Продукти грибного походження, їх характеристика і застосування в медицині

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ КАФЕДРА ФАРМАКОГНОЗІЇ ТА БОТАНІКИ

Курсова робота

На тему: “Продукти грибного походження, їх характеристика і застосування в медицині”

Підготував: студент 1 групи 3 курсу

фармацефтичного факультету

Шкляренко Василь Дмитрович

Науковий керівник:

Кандидат фармацефтичних наук

Доцент Чолак Ірина Семенівна

Київ 2020

Зміст

Вступ

1. Що таке гриби

1.1 Історія вивчення грибів

1.2 Види грибів ,їх характеристика

1.3 Використання грибів в медицині

1.4 Класифікація пеніцилінів

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Гриби -- одна з найбільших та найрізноманітніших груп живих організмів, існуючих на Землі. Вони з'явилися понад мільярд років тому й поступово стали невід'ємною частиною всіх водних та наземних екосистем. Згідно з сучасними прогнозами, на Землі існує понад 1 500 000 видів грибів, проте лише 5 % з них описані вченими. За підрахунками Д. Л. Хоксворта (2001), щороку вчені описують біля 1700 нових для науки видів грибів! Дослідження грибів є завданням окремої науки, що має назву мікологія. Місце грибів у системі органічного світу впродовж століть залишалося предметом дискусій. Вчені різних епох відносили їх до рослин, тварин, мінералів, або навіть патологічних утворень. В середині ХХ століття утвердилось уявлення про гриби як про окреме царство живої природи. Нарешті, молекулярно-генетичні дослідження кінця ХХ -- початку XXI століть переконливо показали, що гриби є збірною поліфілетичною групою. По суті справи, поняття «гриби» (так само як і «рослини» чи «тварини») описує певний спосіб життя й обумовлені ним особливості зовнішньої та внутрішньої будови, росту, розвитку й розмноження. Гриби -- це «професія», яку багаторазово й незалежно один від одного обирали представники різних гілок генеалогічного древа життя. Усіх їх, незалежно від походження, об'єднує осмогетеротрофний спосіб живлення, тобто живлення готовими органічними речовинами (гетеротрофія), що поглинаються всією поверхнею тіла (осмотрофія). Необхідність усмоктувати поживні речовини всією поверхнею зумовила найважливіші особливості будови грибів. При осмотрофному живленні приплив поживних речовин до клітини залежить від площі її поверхні. Тому в ході еволюції гриби прагнули її збільшити, не змінюючи при цьому об'єму свого тіла. Як наслідок, гриби освоїли необмежений ріст, а клітини в більшості з них набули вигляду гігантського розгалуженого утворення -- міцелію. При такій будові, гриби, звісно ж, утратили рухливість і перейшли до розповсюдження в зачатковому стані за допомогою спеціалізованих клітин або їх груп, які називають спорами. Живлячись усією своєю поверхнею, переважна більшість грибів розвивається всередині поживного субстрату -- ґрунту, мертвої органіки або живого організму. За межі субстрату вони зазвичай виносять тільки репродуктивні структури, щоб забезпечити собі вільне розповсюдження. Саме тому люди знають гриби в першу чергу за їх органами розмноження -- плодовими тілами. Тим часом справжнє тіло гриба майже завжди приховане від наших очей. Ще однією особливістю грибів, безпосередньо не пов'язаною з їх способом життя, є приналежність до ядерних організмів -- еукаріотів. Ця особливість ґрунтується скоріш на традиції, ніж на об'єктивних фактах, оскільки серед прокаріотів також є дуже близькі за способом життя форми -- так звані актиноміцети. Гриби - харчовий продукт. їстівні гриби містять багато білків і фосфорних сполук. Білки білого гриба, печериць, лисичок за своєю поживністю майже не поступаються тваринним білкам. Недарма ж на Поліссі гриби здавна називають «лісовим м"ясом». У грибах є деякі необхідні для організму людини амінокислоти, яких немає у звичайних харчових продуктах. Проте варто пам'ятати, що гриби важко перетравлюються. Малим дітям, хворим і літнім людям варто уникати грибних страв.

Чимало грибів мають лікарське значення. Саме з грибів уперше одержали антибіотики (від грец. «анти» - «проти», «біос» - «життя») - пеніцилін, біоміцин, стрептоміцин тощо. Сировиною для одержання цих препаратів служать цвілеві гриби. Крім того, багато їстівних і отруйних шапкових грибів здавна використовують у народній медицині як ефективні засоби проти хвороб.

1. Що таке гриби

Грибим (лат. Fungi) -- царство еукаріотичних безхлорофільних гетеротрофнихорганізмів, які живляться переважно осмотрофно, і більшість з яких здатні розмножуватись за допомогою спор (хоча деякі втратили цю можливість і розмножуються вегетативно). Більшість з них протягом всього життя або на певних стадіях розвитку мають міцеліальну будову.

У вузькому сенсі, з точки зору біологічної систематики , гриби - таксон , одне з царств живої природи. У старому ж, більш широкому сенсі, термін втратив значення таксона і позначає еколого-трофічну групу , яка об'єднує гетеротрофних еукаріот з осмотрофное типом харчування . Такі організми за традицією продовжує вивчати мікологія.

Дуже велике біологічне та екологічне різноманітність грибів. Це одна з найбільших і найрізноманітніших груп живих організмів, що стала невід'ємною частиною всіх водних і наземних екосистем . Відповідно до сучасних оцінками, на Землі існує від 100 до 250 тисяч , а за деякими оцінками до 1,5 мільйона видів грибів. Станом на 2008 рік в царстві Fungi описано 36 класів, 140 порядків, 560 родин, 8283 вживаних родових назв і 5101 родової синонім , 97 861 вид .

Роль грибів у природі і в господарстві людини важко переоцінити. Гриби присутні у всіх екологічних нішах - у воді і на суші, в грунті і на всіляких інших субстратах. Будучи редуцентамі , вони грають важливу роль в екології всієї біосфери , розкладаючи всілякі органічні матеріали і сприяючи утворенню родючих грунтів. Велика роль грибів як учасників взаємовигідних симбіотичних ( мутуалістіческіе ) спільнот. Відомі симбіотичні відносини грибів з вищими рослинами - мікориза , з водоростями і ціанобактеріями - лишайники , з комахами , представники порядкунеокаллімастігових - обов'язковий компонент травної системи жуйних і деяких інших травоїдних ссавців, вони грають важливу роль в переварюванні рослинної їжі.

Багато видів грибів активно використовуються людиною в харчових, господарських і медичних цілях. Страви з їстівних грибів традиційно входять в національні кухні багатьох народів світу. У багатьох країнах розвинене промислове вирощування їстівних грибів, виробництво матеріалів для грибоводов-любителів. Мікроскопічні гриби використовуються в харчовій промисловості для приготування напоїв способом бродіння , ферментації різних харчових продуктів. Гриби - один з найважливіших об'єктів біотехнології , застосовуваних для виробництва антибіотиків і інших лікарських засобів , деяких хімічних речовин, що використовуються в харчовій промисловості і в технічних цілях.

З іншого боку, гриби можуть наносити і значної шкоди. Фітопатогенні гриби, в непорушених природних екосистемах зазвичай не завдають шкоди, можуть викликати епіфітотії в сільськогосподарських посадках ( агроценозах ), деревних насадженнях та в лісах, де ведеться господарська діяльність. У тварин і людини гриби викликають шкірні захворювання ( дерматомікози ), а іноді і ураження внутрішніх органів (глибокі мікози ). Дуже небезпечні і можуть призводити до смертельного результату отруєння отруйними грибами , а також мікотоксикозів - отруєння харчовими продуктами, зараженими токсинамимікроскопічних грибів. Значної шкоди завдає викликається грибами псування різних продуктів і матеріалів ( біокоррозія ). Існують також галюциногенні гриби .

1.1 Історія вивчення грибів

МІКОЛОмГІЯ - галузь біології; наука про гриби як поліфілетичну групу гетеротрофних еукаріотичних організмів, для яких характерні абсорбтивний спосіб живлення, переважно міцеліальна (зокрема й несправжньотканинна) будова, необмежений ріст і розмноження спорами. Традиційно об'єктом дослідж. М. є справжні гриби (царство Fungi, або Mycota), а також грибоподібні організми, що належать до царств Chromista та Protozoa. Остан. часом частиною М. вважають і ліхенологію - галузь науки, що займається дослідж. лишайників, що є симбіотич. організмами: складаються з кількох компонентів, зокрема й грибів, переважно сумчастих. М. зародилася у ботаніці, однак із часом стала окремою біол. дисципліною. З ін. боку, у М. закладено основи мікробіології та фітопатології. М. - багатогалуз. наука, що вивчає систематику, морфологію, ультраструктуру, еволюцію, філогенез, поширення у природі, екологію, фізіологію, біохімію та генетику грибів. Для М. характерні розроблення й удосконалення методів культивування практично важливих видів грибів як джерела харчування, біологічно актив. (ферментів, вітамінів, полісахаридів тощо) та лікар. речовин, пошук перспективних для культивування видів і з'ясування їхніх біол. властивостей, біоконверсія відходів. Особливу увагу приділяють шкідливим видам грибів - отруйним і продуктам їхньої життєдіяльності, патогенам рослин, тварин і людини, руйнівникам деревини й ін. орган. матеріалів та виробів із них, а також причинам псування харч. продуктів.

Різні аспекти негатив. впливу грибів безпосередньо на людину (мікози, мікотоксикози, алергії) вивчає медична мікологія. Люди з давніх-давен використовували гриби як їжу та ліки. Про це свідчить знахідка 1991 в Альпах на межі Австрії й Італії мумії т. зв. Тірол. льодяної людини віком бл. 5300 р., при якій виявлені плодові тіла трутовиків Piptoporus betulinus та Fomes fomentarius (перші використовували, очевидно, як антигельмінт. засіб, другі - для добування вогню). Відомо також, що гриби в Пд.-Сх. Азії введені в культуру для харч. цілей кілька тисячоліть тому. Як наук. дисципліна М. виникла значно пізніше. 3 гол. періоди її розвитку - старий, новий та новітній - виділив 1940 рос. міколог Л. Курсанов. Перший з них тривав від прадав. часів до серед. 19 ст. Найраніше в наук. літ-рі гриби згадували грец. учені Гіппократ (5 ст. до н. е.) та Аристотель (4 ст. до н. е.). Теофраст (4-3 ст. до н. е., відомий як «батько ботаніки») описав відомі на той час гриби, розділив їх на їстівні та отруйні; дослідив хвороби рослин - борошнисту росу та іржу, що спричинюють фітопатоген. гриби. У Стародав. Римі також вивчали й описували гриби. Так, у трактаті «De materia medica» («Про предмет медицини», 1 ст. н. е.) давньорим. лікаря Діоскорида 2 розділи відведено грибам, розділеним на наземні, підземні та надеревні. Пліній Старший у трактаті «Naturalis historia» («Історія природи», 1 ст. н. е.) розглянув гриби як окрему групу Fungi та, як і Теофраст, поділяв їх на їстівні та отруйні.

Він наводив такі гриби, як fungus porosus (трубчасті), fungus ramosus (розгалужені), fungus sambuci (Юдине вухо), fungus pulverulentus (дощовики), tubera terrae (трюфелі) тощо. Очевидно, в Рим. імперії вже добре зналися на властивостях їстів. грибів, оскільки їх згадуюють у літ. творах, зокрема Петронія і Ювенала. Крім того, знаходили застосування й отруй. грибам - для фіз. усунення політ. противників та небажаних осіб. Імовірно, саме таким чином були отруєні імператор Клавдій, дружина і діти грец. драматурга Еврипіда, нач. охоронців імператора Нерона Аппій Северин та ін. Античні вчені не проводили спец. дослідж. грибів, тому нічого не знали про природу цих організмів. Їхнє походження пояснювали ударами блискавки, дією нечистої сили, роси; грибів-паразитів сприймали за виділення рослин. Із розпадом Рим. імперії занепали і класичні античні науки, тому в Середньовіччі гриби практично не вивчали.

З початком епохи Відродження європ. учені розпочали дослідж. різних груп живих організмів, зокрема й грибів. Описи і малюнки останніх з'являються у різноманіт. травниках, найвідомішим з яких є «Cruydeboeck-Boeck» («Травник», 1554) нідерланд. ботаніка Р. Додоенса. Варто згадати працю італ. натураліста П.-А. Чізальпіно «De Plantis» («Про рослини», Флоренція, 1583), у якій гриби поділено на 3 групи: підземні (Tuber); наземні без ніжки (Pezicae); шапинкові гриби та трутовики (Fungi, виділено 16 підгруп). Франц.-нідерланд. ботанік К. Клузіус - автор першої монографії, цілком присвяч. грибам, під назвою «Codex Clusianus» («Кодекс Клузіуса», 1601; описано і проілюстровано 105 таксонів; високо оцінена сучасниками автора). У 17-18 ст. ще не було вчених, які спеціалізувалися б на М. Вивчення грибів відбувалося завдяки дослідж. ботаніків-систематиків квітк. рослин. Франц. ботанік Ж. Турнефор запропонував систему рослин, що базувалася на будові квітки. Гриби ж розглянуті у групі «Трави і кущі без квітів і плодів». Ін. франц. міколог С. Вайян запропонував класифікувати гриби за будовою нижнього боку шапинки плодових тіл, тобто гіменофору. Ознаки цієї структури, пов'язаної з розмноженням грибів, використовують і в сучас. систематиці. Однак на той час функції гіменофора були незрозумілими, як розмножуються гриби також не було відомо.

Пошуки квіток і плодів у грибів були марними, однак італ. ботанік П.-А. Мікелі випадково відкрив т. зв. споровий відбиток (зображення, що утворюється спорами гриба під час розміщення його шапинки над папером гіменофором донизу) і здогадався, що це «насінини» грибів, 1729 проростивши їх у краплині води. Так було показано, що гриби є самост. живими організмами, а їхнє походження не пов'язане із надприрод. силами та явищами. 1784 нім. ботанік Й. Гедвіґ довів, що «насінини» грибів принципово відрізняються від насіння рослин і назвав їх спорами. Відомий швед. ботанік К. Лінней не зробив поміт. внеску у М. Після відкриття П.-А. Мікелі він визнав гриби рослинами, виділив для них порядок Fungi, що містив 10 родів і 86 видів. При цьому лишайники та деякі групи грибів були віднесені до водоростей. Пізніше гриби, разом із водоростями та папоротями, були виділені К. Ліннеєм як окремий клас криптогам. рослин. Гол. заслугою К. Ліннея є те, що він до грибів застосував принцип бінар. номенклатури. Знач. внесок у розвиток М. зробили його учні та послідовники. Так, франц. лікар і міколог Ж. Поле 1795 уперше використав термін «М.». Швед. ботанік Е. Ахаріус 1798-1814 розробив першу докладну систему лишайників, започаткувавши нову біол. дисципліну - ліхенологію. Нім. натураліст Г.-Ф. Лінк 1824-25 для 4-го вид. «Species plantarium» («Види рослин») підготував описи відомих на той час видів грибів. 1834 франц. ботанік Р. Дютроше довів, що грибниця і плодові тіла - єдиний організм.

Нім. міколог Г.-К. Неєс фон Езенбек запропонував створити для грибів окреме царство Regnum Mycetoideum; встановив, що цвільові гриби розповсюджуються за допомогою спор; відкрив водні гриби. 19 ст. стало переломним у дослідж. грибів, насамперед завдяки працям засн. систематики грибів франц. міколога К. Персона, який опублікував серію фундам. суто мікол. праць. Особливо слід відзначити двотомник «Synopsis methodica fungorum» («Огляд грибів», Ґеттінґен, 1801), де він запропонував складну багаторанг. систематику грибів. Хоча його система була морфологічною і формальною, проте для того часу вона стала знач. досягненням. Не менш важливим внеском у М. були праці швед. міколога Е.-М. Фріса. Найвідомішою є його монографія «Systema mycologicum» («Система грибів», Лунд, 1821-32, т. 1-3), де визначено 4 класи грибів, які поділено на порядки, що об'єднують сотні родів і тисячі видів, багато з яких він описав. Завдяки працям К. Персона та Е.-М. Фріса систематика грибів вийшла на рівень систематики рослин. Ідеї і розробки цих двох мікологів завершили 1-й період історії М. і визначили подальший її розвиток у різних регіонах світу. Від серед. 19 ст. розпочинається 2-й період історії М., який тривав до кінця століття. У цей час активно досліджують будову і фізіологію грибів. Франц. міколог Ж.-А. Левейє вивчав гіменій шапинкових грибів, описав базидії і цистиди та розробив актуал. досі абсолютно нову систему грибів, що базується на будові споронос. структур. Х.-Г. Еренберґ відкрив статевий процес у грибів, а Ш. Тюлян - явище плеоморфізму.

Таким чином, розвивається вчення про життєві цикли (онтогенез) грибів. Величез. масив інформації про морфологію, біологію та видову різноманітність цих організмів, накопич. до серед. 19 ст., критично осмислив і впорядкував австр. міколог А. де Барі, який заклав основи науки про хвороби рослин - фітопатології. Досліджуючи деякі захворювання рослин, він виявив, що їх спричиняють паразит. гриби. Науковець експериментально вивчав цикл розвитку іржастих грибів і описав явище зміни рослин-живителів, відкрив слизовики, досліджував статевий процес у грибів та описав їхні репродуктивні структури, опублікував першу монографію з фізіології грибів, намагався створити їхню еволюц. систему. Експерим. дослідж. циклів розвитку грибів переведені на новий рівень нім. мікологом О. Брефельдом, який застосував для їхнього вирощування тверді поживні середовища, що дозволило розробити метод чистих культур грибів і сформувати наук. основи експерим. М., а також започаткувати нову науку - біохімію. У 2-й пол. 19 ст. встановлено, що лишайники є симбіотич. організмами (швейцар. ботанік С. Швенденер), запроваджено поняття симбіозу й описано мікоризу (нім. біолог А.-Б. Франк). На межі 19-20 ст. розпочинається 3-й етап історії М., для якого характер. розвиток цитол. та експерим. методів дослідж. грибів. Усю інформацію про ці організми, накопич. наприкінці 19 - у перші десятиліття 20 ст., систематизовано італ. мікологом П.-А. Саккардо в багатотомнику «Sylloge fungorum» («Каталог грибів», Падуя, 1882-1931), де наведено описи понад 74 тис. видів. У цей період зародилася цитологія грибів: виявлені ядра й хромосоми цих організмів, встановлені різні типи будови їхніх джгутикових стадій. У 1-й пол. 20 ст. зароджується й інтенсивно розвивається генетика грибів (К.-Й. Кніпп, Дж.-Дж. Крістенсен, Ф.-Р. Девіс, Г. Понтекорво). 1928 англ. мікробіолог О. Флемінґ відкрив пеніцилін; Г. Флорі та Е. Чейн довели його високу ефективність під час лікування захворювань людини, за що 1946 удостоєні Нобелів. премії. У 1960-і рр. відкрили мікотоксини, унаслідок чого почала розвиватися мікотоксикологія. На основі новіт. даних уточнюють систему грибів. 1959 амер. міколог Р. Вайттейкер опублікував систему орган. світу, де живі організми віднесені до п'яти царств, а гриби визнані за окреме царство Fungi. Періодично видають «Dictionary of the Fungi» («Словник грибів»), 1943 започатков. Дж.-К. Ейнсвортом і Г.-Р. Бісбі. Перший з авторів 1965 ініціював видання багатотом. енциклопедії М. «The Fungi: An advanced treatise» («Гриби: Розширений трактат», Нью-Йорк, 1968), що трансформували в семитомник «The Mycota» («Мікота», Берлін; Гейдельберґ; Нью-Йорк, 2001). До 1990-х рр. бурхливо розвивалися біохімія, генетика та цитологія грибів (впровадження електрон. мікроскопії дозволило значно уточнити систему грибів).

Наприкінці 20 ст. стався новий перелом в історії М., спричинений розвитком молекулярної біології та застосуванням її методів у дослідж. грибів. У мікологів з'явилася можливість будувати філоген. систему грибів, базуючись на будові ДНК. 2007 колективом дослідників (68 осіб) під кер-вом амер. міколога Д. Гіббета опубл. нову систему грибів, знач. мірою використану під час укладання 10-го вид. «Ainsworth & Bisby's Dictionary of the Fungi» («Словник грибів Ейнсворта і Бісбі», Вашинґтон, 2008).

Перші відомості про гриби, зареєстровані на тер. України, датують 1830. Вони містяться в списку рослин С.-Б. Юндзілла, зібраних тут, у Литві та Білорусі. 1842 франц. міколог Ж.-А. Левейє опублікував список грибів (197 видів), знайдених на Пд. України, гол. чином у Криму. У цей же період формується Харків. мікол. центр, де вивчають різноманітні групи грибів та окремі їхні види - зморшки і гастероміцети (В. Черняєв), водні гриби (Є. Деларю, Л. Ценковський, М. Сорокін) тощо. Засн. оригін. напряму в дослідж. грибів (плеоморфізм сумчастих) був А. Потебня. Як видат. мікофлорист і систематик він розробив систему незавершених грибів, опублікував велику працю «Грибные паразиты высшихъ растеній Харьковской и смежныхъ губерній» (Х., 1915-16). Організував 1913 відділ фітопатології на Харків. с.-г. станції, що стало знач. стимулом для розвитку мікол. і фітопатол. дослідж. на Сх. України. Ще один мікол. центр сформовано в Ун-ті св. Володимира у Києві. 1868 І. Борщов навів 173 види грибів для Черніг. губ. На поч. 20 ст. гриби вивчали київ. учені Я. Вальц, В. Казановський, Г. Навашин, Л. Рішаві та ін. Досить багато мікол. і фітопатол. праць опублікували співроб. Смілян. ентомол. станції (засн. 1900) та їхні послідовники Й. Тржебінський, Г. Неводовський, В. Семашко, Л. Казновський. У Причорномор'ї та Криму гриби вивчали Б. Ісаченко, І. Сербінов, М. Срединський та ін. Гриби Зх. України досліджували польс. мікологи Ю. Крупа, Б. Намисловський, М. Раціборський, З. Хмелєвський, А. Водзічко, К. Рупперт, А. Врублевський, чес. учені Ф. Петрак, А. Пілат. Унаслідок воєн. дій 1918-20 Харків. мікол. центр практично припинив діяльність. У 1920-х рр. дослідж. грибів відроджено в Києві. У рамках Упр. наук. установ Наркомосу УСРР створ. лаб. систематики спорових рослин, що стала основою для подальшого формування відділу М., організов. 1931 у складі новоствор. Ін-ту ботаніки ВУАН (див. Ботаніки Інститут ім. М. Холодного НАНУ), де З. Ґіжицька започаткувала флористико-системат. напрям дослідж. грибів.

Пізніше тут працювали видатні мікологи М. Підоплічко та С. Московець. Від 1938 майже чверть століття зав. відділу був С. Морочковський. Саме він заклав підвалини напрямків дослідж., що проводять і нині. У довоєн. період співроб. відділу працювали над проблемами, що мали на той час особливий практ. інтерес, зокрема досліджували гриби-збудники хвороб зелених насаджень та с.-г. культур, кагат. гнилі цукр. буряку тощо. Вивчали також плеоморфізм сумчастих грибів (М. Зерова). У передвоєн. період у відділі М. Ін-ту ботаніки сформувалися 3 осн. напрями дослідж. - флористико-системат., морфогенет. і прикладний. Перший із них не втратив актуальності й у повоєн. період, однак на вимогу уряду країни здійснювали й практично важливі дослідж. - з'ясовували закономірності розвитку й плодоношення білого гриба, вивчали мікофлору полезахис. смуг і лісонасаджень, довели недоцільність штуч. мікоризації при степ. лісорозведенні, що дозволило державі зекономити значні кошти.

Одночасно продовжили мікол. обстеження маловивчених регіонів України, насамперед степових. У результаті накопичено значні матеріали, що потребували систематизації. 1953 в Ін-ті ботаніки скликано координац. нараду з проблем ботаніки і М., на якій прийнято рішення підготувати і видати «Визначник грибів України» та скласти перспектив. план дослідж. з метою створення багатотом. вид. «Флора грибів України». До 1961 під кер-вом С. Морочковського написано 1-й варіант «Визначника...», однак його видано після доопрацювання (у 5 т., К., 1967-79; колектив авторів 1983 відзначено Держ. премією УРСР у галузі н. і т.). «Визначник грибів України» містить описи та інформацію про поширення в Україні 7500 видів грибів і знач. мірою посприяв у підготовці нового покоління мікологів, створив умови для подальшого розвитку класич. й експерим. дослідж. грибів України. 1974 вирішено підготувати багатотомне вид. «Флора грибів України». Від 1980 видано 11 її томів, присвяч. різним групам грибів - оперкулятним дискоміцетам (М. Сміцька), сфериальним сумчастим (Л. Смик), сферопсидальним (Т. Мережко), агариковим і аманітальним (С. Вассер), борошнисторосяним (В. Гелюта), фітофторовим і альбуговим (І. Дудка, Л. Бурдюкова) тощо. Відділ продовжує працювати в цьому напрямку, до друку готують томи, присвяч. болетал. грибам (В. Гелюта) та слизовикам (Д. Леонтьєв). Остан. часом увагу співробітників відділу зосереджено на критико-систем. дослідж. різних груп грибів, мікофлорист. обстеженні різноманіт. регіонів України та об'єктів природно-заповід. фонду, підготовлено вид. «Гриби заповідників і національних природних парків Українських Карпат». У відділі під кер-вом С. Вассера, А. Бухало, а нині Н. Бісько група фахівців працює над проблемами культивування їстів. та лікар. грибів.

Відділ підтримує мікол. частину Нац. гербарію України та колекцію чистих культур грибів, визнані за нац. надбання, вивчає гриби різних регіонів світу, насамперед Ізраїлю. Мікол. дослідж. здійснюють і в ін. наук. та навч. закладах України - у відділі фізіології і систематики мікроміцетів Мікробіології і вірусології Інституту ім. Д. Заболотного НАНУ (Київ, М. Підоплічко, В. Білай, Н. Жданова, Е. Коваль, І. Курченко та ін.), Ін-ті захисту рослин НААНУ (див. Захисту рослин Інститут УААН), на каф. фітопатології Нац. ун-ту біоресурсів і природокористування України (див. Аграрний університет національний; усі - Київ), у деяких ун-тах, а також нац. природ. парках. Мікологів та фітопатологів готують гол. чином Київ., Харків., Херсон. ун-ти, а також Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. Мікологи України беруть участь у спіл. з іноз. фахівцями дослідж., друкують праці в ж. «Mycologia», «Mycological Progress», «Mycological Research», «Mycoscience», «Persoonia», «Plant Pathology» тощо. Значну частину інформації публікують в укр. вид. «Мікробіологічний журнал», «Український ботанічний журнал», «Чорноморський ботанічний журнал».

1.2 Види грибів ,їх характеристика

Багато видів грибів живуть у симбіозі з водоростями і вищими рослинами. Взаємовигідне співжиття міцелію грибів з коренями вищих рослин утворює мікоризу (наприклад, підберезник з березою, підосичник з осикою тощо). Значна частина вищих рослин (дерева, тверда пшениця та ін.) не може нормально розвиватися без мікоризи. Гриби отримують від вищих рослин кисень, продукти виділення коріння та безазотисті сполуки. Гриби "допомагають" вищим рослинам засвоювати важкодоступні речовини гумусу, активізують діяльність ферментів вищих рослин, своїми ферментами сприяють вуглеводному обміну, фіксують вільний азот і в сполуках передають його вищим рослинам разом з ростовими речовинами, вітамінами тощо.

Гриби умовно поділяють на нижчі й вищі. Вегетативне тіло грибів називають грибницею, або міцелієм, воно складається з окремих ниток -- гіфів. Ці нитки знаходяться всередині субстрату, на якому живуть гриби.

Найчастіше грибниця займає велику територію. Через міцелій відбувається всмоктування поживних речовин осмотичним шляхом. Гриби з найпримітивнішою будовою міцелію не мають, їхнє тіло складається з однієї клітини. У грибів із складнішою будовою міцелій часто буває добре розгалужений, одноклітинний, багатоядерний. У вищих грибів міцелій багатоклітинний.

Одно або багатоядерні клітини грибів здебільшого вкриті тонкою клітинною оболонкою. Під нею знаходиться цитоплазматична мембрана, яка вкриває цитоплазму. Клітинна оболонка на 80--90 % складається з азотистих і безазотистих полісахаридів, до її складу в невеликій кількості входять білки, ліпіди та поліфосфати.

Клітина грибів містить ферменти, білки. З органел у ній є мітохондрії, подібні до таких у вищих рослин, лізосоми, в яких протеолітичними ферментами розщеплюються білки. У вакуолях містяться запасні поживні речовини: глікоген, ліпіди, жирні кислоти, жири тощо. В їстівних грибах є багато вітамінів і мінеральних солей. Приблизно 50 % сухої маси становлять азотисті речовини, з яких на білки припадає близько 30 %.

Розмножуються гриби безстатевим шляхом -- спеціалізованими клітинами (спорами) і вегетативне (частинами міцелію, брунькуванням). Процесу спороутворення може передувати статевий процес, який у грибів дуже різноманітний. Зигота може утворюватися в результаті злиття соматичних клітин, спеціалізованих на гамети, і статевих клітин -- гамет (утворюються в статевих органах -- гаметангіях). Утворена зигота проростає відразу або після періоду спокою і дає початок гіфам з органами статевого спороношення, в яких утворюються спори.

Спори різних грибів поширюються повітряними течіями, комахами, різними тваринами та людиною.

Цвільові гриби

Цвільові гриби (мал. 1, а, б) оселяються на продуктах харчування, в грунті, на овочах і плодах. Вони зумовлюють псування доброякісних продуктів (хліба, овочів, ягід, фруктів тощо). Більшість цих грибів -- сапрофіти. Проте деякі з них є збудниками інфекційних хвороб людини, тварин, частіше рослин. Наприклад, гриб трихофітон спричинює стригучий лишай у людини і тварин.

Усім добре відомий одноклітинний гриб мукор, або біла цвіль, що оселяється на овочах, хлібі та кінському гної. Спочатку біла цвіль має вигляд пухнастого нальоту, який через деякий час стає чорним, оскільки на грибниці з'являються кулясті головки (спорангії), в яких утворюється велика кількість спор темного кольору.

Аспергил і пеніцил мають багатоклітинний міцелій. Плодоносний гіф (конідієносець) аспергила на верхівці має потовщення з паличкоподібними виростами, від яких відшнуровується ланцюжок спор. У пеніцила конідієносець на верхівці не потовщується, а розгалужується. У цих грибів плодові тіла утворюються рідко.

У 1929 р. англійський учений А. Флемінг виявив антибактеріальну дію пеніцила і виділив речовину, яку назвав пеніциліном. Його широко використовують для лікування різних хвороб.

Дріжджі -- це одноклітинні нерухомі організми розміром від 8 до 10 мкм. Форма цих грибів овальна або видовжена. Справжнього міцелію вони не утворюють. Швидкість обміну речовин у дріжджів (у перерахунку на одиницю маси) значно вища, ніж у міцелярних грибів. Вони дуже поширені в грунті, на субстратах з рослин, що містять багато глюкози.

Дріжджі швидко ростуть і розмножуються, що значною мірою впливає на зовнішнє середовище, їх культивують і використовують у господарській діяльності з давніх-давен, оскільки вони викликають бродіння вуглеводів з утворенням спирту і вуглекислого газу. Велике значення мають хлібні, або пивні, дріжджі, які використовують у хлібопеченні та пивоварінні (існують лише культурні раси), а також винні, які застосовують при виготовленні вин. У природі останні містяться в соку різних соковитих плодів. Деякі дріжджі накопичують у клітинах білки та жири, тому їх використовують у їжу.

Гриби-паразити (див. мал. 1, в, г, д). На рослинах паразитує понад 10 тис. видів грибів, на тваринах і людині -- близько 1 тис. видів.

Псування багатьох видів сільськогосподарських продуктів і втрати урожаю від грибів паразитів настільки великі, що боротьбу з ними ведуть спеціальні державні установи та міжнародні організації.

З грибів, що паразитують на рослинах, найпоширеніші сажкові, іржасті гриби, ріжки та ін. Вони вражають сходи городніх, злакових культур, лісових порід та інших рослин. гриб організм бактерія пеніцилін

Представники сажкових грибів паразитують в основному на культурних і дикорослих злаках, спричинюючи захворювання злаків -- сажку. Таку назву захворювання дістали внаслідок того, що хворі рослини мають вигляд обвуглених або обсипаних сажею. Міцелій сажкових грибів міститься в міжклітинниках хазяїна, в його клітини проникають гаусторії. Зимуюча стадія гриба -- сажкові спори, які зимують або в ґрунті, або в зерносховищах. Різні види сажки по-різному заражають рослини. Виділяють три основних способи зараження: 1) зараження відбувається в грунті під час проростання зернівок (колбоподібна сажка проса, тверда сажка пшениці); 2) зараження в період цвітіння злаків, коли сажкова спора потрапляє на приймочку маточки і проростає до зав'язі; такий спосіб зараження властивий порошистій сажці пшениці та ячменю; 3) уражаються молоді надземні частини рослин, зараження викликають спори, при цьому міцелій не розростається по всій рослині, а локалізується в місці зараження, де й спричинює утворення пухлин, наростів (пухирчаста сажка кукурудзи).

Мал. 1. Гриби:

а -- мукор; б -- пеніцил (а, б -- збільшено); в -- сажка; г -- ріжки (праворуч -- пророслий склероцій); д -- трутовик;

е -- шапковий гриб (1 -- шапка; 2 -- пеньок; 3 -- міцелій)

Іржасті гриби, яких налічують близько 7000 видів, паразитують не лише на покритонасінних, а й на вищих спорових рослинах, зумовлюючи хворобу іржу. На уражених грибом листках і стеблах з'являються бурі плями, звідки і назва хвороби. Найпоширенішою є лінійна іржа, що паразитує на різних злакових. Уражаючи асиміляційну поверхню хлібних злаків, іржа призводить до значних втрат урожаю.

Ріжки (див. мал. 1, г) -- це паразитичний гриб, що розвивається на житі, часом на пшениці та інших злаках. Під час цвітіння жита спори гриба заносяться вітром на зав'язь квітки, де вони проростають у міцелій. На міцели утворюється значна кількість конідієносців. Конідії, що утворюються при цьому, містяться в солодкій, трохи липкій речовині -- медяній росі. Спиваючи медяну росу, комахи переносять конідії на квітки здорових рослин. Пізніше на цих рослинах замість насіння з ураженої зав'язі розростається склероцій (ріжок), що складається з міцно сплетених гіфів гриба.

Склероцій перезимовує в грунті або з урожаєм зерна. Навесні склероції проростають і на кожному утворюється 15--20 виростів з булавоподібними сумками, в яких дозрівають спори. Спори дозрівають одночасно з цвітінням злакових. Переносяться спори рухом повітря.

У склероціях ріжка є отруйні речовини (алкалоїди). Потрапляючи в організм людини або тварин, ріжки спричинюють тяжке захворювання -- ерготизм. Це захворювання може виявлятися в конвульсивній формі (в народі його називають "злі корчі", оскільки воно супроводжується судомами окремих груп скелетних м'язів) і гангренозній ("антонів вогонь", омертвіння виступаючих частин тіла). Хвороба може закінчуватися смертю. Проте з ріжків виготовляють ліки, які використовують у гінекологічній і акушерській практиці. Щоб дістати ріжки, спеціально висівають жито і заражають його цим грибом.

Значної шкоди завдає представник роду фітофторових картопляний гриб, що вражає бульби та бадилля картоплі. На листках утворюються бурі плями, зменшується фотосинтез, а отже, і врожай. Пошкоджені бульби втрачають свої товарні якості, погано зберігаються.

Представники роду фітофтора живуть майже в усіх кліматичних зонах земної кулі, але найбільше видів паразитує в тропіках і субтропіках. Із 70 видів цього роду в Україні зустрічається близько 20. Гриби вражають картоплю, томати, пальми, какао, цитрусові та інші рослини. Періодично картопляна хвороба спалахує в різних країнах світу, в тому числі і в Україні.

Великої шкоди садам, паркам і лісовому господарству завдають грибитрутовики (див. мал. 1, д). Міцелій трутовиків розвивається всередині дерев, руйнуючи деревину. Зараження здорових дерев відбувається проникненням спор цих грибів через рани на корі або через кореневі волоски. Потрапивши в рану дерева, спори проростають, утворюючи грибницю. Поширюючись по деревині, грибниця робить її трухлявою. Через кілька років після ураження грибницею трутовика на корі дерев утворюються шкірясті, дерев'янисті або м'ясисті плодові тіла цих грибів. Частіше вони бувають дуже твердими, мають копитоподібну форму і розміщуються на стовбурах одне за одним. З нижнього боку плодових тіл утворюються трубочки, в яких дозріває велика кількість спор. Плодові тіла у більшості трутовиків багаторічні і щороку збільшуються.

Усі хвороби рослин, що спричинюються паразитичними грибами, дуже швидко поширюються в природі у зв'язку з інтенсивним розмноженням грибів. Деякі паразитичні гриби є збудниками небезпечних хвороб людини і тварин. Гриб ахорюн, оселяючись на волосистій частині голови, спричинює хворобу паршу. Гриб трихофітон, який уражує волосся, нігті й шкіру, є збудником стригучого лишаю. Дріжджовий гриб сидіум спричинює захворювання слизової оболонки порожнини рота -- пліснявку, яка спостерігається переважно у немовлят. Гриби з групи так званих променистих грибів, або актиноміцетів, є причиною низки захворювань, відомих під назвою актиномікозів, що виявляються у вигляді поверхневих нагноєнь або уражень внутрішніх органів.

Сучасна комплексна система заходів захисту полів, садів, лісів і парків від паразитичних грибів охоплює агротехнічні, біологічні, хімічні методи боротьби, а також карантинні заходи, що не допускають завезення збудників хвороб та шкідників з інших країн, виведення рослин, стійких проти хвороб і збудників (селекція), тощо.

З метою біологічного захисту рослин від збудників хвороб і шкідників використовують їхніх природних ворогів: антагоністів, паразитів, хижаків тощо. Останнім часом широко використовують також антибіотики, гормональні препарати й ферменти (хімічні речовини, що виробляються спеціальними клітинами або ендокринними залозами тварин). У зв'язку з цим нині під біологічним методом боротьби розуміють не лише використання живих організмів, а й продуктів їхньої життєдіяльності.

Шапкові гриби. Їстівні та отруйні гриби

До вищих грибів належать добре відомі людині шапкові гриби (мал. 1, е) -- хрящі, білі, опеньки, лисички, мухомори тощо, які ведуть сапрофітний або симбіотичний спосіб життя. Вони розростаються і живляться за допомогою гіфів, що обплітають частинки грунту (сапрофіти) або корені рослин (симбіонти) і утворюють білу грибницю, на якій виникають органи спороутворення -- плодові тіла, що мають пеньок і шапку. Плодове тіло утворене пучками ниток грибниці, які щільно прилягають одна до одної. Зверху шапки нитки гіфів забарвлені. На нижньому боці шапки у одних грибів (білий, маслюк, підберезник тощо) розміщені численні трубочки; ці гриби називають трубчастими. У інших грибів (сироїжки, лисички, рижики та ін.) нижній шар утворений численними пластинками, тому їх називають пластинчастими. В трубках і на пластинах шапки розміщені сумки зі спорами, якими гриби розмножуються. Шапкові гриби розмножуються і вегетативне -- частинами міцелію.

Ріст і розвиток грибів у лісі залежать від метеорологічних умов, складу грунту, утворення мікоризи тощо. У деяких грибів шапка може досягати 72 см у діаметрі, а маса гриба (наприклад, грибабарана) -- 20 кг.

Поняття "їстівні" та "отруйні" гриби досить умовні. Одні й ті самі види грибів в одній місцевості вважають їстівними, в іншій -- неїстівними. В Україні росте близько 200 видів їстівних грибів, однак у їжу практично використовують не більш як 40 видів. Нині промисловим способом розводять печериці, літні опеньки.

Використовувані в їжу гриби поділяють на безумовно і умовно їстівні. До безумовно їстівних відносять: білі, підосичники, підберезники, маслюки, рижики, печериці, лисички, опеньки справжні та ін. Використання цих грибів у їжу не потребує додаткової і попередньої їх обробки перед кулінарною. До умовно їстівних належать гриби, які перед кулінарною обробкою потрібно тривалий час варити і видаляти відвар (сироїжки, свинушки, строчки, зморшки, вовнянки тощо) або вимочувати в проточній воді з періодичною її заміною (хрящімолочники та ін.). Якщо умовно їстівні гриби приготувати неправильно, використання їх у їжу може призвести до харчових отруєнь.

Є чимало грибів, підозрілих щодо отруйності та отруйних. Особливо небезпечні бліда поганка (подібна до печериці), деякі мухомори, несправжні опеньки й лисички. Бліда поганка -- найотруйніший гриб. Смерть внаслідок отруєння блідою поганкою настає більш ніж у 50 % випадків. До смертельно отруйних належить мухомор гадючий. Він має зелену або білу без лусок шапку, а пеньок у нижній частині потовщений І обгорнутий вільною піхвою. Отруєння мухоморами спостерігається рідше, оскільки вони добре помітні І чітко відрізняються від їстівних грибів.

У разі отруєння грибами слід терміново викликати швидку медичну допомогу. Медпрацівники Інтенсивно промивають шлунок з використанням активованого вугілля, дають проносні та Інші препарати.

Використовуючи гриби в їжу, потрібно уважно оглядати кожний гриб, відкидаючи всі підозрілі. Білки грибів досить швидко розкладаються з утворенням отруйних азотистих основ, тому отруїтися можна І не отруйними, але несвіжими грибами.

Роль грибів у природі і народному господарстві. Основне значення грибів у природі полягає в руйнуванні й мінералдзаци органічних сполук. Тут вони виконують майже ту саму роботу, що й бактерії. Особливо велике значення має їхня діяльність у тундрі, де цьому сприяють низька температура, значна затшеність у лісах І кисла реакція грунтів. Багато видів грибів знищують у грунті деяких збудників хвороб. Велика роль грибів у створенні мікоризи, особливо в лісі, де гриби найчастіше вступають у симбіоз з вищими деревними породами, та в утворенні лишайників -- піонерів рослинності.

Дріжджові гриби використовують у пивоварінні, виноробстві та хлібопеченні. Пивні дріжджі використовують у медицині.

Кормові дріжджі спеціально вирощують на соломі, відходах деревини І разом з комбікормами або концентратами згодовують різним видам сільськогосподарських тварин. Багато видів грибів людина використовує в їжу, оскільки енергетична цінність свіжих грибів більша, ніж багатьох овочів. Гриби багаті на білки (до 70 % сухої маси) та мінеральні солі. Клітковина грибів містить багато фосфорних сполук та Інші цінні для організму речовини. У грибах є також вітаміни кальцифероли (віт. D), ретинол (віт. А), вітаміни групи В, аскорбінова кислота (віт. С).

З деяких грибів добувають антибіотики.

Сапрофітні гриби не лише знищують до 10--30 % заготовленої деревини, а й руйнують фанеру, шпали, дерев'яні будівлі (домовий гриб), книги тощо.

Опеньок луговий (Marasmius oreades (Bolt. ex Fr.) Fr.)

З родини Marasmiaceae. Шапка 2-5(6) см у діаметрі, конусоподібно-опукло- або плоскорозпростерта, кремова, сіра-жовтувата, вохряно-кремова, рудувато-коричнювата, гола, з гладеньким або рубчастим краєм. Пластинки білі, згодом кремові або вохряно-кремові, рідкі, широкі. Спорова маса біла. Спори 7-9 Х 4-5(6) мкм. Ніжка 4-7 Х 0,3-0,5 см, щільна, білувата, кремова, волокниста. М'якуш білуватий, при підсиханні з приємним запахом.

Зустрічається по всій Україні. Росте на відкритих трав'янистих місцях, луках, пасовищах; з травня по листопад. Добрий їстівний гриб (їстівна лише шапка). Використовують свіжим та сушеним. Містить лікарські речовини.

Мухомор зелений, бліда поганка (Amanita phalloides (Vah1 ех Fr.) Secr.) Місцева назва - гадючка, блекітниця, мухомор гадючий. З родини мухоморових - Amanitaceae.

Шапка 4-10 см у діаметрі, напівсферична, згодом опуклорозпростерта, зеленувата, оливкувата, кольору бронзи, зрідка оливкувата-коричнювата, гола, з гладким плоским краєм, під впливом їдкого калію не змінюється. Пластинки білі. Спорова маса біла. Спори 8-10,5 Х 7-8 мкм, безбарвні, гладенькі, широкоовальні, майже кулясті, з великою флуоресціюючою краплею. Ніжка 5-10 Х 0,8-2 см, донизу поступово потовщується, біла або оливкувата-мережчата, з порожниною, з широким, зверху гладеньким жовтуватим, з внутрішнього боку рубчастим білим кільцем, внизу з вільною, мішкуватою, з нерівним, лопатеподібним краєм білою піхвою. М'якуш білий, солодкий, спочатку без особливого запаху, пізніше з неприємним запахом.

Смертельно отруйний гриб, який іноді помилково збирають замість печериць та зеленої сироїжки.

Росте мухомор зелений у листяних і мішаних лісах, під дубами, буками, часто під кущами ліщини; в окремі роки у великій кількості, у серпні - вересні, іноді з липня по жовтень включно. Поширений по всій Україні.

Використовують у гомеопатії проти холери. Мухомору зеленому властиві дуже отруйні речовини - аманітин, фалін, фалоїдин та інші.

Сироїжка різнопластинчаста (Russula heterophylla (Fr.)

З родини сироїжкових - Russulaceae. Шапка 5-10(12) см у діаметрі, товстощільном'ясиста, напівкуляста, потім опуклорозпростерта, коричнево-оливкова, у центрі темніша, іноді жовтувато-зелена, клейкувата. Шкірка не знімається. Край тонкий, з часом короткорубчастий. Пластинки білі, потім жовтуваті, пізніше по краю трохи рудіють. Спорова маса біла. Спори 5-6(7) мкм. Ніжка 3-6 Х 1,8-3,5 см, щільном'ясиста, біла або рудувата. М'якуш білий, солодкий, щільний, без особливого запаху.

Багато видів грибів живуть у симбіозі з водоростями і вищими рослинами. Взаємовигідне співжиття міцелію грибів з коренями вищих рослин утворює мікоризу (наприклад, підберезник з березою, підосичник з осикою тощо). Значна частина вищих рослин (дерева, тверда пшениця та ін.) не може нормально розвиватися без мікоризи. Гриби отримують від вищих рослин кисень, продукти виділення коріння та безазотисті сполуки. Гриби "допомагають" вищим рослинам засвоювати важкодоступні речовини гумусу, активізують діяльність ферментів вищих рослин, своїми ферментами сприяють вуглеводному обміну, фіксують вільний азот і в сполуках передають його вищим рослинам разом з ростовими речовинами, вітамінами тощо.

Гриби умовно поділяють на нижчі й вищі. Вегетативне тіло грибів називають грибницею, або міцелієм, воно складається з окремих ниток -- гіфів. Ці нитки знаходяться всередині субстрату, на якому живуть гриби.

Найчастіше грибниця займає велику територію. Через міцелій відбувається всмоктування поживних речовин осмотичним шляхом. Гриби з найпримітивнішою будовою міцелію не мають, їхнє тіло складається з однієї клітини. У грибів із складнішою будовою міцелій часто буває добре розгалужений, одноклітинний, багатоядерний. У вищих грибів міцелій багатоклітинний.

Одно або багатоядерні клітини грибів здебільшого вкриті тонкою клітинною оболонкою. Під нею знаходиться цитоплазматична мембрана, яка вкриває цитоплазму. Клітинна оболонка на 80--90 % складається з азотистих і безазотистих полісахаридів, до її складу в невеликій кількості входять білки, ліпіди та поліфосфати.

Клітина грибів містить ферменти, білки. З органел у ній є мітохондрії, подібні до таких у вищих рослин, лізосоми, в яких протеолітичними ферментами розщеплюються білки. У вакуолях містяться запасні поживні речовини: глікоген, ліпіди, жирні кислоти, жири тощо. В їстівних грибах є багато вітамінів і мінеральних солей. Приблизно 50 % сухої маси становлять азотисті речовини, з яких на білки припадає близько 30 %.

Розмножуються гриби безстатевим шляхом -- спеціалізованими клітинами (спорами) і вегетативне (частинами міцелію, брунькуванням). Процесу спороутворення може передувати статевий процес, який у грибів дуже різноманітний. Зигота може утворюватися в результаті злиття соматичних клітин, спеціалізованих на гамети, і статевих клітин -- гамет (утворюються в статевих органах -- гаметангіях). Утворена зигота проростає відразу або після періоду спокою і дає початок гіфам з органами статевого спороношення, в яких утворюються спори.

Спори різних грибів поширюються повітряними течіями, комахами, різними тваринами та людиною.

Продукти грибного походження

До найвідомішого та найважливішого продукту грибного походженя належать дріжджі. Вони відносяться до групи одноклітинних грибів, які втратили міцеліальну будову, бо середовищами їх проживання стали субстрати рідкої або напіврідкої консистенції, що містять у великій кількості органічні речовини. До групи дріжджових грибів входять 1500 видів, які належать до класів базидіоміцетів і аскоміцетів.

У природі дріжджі широко поширені і мешкають на субстратах, багатих цукрами, харчуючись нектаром квітів, соками рослин, мертвою фитомасой, тощо. Дріжджові гриби можуть жити в грунті та воді, у кишечнику тварин.

Дріжджі - це гриби, які живуть протягом всього або більшої частини життєвого циклу у формі окремих поодиноких клітин. Розміри дріжджових клітин складають в середньому від 3 до 7 мкм в діаметрі, але зустрічаються деякі види, клітини яких можуть досягати 40 мкм. Дріжджові клітини нерухомі і мають овальну форму. Хоча міцелію дріжджі не утворюють, у них зазначаються всі ознаки і властивості грибів. Дріжджові гриби є органотрофними еукаріотами з абсорбційним видом харчування. Ці гриби використовують органічні речовини для отримання вуглецю і необхідної для життєдіяльності енергії. Для дихання дріжджам потрібен кисень, але за відсутності його доступу багато видів факультативних анаеробів дріжджових грибів отримують енергію в результаті бродіння з утворенням спиртів. Бродіння дріжджів призупиняється або припиняється зовсім, якщо кисень починає надходити до зброджуваного субстрату, так як дихання - більш ефективний процес для отримання енергії. Але якщо в живільному середовищі концентрація цукрів дуже велика, то навіть при доступі кисню процеси дихання і бродіння осуществяется одночасно. До умов харчування дріжджові гриби дуже вимогливі. У анаеробному середовищі дріжджі засвоюють тільки глюкозу, тоді як в аеробному вони можуть використовувати як джерела енергії також вуглеводи, жири, ароматичні сполуки, органічні кислоти, спирти.

Ріст і розмноження дріжджів відбувається з величезною швидкістю, провокуючи при цьому характерні зміни в навколишньому середовищі. Так, завдяки процесу спиртового бродіння, дріжджі отримали широке поширення в усьому світі. Вважається, що дріжджі є найдавнішими з рослин, культивованих людиною. Розмноження дріжджів здійснюється брунькуванням (поділом). Можливий і статевий шлях розмноження. Зигота, яка при цьому утворюється, трансформується в «сумку», в якій містяться 4-8 спори. У одноклітинному стані дріжджі здатні здійснювати вегетативне розмноження. Так, можуть брунькуватися спори або зиготи. Поділ дріжджів на групи (класи Ascomycetes або Basidiomycetes) заснован на способах їх статевого розмноження. Існують види дріжджів, що не мають статевого розмноження. Їх вчені включили в клас недосконалих грибів (Fungi Imperfecti, або Deuteromycetes).

Певні види дріжджів здавна використовуються людиною при виготовленні вина, пива, хліба, квасу, при промисловому виробництві спирту, тощо. Деякі види дріжджів застосовують у біотехнології, завдяки їх важливим фізіологічним особливостям. У сучасному виробництві використовуючи дріжджі, отримують харчові добавки, ферменти, ксиліт, очищають воду від забруднення нафтою. Але є і негативні властивості дріжджів. Деякі види дріжджів здатні викликати у людей захворювання, так як є факультативними, або умовно патогенними мікроорганізмами. До таких захворювань належать кандидоз, криптококоз, пітіріаз.

1.3 Використання грибів в медицині

Гриби з давніх-давен широко використовували в медицині для лікування багатьох захворювань. Усім відомо, що перший антибіотик пеніцилін отримали з гриба пеніціліума. Далі ми розкажемо, які ж лікувальні властивості мають гриби.

Порошок із сухих білих грибів має чудові антисептичні властивості. Достатньо ним посипати ранки і виразки для швидкого одужання. А всередину гриби вживають в якості сорбенту для виведення шлаків і отрути. Але людям із проблемами шлунково-кишкового тракту слід обережно вживати ці гриби, адже вони містять досить «грубу» клітковину для нашого організму.

Настоянка з порошку гриба чаги (березового гриба), кореня оману, соку алое і вина лікує поліпи у шлунку. Також цей засіб використовують при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, гастриті, для нормалізації роботи кишечнику, як заспокійливе, при безсонні та для підвищення працездатності.