Мистецтво середини ХІХ-ХХ ст. Ґенеза архітектурної творчості

Стилі в архітектурі XIX ст. Стихійний характер будівництва з прагненням до концентрації в районі центру, поза усякими містобудівними заходами. Змішування різних стилів минулого – еклектизм в архітектурі. Використання нових конструктивних матеріалів.

Рубрика Строительство и архитектура
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 11.10.2009
Размер файла 39,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

МИСТЕЦТВО СЕРЕДИНИ ХІХ-ХХ СТ.

Ґенеза архітектурної творчості

Порівняно з першою половиною XIX ст., де класицизм залишався провідним і визначальним стилем, виражаючись в окремих спорудах палацового типу, оточених сквериками, для другої половини XIX ст. характерне зростання духовних і матеріальних запитів суспільства, що дієвіше позначилося на масштабах будівництва.

З бурхливим розвитком виробництва, торгівлі, промисловості в Україні перед архітектурою поставали нові масштабні завдання. Загалом змінилося ставлення до міста, насамперед великих міст. Здійснювалася їх реконструкція, змінювалася мережа вулиць, зносились навіть забудовані квартали й ансамблі для вирішення економічно доцільних комунікацій. Приватна власність на землю в містах диктувала задоволення інтересів, смаків і потреб господарів, радше вигідних у функціональному відношенні всупереч художньому. І не лише приватний сектор вносив хаос в архітектуру. Простежувалась загальна безпорадність щодо питань будівництва. При спорудженні будівель звертались до архітектури минулого: від античності, через Середньовіччя (псевдоготика, неороманіка) -- до Ренесансу і бароко, часто не розуміючи історичних умов виникнення запозичених форм.

Архітектура минулого вирішувала значно вужче коло завдань. Проте тепер будування за масштабом було грандіозніше, що не мало аналогій у минулому; причому індустріальний і технологічний розвиток ставився вище від проблем краси. Будувалися фабрики, заводи, адміністративні й торговельні споруди, вокзали, лікарні, спортивні й розважальні заклади, школи й виставкові зали, розкішні палаци буржуазії й доходні будинки, а також кладовища на периферії міста. Важливими були зміни в плануванні міста за новими принципами містобудівництва, завдання транспортних систем і поліпшення санітарних умов та побутових потреб. Суттєво зросли потреби в житлі -- у містах зростало населення за рахунок села. В умовах пореформеного села більша половина його мешканців змушена була шукати роботу в містах, що зумовило необхідність у бараках, доходних будинках, притулках.

Складалася нова урбаністична наука, яка регламентувала зростання міст і навіть деякі з них помітно перетворювала. В цей період повністю визначився центр міст: Хрещатик (Київ), проспект Свободи (Львів), вул. Сумська (Харків). Вирівнювалися вулиці, полегшився рух по місту, розвивалася мережа доріг.

Поряд з традиційними природними будівельними матеріалами -- деревом і цеглою, у світ техніки міцно ввійшли метал і залізобетон, алюміній і скло.

Архітектура цього часу мала складну стилістику, в якій перепліталися класичні форми звернення до історичних епох, що зумовило безсистемне змішування різних стилів -- поверхове наслідування художньо-архітектурних форм із мистецтва минулого, так званий еклектизм (грец. eklektikos -- вибираючий). Але в еклектиці також простежується свій характер і своя краса (Ш.Гарньє). Еклектиці властивий процес "розумного вибору" (М.Гоголь) того або іншого стилю.

Понятійно еклектику часто підміняють стилізацією. Проте на відміну від еклектики стилізація запозичувала з мистецтва минулих епох цілісність стилю, і така стилізація має узагальнену назву -- історизм. У будь-якому стилізаторському творі присутня еклектичність, де вона виконує другорядну роль. Зауважимо, що мистецтво другої половини XIX ст. не слід трактувати "стилем еклектики". Правомірніше це явище характеризувати "періодом еклектики". Якщо давні стилі, взяті окремо або у поєднанні з іншими, не створили нового оригінального стилю, то все-таки історичність та еклектизм виявились архітектурно-творчими методами загалом XIX ст. Саме тоді європейські міста формували свій вигляд, хоча внутрішнє планування дотримувалося сучасних вимог з використанням металічних та інших конструкцій. Використання нового будівельного матеріалу ще не означало оновлення архітектурних форм -- це сталося пізніше, коли нові конструктивні можливості поєдналися з новими творчими ідеями.

Розбудова столиці та великих міст зумовила нові вимоги до адміністративних споруд, зовнішній вигляд яких мав відповідати їхньому призначенню. Більшість губернських міст на сході України, як і на заході, мали побудовані споруди в класичних формах (Київ, Одеса, Полтава, Чернігів, Дніпропетровськ, Львів).

Особлива увага приділялась вокзалам, названим французьким поетом Теофілем Готьє "сучасними святилищами науково-технічного прогресу". Вокзали -- обличчя міста, хоча вони і не становили його частини. Великі залізничні станції поєднували два явища: архітектуру споруди і технологічну експресію -- могутні дебаркадери, конструкції із заліза і скла, що закривають перони. Так виглядає вокзал у Львові, збудований за прикладом Відня.

Важливу соціокультурну функцію виконують парки та сади як місця для відпочинку і прогулянок. За поширеними в Європі початку XIX ст. проектами у такий спосіб вводились в урбаністичний краєвид фрагменти живої природи. Для цього використовували старі фортифікаційні споруди -- на місці валів і оборонних стін насаджували алеї, бульвари, парки (Львів, Київ). Зокрема, у Львові створено парки перед Університетом, на Високому Замку, широко відомий парк Стрийський, у Києві -- Володимирська гірка. В кожному місті та містечку першочерговим вважалось завдання засадження деревами пішохідних вулиць, створення садів і парків.

Будівництво спершу вирізняли надзвичайно активний, проте стихійний характер, прагнення до концентрації в районі центру, поза усякими містобудівними заходами. Не лише у Києві, а також у більшості міст міські території давали змогу вільного розвитку, що згодом викликало появу контролю за плануванням та утвердженням проектів споруд державними технічно-будівельними комітетами, створеними 1885 р. (у Львові -- Галицька дирекція будівництва, з кінця XVIII ст.).

Відповідно до вимог часу зросли потреби в архітекторах. їх кількість поповнювали випускники Петербурзької академії мистецтв (П. Альошин, О. Бекетов, В. Городецький, В. Ніколаєв, В. Риков), Петербурзького інституту цивільних інженерів (О. Вербицький, О. Кобелєв) та Московського училища живопису, скульптури й архітектури (К. Жуков), приїжджими з Росії архітекторами (Л. Бенуа, Ф. Лідваль, В. Покровський, І. Фомін, О. Щусєв, В. Щуко). Значна частина з них залишалась працювати в Україні, прилучившись до створення високопрофесійної школи української архітектури.

У Галичині, переважно Львові, працювали вихованці Віденської академії. Тут сформувалась львівська група талановитих архітекторів, частина з яких стали професорами спеціального відділу Політехнічного інституту, що забезпечував Львів власними фахівцями.

У духовному житті суспільства велике значення мали набутий минулих століть, зокрема епохи Ренесансу, яка активно сприймалась через недавній класицизм. Традиції ренесансної архітектури використовувались у будівництві навчальних закладів, високих державних установ, театрів, музеїв, бібліотек. Високохудожній і гуманістичний зміст такої архітектури незаперечний. Виявилось чимало її варіантних оновлень і поглиблень, що засвідчило не кризовий стан європейської архітектури, а естетичне піднесення міст і архітектурні художньо-стильові, образні пошуки. Такі споруди прикрашали міста. В стилі Ренесансу будівництво окремих споруд спорадично продовжувалося протягом усього XX ст.

В ансамблі міст чільне місце посідали споруди театрів і музеїв. Наприкінці XIX--початку XX ст. з-поміж театральних споруд вирізняється формою архітектура оперних театрів низкою принципових елементів: склепінчасте покриття над партером, сцена і просценіум, галерея; фойє. Під впливом паризької "Гранд-Опера" (Ш. Гарньє) у стильових нормах Ренесансу збудована за проектом В. Шретера споруда Київського оперного театру (1898-1901); такий вплив відбився на оперних театрах, що споруджувалися в Одесі (1884-1887; арх. Г. Гельмер, Ф. Фельнер) та Львові (1897-1900; арх. З. Горголевський).

Розвиток музеїв був уповільнений, бо політики сприймали їх як осередки утвердження національної самобутності. Тут насправді зосереджувалася пам'ять нації, її культурне надбання, що відповідало зростанню національної самосвідомості.

Містобудівний розвиток Києва здійснювався за планом 1837 р. (автори інженер Л. Шмегельський, арх. В. Беретті, Л. Станзані) в бік вулиць Великої Васильківської і Брест-Литовського шосе; далі були розплановані квартали в районі Шулявки, Куренівки і Лук'янівки. Прокладались нові вулиці, формувались нові поселення, що загалом змінило обличчя міста.

Споруджувалися багатоповерхові будинки, що розташовувалися суцільним фронтом. В оформленні фасадів переважали стильові риси Ренесансу. Незважаючи на звертання до інших стильових форм, все ж таки однакові методи творчості, типи споруд і будівельна техніка зумовили єдиний стильовий характер вулиць Хрещатика, Володимирської, Миколаївської, Фундуклеївської, Великої Васильківської, Бібіківського бульвару (тепер -- бульвар ім. Тараса Шевченка).

Творче використання класики посилилось на початку XX ст. Тут виявився вплив І. Фоміна -- активного прихильника класики. Особливе значення мали його теоретичні зауваги, а також виставка 1911 р. проектів визначних архітекторів (її очолювали В. Щуко та І. Фомін). Піднесенню класики, отже, торжеству ордерної системи, сприяло відновлення К. Маєвським Царського (Маріїнського) палацу (збудований 1750-1755 рр. за проектом В. Растреллі), декоративні деталі споруди використав архітектор О. Шілле в оформленні Міської думи (зруйнована фашистами під час окупації).

Тоді визначилась функціональна роль Хрещатика як нової центральної вулиці. Тут споруджувалася низка громадських споруд: біржа, банки, критий ринок, центральний телеграф, пасаж, купецьке зібрання. Як транспортний і діловий центр Хрещатик об'єднав історичні частини -- Старе місто, Поділ, Печерськ. До складу міста увійшли Соломенка, Батиєва гора, Шулявка, Караваєві дачі та інші околиці.

Архітектурний вигляд центра Києва визначили споруди відомих архітекторів, з-поміж них -- О. Шілле, В. Ніколаєв, В. Городецький, О. Кобелєв, А. Андрєєв, Л. Бенуа, Ф. Лідваль. Керівну роль виконував академік архітектури В. Ніколаєв (1847-1911). Він брав участь у спорудженні найвизначніших будівель Києва -- Оперного театру, міського музею, будинку колишнього Купецького зібрання (1882; нині -- Київська державна філармонія), ресторану "Лейпціг" на перехресті Володимирської та Прорізної, трапезної Києво-Печерської лаври (1900).

Поряд з Хрещатиком прокладені вулиці Миколаївська, Мерінгівська, Ольгінська і Нова. На цих вулицях за проектами архітекторів Е. Брадтмана, В. Городецького та Г. Шлейфера були створені значні архітектурні споруди: готель "Континенталь" (1897), цирк Крутикова (1898-1903), театр Соловцова (1898; тепер -- Український академічний театр імені Івана Франка). На пагорбі над театром розташований особняк архітектора Владислава Городецького, фантастично-екзотична споруда, відома як "будинок з химерами" (1901-1903), завдяки скульптурній декорації (Е. Саля). Будинок не має стильової єдності. Тут декоративні барокові елементи поєднуються з готичними та модерними. Тоді В. Городецький вирішував споруди у різних стилях, залишивши в історії архітектури Києва виняткові досягнення. Однією з перших його споруд (зведена у 1897-1900 рр., з використанням конкурсного проекту Г. Бойцова) є колишній Київський художньо-промисловий і науковий музей (тепер -- Національний музей образотворчого мистецтва) з доричним портиком і скульптурами (скульптор Е. Саля). Проект музею вирізняє чіткість плану, що зумовив зручність експозиції. В. Городецький збудував також у модернізованому мавританському стилі кенасу (молитовня громади караїмів; 1898-1902; нині кенаса належить Будинкові актора), у готичному стилі -- Миколаївський костел (1899-1901; тепер Будинок органної та камерної музики).

До найкращих вулиць Києва належить Володимирська з її скверами і парком, вільним розташуванням житлових і громадських споруд, театру опери і Педагогічного музею (1944; арх. П. Альошин), бібліотеки Київського національного університету (1944; арх. В. Осьмак), колишньої Ольгинської гімназії (1914; арх. П. Альошин). На вулиці Володимирській сусідство зі стародавніми пам'ятками визначило характер стилістики нових форм -- класицизм, ренесанс, бароко, що загалом зберігає певну гармонійність особливо при злитті з простором Софійсько -- Михайлівського майдану -- одного з найкращих у світовому містобудівництві.

Неподалік від Володимирської вулиці, на бульварі ім. Тараса Шевченка, збудовано Володимирський собор у нав'язаному тоді звертанні до форм "національного стилю", отже, -- "російсько-візантійському" (1862-1886; проект І. Штрома, перероблений згодом П. Спарро та О. Беретті). Дуже затягнуте будівництво завершив В. Ніколаєв. Тринефну хрестокупольну споруду увінчали сім бань. Споруда ніби спиралась на давньоруські та візантійські взірці. Однак надмірне нашарування елементів різних історичних періодів разом з декоративним перенасиченням призвело до втрати цілісності архітектурного образу. Інтер'єр розмалювали видатні українські (В. Котарбінсський, П. Сведомський, М. Пимоненко) та російські художники (В. Васнєцов, М. Нестеров. М. Врубель). Малярське оздоблення собору стало видатним явищем монументального мистецтва того часу.

Звертання до старовини відображено у спорудженні військової фортеці на Печерську -- складного комплексу споруд з низкою оборонних елементів, що створювали образ суворої неприступності (мури, вежі, мерлони, машикулі). В цьому ансамблі центральне місце належало Микільській брамі з вежами та двома арковими проїздами на територію фортеці (1850; архітектор Трманський).

Новий район формувався на Шулявці (колись робітничої, невлаштованої околиці), де споруджено перший у тодішній Росії Політехнічний інститут (1898-1902; арх. І. Кітнер, П. Реутов, О. Кобелев та ін У ті самі роки студенти закладали парк. Інститут збудовано на одному з пагорбів поблизу Брест-Литовського шосе. Так постав великий містобудівний ансмбль цього району.

Активно розвивались будівельні справи в інших містах. У тодішній Україні після Києва, два міста -- Одеса і Харків -- належали до найбільших за кількістю населення та значенням у торговому, промисловому і культурному житті.

У Другій половині XIX ст. Одеса швидко розросталась за рахунок численних заводів, фабрик -- 1910 р. їх налічувалось 430 -- та приросту населення. В місті працювали архітектори А. Бернарда????? М.Толвінський, С. Ландесман, Г.Дмитренко та ін. Забудовувалися головні вулиці -- Преображенська, Дерибасівська, Старопортофранківська, планувались міські сквери, бульвари озеленювалися акаціями. Все, що будувалося, мало підкреслено репрезентативний характер. А.Бернардацці -- автор нової біржі (1899) і готелю "Брістоль" (1890). За проектом В.Шретера зведено вокзал (1879-1883), будувалося чимало громадських споруд і житлових будинків, які визначали розвиток міста в північному і західному напрямках. Тут споруджені цирк (1894), поштамт, критий ринок (1911), міська бібліотека (1907), розширилася будівля Одеського університету. Будівництво велось переважно в історичному стильовому напрямі архітектури міста, визначальною була класика. В класичному стилі збудовано корпус Новоросійського університету (1865), а в стилі Ренесанс -- нова біржа.

Швидко зростав Харків, що зумовлювалося історично сформованою радіальною схемою вулиць з одним центром -- Університетською гіркою, де розташовувались магістрат, Покровський собор, університет. Однак перспективи зростання міста визначав генеральний план 1890-1895 рр., розроблений групою архітекторів. До міста прилучались околиці, старі вулиці випрямлялись і розширювались. За межі міста винесли десять заводів, кладовища, скотобійні та ін. Розвивались кілька районів, що мали свою функціональну диференціацію. Нерідко забудова велася всупереч планам.

Вагомий внесок у будівництво Харкова зробив провідний архітектор О. Бекетов, прибічник класичних стильових норм. Серед його споруд -- бібліотека ім. В. Короленка (1901), Медичне товариство (1912), Комерційний інститут (1914-1916). Загалом О.Бекетов визначив архітектурний вигляд Харкова. Тоді головними вулицями стали Сумська і Пушкінська. В кінці вулиці Сумської студенти посадили міський парк (відкритий 1907), а Пушкінська вулиця закінчувалась іподромом (1906).

Широка Катеринославська вулиця забудована доходними будинками, готелями, але складалась як торгова. Тут на початку XX ст. збудовано Благовіщенську церкву (1901, арх. М.Ловцов), торгові склади (1912-1914), критий ринок (1912-1915, арх. І.Загоскін).

В інших містах, насамперед в обласних центрах, забудова впродовж XX ст. відбувалася повільнішим темпом, проте в тих самих стильових нормативах неокласицизму, неоукраїнських форм.

Великий адміністративний і культурний центр Галичини -- м. Львів, за панування Австро-Угорщини втрачало середньовічну замкненість і перетворювалося в європейське з широкими бульварами, вулицями, багатоповерховими будинками. В останній чверті XIX--на початку XX ст. закінчилося формування нового центру Львова: проспект Свободи, площа Адама Міцкевича, проспект Тараса Шевченка (створений на місці давнього оборонного валу і русла р. Полтви). Вали колись називали Гетьманськими, але після того як Полтву забетонували і заховали у підземні колектори, тут був прокладений пішохідний бульвар з посадженими обабіч каштанами та кленами/ Місто швидко розросталося в північно-західному і південному керунку, з'явилися нові вулиці та кілька площ. Упродовж другої половини XIX--початку XX ст. групою львівських архітекторів збудовані наймасштабніші споруди адміністративного, культурного, навчального призначення, переважно у ренесансно-бароковому стильовому вирішенні. У стилі Високого Відродження зведено головний корпус Львівської політехніки (1873-1877; арх. Юліан Захаревич). Споруда акцентована виступаючим корінфським портиком (тепер -- Національний університет "Львівська Політехніка").

У стилі неоренесансу працював у Львові архітектор поляк Юліус Гохбергер (1840-1905). Серед його споруд -- будинок Товариства взаємної допомоги. Особливо вирізняється грандіозна споруда Крайового Галицького сейму (1877-1881), де виступаючий портик з лоджією також завершує аттик (тепер -- Львівський національний університет ім. Івана Франка).

На вулиці Коперника у стилі французького Ренесансу розташована чудова споруда палацу Потоцьких. Зводив палац у 1889-1890 рр. архітектор Ю. Цибульській за проектом французького архітектора Л.д'Овернь. Палац вирізняють продуманість внутрішнього композиційного планування та багатство ліпної декорації, в екстер'єрі -- завершення, де відображено особливості французької архітектури. Тепер у палаці розміщена експозиція західноєвропейського мистецтва XIV--XX ст. ( Львівської галереї мистецтв).

Вище по сучасній вулиці М. Коперника розміщується ще один палац, що колись належав князям Сапігам (тепер -- Товариство охорони пам'яток історії і культури). Затишну двоповерхову споруду 1868 р. збудував архітектор А.Кун. У її стильовому виразі стикається Ренесанс з декоративними елементами бароко.

У спорудах, проектованих Ю.Захаревичем, дотримано стильового монізму. Сам автор, найерудованіший з-поміж львівських архітекторів, не був прив'язаний до певної стильово окресленої епохи, проте міг творчо поєднати в естетичному зовнішньому вигляді споруди стильові особливості Ренесансу з новими містобудівними завданнями. Так він вирішив будинок Галицької ощадної каси (1891; тепер -- Музей етнографії та художнього промислу), що крилами займає ріг вулиць Гнатюка і проспекту Свободи, які сходяться в наріжному пів-циліндрі, завершеному куполом. На аттику -- скульптурна група "Ощадність" (скульптор Л.Марконі). Зі спокійною ритмічною урівноваженістю двох верхніх поверхів контрастує перший -- рустикований коленим каменем суворий поверх. Ясність та елегантна простота вирізняють вестибюль і сходову клітку з вітражами. Скульптор Л.Марконі, що доклав чимало зусиль до пластичного оздоблення багатьох споруд, виступає як архітектор разом з Ю. Яновським у спорудженні Художньо-промислового музею (1895-1903; тепер -- Національний музей). Будинку надані риси пізнього Ренесансу, що особливо стильово розкрито у вестибюлі та сходовій клітці з верхнім світлом.

Проспект Свободи завершує велична споруда Театру опери та балету -- найпривабливіша у львівському міському середовищі. Споруда поєднує ренесансні та барокові стильові ознаки. Відкритий триарочною лоджією імпозантний фасад оздоблений фронтоном і численними алегоричними скульптурами (П.Війтович, А.Попель, Т.Баронч, Ю.Марковський, Ю.Белтовський). Інтер'єр оздоблений різнокольоровим мармуром, позолотою, декоративними розписами та скульптурою. Всі разом мистецькі види пишно декорують дзеркальний зал. Окрасою сцени є декоративно-тематична завіса "Парнас" відомого академіка малярства Г.Семирадського.

Ще два об'єкти збудовано зі звертанням до Ренесансу і бароко -- це готель "Жорж" (1901) та Будинок учених (1897); проекти розробили віденські архітектори Г.Гельмер і Ф.Фельнер. Готель "Жорж" фасадом виступає на площу Адама Міцкевича -- найстаріший готель, який заснував 1793 р. Георг (Жорж) Гоффман. З давньої споруди на нову перенесений рельєф "Св. Георгій", що на фронтоні готелю.

Будинок учених (колишнє Шляхетське казино) -- з відкритим динамічним фасадом -- аркадній лоджії, фланкованими порталами, прикрашеними динамічними атлантами. Динамічний рух панує у вестибюлі завершеним складним перекриттям, особливо у дерев'яному різьбленому парапеті чудових дерев'яних сходів.

Упродовж XIX ст. у Львові храмів збудовано небагато. Наприкінці XIX ст. за проектами Ю.Захаревича руїнам храмів Марії Сніжної та Іоанна Хрестителя надано псевдороманського стилю, у цьому стилі збудовано також костел францісканок (1876-1888). У неоготичному стилі у 1903-1907 рр., за проектом архітектора Т.Таловського, збудовано костел (тепер -- церква св. Єлизавети; Привокзальна площа). Скульптурне оздоблення виконав П.Війтович. У дусі мавританської архітектури 1903 р. К.Мокловський збудував Єврейський шпиталь (тепер -- друга міська лікарня).

Архітектура XX ст. позначена пошуками нового етапу розвитку. Найпоширенішим став модерн, головним скеруванням було протиставлення історизму й еклектиці. Хронологічно модерн охопив незначний часовий період -- 90-ті роки XIX ст., близько 15 років до початку Першої імперіалістичної війни. Це був короткий період накопичення та усвідомлення нових художніх ідей і форм. Велика увага приділялась опрацюванню функціональних питань, використанню нового будівельного матеріалу -- залізобетону, металу, скла, кераміки. Відбулося створення системи конструктивних і художніх ознак нового архітектурного стилю, прагнення загального оновлення мистецтва, відмова від ордерної системи і будь-яких форм минулого.

Стиль модерн склався в умовах швидкого розвитку індустріального суспільства і піднесення національної свідомості. Розрізняли три різновиди стилю:

чистий модерн;

стилізаторський;

раціоналістичний (у раціоналістичному закладені риси майбутнього функціоналістичного конструктивізму).

У модернізмі відбувалися важливі процеси осмислення нових художніх ідей, пошуку форм. Тоді трансформувалися звичні нормативи стилів, активно зверталася увага на природу. Копіювалися природні форми, передусім рослинні з підкресленням їх динаміки -- це в'юнкі лінії, лілеї, очерет, цикламен, іриси. Орнамент був основним виразним засобом -- криволінійний, пронизаний експресивним ритмом, переплетення, лінія якого несла духовно-емоційний і символічний зміст. Орнамент та інші рельєфні прикраси були виконані скульптурно, у кераміці та мозаїці. Декор вільно компонувався на площинах, часто асиметрично. В конструктивних засадах нової архітектурної системи асиметрія визначала її виразну сутність.

Модерн набув поширення переважно у середовищі заможних власників палаців, котеджів, вілл, прибуткових споруд. До перших модерних прибуткових будинків належав будинок Кона на Миколаївській вулиці Києва (арх. Е.Братман, Г.Шлейфер), будинки на вулицях Володимирівській, Рейтарській, Заньковецької, площі Софійської та ін.

Раціоналістичний модерн (стриманий від декору) вирізнявся бездоганними пропорціями прорізів (вікна, двері), формою еркерів, м'якими окресленнями вікон і балконів. У цьому стилі зведені споруда міської залізничної каси на Пушкінській вулиці (1912--1914; арх. О. Вербицький), критий Бессарабський ринок (1909-1912; арх. Г. Гай).

Значну роль відіграв модерн у спорудах центру Харкова: на Миколаївській і Павлівській площах зводилися банківські й житлові споруди, будівлі Міської думи, ломбарди (1908), численні банки, страхові товариства "Росія", готель "Версаль" (1915); на вулицях Сумській і Пушкінській багатоповерхові доходні споруди. Центральний район відповідно розвивався як фінансовий і культурний центр міста.

У багатьох містах тодішньої України модерн набув національних рис, запозичуючи мотиви з народного дерев'яного будівництва -- форми дахів, віконних і дерев'яних прорізів зі скошеними верхніми кутами, майолікові вставки з національною орнаментикою й інші декоративні елементи народного мистецтва.

Український національний модерн найпоширеніший на Харківщині та Полтавщині. У цьому стилі в передреволюційний період будувались лікарні, школи, комплекси селекційних станцій, деякі споруди в Миргороді, Чернігові й інших містах. Найкращою спорудою був будинок Полтавського губернського земства (1905-1909; автор художник-архітектор В.Кричевський). Фасад вирішений монументально і динамічно: ризаліт, що активно виступає по центру, флакований двома "втопленими" в тіло споруди баштами зі заломами, покритий кольоровою черепицею дахом, звис якого підтриманий кронштейнами, спаровані вікна другого поверху розділені витими колонками. Двоповерхову споруду замикають злегка виступаючі ризаліти з крутими верхами. В інтер'єрах стіни, колони, арки прикрашені народним орнаментом.

Згодом В.Кричевський цими засадами керувався і надалі у спорудах Києва. Архітектуру глибоко народну за своєю сутністю реалізовано у споруді школи імені І. Котляревського у Полтаві (1903-1905; арх. Є.Сердюк, М.Стасюков), а також церкві у Плішіївцях (1902-1906; арх. І.Кузнєцов). У такому стилі 1913 р. за проектом архітектора К.Жукова споруджено художнє училище у Харкові, згодом -- художню школу у Вовчанську. За ескізами художника О. Сластьона зведено будинок Миргородського курорту з високою баштою перед входом (1914-1917) та школу у Млинцях (1909-1911). У стилі національного модерну будували в містах Катеринославі, Харкові, Чернігові та ін.

Модерна архітектура західних областей України, з урахуванням народного мистецтва гуцулів і бойків, розвивалася досить успішно у містах Львів, Кам'янка-Бузька, Дрогобич, Коломия, Трускавець та ін. Модерн у Львові мав віденське забарвлення так званої сецесії, з характерним перебільшенням декоративних прикрас (Будинок філармонії, 1907, арх. В. Садловський; Торгова палата на проспекті Т. Шевченка, 1907-1910, арх. А. Захаревич; будинок № 3 по вул. Коперника (нині -- Фінансово-економічний інститут), 1909, арх. А. Захаревич; кам'яниця № 12 (тепер -- вул. Січових Стрільців), 1913, арх. Р. Фелінський) та ін. Сецесія у Львові має значну перевагу в архітектурі початку XX ст., що засвідчують вулиці академіка Богомольця, академіка Павлова, Глибока, Валова.

Ініціатором модерної національної архітектури був архітектор І.Левинський, який працював з архітекторами Т.Обмінським, О.Лушпинським, В. Нагірним. Він збудував виняткові за красою споруди, прикрашені народним орнаментом і формами, запозиченими з народного мистецтва й архітектури. Найкраща з них -- споруда страхового товариства "Дністер" у Львові, що на вулиці Руській (тепер -- сьома поліклініка). Споруда зведена 1905 р. Г. Левинським, Т. Обмінським, О. Лушпинським. Тут також містилися українські спілки й організації. На сцені цього невеликого залу в складі аматорського студентського театру 1909 р. вперше виступив Лесь Курбас -- видатний режисер і актор. Весь будинок пишно декоровано ліпниною, керамікою, а гостроверхі дахи нагадують бойківські храми. Ця ж група архітекторів спорудила у 1914-1916 рр. будинок Вищого музичного інституту імені М.Лисенка на вул. Шашкевича (тепер -- музичне училище). Декоративне оздоблення великого і малого залів виконав художник М. Сосенко (1915). Автором проекту по вул. Лисенка чотириповерхового будинку філіалу Наукової бібліотеки був І.Левинський. За його проектом збудовано у 1906-1908 рр. гімназію (тепер -- вул. генерала Чупринки) і бурсу Українського педагогічного товариства (тепер -- корпус Українського державного лісотехнічного університету). В будівництві був задіяний архітектор Т. Обмінський. Ця будівля разом зі спорудою "Дністер" належать до кращих творів української сецесії: трапецієвидні прорізи вікон, дахи зі заломами, вежа, подібна до дзвіниці, у фронтонах -- сецесійні обриси. О. Лушпинський -- автор Народного дому в Копиченцях (1902-1903). Зведений за його проектом будинок лікарні прикордонних військ України (1906-1908, колишній санаторій лікаря К. Солецького) -- видатний твір львівської сецесії.

Крім модерну, на початку XX ст. важливим стильовим керунком був неокласицизм, викликаний прагненням до архітектури високої художньої виразності, що вбачалось у російському класицизмі та критичному відношенні до стилізаторства, надмірній декоративності, простонародності модерну. Неокласицизм заохочувався у спорудах державних установ, банків, для створення величних будівель. Це було явище типово російське, воно не мало будь-яких зарубіжних виявів.

Неокласицизм в Україні пов'язаний з діяльністю архітекторів, серед яких П.Альошин, П.Андрєєв, О.Бекетов, О.Красносельський. Засвідчує неокласицизм незначна кількість споруд: Київ -- Педагогічний музей і Ольгінська гімназія (1911; арх. П.Альошин), Харків -- Сільськогосподарський і Мечніковський інститути (1911-1914; арх. О.Бекетов), Дніпропетровськ -- Дитячий пансіон (1914-1915; арх. О.Красносельський). Набагато пізніше неокласицизм, що за радянського часу виявився в скеруванні "радянського історицизму", чітко простежується і в монументальній споруді Академії ветеринарної медицини (Львів; 1960; арх. І.Жолтовський).

З 20-х років і майже до кінця XX ст. триває радянський період (Асєєв, 1989). В історії України -- це складний час, наповнений суворими подіями, тотальним нищенням, руїною. Людське життя втискувалось у жорстокі рамки надуманої ідеології, незалежна думка каралась таборами смерті, тюрмами, голодомором.

В архітектурі, як найбільш показово-рекламній ділянці, перехрещувалися новітні світові досягнення і шанування вибраних сторінок з традицій. Отже, в ній планувалося втілити ще небачені містобудівельні задуми, відповідно до нового історичного періоду, нові типи конструктивних рішень і форм архітектури першого десятиліття радянської влади: Дніпрогес, ансамбль площі Дзержинського та Держпрому (Харків), соціалістичне місто (Запоріжжя).

Теоретична думка намагалась втілити нові ідеали в архітектурі, однак вона виникла в численних угрупованнях, що дотримувалися суперечливих позицій, хоча й об'єднаних створенням архітектури нової епохи. Продовжувалося звертання до європейського конструктивізму, творчості таких його представників, як Міс Ван дер Рое, В.Гропіус, Ле Корбюз'є. Водночас зростає увага до національної спадщини народної архітектури. Прикладом є діяльність Д.Дяченка, який у фасаді Сільськогосподарської академії у Києві (1925-1930) використав форми українського бароко; П.Альошин і Ф.Мадуленко використовували форми української народної архітектури; В.Естерович у стильових нормах класицизму збудував поліклініку в Харкові (1925-1927); О.Вербицький надав риси раціоналістичного модерну споруді Київського вокзалу (1927-1933).

Новий конструктивістський напрям яскравіше виявився у новобудовах Харкова -- тодішньої столиці України. У Харкові створено ансамбль центру міста з комплексом адміністративних організацій та установ; кругла у плані площа тут одна з найбільших у світі. Серед споруд площі -- будинок Держпрому (1925-1929; арх. С.Серафимов, С.Кравець, М.Фельгер) і будинок Проектних організацій (1930-1932; арх. С.Серафимов та М.Зандберг-Серафимова). У цих спорудах використано останні досягнення будівельної техніки та нові архітектурні форми. Вплив ансамблю на тодішню архітектуру був значним. Конструктивна архітектура відбилась в інших будовах Харкова, серед них -- Червонозірковий театр (1933-1938; арх. В. Пушкарьов), поштамт (1928-1930; арх. О.Мордвинов), Палац культури залізничників (1928-1932; арх. О.Дмитрієв). У формах фасаду відбивалась структура плану. Тут суцільне панування скляних площин і металевих вертикалей характеризує пафос соціалістичного будівництва.

Такі самі форми домінували в архітектурі інших міст. Будувалися численні робітничі гуртожитки і палаци культури: Палац праці -- Дніпропетровськ (1926-- 1932; архітектор О.Красносельський), гуртожиток ХТЗ "Гігант" -- Харків (1926), Палац культури заводу "Більшовик" -- Київ (1931-1934; арх. Л.Мойсевич), санаторій ім. Ф.Е.Дзержинського -- Одеса (20-ті роки; арх. О.Дубинін) та ін. Будувалися житлові споруди в усіх містах України. Необхідність житлових масивів зумовлювало зростання промислового будівництва, що спонукало до реконструкції міст. Показовим є будівництво житлового містечка Харківського тракторного заводу і створення навколо нього санаторної зеленої зони шириною в півкілометра. Донецьк на початку 30-х років повністю реконструйований за проектом архітектора П.Головченка. Тут вирішена центральна магістраль з великими громадськими установами з боків -- Будинок Рад, театр, бібліотека та ін.

У промисловому будівництві провідне значення мало спорудження Дніпрогесу (1927-1932; арх. В.Веснін, М.Коллі, Г.Орлов, С. Андрієвський). Проект будови розроблявся на конкурсній основі, в якому взяли участь провідні архітектори Москви і України. Комплекс споруди об'єднав греблю, силову станцію -- на правому березі Дніпра, трикамерний шлюз -- на лівому. Гребля має форму напруженої дуги довжиною 760,5 м, розчленованої стояками на 47 прорізів. Стояки заввишки 60 м вгорі об'єднані двоярусним мостовим переходом. Конструкція велична і спокійна; при грандіозності усієї споруди гармонійність пропорцій справляє сильне враження. Так сучасна архітектура виражала динамізм часу.

У 1932 р. ЦК ВКП(б) прийняв Постанову про перебудову літературно-художніх організацій і створення творчих спілок, у тому числі Спілки архітекторів України (1933). Підготовку архітекторів здійснювали архітектурні факультети у Києві, Харкові, Одесі, а з 1939 р. -- у Львові.

З середини 30-х років простежується відхід від конструктивізму й повернення до класики. Попередній період архітектури почали називати аскетично-примітивним, коли зводилися будинки-коробки. Класика сприймалась як інтернаціональна, греко-римська архітектура, згодом Ренесансу і класицизму. Показник нового стилю -- споруда Ради Міністрів УРСР у Києві (1935-1937; арх ІФомін). Фасад споруди утворює могутня динамічна дуга, фланкована ризалітами, що виступали колонними торцями, а її маса ділилася на дві частини: нижню -- п'єдестал і верхню -- розчленовану рустованими півколонами з бронзовими корінфськими капітелями. Ордерна система панує в усій споруді, офіційно-помпезний вираз якої перевершив усе, що було до того часу збудовано. Ця споруда-ідол -- красномовний образ часу.

До таких класичних споруд України належить будинок Верховної Ради УРСР (1936-1939; арх. В.Заболотний), розташований у парковій зоні, на високому березі Дніпра. Тут поєднуються класична схема загальної об'ємно-просторової побудови з національним декором (в оформленні інтер'єрів). На противагу споруді Ради Міністрів, будівля Верховної Ради не пригнічує масштабами, вирізняється цільною кубічною формою, простотою об'єму, компактністю силуету, особливо не виділяється розмірами серед сусідніх будинків. Фасад будівлі Верховної Ради підкреслює урочистий восьмиколонний портик.

Ці дві споруди -- найвизначніші твори тодішньої архітектури Києва. У кожній по-різному використані засади класичної архітектури та вирішена художньо-образна система форм.

Переведення столиці УРСР з Харкова до Києва зумовило нові будівничі завдання. Збільшилось будівництво адміністративних, промислових, навчальних і житлових споруд. В усіх проектах настійно проводилось повернення до класичної архітектури.

За проектом Лангбарда у 1936--1939 рр. здійснено оформлення Урядової площі. Дві адміністративні споруди мали завершувати цю площу в бік Дніпра. Одна з них планувалась на місці Михайлівського Золотоверхого монастиря, для чого цю цінну пам'ятку давньої архітектури було знесено. Поряд було поставлено іншу -- чвертьокруглу в плані. її могутня колонада корінфського ордера відділена невеликим курдонером від семиповерхової споруди, розчленованої пілястрами, також з корінфськими капітелями. Претензійна споруда загалом не пов'язана з рельєфом Старокиївської гори, вона чужорідна у цьому районі. З боку Дніпра силует усієї споруди виглядає величезною приземкуватою масою, тому поряд нічого не будували. Отже, знищення пам'ятки світового значення було невиправданим і злочинним. Грандіозний ансамбль площі не був завершений, а те, що із запланованого було здійснено, належить до невдалих сторінок довоєнної української архітектури.

У суспільних спорудах використовували класичні форми. Постанови уряду закликали до створення красивих, зручних, економічно доцільних будинків. Проведені до Першого Всеукраїнського з'їзду архітекторів дискусії розв'язували теоретичну проблему. Йшлося про визначення принципів соціалістичного реалізму в архітектурі, поєднання ідейності й правдивості художнього образу з відповідністю кожної споруди технічним, культурним і побутовим вимогам, бо радянська архітектура повинна була прагнути до створення споруд технічно й економічно досконалих, які відображають велич ідей і прагнень епохи.

Виконання настанов стосовно творчого використання кращих зразків класичної і нової архітектури, досягнень нової техніки серед архітекторів мало не завжди виправданий характер. Прикладом може бути перенасичення деталями, формальність застосування засад класики (Будинок уряду в Києві, арх. І.Лангбард). Водночас з використанням класики простежуються звертання до модерну та пошуки національних форм (переважно у декоруванні). Це засвідчує музей Т.Шевченка у Каневі (1934-1937; арх. В.Кричевський, П.Костирко), житловий будинок на бульварі імені Тараса Шевченка у Києві з використанням декоративних мотивів давньоруського зодчества (1936-1937; арх. О.Смик). З елементами бароко (спарені пілястри і колони) на Брест-Литовському проспекті зведено будинок Торгової академії (1939; арх. Д.Дяченко). В зв'язку зі зверненням до спадщини бароко, на Першому з'їзді архітекторів України (1937) видатний архітектор О.Щусєв застерігав від бездумного використання декоративних елементів, хоча суть і сила бароко -- у величі об'ємів та побудові маси. Так приховано відводилася творча думка від національних традицій.

У 30-х роках поширилося будівництво житлових багатоповерхових споруд, зумовлене вимогами економічності, створення кращих умов життя людей. Такі будинки споруджувалися у великих містах. У Києві -- це житлові будинки на Пироговській вулиці (1936-1937; арх. Г.Шлаконєв), житловий будинок заводу

"Більшовик" (1935-1937; арх. А.Добровольський, М.Ручко) та будинок письменників (1938; арх. Н.Субонєв, П.Костирко). Тоді ж розпочалося швидкісне будівництво за типовими проектами шкіл, дитячих садків, ясел, магазинів, кінотеатрів. Однак кращим оригінальним проектом була споруда театру в Донецьку (1935-1940; арх. О.Котовський), де використані класичні форми з ордерною системою.

Після війни 1941-1945 рр. розпочалася відбудова міст і сіл України. В Києві збиралися видатні архітектори тодішнього Радянського Союзу -- О.Щусєв, К.Алаб'ян, Л.Руднєв та ін. Відроджувався Дніпрогес, відновлювалися міста Харків, Запоріжжя, Чернігів, Севастополь, Тернопіль, Полтава та ін.

Проект віднови Хрещатика розробляв О.Щусєв, звертаючись до архітектурної спадщини бароко. В таких формах архітектори П.Альошин і В.Заболотний проектували Хрещатик -- головну магістраль Києва. І навпаки, О.Власов обстоював побудову Хрещатика в урочистих формах класики. Дві думки були об'єднані в цілісному варіанті, де в стильових рисах творчо використана модернізована класика з елементами українського народного мистецтва в керамічному декорі. У відбудові Хрещатика брали участь також архітектори А.Добровольський, В.Слізаров, Б.Приймак, О.Заваров, О.Малиновський. Роботи тривали до 1956 р. Забудова Хрещатика має чимало позитивних рис -- просторовість, світлий колорит, мальовничість, озеленення.

Відбудова багатьох міст України, зокрема розроблення структури житлового будинку, орієнтувалась на типові секції -- створено уніфіковану серію секцій з урахуванням стандартизації конструктивних елементів. Були розроблені проекти крупноблочних будинків, масове будівництво велося за типовими проектами. Зокрема, відбудова Севастополя здійснювалась за старою схемою планування, що зберігала давні класичні форми. У спорудах застосовувалися лоджії й галереї, за стилем ближчі до ренесансних, споруди облицьовані білим інкерманським каменем.

Поширилось звертання до традицій українського бароко. Такі традиції властиві водолікарні у Пущі-Водиці (1948; арх. С.Маринченко), житловим будинкам Дарниці, кіноконцертному залу в Запоріжжі. Поряд з традиціями частіше звертались до ордерної системи класицизму: театри в Полтаві (1957; арх. О.Малишенко, О.Ковальов), Тернополі (1953-1955; арх. І.Михайленко, Д.Чорновол, В.Новіков), Чернігові (1956; арх. С.Фридлін, М.Лібман, С.Тутученко), Запоріжжі (1953; арх. С.Фридлін). Тут були обов'язковими портики з фронтонами, що характеризують тогочасні споруди вокзалів станції Ясиновата (1952), Симферополя (1953), Дніпропетровська (1952).

Надмірність класичних форм -- тяжкі колонади, портики -- застосовували в багатьох будинках відпочинку, санаторіях, школах, навіть житлових будинках, що було значним перебільшенням, нерозумінням доцільності використання стилю.

Період 60-90-х років XX ст. у розвитку української архітектури не позначений строкатістю використання минулих стилів. Це перехід до індустріальних методів будівництва, крупноблочних і крупнопанельних споруд. Перевага надавалася не окремим будинкам, а великим масивам з комплексом численних видів споруджень. Вироблялася нова стильова скерованість будівництва, що затверджувалося відповідними постановами ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР (1954 -1955)

На художню виразність споруд впливали будівельні матеріали -- бетон, залізобетон, метал, скло. Перша споруда з рисами нового стильового скерування -- Палац спорту в Києві (1958-І960: арх. М.Гречина і О.Заваров), який вражав новизною форм. Тут суцільний скляний фасад розчинений залізобетонними стояками, відсутній декор. Однак Палац спорту загальним виглядом нагадував промислову споруду.

Класичні традиції ще відчутні в надземних і підземних станціях метро першої та другої черги. Проте в подальших будовах станцій помітне прагнення внести в їх образи риси сучасності, пов'язати з особливостями довкілля. Архітектурних повторень у спорудженні станцій не передбачалось ні у Києві, ні у Харкові, хоча простежується вплив метрополітенів Москви і Ленінграда (тепер -- Санкт-Петербург).

Готелі, санаторії, дитячі табори споруджувалися в полегшеному вигляді, з чітким розплануванням вертикалей і горизонталей, розкриттям фасаду до світла. Такими є готель "Славутич" (Київ, 1965-1972; арх. В.Ладний, Г.Кульчицький), табір "Морський" (Артек, 1962; арх. О.Полянський, Д.Вічухін, Н.Гіговська). Класичні традиції властиві спорудам річкових вокзалів (Київ, 1961; Черкаси, 1963). У побудові київського Палацу школярів (1962-1965; арх. О.Милецький, Е.Більський) домінують скло і металічні конструкції (як згодом і в Бориспольському аеропорту).

Архітектори продовжували звертатись до форм української народної архітектури найчастіше в побудовах пансіонатів (1963; Яремче, Івано-Франківської обл.), ресторанів з поетичними назвами "Млин", "Вітряк", "Наталка".

Починаючи з 60-х років XX ст. особливо поширилося будівництво житлових районів навколо великих міст. Воно проводилося за типовими проектами. Це забезпечувало незмінність внутрішнього рішення і зовнішнє наслідування, водночас підвищувало темпи будівництва й знижувало його вартість. Однак така однотипність, монотонність, невиразність забудов нових районів стала для людини не радістю власного помешкання, а трагедією. Такі умови створювали негативний психічний вплив на людину. Ця архітектура анти-гуманна за сутністю, оскільки пригноблює людину відсутністю будь-яких естетичних елементів, творчого начала, зв'язку з природою.

У 80-х роках в архітектурі України намітилось певне подолання стереотипів масового житлового будівництва, скерування його до еклектичної архітектури XIX ст. з її скульптурним оздобленням, красою зовнішнього вирішення. Ще донедавна "огидна" еклектика сприймалась як популярне художньо-історичне явище.

Складним був шлях до новизни у спорудах адміністративних, зокрема театральних, які без колонних портиків вважались поза традицією. Однак поступово в театральних спорудах зникають колони, портики, фронтони, фасади чле-няться пілонами (Театр у Черкасах, 1965; Театр драми і музичної комедії імені М.Щепкіна у Сумах, 1978).

Сучасна теоретична архітектурна думка характерна органічним поєднанням старих забудов з новими, використанням національних традицій, збагаченням пластикою фасадів, що вносить певну розрядку в забудову масивів. Однак при зведенні суспільних споруд враховується їх призначення, що започатковано в архітектурі 30-40-х років, зокрема в повоєнний період.

Яскраве вирішення та пошуки нових художніх образів виявились в архітектурі за індивідуальними проектами, що переважно торкнулось збудованих театрів майже в усіх обласних центрах. До уже згаданих додамо Театр ляльок у Рівне (1979) та Полтаві (1982). Оригінально вирішені будинки двох меморіальних музеїв, передусім музей Миколи Островського у Шепетівці (1979; арх.

М.Гусєв, В.Суслов, О.Ігнащенко, художник О.Гайдамака), літературно-меморіальний музей М.Коцюбинського у Чернігові (1984; арх. О.Ігнащенко, Ю.Дмитрук та ін.). Для останнього характерний різкий контраст крупних геометричних форм порівняно із сусідніми спорудами.

По-справжньому новаторськими спорудами стали концертні зали "Україна" у Харкові (1963; арх. В.Васильєв, Ю.Плаксиєв, В.Реусов, інженер Л.Фрідган) та Києві (1970; арх. Є.Мариченко, П.Жилицький).

Концертний зал у Києві (тепер -- Національний палац мистецтв "Україна") належить до кращих зразків сучасної української архітектури. У будівництві палацу й облаштуванні інтер'єру використано природні та штучні матеріали: білий і рожевий мармур, граніт, вапняк, склопрофіліт, дерево тощо; обрамлення здійснено білим інкерманським каменем. Урочиста дуга палацу розчленована металічними ребрами, що надають споруді музичної гармонії.

Отже, процес оновлення архітектурних форм передбачає звертання до національних традицій, врахування особливостей природного довкілля, глибокий аналіз досягнень світової архітектури.


Подобные документы

  • Урбанізація світу в ХІХ-ХХ ст. та поява необхідності будувати якнайбільше житла в містах і селах. Поява та застосування нових будівельних матеріалів. Особливості застосування еклектизму, неокласицизму, модерну та інших стилів в архітектурі ХІХ-ХХ ст.

    реферат [38,4 K], добавлен 13.10.2010

  • Використання в архітектурі стилів ампір, модернізм, бароко, монументалізм, бруталізм, мудехари, гай-тек, неоготика, пітореск, готичний стиль, ренесанс, гуцульська сецесія, рококо, деконструктивізм, романський стиль, еклектизм, функціоналізм, класицизм.

    презентация [12,7 M], добавлен 30.12.2014

  • Історія походження назви кафе. Призначення та використання проекту. Опис приміщення (зовнішня та внутрішня частина кафе). Стильові особливості єгипетської колони. Прогресивні елементи в єгипетській архітектурі. Типи опор в єгипетській архітектурі.

    контрольная работа [21,0 K], добавлен 20.11.2010

  • Змішування компонентів будівельних сумішей. Параметри, що впливають на якість їхнього змішування. Диспергіроване змішування сипких матеріалів. Формування будівельних сумішей. Дозування сипких і рідких матеріалів. Класифікація процесів грануляції.

    учебное пособие [9,2 M], добавлен 26.09.2009

  • Декоративні та композиційні прийоми архітектурного модерну. Основні європейські напрями модерну: ар-нуво, ліберті, югендстиль, сецессіон. Видатні архітектори, що працювали в стилі модерн. Стилістичне різноманіття архітектури європейського модерну.

    презентация [1,8 M], добавлен 26.11.2017

  • Особливості розвитку російської культури ІX-XVІІ ст.: мистецтво, писемність, архітектура. Відродження архітектури Русі після монголо-татарської навали. Архітектура Новгорода, Пскова, Москви. Нововведення в російській архітектурі 14-16 століть.

    курсовая работа [191,4 K], добавлен 11.11.2007

  • Вивчення історії Житомира та її відображення на архітектурі міста. Перелік історичних об'єктів та опис їх архітектурних стилів. Особливості декору будівель та елементи дизайну фасадів. Сучасна архітектура міста Житомиру. Перелік архітектурних термінів.

    реферат [7,8 M], добавлен 19.01.2011

  • Монументальні будівлі Древньої Русі. Загальна схема зведень в усіх храмах другої половини і кінця XI ст. Пам'ятники архітектури древнього Полоцька. Особливості розташування циліндричних склепінь храмів. Вікна, двері та портали в культових спорудах Русі.

    курсовая работа [6,2 M], добавлен 04.05.2015

  • Аналіз вирішення функціональних вимог, ергономічних та естетичних рішень інтер’єру. Призначення та галузь застосування, розкриття концептуального та інноваційного рішень. Опис архітектурної пластики, функціонального зонування, обладнання та меблів.

    дипломная работа [5,0 M], добавлен 14.09.2014

  • Загальна характеристика будівельного комплексу, його матеріально-технічна база. Планування організації постачання будівництва, складське господарство та розрахунок кількості матеріалів. Класифікація і структура підприємств виробничої бази будівництва.

    реферат [39,6 K], добавлен 21.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.