Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Особлива увага приділяється лісам (лісовим біоценозам), що сьогодні грають винятково важливу водорегулювальну, ґрунтозахисну санітарно-гігієнічну роль. Ліси є джерелом деревини і різних не деревних продуктів.

З кожним роком підвищується їх захисна і рекреаційна роль. Тому необхідно глибоко вивчати лісові біоценози з метою регулювання природних процесів, що відбуваються в них, всіляко охороняти і раціонально використовувати їхні ресурси.

Лісовий біоценоз - це співтовариство дерев, чагарників, трав'янистої рослинності, ґрунту, тваринних і інших організмів, що знаходяться в постійному взаємозв'язку. Одним з найважливіших компонентів лісових біоценозів є гриби, сама численна безхлорофільна група нижчих рослин, виділена в окреме царство органічного світу. Власне гриб - це вегетативне тіло, що складається з міцелію (грибниці), що пронизує ґрунт або деревину. Міцелій у ґрунті нерідко поширюється на десятки метрів, переплітаючи верхню частину ґрунту. гриб трутовик паразитичний мікологія

Гриби в лісових біоценозах сприяють посиленню кругообігу мінеральних речовин, енергії, розкладаючи природні опади, перетворюючи органічні речовини в мінеральні, котрі потім використовуються для харчування зеленими рослинами. Вони також відіграють важливу роль у харчуванні деревних, чагарникових і деяких трав'янистих рослин, здійснюючи його за допомогою мікоризи, утвореної на коренях. Багатогранні функції, виконувані грибами, істотно визначають життєдіяльність лісових біоценозів. Багато видів грибів, паразитуючи на хвої, листках, пагонах, гілках у кроні, нерідко прискорюють диференціацію дерев у деревостої й відмирання відсталих у рості екземплярів.

Окремі види грибів, що мають порівняно великі м'ясисті плодові тіла, використовуються для харчування населення, інші мають лікарські властивості і використовуються в медицині. Ряд видів, що мають оригінальної форми красиво пофарбовані плодові тіла, підвищують декоративність лісу (червоний мухомор, гриб-парасолька). Говорячи про ролі грибів у лісових біоценозах варто пам'ятати, що поняття корисний і шкідливий організми (гриби) діалектично зв'язані. Оцінка їх міняється в залежності від конкретних обставин.

Вивчення даної проблеми досить актуально, тому що деревина застосовується в багатьох цілях людиною, а дерева мають велике значення в природі.

Мета дослідження:вивчити особливості будови представників царства гриби околиць с. Радичів Чернігівської області на прикладі грибів-трутовиків.

Об'єкт дослідження:різні види грибів.

Предмет дослідження: поширення і значення в природі грибів-трутовиків.

Нами поставлені такі завдання:

- простежити історію розвитку науки мікологія;

- розглянути характеристику та особливості будови грибів;

- проаналізувати особливості розмноження представників царства грибів;

- вивчити особливості поширення паразитичних грибів-трутовиків;

- з'ясувати й описати видовий склад та особливості поширення трутовикових грибів на території с. Радичів;

- проаналізувати вплив грибів-трутовиків та шкоду нанесену ними лісовому господарству та з'ясувати значення трутовиків у природі і життєдіяльності людини. Методологічною основою роботи є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного і всебічного аналізу природних факторів супутньому розвиткові трутовиків. При виконанні курсової роботи були використані загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, системного підходу.



Розділ 1. Історія розвитку мікологія

Мікологія як самостійна біологічна наука дістала визнання порівняно недавно, наприкінці 60-х рр. ХХ ст., хоча знання про гриби накопичувалися з античних часів [16].

На початкових етапах свого розвитку як науки мікологія в Європі була пов'язана з діяльністю аматорів. Вони створили напрямок, по якому мікологи прямують і сьогодні. Початок досліджень грибів у Європі пов'язаний з інтересом до їстівних грибів. Це були й давні традиції інтересу до їстівних макроміцетів у слов'янських країнах, й кулінарні пристрасті до шампіньйонів у Франції, північній Італії й частини Іспанії (Каталонії) на противагу "мікофобії" у Греції, більшій частині Іспанії, Португалії. Саме від розгляду грибів як харчових ресурсів і прийшов інтерес до вивчення грибів як організмів у Великобританії, де воно стало одним з напрямків направлень природознавства.

Шведський ботанік Є. М. Фриз у 1821 р. видав систематичне зведення про всі відомі на той час гриби, за що й отримав почесне звання "батько мікології", хоча він й опирався на численні роботи попередників [16].

У Великобританії й інших країнах Європи аматори зробили багато чого для розвитку мікології наприкінці XVІІІ ст. Так Джеймс Болтон англійський фабрикант і художник - самоук, написав книгу "Історія грибів, що ростуть близько біля Хеліфакса", де гриби були проілюстровані та описані за системою Фриза, тому його роботу цитують дотепер. Подібна робота з ілюстраціями в той час вийшла в Японії.

Саме з досліджень аматорів почалося накопичення знань для становлення мікології як науки. Дуже багато було зроблено аматорами в XІX ст., що привело до створення Французького і Британського мікологічних наукових товариств. Мікологією захоплювалися теологи, лікарі, натуралісти, наприклад, Джон Рэй, "батько британської ботаніки", викладач грецької мови, математики й теології в Кембриджському університеті.

У багатьох "мікофільних" країнах Європи інтерес до грибів виявляли фармацевти в силу своїх професійних потреб. Дотепер уміння визначати гриби в природі - особливість фармацевтів Франції. "Принц мікології", голландський лікар Х. Персон і німецький лікар А. Корда першими розглядали так звані цвілеві гриби. Французький військовий хірург Ж. Левейль (описав багато тропічних грибів, уважаючи мікроскопування своїм обов'язком. Датський лікар Т. Холмскьольд, який був начальником датської королівської факторії в Китаї, робив малюнки рослин і грибів, які він подарував імператриці Росії Катерині ІІ. Антон Де Барі "засновник сучасної мікології", що прожив своє життя як хірург, завжди цікавився рослинами й грибами, що дозволило йому стати професором ботаніки в Страсбурзькому університеті.

У Франції практикуючий лікар Люсьєн Кьюле активно займався описом грибів і коректуванням систематики Фриза, його зміни частково приймаються й сьогодні. Цей напрямок продовжив голландський отоларинголог Х. Хьюйсман, Лікар Шарль Тулас і його брат, нотаріус Е. Луїс - Рене захоплювалися мікологією й першими написали про плеоморфізмі грибів. Книгу "Британські базидіоміцети" (1922 р.) написав адвокат С. Ри, йому допомагав французький лікар Р. Майр.

Великий внесок у розвиток мікології внесли теологи й священнослужителі. Так "батько британської мікології" М. Дж. Беркелі став відомим мікологом, залишаючись духовною особою, а разом із шотландським ботаніком - аматором Р. Гревилем пройшов шлях від бріології (наука, що вивчає мохи) до мікології. Католицький священик А. Рикен з Німеччини створив одне із кращих описів європейських агарикових грибів із малюнками.

При вивченні та описі грибів ілюстраціям надавали першорядного значення, причому як натурним малюнкам, так і замальовкам з мікропрепаратів, тому книга згадуваного згадуваний вище британця Дж. Болтона була перекладена на інші мови. Його справу через двісті років продовжив як міколог професійний фотограф Р. Філіпс [16].

З початку XІX ст. світ став більш відкритим для мандрівників, поїздок ділових людей, місіонерів, багато з яких виявилися опинилися аматорами -натуралістами. Документовані колекції грибів стали надходити в Європу з Китаю, Індії, Австралії, Африки, Південної й центральної Америки. Північну Америку європейці почали відвідувати набагато раніше, в XVІІІ ст., займаючись там і збором "об'єктів природи". Про це свідчить включення 45 видів північноамериканських грибів у систему Фриза.

"Батьком американської мікології" є являється Л .Д. Швейнитц, який був адміністративним головою Моравской церкви в Севернрй Кароліні. Гриби, які знаходили в колоніях, спочатку ніхто не міг визначити. Першими дослідниками знову виявилися аматори, наприклад А. Де Мейер в атлантичних дощових тропічних лісах Бразилії.

Розвиток мікологічних досліджень в Україні та Росії теж пов'язаний з іменами аматорів (див. додаток 1). Гриби описували ботаніки й мандрівники І. Х. Буксбаум, І. Г. Гмелін, С. П. Крашенінніков, Г. Ф. Соболевський, Х. Ф. Стефан. Автор першої мікологічної роботи в Росії (1836 р.) був інспектор палацових ботанічних садів І. А. Вейнманн [3]. Робота з архівними матеріалами дозволить довідатися впізнати багато цікавого про історію мікології в Росії. Зараз, коли вивчення й збереження біорозмаїття - найважливіше завдання біологів, екологів, і відомо, що ми знаємо тільки 5% видів грибів, що існують на Землі, участь аматорів, що співробітничають із мікологами - професіоналами зберігає своє значення.

Отже, починаючи з античних часів відбувалося дослідження грибів і, як наслідок, на кінець 60-х років XX століття постала мікологія як самостійна біологічна наука. Вагомий внесок в дослідження грибів внесли як іноземні так і вітчизняні дослідники, тим самим сприяючи становленню науки мікологія.

Розділ 2. Характеристика та особливості будови грибів

2.1 Систематична структура царства гриби

Гриби - царство живих організмів, які поєднують у собі ознаки рослин і тварин.

З рослинами їх зближує, 1) наявність добре вираженої клітинної стінки; 2) нерухомість у вегетативному стані, 3) розмноження спорами; 4) здатність до синтезу вітамінів; 5) поглинання їжі шляхом всмоктування (адсорбції). Спільним з тваринами є: 1) гетеротрофность; 2) наявність у складі клітинної стінки хітину, характерного для зовнішнього скелета членистоногих; 3) відсутність у клітинах хлоропластів і фотосинтезуючих пігментів; 4) накопичення глікогену як запасної речовини; 5) утворення і виділення продукту метаболізму - сечовини. Ці особливості будови і життєдіяльності грибів дозволяють вважати їх однією з найбільш давніх груп еукаріотних організмів, що не мають прямого еволюційної зв'язку з рослинами, як вважалося раніше. Гриби і рослини виникли незалежно від різних форм мікроорганізмів, що жили у воді.

Відомо більше 100 тис. видів грибів, причому передбачається, що реальне число їх значно більше - 250-300 тис. і більше. У світі щорічно описують більше тисячі нових видів. Переважна більшість їх живе на суші, причому трапляються вони практично повсюдно, де може існувати життя. Підраховано, що в лісовій підстилці 78-90% біомаси всіх мікроорганізмів припадає на частку грибної маси (приблизно 5 т / га) [4].

Варто охарактеризувати будову тіла грибів. (див. додаток 2) Отже вегетативне тіло переважної більшості видів грибів - це міцелій, або грибниця, що складається з тонких безбарвних (іноді злегка забарвлених) ниток, або гіф, з необмеженим ростом і бічним розгалуженням.

Міцелій зазвичай диференціюється на дві функціонально різні частини: субстратний, службовець для прикріплення до субстрату, поглинання та транспортування води і розчинених у ній речовин, і повітряний, що піднімається над субстратом і утворює органи розмноження.

У процесі пристосування до різних наземним умов проживання у грибів виникають численні видозміни міцелію: це склероції, столони, ризоїди, різоморфи, апсорів, гаусторії та ін.. Наприклад, з допомогою столонів - повітряних дугоподібних гіф-гриб швидко поширюється по субстрату. Столони прикріплюються до субстрату ризоідами. Функцію прикріплення виконують і аппрессорії, що мають вигляд плоских потовщень на гілках гіф. Гаусторії, характерні для грибів-паразитів, являють собою спеціальні вирости міцелію, проникаючі в клітини господаря і поглинають з них поживні речовини.

Основним продуктом харчування грибів є вуглеводи, зокрема, прості цукри, вищі спирти і багатоосновні кислоти, які вони використовують для побудови тіла і як джерело енергії. Такий важливий елемент, як азот, більшістю видів засвоюється як з неорганічних, так з органічних сполук. До необхідних елементів живлення грибів відносяться калій, магній, залізо, цинк, сірка, фосфор, марганець, мідь, скандій, молібден, галій, ванадій. Деякі з названих елементів підсилюють дію ферментів, а деякі входять до складу їх молекул. Для нормальної життєдіяльності грибів необхідні також вітаміни і ростові речовини (біотин, інозит, піродоксін, нікотинова і пантотенова кислоти). При відсутності цих речовин сповільнюється або припиняється ріст грибів.

Плодові тіла їстівних грибів, як правило, складаються з ніжки та капелюшки.. Розміри плодових тіл, форми капелюшків і ніжок бувають різними. Краї капелюшків можуть бути рівними, хвилясто-зігнутими, кавалками на лопаті, у деяких видів вони плоскі, в інших - підігнуті, опущені вниз або підняті вгору.

Гриби добре помітні через яскравого забарвлення верхнього покривного шару капелюшки-шкірочки. Будова і колір покривів капелюшки дуже важливо враховувати при визначенні видів грибів. Під кутикулою розташовується субікулярний шар і м'якоть капелюшки. За конситенцією, кольором, смаком і запахом м'якоті іноді можна визначити рід і навіть вид гриба.

У шапинкових грибів з нижньої сторони капелюшка розташовується гименофор, тобто поверхня, на якій розвивається гименій (у давньогрецькій міфології Гіменей - бог шлюбу), або гіменіальний шар, - це шар спороутворюючих клітин. Будова цього шару, зрозуміло, можна чітко розгледіти під мікроскопом. Спороутворюючі клітини тут чергуються з безплідними нитками.

Для їстівних грибів характерні 5 основних типів гименофор: пластинчастий, трубчастий, складчастий, голчастий, або шипуватий, і гладкий. Завдяки такій будові поверхню гименофор може сильно збільшуватися. Наприклад, якщо б не було платівок, то, на думку вчених, для того кількості спор, яке утворюється, потрібна була б площу в 14-16 разів більша, ніж капелюшок. Більш досконалою формою гименофор вважається трубчаста і пластинчаста.

Залежно від способу кріплення до ніжки розрізняють гименофор вільний (коли його вирости не доходять до ніжки), виїмчастий (якщо біля ніжки утворюється виїмка), прирослий і спадний (якщо вирости гименофор опускаються вниз по ніжці).

Гриби з гименофором у вигляді пластинок часто називають пластинчастими, а ті, у яких гименофор у вигляді трубок, - трубчастими. Серед їстівних грибів за кількістю видів переважають пластинчасті. При визначенні пластинчастих грибів важливою ознакою є частота платівок (їх кількість на 1 см по краю капелюшка), ширина, товщина, колір, а також форма кріплення до ніжки.

Їстівні трубчасті гриби - це в основному представники сімейства болетових. При визначенні трубчастих грибів дуже важливо враховувати довжину і колір трубочок і їх отворів (пір), які можуть бути круглими, овальними, незграбними, дрібними, великими і т. д. У їстівних грибів болетових трубочки легко відділяються від м'якоті і одна від іншої, а у багатьох пори при знятті плоду з грибниці змінюють забарвлення.

Трубчастий гименофор можуть мати і багато трутовики. Трубочки у них дуже щільно зростаються один з одним і з м'якоттю, і кожен рік наростає новий шар трубочок. За кількістю шарів трубочок судять про вік плодових тіл. До речі, деякі трутовики їстівні.

Досвідчені грибники знають, що у їжовик знизу капелюшки - і не трубочки, і не платівки, а ламкі шипики. Вони конічні і загострені. Спороносний шар покриває шипики з усіх сторін. При розрізненні грибів з голчастим гименофором слід враховувати довжину шиповиків, густоту їх розташування, форму, наявність або відсутність пензлика на вершині.

У всім відомої лисички гименофор складчастий. Складочки схожі на платівки, але товстішим і вже їх. Спороносний шар розташовується з обох сторін складочок. Гладкий гименофор, який може бути рівним або хвилястим, характерний для лисичкових, а також клаваріевих. Клаваріеві (багатьом відомі рамарії) зовні нагадують корали або кущики, більша частина поверхні яких покрита гладким гименофором.

У капелюшках грибів дозрівають сотні мільйонів і мільярди суперечка, так що недоліку в посівному матеріалі не відчувається.

Суперечки бувають безбарвними, рожевими, іржаво-бурими, чорними, білими і т. д. Вони стійкі до низьких температур (витримують мінус 100-150 ° С і багато років не втрачають життєздатності), тривалої посухи, але вельми чутливі навіть до короткочасних підвищенням температури. Спори і обривки міцелію кишать у навколишньому повітрі.

Будова грибів у вигляді капелюшка і ніжки з гименофором на нижній стороні капелюшка забезпечує не тільки певний захист гіменіального шару, а й добре розсіювання спор. З пластинок або з вузьких трубочок дозрілі суперечки під власною вагою падають вниз, а там вже за межами гименофор підхоплюються течіями повітря або опадають на грунт. Однак природа любить точність. Варто ніжці нахилитися в ту чи іншу сторону, зміщуючи положення трубочок від строго вертикального, як закладається нове плодове тіло. Невеликий експеримент ви можете зробити і самі. Досить відшукати колоду, на якій ростуть трутовики, і повернути його навколо осі. Прийшовши до цього колоді через кілька місяців, ви переконаєтеся, що на трутовика виріс новий шар трубочок, орієнтованих строго по вертикалі.

Ніжка формується з розташованих у вертикальному положенні щільно з'єднаних між собою гіф. У шапинкових грибів вона переважно центральна. Ніжки дуже часто циліндричні, іноді розширені або звужені до основи. У масивних плодових тіл, особливо у трубчастих, з м'ясистими великими капелюшками ніжки товсті, часто бульбоподібні, розширені в середній частині.

Залежно від будови внутрішньої частини ніжка буває суцільна, з каналом, з порожнистими камерами, губчаста. У залежності від умов зростання ніжка може бути сильно укороченою або взагалі відсутня, і в зв'язку з цим відрізняють сидячі, прирослі боком, копитоподібні капелюшки. Відсутність ніжок вельми характерна для надеревних видів, наприклад трутовиків, де завдяки піднесеності над землею суперечки можуть розповсюджуватися безперешкодно.

На верхній частині ніжки іноді є плівчасте кільце або опуклий волокнистий валик, а біля основи - мешкоподібна або приросла обгортка (Піхва). Все це сліди спеціальних захисних оболонок - загального або часткового покривала. Загальне покривало обволікає молоде плодове тіло. Але в міру росту останнього загальне покривало розривається, і від нього залишаються сліди на ніжці у вигляді Вольво, пасків, бородавок і на капелюшку - у вигляді бородавок і клаптиків. Піхва може вільно обволікати основу ніжки або приростати до неї.

Приватне покривало - це покрив між краями капелюшки та ніжки, що закриває лише гименофор. Зі збільшенням плодового тіла це покривало розривається і від нього залишаються клаптики по краю шапки і плівчасте кільце на ніжці. У старих плодових тіл кільця, як правило, зникають. У деяких видів воно подвійне, так як утворюється загальним і приватним покривалами.

Різновидом приватного покривала є картина - більш-менш пухка павутина між ніжкою і краєм капелюшки. Сліди павутини у старих плодових тіл часто видно на ніжці у вигляді поздовжніх пучків волокон, пасків або колечок.

Отже, гриби це царство живих організмів, які поєднують у собі ознаки рослин і тварин. Відомо більше 100 тис. видів грибів, але реальне їх число значно більше. Вони трапляються практично повсюди де може існувати життя.

2.2 Будова та розмноження представників царства гибів

Гриби розмножуються безстатевим і статевим способами. Безстатеве розмноження відбувається частинами міцелію або окремими клітинами, які дають початок новому міцелію. Дріжджові гриби розмножуються брунькуванням.

Безстатеве розмноження може здійснюватися також за допомогою ендо-і екзогенних суперечка. Ендогенні суперечки утворюються всередині спеціалізованих клітин - в спорангіях. Потрапивши в сприятливі умови, спора проростає, і з неї формується новий міцелій.

Статеве розмноження у грибів особливо різноманітне. У деяких груп грибів статевий процес відбувається шляхом злиття вмісту двох клітин на кінцях гіф. У сумчастих грибів при цьому спостерігається злиття вмісту антерідію і жіночого органу статевого розмноження (архегонія), не диференційованого на гамети, а у базидіальних грибів - злиття вмісту двох вегетативних клітин, при якому між ними часто утворюються вирости, або анастомози.

За способом живлення розрізняють дві основні групи грибів: сапротрофи і симбіонти. Для останніх характерні паразитизм і мутуалізм [6].

До сапротрофів відноситься більшість шапинкових і цвілевих грибів, а також дріжджі. Особливістю сапротрофних грибів є те, що окремий гриб може за добу утворити міцелій сумарною довжиною гіф більше кілометра (довжина грибних гіф в 1 г сухого грунту листяного лісу становить близько 400 м, а в 1 г гумусу (під підстилкою) 4 -8 км.) Такий швидкий ріст і нитчаста будова міцелію обумовлює особливий тип взаємовідносин грибів з навколишнім середовищем, не характерний для інших груп еукаріотних організмів. Велика система розгалужених гіф дозволяє їм тісно контактувати з субстратом. Майже всі клітини міцелію відокремлені від субстрату лише тонкою клітинною стінкою. Травні ферменти, що виділяються грибами, дуже швидко впливають на матеріал субстрату і сприяють його часткового перетравлювання поза грибної клітини. Такий напівпереварений матеріал потім всмоктується всією поверхнею клітини.

Шапинкові гриби живуть на багатому перегноєм лісовому грунті, на полях і луках, зустрічаються на гниючій деревині (опеньок літній і зимовий, гливи).

У процесі їх розвитку на міцелії формуються органи спороношення - плодові тіла, що складаються з ніжки та капелюшки. Ніжка і капелюшок утворені щільними пучками гіф. У капелюшку можна розрізнити два шари: щільний верхній, часто забарвлений, покритий шкірочкою, і нижній. В одних грибів - пластинчастих - нижній шар капелюшки складається з радіально розташованих пластинок (у сироїжок, груздів, печериць, блідої поганки). У білого гриба, підберезники, підосичники, маслянка він складається з численних трубочок, тому їх називають трубчастими. На платівках, в трубочках, а у деяких представників на шипики чи голочки утворюються десятки мільйонів суперечка. Після дозрівання вони висипаються на грунт, розносяться вітром, водою, комахами та іншими тваринами, що сприяє широкому поширенню грибів.

Серед шапинкових грибів є як їстівні, так і отруйні. Найбільш цінні їстівні гриби, широко зустрічаються в лісах Білорусі та Росії, - білий, рижик, груздь справжній, підберезник, підосичники, маслюк, печериця.

Отруйні гриби, такі як бліда поганка, мухомори багато, деякі види грибів-парасольок, говорушок, рядовок та ін, вже потрапляючи в їжу, можуть викликати серйозні, а іноді й смертельні отруєння. Слід пам'ятати, що білки грибів досить швидко розщеплюються з утворенням отруйних азотистих сполук, тому отруєння може бути викликане і неотруйними, але несвіжими грибами.

Пліснява розвивається в грунті, на зволожених продуктах, плодах і овочах, на тваринних і рослинних залишках, утворюючи пухнасті нальоти (цвіль) сірого, зеленого, чорного, сизого кольору. Пліснява зустрічаються серед зигомицетів (наприклад, мукор), сумчастих і недосконалих грибів. Серед цвілевих грибів бувають і паразитичні види, які викликають хвороби людини і тварин (аспергільоз, бластомікоз, пневмомікоз) і рослин (альтернаріоз, фузаріоз та ін.)

Відомим представником цвілевих грибів є пені-Цілла. Його міцелій складається з розгалужених ниток, розділених перегородками на клітини, а спороношення нагадує кисть, звідси і його назва «кістевік» (див. додаток 3). На кінцях розгалуджених конидиеносців утворюються ланцюжки конідій, за допомогою яких пеніцілл розмножується. Цей гриб зустрічається у вигляді цвілі (зеленого, сизого, блакитного кольору) на грунті і продуктах рослинного походження (на плодах, овочах, варення, томатної пасти та ін.) Деякі види пеніцілла використовуються для приготування пеніциліну-одного з найбільш відомих антибіотиків.

Дріжджі не мають міцелію і являють собою нерухомі клітини овальної форми розміром 2-10 мкм. Розмножуються дріжджі брунькуванням або поділом. У них спостерігається і статевий процес, що протікає у вигляді каплиці двох клітин. Утворилася при цьому зигота перетворюється в сумку з А -8 спорами.

Припускають, що дріжджі походять від багатоклітинних предків. Спрощення їх організації відбулося у зв'язку з проживанням у рідких цукристих середовищах.

Найбільше практичне значення мають пекарські дріжджі, представлені кількома сотнями рас - винними, пивними, хлібопекарськими та ін Вони застосовуються в пивоварінні, хлібопеченні, виробництві спирту. Винні дріжджі зустрічаються в природі на поверхні плодів (наприклад, винограду), в нектарі квіток, у витіканнях дерев і використовуються у виноробстві.

Гриби-паразити вражають переважно рослини, що призводить до зниження врожайності багатьох культур, значного збитку сільськогосподарського виробництва. У більшості фітопатогенних грибів міцелій розвивається всередині тканин кореня, стебла, листка та плоду, у деяких (наприклад, мучністоросяних) - на поверхні органів рослини.

Мучністоросяні гриби вражають сотні видів культурних і дикорослих рослин. На поверхні уражених органів розвивається білий, пізніше темніють міцелій. На міцелії через кілька днів після зараження розвивається конідіального стадія-Конідієносці з ланцюжками конідій. У цей час уражені органи рослин вкриті борошнистим нальотом конідій (звідси назва захворювання - «борошниста роса»).

Мучністоросяні гриби - небезпечні паразити пшениці, жита, люпину, виноградної лози, сіянців дуба, агрусу та багатьох інших рослин.

Спорові гриби паразитують на сотнях видів культурних і дикорослих злаків і осок. До моменту дозрівання зерна в колосі на місці ураженої зав'язі маточки міцелій ущільнюється і перетворюється на склероції, які зимують у грунті або зерносховище, а навесні проростають. Практичний збиток, принесений ріжком, проявляється в токсичну дію алкалоїдів, що містяться в склероції. Склероції, що потрапили після розмелу в борошно, можуть викликати важкі захворювання (токсикози) у людей, що виражаються у вигляді конвульсій («злі корчі») або в гангренозною формі («Антонов вогонь»). Алкалоїди ріжків широко застосовують у медицині для лікування серцево-судинних і нервових захворювань, в акушерстві та гінекології.

На однодольних і дводольних рослинах часто паразитують сажкові та іржі гриби. Відомі й багато інших захворювань рослин, що викликаються грибами-паразитами: плодова гниль (моніліоз) яблуні і груші, фузаріоз льону, аскохітоз гороху та ін.

Трутовий гриб завдає великої шкоди лісовому господарству. Спори трутовиків потрапляють на рани в корі дерев, де проростають у міцелій, який проникає в деревину і харчується органічними речовинами її клітин. Через кілька років після зараження на стовбурі утворюються зазвичай копитоподібні плодові тіла. Багаторічні дерев'янисті плодові тіла трутовиків іноді досягають гігантських розмірів - 0,5 - 1 м у діаметрі. На нижній стороні плодового тіла в дрібних трубочках або на складках дозрівають спори, які висипаються і, потрапивши на пошкоджені стовбури дерев, заражають їх.

Близько тисячі видів грибів паразитують також на тваринах і людині, викликаючи різні захворювання шкіри, нігтів, волосся (бластомікози, молочниця, стригучий лишай та ін.)

Гриби часто пов'язані мутуалістічні з вищими рослинами, водоростями, ціанобактеріями, рідше з тваринами. Прикладом мутуалізму можуть бути лишайники, мікориза. Мікориза - це взаємовигідне співжиття гриба з коренями вищих рослин. При цьому міцелій гриба обплітає коріння рослин і проникає тільки під епідерміс чи в клітини паренхіми кореня. Мікоризні гриб збільшує всмоктувальну поверхню кореня в 10-14 разів, краще поглинає фосфор, виділяє вітаміни і ростові речовини, які стимулюють розвиток кореня. Від вищої рослини гриб отримує безазотисті з'єднання, кисень і кореневі виділення, що сприяють проростанню спор. Мікориза виявлена ??у більшості рослин.

Значення грибів у біосфері і народному господарстві. Гриби разом з бактеріями грають важливу роль у загальному круговороті речовин у біосфері. Розкладаючи за допомогою ферментів органічні речовини до простих неорганічних сполук, вони роблять їх доступними для автотрофних організмів, беруть участь в утворенні родючого шару грунту - гумусу, виконують велику санітарну роботу з очищення середовища.

Гриби широко використовуються в народному господарстві для одержання кормового білка, лимонної кислоти, ферментів, вітамінів, антибіотиків, ростових речовин.

Однак велика і негативна роль грибів. Паразитуючи на рослинах і тваринах, а також розвиваючись сапротрофного на харчових продуктах, промислових матеріалах і виробах зі шкіри, дерева, паперу, пластмаси, творах мистецтва, гриби викликають їх псування і завдають великої шкоди народному господарству.

Отже, гриби відрізняються своєю будовою та способами розмноження. Відомо, що гриби розмножуються безстатевим та статевим способами. За способом живлення розрізняють гриби сапротрофи і симбіонти. Варто відмітити, що гриби можуть мати практичне значення(пекарські дріжджі), а також виступати як паразити, завдаючи шкоди рослинам, завдаючи значного збитку сільськогосподарському виробництву.



Розділ 3. Паразитичні види грибів трутовиків та особливості їх поширення

3.1 Гриби-трутовики як шкідники лісового господарства

До найбільш поширених видів грибів-трутовиків відносяться: дубова губка, трутовик справжній, трутовик запашний, несправжній трутовик, трутовик сірчано-жовтий, двоколірна губка, трутовик північний, березова губка, панус грубий, несправжній дубовий трутовик (див. додаток 3) [15]. Розглянемо детальніше кожен з цих видів.

Дубова губка - викликає темно-буру ядрово-заболонну стовбурну гниль дуба. Гриб уражає старі стовбури дуба з механічними ушкодженнями, однак найбільше часто зустрічається на пнях і зрубаній обробленій деревині дуба, каштана, бука. Зараження дерев відбувається базидіоспорами через поранення й обломи сучків, а порослі - міцелієм від материнських пнів. Гриб розповсюджений повсюдно і є звичайним руйнівником мертвої деревини зазначених порід.

Плодові тіла багаторічні, розміром 4-12x6-20x2-5 см, від напівкруглих до плоских, з гострим краєм, сидять боком на субстраті, іноді розташовуються черепитчатими групами. Поверхня нерівна, горбиста, концентрично-борозниста, іноді з неясними зонами, сірувато-коричнева або бурувата. Тканина коркова, ясно-жовта або сірувато-коричнева. Гіменофор має подовжено-округлі пори. Базидіоспори овальні, безбарвні, у основі косо загострені, розміром 6-7,5,-2,5-3,7 мкм. Цистиди веретеноподібні, злегка загострені.

Гниль корозійного типу. У першій стадії гниття деревина стає темно-коричневого фарбування. В другій - на ураженій деревині утворяться тріщини по серцевинних променях, у яких з'являється білувата грибниця. У кінцевій стадії грибниця в тріщинах перетворюється в жовтувато-сірі плівки, а деревина розпадається на радіальні пластинки. Гнилизна звичайно зосереджена в нижній частині стовбура (1-3 м).

Шкідливість її в лісових насадженнях невелика. Значний збиток вона наносить на складах, у спорудах і будівлях, а також при збереженні зрубаної деревини. У будівлях і інших конструкціях деревину, що знаходиться у вологих місцях, варто просочувати антисептиками.

Трутовик справжній - цей гриб із родини Трутових, рід Фомес. Плодове тіло багаторічне, 10-30 /10-20/5-15 см, копитоподібне, із широкою основою, до дерева прикріплюється верхньою частиною задньої сторони. Поверхня сіра або сіро-чорна, гладка, із широкими концентричними зонами, покрита твердою кіркою (1-2 мм товщини). Тканина жовто-коричнева, замшевидна (труть), гіменофор шаруватий, коричневий із дрібними (3-4 на 1 мм) округлими трубочками. Спори довгасто-еліпсоїдальні, 14 - 24/5 - 8 мкм, безбарвні, у масі білі. Плодові тіла з'являються через 7 - 10 років після зараження стовбура.

Уражена деревина спочатку буріє, пізніше вона здобуває жовто-біле фарбування, стає м'якої, губчатої, на ній утворяться темно-бурі і чорні лінії. У кінцевій стадії виникають тріщини, заповнені жовтуватою шкірястою грибницею. Гниль поширюється зверху вниз і від заболоні до центра стовбура.

Справжній трутовик розповсюджений у листяних лісах усіх регіонів України (Полісся, Лісостеп, Карпати і Крим, а також у штучних посадках у Степу). Гриб уражає стовбури бука, берези і багатьох інших листяних порід. Інфекція проникає через обламані гілки, морозобійні тріщини, різні механічні ушкодження. Інтенсивний розвиток плодових тіл спостерігається часто вже на повалених (поламаним вітром) деревах.

Справжній трутовик - один з найбільш небезпечних руйнівників деревини берези (див. додаток 4). Для захисту від нього необхідно загальне поліпшення санітарного стану лісів, вивезення стовбурів бука і берези, уражених трутовиком. Не слід допускати надмірного розрідження, а також механічних ушкоджень дерев.

Трутовик запашний - гриб, який відноситься до роду таметес (Tremetes). Плодові тіла у виді капелюшків, прикріплених боком до субстрату, товсті, копито - або желвакоподібні, іноді більш плоскі, 2 - 15 см у довжину, 2 - 5 см шириною, 1,5 -7 см товщиною, одиночні або черепично розташовані. Поверхня гола, шорсткувата, іноді з наростами, концентрично бородавчаста, те рудо-бурою до чорної, по краях часто рудо-червона. Тканина дерев'яниста, у молодих екземплярів коркова, від іржавого до каштаново-бурого кольору, із приємним і сильним запахом анісу. Трубочки правильні, більш-менш товстостінні, з білуватим нальотом усередині, пори від округлих до кутастих, 1 - 3 на 1 мм.

Зустрічається повсюдно в хвойних лісах на валежі й особливо на пнях. Викликає деструктивну гнилизну.

Несправжній трутовик - його плодове тіло багаторічне, порівняно велике в діаметрі - до 25 см, висотою до 12 см, копитоподібне, іноді плоске, зверху буре. Поступово сутеніє і здобуває майже чорне фарбування з помітними концентричними борозенками і радіальними тріщинами. Внутрішня тканина дуже тверда, дерев'яниста, каштаново-бура. Гіменофор коричневий, із дрібними округлими порами (4-5 на 1 мм). Базидіоспори гладкі, майже кулястим, безбарвні, діаметром 4-6 мкм, у масі білі.

Гриб викликає на стовбурах, що уражаються, і товстих гілках ядрову, білу, смугасту гнилизну з характерними чорними лініями.

Один з найбільш розповсюджених видів, зустрічається повсюдно в листяних лісах України. Гриб паразитує на буку, грабі, клені, тополі, осиці, липі, ільмі і багатьох інших листяних породах у лісових насадженнях і особливо в парках, приміських лісах, де мається більше механічних ушкоджень стовбурів.

Поширення гриба значне, однак інтенсивність поразки менше, ніж у трутовика сьогодення. Тому його відносять до грибів середньої шкідливості.

Запобіжні заходи - вирубка уражених стовбурів, запобігання від механічних ушкоджень, створення змішаних лісів і реконструкція молодих насаджень.

Трутовик сірчано-жовтий - має плодові тіла однолітні, спочатку м'ясисті, що потім твердіють, плоскі, діаметром 10-30 см і товщиною 1-4 см, зібрані в групи (див. додаток 5). Верхня сторона інтенсивного лимонно-жовтого кольору з жовтогарячим відтінком. Гіменофор сірчано-жовтий, складається з одного шару трубочок. Трубочки спочатку округлі, потім зубчаторозірвані. З молодого гіменофора виділяються жовтуваті краплі рідини. Спори широко еліпсоїдальні або яйцеподібні, 5-7/3,5-5 мкм, блідо-жовті, потім безбарвні в масі свіжі - кремові, висохлі білі. Уражена деревина спочатку здобуває рожеве фарбування, з білими смужками від скупчення грибниці, потім стає бурою, дуже тендітної, легко розтирається пальцями. При подальшому впливі гриба деревина розтріскується, тріщини заповнюються білими або жовтуватими плівками грибниці. Розповсюджений у дубових лісах, але крім дуба уражає вербу, акацію білу, тополя, горіх, черешню і навіть хвойні породи - модрину, тис. Нерідко руйнує стовпи, зрубану деревину. У лісах розвиткові гриба сприяє наявність морозобійних тріщин, різних механічних ушкоджень.

З огляду на велике поширення і скритність дії, цей гриб варто віднести до шкідливих і небезпечних видів. Плодові тіла з'являються не щороку, але викликають погіршення якості ділової деревини, руйнуючи ядрову частину стовбура, розвиток дупел, поломки дерев вітром, руйнують зрубану деревину. Молоді плодові тіла їстівні.

Двоколірна губка - її плодові тіла 1-1,5 см, тонкі, розташовуються рядами або групами, іноді спускаються по субстраті широкою підставою, зверху пухнатими, білими або кремові, зі слабко помітними концентричними зонами і загостреними, іноді зігнутими краями (див. додаток 6). Тканина біла, дрібно волокниста. Трубочки короткі, темно-пурпурні, із дрібними отворами і часто білуватим нальотом. Спори циліндричні, зігнуті, 3 - 5, із двома краплями. Росте на пнях, стовбурах і гілках листяних порід. Викликає білу волокнисту гниль.

Трутовик північний - має плодові тіла 5 - 7/2 - 10/1 - 3 см, подушкоподібні, іноді з загнутими донизу краями, часто розташовуються групами, зверху в молодому стані білі, водянисті, потім жовтувато-білі, сухі, волосисті-повстяні. Тканина м'яко пробкувата, паралельно-волокниста, біла. Трубочки короткі, білі, з великими звивистими отворами. Спори безбарвні, яйцеподібні. Викликає центральну жовтувату гниль деревини з дрібними, густими поперечними тріщинами, заповнені білою грибницею, переважно у весняній деревині. Росте на пнях і стовбурах хвойних дерев.

Березова губка - викликає червоно-буру ядрово-заболонну стовбурну гниль берези (див. додаток 7). Гриб розповсюджений повсюдно й уражає тільки стовбури берези. Спочатку йде руйнування ядрової частини стовбура, потім заболонної. Плодові тіла однолітні, спочатку кулясті, потім ниркоподібній або округлі, на короткій ніжці, розміром 4-20x5-20x2-6 см. Іноді досягають 35 см у діаметрі. Поверхня плодового тіла сіро-біла, гладка, без зон, з віком з'являються тріщини. Тканина біла, м'яка, пізніше пробковидна, край загнуть. Гіменофор складається з одного шару трубочок довжиною 2-8 мм. Пори округлі, 0,15 - 0,3 мм діаметром. Базидіоспори циліндричні, зігнуті, 4,5-6x1,25 - 1,5 мкм, безбарвні.

Гнилизна деструктивного типу. У першої стадій гниття деревина червоніє, в утворяться тріщини в радіальному напрямку і по річних шарах. У третій стадії з'являються поперечні тріщини, у яких накопичуються тонкі плівки білуватої грибниці, деревина стає тендітної і порохнявою. Довжина гнили в стовбурі складає 6-8 м.

Гриб звичайно уражає пригноблені, ослаблені екземпляри з поламаними гілками. Дуже часто масово розвивається на деревах, ушкоджених низовою пожежею, або в місцях, де різко змінилися умови зволоження (заболочування або осушення). Поселяється також у міських умовах, де березу ушкоджують гази, пил і інші фактори, що послабляють її ріст.

Панус грубий - уражає зрубану деревину листяних порід, росте на пнях, викликає білу заболонну гнилизну.

Плодові тіла у виді шапочки, напівкруглі, діаметром 2-5 см, шкірясті, зверху жовті з волосками. Ніжки бічні (1-2 см), волосисті. Спори безбарвні, майже овальні, розміром 5-6 x 3-4 мкм з однієї - трьома краплями олії.

Несправжній дубовий трутовик - викликає жовтувато-білу смугасту ядрову стовбурну гниль дуба. Гриб розповсюджений повсюдно і розвивається в нижній частині стовбурів різних видів дуба, зрідка каштана, яблуні, де він руйнує ядрову частину деревини, потім проникає в заболонь, камбій і луб. Рідше викликає ядрово-заболонну гнилизну. Унаслідок цього на стовбурі утвориться вдавленість, а надалі - ракова, рань. Зараження стовбурів відбувається базидіоспорами через місця обламаних суків і різних механічних ушкоджень.

Плодові тіла багаторічні, великі, копитоподібні, подушкоподібні, із широкими тупими краями, діаметром до 25 см і товщиною 10 см. Верхня поверхня коричнево-сіра, темно-сіра, майже чорна, із широкими концентричними борозенками і тріщинами. Край плодового тіла широкий, рудуватий. Тканина дуже тверда, дерев'яниста, іржаво-бура. Гіменофор трубчастий, іржаво-жовтий, із сіруватим нальотом. Трубочки 2-5 мм висотою, шаруваті, світліше тканини. Пори дрібні, округлі, 0,1 мм діаметром. Базидіоспори кулясті або широкояйцевидні, розміром 6,5-8,5x6-7,5 мкм, безбарвні. Між базидіями іноді зустрічаються коричневі щетинки 16 - 32x7-10 мкм.

Гнилизна корозійного типу. У початковій стадії деревина буріє, потім у ній з'являються білі вицвітання. На стиках між здоровою й ураженою деревиною утворяться тонкі, звивисті чорні лінії і скупчення рудуватої грибниці. Структура гнилі волокниста. Гнилизна поширюється по стовбурі на висоту 1,5-2 м.

Несправжній дубовий трутовик розповсюджений у всіх дубових лісах (див. додаток 8). Однак, з огляду на спорадичність появи (більш 5% уражених стовбурів у насадженні не зустрічається) і той факт, що він не викликає загибелі дерев, його можна віднести до грибів середньої шкідливості.

Отже, найбільш поширеними видами грибів-трутовиків є: дубова губка, трутовик справжній, трутовик запашний, несправжній трутовик, трутовик сірчано-жовтий, двоколірна губка, трутовик північний, березова губка, панус грубий, несправжній дубовий трутовик. Дані гриби варто віднести до шкідливих і небезпечних видів, які щороку завдають значної шкоди лісовому господарству.

3.2 Особливості поширення грибів-трутовиків на території с. Радичів Чернігівської області

С. Радичів розташоване на території Мезинського Національного природного парку. МНПП був заснований у 2006 р. і має площу 31600 га. Він розташований на території Коропського району Чернігівської області і відноситься до Лівобережного Полісся України (див. додаток 9). 38% площі парку займає лісова рослинність (переважно дубові, липово-дубові, кленово-липово-дубові ліси та їх похідні), майже 35% розорано, 16% становлять сіножаті та пасовиська, решта - це забудови, шляхи та водойми. Досі в парку не проводилося ґрунтовних мікологічних досліджень, тому, зважаючи на важливість грибів як компонентів екосистем, а також необхідність їх інвентаризації на територіях об'єктів природно-заповідного фонду України, було вирішено провести збір мікологічного матеріалу у вказаному парку. Перші мікологічні обстеження МНПП, здійснені Ю.І. Голубцовою у 2004-2005 рр.

У результаті проведених досліджень виявлено, що у загальному таксономічному спектрі грибів тут домінує відділ Ascomycota s.l., представлений 107 видами, які належать до 57 родів, 30 родин та 18 порядків (включаючи 26 анаголоморфних видів). Провідне місце за кількістю видів посідає порядок Erysiphales. І хоча польовими дослідженнями охоплений не весь проміжок вегетаційного періоду, сприятливий для розвитку цих грибів, однак їх видовий склад виявився тут навіть багатшим на шість видів, ніж у ДСНПП [18].

Під час дослідження було виявлено, що на території МНПП поширена група грибів - це дереворуйнівні види, які здатні уражувати як живі дерева, так і ті, що розкладають мертву деревину. Усього на території парку виявле но 110 видів дереворуйнівних грибів, більшість з яких є сапротрофами. Утім, є серед них і низка досить таки небезпечних збудників захворювань лісових порід, а серед сапротрофів трапляються види, здатні вражати ослаблені живі дерева або руйнувати оброблену деревину (наприклад, у будівлях). Такі гриби трапляються і на території с.Радичева. У парку виявлено такі види, які є небезпечними паразитами деяких видів деревних рослин: Fistulina hepatica (печіночниця звичайна) та Fomitiporia 114 115 robusta (трутовик дубовий) розвиваються на дубі, Heterobasidion annosum (коренева губка сосни) та Phaeolus schweinitzii (трутовик Швейніца) - на сосні, Phellinus populicola (трутовик осиковий) - на осиці, P. tuberculosus (трутовик сливовий) - на груші та яблуні, а Armillaria mellea (опеньок осінній) і Sarcodontia crocea (саркодон тія шафранова) - на різних видах листяних дерев, у тому числі й на дубі. Загалом можна бачити, що всі вони, крім Armillaria mellea, належать до так званих трутових грибів. Найбільш небезпечними серед них є Armillaria mellea, Heterobasidion annosum та Fomitiporia robusta, оскільки, по-перше, їм властива найбільша агресивність, а, по-друге, вони досить часто трапляються на території парку собливо це стосується перших двох видів [14]. Плодові тіла Armillaria mellea щоосені можна бачити в лісах парку у великих кількостях. Судячи з усього, міцелій опенька вражає досить великі ділянки лісу. Що стосується Heterobasidion annosum, або кореневої губки сосни, то її плодові тіла можна було спостерігати досить таки рідко, проте втішатися цим не слід, оскільки часто можна було бачити побічні наслідки діяльності цього гриба, а саме: засохлі на кореню сосни.

Чимало видів, знайдених в парку, належать до так званих факультативних сапротрофів, тобто здатні уражувати як живі дерева, зокрема ослаблені, так і розвиватися згодом на мертвій деревині. Як правило, вони здатні уражувати не один вид рослини. Наприклад, Laetiporus sulphureus (трутовик сірчано-жовтий) можна побачити на дубі й вербі, Oxyporus populinus (оксипор тополевий) - на клені, березі, ясені, горобині, тощо; Phellinus igniarius (трутовик несправжній) - на березі, вербі, клені та ін.; Phellinus nigricans (трутовик чорніючий) - на березі, вільсі, ліщині; Polyporus squamosus (трутовик лускатий) - на ясені, яблуні, тополі, груші, липі, дубі та інших листяних породах. Stereum hirsutum (стереум щетинистий) теж здатен розвиватися практично на всіх листяних породах МНПП. Свого роду виняток серед грибів з цієї групи становить Piptoporus betulinus (березова губка), який розвивається лише на березі. Значну небезпеку для парку становить Piptoporus betulinus, який можна знайти практично на будь-якій ділянці парку, якщо там зростає береза. На щастя, цей вид все таки частіше розвивається на відмерлій деревині. Ще дякі види, будучи в цілому сапротрофними, зрідка можуть розвиватися на ослаблених живих рослинах; це так звані факультативні паразити. Серед них на території парку були знайдені Ganoderma lipsiense (трутовик плаский), G. lucidum (трутовик лакований), Irpex lacteus (ірпекс молочний), Bjerkandera adusta (б'єркандера опалена), Trametes suaveolens (трутовик пахучий). Ці види можуть зустрічатися на різних видах листяних дерев та кущів і на території парку трапляються регулярно, й у найрізноманітних лісових угрупованнях. Утім, шкоди від них дуже мало внаслідок низької вірулентності.

Окремо слід згадати про групу суто сапротрофних видів трутових грибів, які не будучи здатними уражувати живі рослини, натомість нерідко пошкоджують оброблену деревину, у тому числі в будівлях. Такі види ще називають «домовими грибами». До цієї категорії в парку належать Coniophora puteana (коніофора мозкоподібна), Gloeophyllum trabeum (глеофіл колодний), Lenzites betulina (лензітес березовий), Trametes ochracea (трутовик вохристий), T. versicolor (трутовик різнокольоровий). Зазначені види завдають іноді чималих збитків, руйнуючи будівлі або заготовлену деревину в разі неналежного зберігання. Що стосується решти сапротрофних видів, то їх народногосподарське значення є порівняно незначним, якщо, звісно, не брати до уваги ту важливу роль, яку вони відіграють у нормальному функціонуванні лісових екосистем.

На сьогодні з певністю можна стверджувати, що дослідження грибів-трутовиків поширених на території парку і с. Радичева загалом є досить цікавим для подальшого вивчення та систематизації. Мікобіота парку набагато багатша, ніж відомо нині. Крім того, значна кількість рідкісних та нових для України видів грибів, знайдених тут, свідчить, що мікобіота парку відзначається значним різноманіттям та своєрідністю і заслуговує на подальші дослідження.



Висновки

Проаналізувавши представників царства гриби на прикладі грибів-трутовиків, дослідивши їх будову, поширення, способи розмноження, а також вплив на екосистему околиць с.Радичева ми дійшли таких висновків:

1. Деревні рослини піддаються впливові грибкових захворювань. Класифікація ґрунтується на всіляких принципах: зовнішніх симптомах прояву, тобто по типах хвороб (зів'янення, плямистість, пухлини і т.п.); тривалості її протікання (хронічне і гостре); ураженим органам (хвороби листків, коренів, пагонів і т.п.); вікові рослин (хвороби сходів, молодняків, середньовікових); по деревній породі (хвороби сосни, дуба, бука, кизилу й ін.); етіології, тобто через виникнення хвороби. Основними збудниками захворювань рослин є гриби.

2. На території с. Радичева, що входить до складу населених пунктів МНПП на деревних породах рослин було виявлено значну кількість грибів-трутовиків.

3. Негативна роль трутовикових грибів у тім, що вони є руйнівниками деревини не тільки живих дерев, але також уражають деревину яку заготовлює і використовує людина, збудниками різних хвороб лісу. Позитивна роль - трутовикові гриби є санітарами лісу, вони руйнують мертву деревину, так починають свій життєвий цикл паразитичною фазою, а закінчують сапрофітною. Якби не було грибів - санітарів лісу, ці запаси не могли б включитися в круговорот речовини в природі, унаслідок чого не відновилася б кількість вуглекислого газу в атмосфері, і як наслідок цього, припинилися б фотосинтез і виділення кисню. Трутовикові гриби є постійними компонентами лісових біоценозів. Глибокого дослідження грибів-трутовиків, які мають поширення в лісах навколо с. Радичева на даний момент немає, але спроба вивчити це питання має важливе значення для подальшого розвитку науки.



Список використаних джерел

1. Т.Л. Андрієнко, Ю.Р. Шеляг-Сосонко, П.М. Устименко. Лісова рослинність запроектованого Мезинського національного природного парку / Т.Л. Андрієнко, Ю.Р. Шеляг-Сосонко, П.М Устименко.

Укр. ботан. журн. - 1982. - 39, № 2. - С. 74-81.

2. Т.Л. Андриенко, Ю.Р Шеляг-Сосонко. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны. - К.: Наукова думка, 1983. - 216 с.

3. Б.А. Введенский. Большая советская энциклопедия. Т.43.

4. Все о грибах / М.В. Горленко, Л.В. Гарибова, И.И. Сидорова и др. - М.: «Лесн. Пром - сть», 1985. - 280 с.

5. Грибы СССР. / Отв. ред. М.В. Горленко. - М.: «Мысль», 1980. - 303 с.

6. Л. В Гарибова, С. Н. Лекомцева. Основы микологии: Морфология и систематика грибов и грибоподобных организмов. Учебное пособие. - М.: Товарищество научных изданий КМК, 2007. - 220 с.

7. Екологічна мережа Новгород-Сіверського Полісся. / С.М. Панченко, Т.Л. Андрієнко, Г.Г. Гаврись, Ю.В. Кузьменко. - Суми: Університетська книга, 2003. - 92 с.