Виконання поліпшеної штукатурки по дерев'яній поверхні

ЗМІСТ

1. Класифікація і призначення штукатурних робіт

2. Виконання поліпшеної штукатурки

2.1 Підготовка дерев'яної поверхні до штукатурення

2.2 Зміст і послідовність операцій

2.3 Якість виконання робіт

2.4 Дефекти штукатурки

3. Організація робочого місця. Інструменти для виконання штукатурних робіт

4. Економічні розрахунки

5. Організація праці

6. Правила техніки безпеки

Перелік використаної літератури

1. Класифікація і призначення штукатурних робіт

Штукатурні роботи -- це процес нанесення покриття на поверхні будівельних елементів. Таке покриття може бути виконане нанесенням на поверхню шарів штукатурного розчину (так звана мокра штукатурка) або обшиванням опоряджуваної поверхні штукатурними листами заводського виготовлення (суха штукатурка). Шар розчину (штукатурка) після затвердіння і наступного оброблення поліпшує захисні властивості конструкції (теплотехнічні, звукоізоляційні тощо), створює необхідні санітарно-гігієнічні та естетичні умови. Штукатурка захищає поверхні будівельних елементів від шкідливих атмосферних і техногенних впливів, високих температур і подовжує термін експлуатації будинків і споруд.

Обштукатурені приміщення більш гігієнічні, значно тепліші, менш звукопровідні. За допомогою штукатурки фасад і внутрішні приміщення будівлі можна прикрасити архітектурними деталями, виконати найрізноманітніші фактури поверхні.

Незважаючи на розвиток індустріального опорядження, обштукатурення залишається одним із найпоширеніших видів опоряджувальних робіт, особливо у цегляному домобудівництві.

Залежно від призначення штукатурки класифікують на звичайні, декоративні та спеціальні.

Звичайні штукатурки виконують з єдиною метою -- вирівнювання поверхні будівельних елементів, які потім опоряджують шпалерами або фарбують різноманітними малярними сумішами. її, як правило, наносять на поверхні окремими шарами, що виконують певні функції.

За якістю виконання звичайна штукатурна буває простою, поліпшеною і високоякісною

Декоративні штукатурки призначені для надання поверхні закінченого кольорово-фактурного вигляду, що не потребує наступного фарбування поверхні чи її опорядження іншими матеріалами.

Спеціальні штукатурні покриття надають будівельним елементам, що обробляються, тих чи інших певних властивостей. Спеціальні штукатурки можуть бути гідро-, тепло-, звуко- та га-зоізоляційними, хімічно та біологічно стійкими, рентгено- і по-жежозахисними.

2. Виконання поліпшеної штукатурки

2.1 Підготовка дерев'яної поверхні до штукатурення

Підготовка дерев'яних поверхонь. Для кращого зчеплення дерев'яної поверхні з штукатурним шаром її оббивають дранкою, очеретом чи вербовою лозою. До початку роботи з дранкою її сортують за розміром та якістю, а з кривої і тонкої дранки підбивають перший шар -- простильний, а з прямої -- другий (вихідний). Простильний шар роблять з кривої дранки тому, що між такою дранкою і поверхнею будуть утворюватись більші проміжки, ніж при використанні прямої дранки, а це значить, що під час штукатурення в них буде потрапляти розчин, що сприятиме кращому утриманню штукатурного шару на поверхні. Дранку прибивають хрест-навхрест 31, а) під кутом 45° '-Відносно підлоги чи стіни (при підбиванні стель). Щоб дранка не порушувала штукатурний шар при жолобленні у разі намокання, в місцях стиків між кінцями дранок слід залишати проміжок 2--3 мм завширшки.

Відстань між окремими дранками повинна бути: для горизонтальних поверхонь -- не більше 45 мм, для вертикальних -- не більше 55 мм. Прибивають дранку штукатурними цвяхами 30--40 мм завдовжки. Цвяхи забивають через одне-два перехрещення дранок. Між поверхнею і двома шарами дранки утворюється простір, в який запливає рідкий розчин і міцно зчеплюється з ними.



Рис. 1. Підготовка дерев'яних поверхонь до штукатурення:

а -- поверхня, підбита дранкою; б -- поверхня, підбита очеретом

Щоб збільшити продуктивність праці при значних обсягах робіт, поверхню оббивають не окремими дранками, а готовими щитами. Щити плетуть або збивають цвяхами на спеціальних столах-верстаках. Стіл у місцях перетину дранок повинен мати отвори, щоб цвяхи, якими збивають щити, не входили в кришку стола. Збиваючи щит, цвяхи забивають так, щоб їхні кінці виходили знизу дранки на 4--5 мм. Коли оббивають стіни, готові щити прикладають до них так, щоб дранки були під кутом 45° до підлоги і забивають цвяхи, що є в щиті.

Для тепло- і звукоізоляції поверхні оббивають повстю, рогожею або картоном, а для гідроізоляції -- толем або руберойдом. До прибивання дранки вибраний матеріал закріплюють на поверхні цвяхами, які загинають. При цьому тонкий матеріал (толь, картон) з'єднують внапусток, а товсті (повсть) -- впритул. Підбиваючи повсть, необхідно стежити за тим, щоб між окремими кусками її не було значних щілин. По закріпленому ізоляційному матеріалу прибивають дранку або сітку як звичайно.

Очерет або вербову лозу прибивають до поверхні поштучно чи у вигляді готових матів. Окремі очеретини прикріплюють до поверхні дротом або дранкою. Щоб закріпити очерет дранкою, спочатку на поверхні наживляють дві дранки, відстань між якими має бути трохи меншою за довжину очерету. Під дранки закладають в один шар очерет і прибивають їх по всій довжині. Після цього укладений шар очерету закріплюють більшою кількістю дранок, прибиваючи їх паралельно до перших двох на відстані 10 см одна від одної. Для закріплення очерету замість дранки можна застосовувати м'який дріт, прибиваючи його Г-подібними цвяхами або загинаючи звичайні.

2.2 Зміст і послідовність операцій

Поліпшена штукатурка складається з трьох шарів: оббризку, грунту і накривки.

Грунт накидають на поверхню кельмою або ковшем і відразу ж розрівнюють і ущільнюють півтерком чи правилом. При розрівнюванні розчину на стінах півтерок пересувають хвилеподібними рухами, спочатку знизу вгору, а потім справа наліво. На стелях півтерок пересувають рухом на себе. При цьому його треба тримати під кутом 10--15° до поверхні, домагаючись чистої і рівної її обробки. Якість розрівняного грунту періодично перевіряють контрольним правилом завдовжки 2 м, прикладаючи його до поверхні в різних напрямках.

Якщо на поверхні є нерівності, глибина яких більша за допустимі технічними умовами, їх закидають розчином, який знову зрівнюють півтерками. На місцях, що виступають, розчин зчищають.

2.3 Розрівнювання грунту півтерком

Коли грунт затужавіє, на нього наносять тонкий опоряджувальний шар -- накривку. Для накривки застосовують рідкий розчин, який накидають на поверхню кельмою або малим ковшем і відразу ж розрівнюють півтерком. Як тільки накривка почне тужавіти, її затирають дерев'яною теркою, змочуючи, у разі потреби, поверхню водою. Замість дерев'яної терки для затирання штукатурки краще застосовувати терку, підбиту шаром повсті або пінопласту. Терка, підбита повстю, зовсім не залишає на поверхні подряпин.

Замість затирання накривного шару штукатурки його можна згладжувати гумовою теркою або сталевою гладил кою, що полегшує працю штукатура. При згладжуванні поверхні гладилку пересувають у двох взаємно перпендикулярних напрямках: спочатку у вертикальному, а потім у горизонтальному. Кожна нова смуга, що залишається за гладилкою, повинна перекривати попередню на 1--2 см. Гладилку тримають з невеликим нахилом до поверхні. Після згладжування гладилкою поверхня стає рівною, без помітних подряпин і грубої шорсткості.

Сітчастоармовані конструкції штукатурять не оббризкуючи їх рідким розчином, бо оббризк приведе до перевитрати розчину, оскільки він буде пролітати крізь отвори сітки під час накидання. Крім того, рідкий розчин буде стікати з сітки. Тому сітчастоармовану конструкцію штукатурять у два шари. Спочатку на сітку кельмою або коротким широким півтерком намазують густий розчин грунту. Грунт можна наносити у декілька шарів, доки не створиться штукатурний шар потрібної товщини. Нанесений шар штукатурки розрівнюють великим півтерком, періодично перевіряючи його якість контрольним правилом. Коли грунт затужавіє, на нього наносять шар накривки і обробляють так, як написано вище.

ОПОРЯДЖЕННЯ КУТІВ

Нанесений підготовчий шар штукатурки у внутрішніх або зовнішніх кутах розрівнюють звичайним півтерком або дерев'яними чи алюмінієвими кутовими півтерками . Опорядження кута звичайним півтерком потребує від штукатура високої майстерності, та й виконані таким способом кути здебільшого не відповідають технічним вимогам. Тому для цієї роботи найкраще застосовувати кутові півтерки з відповідним профілем кута. Форма і довжина такого півтерка дають змогу зробити кут правильної форми. Затирання кутів дуже трудомісткий процес і потребує від штукатура певної майстерності. Щоб під час затирання кутів на поверхні не залишалось подряпин від великих зернин піску, виконувати кути слід розчинами, приготовленими на просіяному дрібнозернистому піску з розмірами зерен до 1,2 мм.

Затираючи кут, півтерок трохи притискують і пересувають послідовно вниз і вгору. При цьому стежать, щоб кут не мав відхилень від вертикалі. Якщо при обробці кута в деяких місцях залишаються вибоїни та пустоти.

Затирання кутовим півтерком кутів:

Щоб поштукатурені зовнішні кути швидко не оббивались, вершину кута зрізають, створюючи плоску або заокруглену фаску. По всій довжині кута фаска має бути однакової ширини. Затирають фаску півтерком після закінчення обробки кута. Для цього тетерок прикладають до кута, трохи натискують на нього і пересувають вниз та вгору. Крім того, кут з фаскою можна утворити відразу ж під час розрівнювання нанесеного на поверхню шару грунту, якщо його обробляти фасонним кутовим півтерком з профілем фаски.

Під час штукатурення прямокутних стовпів і колон можна правильно обробити кути і без застосування кутових півтерків. Для цього на початку штукатурення колони на її гранях закріплюють прямі рейки так, щоб вони з протилежних боків попарно виступали за площини колони на товщину підготовчого шару штукатурки 53, а). Вертикальність рейок перевіряють виском і закріплюють їх затискачами або «приморожують» гіпсовим розчином.

Виконання галтелі

Виконання галтелі (викружки) площини колони між рейками, півтерком що виступають, накидають роз чин і відразу ж розрівнюють його правилом (або півтерком), пересуваючи знизу вгору по цих рейках, як по напрямних. Коли нанесений шар штукатурки частково затвердне, рейки знімають і переставляють на поштукатурені поверхні колони так, щоб вони виступали тепер за площини двох інших боків 53, б). На ці площини також накидають розчин і розрівнюють його правилом. Після цього рейки знімають, місця, пошкоджені затискачами, підмазують розчином і остаточно затирають колону малим півтерком або терками.

Після штукатурення стелі і стін у місцях їхнього стикання замість прямих кутів часто роблять галтелі (викружки), тобто надають їм дугоподібної форми. їх можна виконувати від руки або витягувати шаблонами.

Для виконання галтелі від руки у відповідний кут накидають за кілька прийомів розчин і розрівнюють його коротким вузьким півтерком . Півтерок переміщують спіралеподібними рухами на себе та від себе доти, поки не утвориться галтель потрібного профілю. Остаточно обробляють галтель гал-тельною теркою, пересуваючи її вздовж, а у разі потреби -- впоперек галтелі. З цією ж метою можна користуватись плоскою вузькою теркою, протилежні короткі боки якої підрізані під гострим кутом.

Галтелі можна також виконувати за допомогою шаблонів так, як це робиться при витягуванні внутрішніх карнизів .

2.4 Дефекти штукатурки

У будівельних організаціях на основі технічних умов визначені показники якості опоряджувальних робіт. Оцінка виконаної роботи залежить від кількості помічених на опорядженій поверхні дефектів і може бути відмінною, доброю і посередньою. У разі великої кількості дефектів роботу бракують і робітник її переробляє.

При штукатуренні жирними чи пісними розчинами або правильно приготовленими розчинами, але по сирих чи недостатньо шорстких поверхнях штукатурка матиме дефекти і пошкодження. Тому перед фарбуванням поверхні ці дефекти слід усунути.

Наведемо найпоширеніші дефекти штукатурки.

Щілини на поверхні з'являються від штукатурення до закінчення повного осідання будівлі, якщо в місцях стиків дерев'яних і кам'яних поверхонь немає металевої сітки, а також від штукатурення дуже тонким шаром і застосування в роботі жирних розчинів.

Дутики утворюються при використанні в штукатурному розчині недостатньо погашеного вапна. Малі недогашені грудочки вапна, потрапляючи в шар штукатурки, продовжують у ній гаситись. Під час гашення вапно збільшується в об'ємі, чим порушує штукатурний шар і утворює на поверхні горбочок, який через деякий час відпадає . На місці дутика утворюється раковина, всередині якої завжди помітна біла грудочка вапна.

Груба фактура (шорсткість) на поверхні штукатурки може залишатись у вигляді слідів від терки, подряпин зернинами піску, борозен та інших дефектів, що утворилися внаслідок неякісного затирання, а також застосування в штукатурних розчинах крупнозернистого піску.

Відшарування штукатурки виникає іокремих місцях або на великих ділянка:поверхні внаслідок штукатурення вологих або недостатньо шорстких (бенасічки) поверхонь, використанні маломіцних розчинів, приготованих із застосуванням в'яжучих матеріалів низькеякості, штукатурення промерзлих абвкритих інеєм поверхонь тощо.

3. Організація робочого місця. Інструменти для виконання штукатурних робіт

Робочим місцем називають частину виробничої площі, призначену для виконання певного обсягу трудових дій одним або кількома працівниками.

Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. На будівництві при виконанні опоряджувальних робіт майже немає стаціонарних робочих місць, адже робітник разом із пристроями і матеріалами під час виконання роботи пересувається з однієї ділянки приміщення на іншу.

На робочому місці опоряджувальника мають бути обладнання, матеріали і знаряддя праці, потрібні для виконання опорядження, їх розміщують так, щоб під час роботи не доводилося робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, має лежати справа, а той, що беруть лівою рукою, -- зліва. Якщо для роботи потрібен столик, то його встановлюють так, щоб з цього місця можна було виконати якнайбільший обсяг роботи.

Велике значення для організації робіт має своєчасна підготовка матеріалів і поточне забезпечення ними опоряджувальнигав. Тому в спеціально відведених приміщеннях заздалегідь сортують плитки, розкроюють лінолеум, приготовляють розчини і мастики. Підготовлені матеріали в процесі роботи ритмічно подають на робочі місця.

Під час виконання робіт обов'язково слід дотримуватися всіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Робочі місця опо-ряджувальників обладнують засобами зв'язку, а також пристроями, які забезпечують нормальні гігієнічні умови (освітлення, захист від протягів тощо).

Інструменти для виконання штукатурних робіт

Для підготовки поверхонь під штукатурення, нанесення та розрівнювання штукатурного розчину використовують відповідні ручні та механізовані інструменти.

Штукатурний молоток ( а) застосовують для прибивання дранки, дерев'яних рейок до поверхні і насікання кам'яних поверхонь та як ударний інструмент для інших операцій. Молоток з одного боку має бойок, а з другого - проріз для витягування цвяхів. Маса молотка 500-600 г.

Для насікання кам'яних поверхонь користуються спеціальним насікальним молотком б), маса якого близько 1 кг.

Бучарда в) застосовується для створення шорсткості на кам'яних поверхнях при підготовці їх під штукатурення, а також для обробки шару затверділої декоративної штукатурки ("під бучарду"). Бучарда металева, маса її 1,2-1,5 кг. На торцевих боках зроблена насічка у вигляді маленьких зубців пірамідальної форми. Кількість зубців різна (16 і 32), що дає змогу під час обробки декоративної штукатурки одержати різну фактуру поверхні.

Рис. 2. Інструменти для підготовки поверхонь під штукатурення:

а - молоток штукатурний; б - молоток насікальний;

в - бучарда; г - троянка; д - скарпель

Рис. 3. Інструменти для нанесення будівельних розчинів на поверхню:

а - алюмінієвий сокіл б - штукатурна лопатка (кельма) в - ківш

Троянкою (г) розчищають та поглиблюють шви у цегляній кладці, а також насікають бетонні і цегляні поверхні для збільшення їхньої шорсткості. Робоче лезо троянки зубчате. Замість троянки з цією ж метою використовують скарпель (д) або звичайне зубило.

Для механізованого насікання поверхні застосовують електричні або пневматичні молотки та перфоратори.

Штукатурний розчин на поверхню вручну наносять соколом, штукатурною лопаткою або ковшем.

Сокіл (а) використовують для підтримання невеликої кількості розчину на певній відстані від поверхні під час штукатурення. Соколом можна також наносити (намазувати) розчин на поверхню і ущільнювати його. Виготовляють цей інструмент з алюмінієвого листа чи пластику. Оптимальні розміри 400x400 чи 400x450 мм. Верхня робоча поверхня сокола має бути рівною, без щілин і пошкоджень.

Штукатурна лопатка або кельма (б) призначена для накидання розчину з сокола або ящика на поверхню. Лопаткою можна при потребі також наносити розчин на невеликі ділянки поверхні. Виготовляють лопатку серцеподібної форми з листової сталі завтовшки до 1 мм. До неї прикріплено дерев'яну ручку завдовжки 125 мм.

Ківш (в) використовують для накидання з ящика на поверхню здебільшого рідких розчинів. Його застосування значно підвищує продуктивність праці, оскільки за один рух ковшем, залежно від його місткості, можна накинути на поверхню 0,8-1,5 л розчину.

Для розрівнювання, ущільнення і оброблення штукатурного шару застосовують напівтерки, малку, правило і терки.

Напівтерки (а, б) призначені для розрівнювання й ущільнення штукатурного шару, нанесеного на поверхню штукатурною лопаткою, ковшем або механізованим способом. Виготовляють їх з просоченої гарячою оліфою деревини (сосни, ялини) або алюмінію. Дерев'яні напівтерки залежно від довжини бувають малі (35 см), середні (80 см) і великі (120 см).

Рис. 4. Інструменти для розрівнювання й оброблення нанесеного на поверхню штукатурного шару:

а - напівтерки дерев'яні б - напівтерка алюмінієва в - малка, г - правило

Малою напівтеркою можна розрівнювати штукатурний шар у кутах приміщення або на невеликих важкодоступних ділянках поверхні; середньою - розчин на рівній поверхні; великою - фаски на зовнішніх кутах конструкцій.

Звичайні алюмінієві напівтерки, а також з робочим полотном з пінопласту, яке приклеєне до основи водостійкою фарбою або синтетичною смолою, здебільшого застосовують для згладжування і натирання накривного (лицьового) шару штукатурки.

Під час нанесення високоякісної штукатурки, штукатурний шар розрівнюють малкою (в), яку пересувають уздовж спеціальних рейок (маяків). Довжина робочої кромки малки має відповідати відстані між маяками.

Правилом (г) завдовжки 1,2-2 м розрівнюють штукатурний шар. Виготовляють його з дерева або з дерев'яної рейки, підбитої з одного боку алюмінієвим полотном. Вивірене двометрове правило називається контрольним і застосовується для перевірки рівності опоряджених поверхонь.

Остаточно штукатурний шар обробляють (затирають) дерев'яною, гумовою або повстяною теркою, а також гладилкою.

Рис. 5. Кутові напівтерки:

а-деревяні б-алюмінієві

а б

Рис. 6. Щітки

а - рогожна б - махова

Дерев'яні або алюмінієві кутові напівтерки (а, б) використовують для опорядження кутів. Напівтерку для опорядження внутрішнього кута називають лузговою, зовнішнього - вусиковою. Для зручності в роботі їх роблять з двома ручками.

Для змочування поверхні водою перед штукатуренням користуються рогожною або маховою щіткою (а, б), а для зберігання і переміщення розчину на робочому місці - металевими або дерев'яними ящиками ( а) і відрами. Для зручності в роботі штукатурні ящики можуть бути на колесах чи котках (б).

Поряд з традиційними інструментами для штукатурних робіт існують спеціальні інструменти і пристрої, за допомогою яких наносять і обробляють декоративні опоряджувальні шари штукатурки.

Різні за розмірами лопатки (кельми) застосовують для нанесення декоративного розчину на поверхню і його опорядження (а).

Відрізачкою (б)прорізують і очищують прорізані русти в декоративному шарі.

Шкребками створюють шорсткість на підготовленому шарі під декоративний шар.

Рис. 7. Ящики для приготування розчинів

а - дерев'янии б - металевий

Русторізки і розшивки застосовують для прорізування рустів у пластичному шарі штукатурки. Найпростішу русторізку подано на а. Вона складається з дерев'яного бруска, на одному з кінців якого закріплено вигнуту металеву пластинку. Для виконання увігнутих рустів використовують розшивку б), яку під час роботи пересувають вздовж металевої лінійки з прорізом посередині г). Довжина лінійки 1 м.

З цією ж метою застосовують розшивку із змінними лезами в), що дає змогу виконувати русти різної ширини і профілю. Змінне робоче лезо цієї розшивки закріплюється на держаку спеціальним гвинтом.

Металеві циклі а), шкребок-циклю б), цвяхову щітку в) використовують для циклювання (подряпування) опоряджувального шару. Шкребок-цикля складається з дерев'яної основи розміром 120x180 мм, на нижній площині якої рядами закріплені металеві зубці, а зверху -ручка.

Штамповками виконують поглиблені рисунки в пластичному шарі декоративної штукатурки.

За допомогою шаблонів, а також валиків-шаблонів з дерева та сіток опоряджують поверхні штукатурки борознами і штрихами.

Рис. 9. Інструменти для нанесення декоративного розчину на поверхню і його опорядження

а - лопатки (кельми); б - відрізочка

Рис. 10. Шкребок для створення борозен у пластичному шарі штукатурки

Інструменти і пристрої для виконання рустів:

а - русторізка, б - розшивка, в - розшивка зі змінними лезами; г - лінійка



Пристрої для циклювання опоряджувального шару декоративної штукатурки: а- циклі, б - шкребок-цикля; в - цвяхова щітка

Штамповка

Рис. 11. Інструменти для опорядження штукатурки борознами і штрихами:

а - гофрований шаблон з листового металу б - валик-шаблон з дерева;

в - валик-шаблон, обтягнутий сіткою

4. Економічні розрахунки

У будівництві діють єдині норми і розцінки (ЕНиР), відомчі норми і розцінки (ВНиР) та місцеві норми і розцінки. Норми розробляють і періодично видають спеціальними збірниками. Норми на опоряджувальні роботи вміщено в збірнику Е8. Для вимірювання кількості витраченої праці передбачені такі норми: часу, виробітку, трудомісткості.

Нормою часу (Н_ч) називають кількість робочого часу, яка надається робітникові відповідної професії і кваліфікації за умови повного використання засобів виробництва, правильно організованої праці для виконання одиниці продукції (1 м² штукатурення, 1 м² облицювання тощо).

При визначенні норми часу враховують не тільки час, витрачений на виконання основної роботи, а й час, потрібний для перемішування будівельних розчинів, підготовку й чищення інструментів і механізмів, їх переміщення, а також на підготовку робочого місця. Норма часу (норма витрати праці) виражається у людино-годинах. Наприклад, норма часу, за який штукатур 3-го розряду наносить грунт на 100 м² стіни вручну при простому штукатуренні, становить 20 люд.-год. Це означає, що штукатур 3-го розряду має нанести ґрунт на 100 м² поверхні вручну за 20 год.

Нормою виробітку (Н_в) називають кількість готової продукції, яку має виробити за одиницю часу (1 год) робітник відповідної кваліфікації або ланка.

Норма виробітку тісно пов'язана з нормою часу. Чим більше продукції виробляє робітник за одиницю часу, тим меншою буде норма часу, і навпаки. Залежність між ними обернено пропорційна і подається формулою Н_ч=1/Н_в.

Знаючи норму часу, легко визначити виробіток робітника за 1 год. Для нашого прикладу на 100 м² нанесення ґрунту Н_ч = 20 люд.-год, звідки норма виробітку становитиме Н_в=100/Н_ч= 100/20 = 5м2, а змінна норма виробітку на одного робітника

5-8 = 40 м².

Щоб визначити трудомісткість певного виду робіт, потрібно обсяг цих робіт помножити на норму часу. Наприклад, трудомісткість наклеювання облицювальної плитки (100 х 100 мм) на поверхню основи при товщині шва 3 мм обчислюють так: 1,6 люд.-год * 100 м² = 160 люд.-год, де 1,6 люд.-год -- норма часу наклеювання плитки.

Якщо технічно обґрунтовані норми дають змогу визначити кількість якісно витраченої праці, то за допомогою тарифної системи оцінюють її якість, диференціюючи розміри заробітної плати залежно від кваліфікації (майстерності) працівника і складності роботи.

Основними елементами тарифної системи є: тарифно-кваліфікаційний довідник -- основа всієї тарифної системи. У ньому всі види робіт у виробництві розподілено за розрядами залежно від їхньої складності, з характеристикою робіт, що є основою тарифікації і визначення кваліфікації працівників при порівняльному оцінюванні виконаних робіт. Тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників, зайнятих у будівництві й ремонтно-будівельних роботах, установлює, до якого розряду за складністю належать окремі види будівельних робіт, а також вимоги, що ставляться до робітника-будівельника для присвоєння йому кваліфікаційного розряду. Для більшості професій будівельних працівників передбачається шість розрядів кваліфікації;

тарифна сітка -- це шкала, що встановлює співвідношення в оплаті праці робітників різної кваліфікації (розрядів) з метою більш високої оплати праці кваліфікованих будівельників порівняно з менш кваліфікованими і некваліфікованими;

тарифний коефіцієнт -- співвідношення (число), щопоказує, у скільки разів ставка відповідного розряду вища від ставки 1-го розряду:

Тарифний розряд робітника 1 2 3 4 6 6

Тарифний коефіцієнт 1,0 1,12 1,27 1,42 1,61 1,8

Як бачимо, будівельник 6-го розряду в 1,797 (~ 1,8) раза кваліфікованіший за будівельника 1-го розряду і, отже, його заробітна плата відповідно вища.

Тарифні ставки визначають розмір оплати праці за одиницю часу: за годину (годинні ставки), за день (денні ставки), за місяць (місячна ставка).

У будівництві застосовують дві основні форми заробітної плати: відрядну і погодинну, що поєднується з різноманітними преміями.

Найпоширенішою формою є відрядна оплата праці, за якої заробіток будівельника безпосередньо залежить від фактично виконаного обсягу робіт і установлених відрядних розцінок за одиницю якісної продукції. За цією системою оплачується праця близько 90 % будівельників.

Основна форма оплати праці -- пряма відрядна оплата, коли кожна одиниця виробленої продукції оплачується за однією розцінкою незалежно від ступеня виконання норм виробітку і термінів закінчення роботи.

Ефективнішою, ніж пряма відрядна, є відрядно-преміальна (акордна) оплата праці, при якій праця оплачується за весь комплекс робіт, а не за окремі його види.

Оплата здійснюється за акордною розцінкою в одиницях кінцевої продукції (наприклад, 1 поверх, 1 квартира, весь будинок).

За відрядно-преміальної системи, крім оплати за прямими відрядними розцінками, робітників преміюють за виконання акордного завдання у визначений термін або достроково. Розмір премії встановлюють від 0,5 до 3 % відрядного заробітку за нарядом за кожний відсоток скорочення нормативного часу. Якщо завдання у визначений термін не виконано, то премію не виплачують.

Погодинна форма оплати праці, тобто оплата за фактично відпрацьований час за тарифною ставкою, що відповідає розряду робітника, не встановлює залежності між виробітком і заробітком будівельника і, отже, мало стимулює підвищення продуктивності праці. Цю форму оплати праці застосовують тоді, коли робота не піддасться обліку і нормуванню або відрядна оплата не відповідає потребам виробництва і може вплинути на зниження якості робіт. Погодинно-преміальну систему вводять за якісне і своєчасне виконання завдань будівельниками за умови дотримання певних умов, передбачених положенням. Розмір премії становить до 40 % тарифної ставки. Робітників преміюють із фонду матеріального стимулювання за результатами роботи за рік. Основним документом, що визначає заробітну плату робітників, є наряд-завдання, в якому зазначаються роботи, що треба виконати, розцінки і норми часу, планована заробітна плата, враховуючи премію.

5. Організація праці

Організація праці опоряджувальників має забезпечувати ефективне використання робочого часу, засобів механізації і матеріальних ресурсів із метою підвищення продуктивності праці, скорочення термінів будівництва, поліпшення його якості. Це досягається дотриманням вимог наукової організації праці (НОП), яка передбачає здійснення комплексу організаційно-технічних і соціально-економічних заходів.

Найважливіша вимога НОП -- поділ і кооперування праці. Кількісний і професійно-кваліфікаційний склад бригади має відповідати виду, трудомісткості й термінам виконання робіт із дотриманням стабільного складу виконавців.

В умовах ринкової економіки найефективніші збільшені комплексні бригади, які суміщують кілька професій.

Під час виконання опоряджувальних робіт застосовують ланкову або бригадну систему організації праці. За ланковою системою ланки спеціалізуються на певному виді опоряджувальних робіт згідно з планом-завданням. Бригадну систему застосовують частіше, при цьому бригада та її складові ланки мають спільний план-завдання.

Бригади бувають спеціалізовані та комплексні.

Спеціалізовані бригади складаються з робітників однієї професії, які виконують один вид опоряджувальних робіт (штукатурні, малярні тощо). Праця у таких бригадах поділяється за складністю робіт відповідно до розрядів робітників.

Комплексні бригади виконують кілька видів робіт, пов'язаних з опорядженням будинку, і складаються з робітників кількох професій (штукатурів, плиточників, малярів). У таких бригадах існує суміщення професій.

Ефективною формою організації виробництва і праці при виконанні опоряджувальних робіт (штукатурних, малярних тощо) є застосування спеціалізованих екіпажів. Їх формують за професійною ознакою, застосовують прогресивну технологію виконання робіт та комплексну механізацію, використовують штукатурні й малярні станції. Екіпажна форма організації передбачає застосування потоково-розчленованого методу для проведення опоряджувальних робіт. Комплекс робіт поділяють на окремі процеси, які виконують спеціалізовані ланки.

До складу бригади можуть входити робітники (машиністи), які обслуговують окремі машини, що забезпечить загальну зацікавленість у створенні кінцевої продукції. При цьому машиніста зараховують до складу будівельної організації або залишають у складі управління механізації.

Продуктивність праці робітника залежить від правильної організації його робочого місця. Робочим місцем називають частину виробничої площі, призначену для виконання певного обсягу трудових дій одним або кількома працівниками.

Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. На будівництві при виконанні опоряджувальних робіт майже немає стаціонарних робочих місць, адже робітник разом із пристроями і матеріалами під час виконання роботи пересувається з однієї ділянки приміщення на іншу.

На робочому місці опоряджувальника мають бути обладнання, матеріали і знаряддя праці, потрібні для виконання опорядження. Їх розмішують так, щоб під час роботи не доводилося робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, має лежати справа, а той, що беруть лівою рукою, -- зліва. Якщо для роботи потрібен столик, то його встановлюють так, щоб з цього місця можна було виконати якнайбільший обсяг роботи.

Велике значення для організації робіт має своєчасна підготовка матеріалів і поточне забезпечення ними опоряджувальників. Тому в спеціально відведених приміщеннях заздалегідь сортують плитки, розкроюють лінолеум, приготовляють розчини і мастики. Підготовлені матеріали в процесі роботи ритмічно подають на робочі місця.

Під час виконання робіт обов'язково слід дотримуватися всіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Робочі місця опоряджувальників обладнують засобами зв'язку, а також пристроями, які забезпечують нормальні гігієнічні умови (освітлення, захист від протягів тощо).

6. Правила техніки безпеки

До опоряджувальних робіт, які складаються як із «мокрих», так і «сухих» процесів, допускаються особи, які досягли вісімнадцяти років і пройшли:

> професійну підготовку;

> попередній медичний огляд відповідно до вимог Міністерства охорони здоров'я України;

> вступний інструктаж з безпеки праці, виробничої санітарії, пожежної та електробезпеки.

При підготовці поверхонь та матеріалів до опорядження велику увагу слід приділяти дотриманню безпечних методів роботи з електроінструментом (корпус має бути заземленим, електропровід справним).

Працювати з ручним інструментом (зубилом, троянкою, бучардою тощо) при насіканні кам'яних поверхонь, розрізуванні та натягуванні металевої сітки потрібно в рукавицях, щоб не поранити руки. Працюючи будь-яким ударним інструментом, слід обов'язково одягати окуляри.

Очищати поверхні кислотами опоряджувальник повинен у захисних окулярах і міцних прогумованих чи брезентових рукавицях. Соляну кислоту дозволяється зберігати на робочому місці тільки розведеною у посуді з кришкою, яка щільно закривається. Треба пам'ятати, що соляна кислота може спричинити серйозні опіки.

Такі самі вимоги ставляться до зберігання хлорного вапна, що застосовується як протиморозний компонент штукатурного розчину. Готувати хлоровану воду та гасити вапно можна лише на відкритому повітрі або в приміщенні з примусовою вентиляцією.

Розпаковуючи та дозуючи сухі будівельні суміші, а також приготовляючи розчинові суміші, слід уникати пиління та розсипання їх і працювати у респіраторах.

Під час безпосереднього виконання штукатурних робіт ручний інструмент має бути справним. Дерев'яні ручки штукатурної лопатки, ковша і сокола добре обробляють, прошлі-фовують і міцно з'єднують з інструментом. Ручки терок і напів-терків улаштовують так, щоб у них вільно проходила рука штукатура в рукавичці. Ручка інструмента має бути без гострих кутів і кромок. Категорично забороняється брати руками розчини, в складі яких є вапно і цемент.

Потрібно остерігатися потрапляння вапняного розчину або вапна в очі. Якщо це сталося, то слід негайно промити очі розчином борної кислоти (1 чайна ложка на 1 склянку кип'яченої води) і звернутися до лікаря.

При механізованому нанесенні на поверхню звичайного розчину за допомогою форсунки і при торкретуванні поверхонь опоряджувальник має працювати в гумових чоботах, захисних окулярах і рукавицях.

Усі машини та механізми, що працюють під тиском, перед початком роботи перевіряють на тиск у півтора рази більшим від робочого.

Робоче місце оператора штукатурного агрегату обладнують світловим або звуковим зв'язком з робочим місцем штукатурів. Очищають форсунку лише після зупинення агрегату.

Перелік використаної літератури

1. Карапузов Є.К., Соха В.Г., Остапченко Т.Є. матеріали і техннології в сучасному виробництві: Підручник. - К.: Вища освіта, 2006. - 495с.: іл.

2. А.І. Гавриляк, І.А. Гавриляк, В.Б. Гузюк, А.Д. Акімова, Викладання будівельних дисциплін, Львів, видавництво „Оріяна нова”, 1997. - 174 ст.

3. Остапченко Т.Є. Технологія опоряджувальних робіт:

Підручник. - К.: Вища освіта, 2003. - 384 с.: іл.