Стародавня культура Китаю

Китайська стародавня культура своїми витоками сягає середини II тис. до н.е. її своєрідність, незвичайність полягає у рівні буденної свідомості, яка вже давно отримала назву "китайські церемонії" -- етико-ритуальні принципи з відповідними їм нормами поведінки. Етика і ритуал були позбавлені міфологічного й, певною мірою, сакрального (потаємного) та священного змісту. Словом, міфологія і релігія поступалися етико-ритуальним нормам. Цей процес знайшов своє найповніше відображення і завершення у вченні Конфуція (551--479 рр. до н.е.), яке у II ст. до н. е. було канонізовано і покладено в основу офіційної ідеології феодального Китаю.

Китайська культура бере свій початок у глибокій давнині: на його території виявлені залишки первісної культури часів раннього палеоліту та бронзового віку. Первіснообщинний лад існував тут довго -- коли в XIV ст. до н.е. сформувалася перша рабовласницька держава Інь. Саме в інську епоху зародилася культура, яка дала початок китайській цивілізації в усій її специфіці та значущості.. Тоді були накопичені первинні наукові знання. Китайці знали місячний календар, поділяли рік на чотири сезони, фіксували сонячні та місячні затемнення, виділяли сузір'я. У давніх китайських літописах збереглися записи про астрономічні спостереження, цінність яких підтвердилась сучасною астрономією. У IV ст. до н. е. вчений Ши Шень упорядкував перший в світі зоряний каталог. Починаючи з 240 р, до н. е. китайські вчені точно фіксували кожну появу комети Галлея. Чжан Хен (139--78 pp. до н. е.) створив небесний глобус, який відтворював рух світил. Він також винайшов перший сейсмограф Було винайдене письмо -- прообраз сучасної ієрогліфічної каліграфії. Подальший розвиток культури відбувався у перших централізованих імперіях -- династії Цінь (221--207 рр. до н. е.) та династії Хань (206 р. до н. е. -- 220 р. н. е.).

Стародавній Китай збагатив світову науку та культуру значними досягненнями: він є батьківщиною таких винаходів, як компас (III ст. до н. е.), спідометр (III ст. до н. е.), порох (X ст.н. е.), книгодрукування (VI--VIII ст.), фарфор (III -- V ст). У галузі математики був відкритий метод розв'язання рівнянь першого ступеня з двома і трьома невідомими, обчислено відношення довжини кола до його діаметра -- число ?. У галузі астрономії китайці знали, як вираховувати дату затемнення сонця, склали один із перших каталогів зірок, вели спостереження за плямами на Сонці та ін.

Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї зародилося в найдавніші часи. Філософські погляди китайців, їхні релігійні уявлення тлумачили життя на землі, природу, як творіння божественної сили. Одночасно з'явилися і наївні, стихійні матеріалістичні погляди, в основу яких було покладено уявлення про те, що всесвіт складається з першоелементів -- землі, неба, вогню, води, озера, вітру, гори, грому. Усі речі постійно рухаються і змішуються внаслідок взаємодії та взаємозіткнення двох космічних сил -- сили Світла та сили Темряви. Ці погляди про всесвіт відображені у „Книзі перемін" („І цзин"), „Книзі пісень" („Ші-цзин") та в „Книзі історії" („Шу цзин").

Найбільшого значення в Китаї набули релігійно-філософські системи, що склалися у VI--V ст. до н. е. Їх своєрідність, незвичайність полягає у рівні буденної свідомості, яка вже давно отримала назву "китайські церемонії" -- етико-ритуальні принципи з відповідними їм нормами поведінки. Етика і ритуал були позбавлені міфологічного й, певною мірою, сакрального (потаємного) та священного змісту. Словом, міфологія і релігія поступалися етико-ритуальним нормам.

Непересічне значення у культурному житті Китаю мала релігійно-філософська система Конфуція, яка у II ст. до н. е. була канонізована і покладена в основу офіційної ідеології феодального Китаю Даних про особистість засновника конфуціанства дуже мало. За традиційною китайською хронологією він жив бл. 551--479 pp. до н.е. Походив з аристократичного роду чиновників. Все його вчення проникнуто глибокою повагою до старовинних китайських звичаїв та обрядів.

Загальновідомим є те, що Конфуцій не звертав уваги на вивчення та розробку загальнотеоретичних проблем, він не створив філософської системи крайнього спрямування. Всю свою увагу він зосередив на питаннях етики, бо цього вимагали історичні умови того часу, соціальний інтерес. Свою етику він побудував на грунті релігійно-філософських уявлень про навколишню дійсність. Етика Конфуція -- це раціоналізована старокитайська релігійна мораль. В основу цієї моралі покладені принципи:

1) людяність (жень);

2) справедливість і обов'язок (і);

3) ритуальність (лі);

4) знання (чжи);

5) довіра (сінь).

Центральним принципом моралі Конфуція є гуманність, яка й становить основу доброчесності. Бути "гуманнним" -- означає любити не стільки себе, скільки інших, на несправедливість відповідати справедливістю, за добро платити добром. Бути гуманним -- означає вміти вчасно пожертвувати своїми інтересами. Таким чином, філософія Конфуція -- це яскраве відбиття тенденції до стабілізації в людських відносинах. Ця стабілізація досягається за рахунок ієрархії в пануванні і підкоренні, що здійснюється із вічного плину законів неба. Відстоюючи міцну державну владу, Конфуцій завжди говорив, що правитель має божественну сутність. Цар, монарх, імператор, на його думку, -- це "син неба". А воля неба поширюється і на суспільне життя. Суспільство має дотримуватись не законів природності, як говорив Лао-цзи, а вічних законів неба, носієм яких і є "син неба". Принцип підкорення, слухняності, покірливості та примирення є одним із головних у соціальній філософії Конфуція (Чжун-пі).

Вічними цінностями китайської традиційної культури є акцент на розвиток культури, моральне самовдосконалення людини, гармонію взаємовідносин між особистістю і суспільством; повага до старших, допомога ближньому, традиції родинних стосунків та ін.

Визначну роль у китайській культурі відіграв і даосизм, філософсько-релігійний напрям, з яким пов'язаний розвиток науки і техніки. Ледь не половина найважливіших відкриттів і винаходів, на які спирається сьогодні наша цивілізація, прийшли із Стародавнього Китаю.

На весь світ славиться китайська медицина, яка має тритисячолітню історію. В Стародавньому Китаї вперше було написано "Фармакологію" (Бень цао), вперше стали робити хірургічні операції з застосуванням наркотичного засобу, вперше описали і застосували метод лікування голковколюванням, припеченням, масажем.

У духовній культурі Стародавнього Китаю важливе місце посідав феномен буденної свідомості, відомий в історії як "китайські церемонії". Це суворо фіксовані стереотипи етико-ритуальних норм поведінки і мислення, які складалися на основі дотримування культу старовини. Гіпертрофія цих етико-ритуальних принципів зрештою призвела до того, що вони замінили релігійно-міфологічне сприйняття світу. А деміфологізація й до певної міри десакралізація етики та ритуалу спричинили формування унікальності китайця як представника культури. Насамперед місце культу богів посів культ реальних кланових та сімейних предків. З іншого боку, ті боги, які залишилися в пошані, позбавилися найменшого олюднення і стали холодними, абстрактними божествами-символами, як-от Небо, Піднебесна, Дао тощо. Ці поняття не мають аналогій в інших стародавніх культурах, бо, скажімо, китайське Небо -- не якийсь бог, а вища загальність, холодна, сувора, абсолютно байдужа до людини. Великий Дао -- це всеохоплюючий, всезагальний Закон і Абсолют, безформний і безіменний, небачений і не-чуваний, недоступний органам чуттів людини, але всемогутній творець світу. Пізнати Дао, зрозуміти його своїм розумом, спробувати злитися з ним -- ось ключові принципи та кінцева мета стародавнього китайця.

Культура Стародавнього Китаю відіграла велику роль у подальшому розвитку китайської культури. Вона мала непересічне значення для країн Сходу -- Японії, Кореї, Індокитаю, Монголії, які впродовж багатьох віків використовували культурні досягнення Стародавнього Китаю.

Список використаної літератури

1. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. Віп.1,2. - М., 1988, 1991

2. Древние цивилизации. - М., 1989

3. История Древнего Востока. - М., 1988

4. Історія світової культури. - К., 1993