Художньо-технологічні особливості керамічних виробів Дибинців – основного осередку кераміки Наддніпрянщини ХХ ст.

2

"Художньо-технологічні особливості керамічних виробів Дибинців - основного осередку кераміки Наддніпрянщини ХХ ст."

Анотація. Кераміка, як вид декоративно-прикладного мистецтва, займає одне з провідних місць в плані розвитку на території України, та по кількості традиційних осередків гончарства. Маючи народні традиції, що утвердилися і знайшли своє втілення в мистецтві глини, народна кераміка ХХ століття не поступається своїм рівнем розвитку таким провідним видам мистецтва, як живопис, скульптура, архітектура, ткацтво тощо. Бачимо разючі зміни, що відбулися в народному мистецтві кераміки за період ХХ століття: це не тільки продовження тисячолітніх традицій гончарства (поч. ХХ ст.), а й повна руйнація традиційної народної творчості в сфері кераміки (післявоєнні роки ХХ ст.), а також прагнення до відродження мистецтва кераміки в цілому та відомих гончарних осередків, а найвідомішим на території Наддніпрянщини є Дибинецька кераміка з її неперевершеними зразками, що вражають своєю майстерністю та технікою виконання.

Ключові слова: кераміка, розпис, фляндрівка, горн.

Annotation: Ceramics how the type of the decorative-applied art is, occupies one ofleading places in the plan of development on territory of Ukraine, and on the quantity of traditional cells of ceramics. Having traditions tnat became establish firmly and found the embodiment in the art of clay, ceramica of the 20^th century does not concedes the level of development to the such leading types of art, how painting, sculptyre, architecture, weaving and otners like that is. We see the striking changes, tnat happened in the art of ceramics for the period of the 20^th century: it is not only continuation of millennial traditions of ceramics (period of the 20^th century) but also complete destruction of inheritance of ukrainians (post-war years of the 20^th century) and also aspiration to the revival of art of ceramics and his known cells and on territory of Naddnipryanshini the Dibinetsca ceramics with its unsurpassed standarts that strike by the trade and techhique of execution are vidomishim.

Keywords: ceramics, painting, flyandrivca.

Постановка проблеми. У час національного та культурного відродження актуальним стає низка тем і проблем, до яких ще зовсім недавно дослідники звертались не часто. Саме до таких, належить дослідження української декоративно-ужиткової творчості окремих областей і регіонів України. Зокрема дослідження традицій та проблем відродження найвідомішого гончарного осередка Наддніпрянщини - Дибинців.

За висловами дослідників село Дибинці було одним з найдавніших осередків гончарства в Україні [1,2,3]. Його розвиткові на даній території сприяли багаті поклади високоякісних глин. Ще в ХVІІІ ст. промисел тут був розвинутий краще, ніж у інших осередках Київщини. Про це свідчить існування дибинецького цехового братва, яке об'єднувало дибинецьких гончарів, та гончарів з навколишніх сіл.

Те, що тут виробляли мальовану кераміку в ХVІІІ ст., підтверджують, як поодинокі зразки давнього мальованого посуду, що збереглися в музеях, так і велика подібність дибинецьких керамічних розписів - їх мотивів і характеру зображення - до розписів на сунківських виробах кінця ХVIII-го - початку XIХ-го ст. [3, 107-109]

Дибинецький посуд продавали не тільки на місцевих ярмарках та базарах, а й відправляли великими партіями в південні губернії на Бессарабію. Таке поширення кераміки сприяло створенню в 1908 році гончарної артілі (яку очолював провідний на той час майстер, Каленик Вакулович Масюк).

Дибинецькі майстри виробляли головним чином утилітарні речі, дуже різноманітні за формою та призначенням, забезпечуючи населення посудом на всі випадки життя. Мистецтво дибинчан відрізнялося характерною естетикою, що говорить про культуру населення, його яскраве образне мислення, та вміння обирати найкращі зразки з давніх традицій дибинецького гончарства.

В Дибинцях працювало багато гончарів, які виробляли простий посуд з білої гончарної глини. Біла глина "не приймає" поливи, тому весь полив'яний посуд завжди робили лише з глею, який після випалу дає яскравий червонувато-рудий черепок.

У дослідженні класифікаційних характеристик дибинецького посуду на нашу думку найдоцільнішим є використання таблиці, що дає можливість найхарактерніше структурувати керамічні вироби дибинецького гончарного осередку за такими ознаками, як: види, форми, розміри.

Деякі вироби не мали всіх цих розмірних груп. Наприклад, вази для вареників робили лише подвійні, потрійні та шестерики; близнюки (два з'єднані горщики з ручкою посередині, щоб носити обід в поле) - п'ятерики і шестерики; тарілки подвійні і четвірні; салатники - четвірні; вазони - четверики, п'ятерики, шестерики [4, 117].

Отож, можемо відзначити велику різноманітність видів дибинецької кераміки, її індивідуальну виразність, витонченість та характерні регіональні ознаки.

Також, звертають на себе увагу фарби, якими користувалися дибинецькі майстри, вони завжди були саморобними, ще їх називали ангобами і мали чотири основних кольори: біла (інша назва - побіл), темно-коричнева, зелена та червона (червінька). Побіл та червіньку знаходили у ярах, темно-коричневу фарбу одержували, додаючи до червоної глини залізну окалину - так звану циндру, яку збирали у кузні біля ковадла, а також брали окис марганцю, який надавав темно-коричневій фарбі легкого фіолетового відтінку. Зелену фарбу робили з окису міді, перемішуючи його з побілом та додаючи червоної фарби (червіньки). Для цього у горно під час випалу клали старі мідні монети, дріт тощо, які, після згорання перетворюються в порох. Кольорові глини і окиси металів розтирали на ручних жорнах та змішували у певних пропорціях. Готова фарба своєю консистенцією мала нагадувати рідку сметану.

Для кращого розуміння технологічних особливостей розписів дибинецької кераміки, слід розглянути окремі техніки її оздоблення. У Дибинцях, як і всюди на Наддніпрянщині, посуд розписували лише ріжком, зробленим з коров'ячого рогу, у зрізаний кінець якого вставляється колодочка від гусячого пера, а в неї - ще й від качиного - щоб фарба витікала тоненькою цівкою. Попереднього, підготовчого малюнка (ескізу) не робили ніколи. Весь візерунок ніби виливається на поверхню речі. Для рівності ліній майстер має водити ріжком швидко і без зупинок, ця техніка не дозволяє робити ніяких поправок - втрачається якість виробу [8, 23]. Крім ріжкового розпису у дибинецьких майстрів була присутня така техніка, як фляндрівка, про яку йтиметься далі.

Всі зображення на керамічних виробах дибинчан площинні, враження об'ємності відсутнє. Краї виробу плавно заокруглені, ніколи не бувають загостреними або з кутами. Для дибинецьких розписів характерна пружна, гнучка лінія, що окреслює контури зображення і розбиває його поверхню на кілька менших довгастих, чи рідше трикутних площин, заповнених кольором. Якщо розписують по білому тлу, то контур роблять чорним або темно-коричневим, а площини - вічка всередині контура - фарбують зеленими і червоними ангобами. На червоному тлі малюнок роблять зелено-коричневим або зелено-білим.

Ніколи не закривалася фарбою вся площина візерунка обмеженого контуром. Кольорове заповнення не торкається лінійного контура - між ним і обвідкою завжди залишається ширша чи вужча смужка тла. Таким чином, у розписах одночасно діють і лінія, і колірна пляма, і тло. Завдяки сусідству яскравих контрастних кольорів здається, що палітра виробів дуже різноманітна. Хоча користувалися гончарі лише трьома-чотирма саморобними фарбами - зеленою, червоною, чорною, білою. Немає переваги одного кольору. Загальна кольорова гамма визначається тлом - білим чи червоним, рідше тілесного кольору, що в Дибинцях називали "буланим".

Зображення на Наддніпрянському посуді строго площинні, мають чіткий контур, сміливо окреслений майже безперервною лінією. Майстри ніколи не намагалися передати просторовість чи перспективу. Всі, навіть найскладніші сюжетні малюнки дуже "керамічні", гончарі ніколи не переносили на глиняні вироби орнаментику, взяту з інших видів мистецтва - вишивки, ткацтва, різьблення на дереві.

Присутні на виробах дибинчан мотиви переважно рослинні та тваринні - це казкові рослини, птахи чи риби, а також зображення кіз, зайців чи коней [10,39]. До найбільш давніх мотивів відносяться: виноград, тюльпановидні квіти, листя, що нагадує акантове, трикутні пальметки - гребінці, ряд нескладних геометричних мотивів (рис.1), а також зображення декоративних птахів на мисках, яких завжди малювали в профіль. У них досить масивний тулуб, кругла, дещо опущена голова, пишний хвіст, складений з трьох-чотирьох зелено-червоних закруглених і потовщених на кінці смуг-пір'їн. Птах зазвичай сидить на досить великій гілці, над ним виступає ще одна гілочка або окрема квітка (іноді настільки інтерпретована, що являє собою щось лише дуже приблизно схоже на рослину). Ще у 1930 р. археолог і дослідник українського мистецтва М. Макаренко звернув у вагу на те, що композиція дибинецьких мисок з птахом дуже нагадує малюнки мисок ХІІ-ХІІ ст. з Херсонеса [11].

Слід згадати, що мотив "гребінці" є і в італійських керамістів кінця ХVІ ст. Також цей мотив відомий і в Іспанії, куди їздили італійські майстри вчитися. Бачимо знайомі "гребінці" на іспано-мавританській майьоліковій таці ХVІ ст., покритій золотистою люстровою поливою [5, 120]. Таким чином, цей звичайний для наддніпрянських майстрів мотив розпису має не таку вже й просту історію. Можливо, на наших землях він став відомий в наслідок давніх торговельних або цехових зв'язків. Це - яскраве свідчення того, що творчість дибинецьких майстрів не була явищем замкнутим у собі, відмежованим від загального процесу розвитку європейського декоративно-ужиткового мистецтва. Цей, як і інші мотиви західного та східного мистецтва, невпізнанно змінювалися і творчо перероблялися відповідно до мистецьких смаків та естетики українського народного мистецтва. Так було із зображенням птаха, акантового листя, квітів лотоса тощо. Тут і малюнок, і колір, і композиція трансформовані в манері дибинчан.

Дибинецькі майстри виробили свої прийоми укладання декоративної композиції з гребінців, їх завжди малювали на берегах мисок "до лавки", розташовуючи щільно один біля одного вершинами вниз, а основою догори ("висячі трикутники"), а між їхніми вершинами пів гребінці, чи "крильця". Завдяки цьому утворювалася ажурна і легка орнаментальна смуга з рівними краями, що обрамляла центральний малюнок, контрастуючи з його великими тяжкими формами. Такої ж техніки виконання дотримувалися майстри і інших гончарних осередків Наддніпрянщини (Гнильця та Сунків).

Отже, головна ознака дибинецької кераміки, це її розписи, що найкраще прослідковуються на розписах мисок, які мали окрім утилітарного призначення, ще й декоративну функцію. Миски ставили в миснику чи на полиці над дверима, вішали на стінах (рис.2) що свідчить про бажання і вміння щодо оформлення інтер'єру житла.

Орнаментальне оздоблення дибинецької кераміки вказаного періоду представлене візерунками, що продовжують традиції розпису попередніх часів. Орнамент на керамічних виробах періоду ХХ ст. розвивався в контексті тогочасних мистецьких процесів, що відбувалися в Україні, поєднуючи давні традиції та нові тенденції у сфері орнаментального мистецтва.

Розмальовуючи миски майстер не прагне підкреслити конструкцію посудини. Вся внутрішня поверхня миски являє собою єдине тло для композиції. Однак, якщо брати миски "до лави", то тут верхню частину стінок оперізує характерна смуга з гребінців.

Щодо композиційних особливостей розписів дибинецької кераміки можемо зазначити, що візерунками та мотивами (в основному на мисках) у більшості випадків є: вигнута асиметрична гілка з листками та квітами (квіти могли бути різної величини та форми); композиція у вигляді галузки з вигнутим довгастим листям (в центрі велика кругла багатопелюсткова квітка - аргонія, що завжди зміщена трохи вбік, для гармонічнішого врівноваження площини); суцільний хвилястий віночок з виноградними гронами чи з круглими жолудями та дубовим листям, що йде не тільки по стінках миски, а й вільно спускається до центру, рівномірно вкриваючи всю поверхню посудини (подібне розташування розпису характерне також для мисок з вертикально орієнтованими композиціями, що мають сюжетні малюнки з птахів, риб, тварин та ін); зображення птахів, які за технікою виконання та композиційними особливостями найбільш виразні. Зображували одного птаха і три рослинні мотиви: над птахом, під птахом, попереду птаха. (Композиція з птахом, що сидить на гілці і дзьобає ягоди, дуже давня, з часом ця первісна композиція змінюється, трансформується в кожному осередку, набуваючи свого трактування, але схема розташування рослинних мотивів навколо птаха, лишається початковою) Мотив птаха завжди масивний, суцільно вкритий стилізованими пір'їнами, з характерним хвостом-віялом, з товстою шиєю з намистом. Рослинні мотиви в композиціях подібного характеру відіграють другорядну роль, перетворюючись на невиразні елементи. Зустрічаються також композиції рішення із зображенням риб, стилістика яких вирішена у декоративному ключі? у кожному випадку з новим розв'язанням внутрішньої площини [6, 126].

На початку ХХ ст. на дибинецькій кераміці, поряд з традиційними мотивами (птахи, риби) з'явилися малюнки з помітним відхиленням від традицій, що сформувалася протягом не одного покоління майстрів. На тарілках та мисках могли бути намальовані: черевики, рушниця з зайцем, чобіт із сокирою, півень, кінь. Що призвело до такого відхилення від традиційних, характерних для дибенецьких розписів мотивів, чіткої відповіді в літературі не знаходимо [12].

Розглянуті вище зображення виконано в одну фарбу - чорну, червону чи білу - з намаганням передати реалістичність тварини чи предмета. На подібних розписах бачимо присутність менш чіткої композиції, кольорові співставлення теж дещо випадкові. Наприклад, чорного коня майже не видно на темно-вишневому тлі миски, або ж під впливом часу поливи темніють і малюнки подібного характеру ставали менш чіткими, та в будь-якому випадку такі малюнки завжди супроводжувалися пояснювальними записками.

Повернемося до видів розписів дибинецької кераміки, отже крім вільного ріжкового розпису, в Дибинцях, як і в більшості гончарних осередків Наддніпрянщини (Каневі, Гнильці, Головківці, Сунках), існував інший вид розпису - фляндрівка, яку робили завжди на крузі, по ще мокрій обливці. Майстер ріжком наносив смужки, кривульки, дужки, крапки тощо, а потім розтягував і розчісував їх дротинкою ("ключечкою"), внаслідок чого ангоби різних кольорів перемішувалися в певному порядку, створюючи своєрідні легкі візерунки - концентричні смуги широких "колосків" і вузенького "овесика", а з окремих мотивів - віночки-кільця, великі горошини, круглі "фіялки", що нагадують квітку [9, 49].

У Дибинцях фляндрували лише червоні миски складного профілю (миски "до лави"). Найпоширенішими мотивами були концентричні смуги широких "колосків" та вузенького "овесика", а з окремих мотивів: віночки-кільця, великі горошини, круглі фіалки, віялоподібні "вилоги", "курячі лапки" різних розмірів. Найтиповішим мотивом є: "спускавки" та "стовпчики". Нижню частину стінок фляндрованих мисок прикрашали просто смугами так званого технічного орнаменту - це групи концентричних ліній і з'єднаних стоячих або висячих дуг, суцільні білі стрічки з низкою кілець-віночків та "курячих лапок", що чергуються [7, 129]. Розписували не тільки миски, а й глечики, макітри, молочники, тикви, горщики, кухлики, сільнички тощо. Композиційні особливості розпису завжди підпорядковані виявленню основних конструктивних частин посудини - вінець, шийки, пука, низу. У круглих посудин найопуклішу частину оперізує широка орнаментальна смуга у вигляді звивистої гілки або ряду окремих рослинних мотивів (квіток, чи винограду), а вінця, шийки, плічка, низ - прикрашені нескладним геометричним орнаментом, де, крім широких чи вузьких прямих і зубчастих ліній, часто бачимо, ряди вкладених одна в одну дуг, великих горошин, кола, що чергуються з групами скісних або перехрещених ліній. Отож, на прикладі дибинецької кераміки бачимо, наскільки різноманітними можуть бути розписи як у композиційному плані, так і у кількості мотивів, їхньому характері, передачі настрою, що і формує загальне враження від досліджуваних гончарних робіт.

У сучасній Україні проблема розвитку і передовсім збереження народної культури загалом, та осередків народної творчості зокрема, набуває особливого значення. Мистецтво дибинчан, це осередок справжньої етномистецької традиції, що вціліла під навалою "станковізму" та мотивів радянської емблематики. Маємо розуміти, що збереження давніх осередків народної творчості, зокрема с. Дибинців, це що найменше потужний подальший розвиток народного мистецтва в цілому, а також перспективи для молодих митців, що прагнуть до вираження власних творчих ідей. І це є головна мета, до якої мають прагнути як народні майстри, так і митці у сфері професійного мистецтва.

Література

1. Щербаківський В. Українське мистецтво. Вибрані неопубліковані праці. - К.: "Либідь". 1995. с.250. С.168 - 173

2. Бабенчиков М.В." Народное Декоративное искусство Украины". с.86

3. Данченко О.С. Народна кераміка Середнього Подніпров'я. - К.: "Мистецтво". 1974. с. 191. С.107-109

4. Данченко О.С. Народна кераміка Середнього Подніпров'я... С.117

5. Данченко О.С. Зазнач. праця. - С.120.

6. Там само. - С.126.

7. Там само. - С.129.

8. Данченко О.С. Народна кераміка Наддніпрянщини. - К.: "Мистецтво". 1969. с.142. C.23.

9. Данченко О.С. Народна кераміка Наддніпрянщини... - С.49

10. Горбачов Ю.М. Художественная керамика: Каталог призведений. - Москва: Внешторгиздат. 1989. с.39

11. Макаренко М. Малоазійська миска в Києві. // "Київські збірники історії і археології, побуту і мистецтва", вип. І.К., 1931. С.107.