Розвиток архітектури садибного житла Львова у першій третині ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет Львівська політехніка

УДК 728.61 ? 7.036

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури

Спеціальність 18.00.01 - Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури

Розвиток архітектури садибного житла Львова у першій третині ХХ ст.

березовецька Ірина Андріївна

Львів - 2008

Дисертація є рукописом

Робота виконана у Львівському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України

Науковий керівник: Рудницький Андрій Маркович, доктор архітектури, професор кафедри містобудування (Національний університет “Львівська політехніка”, Міністерство освіти і науки України)

Офіційні опоненти: Ричков Петро Анатолійович, доктор архітектури, професор, завідувач кафедри архітектури, (Рівненський Національний університет водного господарства та природокористування, Міністерство освіти і науки України);

Єксарьова Надія Максимівна, кандидат архітектури, доцент кафедри основ архітектури (Одеська державна академія будівництва і архітектури, Міністерство освіти і науки України).

Захист відбудеться “21” березня 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.11 у Національному університеті “Львівська політехніка” (79013, Львів, вул. С. Бандери, 12, ауд. 226 головного корпусу).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету “Львівська політехніка” (79013, Львів, вул. Професорська, 1).

Автореферат розісланий “ 19 ” лютого 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат архітектури, доцент Гнесь І.П.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження:

§ Архітектура садибного житла Львова першої третини ХХ ст. давно стала об'єктом вивчення у світовій історії архітектури, проте для нас архітектурна спадщина цього періоду залишається все ще малодослідженою. Існує необхідність систематизації та аналізу архітектури Львова першої третини ХХ ст. як важливого періоду у розвитку вітчизняної архітектури. У зв'язку з інтеграцією нашої країни до світової спільноти актуальними стають детальне оцінювання та вивчення нашої архітектурної спадщини.

§ Садибне житлове будівництво в Україні набуває великого розмаху. Узагальнення та систематизація основних містобудівних, архітектурно-планувальних принципів та стильових вирішень особняків та вілл Львова першої третини ХХ ст. - періоду економічного піднесення та інтенсивного будівництва - важливе для сучасної архітектурно-будівельної практики.

§ Останнім часом проведено багато досліджень, які стосуються окремих аспектів житлової архітектури зазначеного періоду (творчість окремих архітекторів, історія будівництва споруд та ін.), проте ці дослідження мають фрагментарний характер, загальної картини формування і розвитку житлової архітектури створено ще не було ні в архітектурно-планувальному, ні в стильовому аспектах. Все це свідчить про те, що настав час доповнити та систематизувати знання про садибну житлову архітектуру Львова цього періоду.

§ Нефахове проведення реконструктивних робіт у районах садибної забудови Львова призводить до втрати характерного вигляду будівель та зміни їхньої стилістики. Тому виникає необхідність визначити принципи архітектурно-планувальних та стильових вирішень садибної забудови.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота виконувалася відповідно до державних планів та програм Держбуду України, а також згідно з напрямком фундаментальних досліджень Української академії архітектури, діяльність якої спрямована на дослідження стану та розроблення рекомендацій щодо стратегії розвитку житлового будівництва в Україні, розвиток і вдосконалення архітектурно-планувальних вирішень будинків і споруд, прогнозування стильових спрямувань розвитку житлової архітектури в Україні, діяльності львівського фонду “Збереження історико-архітектурної спадщини м. Львова”, комплексної програми збереження історичної забудови м. Львова (постанова Кабінету Міністрів України від 15 листопада 1997 р. № 1266) та загальноукраїнської програми “Про охорону культурної спадщини” згідно із Законом України. Також напрям дослідження збігається із напрямом роботи кафедри архітектурного проектування Національного університету “Львівська політехніка” - “Розвиток практики та теорії архітектури, вдосконалення якості архітектурної освіти та навчального процесу”.

Мета дослідження - визначити напрямки розвитку об'ємно-планувальних та стильових вирішень архітектури садибного житла Львова першої третини ХХ ст.

Завдання дослідження:

Провести систематизацію і аналіз літературних та архівних джерел за тематикою дослідження, розробити методику дослідження.

Виявити передумови, що визначали характер і напрямки розвитку архітектури садибного житла Львова у першій третині ХХ ст.

Визначити райони садибного житлового будівництва Львова у досліджуваний період, а також принципи їх утворення і розвитку.

Проаналізувати об'ємно-розпланувальні вирішення садибного житла Львова.

Проаналізувати стильові спрямування у розвитку садибного житла Львова.

З'ясувати стан збереженості архітектури садибного житла Львова та її значення для подальшого архітектурного розвитку міста.

Об'єкт дослідження - садибні будинки Львова, побудовані у першій третині ХХ ст.

Предмет дослідження - процес розвитку об'ємно-планувальних та стильових вирішень архітектури садибного житла Львова у першій третині ХХ ст.

Хронологічні межі дослідження - перша третина ХХ ст.

Територіальні межі дослідження - райони садибної житлової забудови Львова у першій третині ХХ ст.

Методика дослідження. У дисертації використано загальнонаукові та спеціальні методи наукових досліджень. До загальнонаукових методів належать: історичний, який дає змогу дослідити ґенезу цієї проблеми у хронологічній послідовності, а також методи порівняльного та структурного аналізів; до спеціальних методів належать: метод роботи з літературними джерелами; метод роботи з першоджерелами; метод камеральних досліджень; метод натурних досліджень; метод типологічних класифікацій.

Наукова новизна:

Створено загальну картину розвитку архітектури садибного житла Львова у першій третині ХХ ст.

Виявлено основні напрямки об'ємно-планувальних та стильових вирішень архітектури садибного житла Львова у першій третині ХХ ст.

Визначено значення розвитку архітектури садибного житлового будівництва у першій третині ХХ ст. для подальших архітектурних процесів у сфері садибного житла Львова.

Практичне значення отриманих результатів. 1) архівні матеріали, зібрані та систематизовані автором, можуть бути використані для проведення подальших досліджень з історії архітектури Львова, а також для вивчення історії архітектури України першої третини ХХ ст. Методика дослідження може бути застосована для вивчення аналогічних процесів розвитку архітектури в інших містах України; 2) накопичений і проаналізований матеріал доповнює наші знання про цей період розвитку в архітектурі Львова. Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі, зокрема під час курсового і дипломного проектування, а також під час вивчення теорії та історії архітектури України і Львова; 3) виявлені принципи побудови об'ємно-планувальних та стильових вирішень можуть бути використані при проведенні реконструктивних та реставраційних робіт у Львові.

Апробація результатів дослідження. Основні результати роботи доповідалися на VI Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта '2003”. Будівництво та архітектура (Дніпропетровськ, 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Україна наукова '2003”. Будівництво та архітектура (Дніпропетровськ, 2003 р.); VII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта '2004”. Будівництво та архітектура (Дніпропетровськ, 2004 р.); наукових конференціях аспірантів та здобувачів ЛДАУ за результатами науково-дослідної роботи (Дубляни, 2003 - 2007 рр.).

Публікації. Результати дисертаційної роботи опубліковані в 9 статтях автора у наукових виданнях, з них 6 - у фахових.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, основної частини (5-ти розділів з ілюстраціями до них), висновків, бібліографічного переліку, додатків, ілюстративної частини. Обсяг дисертації: 139 сторінок основної текстової частини, 48 сторінок ілюстративних таблиць, бібліографічний перелік кількістю 504 позиції, 126 сторінок додатків.

Основний зміст дисертаційної роботи

Розділ 1. Стан вивчення питання та методика дослідження. В цьому розділі проаналізовано літературні джерела за темою дослідження. Усі публікації були згруповані за такими блоками: праці стосовно архітектури України та Львова першої третини ХХ ст.; праці з загальної історії та теорії архітектури і містобудування; праці з історії розвитку львівської архітектурної школи; роботи з типології житлових споруд; роботи, які сформували термінологічну базу дослідження; роботи з суміжних дисциплін. Архітектурою України та Львова досліджуваного періоду займалися такі дослідники: Ю. Асєєв, Г. Альтенберг, М. Бевз, Ю. Бірюльов, А. Буяк, Й. Вічковські, Н. Войко, В. Вуйцик, М. Гончаренко, І. Дрекслер, М. Дьомін, І. Жук, К. Земстрот, С. Кілессо, В. Ковтун, Н. Кресальний, І. Крип'якевич, Н. Лещенко, Р. Липка, С. Лінда, С. Майка, Т. Маньковські, Б. Мельник, Р. Мих, О. Молокін, Ю. Нельговський, О. Нога, М. Орловіч, Г. Островський, Я. Островські, Ф. Папі, К. Павловський, Г. Петришин, Б. Посацький, Л. Прибєга, Я. Пурхля, А. Пучков, Т. Рутовський, А. Рудницький, В. Самойлович, М. Сепіл, Т. Скібіцька, А. Совтиньскі, А. Степаненко, О. Степанів, В. Тимофієнко, Т. Трегубова, Р. Цельонтковська, В. Чепелик, Б. Черкес, О. Чернер, А. Шуляр, В. Щербаківський, Ф. Яворовські, В. Ясієвич. Аналіз цих праць засвідчив, що існує багато публікацій стосовно архітектури садибного житла, проте вони мають розрізнений характер, а цілісної картини розвитку архітектури садибного житла Львова у першій третині ХХ ст. створено ще не було.

Аналіз праць із загальної історії та теорії архітектури і містобудування дав змогу дослідити загальний контекст архітектурного розвитку досліджуваного періоду. Зокрема були проаналізовані роботи таких вчених: Л. Альошиної, М. Астаф'євої-Длугач, І. Бартенєва, В. Батажкової, Ф. Баумгарта, Е. Бляу, Є. Борисової, Т. Брунєвські, А. Буніна, Е. Вансца, Б. Віппера, Я. Вуєка, З. Гідіона, В. Глазичєва, В. Горюнова, А. Гутнова, П. Дурдена, М. Дьоміна, Г. Земпера, К. Зітте, А. Іконнікова, Ю. Йодіке, Т. Каждана, А. Каплуна, В. Кірілова, Є. Кіріченко, Г. Коуена, Ю. Криворучка, М. Кубеліка, Л. Ламенські, В. Лісовського, А. Мардера, Н. Міловідова, І. Міхайловського, Т. Мокловські, А. Ольшевські, В. Орфінського, Й. Павліковські, Н. Певзнера, Б. Посацького, Я. Пурхлі, С. Радзіковські, Т. Саваренської, Д. Сараб'янова, Н. Смоліної, З. Станкевіча, Я. Станькової, Г. Стерніна, В. Тимофієнка, М. Тублі, А. Уіттіка, Р. Фелінські, К. Фремптона.

Також у цьому дослідженні було проаналізовано праці стосовно історії розвитку львівської архітектурної школи, наявність якої стала важливою передумовою для розвитку садибного житла Львова у першій третині ХХ ст. Питаннями львівської архітектурної освіти займалися такі науковці: Т. Клименюк, Х. Ковальчук, Р. Липка, В. Проскуряков, А. Рудницький, О. Хрін, Я. Пурхля.

Для проведення факторного аналізу у даному дослідженні було важливо проаналізувати роботи з типології житлових споруд. У дисертації проаналізовано публікації таких дослідників: Т. Власової, І. Гнеся, С. Змєула, О. Колодрубської, В. Короля, М. Лісіціана, Б. Маханька, В. Ніколаєнка, М. Омельяненко, Е. Проніна, Ю. Рєпіна, Р. Рудика, Н. Шило.

Термінологічна база дослідження була сформована за роботами таких авторів: П. Безродного, В. Волошина, Г. Грубе, Г. Кована, А. Кучмаря, В. Плужнікова, Р. Краєвскі, С. Лози, Н. Певзнера, Я. Флемінга, Х. Хонора.

Для створення об'єктивної картини розвитку архітектури садибного житла Львова у першій третині ХХ ст. необхідно було проаналізувати дослідження із суміжних дисциплін, зокрема історії та економіки. Історичне тло досліджуваного періоду було створено на основі праць М. Андрусяка, А. Бонусяка, К. Гжибовскі, Я. Грицака, М. Грушевського, А. Дудзіньскі, А. Жуковського, Г. Завадскі, М. Кугутяка, Я. Люковскі, П. Магосці, С. Макарчука, А. Манфреда, В. Наулка, Д. Нормана, Ф. Персовскі, Н. Полонської-Василенко, Е. Ромера, В. Сарбея, Г. Сенфорда, О. Субтельного, В. Сулеї, М. Тировіча. Економічна ситуація у розвитку архітектури Львова була досліджена на основі публікацій таких вчених: С. Гошовскі, В. Охримовича, С. Пазури, В. Фельдмана, І. Шимоновича.

Для аналізу архітектури садибного житла Львова у першій третині ХХ ст. було опрацьовано методику дослідження, яка ґрунтувалася на використанні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. До спеціальних методів дослідження належали: метод роботи з літературними джерелами, метод роботи з першоджерелами, метод камеральних досліджень, метод натурних досліджень, метод типологічних класифікацій.

Дослідження проводилося у кілька етапів. На першому було опрацьовано літературні джерела за тематикою дослідження і сформульовано постановку проблеми, визначено актуальність дослідження, мету та завдання роботи, об'єкт і предмет дослідження. На другому етапі було проведено локалізацію об'єктів дослідження у забудові сучасного Львова. На третьому етапі опрацьовано архівні матеріали, на основі яких визначено напрямки розвитку об'ємно-планувальних та стильових вирішень архітектури садибного житла Львова у першій третині ХХ ст. На останньому етапі було проаналізовано архітектуру садибного житла Львова у першій третині ХХ ст. у контексті наступного архітектурного розвитку. Зокрема, визначено стан збереженості садибних будинків, визначено архітектурну цінність певних об'єктів садибного житла та розроблено принципи збереження садибної забудови. Архітектуру садибного житла Львова було досліджено на таких ієрархічних рівнях: рівень генерального плану, рівень району, рівень садиби, рівень житлового будинку, рівень помешкання.

Розділ 2. Передумови розвитку садибного житла Львова у першій третині ХХ ст. Та його локалізація у структурі міста. У цьому розділі було проаналізовано політико-економічні та соціальні передумови розвитку садибного житла у Львові. Хронологічно період дослідження припадає на кінець ХІХ - першу третину ХХ століття. У цей час у Галичині відбулися важливі політичні трансформації, зміна державного устрою, що відобразилося на політичному та адміністративному статусі Львова. До Першої світової війни місто було столицею найбільшої в Австро-Угорщині провінції Галичина та Лодомерія - це був період відносної політичної стабільності та політичного зростання. Львів у цей час перетворився на значний політичний, адміністративний, фінансовий, освітній центр Галичини. З відновленням польської державності у 1918 році Східна Галичина увійшла до складу Другої Речіпосполитої. Місто Львів у цей час стало столицею львівського воєводства Східної Малопольщі і втратило свою пріоритетну роль у політичному, культурному та економічному житті.

Щодо демографічної ситуації, то найбільш стрімким приріст населення у Львові був у передвоєнний (1908 - 1914 рр.) та у повоєнний періоди, починаючи з 1918 року. У довоєнний час це було пов'язане зі стабілізацією економічної ситуації і бурхливим розвитком міст. У повоєнний період різке збільшення чисельності мешканців було пов'язане, з одного боку, з масовою міграцією населення до Львова із сіл у пошуках роботи, з іншого боку - з поступовим покращанням загальної економічної ситуації. Дослідженням виявлено, що житлова проблема залишалася вкрай важливою та складною, особливо у повоєнний період.

на момент активізації архітектурно-будівельної діяльності, зокрема розвитку садибного житла, в місті існував контингент висококваліфікованих архітекторів. архітектурний стиль садиба львів

У першій третині ХХ ст. квартали садибної забудови продовжують розвиватися на південних та південно-східних околицях Львова, продовжуючи традицію, сформовану наприкінці ХVII століття. У результаті аналізу розвитку містобудівної структури Львова у першій третині ХХ століття виявлено, що у місті в цей час була частково реалізована концепція міста-саду Е. Говарда. Проте у конкретній містобудівній ситуації вона набула особливості, яка полягала у тому, що осередки компактної садибної житлової забудови формувалися у межах міської території і були поєднані радіальними комунікаціями з центральною частиною міста.

На початок ХХ ст. у Львові вже був накопичений певний досвід будівництва кварталів садибної забудови, таких як Кастелівка, що стало підставою для подальшого розвитку архітектури садибного житла у Львові. У розвитку архітектури садибного житла періоду модерну виділено два періоди: довоєнний період, який охоплює час з кінця ХІХ ст. по 1914 р. та повоєнний період, який охоплює час з 1914 р. до початку 1930-х років.

Будівництво садибного житла Львова у першій третині ХХ ст. здійснюється двома способами: - будівництво окремих будинків на вільних ділянках серед сформованої міської тканини; - будівництво комплексів садибної забудови. Садибне житло у Львові у цей період розвивається у трьох напрямках: - будівництво садибних будинків вздовж сформованих раніше вулиць паралельними до вулиці смугами; - будівництво кварталів садибної забудови з розвитком нової мережі вулиць; - будівництво окремих садибних будинків у сформованих раніше кварталах, тобто завершення комплексів садибної забудови, будівництво яких було розпочато у попередній період. Розвиток кварталів садибної забудови у довоєнний та повоєнний періоди відбувається у всіх напрямках.

У довоєнний період у Львові були споруджені квартали садибної забудови у районі вулиць Коновальця - Чупринки, Свенціцького - Паркової, квартали Францувка і Роллерувка, а також завершено будівництво кварталу Кастелівка. У повоєнний період у Львові були споруджені квартали садибної забудови у районі вулиць Мирного, Черешневої - Самійленка, біля площі Святослава, також завершене будівництво кварталу Роллерувка.

На відміну від Кастелівки, планувальна схема якої відрізнялася мальовничістю, для кварталів садибної забудови першої третини ХХ ст. властивий чіткий геометризм (проектування лише паралельних або перпендикулярних вулиць), раціональність та економічність планувальних вирішень. Квартали комплексної садибної забудови у Львові відрізнялися за місткістю і нараховували від 14 до більше 70 споруд. Садибні будинки будувалися вільно розташованими, спареними та блокованими.

Розділ 3. Аналіз об'ємно-планувальних вирішень об'єктів садибного житла Львова першої третини ХХ ст. У цьому розділі опрацьовано матеріали щодо досвіду будівництва садибного житла Львова в кінці ХІХ ст., виявлено розташування садибних будинків у забудові міста, їх розміщення на ділянках, функціональне зонування садиби. Також проаналізовано об'ємно-розпланувальні вирішення садибних житлових будинків Львова у першій третині ХХ ст., зокрема їх типологію, поділ за габаритністю та набором приміщень, планувальні схеми, схеми функціонального зонування.

У дослідженні виявлено, що садибні житлові будинки розташовували як у новій, так і у сформованій забудові. У районах нового будівництва спорудження садибних житлових будинків велося комплексно. У таких районах садибне житлове будівництво розгорталося такими способами: окремо розташовані будинки, спарені та блоковані. Найпоширенішим способом будівництва було спорудження окремо розташованих будинків. У сформованій забудові будівництво садибних житлових будинків велося шляхом заповнення вільних ділянок, у зв'язку з чим набули поширення такі способи їх розташування: рядовий, кутовий та торцевий у рядовій забудові. Проте практика будівництва садибних житлових будинків у сформованій забудові не набула великого поширення.

Було визначено декілька принципів локалізації будинків на ділянках. Вільно розташовані будинки розміщували на центральній та боковій осі. Будинки на центральній осі знаходилися посередині, у тильній частині ділянки або були прилеглі до фронту забудови. Будинки, зміщені до краю, могли знаходитися посередині, у тильній чи передній частині ділянки або прилягали до поздовжньої сторони. Для спарених будинків були властиві такі способи розташування на ділянках: прилеглі до фронту забудови або з відступом від фронту забудови. Домінуючим принципом розташування блокованих будинків на ділянках був відступ від фронту забудови.

Визначено, що метричні розміри ділянки не мали вирішального значення для способу розташування на ній будинку. Вирішення забудови ділянок були підпорядковані принципам функціонального зонування території. Основними зонами були такі: репрезентативна зона, рекреаційна зона, зона саду, господарська зона, пов'язані пішохідними комунікаціями. Домінуючим був принцип розташування репрезентативної зони у передній частині ділянки біля входу до будинку. Вирішення ділянки та будинку представляють приклади гармонійного поєднання просторової організації, зелених насаджень, рельєфу з будівлями та малими архітектурними формами. Садибний житловий будинок разом з ділянкою представляють собою повноцінні житлові комплекси.

При проведенні аналізу житлових садибних будинків Львова за кількістю помешкань було визначено, що у першій третині ХХ ст. були поширені такі типи споруд: однородинні і двородинні садибні будинки. Домінуючим типом садибного житла у Львові став тип однородинного садибного будинку. При аналізі садибних будинків за габаритністю та набором приміщень визначено, що у першій третині ХХ ст. були характерні такі типи: малогабаритні (з житловою площею до 80 м², загальною - до 100 м²); середньогабаритні (з житловою площею 80 - 130 м², загальною - 100 - 200 м²); великогабаритні (з житловою площею понад 130 м² (у деяких випадках 250 м²), загальною площею понад 200 м² (інколи до 460 м²).

У результаті аналізу об'ємно-планувальних структур виявлено такі основні схеми: центричну, коридорну з двостороннім розташуванням приміщень, коридорну з одностороннім розташуванням приміщень, анфіладну з кутовим розташуванням сходової клітки та комбіновану. Основною ознакою центричної планувальної структури було те, що ядром планувального вирішення був великий хол, навколо якого групувалися житлові та нежитлові приміщення. Для коридорної планувальної структури з двостороннім розташуванням приміщень характерним є те, що головною віссю композиції є довгий коридор. Для коридорної планувальної структури з одностороннім розташуванням приміщень планувальних вирішень було характерним розташування комунікацій з одного боку споруди. Анфіладне планувальне вирішення було характерне тим, що комунікаційний вузол був розташований збоку. Найпоширенішими планувальними вирішеннями були комбіновані. Найчастіше поєднували в одному плані коридорну або центричну планувальну структуру з боковим або кутовим розташуванням сходової клітки, у результаті чого комунікативна зона набувала “г” чи “т” подібної форми.

Аналіз за функціональним зонуванням садибних будинків виявив, що помешкання, розташовані в одному рівні, розроблялися за принципом горизонтального зонування, а дворівневі - за принципом вертикального і комбінованого. За функціональним зонуванням будинки розділяються на зони сумісного та індивідуального перебування. Зону сумісного перебування, як правило, становлять кімнати, призначені для активного проведення часу в основному цілої сім'ї (салони, вітальні, їдальні, ігрові та ін.). Зону індивідуального перебування утворюють кімнати, призначені для пасивного проведення часу окремих членів сім'ї (спальні, кімнати для господаря або господині, кабінети тощо).

Розділ 4. Стильові спрямування у розвитку архітектури садибного житла Львова першої третини ХХ ст. У цьому розділі було вивчено основні стильові тенденції розвитку європейської архітектури, проаналізовано стильові спрямування в архітектурі садибного житла Львова у першій третині ХХ ст., розглянуто композиційні закономірності у побудові фасадів житлових споруд цього періоду, синтез мистецтв в архітектурі садибного житла та значення архітектурної деталі для формування стильового вирішення житлових споруд.

Модерн - важливий період у розвитку світової архітектури. Для цього стилю були характерні принципи проектування “зсередини - назовні”, симетрія планів і експресивність композиції. Стиль модерн характеризувався прагненням до вільного формування об'ємів і багатого пластичного їх трактування, перевага надавалась експресивним пружним, хвилястим лініям і площинам. Особлива увага зверталась на нові матеріали: у конструкціях - залізобетон, метал, скло, в облицюванні - кераміка, майоліка. У світовій історії архітектури модерн проходить два найважливіші періоди розвитку - ранній та пізній модерн. Ранній модерн охоплює проміжок часу з кінця ХІХ століття по 1907 рік. У цей час тенденції раціоналізму в архітектурі активно взаємодіяли з виявленням декоративно-емоційного начала. Важливу роль у цей період відігравав декор фасаду; зовнішнє виявлення структури споруди набувало стилізовано-орнаментального характеру. Пізній модерн охоплює період з 1907 по 1920 роки. Значення декорування фасадів зменшується, головна увага переноситься на естетичну виразність основних конструктивних елементів. У межах пізнього модерну народжуються ідеї функціоналізму.

Періоди розвитку архітектури модерну у Львові збігаються із загальноєвропейськими тенденціями. У період раннього модерну у Львові у межах орнаментального напрямку розвивається український модерн. У період пізнього модерну вирізняються два домінуючі напрямки: функціоналістський та стилізаторський модерн. Після Першої світової війни до середини 1920-х років стилізаторський модерн продовжує розвиватися у таких стильових спрямуваннях: академічний та класицистичний модерн, “садибний стиль” та стилізовано-декоративний напрямок. З 1926 року домінуючим стильовим спрямуванням у Львові стає функціоналізм.

Дослідженням встановлено, що класифікація стильових напрямків в архітектурі садибного житла Львова у першій третині ХХ ст. була такою: історизм, орнаментальна сецесія, український модерн, модернізована готика, модернізований ренесанс, модернізоване бароко, класицистичний модерн, народно-романтичний модерн, закопанський стиль, садибний стиль.

Аналіз розвитку стильових спрямувань був проведений за хронологією проектування і стильовою характеристикою споруд. Результати аналізу засвідчують, що у першій третині ХХ ст. стильові спрямування змінювалися. Характерним було те, що у певні роки розвитку в архітектурі житла одні стильові спрямування домінували, а деякі не використовувалися взагалі. На цій підставі було встановлено хронологічні межі у зміні стильових спрямувань, визначено їхню динаміку і створено періодизацію розвитку у стильовому аспекті. Розвиток житлової архітектури Львова доцільно поділити на такі етапи: перший етап з кінця ХІХ ст. по 1914 рік і другий етап з 1918 по 1933 роки (з 1914 по 1918 рр. відбувалася Перша світова війна, тому будівництво не проводилося).

Архітектурна композиція об'єктів садибного житла Львова у першій третині ХХ ст. являє собою синтез об'ємів і просторів, органічно поєднаних в єдину стійку систему. Основними засобами архітектурної композиції стають симетрія і пропорція. У даному дослідженні розглянуто архітектурну композицію цілої споруди, тобто об'ємно-просторове поєднання мас, і композицію головних фасадів садибних будинків. За принципом об'ємно-просторового вирішення можна розрізнити два типи композиції: симетрична відносно центральної осі та асиметрична.

Аналіз, проведений у дослідженні, дає підстави стверджувати, що у першій третині ХХ ст. використовувалися такі типи композицій фасадів садибного житла: симетричний (симетрія відносно головної осі); десиметричний; асиметричний. Домінуючим типом композиції фасадів став асиметричний. Асиметрія зумовлювалася введенням у композицію фасаду будівлі бокової осі, яка і ставала головним акцентом. Аналіз пропорцій фасадів садибних будинків у першій третині ХХ ст. у Львові засвідчує, що як основу побудови фасадів використовувалися квадрат і рівнобедрений трикутник.

Ідея синтезу мистецтв знайшла своє широке застосування в архітектурі садибного житла Львова у першій третині ХХ ст., де в межах однієї структурної одиниці (фасаду споруди) було поєднано багато прийомів архітектурно-художньої виразності: зіставлення контрастних за фактурою та кольором поверхонь, художній метал, майолікові вставки, скульптурний декор, дерево. Проте загалом для садибного житла Львова досліджуваного періоду було характерне доволі стримане використання кольору, обмежена кількість скульптурного декору. Архітектурна виразність споруд міста будувалася за принципом пластичних вирішень, сміливого поєднання об'ємів споруд.

Аналіз стильових особливостей фасадів споруд свідчить про те, що носієм, інформатором архітектурного стилю споруди у першій третині ХХ ст. залишається, як і в часи історизму, архітектурна деталь. Змінюються проте способи її інтерпретації: на зміну археологічно точній репродукції приходить принцип редукування та модернізації. Отже, архітектурна деталь “спрощується”, стає лаконічнішою, проте зберігається її загальний характер, пропорції, її і надалі можна ідентифікувати з певним архітектурним стилем минулого.

Розділ 5. Стан збереження садибного житла Львова першої третини ХХ ст. Та його значення для подальшого архітектурного розвитку міста. У цьому розділі проаналізовано стан збереженості садибних будинків Львова у першій третині ХХ ст., архітектурну цінність садибного житла та пропозиції щодо охорони. Крім того, визначено значення архітектури садибного житла Львова для подальшого розвитку міста.

На основі методу порівняльного аналізу було визначено стан збереження садибних будинків першої третини ХХ ст., для чого розроблено спеціальні критерії:

§ збереження за фізичним станом, оцінене з чотирьох позицій: відмінне збереження, добре збереження, задовільне збереження, аварійний стан;

§ відповідність первинному вигляду, яке визначалося за такими показниками: об'ємно-розпланувальне вирішення (збережене у первинному вигляді, частково змінене, значно змінене), колористичне вирішення (збережене у первинному вигляді, частково змінене, повністю змінене), будівельні матеріали (традиційні, часткове використання новітніх, новітні);

§ збереження за функцією, яке було оцінене з двох позицій: збережена функція, змінена функція.

Збереження за фізичним станом. Оцінювали збереженість за фізичним станом на основі натурних обстежень. Загалом було обстежено 289 будинків. До відмінно збережених будинків були зараховані ті, які існують в ідеальному фізичному стані. До категорії добре збережених були віднесені ті будівлі, у яких конструктивні елементи були збережені у доброму стані, проте ззовні споруди потребували ремонту. До споруд, які знаходилися у задовільному стані, були зараховані ті, у яких конструктивні елементи частково пошкоджені, проте після ремонту можуть бути повністю відновленими. Зовнішній вигляд таких споруд вимагав значного ремонту. До аварійних будинків належали ті, конструкції яких знаходилися у незадовільному, загрозливому для життя людини стані. Такі споруди потребували капітального ремонту.

У результаті натурного обстеження було з'ясовано: відмінно збереженими є 15% будинків, добре збереженими є 60% будинків, у задовільному стані 23% будинків, в аварійному стані 2% будинків. Виявлені дані свідчать про те, що більшість будинків знаходяться у відмінному і доброму фізичному станах - це результат того, що більшість споруд знаходяться у приватній власності і про них добре піклуються.

Відповідність первинному (запроектованому) вигляду. Оцінка відповідності первинному вигляду проводилася на основі натурних обстежень. Обстеження було проведено у два етапи. Перший етап - 2002 - 2004 рр. - на початковому етапі проведення даного дослідження та другий етап - 2007 р. - на завершальному етапі даного дослідження. Ступінь збереженості визначався відповідно до наявних проектних креслень, тобто порівнювався існуючий стан будівлі та її проект. Встановлено, що протягом останніх років споруди інтенсивно перебудовуються та реконструйовуються, що значно змінює їх первісний вигляд. Проте є й інші приклади проведення ремонтно-конструктивних робіт, коли фасади споруд та їх характерний декор старанно реставруються, і будівлі відновлюються, повністю зберігаючи автентичність та належність до певної стильової епохи.

Відповідність об'ємно-розпланувальному вирішенню. До збережених у первинному вигляді були віднесені ті споруди, які повністю відповідали проектному варіанту. До частково змінених віднесені ті будівлі, які у результаті перебудови змінили свій зовнішній вигляд, проте зберегли первинний загальний характер будівлі. До значно змінених споруд віднесені ті, зовнішній вигляд яких істотно змінився після проведених реконструкцій.

Загалом було визначено, що у первинному вигляді було збережено 70% споруд, частково змінених було 20% споруд, а значно змінених було 10% споруд (проте відсоток значно змінених з кожним роком стрімко зростає). Приватна власність на споруду дозволяє власникам безконтрольно проводити надбудову, добудову, розширення будівель, у результаті чого споруди повністю втрачають свій первісний характерний вигляд. Цей показник не є стабільним, оскільки з огляду на активну будівельну діяльність, яка зростає в останні роки, є підстава вважати, що кількість значно змінених споруд буде невпинно збільшуватись.

Відповідність колористичному вирішенню. Об'єкти дослідження були проаналізовані стосовно їх відповідності первісному колористичному вирішенню. Джерелами для аналізу були частково архівні матеріали, а також натурний зондаж для виявлення первісного кольору. Також при проведенні аналізу колористичних вирішень був використаний метод аналогів, тобто виявлення первісної колористики споруди за існуючими подібними спорудами. Дослідженням було встановлено, що у момент проведення роботи близько 25 % об'єктів зберегли свою відповідність первісному колористичному вирішення. Близько 40 % обстежених об'єктів частково змінили колористичне вирішення. У 35 % обстежених об'єктів було повністю змінене колористичне вирішення. відбувається поступовий процес втрати первісної колористики споруд у результаті проведення реконструктивних та ремонтних робіт.

Збереження за будівельними матеріалами. Об'єкти дослідження були проаналізовані з погляду використання у сучасній практиці реконструкції та ремонту садибних будинків першої третини ХХ ст. новітніх будівельних матеріалів. Дослідженням встановлено, що будівельні матеріали, характерні для періоду будівництва що вивчається, збережено у близько 50 % об'єктів дослідження. Близько половини обстежених об'єктів зазнали часткової або значної зміни будівельних матеріалів. Найчастіше у будинках садибної забудови цього періоду дерев'яні вікна замінюють на металопластикові, замінюють покриття даху на металочерепицю, а також обличковують цоколі керамічними або кам'яними плитами. Використання новітніх будівельних матеріалів та технологій поки-що руйнує характерний архітектурний образ садибної забудови першої третини ХХ ст. Необхідно посилити контроль за виконанням паспортів фасадів будинків, що реконструюються, а також особливу увагу приділяти контролю за виконанням проектних вирішень.

Збереження за функцією. До збережених за функцією були віднесені споруди, які не змінювали впродовж існування свого функціонального призначення. До змінених за функцією віднесені ті споруди, які від часу свого існування змінили функціональне призначення.

Можна констатувати, що загалом збереження садибних будинків є добрим. Сьогодні більшість з них зберегли свою первісну функцію, характерний архітектурний образ та відповідність первісному проектному вирішенню, знаходяться у доброму фізичному стані. Проте насторожує тенденція поступової втрати садибного житла Львова першої третини ХХ ст. Широкомасштабне проведення реконструктивних та ремонтних робіт значно змінює об'ємно-планувальне вирішення споруд та їх екстер'єр, у результаті чого будівлі повністю візуально втрачають свою належність до конкретної стильової епохи.

Згідно з сучасними науковими розробками щодо оцінювання архітектурної вартості об'єктів пропонується кілька класифікацій цінностей пам'яток архітектури за такими критеріями: історична, містобудівна, архітектурно-естетична, емоційно-художня, науково-реставраційна, функціональна цінність. Кожну із цих груп цінностей обумовлюють конкретні групи критеріїв, які зводяться до того, що одна і та сама споруда може одночасно оцінюватися за кількома критеріями, а цінність пам'ятки може з часом змінюватися.

З погляду критеріїв цінності було проаналізовано садибні будинки, споруджені у першій третині ХХ ст. у місті Львові. Виявлено, що з погляду історичної цінності, під якою розуміють належність споруди до певної історичної події, історичного місця цінність становлять лише декілька з обстежених об'єктів: будинок на вул. Труша, 28 (музей І. Труша), будинки на вул. Франка, 150, 152, 154 (музеї І. Франка та М. Грушевського).

У першій третині ХХ ст. у Львові були збудовані цілі комплекси садибного житла, які становлять самостійні містобудівні утворення. Вони є цінними з містобудівного погляду (забудова вздовж вул. Мирного, Черешневої, Cамійленка, Пчілки, Кооперативної, Одеської).

Під архітектурно-історичною цінністю розуміють наявність високих архітектурно-естетичних якостей споруди; критеріями її є період будівництва, належність до певної стильової епохи, місце та значимість у світовій та вітчизняній архітектурі. За цими критеріями є багато цінних будівель. Більшість споруд мають емоційно-художню цінність, під якою розуміють позитивну дію на емоційне сприйняття людини. За відносною недавністю побудови ці об'єкти ще не набули науково-реставраційної цінності, оскільки цей вид цінності пов'язаний з проведенням ремонтних та реставраційних робіт.

Поряд з тим, споруди володіють функціональною цінністю. Цей вид цінності передбачає здатність архітектурного об'єкта виконувати конкретні функції впродовж свого існування. Критерії цього виду цінності означають можливість наповнення споруди сьогоднішньою функцією, доцільність функціональної дії. Майже всі обстежені об'єкти зберегли своє первісне функціональне призначення. Пристосування садибних будинків під іншу функцію є швидше винятком, ніж правилом.

У результаті визначення стану збереження садибної забудови та виявлення її цінності за наведеними вище критеріями були сформульовані принципи збереження архітектури садибного житла Львова першої третини ХХ ст.:

§ принцип стильової єдності, який вимагає проведення процесів перебудови відповідно до заданої стилістики споруди;

§ принцип збереження поверховості споруд і масштабності забудови, що передбачає обмеження росту будівель у висоту і збільшення габаритів;

§ принцип спадковості, що передбачає будівництво нових споруд у сформованій забудові з дотриманням засад існуючих споруд.

Розроблено засади формування районів садибного житла: - одночасне проектування системи вуличної мережі та композиції забудови; - виконання містобудівної та об'ємно-планувальної частини одним чи двома авторами; - використання типових і повторних проектів в архітектурно-планувальному аспекті; - орієнтація на індивідуалізацію художнього образу кожного архітектурного об'єкта із використанням типової планувальної схеми; - використання різних типів садибної забудови. Ці містобудівні засади використовувалися і у подальшій проектній практиці Львова, наприклад, у період функціоналізму, коли були розроблені проекти Професорської колонії. Також ці засади з успіхом були використані і у радянській практиці будівництва наприкінці 1957 - 1958 рр., коли були забудовані квартали садибної забудови на сучасних вулицях Пасічній, Кн. Ольги, на Левандівці.

Висновки

1. Аналіз літературних джерел за тематикою дослідження засвідчує, що тема садибного житла стала предметом зацікавлення науковців і практиків в архітектурі. Їй присвячена велика кількість публікацій, проте поки-що вони мають розрізнений характер. Настав час систематизувати ці знання та створити цілісну картину розвитку архітектури садибного житла першої третини ХХ ст. Для аналізу архітектури садибного житла Львова даного періоду було опрацьовано методику дослідження, яка ґрунтувалася на використанні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. До загальнонаукових методів належать: історичний та структурний аналіз. До спеціальних методів дослідження належать: метод роботи з літературними джерелами; метод роботи з першоджерелами; метод камеральних досліджень; метод натурних досліджень; метод типологічних класифікацій.

2. У дослідженні виявлено такі передумови, що визначили характер розвитку садибного житла Львова у першій третині ХХ століття: політичні, економічні, соціальні та архітектурні. Адміністративний статус Львова як столиці провінції Галичина зумовив розвиток специфічної соціальної структури населення, де переважали урядовці, фінансисти, наукова та мистецька інтелігенція, що стимулювало розвиток будівництва у Львова саме садибного житла. Цьому сприяла економічна ситуація, яка була доволі успішною з початку століття до 1914 року та з 1925 по 1930 роки. Важливими архітектурними передумовами були: стрімкий містобудівний розвиток Львова на початку ХХ століття та у міжвоєнний період, становлення власної архітектурної школи, наявність стійких традицій будівництва садибного житла.

3. У розвитку архітектури садибного житла у першій третині ХХ ст. визначено два періоди: довоєнний період, який охоплює час з кінця ХІХ ст. по 1914 р. та повоєнний період, з 1920 до початку 1930-х років. Часовий проміжок з 1914 по 1918 рр. був періодом стагнації, пов'язаний з подіями Першої світової війни та повоєнної економічної кризи.

4. Розвиток садибного житла у містобудівній структурі Львова першої третини ХХ ст. відбувається за такими напрямками: - будівництво садибних будинків вздовж сформованих раніше вулиць паралельними до вулиці смугами; - будівництво кварталів садибної забудови з розвитком нової мережі вулиць; - будівництво окремих садибних будинків у сформованих раніше кварталах, тобто завершення комплексів садибної забудови, будівництво яких було розпочато у попередній період. Виявлено, що садибне житлове будівництво розгорталося такими способами: окремо розташовані будинки, спарені та блоковані. У сформованій забудові будівництво садибних житлових будинків велося шляхом заповнення вільних ділянок, у зв'язку з чим набули поширення такі способи їх розташування: рядовий, кутовий та торцевий у рядовій забудові.

5. Вирішення забудови ділянок садибного житла були підпорядковані принципам функціонального зонування території. Основними зонами були такі: репрезентативна зона, рекреаційна зона, зона саду, господарська зона, які пов'язувалися пішохідними комунікаціями. Садибний житловий будинок разом з ділянкою являють собою повноцінні житлові комплекси.

6. Аналіз житлових садибних житлових будинків за кількістю помешкань засвідчує, що у першій третині ХХ ст. у Львові були поширені такі типи споруд: однородинні та двородинні садибні будинки. Домінуючим типом садибного житла у Львові став тип однородинного садибного будинку. Аналіз садибних будинків за габаритністю та набором приміщень засвідчує, що у першій третині ХХ ст. були характерні такі типи: малогабаритні з житловою площею до 80 м², загальною площею до 100 м²; середньогабаритні з житловою площею від 80 до 130 м², загальною площею від 100 до 200 м²; великогабаритні з житловою площею понад 130 м², загальною площею понад 200 м².

7. У результаті аналізу об'ємно-планувальних структур за розташуванням комунікаційних зв'язків виявлено такі основні типові планувальні схеми: центричну, коридорну з двостороннім розміщенням приміщень, коридорну з одностороннім розміщенням приміщень, анфіладну та комбіновану. Аналіз за функціональним зонуванням садибних будинків виявив, що помешкання, розташовані в одному рівні, розроблялися за принципом горизонтального зонування, а дворівневі - за принципом вертикального і комбінованого. Виявлено, що розвиток садибної архітектури Львова у першій третині ХХ ст. відповідає загальноєвропейським тенденціям. У першому десятилітті домінують два напрямки: функціоналістський та стилізаторський модерн. Після Першої світової війни до середини 1920-х років стилізаторський модерн продовжує розвиватися у таких стильових спрямуваннях: академічний та класицистичний модерн, “садибний стиль” та стилізовано-декоративний напрямок. З 1926 року домінуючим стильовим спрямуванням у Львові стає функціоналізм. Дослідженням встановлено, що розвиток “садибного стилю” у Львові продовжувався до початку 1930-х років і він повноцінно розвивався паралельно з функціоналізмом до 1933 року. Встановлено, що 60 % споруд знаходиться у доброму стані збереженості, 70 % - у своїй первісній розпланувальній структурі, 99 % зберегли свою первісну функцію. Об'єкти садибного будівництва володіють історичною, містобудівною, архітектурно-естетичною цінностями. Комплекси садибного житла являють собою довершені містобудівні утворення, які потребують державної охорони. У дослідженні сформульовані принципи збереження архітектури садибного житла: принцип стильової єдності, збереження поверховості споруд і масштабності забудови, принцип спадковості. Спадщина садибної забудови першої половини ХХ ст. є важливою ланкою у формуванні архітектури Львова свого часу, а також має велике значення для розвитку архітектури міста у ХХ та ХХІ століттях. Зокрема, у розвитку садибного житла Львова 30-х, 50-х років, а також у сучасній архітектурній практиці знайшли своє продовження містобудівні, архітектурно-планувальні та стильові засади, сформовані у першій половині ХХ ст.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Березовецька І.А. Архітектура кварталу комплексної житлової забудови 20-х років на Погулянці у Львові // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. - 2002. - № 375. - С.174 - 179.

2. Березовецька І.А. Тенденції у розвитку архітектури віллової житлової забудови у львові кінця хіх - початку хх століть // Вісник ЛДАУ. Сер. Архітектура і сільськогосподарське будівництво. - 2002. - № 3. - с. 170 - 175.

3. Березовецька І.А. Проблема модерну в історії розвитку індивідуального житла львова // Вісник ЛДАУ. Сер. Архітектура і сільськогосподарське будівництво. - 2003. - № 4. - С. 132-136.

4. Березовецька І.А. закономірності та специфіка розвитку індивідуальної житлової забудови львова доби модерну // Сб. науч. трудов. Региональные проблемы архитектуры и градостроительства. - Одеса: ОДАБА, 2003. - С. 113 - 116.

5. Березовецька І.А. Про помешкання для робітників кінця ХІХ - початку ХХ століття // Вісник ЛДАУ. Сер. Архітектура і сільськогосподарське будівництво. - 2004. - № 5. - С. 174 - 180.

6. Березовецька І.А. Класифікація стильових спрямувань в житловій архітектурі Львова періоду модерну // Вісник ЛДАУ. Сер. Архітектура і сільськогосподарське будівництво. - 2005. - № 6. - С. 147 - 152.

7. Березовецька І.А. Розвиток індивідуальної житлової забудови Львова в кінці ХІХ - початку ХХ століть / Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта '2003”. - Т. 1. Будівництво та архітектура. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С.5 - 6.

8. Березовецька І.А. Сецесія львівська (на прикладі особняків і вілл) / Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Україна наукова '2003”. - Т. 26. Будівництво та архітектура. - Дніпропетровськ: Наука і освіта.

Анотації

Березовецька І. Розвиток архітектури садибного житла львова у першій третині ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 - Теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури / Національний університет “Львівська політехніка”, Львів, 2008 р.

У дисертації проведене наукове узагальнення результатів попередніх досліджень з історії архітектури Львова даного періоду.

На основі розробленої методики, яка передбачала використання загальнонаукових (історичний та структурний аналіз) та спеціальних (статистичний, метод натурних обстежень та метод роботи з першоджерелами) методів наукових досліджень, було прослідковано напрямки розвитку стильових і об'ємно-просторових вирішень в архітектурі садибного житла Львова у першій третині ХХ ст. Визначено розміщення районів садибного будівництва цього періоду. Виявлено значення розвитку архітектури садибного житла досліджуваного періоду для подальших процесів архітектурного розвитку Львова.

Ключові слова: архітектурний стиль, стильове вирішення, об'ємно-просторове вирішення.

Березовецькая И. Развитие архитектуры усадебного жилья львова в первой трети ХХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01 - Теория архитектуры, реставрация памятников архитектуры / Национальный университет “львовская политехника”, Львов, 2008 г.

Анализ литературных источников удостоверяет, что тема усадебного жилья - предмет заинтересованности научных работников и практиков в архитектуре. Ей посвящено большое количество публикаций, однако они носят разрозненный характер. Наступило время систематизировать эти знания и создать целостную картину развития архитектуры усадебного жилья во Львове в первой трети ХХ в. Была разработана методика исследования, которая основывалась на использовании общенаучных и специальных методов исследования. К общенаучным методам относятся: исторический, сравнительный и структурный анализ. К специальным методам исследования принадлежали: метод работы с литературными источниками; метод работы с первоисточниками; метод камеральных исследований; метод натурных исследований; метод типологических классификаций.

В исследовании определены следующие предпосылки, которые сформировали характер усадебного жилья Львова в первой трети ХХ века: политические, экономические, социальные и архитектурные. Важными архитектурными предпосылками были: стремительное градостроительное развитие города в начале ХХ века, становление собственной архитектурной школы, наличие стойких традиций строительства усадебного жилья.

Строительство усадебного жилья во Львове в первой трети ХХ в. осуществляется двумя способами: - строительство отдельных домов на свободных участках среди сформированной городской ткани; - строительство комплексов усадебной застройки. Развитие усадебного жилья в градостроительной структуре в данный период происходит в таких направлениях: - строительство усадебных домов вдоль сформированных ранее улиц; - строительство кварталов усадебной застройки с развитием новой сети улиц; - строительство отдельных усадебных домов в сформированных ранее кварталах.