Размещено на http://www.allbest.ru/

СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ СЕЛЬБИЩНОЇ ТЕРИТОРІЇ

• План
• 1. Планувальна структура сельбищної території
• 2. Основні вимоги до забудови
• 3. Організація транспортного та пішохідного руху
• Література
• 1. Планувальна структура сельбищної території
• Сельбищна зона є однією з основних частин планувальної структури міста. Точніше можна сказати, що найважливішим елементом міста є його сельбищна територія.

Сельбищна зона складає одну з основних частин планувальної структури міста (60-80% площі території).

Для розміщення сельбищних територій міста відводять ділянки з найбільш сприятливими природними й санітарними умовами, по можливості поблизу водоймищ та зелених масивів.

У сельбищній зоні розміщують житлові будинки, установи й підприємства обслуговування, громадські й культурні центри, навчальні заклади, спортивні комплекси, науково-дослідні й проектні інститути, підприємства, що не мають шкідливого впливу на навколишнє середовище, також зелені насадження, вулиці, площі.

Для визначення необхідних розмірів сельбищної території при проектуванні міста виходять з укрупнених показників залежно від поверховості забудови - 7 - 20 га на 1000 чол. (ДБН 360 - 92 )

Зручність проживання в місті визначається правильним розміщенням житлових утворень стосовно природних факторів, місць праці й відпочинку, зв'язку із системою громадського обслуговування.

Характер і структура сельбищної території знаходяться в тісній залежності від величини міста, його функціональної характеристики (промислове, курортне, місто науки та інші); природно-кліматичних особливостей. Але загальною основою формування просторової структури сельбищної зони є східчастий принцип формування системи громадського обслуговування. Відносно нього установи розміщують відповідно до їх призначення і частоти, з якою ними користується населення, що обумовлює радіуси дії цих установ, а отже, і території обслуговування.

У межах сельбищної території потрібно забезпечувати взаємозв'язок громадських центрів, житлової забудови, озеленених територій, нешкідливих підприємств, а також мережі вулиць.

Крім того, організація сельбищної зони передбачає виділення компактних утворень житлової забудови, ізольованих від несприятливого впливу міського транспорту і в той же час зручно зв'язаних з його зупинками.

У межах сельбищної території формуються основні структурні елементи:

- житловий квартал ( житловий комплекс );

- житловий район;

- сельбищний район (житловий масив).

Житловий квартал (житловий комплекс) - первісний структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями, проїздами, природними межами тощо, площею до - 50 га з повним комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення (збільшений квартал, мікрорайон) і до 20 га з неповним комплексом.

Отже, основним містоутворюючим елементом сельбищної території є квартал.

Квартали з неповним комплексом установ і підприємств, як правило формуються у малих містах, а також в умовах складного рельєфу, та при реконструкції забудови

У V ст. до нашої ери в древній Греціїї формуються принципи регулярного планування міста з прямокутними кварталами. Ще раніше ніж у древній Греції римські міста одержали регулярне планування з чіткою прямокутною мережею вулиць, що бере свій початок від планування римського військового табору.

У такий спосіб в основу планувальної сітки вулиць була покладена маленька структурна одиниця - квартал площею 2 -5 га.

Розвиток цивілізації викликає необхідність переоцінки прийомів планування та забудови міст. Система будівництва кварталами, що застосовувалася до цього, не забезпечувала оптимальних умов для розвитку транспорту й організації життя населення.

Недоліки квартальної забудови:

- з ростом автомобілізації (100-150 авто на тисячу жителів) членування міста на квартали стає неприйнятним, потрібна зовсім інша система вуличної мережі;

- зросла поверховість будинків. Неможливо розмістити висотну забудову з урахуванням усіх санітарних норм на маленькій території кварталу;

- неможливо здійснити грамотне функціональне зонування (розмір території не дозволяє розміщувати школу, дитячий садок та інші установи повсякденного обслуговування у кожному кварталі).

Усе це приводить до розширення планувальної структури кварталу в мікрорайон або житловий комплекс.

Мікрорайон (житловий комплекс)

Мікрорайон значною мірою усунув недоліки кварталу: його площа значно більше - до 50 га і отже є можливість розмістити установи повсякденного обслуговування; збільшити поверховість і довжину будинків; збільшити відстань між перехрестями вулиць, що підвищує безпеку руху транспорту і сприяє зниженню загазованості території.

Мікрорайон (збільшений квартал) - це частина житлової території, обмежена магістральними й житловими вулицями і достатня за розмірами для розміщення житлових будинків і установ повсякденного обслуговування населення, яке проживає в ньому.

Розміри мікрорайону залежать від розмірів і планувальної структури міста.

Населення мікрорайону залежить від розмірів міста, розмірів території мікрорайону, поверховості. Розрахункову щільність населення мікрорайону з повним комплексом установ обслуговування місцевого значення треба приймати в межах 180 - 450 чол./га.

Границями мікрорайону служать магістральні й житлові вулиці.

Територія мікрорайону має функціональні зони:

- зона житлової забудови. Займає 60 - 70 % території мікрорайону. Розміщується, головним чином, на краю мікрорайону, формуючи в такий спосіб забудову вулиці;

- зона шкільних установ. Ділянки шкіл доцільно розміщувати в центральній частині мікрорайону; іноді не далеко від червоних ліній вулиць з розривом не менше 15 м;

- зона дитячих дошкільних установ. Призначена для розміщення дитячих садів і ясел. Розміщують у глибині території, найчастіше поруч із житлом для обслуговування якого призначені;

- зона відпочинку - сад мікрорайонного значення, бульвар чи система бульварів, що проходять через територію мікрорайону з розміщенням поблизу об'єктів відпочинку й спорту;

- зона обслуговуючих установ. Це ділянки для торгових і побутових установ повсякденного обслуговування населення (продовольчі й промтоварні магазини, пункти побутового обслуговування і та ін.) які розміщені роздільно чи об'єднані в громадсько-торговий центр мікрорайону;

- господарська зона. Територія, де розміщуються гаражі для індивідуальних автомобілів, майстерні ЖКО, господарський блок.

У мікрорайонах не завжди присутні всі перераховані зони. Іноді відсутній сад і господарська зона може проектуватися одна на кілька мікрорайонів

В основі принципу мікрорайонування лежить організація оптимальної системи обслуговування населення, найбільш зручна організація його побуту. Групова побудова мікрорайону в більшій мірі відповідає організації побутових процесів, вносить чіткість і закономірність в його функціонально-структурну організацію, визначає загальну об'ємно-просторову архітектурну композицію мікрорайону в цілому.

Головним завданням планування та забудови житлових районів і мікрорайонів є створення в них найбільш сприятливого життєвого середовища. Вирішення цього завдання ґрунтується на принципах побудови їхніх планувальних структур і комплексному врахуванню різнорідних вимог.

Житловий район - структурний елемент сельбищної території, площею 80 - 400 га, в межах якого формуються житлові квартали, розміщуються установи та підприємства, радіус обслуговування яких не більше 1500 м.,а також об'єкти міського значення. Межами житлового району є магістральні вулиці й дороги загальноміського значення, природні й штучні межі. Житлові райони (відокремлені) можуть формуватися як самостійні структурні одиниці;

У середніх і малих містах сельбищну територію підрозділяють безпосередньо на житлові райони. Середнє місто звичайно складається з двох-трьох житлових районів, мале, як правило, - з одного.

Чисельність населення житлового району приймається у великих і середніх містах від 25 до 40 тис. чол., у значніших і найзначніших від 40 до 80 тис. чол. Розрахункову щільність населення на території житлового району рекомендується приймати від 110 - 170 чол./га, (малі міста) до 190 - 220 чол./га (найзначніші міста) відповідно до зон міста різної містобудівної цінності (переферійної і центральної).

У межах житлового району формується система магістралей районного значення, житлових вулиць і пішохідних алей, що забезпечують зручний підхід до установ обслуговування та зупинок громадського транспорту.

Проектування житлових районів здійснюється на основі генерального плану міста, в якому вирішена система функціонального зонування, визначено розміщення сельбищних зон, встановлено межі планувальних районів, система магістральних вулиць, намічені місця розміщення загальноміських центрів, поверховість забудови. Загальна планувальна ідея формування житлових районів визначається залежно від величини міста, обрисів сельбищних територій, природних факторів. Відповідно до цих умов житлові райони можуть розташовуватися групами або окремо. Останнє характерно для міст із складним рельєфом чи пересічених водними перешкодами, ярами і інше.

Зв'язок житлового району з іншими житловими районами, промисловими підприємствами, центром, зонами відпочинку та іншими важливими для населення частинами міста здійснюється магістральними вулицями. Сполучення усередині житлового району лягає на місцеві вулиці й внутрішні проїзди, рух пішоходів на пішохідні алеї.

Виділення магістральних вулиць дозволяє провести концентрацію на них основного міського руху. У той же час місцеві вулиці звільняються від наскрізного руху і призначаються тільки для переміщення усередині житлової забудови з виходами до магістральних вулиць.

Вулична мережа повинна прокладатися, враховуючи систему тальвегів і балок, що відіграють роль природних водостоків. Невеликі тальвеги, при влаштуванні підземних водостоків сполучають з вулицями, широкі й глибокі - відводять під зелені насадження.

Планувальна структура житлових районів проектується на прямокутній або на пейзажній основі,. Кожне з цих рішень не може бути правильно оцінене без розгляду умов рельєфу. Треба прагнути до того, щоб планування й забудова житлового району відповідали характеру місцевості. Відповідність топографічним умовам треба розуміти не як пасивне положення, а як перетворення природи в інтересах архітектурної виразності забудови, зручності для жителів і найкращих санітарно-гігієнічних передумов.

У місцевостях з сильними вітрами при плануванні житлового району слід уникати прямих вулиць великої довжини в напрямку панівних вітрів і застосовувати такі прийоми розташування будинків, що зменшують продувність забудови.

сельбищна зона місто мікрорайон

Рис..1. Схема планувальної структури сельбищної території міста (за В. Анікіним): 1 - загальноміський центр; 2 - паркова територія; 3 житловий район; 4 - центр житлового району; 5 - магістраль загальноміського значення; 6 - магістраль районного значення.

При розташуванні житлового району на березі водного басейну загальне композиційне рішення планування району, композиція центру і прилягаючої до нього забудови повинні відповідати берегу басейну. Якщо центр проектується у віддаленні від водяного басейну, бажано композиційними засобами зв'язати їх.

При проектуванні необхідно організувати житлову забудову в мікрорайоні в межах житлового району, а в межах мікрорайонів - у житлові групи, намітивши місце центру обслуговування житлового району, центрів обслуговування мікрорайонів. Мікрорайонна структура житлового району є загальновизнаною, тому її варто дотримуватись. Але можливі й інші рішення.

Заслуговує на увагу збільшення житлових груп для того, щоб житловий район, минаючи членування на мікрорайони, складався безпосередньо з таких укрупнених житлових груп. При цьому кожна проектується з розширеним блоком обслуговування.

Рис.2 - Схема дорожньої мережі житлових районів: а - житловий район, що членується на мікрорайони; б - житловий район у вигляді збільшеного мікрорайону; 1 - міська швидкісна автодорога, 2 - магістральна вулиця міського призначення, 3 - те ж районного призначення, 4 - житлова вулиця, 5 - мікрорайонні проїзди, 6 - пішохідні доріжки, 7 - територія центру житлового району, 8 - зелені насадження.

Рис. 3. - Схеми структури житлового району: а) на 50-60 тис. чол. з розподілом на мікрорайони; б) - на 25-30 тис. чол. у вигляді збільшеного мікрорайону; 1 - магістральні вулиці міського призначення, 2 - магістральні вулиці районного призначення, 3 - житлові вулиці, 4 - межа мікрорайонів, 5 - група домів, 6 - центр житлового району, 7 - центр мікрорайону.

Головним завданням планування й забудови житлових кварталів, мікрорайонів та житлових р-нів є створення в них найбільш сприятливого життєвого середовища для жителів.

Сельбищний район (житловий масив) - структурний елемент сельбищної території площею понад 400 га, у межах якого формуються житло в райони. Межі його ті самі, що й для житлових районів.

Ця структурна одиниця характерна для значних і найзначніших міст і формується як цілісний структурний організм з розміщенням установ обслуговування районного і міського користування.

Житлові райони, що входять до складу сельбищної зони (складові), повинні формуватися у взаємозв'язку з його плануванням і забудовою. Кількість населення цих районів може сягати від 100 до 300 тис. жителів. У межах цих житлових масивів розміщують кілька житлових районів, границями яких служать крім природних (водойми, яри, масиви зелені) і штучних рубежів (залізні дороги, автодороги, канали та ін.) магістральні вулиці міського значення.

Рис. 4. - Планувальна структура сельбищної зони в містах різної величини: а) - мале місто на 30 тис. жителів; б) - середнє, на 100 тис. жителів; в) - велике на 250 тис. жителів; 1 - центри мікрорайонів; 2 -житлових районів; 3 - сельбищних районів; 4 - центр міста.

2. Основні вимоги до забудови

Планувальна організація сельбищної зони великою мірою зумовлена характером забудови. Сельбищна територія забудовується переважно квартирними житловими будинками.

За поверховістю житлові будинки розподіляються на:

1) малоповерхові - 1 - 2 поверхи;

2) середньої поверховості - 3 - 5 поверхів;

3) багатоповерхові - 6 - 10 поверхів;

4) підвищеної поверховості - 11 - 16 поверхів;

5) висотні - вище 16 поверхів.

Характер житлової забудови визначається розмірами міста, природними умовами та демографічною структурою населення.

Основними вимогами до забудови можна назвати:

Соціальні вимоги - включають вибір типів житлових будинків відповідно до величини населених місць, демографічного складу населення, особливостей побуту, культури; побудови мережі й розміщення установ культурно-побутового обслуговування населення.

Санітарно-гігієнічні: - забезпечення необхідних умов інсоляції житла і житлових територій; аераційного режиму відповідно до особливостей клімату, захист житла й дворів від зовнішнього шуму та правильне орієнтування будинків за сторонами світу.

Функціональні вимоги - раціональне розміщення житлової забудови й об'єктів обслуговування населення з забезпеченням необхідних взаємозвязків і дотриманням санітарних і протипожежних умов.

Архітектурно-художні _ обумовлюється єдиною просторовою композицією житлового району у зв'язку з навколишнім природнім і міським ландшафтом.

Економічні вимоги включають раціональне використання території, економічність трас інженерних мереж, систем вулиць і інше.

Комплексним показником, що характеризує інтенсивність освоєння житлової території, є щільність населення, яка виражається числом мешканців на одиницю території ( чол./ га )

Нетто - враховує виключно житлову територію без будь - яких ділянок обслуговуючих закладів, вулиць, площ тощо…

Брутто - враховує територію всього житлового кварталу (комплексу, мікрорайону) житлового району, сельбищної зони або всього міста.

3. Організація транспортного та пішохідного руху

Особливе значення має організація транспортного і пішохідного руху в мікрорайоні, де звичайно зустрічаються наступні види транспорту:

- індивідуальні автомобілі;

- вантажний транспорт - доставка продуктів і товарів, перевезення домашніх речей і меблів і т.п.;

- спеціальний транспорт - машини швидкої медичної допомоги, машини для сміття, пожежні машини.

- Для правильної організації руху транспорту треба враховувати наступне:

- розташування входів у житлові будинки;

- розміщення в'їздів у мікрорайон;

- розташування в'їздів до шкіл і дитячих установ;

- розміщення гаражів, стоянок, майданчиків для обслуговування магазинів;

- конфігурацію проїздів за характером руху.

- Система проїздів повинна бути простою, безпечною для руху транспорту й пішоходів, не перетинатися з основними пішохідними потоками.

- При створенні проїздів необхідно дотримувати такі вимоги:

- проїзди, що ведуть до груп житлових будинків з населенням більш 3 тис. чол. у зоні багатоповерхової забудови, слід приймати шириною 5,5 м;

- на односмугових проїздах до окремих будинків не рідше чим через 100 м варто передбачати роз'їзні майданчики шириною 6 і довжиною 15 м;

Рис.5 - Організація проїздів і пішохідних шляхів у житлових утвореннях.

- кільцеві проїзди довжиною не більше 300 м;

- тупикові довжиною не більше 150 м, які повинні закінчуватися майданчиками для розвороту розмірами не менше 12 на 12 м;

- проїзди розміщують не ближче 5 м від стін будинків;

- примикання проїзду до проїзної частини вулиці повинне мати ширину 5,5 м і радіус закруглення не менше 8 м. В'їзди в мікрорайон з вулиць слід влаштовувати не рідше ніж через 180 м, а входи в мікрорайон - через 80 м.

Рис. 6 - Улаштування роз'їздних, тупикових і майданчиків для розвороту

На території житлового району і кварталу (мікрорайону) важливе місце належить мережі пішохідних шляхів. Для визначення її конфігурації необхідно встановити центри тяжіння, якими є зупинки громадського транспорту, місця праці, об'єкти обслуговування, спортивні споруди, місця відпочинку. Відповідно до центрів тяжіння визначають основні напрямки і обсяги пішохідного руху. Треба враховувати природне бажання пішохода до скорочення шляху, тому часто напрямки пішохідних шляхів не збігаються з прямокутною системою планування забудови і треба передбачати діагональні чи хордові пішохідні напрямки. Пішохідним потокам не властиві різкі зміни напрямку руху, тому відхилення від прямих напрямків не повинно перевищувати 30?.

Мережа пішохідних сполучень повинна передбачати просторове розмежування з основними напрямками транспортного руху.

У зв'язку, з тим, що насичення міст автомобілями збільшується, потреба в місцях збереження автомобілів швидко зростає. А розміщення їх у мікрорайонах пов'язано з труднощами як у виділенні території, так і через забруднення повітряного басейну вихлопними газами. Стає необхідним і доцільним спорудження наземних і підземних багатоповерхових гаражів-стоянок.

Рис. 7. - Схеми основних проїздів мікрорайону:

а) - кільцева, б) - петельна, в) - тупикова, г) - змішана.

Рис. 8. - Розташування жилих будинків з приквартирними ділянками за тупиковим і петельним проїздами.

Площа одного машино-місця в одному рівні приймається 25, у двох ярусах - 15, у трьох - 10, у чотирьох - 8, у восьми - 4-5 м² території ділянки.

Підземні гаражі мають також екологічні переваги, оскільки їх шкідливий вплив розповсюджується в радіусі 20-25 м від виїздів та вентиляційних шахт. Для відкритих стоянок цей показник становить 70-100 м.

Однак спорудження підземних гаражів-стоянок майже вдвічі дорожче від наземних.

Крім гаражів-стоянок необхідно передбачати відкриті площадки для короткочасних стоянок автомобілів.

Гаражі та автостоянки у житлових районах доцільно розташовувати на територіях поблизу магістральних вулиць, але віддалених від місць відпочинку населення, шкіл та дитячих дошкільних закладів.

Довжина пішохідного шляху до гаражів і автостоянок постійного зберігання легкових автомобілів від місця проживання власника не повинна перевищувати 800 м, а в умовах реконструкції 1000 м.

Віддалення автостоянок, призначених для тимчасового зберігання, від входів у житлові будинки не повинно перевищувати 150 м.

Ділянки гаражів і автостоянок постійного зберігання треба проектувати з окремими в'їздами і виїздами завширшки не менш 3,5 м, а також передбачувати запасний виїзд.

В'їзди і виїзди з ділянок гаражів і автостоянок поєднують з місцевими проїздами і сполучають з їх допомогою з мережею магістральних вулиць. Такі в'їзди і виїзди від перехресть магістральних вулиць передбачаються на відстані 100 м, від перехресть вулиць місцевого руху - 35 м, від зупинок пасажирського транспорту - 30 м. Допускається влаштування гаражів для зберігання легкових автомобілів у перших, цокольних та підземних поверхах багатоповерхових житлових будинків, а також в аналогічних поверхах у комплексі з котельними, трансформаторними, майстернями ЖЕК та іншими спорудами комунального і господарсько-технічного призначення.

Література

Бутягин В.А. Основы планировки и благоустройства населенных мест и промышленных районов:- М.: Высш.шк. 1978. - 232с.

Дідик В.В.,Павлів В.В. Планування міст: Навч. посібник - Львів: Львівська політехніка, 2003. - 407с.

ДБН 360-92* «Мiстобудування. Планування і забудова мiських i сiльских поселень» -К.:Укрархбудінформ, 1993. - 107 с.

Довідник проектувальника. Містобудування. /За заг. ред Т.Ф.Панченко. - К.: Укрархбудінформ, 2001. - 188 с.

Курсовое проектирование по градостроительству. Под ред. Г.Ф. Богацкого. - К. Будівельник.1968. - 284с.

Лобанов Е.М. Транспортная планировка городов: Учебник для студентов вузов. М.: Транспорт, 1990, - 240 с.

Любарський Р.Є. Проектування міських транспортних систем. - К.: Будівельник, 1984. - 93 с.

Сигаев А.В. Проектирование улично-дорожной сети. - М.: Стройиздат, 1978.

Осєтрін М.М. Міські дорожньо-транспортні споруди. Навч. посіб. для студентів ВНЗ. - К., ІЗМН, 1997. - 196 с.

Урбаністика: Навч. посібник/ О.С. Безлюбченко,О.В. Завальний. - Харків: ХДАМГ, 2003.- 254 с.

Шилова Т.О. Міське комунальне господарство: Навчальний посібник. - К.: КНУБА, 2006. - 272 с.

Размещено на Allbest.ru