Творчий шлях Олександра Довженка

Размещено на http://www.allbest.ru

Олександр Петрович Довженко - всесвітньо відома людина. Він - режисер-новатор який відкрив нові шляхи в світовому кіномистецтві. Він сценарист, який створив новий літературний жанр - кіноповість. Він - письменник, оригінальний, самобутній майстер слова. А ще художник, а також державний та громадський діяч.

Дитинство.

Народився в багатодітній селянській сім'ї на хуторі В'юнище Сосницького повіту Чернігівської губернії.

У різних джерелах називають різні дати народження О.Довженка:10,11або12 вересня. Згідно з актовим записом уметричній книзі Соборно-Троїцької церкви містечка Сосниця, він народився 29 серпня1894року за "старим стилем" - тобто10 вересня за новим.

Батько й мати були неписьменні. Батько, Петро Семенович Довженко, належав до козацького стану.

Сім'я жила не дуже заможно: землі було немало, проте була неродюча, натомість дітей було 14, тому батько "наймався в підводчики та смолярував". Діти в сім'ї швидко помирали, майже всі не досягнувши працездатного віку, тому у згадках про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали "плач і похорон".

Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві. Вчився Довженко в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко-- він був відмінником, хоча потім вважав, що це "вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…".

Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах-- реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але "загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання".

Юні роки.

1911 - вступив до Глухівського учительського інституту (зараз Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка), але не тому, що хотів стати вчителем, а тому, що мав право скласти туди іспити, та й стипендія там була 120 карбованців на рік. Тут він був наймолодшим серед студентів. Сам Довженко пізніше говорив:" Заборонено було в нашому середовищі розмовляти українською мовою. З нас готували учителів -- обрусителів краю"

1914- закінчив інститут та по закінченні його було спрямовано вчителювати до Житомирської вищої початкової школи, де, за браком вчителів, він викладає природознавство, гімнастику, географію, фізику, історію, малювання. Першу світову він сприйняв "як обиватель", спершу радів та закидав квітами поранених, що "завалили" Житомир, лише через кілька років почав дивитися на них "вже з тугою і соромом".

У той же час Довженко на деякий час стає активістом українського самостійницького руху. 1917- на фронт його не беруть як "білобілетника", він переїздить на працю до Києва, де теж учителює та вчиться в Київському комерційному інституті (нині Київський національний економічний університет) на економічному факультеті. Довженко вступив туди лише тому, що його атестат не давав можливості вступати до інших вищих навчальних закладів, і це був засіб здобути хоча б якусь вищу освіту. Вчився погано, бракувало часу та старанності. Того таки року, коли за гетьмана Павла Скоропадського в Києві відкривається Українська академія мистецтв, стає її слухачем. У 1918 році, будучи вже головою громади комерційного інституту, Довженко організував загальностудентський мітинг протесту проти призову до лав гетьманської армії. Учасників демонстрації було розігнано, близько двадцяти вбито, багатьох поранено.

Академію Довженко так і не закінчує, а інститут, за його словами, відвідує до1920чи1921року.

1918-1919- воює проти більшовиків у лавах армії УНР. 1917-го й на початку 1918 років, належачи до куреня Чорних гайдамаків, що брали участь у штурмі київського„Арсеналу"". Серпень1919р. - з двома товаришами втікає до Житомира. Коли місто зайняли червоні, був заарештований Волинською ЧК, відправлений до концтабору як "ворог робітничо-селянського уряду", де протягом 3 місяців відбував покарання. Своїм порятунком зобов'язаний письменнику Василеві Еллану-Блакитному. Існує версія, що тоді ж його завербували чекісти.

У роки війни довженко режисер літератор

Успіхи "Щорса" давали Олександру Довженку підстави вважати себе реабілітованим: він став депутатом, керівником Київської кіностудії та членом президії комісії з присудження Сталінської премії.

У цей час майстер продовжує працювати над своєю давньою мрією, що була відкладена майже на 10 років - сценарієм "Тараса Бульби". Наприкінці травня1940року, після довгих консультацій з видатним фахівцем з історії козаччини Дмитром Яворницьким, Довженко закінчує його. Але якраз у той час, коли Олександр Довженко готувався до від'їзду до Інкерманської фортеці на натурні зйомки, почалася війна, яка остаточно поклала край заповітному бажанню (у повоєнні роки він також не зможе здійснити цей проект: цього разу на заваді стане жданівська культурна політика та слабке здоров'я майстра).

З початком війни Довженко був евакуйований до Ашгабаду. Призначений полковником інтендантської служби, він не витримує бездіяльності і просить, щоб його відправили на фронт, де він стає кореспондентом газети "Красная звезда" і свідком звільнення відокупації, після чого друкує в "Известиях"31 березня1942року статтю "Україна в огні". Однойменна назва належить і сценарію фільму, що його пише Довженко у 1941--1943 роках. Деякі уривки цього сценарію з'явилися у пресі у вересні 1943 року, викликавши обурення агітпропівського керівництва. Як наслідок, Довженка звинувачують у відкрито проголошених сумнівах щодо колективної вини за покинуте ворогу безпорадне населення та боєздатність Червоної армії. Довженку пропонують переписати сценарій, зрусифікувавши героя-українця Кравчину.30 січня1944року його викликають до Сталіна, від якого він дізнається про заборону свого фільму під приводом антиленінізму, пораженства, ревізіонування національної політики й заохочення українського замість радянського патріотизму. Сталін, ображений на критику саме у той час, коли радянська армія виганяє ворога, не зміг простити Довженку завданої образи. У той же день Довженко знищує три "найкрамольніші" зошити свого щоденника, який він вів з 1939 року.

Усім органам цензури було надіслано директиву"не публікувати в цивільній і військовій пресі твори О.Довженка без особливого на те дозволу в кожному окремому випадку". Осмислюючи цю ситуацію, Олександр Довженко записав у своєму щоденнику:"…невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм… в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче…?"

Режисера звільняють із посади художнього керівника Київської кіностудії, викреслюють зі складу всеслов'янського комітету й комітету присудження Сталінської премії, а також зі списків майбутньої Художньої ради.

Мистецька та літературна спадщина.

Твори.

- Зачарована Десна(кіноповість)

- Земля(сценарій втрачено, спогади про сценарій і фільм)

- Мати

- Ніч перед боєм

- Повість полум'яних літ

- Нащадки запорожців(драматична поема)

- Україна в огні(кіноповість)

- Поема про море(кіноповість)

- Антарктида(кіноповість)

- Життя в цвіту(п'єса)

- Щоденник 1941-56

Фільмографія

· 1926 Вася-реформатор(співрежисер, сценарист, фільм втрачено)

· 1926 Ягідка кохання(режисер, сценарист)

· 1927 Сумка дипкур'єра(режисер, переробка сценарію, актор)

· 1927 Звенигора(режисер, переробка сценарію)

· 1929 Арсенал(режисер, сценарист)

· 1930 Земля(режисер, сценарист)

· 1932 Іван(режисер, сценарист)

· 1935 Аероград(режисер, сценарист)

· 1939 Щорс(режисер, сценарист)

· 1939 Буковина, земля українська(режисер)

· 1940 Визволення(режисер)

· 1943 Битва за нашу Радянську Україну(режисер, у співавторстві з Ю. Солнцевою та Я. Авдєєнко)

· 1945 Перемога на Правобережній Україні(режисер, у співавторстві з Ю. Солнцевою)

· 1945 Рідна країна(художній керівник)

· 1948 Мічурін(режисер, сценарист)

· 1951 Прощавай, Америко!(режисер, незакінчений, змонтовано лише 6 частин)

· 1959 Поема про море(режисер)

Список літератури

· О. Довженко. Господи, пошли мені сили: кіноповість, оповідання, фольклорні записи, листи, документи. Харків: Фоліо, 1994

· А. Довженко. Писатель кино в свете требований современности //А. Довженко. Собрание сочинений в 4-х т. Москва: Искусство, 1969, т.4

· Довженко в воспоминаниях современников. Москва: Искусство, 1981

· І. Кошелівець, Є. Сверстюк. Довженко вчора і сьогодні. Про затемнені місця з біографії // Терен.-- 2005

· Ю. Лавріненко. Олександр Довженко // Українське слово. Київ, 1994, т.2

· О. Плавський. Олександер Довженко // Українська літературна газета, Мюнхен, 1957, ч.З

· Р. Семенчук. Життєпис Олександра Довженка. Київ, 1991

· Р. Корогодський. Довженко в полоні. Розвідки та есе про майстра. Київ: Гелікон, 2000

· О. Грищенко. З берегів зачарованої Десни. Київ, 1964

Размещено на Allbest.ru