [1]. Відшукувати прямий етимологічний зв'язок між Маргіаною і маргіналіями - це справа мовознавців. Але примітно, що так чи інакше обидва варіанти вказують на межовість, граничність і що важливо - периферійність, іншорідність певних смислів до провідної теми, сфери, галузі.

маргінальність культуротворчий пограничність

Примітно, що звернення до такого роду шарів культури відбулося у минулому столітті, коли й було введено у науковий обіг поняття маргінальності, що вказувало на специфічний феномен, інтерес до якого сколихнув наукове товариство. Підстави для осмислення феномену маргінальності фахівцями соціальних наук більш ніж достатні. Культура ХХ століття в процесі перетворення її на глобальну, відчула на собі сповна наслідки двох світових воєн, революцій, різного роду світових протистоянь тощо. Людина надто часто опинялася у пограничних ситуаціях буття між життям та смертю, між "своїми" і "чужими", між "істинами спільноти" та "істинами індивіда". "У масовій свідомості серед тисяч і тисяч біженців, блукачів і переселенців росло відчуття невкоріненості, покинутості і неприкаяності, розвивався дух вічного мандрування і бродяжництва. Соціальні трагедії нерідко штовхали людей до масових еміграцій, перетворювали їх на засланців, інтернованих і депортованих, формували цілі прошарки духовних погорільців, маргіналів і аутсайдерів" [2, с.21]. Як наслідок - людина ставала стороннім спостерігачем процесів власної культури і внутрішнім - щодо чужої їй культури. Сприймаючи чужу мову, звичаї й системи соціально - групових цінностей, людина змушувала себе переосмислювати своє місце в культурному просторі. "Виникала страшна аберація в культурній самоідентифікації особистості - відчуття позапокладеності (внеположенности - рос.) людини відносно духовного життя як цілісного феномену" [2, с.21].

Такий пафос сучасного культуротворення має більш ніж достатні підстави як у соціокультурних обставинах доби, так і в інтелектуальному осмисленні їх філософами і теоретиками культури. Технологічні, соціальні і культурні зміни останніх десятиліть надали проблемі маргінальності якісно нової форми. Урбанізація, масові міграції, інтенсивна взаємодія носіїв різних етнокультурних і релігійних традицій, розмивання вікових і культурних бар'єрів, вплив на людей засобів масової інформації призвели до того, що маргінальний статус у сучасному світі став не стільки винятком, скільки нормою існування мільйонів людей.

У першій половині ХХ ст. американський соціолог Р. Парк назвав маргіналами людей, які відділилися від своєї соціальної групи, але ще не прийняті в іншу. Соціолог мав на увазі жителів Гаваїв початку ХХ ст., які втратили свій зв'язок з національною культурою, але ще не приєдналися, не пристали до американської - саме їм він і присвятив дослідження, що стало класичним [3].

За Р. Парком, маргінальними є люди, які опинилися на межі між двома чи більше соціальними світами, але в жодному з них не почуваються повноправними агентами. Ознаками маргінала є такі характеристики: сумнів у своїй власній цінності, невизначеність зв'язків з близьким оточенням, самотність і мрійливість, надмірне хвилювання за майбутнє, страх ризикованих оборудок і впевненість у тому, що оточення несправедливо ставиться до нього [4].

Т. Шибутані, аналізуючи дану концепцію, вносить суттєві обмеження щодо використання ознак маргінальності, запропонованих П. Парком. Він, зокрема, зазначає, що не всім особам, хто має маргінальний статус, притаманні вказані Р. Парком риси, і як такі вони можуть бути застосовані до обмеженої кількості маргіналів. Наводячи приклади зі спеціальних праць з соціальній психології, які заперечують узагальнення Р. Парка, Т. Шибутані доходить висновку, що "не існує обов'язкового взаємовідношення між маргінальним статусом та особистісними розладами" [5, с.493].

Примітно, що вже Р. Парк, окреслюючи постать маргінала, вказував на його творчий потенціал. І саме на нього посилається Т. Шибутані, стверджуючи, що "ті, хто щасливо живе в єдиній культурі, з меншою вірогідністю можуть стати новаторами, оскільки надто багато вони сприймають як саме собою зрозуміле. Ті ж, хто бере участь у двох чи більше соціальних світах, менш прив'язані до партикулярного способу визначення ситуацій і звикли враховувати різні можливі рішення" [5, с.495]. Такий хід думки щодо творчого потенціалу маргінального стану дає вченому можливість зробити висновок, що "в будь-якій культурі найбільші досягнення здійснюються звичайно в час швидких соціальних змін, і багато із великих внесків були зроблені маргінальними людьми" [5, с.495-496].

Позицію Т. Шибутані щодо маргінальності можна вважати певним поворотним моментом в осмисленні даного явища, значимим для культурології. Він чітко вказав напрям дослідження феномену маргінальності саме в площині теорії культури. Але лише в невеликій частині досліджень, і то здебільшого побіжно, в поле уваги потрапляє саме культуротворчий потенціал маргінальності. Переважна більшість досліджень продовжує рухатися в соціологічній площині з фіксацією явно деструктивних параметрів щодо маргінальності.

Маргінальне в культурі в багатьох випадках є перспективним. Багато з того, що сьогодні сприймається як норма на культурному просторі, раніше розташовувалося на його периферії. І окремі постаті, маргінальні за своєю природою, тобто ті, хто відчув цю роздвоєність у собі і не міг встояти на конформних засадах, і навпаки, не зміг подолати спокуси життям на межі, провокували акультурацію маргінесу.

Для того, щоб відмежуватися від соціологічно орієнтованого поняття маргінальності, конотації ціннісно-нормативної порожнечі, в якому є ніби родовою ознакою проблематики материнської галузі знання, є сенс ввести поняття культур-маргінальності для позначення культуротворчих вимірів пограничного стану, потенційно насиченого творення нових / альтернативних світів культури, інтелектуальної, художньої, моральнісної творчості.

Маргінали несли настанови, цінності, нові способи самореалізації особистості у соціумі. "Пророки і художники мають схильність до маргінальності, - вважав англійський дослідник В. Тернер, - мають схильність до… маргінальності" [6, с. 198]. Такі пограничні люди з пристрасною щирістю прагнуть позбутися кліше, пов'язаних із статусом і виконанням відповідних соціальних ролей. "У творах [маргіналів] можна побачити проблиски цього невикористаного еволюційного потенціалу людства, який ще не втілився в конкретну форму і не зафіксований структурою" [6, с. 198].

Проте, щоб стати звичними, традиційними, маргінальні риси і якості мають стати затребуваними. Іншими словами - має бути соціальний запит на такого роду інновації, інакше вони просто забувалися чи назавжди залишалися маргіналіями (а вірогідно, нам багато чого вже не стане відоме про тих маргіналів, які не залишили по собі письмових свідчень, а оскільки їх інновації не стали затребуваними, то й вони загубилися у процесі культуротворення).

Введення поняття "культур-маргінальність" в теорію культури дозволяє відмежуватися від суто соціологічних тлумачень явищ, які позначаються за його допомогою. Соціологічні конотації тісно переплітаються з позначенням аномічних процесів, що може привносити як визначальну характеристику ціннісно-нормативної порожнечі, які для маргінальності в культурі не є вирішальними. Культур-маргінальність як поняття дозволяє перейти на якісно новий рівень осмислення пограничних процесів, межового стану як потенційно насиченого культуротворчими імпульсами.

У статті зроблено спробу представити культуротворчі імпульси маргінального стану і закріпити за ними поняття культур-маргінальності.

Ключові слова: маргінальність, пограничність, культуротворення, культур-маргінальність.

Література