Культура Київської Русі в напрямках архітектури

1.4 Архітектура Володимиро-Суздальського князівства

При князя Володимира Мономаха починається бурхливе будівництво напівнічному сході Русі, до Залісся. В результаті тут було створено один знайпрекрасніших у всій середньовічній Європі художніх ансамблів.

При Юрія Долгорукого (сина Володимира Мономаха) сформувався такзваний суздальський стиль - білокам'яне зодчество. Першою церквою, родоначальницею стилю, складеної з білого каменю, блокиякого були ідеально підігнані один до іншого, стала церква Бориса і Гліба в селі Кідекші, в 4 км від Суздаля, на тому самому місці, де нібитозупинялися святі князі Борис і Гліб, коли вони ходили з Ростова і Суздаля до Києва. Це був храм-фортецю. Він представляв собою потужний куб з трьома масивними апсидами, щілиноподібні вікнами, що нагадують бійниці, широкими лопатками, шлемообразним куполом.

Син Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський остаточно перебравсяу Володимирську резиденцію. Він робив усе, щоб місто Володимир (названийтак на честь Володимира Мономаха) затьмарив Київ. У кріпосної стіни,оточував місто, були споруджені ворота, головні з яких традиційноіменувалися Золотими. Такі ворота зводилися у всіх великих містаххристиянського світу, починаючи з Константинополя, на згадку про в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим через Золоті ворота міста. Золоті ворота Володимиравінчала надбрамна церква, прикрашена різьбленим декором і золотим куполом. На протилежному кінці міста височіли Срібні ворота, не меншемасивні й урочисті.

Білокам'яні фасади соборів прикрашали різьбленням по каменю. Наявністькам'яного декору є відгомін романського стилю і пов'язаноз тим, що Андрій Боголюбський скликав до себе у Володимир майстрів нетільки з Візантії, але з усіх земель. Вже знаменита церква Покрова на Нерлі несе на собі відбиток цього стилю. Церква присвячена святу Покрова пресвятої Богородиці, встановленому Андрієм Боголюбським уознаменування об'єднання Русі під проводом Володимира.

Андрій Боголюбський побудував цей придворно-княжий храм недалековід своїх палат у пам'ять про улюбленого сина Ізяслава, загиблого впереможний похід на болгар у 1164 Витончена одноглавий церква немовширяє над широкою гладдю заливних лугів. Її спрямованістьвгору створюється насамперед гармонійними пропорціями, трехчастнымподілом фасадів, яке відповідає організації внутрішньогопростору церкви, арочним завершенням стін (так званізакомари), що стали лейтмотивом будівлі, що повторюється в малюнкувіконних прорізів, порталів, аркатурним поясі. Церква Покрова на Нерлі самий ліричний пам'ятник російської архітектури.

У 1185 - 1189 рр.. у Володимирі був зведений земельну собор на славу Богоматері - Успенський. У собор помістили найбільшу російську святиню - ікону Богоматері, яка, за переказами, була написанаєвангелістом Лукою і таємно вивезена з Києва Андрієм Боголюбським. Собор бувспоруджений в центрі Володимира, на високому березі Клязьми, піднімаючись надмістом. Як всякий собор, що відноситься до земельної жанру культовоїархітектури. Успенський був шестистовпний одноглавий хрестово-купольнимхрамом з притвором. За словами літописця, "Бог привів майстрів з усіх земель», в числі яких були і прибульці з романського Заходу, надісланідо князя Андрія нібито імператором Фрідріхом Барбароссою. Розширений при Всеволода Велике гніздо, брата Андрія, собор набув більш монументальнийвигляд з протяжними фасадами, розчленованими на п'ять прясел, і п'ятьмакуполами.

За часів Всеволода, чия слава та влада так вражали сучасників. Суздальська земля стала князівством, пануючим над рештою Руссю. У цей період у Володимирі був зведений Дмитрієвський собор, третійшедевр культового зодчества.

Дмитрієвський собор - це порівняно невеликий одноглавий храм зхором, які будувалися на феодальних дворах. Але не дивлячись на розміри вінвиглядає величним і урочисто-прекрасним. Це один з найкрасивішихі найоригінальніших соборів Давньої Русі. У плані він представляє собоюгрецький хрест без якого б то не було відступу від візантійськогоканону. Але зовні Дмитрієвський собор являє собою щось таксамостійне, що не може бути включений до числа будівельвізантійського типу. Вже не широкі і плоскі «лопатки» членують стіни напрясла, а довгі тонкі колони. У барельєфах Дмитрівського собору мибачимо елементи візантійського, романського, навіть готичного стилів і,звичайно, російської. Наявність багатого кам'яного декору храму свідчатьпро те, що його прикрашали майстри з романського Заходу, хоча в барельєфахнемає нічого апокаліптичного, тобто натякає на кінець світу і Страшний суд. Південний фасад прикрашає підкреслено плоске різьблення,нагадує різьблення по дереву, безсумнівно російських майстрів. І перевага рослинного і зооморфного орнаментів такожсвідчать про традиційно російському стилі. Можна припустити, щобудівельником собору був архітектор, добре знайомий з венеціанським собором св. Марка, оскільки мотиви декору двох цих соборів абсолютно тотожні:небачені леви, птахи та олені, квіти, листя, фантастичнівершники, грифони, кентаври і навіть сцена сходження Олександра Македонського на небо заповнюють площини стін.

Весь будинок по висоті ділиться на три яруси. Нижній - найбільшийвисокий, майже без прикрас, його гладь пожвавлюють лише глибоке плямапорталу і аркатурних пояс. «Колонки» пояса як би звисають вниз, подібноважким плетених шнурів з масивними підвісками. На середньому ярусі, надаркатурним поясом, зосереджене все декоративне оздоблення собору. Третій пояс - це масивна голова храму, піднята наквадратному «постаменті».

1.5 Архітектура Новгорода та Пскова

Монголо-татарська навала жорстоко вразило Древню Русь. Природно, що в більшості міст центральної і північно-східній Русі, таких, як Володимир, Суздаль, Ярославль, Ростов, завмерловелике будівництво. Однак Великий Новгород і Псков, сильні незалежніміста, продовжували будувати, в тому числі і кам'яні церкви, розуміючи, щобагатий соборний храм-зриме свідчення могутності міста. Правда,після появи на Русі татар повністю припинилося спорудавеликих міських і монастирських соборів, з'явився звичай будувати зовсімневеликі храми.

Були церкви монастирські, споруджені з ініціативи -новгородських архієпископів, і улічанскіе, будівельниками яких виступалимешканці того чи іншого приходу, причому левову частку витрат несли багаті «Гості» - купці.

Оскільки монастирська громада складалася звичайно з десяти-двадцятиченців », необхідності в монументальному монастирському храмі і не було. Крім того, у цих містах князівська влада втратила свій авторитет і поступилася місцем республіці, в якій величезним впливом користувалисяархієпископи. Церква ж вважала за краще мати багато, нехай і невеликих,церковних будівель.

Першим кам'яним храмом після навали татар, побудованим в 1292 р., була монастирська церква Миколи Чудотворця Ліпенского чоловічогомонастиря. Іншим зразком монастирського храму була церква Успіння Богородиці на Волотовом поле. Зазвичай монастирський храм - цеквадратне в плані невелике приміщення з чотирма стовпами, трьоманефами, однієї масивної апсидою на сході, притвором на заході і однимкуполом шлемообразной форми.

Улічанскіе храми крупніше, і весь їхній вигляд більш урочистий. Майжевсі вони, як і монастирські церкви, одноглавий, з одного масивноїапсидою, але без притвору. Замість нього на західній стіні паперть -ганок перед входом.

Фасади всіх новгородських храмів мають звичайно трилопатевізавершення, дахи, як правило, восьміскатние. Таке відступ вбудову даху від загально-візантійського стилю визначалося місцевимикліматичними умовами - частими холодними дощами, снігопадами.

Нетрадиційне пристрій внутрішніх посводних перекриттів продиктувалоі особливу організацію внутрішнього простору новгородського храму: стовпи,що підтримують склепіння, широко розставлені і близько присунуті до стін. Через це всередині храм здається вище.

Новгородські храми будували цілком з цегли або з різнобарвногокругляка з вставками з плоскої цегли - плінфи, що забезпечувалопереливи кольору від сірувато-блакитного до яскраво-червоно-коричневого і повідомлялобудівлі незвичайну мальовничість.

Прикрашали храми дуже скромно: вставленими в кладку хрестами зцегли; трьома маленькими прорізами там, де мало бути одне великевікно; «брівками» над вікнами і типово Псковсько-новгородським візерунком набарабані. Візерунок цей складався з квадратів і трикутників. Вище орнаментального поясу, а іноді замість нього йшла ланцюг кокошників --дугових східчастих поглиблень. Вівтарної апсиди оформляли вертикальнимиВаліковим розводами, з'єднані поверху дугами. Особливо варто сказати провластиві тільки новгородським церквам так звані голосники: горщикиі глечики, Причетні горизонтально в стіни, в барабан купола, в «вітрила»і склепіння і служили своєрідними мікрофонами.

Головні культові споруди Пскова розташовувалися на території кремля ів Довмонтовом місті - ділянці, тісно примикає до Кремля. Всіпсковські церкви невеликі за розмірами, присадкуваті, поширені в нижнійчастини, і виглядають вони надзвичайно стійко. Для створення більшоїстійкості і зовнішньої м'якості обрисів майстра злегка «завалювали»стіни всередину. Всі вони одноглавий, на чотирьох або шести стовпах, з одного (рідко з трьома) апсидою, притвором і позакомарним покриттям.

Церковні паперті були досить масивними спорудами, основуяких становили могутні кам'яні стовпи. На них укладали один кінецьарки, а іншим вона пручалася в стіну. Нерідко зверху арки обрамлялищипцевою покрівлею.

Відмінною особливістю псковських церков була наявністьпідкліть - спеціального підвалу, що призначався для зберіганняцерковного майна, товарів і навіть зброї.

Характерна ознака псковського церковного зодчества - асиметрія,створювалася наявністю бокового вівтаря і дзвіниці. Межа - невелика церковця,що має голову і апсиду на сході і присвячена якого-небудь святого,прилаштовується до храму з південного або північного боку. Входили в нього черезголовний храм, але часто він мав свій притвор. Дзвіниці, що з'явилися впершев Пскові архітектурі, лбо височіли над західним притвором або надпапертю бокового вівтаря, будучи невід'ємною частиною храму, або представлялисобою окремо розташоване стовпообразного споруда-дзвіницю зпрорізами для дзвонів і двосхилим дахом, увінчаною головком.

Схильність псковських майстрів до асиметрії особливопроглядається у церкві Миколи на усох, побудованої на кордоніосушуваної болота - усох. Церква являє собою одноглавийхрам з трьома апсидами, підкліть, притвором, ганком-папертю. Зпівнічної сторони до нього примикає великий вівтар, що має притвор,над яким зведена дзвіниця. До південної апсиди прибудовано одноглавийкаплиця «Незгасима свічка», що має сильно виступає ганок-паперть. Всяця конструкція являє собою складну асиметричнукомпозицію.

Побудовані знову храми неодмінно прикрашали. І якщо в Київській Русі і великих князівствах початкового періоду феодальноїроздробленості храми прикрашали в основному мозаїчними композиціями іфресками, то в другій половині XXI ст. головна роль відводиться іконі.

культурний русь архітектура будівля

Архітектурний вигляд міст і сіл Київської Русі визначався насамперед дерев'яними будівлями. Археологічні розкопки Києва, Новгорода, Старої Ладоги, Пскова, Звенигорода, інших давньоруських міст виявили численні залишки зрубних будівель, а також різні конструктивні деталі - карнизи, лиштву, гребені, колонки, одвірки тощо. Вони вказують на багатий архітектурний декор будинків давніх русичів Х-ХІІІ ст. Окремі з них становили справжні шедеври народної архітектури. Такими, очевидно, були будинки представників заможних верств населення, відомі в писемних джерелах під назвою “хороми”. Останні складалися з кількох зрубів, які утворювали цілий комплекс приміщень - “сіни”, “істба”, “кліть”. У великих містах князівсько-боярські й купецькі хороми мали два і більше поверхи. У "Повести временных лет" згадується: “Он же (дружинник-варяг) стояще на сенях с сыном своим… и посекоша сени под нима”. У верхніх поверхах були “сіни”, які, згідно з описом із літописної статті 983 р., становили галерею на стовпах, а також “тереми”.

В архітектурному вигляді “міста Володимира” було дуже помітне класове розшарування: навколо монументальних церков, княжих палаців, багатих дворів князівської знаті - бояр і дружинників - знаходилися багаточисленні напівземлянки ремісників, ювелірів, художників, майстрів, зайнятих на будівництві княжих палаців та церков. Житлами бідноти були однокамерні будинки площею до 20 кв. м. Їх підлога була вимазана глиною і заглиблена в землю десь на 50-70 см. В приміщення вели кілька східців, вирізаних в грунті. На півдні Русі будинки зводилися здебільшого за допомогою каркасно-стовпової конструкції, яка обмазувалася глиною й білилася, нагадуючи пізнішу українську хату.

Із дерева зводились укріплення давньоруських міст - “кліті”, заборола, башти, а також церкви. Укріплення робилися так: над схилами прпиродних яруг чи долин або на насипних на рівній місцевості валах ставилися в один-два-три ряди рублені кліті розміром приблизно 3^х3 метри. Найбільші з відомих нам фортець -- міські стіни Києва, зведені 1037 року за Ярослава Мудрого, мали шість рядів городнів. Кліті городнів виводилися на висоту близько дванадцяти або навіть п'ятнадцяти (Київ) метрів і засипалися землею. Нижні частини городнів зміцнювали укосами з сирцевою кладкою за часів Володимира і дерев'яними зрубами за часів Ярослава.

Літописи не часто відзначають будівництво дерев'яних храмів, але думається, що в архітектурному силуеті міст і сіл вони посідали чільне місце. Свідчення літопису про 600 київських храмів, які згоріли під час пожежі 1124 р., підтверджують сказане. Дерев'яними були, зокрема, перші Софійські собори в Києві та Новгороді, церкви часів Володимира Святославича, які зводилися на місцях зруйнованих язичницьких капищ. Практично всі сільські храми також будувались з дерева.

Традиційна дерев'яна архітектура на певному етапі розвитку Київської Русі перестала відповідати уявленням про престижність. Вихід держави на міжнародну арену, знайомство з візантійською культурою, а потім і впровадження християнства обумовили появу монументальної кам'яної архітектури. Саме з нею київські князі асоціювали державну могутність країни, а також власну велич.

У питанні про походження в Києві та на Русі монументальної архітектури існує своєрідний стереотип, за яким його історію починають лише з часу запровадження християнства і будівництва першого кам'яного храму - Десятинної церкви (989-996 рр.). Аналіз літописних свідчень про палаци княгині Ольги, а також відкриття монументальної ротондоподібної будівлі в центрі найдавнішого київського дитинця, яка старша за Десятинну церкву принаймні на 50 років, вносить у цю усталену думку суттєві корективи.

Перші кам'яні будівлі на Русі зводилися під керівництвом візантійських архітекторів. Масштабні роботи зі створення ансамблю монументальних споруд князівського центру в Києві розгорнулися в кінці Х - на початку ХІ ст. За короткий час були побудовані два палаци розмірами 45х11 м з поздовжніми фасадними галереями. Судячи з матеріалів розкопок, а також мініатюр Радзивіллівського літопису, київські князівські палаци були двоповерховими, з аркадами і службовими приміщеннями на нижньому поверсі та житловими на верхньому. Центральна і, можливо, бокові частини будівель завершувалися високими баштами з чотирискатними дахами, покритими черепицею. Разом із теремами часів княгині Ольги нові палаци стали гідною окрасою міського центру Києва.

2.2 Розвиток кам'яної архітектури Київської Русі

Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі репрезентують насамперед будівлі ансамблю “міста Ярослава” в Києві. Якщо побудовані за Володимира Святославича кам'яні споруди витримані в строго візантійських традиціях, то вже за Ярослава Мудрого давньоруська архітектура набуває і достатньо виявлених національних рис. Це засвідчує такий шедевр архітектури першої половини ХІ ст., як Софійський собор (1037 р.). Взагалі, як зазначив М. Грушевський: “Ярослав любив будувати. Скоро лише опанував Київ, забрав ся до будови нової церкви св. Софії, на місце тієї, що згоріла попереднього року.”

Крім Києва, монументальне будівництво першої половини ХІ ст. велося в інших містах Київської Русі. У Полоцьку й Новгороді, за прикладом Софії київської, зводяться однойменні собори (1045-1050 рр.).

У Чернігові за князювання брата Ярослава Мудрого Мстислава розгорнулося будівництво єпископського Спаського собору, який був близький до Десятинної церкви. Це була велична тринефна восьмистовпна споруда, увінчана п'ятьма банями. До північно-західного кута прилягала башта, яка нагадувала Софійські, з протилежного боку стояла хрещальня. Центральний неф храму відділений від бокових двоярусними аркадами на мармурових колонах із капітелями іонійського ордеру. Не маючи галерей, споруда набувала видовжених пропорцій по лінії схід-захід. Хрещата форма внутрішніх стовпів, не характерна для візантійської архітектури, в майбутньому стає типовим елементом давньоруської. Інтер'єр Спаського собору розписаний фресками, фасади оздоблені орнаментами, викладеними з плінфи.

Для другої половини ХІ ст. характерним є поширення культового будівництва в багатьох давньоруських центрах. У цей час масово засновуються монастирі, нові кам'яні храми. У Києві це собори Дмитрівського (пізніше Михайлівського Золотоверхого), Михайлівського Видубицького, Печерського, Кловського монастирів. Був вироблений новий тип монастирського храму, який поширився згодом по всій Русі й став особливо характерним для ХІІ ст. Першим його зразком був Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.) Він становив собою хрещату шестистовпну будівлю, увінчану однією банею. Зі сходу нефи завершувалися гранчастими апсидами, із заходу стояв нартекс -- притвор, над яким розташовувалися хори. Усередині храм був оздоблений фресками і мозаїками, різьбленими шиферними плитами, по фасаду - декором із плінфи. Згідно зі свідченням “Печерського Патерика”, Успенський собор будували грецькі майстри. Його надзвичайна популярність на Русі призвела до того, що за цим типом почали зводити храмові будівлі і в інших містах. Володимир Мономах побудував аналогічний храм у Ростові. У Києві за типом Успенського збудовано Михайлівський Золотоверхий храм (1108 р.). Фасади його були розчленовані пілястрами, прикрашені меандровими фризами. Декор інтер'єру складався з мозаїк і фресок, різьблених плит шиферу. Із новацій слід відзначити оригінальний метод зведення башти зі сходами на другий поверх. Вона майже повністю вписана в західний притвор храму.

Масштабне монументальне будівництво розгорнулося в Переяславській землі в останні десятиліття ХІ ст. За свідченням літопису, в стольному місті близько 1089 р. було побудовано комплекс споруд єпископського двору. Архітектурною його домінантою став Михайлівський храм, оздоблений мозаїками і фресками, майоліковими плитками, шиферними плитами. Поруч стояв єпископський палац, інтер'єр якого не поступався своїм багатством храмовому. Крім мозаїк і фресок, у його опорядженні широко використовувався мармур, інкрустовані шиферні плити. Двір оточувала кам'яна стіна, в якій були в'їзні ворота з надбрамною церквою св. Федора.

У Південній Русі в ХІІ ст. набули значного розвитку Київська, Чернігівська й Переяславська архітектурні школи, які об'єднувалися єдиним стильовим напрямом. Характерними пам'ятками цього періоду є храм Федорівського монастиря (1131 р.), церква Богородиці Пирогощі (1132 р.), Кирилівська (1146 р.) і Василівська (1183 р.) церкви в Києві, Юр'ївська (1144) в Каневі, Борисоглібський (1128) і Успенський (40-і роки ХІІ ст.) храми в Чернігові. Їх об'єднує спільна конструктивна схема, характер архітектури фасадів. Будівлі розчленовані пілястрами з напівколонами, декоровані аркатурними поясами, хрестами і нішами. Інтер'єри розписані фресками.

У кінці ХІІ - на початку ХІІІ ст. монументальна архітектура Русі розвивалася шляхом ускладнення зовнішніх форм. Будівлі цього часу мають висотні композиції, нагадують башти. Особливу увагу архітектори приділяли профільованим пілястрам, вертикальні лінії яких надають храмам незвичайної стрункості, а також порталам, складний і розвинутий профіль яких добре поєднується з пілястрами. В цих елементах, можливо, проявився вплив давньоруської дерев'яної архітектури. У цей час були зведені храми Трьохсвятительський (1189 р.) у Києві, Св. Василія (1190 р.) в Овручі, Апостолів (1197 р.) у Білгороді. Не виключено, що будівничим, принаймні окремих з них, був знаменитий київський архітектор Петро Мілоніг, який працював при дворі великого київського князя Рюрика Ростиславича. Він особливо прославився зведенням складної гідротехнічної споруди, яка мала запобігти руйнуванню дніпровськими водами церкви Св. Михайла Видубицького монастиря.

Новий архітектурний стиль найвиразніше проявився в П'ятницькій церкві (початок ХІІІ ст.) Чернігова. Це -- чотиристовпна баштоподібна споруда з трилопасним стрілчастим завершенням. Усі фасади розчленовані складнопрофільними пілястрами, аркатурними поясами, поребриком, нішами. Перспективні портали церкви заглиблені в товщу стін. Всередині вона була розписана фресками, мала майолікові підлоги. Придніпровський архітектурний стиль кінця ХІІ - початку ХІІІ ст. справив помітний вплив на архітектуру Смоленська, Полоцька, інших центрів Русі. Як вважає Ю. Асєєв, новий стильовий напрямок еквівалентний західноєвропейській готиці.

2.3 Характеристика києво-чернігівської архітектури

Пам'ятки києво-чернігівського будівництва, за всієї різноманітності деталей, мають однорідний стильовий характер, який виділяє їх в окрему групу. Основним типом церковного будівництва тут є синтез центробанної, круглої чи багатокутної будівлі з базилікою. Поземний план такого типу творить форму “грецького” хреста в середині й наближеного до квадрата прямокутника - згори.

Центральна баня з круглим або гранчастим, одразу розмірно низьким, а відтак чимраз вищим предбанником, спиралась на чотири внутрішні стовпи-пілони, об'єднані між собою повнолукими арками. Проміжки між луками були зроблені у вигляді сферичних трикутників (паруса), що є важливим конструктивним досягненням і характеристикою техніки візантійського будівництва. Стисле підпорядкування зовнішніх форм внутрішній конструкції -- це питоменність будівель того часу. Поздовжнім навам відповідали напівкруглі або гранчасті апсиди від сходу й розчленування західної стіни пілястрами. Пілястри, що були рівною мірою декоративним і конструктивним елементом будівлі, позначували поперечні нави на бічних стінах. Покрівлі клалися безпосередньо на склепіннях, через що й набирали пливких, хвилястих ліній. Обрамування вузьких, повнолуких вікон творила система вкладуваних одна в одну ніш-заглиблень. Зовнішня декорація стін була скромна й витримана, обмежуючись до обрамування вікон, пілястрів і напівколонок на підбанниках. Різьбу для декорації зовнішніх стін у києво-чернігівському будівництві не вживали^. Характеристичною для києво-чернігівського будівництва була будівельна техніка. Занесені до нас з Балкан та Вірменії, тобто з країн з кам'янистим грунтом, способи кладення фундаментів на дерев'яних підмостках у нас виявилися непридатними. Десятинна церква завалилася цілком, Спас на Берестові - до половини. Самі фундаменти києво-чернігівських церков, завглибшки на 2-3.5 м, завширшки 1 м, укладалися з двох рядів грубого каміння, яке засипалося грузом і заливалося своєрідним цементом. Форма й розмір цегли допомагають нам у визначенні хронології тих або інших будівель. Найстарша українська цегла буда дуже тонка і квадратна за формою, й чим далі, тим вона наближується до сучасної, тобто грубішає й видовжується. Стіни церков укладалися з тонких полос цегли навпереміну з грубішими полосами цементу. Києво-чернігівський цемент, особливого хімічного складу, був дуже тривкий, тому його вживали раніше як цеглу. Для певності стіни зв'язували дерев'яними та залізними шпугами, а для зменшення тягарю склепінь в міжаркадні вітрила (межилучники) клали глиняні горщики. В деяких будівлях клали такі горщики й у стіни, а дехто з дослідників вважає їх голосниками-резонаторами.

Під стильовим оглядом києво-чернігівські церкви належали в основному до візантійського стилю, хоча подекуди, головно в скульптурній декорації чернігівських церков, помітні впливи західноєвропейського романського стилю. Літописні відомості і збережені пам'ятки нашого малярства християнської, домонгольської доби підкреслюють його залежність від візантійських зразків, під оглядом як форм, так і техніки.

2.4 Найвизначніші пам'ятки архітектури Київської Русі

2.4.1 Десятинна церква

Кращою будівлею ансамблю “Міста Володимира” була Десятинна церква (996 р.). Про те, яким був цей найдавніший кам'яний храм Київської Русі, довідуємось із писемних свідчень і даних археологічних розкопок. За своїм типом він належав до хрестовобанних візантійських храмів. Стіни зведені з каменю і цегли (“плінфи”) в системі мішаної кладки. Внутрішній простір перекривався склепіннями у формі хреста, над яким підносилася баня, що підтримувалася підпружними арками. опертими на чотири центральні стовпи. Зі сходу містилися напівкруглі виступи-апсиди. Тринефне ядро оточували галереї, поділені на кілька приміщень. Із західного боку підносилися дві башти, які разом із багатоверхим завершенням надавали Десятинній церкві особливої урочистості. Сприяв цьому і вибір місця: на самому краю Старокиївської гори. Кам'яна громада храму високо підносилася над дерев'яними кварталами й фортечними стінами київського дитинця, його бані було добре було видно не тільки з Подолу, а й із Задніпров'я.