Формування і розвиток традицій православного культового зодчества Слобідської України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури

ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ТРАДИЦІЙ ПРАВОСЛАВНОГО КУЛЬТОВОГО ЗОДЧЕСТВА СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ: ТЕОРІЯ АРХІТЕКТУРИ, РЕСТАВРАЦІЯ ПАМ'ЯТОК АРХІТЕКТУРИ

ЄРОШКІНА ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Харків, 2001 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження обумовлена відродженням православного церковного зодчества в Україні. Масове відновлення збережених та будівництво нових храмів відбувається за відсутності науково-методичної бази, що узагальнила б теоретичний та практичний досвід у цій важливій для сьогодення діяльності. Такі узагальнення неможливі без глибокого вивчення регіональних традицій церковної архітектури, в тому числі і Слобідської України з її унікальною історією, ознаменованою взаємодією двох культур - української і російської. Тільки за умов виявлення творчих традицій в архітектурі регіону можливо уникнути обмеженості та випадковості функціонально-планувальної та художньої палітри у сучасному храмовому будівництві.

Науковий інтерес до культової архітектури Слобожанщини розпочався ще з середини ХІХ століття, коли була створена перша фундаментальна робота Філарета (Гумілевського) з церковної історіографії. Для наукового освоєння історії православної культури регіону визначну роль мають праці: П. Фоміна, О.Н. Гусєва, Г.К. Лукомського, Д.І. Багалія та ін., опубліковані на початку ХХ століття.

З позицій архітектурно-художнього аналізу в працях Ю.П. Юрченка та С.А. Таранущенка найбільш досліджені дерев'яні церкви Лівобережної України, архітектурі мурованих храмів XVII - середини XVIIІ століть присвячена книга М.П. Цапенка - ці праці на сьогоднішній день є базовими для дослідження культового будівництва Слобідської України. Окремі питання церковної архітектури розглянуті в роботах В.І. Дєдова, О.Ю. Лейбфрейда, В.Є. Новгородова, В.О. Кодіна. Вивчення православної архітектури неможливе без аналізу вітчизняної архітектури та культури у цілому, тому необхідними для даного дослідження є фундаментальні праці Ю.С. Асєєва, Г.Н. Логвина, В.І. Тимофієнко, Є.І. Кириченко, О.В. Іконнікова, В.Є. Ясієвича, В.П. Мироненко, В.І. Кравця В.В. Чепелика.

Окремі аспекти історичної забудови Слобожанщини виявлено в дослідженнях: К.Т. Черкасової, О.В. Шарлай, українську храмову архітектуру XVII-XVIIІ століття розглянуто в працях Ю.С. Асєєва, Г.Н. Логвина.

Тенденції стильового розвитку храмової архітектури Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ століть, зокрема досліджені І.В. Бондаренко.

Першою науковою роботою, де узагальнюються питання розвитку слобожанської православної культової архітектури у цілому, є монографія В.О. Кодіна та О.О. Єрошкіної "Храмы Слобожанщины. Развитие архитектурно-художественных и градостроительных традиций" (1998).

Перелічені праці присвячені переважно окремим, нехай важливим, аспектам проблеми, тому узагальнююче наукове усвідомлення принципів формування і розвитку православних храмів такого специфічного регіону, як Слобожанщина, є вельми актуальним і своєчасним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами - робота виконана на кафедрі Архітектурного проектування та рисунку ХДАМГ як частка загальної проблеми “Дослідження принципів формування архітектурних комплексів в їх історичному розвитку” за програмою наукових досліджень Харківської держаної академії міського господарства.

Об'єкт дослідження - православні муровані храми Слобідської України (соборні, приходські, монастирські, садибні, цвинтарні) кін. XVII - поч. ХХ століть.

Предмет дослідження - регіональні особливості функціонально-планувального і архітектурно-художнього формування і розвитку архітектури православних храмів Слобожанщини.

Мета дослідження - виявлення і наукове обґрунтування принципів формування і розвитку функціонально-просторової і архітектурно-художньої композиції православних храмів Слобідської України.

Основними задачами дослідження є:

- аналіз і узагальнення минулого досвіду православного культового зодчества Слобідської України кінця XVII - початку ХІХ століть;

- визначення умов становлення і тенденцій подальшого розвитку архітектурно-художньої школи культового зодчества Слобідської України другої третини ХІХ - початку ХХ століть;

- архітектурно-художня класифікація слобожанських храмів;

- систематизація творчих методів та художніх прийомів зодчих Слобожанщини;

- узагальнення досвіду проектування і організації проектно-будівельних робіт.

Методика дослідження базується на порівнювальному функціонально-типологічному та композиційному аналізі з використанням наступних аспектів:

- історично-генетичного аналізу, що дозволив простежити розвиток культового зодчества Слобожанщини з кінця XVII століття до початку ХХ століття;

- типологічної класифікації, що дозволяє відокремити та всебічно дослідити характерні групи храмів за морфологічними ознаками.

Для досліджень автором використано ряд прийомів теоретичного й практичного освоєння матеріалу: архівний пошук, фотофіксація, обмірювання та графічна реконструкція пам'ятників архітектури та інших факторів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

1. Введені до наукового обігу матеріали з раніше не досліджених пам'яток середини XVIIІ - початку ХХ століть, - 126 архівних креслень православних храмів;

2. Вперше встановлена класифікація недосліджених раніше мурованих церков регіону за об'ємно-планувальними ознаками;

3. Визначені закономірності розвитку регіональних архітектурно-художніх традицій в культовому зодчестві Слобожанщини;

4. Доведені аспекти історичної залежності та національної неповторності в розвитку кам'яних культових споруд Слобідської України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у:

1. Створенні банку даних по більш ніж 120 не дослідженим раніш храмам регіону (20% від загальної кількості культових споруд Слобідської України за станом на 1916 р.);

2. Можливості використання результатів дослідження підчас реставрації культових споруд;

3. Розширенні художньої палітри (в рамках виявлених традицій) стилістичних прототипів для проектування сучасних православних храмів;

4. Створенні передумов для підготування й розширення нормативної бази проектування культових споруд;

5. Матеріали дослідження можуть бути застосовані в навчальному процесі - курсах з спеціальності "Реконструкція, реставрація архітектурних об'єктів".

Апробація результатів дисертації:

Основні положення дисертації опубліковані в статтях, звітах, ухвалені на науково-технічних конференціях ХДАМГ (1993-2001 рр.), ХДТУБА (2000 р.), науковій конференції "Бекетовські читання" в Харкові (1999 р.), міжнародній науковій конференції "Перші слобожанські читання" (1999 р.). Матеріали дисертації використано в курсі лекцій "Основи теорії реконструкції та реставрації", в курсовому та дипломному проектуванні на кафедрі Архітектурного проектування і рисунку Харківської Державної Академії міського господарства, а також на міжкафедральному семінарі при Харківській державній академії міського господарства (1999 р.).

Результати дисертації впроваджено у проектуванні Сумським та Донецьким Управліннями містобудування і архітектури, що підтверджено відповідними актами.

Публікації. Результати досліджень за даною темою опубліковані в 5-ти статтях у наук. збірниках та у наук. виданні (в співавторстві з Кодіним В.О. - де автору належать загальні концепції розд. 4 і 6 та увесь поданий архівний матеріал). Структура і об'єм роботи. Дисертація включає: вступ, три розділи, висновки, обсягом 198 сторінок, в тому числі 48 сторінок ілюстрацій (43 рисунки та 2 таблиці), а також 59 сторінки додатків (3 додатки), 21 сторінку списку використаних літературних (108 найменувань) та архівних (126) джерел.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі аналізується стан проблеми існування і розвитку православного культового зодчества в теоретичному та практичному аспектах, обґрунтовується актуальність обраної теми, виділяються предмет та об'єкт дослідження, визначаються його мета та задачі, описано наукову новизну і аспекти практичної значущості.

Перший розділ: "Умови та особливості формування регіональної архітектурної школи культового зодчества Слобідської України". Наведено літературний огляд з поставленої проблеми, аналізується її важливість та ступінь освітлення. Визначене місце культової архітектури регіону у вітчизняній культурі, проаналізований процес становлення слобожанської школи храмового зодчества з кінця XVII до першої третини ХІХ сторіччя, виділені основні типи православних храмів. Величезні духовні та матеріальні надбання української культури складаються з культурних надбань її регіонів, серед яких Слобідська Україна займає чільне місце. Розташована між нестійкими політичними кордонами трьох держав - Росії, Речі Посполитої та Кримського ханства, Слобідська Україна була "зоною інтенсивних контактів і взаємовпливів різних цивілізацій і культур". З кінця XVII ст. визначальними для історії краю стали взаємовідносини між українською та російською культурами. Розвиток культової архітектури спирався на кращі досягнення "обох культурно-національних стихій". Вищенаведені визначення потребують вивчення архітектурної спадщини як України, так і Росії. В мурованому церковному будівництві Гетьманщини XVIІ-XVIIІ ст. було розвинене два головних архітектурних напрями. Перший пов'язаний з відродженням планувально-просторових структур давньоруських міських і монастирських храмів XII ст. з впливами західного бароко.

Це - тип тринавних, шестистовпних, з виділеним трансептом 3-5-7-банних споруд. Других напрям розвивав планувально-просторові композиції, традиційні для народного монументального зодчества цього регіону. До нього слід віднести хрещаті п'ятидільні та дев'ятидільні п'ятиверхі храми, тридільні триверхі церкви.

Слід відзначити, що в Слобожанщині набуває розповсюдження саме другий архітектурний напрям, збагачений вже місцевими традиціями, пов'язаними з близькістю російських прототипів. Російське храмобудівництво XVI- XVII ст. ознаменувалося появою шатрового без стовного храму-башти. Це був тип "восьмерика на четверику", - увінчаної шатром споруди над кубічним об'ємом. Саме двоярусність російських храмів стала відмінною рисою слобожанського храму, а саме - місцевою традицією. Запозичив слобожанський храм і характерний декор російського храму.

Як наслідок, - на теренах Слобожанщини в XVII ст. сформувався унікальний тип висотного мурованого храму, який зайняв визначне місце в культурній спадщині українського народу. Слід відзначити, що культурна спадщина споріднених народів посідає визначне місце в історії Слобідської України і потребує поглибленого дослідження. В даному дослідженні розглянуто розвиток культової архітектури - як вищого прояву матеріальної та духовної культури. У своєму розвитку культова архітектура Слобідської України повторювала багато закономірностей притаманних культурі України і підтримувала її функціонування у багатьох сферах. Вона, наприклад, також проходила крізь постійне оновлення хоча і не поривала зі спадкоємністю. В періоди своїх якісних змін, у даному випадку в кінці 18 сторіччя, потім в середині 19, культова архітектура Слобідської України в тій чи іншій мірі використовувала надбання минулого та спиралася на його спадщину.

Заперечення недавнього іноді супроводжувалося звертанням к більш далекому минулому - це цілком підкреслює звернення культової архітектури Слобідської України періоду еклектики та модерну до більш давньої слобожанської школи періоду бароко і її заперечення надбань класичної школи регіону. Слобідська культова архітектура на усіх етапах свого розвитку доповнювала культурні традиції України і народжувала нові, тим самим збагачуючи національну культуру України. Таким чином вона є необхіднім елементом української культури. Розвиток творчої системи школи культової архітектури Слобідської України кінця XVII - першої третини XIX століть можна розділити на два етапи.

Перший етап знаменується формуванням своєрідного типу слобожанського храму. Його архітектура обумовлена цілим рядом факторів, серед яких:

1) історичний - обумовив необхідність в переселенні людей, які мали захистити кордони Російської держави;

2) географічний - обумовив економічні і політичні передумови для заселення краю, який був багатим та родючим, а також перехрестям старовинних трактів, відкритих як для торгівлі, дипломатії, так і для спустошливих розбоїв;

3) етнографічний - зумовив наявність двох етносів, що заселили територію краю - росіян та українців;

4) культурологічний - обумовив створення спільної культури, обґрунтованої кращими традиціями національних культур;

5) політичний - обумовив будівництво на честь козацьких перемог і створення храмів - монументів;

6) соціально-економічний - виразився у допомозі українським будівникам російськими будівниками, матеріалами.

Велику роль в становленні самобутнього типу слобожанського храму мало синтезування художнього образу українського і російського типу храмів. Ще однією важливою деталлю стало використання конструктивних та композиційних схем дерев'яного культового зодчества. Неабиякий вплив на становлення образу слобожанського храму мали народні традиції, які виразилися в будівництві "по прикладу", будівництві без проекту, коли творцем храму була ціла громада. На другому етапі храмобудівництва, який об'єднує другу половину XVIIІ - першу третину XIX сторіччя, розвиток розгортається в іншому напрямі.

Велике значення придбав соціально-економічний фактор, що формувався рядом передумов, серед яких найбільш важливими були: укріплення інституту дворянства - провідника загальноєвропейських стилів, поява архітектора-професіонала, будівництво по проекту та "на заказ" з використанням альбомів "зразкових проектів".

Великий вплив на трансформацію слобожанського типу храму мали також політичні умови, які зазначались в: колонізаторській політиці "Святійшого Синоду", яка виразилась в указі "Святійшого Синоду" щодо заборони будівництва "в малоросійському вкусі". Значну роль в формуванні нового типу храму відіграв архітектурно-художній розвиток регіону, який обумовив: формування слобожанської архітектури у руслі загальноєвропейських стилів, що забезпечило новітні принципи формоутворення та стилю утворення. Глибина проблеми становлення художнього образу слобожанського храму обумовлена протиріччями між його історичним корінням і формами, обумовленими залежністю від архітектури нового часу, яка починаючи з другої половини XVIII сторіччя розповсюдилась по всій території України. Тому для розуміння цієї проблеми необхідно простежити еволюцію слобожанського мурованого храму за часів його виникнення. Аналіз розвитку храмового будівництва Слобідської України кінця XVII - третьої чверті XVIII сторіч виявляє, що набули розповсюдження наступні типи церков:

а) тридільні одно- і трьохбанні;

б) п'ятидільні одно- і п'ятибанні з хрестовою та тетраконховою формою планів;

в) дев'ятидільні одно-, трьох- та п'тибанні: з хрестовою та тетраконховою формою планів.

Усі ці типи мурованих храмів увібрали в себе традиції та прийоми побудови дерев'яних храмів. Вони мають характерні композиційні ознаки та принципи побудови:

1. Провідною архітектурно-композиційною формою храму цього періоду є восьмикутник у різних варіаціях, що надає багатство світлотіньових ефектів;

2. Об'ємно-просторова композиція має центрично-вертикальну направленість та багатоярусні верхи;

3. В деяких слобожанських церквах ХVІІ-ХVІІІ сторіччя частково введені елементи російської архітектури (підкліт, декоративні деталі).

Одночасно з храмами, збудованими у стилі "слобожанське бароко" (термін по Бондаренко І.О.) набули розповсюдження храми в стилі бароко, аналоги яких зустрічаються в Києві та в Гетьманщині (Лівобережній Україні). Відмінність храмів цього напрямку в тому, що в них відсутня яскраво виражена висотність (багатозаломність верхів). Спільна риса - пірамідальність та характерний силует завершень. Будували ці храми, як правило, російські майстри.

Велику групу в регіоні склали тетраконхові храми, які будувалися в Україні на протязі півсторіччя (з середини по кінець XVIIІ ст.). Треба відзначити, що тетраконхи на Слобожанщині поділяються на два основних типи: прості тетраконхи, що характеризуються рівномірністю композиційної структури, та квадрифолієві баштоподібні тетраконхи, що характеризуються пірамідальністю силуету.

Слід підкреслити, що, незважаючи на різноманіття просторових рішень культових споруд цього періоду, його можна охарактеризувати як період "слобожанського бароко", - завдяки неповторним рисам сформованого стилю храму та стійкістю його існування (храми цього стилю будувалися близько ста років).

Наступна ступінь розвитку слобожанського храму припадає на період другої половини XVIII - першої третини XIX сторіччя, коли мову можна вести тільки про еволюцію планувальної структури, оскільки сталося відторгнення архітектурно-художнього образу слобожанського храму і вироблено новий пріоритет, увібравши у себе форми загальноєвропейського стилю, що звертався до античних форм.

В період розвитку класичного напрямку в архітектурі Слобожанщини набули розвитку декілька типів об'ємно-планувальної структури храмів:

1) Однокупольна церква-ротонда з хрестовим планом та тридільного типу;

2) Однокупольна церква хрестового типу з кубічним центральним об'ємом і круглим барабаном з півциркульною, п'ятигранною або прямокутною абсидою;

3) Однокупольна церква хрестового типу з кубічним барабаном;

4) Однокупольна церква прямокутного типу;

5) Однокупольна церква тридільного типу;

6) П'ятикупольна церква кубічного типу з планом, наближеним до квадрату.

Характерні композиційні ознаки культових споруд цього періоду обумовлені протиріччям між різноманітністю типів об'ємно-планувальної структури і чітко окресленим художнім образом храму, що має задані форми в межах художньої мови, яка побудована на використанні ордерних систем.

Стильова і композиційна спільність архітектури культових споруд періоду класицизму обумовлювалася будуванням храмів переважно за зразковими проектами, а також за проектами місцевих губернських і єпархіальних архітекторів, які переробляли типові схеми.

Важливою подією, яка мала велике значення в налагодженні проектної справи на Слобожанщині, стало застосування в 1802 році на Україні губернських креслярень на чолі з губернаторським архітектором. В Харкові їм став П. Ярославський.

Другий розділ: “Розвиток архітектурно-художньої школи культового зодчества Слобідської України другої третини XIX - початку XX століть”. Виявлені тенденції формування регіональної школи культового зодчества, засоби засвоєння традицій, проаналізовані художні напрямки та виявлені композиційні ознаки слобожанських церков.

Період другої третини XIX - початку XX століття характеризується подальшою трансформацією архітектурно-художнього образу слобожанського храму.

Тенденції розвитку творчих систем еклектики та модерну ґрунтуються на трьох загальних принципах: заперечення, ідентифікації, багатостилля.

Перший принцип - заперечення. Еклектика не приймає архітектурні форми попереднього етапу (класицизму) і виробляє свої творчі напрямки. Модерн наслідує класицизм тільки в декоративному оздобленні, еклектику він бере за основу. І еклектика, і модерн будують свої творчі системи за допомогою другого принципу.

Другий принцип - ідентифікації. Еклектика і модерн ведуть пошук нових шляхів формоутворення через призму минулих архітектурних течій.

Якщо головною тенденцією класицизму було запрограмоване звертання до встановленої школи цінностей - античності, то в еклектиці загальною тенденцією було використання принципу багатостилля.

Творча школа Слобожанщини формувалася у звертанні до багатьох джерел минулого.

Вона відібрала найбільш принадні для себе форми та композиційні особливості із древньоруської архітектурної школи, візантійської культової архітектури, національних та регіональних пам'яток зодчества, загальноєвропейських стилів (готики, бароко, класицизму). Розвиток художньої мови йшов через трансформацію багатьох творчих традицій минулого під впливом наступних архітектурно-художніх тенденцій: відбору привабливого стилю, перетворення стилів минулого крізь власну творчу призму, нового формоутворення.

Таким чином, в православній церковній архітектурі Слобожанщини другої третини XIX - початку XX сторіч крім офіційного "російсько-візантийського" стилю набули розповсюдження наступні модифікації еклектики - на основі засвоєння традицій минулих творчих шкіл, шляхом вироблення нової системи стилеутворення Слобідська Україна збагатилася архітектурно-художніми течіями:

- романтизмом - "неофіційної" течії в період розповсюдження національного стилю. Був розповсюджений на території Слобожанщини в другій третини XIX сторіччя (1830-1860 рр.). Засвоював традиції народного будівництва української та російської школи епохи бароко;

- "руським стилем" - засвоював традиції храмової архітектури древньоруської держави XVI-XVII ст. Був розповсюджений в останній третині XIX сторіччя (1860-1890 рр.);

- "цегляним стилем" - шляхом декоративного насичення оздоблення з цегли, засвоював традиції храмової архітектури давньоруської держави XVII ст. Був розповсюджений в 1860-1880 рр.;

- "українським стилем" - засвоював традиції древньої української та регіональної культової архітектури. Був розповсюджений у 1870-1916 р.;

- "візантійським стилем" - засвоював традиції візантійської школи. Був розповсюджений в 1860-1890 рр.

Традиції різноманітних шкіл у створенні православних храмів зодчі засвоювали наступними способами: використанням структурно-тектонічних модифікацій в об'ємі храму, сумісництві в проекті храму кращих досягнень серед одного стилю, уведенні стилістичної різноманітності в одному архітектурному об'єкті, ансамблі, творчою інтерпретацією кращих храмових об'єктів минулого. Для модерну початку XX сторіччя характерне заглиблене проникнення в традиції архітектурних шкіл минулого та поєднання традиційних форм з новими методами формоутворення.

Якщо для еклектики, як правило, було характерне стилізаторство (механічне поєднання елементів минулих стилів), то в модерні важливе значення має історизм (заглиблене вивчення коренів та витоків минулого). Композиційні ознаки православних церков Слобожанщини обумовлювалися усім ходом її історичного розвитку. Зокрема на етапі 1840-1860 років, коли в Росії домінував "руськовізантійський" - національний стиль найбільшим розповсюдженням в будівництві користувалися храми:

а) хрестовокупольні: однокупольні і п'ятикупольні;

б) хрестоподібні однокупольні і п'ятикупольні: з прямокутними рукавами, з п'ятигранною апсидою, з півциркульною апсидою.

в) тридільні однокупольні.

Період 1860-1890 років збагатився храмами, створеними в формах "руського", "псевдовізантійського", "українського" стилів, та так званого "цегляного" стилю.

Вони мали:

а) хрестоподібний тип з п'ятиграною апсидою, з прямокутними рукавами, з півциркульною апсидою: однокупольний, п'ятикупольний;

б) тридільний тип: з п'ятиграною апсидою, з прямокутною апсидою, з півциркульною апсидою: однокупольний, п'ятикупольний;

в) базиликальний (прямокутний): однокупольний та п'ятикупольний.

Період кінця 1890 - початку XX сторіччя збагатився культовими спорудами у формах модерну з стильовими напрямками: історизм руський, український, візантийський, романтизм.

Вони мали:

а) хрестоподібний тип: однокупольний, п'ятикупольний;

б) кубічний: однокупольний, п'ятикупольний;

в) тридільний: однокупольний, п'ятикупольний.

Третій розділ "Специфіка та закономірності художніх систем еклектики та модерну у культовому зодчестві Слобожанщини другої третини XIX початку XX сторіч. " Проаналізовано творчі методи та художні прийоми архітекторів регіону, розглянуто різновиди архітектурної мови, притаманної культовій архітектурі Слобідської України, узагальнено досвід організації проектної та будівельної справи. Велике різноманіття церков, які споруджувалися на території Слобідської України в період другої третини ХІХ - початку ХХ сторіччя вирішувалося зодчими на основі аналітіко-конструктивних творчих методів: "стилізаторства" (розповсюдженого в 1840-1870 рр.) та "історизму", розповсюдженого в 1880-1916 рр. Їх характеризували принципово відмінні тенденції в розвитку архітектурної форми. Стилізаторство потребувало звертання до ілюстративності, - втіленні найбільш специфічних зовнішніх ознак стилів минулого, культурної спадщини нації. Представник цього напрямку Ф. Данилов використовував художню мову класицизму для узгодження елементів різноманітних стилів-прототипів.

Історизм потребував поглибленого вивчення стильових особливостей минулого - йому відповідав шлях метафоричного втілення своєрідності нації. Прихильники цього напрямку (М. Ловцов, В. Нємкін, В. Покровський) працювали в межах обраних художніх стилів, не поєднуючи в одному об'ємі різні стильові напрями та всебічно вивчаючи прототипи.

У вирішенні художнього образу культових споруд другої третини ХІХ - початку ХХ століть використовувались різноманітні підходи, що ґрунтувалися на "національній", "метафоричній" та "інтернаціональній" мовах. Характерні ознаки "національної" художньої мови культового будівництва - звертання до кола пам'ятників, пов'язаних з конкретними подіями національної історії. Мова ця мала офіційний та неофіційний напрями. Офіційний напрям розповсюджувався політикою Москви. Формулу "самодержавність-православність-народність" втілювали у формах "російсько-візантійського" стилю. Неофіційний напрям апелював до кращих взірців народного національного зодчества, як російського, так і українського. На Слобожанщині він втілювався у формах "руського" та "українського" стилів, якими оперувала стильова течія "романтизм".

Характерні ознаки "метафоричної" мови - своєрідність національної спорідненої культури вирішувалася шляхом звертання до асоціацій. Втілювалося у формах "руського", "українського" та "цегляного" стилів, романтизму.

Характерні ознаки "інтернаціональної" мови - звертання до різноманітних стилів минулого, не пов'язаних з національною самобутністю культового зодчества - готики, ренесансу, класицизму. Застосовували її у "псевдовізантійському" стилі, "неоренесансі", "неокласицизмі" та інших течіях. Розширити художню палітру Слобожанських храмів допомагала група прикладних методів: прототипного проектування (на основі звернення до збудованого аналогу розроблявся новий авторський проект), композитного проектування (авторський проект розроблявся на основі відбору архітектурно-художніх деталей з різних проектів), варіантного проектування (автор на основі власного проекту розробляв ряд інших, відмінних за архітектурно-художнім рішенням), повторного проектування (на основі проектування одного проекту розроблявся ряд копій з незначними композиційно-художніми змінами).

Завдяки поширенню цих методів і формувалося композиційне різноманіття Слобожанського храму.

Вивчення архівних матеріалів показало, що культове зодчество Слобідської України другої третини XIX - початку XX століть мало сталий досвід у проектувальній та будівельній справах. У 1865 році на Слобожанщині створюється Будівельне Відділення Харківського губернського правління, в якому були сконцентровані погоджувальні функції в будівництві. Двома роками раніше було введено посаду єпархіального архітектора. На нього були покладені обов'язки з архітектурно-конструктивної розробки проекту храму, виконання кошторисної документації та авторського нагляду за будівництвом об'єкту. Керуючим нормативно-методичним документом став "Будівельний Устав" 1846 року. Базою архітектурних прототипів були альбомами "зразкових" проектів, що розсилалися з Петербургу. Це зумовило переважання офіційних загальнодержавних стильових рішень в культовій архітектурі. Разом з тим кращі споруди мали характерні особливості регіональної школи, оскільки зодчі Слобожанщини зверталися до народних традицій та кращих архітектурних досягнень національної школи у будуванні храмів. В 1886 році вводиться регламентацій порядок проектування храмів, який закріпив правила проектування і виробив певні вказівки до документації.

В 1893 році розроблюється "доповідь по нагляду за будівництвом церков", яка поставила останню крапку у проблемі налагодження проектно-будівельної справи. архітектурний зодчество будівельний

Отже в ХІХ - початку ХХ століть в регіоні була сформована налагоджена система організації проектування та авторського нагляду в галузі храмового будівництва. Це дозволяло при невеликій кількості спеціалістів розроблювати грандіозний об'єм проектно-будівельних робіт на високому художньому рівні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. В.А. Кодин, Е.А. Ерошкина. Храмы Слобожанщины. Формирование архитектурно-художественных и градостроительных традиций. - Харьков: РИП "Оригинал", - 1998, 184 с.: ил.

2. Ерошкина Е.А. Неординарные культовые сооружения Слобожанщины периода эклектики и модерна. // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. Харків: ХХПІ, 1998. - №4, с. 68-70.

3. Ерошкина Е.А. Храм Спасителя в Борках - как пример метафорического подхода в решении художественного образа храма. // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. Харків: ХХПІ, 1998. - №5, с. 71-72.

4. Ерошкина Е.А. Архитектурные проекты еклектики и модерна в творчестве архитекторов Слободской Украины. // Науково-теоретичні здобутки Слобідської України: Філософія, релігія, культура. Досвід ретроспективного аналізу. - Харків: Курсор, 1999, с. 141-144.

5. Ерошкина Е.А. Храмовое зодчество Слобожанщины. Современный этап // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. Харків: ХХПІ, 1999. - №4, с. 118-121.

6. Ерошкина Е.А. Церковное зодчество Слобожанщины на рубеже ХІХ-ХХ веков: стилистика и методика художественного обновления // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. Харків: ХХІ, 1999. - №6, с. 99-102.

Размещено на Allbest.ru